Доведіть, що подані твори є текстами. На прикладі цих творів з’ясуйте специфіку художніх текстів і відмінність між прозовими й поетичними текстами.
Стіл
За звичаями українського народного побуту на столі завжди мав лежати хліб, прикритий рушником, як символ гостинності й достатку. „Клади хліб на столі, тоді й стіл – престол”, говорять у народі. Престолом, святим місцем, недарма названо звичайний повсякденний предмет інтер’єру селянської хати – стіл. Його й ставили на покуті, під образами. Він правив за домашній вівтар (Лідія Артюх).
Пісня з Муравського шляху
Є історія подій. А є історія душі народної – народна пісня! Історія зафіксувала дати воєнних царювань, повстань, великих будов та відкриттів, а пісня летіла у віки, всотуючи настрої, думи і сподівання. Пісня була мечем, житом, сльозою, сміхом, ласкою.
І добре, коли натрапить на шляху своєму на щире і небайдуже серце, що перейметься нею, плекатиме дбайливо і як духовну естафету, як заповіт незнищенності тим, кому по нашому сліду йти судиться (Емма Байчук).
Біля криниці
Стоять жінки біля криниці,
Туманом тягне від ріки.
В садах шаліють пізні птиці,
У відрах плавають зірки.
Розмова. Свіжість вечорова.
Весна у рідній стороні.
І українська рідна мова
Звучить, як музика, мені. Микола Луків
Прочитайте. Знайдіть засоби зв’язку речень у тексті.
Оратор
Демосфен, відчувши в собі ораторські здібності, вирішив вийти на політичну арену.
Але тут йому не поталанило. Хоч від природи юнак і володів красномовством, та мав надто слабенький як для оратора голос і нечітку дикцію. До того ж він ще й гаркавив, на трибуні тримався невпевнено, часом губився та знічувався. І Демосфен, не гаючи часу, зайнявся працею над собою. Щоб стати оратором, вирішив він: треба заново себе створити.Усе зваживши і обміркувавши, Демосфен почав удосконалювати свою вимову, а постійними декламаціями тренував голос, одночасно працюючи й над стилем. Ходив на навчання до одного видатного оратора, той допомагав юнакові ставити голос. Розповідають, що Демосфен щодня йшов до моря й там годинами декламував вірші, намагаючись звуками свого голосу заглушити шум прибережних хвиль.
|
|
|
Уперта й постійна праця невдовзі почала давати наслідки: Демосфен уже вільніше й природніше тримався на трибуні, слабенький від природи голос набирав сили, гаркавість зникла, дикція вирівнялась. Почав Демосфен із судових промов і так непомітно й несподівано втягнувся в бурхливе політичне життя Афін. Володіючи несхибною впертістю, маючи від природи дар красномовця, Демосфен таки викував себе заново (В. Черемис).
Прочитайте. Визначте тему, підтеми й мікротеми тексту. Знайдіть засоби зв’язку речень у тексті.
При всіх теперішніх негараздах, що спіткали нас на цьому складному етапі самоусвідомлення себе як державного народу, ми все ж станемо свідками швидкої регенерації культури в найширшому її розумінні. Великий стоїк Сенека писав: „Часто втрати розчищають місце для ще більших удач; багато дечого впало, щоб підвестися вище і величніше”. Неодноразово на шляху нашої багатовікової історії були часи, коли Україну називали Великою Руїною. Та кожного разу вона підводиться з попелища, як писав Шевченко, „вона знову оживає і сміється знову”.
|
|
|
Джерело неможливо затиснути в жмені, неможливо втримати в кулаці живий плин. І нас тиснули залізні кулаки лихоліть, і ми розтеклися струмками по світу, щоб бодай через триста років знову об’єднатися і влитись у священну ріку нашого народу, у Бористен невмирущого рідного слова. Сьогодні тим живим чистим джерелом є наша молодь, яка вже тепер розуміє своє високе покликання і виняткову місію – на могутніх підвалинах зруйнованої ордою Віри Володимира Великого збудувати Державний Собор ще вищий і величніший (Софія Майданська).
