Чим відрізняються визначення дискурсу в різних авторів? Які його основні ознаки і функції?
Практична робота 1.
Прочитайте наступні визначення тексту. Виділіть серед наведених визначень спільні риси.
Текст(лат.textum – тканина, зв’язок, побудова) – відтворені на письмі або друком авторська праця, висловлювання, документи тощо; основна частина друкарського набору – без малюнків, приміток і т.п.; слова до музичного твору (пісні, опери); у поліграфії – шрифт, кегль якого дорівнює 20 пунктам (7,52 мм). Починаючи з 1960 – 70 , Т. і мовні правила його побудови вивчаються новим напрямом лінгвістики, який називають „металінгвістикою”(М. Бахтін), „транслінгвістикою” (Р. Барт), „лінгвістикою Т.” (В.Дреслер, В.Штемпель) або „аналізом мовлення” (З. Харріс). Дослідження Т. – спільна ланка між наукою про тлумачення Т., літературознавством і мовознавством. У ширшому значенні Т. – будь-яка послідовність слів (у семіотиці – знаків), зведена за правилами даної системи мови(Літературознавчий словник-довідник.- К.: ВЦ „Академія”, 1997.- С.677-678).
Текст – це закінчений твір, що має власну внутрішню структуру, певну побудову та є продуктом монологічного або діалогічного мовлення, вираженим в усній і писемній формі. Виділяють такі текстові категорії : інформативність, завершеність, цілісність, зв’язність, послідовність. Т. характеризується приналежністю до певного стилю мовлення ( художнього, наукового, публіцистичного і т.ін.), структурною організацією (складається зі вступу, основної частини, заключної частини).
|
|
|
У шкільному курсі української мови подаються теоретичні відомості про Т., типи тексту, абзац, засоби зв’язку речень у тексті, тему, основну думку.
Як синоніми до поняття текст використовують терміни висловлювання, зв’язне мовлення.
На сучасному етапі розвитку лінгводидактики посилена увага до Т. як ефективного засобу навчання мови, скільки він дає можливість показати функціонування мовних одиниць і є основним засобом формування комунікативних умінь і навичок учнів (Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М. Пентилюк.- К .: Ленвіт, 2003.- С.123).
Текст –це витвір мовного процесу, що характеризується завершеністю, об’єктивований у вигляді письмового документа, літературно оброблений відповідно до типу цього документа витвір, який складається із заголовка і ряду особливих одиниць (надфразних єдностей), поєднаних різними типами лексичного, граматичного, логічного, стилістичного зв’язку, і має повну цілеспрямованість і прагматичну установку (І. Гальперін).
Текст(лат.textum – тканина, зв’язок, побудова) – зв’язна мова, письмове чи усне повідомлення, що характеризується змістовою і структурною завершеністю, орієнтацією автора на певного адресата. Складниками Т. виступають речення, лексико-граматичні засоби зв’язку речень у цілісну комунікаційну одиницю (Єрмоленко С.Я., Бибик С.П., Тодор О.Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів.- К.: Либідь, 2001.- С.182).
|
|
|
Поміркуйте, у чому полягає суттєва різниця художнього тексту від текстів інших типів ? Як ви розумієте естетичну функцію художнього тексту ?
Прочитайте визначення дискурсу. Зіставте поняття “дискурс” і “текст”, знайдіть спільні і відмінні риси.
Дискурс(лат. discursus – міркування, фр. discourse промова, виступ) – сукупність висловлювань, що стосуються певної проблематики, розглядаються у взаємних зв’язках з цією проблематикою, а також у взаємних зв’язках між собою. Одиницями дискурсу є конкретні висловлювання, які функціонують у реальних історичних, суспільних і культурних умовах, а у своєму змісті та структурі відбивають часовий аспект, інтеракції між партнерами, що витворюють даний тип дискурсу, а також простір, в якому він відбувається, значення, які він творить, використовує, репродукує або перетворює. Французька школа дискурсу (Е. Бенвеністе та його послідовники) виділяє в ньому два аспекти: висловлювальний і висловлюваний; перший стосується того акту висловлювання чогось (мовлення, записування), який відбувається тут і зараз, а другий – того, про який мовиться, чи певної фабули або історії, що репрезентується як безособова, відносно самостійна, зі своїми елементами цілісність. Категорія дискурсу набула ширшого теоретичного значення у 60-х ХХ ст. у Франції, звідки поширилася в інші країни. Вона включила елементи структуралізму, етнолінгвістики і частково пов’язаних з нею таких напрямів, як дискурс-аналіз, психоаналіз, російський формалізм, теорія ідеології Л. Альтюссера і прагматика. Розширення проблематики дискурсу здійснив французький філософ М. Фуко. Він пов’язав лінгвістичні аспекти дискурсу з проблематикою твореної різними дискурсами понятійної і логічної структури, яка ними починається, розгортається, видозмінюється чи усувається. Теорія дискурсу визначає його різні типи: дискурс політичний, правничий, філософський, художньо-літературний, поточний та ін. У межах окремих дискурсів інколи вирізняють т.зв. архетексти, або конститутивні дискурси, які окреслюють і визначають дискурси похідні і вторинні. Таким архетекстом у сфері теологічних і катехічних дискурсів для християн є Біблія, філософів – діалоги Платона, в українській літературі – твори Т. Шевченка та І. Франка.
|
|
|
Вчення про дискурс відоме під назвами „аналіз дискурсу”, „теорія дискурсу”. Іншими значеннями терміна є: 1) міркування задля встановлення істини; 2) ораторська промова (Літературознавчий словник-довідник. – К.: ВЦ „Академія”, 1997.- С.201-202).
|
|
|
Дискурс – сукупність взаємопов’язаних висловлювань (текстів), що реалізуються в певних соціально – культурних, часових, і просторових умовах з урахуванням діяльності учасників комунікації ( адресанта і адресата ); процес вербального і невербального спілкування. Мінімальною одиницею дискурсу є мовленнєвий акт. Для методики навчання мови важливе тлумачення тексту як фіксованого результату мовленнєвої діяльності, а дискурсу - як процесу створення, відтворення, перетворення висловлювань – процесу мовленнєвої перевірки (Словник-довідник з української лінгводидактики: Навчальний посібник / Кол. авторів за ред. М. Пентилюк. - К.: Ленвіт, 2003.- С.41).
Дискурс(фр. discours – промова, виступ) – 1) зв’язане мовлення в конкретних соціокультурних, психологічних умовах. Дискурс відбиває ситуацію безпосередньої мовної діяльності з урахуванням форми спілкування, поведінки, міміки, жестів мовця; 2) текст разом з умовами його творення і сприймання, динамічний контекст культури, в якому здійснюється прочитання тексту та його вплив на свідомість читача (Єрмоленко С. Я., Бибик С., П., Тодор О. Г. Українська мова: Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів.- К.: Либідь, 2001.-С.47-48).
Чим відрізняються визначення дискурсу в різних авторів? Які його основні ознаки і функції?
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 182; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!