В) О.О. Потебня про системність у мові
У своїх науково-теоретичних міркуваннях і Потебня( додаток № 6) не обминув такого важливого філософського поняття як система. На його погляд, наука роздрібнює світ, щоб знову скласти його у струнку систему понять; але ця мета віддаляється в міру наближення до неї, система розвалиться від усякого факту, який не ввійшов до неї, а число фактів не може бути вичерпане. Він чітко виділяє у поняття системи сукупність найнеобхідніших елементів як складових частин системи та відношення між ними. З ясністю думки, що характеризує поняття, зв’язана інша його властивість, саме те, що тільки його поняття ( а разом з тим і слово, як необхідна його умова) вносить ідею законності, необхідності, порядку в той світ, яким людина оточує себе і який йому суджено приймати за дійсний. Якщо вже, говорячи про людську чуттєвість, ми бачимо в ній прагнення, об’єктивно оцінюючи сприйняття, шукати в них самих внутрішньої законності, будувати із них систему, в якій відношення членів настільки необхідні, як і члени самі-по-собі… Потебня розумів мову в цілому як систему тісно пов’язаних і взаємозумовлених елементів, що знаходяться у відповідних взаємовідношеннях і взаємозалежностях. У мовах, як він писав, – є система, є правильність (але не незграбна симетричність) у ступеневому розвитку змісту, але знаходиться вона не апріорними побудовами. В іншій роботі він указав, що мова – система, є дещо упорядковане, всяка поява його знаходиться у зв’язку з іншими. Завдання мовознавства і полягає саме в поміченні цього зв’язку, «…який лише в небагатьох випадках очевидний», і далі він ставить питання: «Як же це було б можливо…(розуміти значення слів), якщо б мова не була чіткою системою, в якій є визначений порядок і визначені закони?».
|
|
|
Поняття «структури»
Структура— це взаєморозміщення та певний взаємозв'язок складових частин цілого, внутрішня будова. Структура також може відноситися до устрою, організації чого-небудь. Структура – це відносно сталий спосіб (закон) зв'язку елементів того чи іншого складного цілого.
Структура відбиває упорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкту, що забезпечують його сталість, стабільність, якісну визначеність. Структурні зв'язки різного роду пронизують всі процеси, які відбуваються у системних об'єктах.
Об'єкт є системою, якщо його можна розбити на взаємопов'язані і взаємодіючі частини чи елементи. Ці частини, як правило, мають власну структуру, а тому можуть бути представлені як підсистеми вихідної, більшої системи. Виділені таким чином підсистеми в свою чергу можуть бути розбиті на взаємопов'язані підсистеми другого і наступних рівнів. На певному етапі їх поділу можуть бути виділені елементи, подальший поділ яких означатиме вихід за рамки дослідження даної системи.
|
|
|
В світі не може бути тіл без структури, без здатності до внутрішніх змін. Кожен матеріальний об'єкт має невичерпну кількість внутрішніх і зовнішніх зв'язків, здатність до переходу з одного стану до іншого. Завдяки багатоманітності структурних рівнів матерії кожна матеріальна система є поліструктурною. Наприклад, у суспільстві є економічна структура, політична структура, соціальна структура тощо. В системах природи кожному структурному рівню матерії відповідає певна структура об'єктів. В залежності від досягнутого рівня пізнання або мети дослідження в теорії можуть розкриватися то один, то інший компонент структури. При вивченні ступеня ізоморфізму систем виявляється насамперед такий компонент їх структури, як загальні закони функціональних відносин, дослідження яких являє собою одне з найважливіших завдань кібернетики. Якщо ж вивчаються специфічні особливості побудови систем, природа їх властивостей та взаємодій, то на перший план висувається матеріальний зміст структури, тобто сукупність складових системи елементів в їх взаємозв'язку один з одним. Структура системи більш стійка, ніж її окремі властивості. Проте, структура не є незмінною, інваріантним аспектом системи. Коли кількісні зміни в системі виходять за межі міри і викликають її якісні зміни, останні завжди виступають як зміна структури системи. Зв'язок елементів в системі підпорядковується діалектиці взаємовідносин частини і цілого. При поєднанні елементів в цілісну систему її властивості виявляються відмінними від алгебраїчної суми властивостей її компонентів.
|
|
|
Теорія ізоморфізму
Теорія ізоморфізму — теорія польського мовознавця Єжи Куриловича(додаток № 7), яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.