Прочитайте тексти. Визначте, до якого стилю належить кожен текст. Аргументуйте свою відповідь
1. Сьогодні ми спостерігаємо, як значна частина молоді, що не перебуває під наркотичною дією наймодерніших рок-груп, усе частіше виявляє глибоке зацікавлення „первородною” піснею. Не тільки професійні фольклорно-етнографічні колективи, такі, як „Древо”, але й самодіяльні ансамблі в селах і містечках намагаються перейняти від своїх бабусь інтонацію, манеру співу, кожен віддих, кожну майже непомітну паузу, щоб відродити голос давноминулих віків, дух магічного слова, бо в календарних піснях, у весільних ладканнях, як в узорах на вишивці, немає нічого випадкового, все у них наповнене життєтворчою силою оберега. Ще не так давно ми впізнавали карпатський край лише по “дрібненькій” коломийці, а схід України по розлогих, гучних “квітуючих тернах”. Сьогодні до нас повертаються, наче проростають з княжої давнини, голоси полян, древлян, дреговичів, уличів, тиверців, сіверян, дулібів, волинян, бужан. Голоси предків, що довгі віки лежали в потаємних сховах нашої пам’яті, відкриваються нам у Золотій пекторалі дитячих голосів: малі знову граються коло церкви в гагілки, закликаючи весну-красну (Софія Майданська).
|
|
|
2. Коли з пошти виходив наш поштар, однорукий дядько Левко, - височенний, худющий, як сама худорба, із брезентовою поштарською сумою через гостро підняте вгору плече, - Марфа підхоплювалася йому назустріч і питалася тихо, зазираючи тихо в його очі:
|
|
|
- Дядечку Левку, а од Мишка є письомце?
- Нема, - одказував Левко, блукаючи очима поверх золотого Марфиного волосся, що вибилося з-під чорної хустки.
- Не брешіть, дядечку. Є...
- Ну – є! Є...так не тобі, а Софії.
- Дядечку Левку! Дайте, я його хоч у руках подержу.
- Нельзя. Чужі письма нікому давати не можна. Заборонено.
- Я тільки в руках подержу, дядечку, і оддам (Григір Тютюнник).
3. Художній текст, особливо поетичний, обов’язково прагне виразити своє „слово про мову”. Причому спектри пізнання природи мови у прозовому і поетичному жанрах суттєво відрізняються. Прозова мова наближена значною мірою до розмовної, то й метамовні коментарі в ній більш приземлені, наближені до узвичаєних комунікативних моделей, які побутують у мовному існуванні того чи іншого соціуму, поетична ж мова у своїх метамовних коментарях зосереджується на поетичній реальності, а тому сфера поетичного пізнання в ній домінує. Іншими словами, у поетичному тексті домінує не метамовна, а метапоетична функція художнього слова. Слово поета розмірковує про поетичне слово взагалі та в тексті окремого автора зокрема. Маємо не що інше, як особливий різновид інтертекстуальних відношень у системі віршової мови певного періоду, коли поет особливими метапоетичними маркерами закріплює в цій системі словесно-естетичне утворення. Поява таких маркерів – ознака зрілості поетичного письма в сенсі його культурної притомності (Леся Ставицька).
4. Однією з найбільших водних артерій, що тече по території України (а своєю верхньою частиною – по території Росії та Білорусії), є Дніпро з такими великими притоками, як Прип’ять, Десна, Сула, Псел, Ворскла, Самара та ін. Басейн Дніпра займає 65% площі країни. Його водні ресурси становлять близько 35 000 км. Середній річний стік Дніпра становить 53,5 км3 (Ф. Заставний).
5. Ми виходимо на Козачу гору. Широко розпросторився ген унизу Дніпро й суне на південь. Зараз це не просто відомий усім, змілілий Дніпро – а могутня величава ріка, що тече через усю нашу землю й усю нашу історію. ... Світиться весь Дніпро. Іскриться під місяцем його золотий панцир, і тихо шарудить темно-зелена кирея. Наче живий. (За Б. Антоненко-Давидовичем).
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 210; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!