Лекція №2. Українська національна система виховання
План
1. Сутність та особливості національного виховання.
2. Шляхи та засоби реалізації національної системи виховання.
3. Структура національної системи виховання.
Література: [3,9,13,24,33,56,60].
1.Наука доводить, що справжнє виховання є глибоко національним за сутністю, змістом, характером та історичним покликанням. Адже нація – це насамперед система різноманітних природних (біологічних, зокрема, анатомічних, фізіологічних), психічних, історично обумовлених ознак “тіла, душі, розуму” (К.Д. Ушинський), тобто психології, характеру, інтелекту певної культурно-історичної спільності людей.
Національне виховання – це виховання дітей на культурно-історичному досвіді рідного народу, його традиціях, звичаях, обрядах, багатовіковій виховній традиції, духовності. Національне виховання є конкретно історичним виявом загальнолюдського гуманістичного й демократичного виховання. Воно забезпечує етнізацію дітей як необхідну і невід’ємну складову їх соціалізації. Національне виховання духовно відтворює в дітях рідний народ, увічнює в підростаючих поколіннях як специфічне, самобутнє, що є в кожній нації, так і загальнолюдське, спільне для всіх націй світу.
Національна система виховання – це історично обумовлена і створена самим народом система ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв та інших форм соціальної практики, спрямованої на організацію життєдіяльності підростаючих поколінь, виховання їх у дусі природно-історичного розвитку матеріальної і духовної культури нації. Система виховання ґрунтується на ідеях національного світогляду, філософії, ідеології, а не на ідеях будь-якої партії, громадсько-політичної організації. Національна система виховання ґрунтується на засадах родинного виховання, народної педагогіки, наукової педагогічної думки, що увібрали в себе надбання національної виховної мудрості.
|
|
|
2.Шляхи та засоби реалізації національної системи виховання:
· рідна мова – важливий засіб виховання патріотизму. “Мова народу, - писав К. Д. Ушинський, - кращий, що ніколи не в’яне й вічно знову розпускається, цвіт усього духовного життя, яке починається далеко за межами історії...”. На основі рідної мови в школярів найефективніше формується національна психологія, характер, світогляд, свідомість, самосвідомість та інші компоненти духовності народу. Українська система виховання реалізує прийняту цивілізованими націями аксіому: нормальне навчання, виховання й розвиток підростаючих поколінь забезпечується лише рідною мовою. Засвоюючи рідну мову, діти поступово стають носіями національного змісту й духу;
|
|
|
· рідна історія – з історії родоводу починається історія рідного народу.
· Українська система виховання ґрунтується на фактах, відомостях, наукових знаннях історії Батьківщини. Значний внесок у народну педагогіку вніс козацький рух на Україні;
· краєзнавство – вітчизнознавство починається із краєзнавства – історичного, етнографічного, географічного, фольклорного, літературного. Беручи активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів, справ і мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва в ім’я вільного життя;
· природа рідного краю. Природне середовище – найкращий вихователь. Природа українського народу відрізняється своєю чарівністю, багатогранним впливом на емоції, почуття людини. Вона виховує ніжність, щедрість, духовну величність людини, формує уміння бачити, відчувати, творити прекрасне, бережливо ставитися до природних надбань. Природа творить митців, умільців, майстрів;
· фольклор – у думках, піснях, прислів’ях та інших фольклорних перлинах у високо поетичній і глибоколіричній формі відображено весь культурно-історичний мистецький шлях українського народу. Фольклор – важливий засіб вивчення “народного духу”, поширення ідей народності й патріотизму;
|
|
|
· народна міфологія – жанри народної міфології мають великий пізнавальний і виховний потенціал. Ознайомлюючись із легендами, апокрифами, притчами, діти глибше пізнають особливості характеру, способу мислення, світогляду рідного народу;
· національне мистецтво – з ранніх років викликає прагнення прилучитися до нього, захоплює майстерністю народних митців (писанкарство, художній розпис, вишиванка, гончарна справа тощо);
· народний календар – це система історичного обґрунтування дат, подій, свят, традицій, звичаїв, обрядів, які народ відзначає протягом року в певній послідовності. Народний календар – енциклопедія життя, трудової діяльності, культури, побуту і дозвілля народу, могутній і гармонійний комплекс ідейно-моральних, емоційно-естетичних засобів виховання підростаючих поколінь;
· національна символіка – виконує історично важливі функції консолідації нації в єдину етнографічну, культурно-історичну спільність, єдину суверенну державу. Національні символи України – Герб, Прапор, Гімн. Етнічні символи - берегиня, обереги, калина, верба тощо;
|
|
|
· родинно-побутова культура – перші паростки й основи загальної культури дитина одержує в сім’ї, яка узагальнює культурні надбання народу. Це материнська й батьківська любов до дітей, шанобливе ставлення до бабусі й дідуся, інших родичів, прихильність до батьківського дому, специфічне оформлення житла, садиби, гуманне ставлення до природи, людей інших національностей;
· національні традиції, звичаї, обряди – трудові, моральні, естетичні. Вони бувають родинні, регіональні, загальнонаціональні. Традиції, звичаї й обряди об’єднують минуле і майбутнє народу, старші й молодші покоління, інтегрують етнічну спільність людей у високорозвинену сучасну націю. Обряд – явище досить складне, це спосіб передачі навичок, знань, родової пам’яті людства, культури, спосіб трансляції в сучасне і майбутнє духовно-моральних цінностей, усвідомлення єдності та єднання людини із суспільством (сватання, весілля, хрещення тощо).
Досягає вершин у своєму розвитку той народ, який, розвиваючись, спирається на спільні для всіх народностей основи, чітко визначені К.Д.Ушинським, - народність, класицизм, науку, християнство, тобто проходить шлях від народності до нації, від нації – до рівня світової цивілізації. Так поєднуються загальнолюдський і національний підходи до здійснення виховного процесу. Зміст і характер національної системи виховання відображують економічні, політичні, географічні, етнографічні, психологічні особливості даного народу. Цілісність системи виховання вимагає наступності й єдності всіх ланок виховання, підсистем.
3.Структура національної системи виховання може бути представлена таким чином:
Дата добавления: 2018-05-30; просмотров: 466; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!