Згідно з цією теорією в мові існує структурний паралелізм між рівнями. Так, зокрема, структурну подібність можна побачити у складі й реченні (структурна тотожність голосного в складі і предиката в реченні). Теорія ізоморфізму має важливе практичне значення. Для прихильників цієї теорії обґрунтованим є запозичення методів тапонять, які використовуються при вивченні одного рівня, для дослідження іншого, наприклад запозичення методів і понять фонології у дослідженні лексики абограматики.
|
|
|
Більшість вчених не приймають теорію ізоморфізму. Так, зокрема, російський мовознавець В. І. Кодухов уважає, що ідея ізоморфізму не пояснює всієї складності мовної структури, а зводить її до найпростіших структур з площинною будово.
2.7. Теорія ієрархії мовних рівнів
Теорія ієрархії мовних рівнів — теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста( додаток № 8), згідно з якою мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.
Теорію сформулював у 1962 році французький мовознавець Еміль Бенвеніст. Суть цієї теорії полягає в тому, що мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня. Схематично це можна зобразити так:
Морфема планом вираження спирається на фонему, тобто складається з фонем, але свого змісту набуває лише в складі слова. Наприклад: закінчення -а має значенняназивного відмінка однини, жіночого роду тільки в складі слова (рук-а, рік-а, сестр-а). Фонему також можна визначити лише як складову частину одиниці вищого рівня — морфеми. Формою мовної одиниці є її здатність розкладатися на складові елементи нижчого рівня, а значенням — здатність бути складовою частиною одиниці вищого рівня.
Таке розуміння мовної структури, на думку більшості мовознавців, допускає тільки один напрям аналізу — від нижчого рівня до вищого, від форми до змісту.
ІІІ. Висновки
Отже, коли розглядають, як саме влаштований мовний механізм, за допомогою якого люди спілкуються між собою, вживають термін «система», що став, за словами Е. Бенвеніста, одним із двох ключових слів сучасної лінгвістики поряд із «структурою». Цей термін у різних авторів наповнюється різним змістом.
Слово система тлумачиться таким чином:
- порядок, зумовлений правильним, планомірним розташуванням та взаємний зв’язком частин мови;
- форма організації, будова мови;
- сукупність елементів, одиниць, частин, об’єднаних за спільною ознакою, призначенням;
- сукупність принципів, які є основою вчення про мову;
- будова, структура, що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючих частин мови.
Система — це певна впорядкованість взаємопов'язаних елементів, які становлять єдине ціле. Мова в цілому — це неоднорідна і відкрита система.
Мова, вважав Бодуен де Куртене, це така сукупність, частини якої пов'язані між собою відношеннями значення і форми.
Поняття системи мови, як говорив Ф. де Соссюр, базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику.
Олександр Потебня відзначав, що поняття системи мови базується на взаємозалежності її елементів. Системні відношення не є чимось зовнішнім для окремих компонентів системи, а входять у ті елементи, утворюючи якісну їх характеристику.
За своєю побудовою весь всесвіт складається з безлічі систем, кожна з яких міститься в більш масштабної системі. Термін «система» грецького походження і означає ціле, складене з окремих частин.
Структура— це взаєморозміщення та певний взаємозв'язок складових частин цілого, внутрішня будова. Структура також може відноситися до устрою, організації чого-небудь. Структура – це відносно сталий спосіб (закон) зв'язку елементів того чи іншого складного цілого.Структура відбиває упорядкованість внутрішніх і зовнішніх зв'язків об'єкту, що забезпечують його сталість, стабільність, якісну визначеність. Структурні зв'язки різного роду пронизують всі процеси, які відбуваються у системних об'єктах.
Теорія ізоморфізму— теорія польського мовознавця Єжи Куриловича, яка доводить відсутність якісної відмінності між різними рівнями мови і дозволяє застосовувати в їх дослідженні одні й ті самі методи і принципи.
Теорія ієрархії мовних рівнів — теорія французького мовознавця Еміля Бенвеніста, згідно з якою мовні одиниці планом вираження спираються на нижчий рівень, а планом змісту входять до вищого рівня.
Дата добавления: 2018-05-31; просмотров: 346; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!