Типи особистостей згідно з НЛП-класифікацією

ОСОБИСТІСТЬ ТА ДІЯЛЬНІСТЬ. ІНДИВІДУАЛЬНО-ТИПОЛОГІЧНІ ВЛАСТИВОСТІ ОСОБИСТОСТІ

ІЄРАРХІЯ ПОТРЕБ ЗА А.МАСЛОУ

Діяльність людини – це свідома активність, що виявляється в системі дій, спрямованих на досягнення поставленої мети.

Успіх будь-якої діяльності залежить від уміння її виконувати. Вміння є там, де знання певної справи поєднується з вправністю у виконанні дій, з яких складається ця діяльність.

Порівняльний аналіз
активності тварини та діяльності людини

Особливості діяльності тварини людини
Інстинктивно-біологічна діяльність	Діяльність визначається пізнавальною потребою та потребою в спілкуванні
Відсутня спільна діяльність, групова поведінка тварин підкорена біологічним цілям	Людське суспільство виникло на основі спільної трудової діяльності
Керується наочними уявленнями, діє в межах наочної ситуації	Абстрагує, проникає у взаємозв’язки і відношення речей, встановлює причинну залежність
Типові програми поведінки (інстинкти). Научіння обмежується набуттям індивідуального досвіду, завдяки якому спадкові видові програми поведінки пристосовуються до конкретних умов існування	Передання і закріплення досвіду через соціальні засоби спілкування (мова та інші знакові системи). Закріплення і передача досвіду поколінь у матеріальній формі, у формі предметів матеріальної культури
Можуть створювати допоміжні засоби, знаряддя, але не зберігають їх, не використовують знаряддя постійно. Тварина не здатна виготовляти знаряддя за допомогою іншого предмета чи знаряддя	Виготовлення та збереження знарядь праці, передача їх наступним поколінням. Виготовлення знарядь праці за допомогою іншого предмета або знаряддя у відповідності до плану свідомості
Пристосовується до зовнішнього середовища	Перетворює зовнішній світ у відповідності до своїх потреб

Розвиток людини– це процес становлення і формування її особистості під впливом зовнішніх і внутрішніх, керованих і некерованих факторів, серед яких цілеспрямоване виховання і навчання відіграє провідну роль.

Розвиток не можна зводити до засвоєння, накопичення знань, умінь та навичок із різних галузей науки і практичної діяльності; це не лише кількісні, а й якісні зміни, перехід від нижчих щаблів до вищих, формування нових якостей особистості.

Стадії розвитку особистості за Е.Еріксоном

Стадія розвитку	Нормальна лінія розвитку	Аномальна лінія розвитку
1. Період немовляти (від народження до 1 року)	Довіра до людей. Взаємна любов, прихильність, взаємне визнання батьків і дитини, задоволення потреб дітей у спілкуванні та інших життєво важливих потреб	Недовіра до людей як результат поганого поводження матері з дитиною, ігнорування, позбавлення любові, байдужість до неї. Занадто раннє чи різке відлучення дитини від грудей, її емоційна ізоляція
2. Пізній період немовляти (від 1 до 3 років)	Самостійність, впевненість у собі. Дитина ставиться до себе як до самостійної людини, але ще зараз залежної від батьків	Сумніви у собі та гіпертрофоване почуття сорому. Дитина відчуває свою непристосованість, сумнівається у своїх здібностях, відчуває недоліки в розвитку елементарних рухових навичок, наприклад, ходи. У неї слабко розвинена мова, є сильне бажання сховати від оточуючих свою недолугість
3. Раннє дитинство (від 3 до 5 років)	Зацікавленість і активність. Жива уява та зацікавлене вивчення навколишнього світу, наслідування дорослих, включення у статево-рольову поведінку	Пасивність і відсутність інтересу до людей. Відсутність ініціативи, інфантильне почуття заздрості до інших дітей, забитість та непевність, відсутність навичок статеворольової поведінки
4. Середнє дитинство (від 5 до 11 років)	Працелюбність. Чітке почуття обов'язку і бажання досягти успіху. Розвиток пізнавальних і комунікативних вмінь і навичок. Поставлення перед собою і вирішення реальних задач. Спрямованість гри, фантазії на кращі перспективи. Активне засвоєння інструментальних і предметних дій, орієнтованість на задачу	Почуття власної неповноцінності. Погано розвинуті трудові навички. Уникання складних завдань, ситуацій змагання з іншими людьми. Гостре почуття власної неповноцінності, приреченості усе життя залишатися посередністю. Конформність, рабська поведінка. Почуття безглуздості зусиль у вирішенні різних задач
5. Статеве дозрівання, підлітковий та юнацький вік (від 11 до 20 років)	Життєве самовизначення. Розвиток перспективи - планів на майбутнє. Самовизначення у питаннях - Яким бути? Ким бути? Активний пошук себе і експериментування у різних ролях. Навчання. Чітка статева поляризація у формах міжособистісної поведінки. Встановлення світогляду. Ініціатива щодо лідерства у групах однолітків та підкорення їм у разі необхідності	Плутаність ролей. Зміщення і змішаність часових перспектив: поява думок не лише про майбутнє та сьогоднішнє, але й про минуле. Концентрація душевних сил на самопізнанні, яскраво виражене бажання розібратися у самому собі на шкоду розвитку відносин із зовнішнім світом та людьми. Статеворольова фіксація. Втрата трудової активності. Зміщення форм статеворольової поведінки, ролей у лідерстві. Плутаність моральних та світоглядних установок
6. Рання дорослість (від 20 до 45 років)	Відчуття близькості до людей. Потяг до контактів з людьми, бажання і здатність присвятити себе людям. Народження і виховання дітей. Любов та робота. Задоволеність особистим життям	Ізоляція від людей. Уникання людей, особливо близьких, інтимних стосунків з ними. Проблеми характеру. Нерозбірливі зв'язки та непередбачувана поведінка. Невизнання, перші симптоми відхилень у психіці
7. Середня дорослість (від 40-45 до 60 років)	Творчість. Продуктивна і творча робота над собою і з іншими людьми. Зріле, повноцінне і різноманітне життя. Задоволеність сімейними стосунками і почуття гордості за своїх дітей. Навчання і виховання нового покоління	Застій. Егоїзм та егоцентризм. Непродуктивність у роботі. Рання інвалідність. Всепрощення себе і виключна турбота про самого себе
8. Пізня дорослість (після 60 років)	Повнота життя. Постійні роздуми про минуле, його спокійна зважена оцінка. Прийняття прожитого життя таким, яким воно є. Відчуття повноти та корисності прожитого життя. Здатність примиритися з неминучим. Розуміння того, що смерть не є страшною	Відчай. Відчуття того, що життя прожите даремно, що часу залишилося надто мало, що він спливає надто швидко. Усвідомлення безглуздості свого існування, втрата віри у себе та в інших людей. Бажання прожити життя заново та отримати від нього більше, ніж було отримано. Відчуття відсутності у світі справедливості, наявність у ньому недоброго, нерозумного начала, страх перед смертю

ТЕМПЕРАМЕНТ – сукупність найбільш стійких індивідуально-психологічних особливостей людини, що характеризують динамічний та емоційний бік її діяльності, поведінки і є природною основою характеру.

Теорії темпераменту

Гуморальна теорія (від лат. humor – рідина, соки організму)

Родоначальником вчення про темперамент вважається давньогрецький лікар Гіппократ (близько460-377 рр. до н. е.). Він стверджував, що люди відрізняються співвідношенням чотирьох основних „рідин організму” – крові, флегми, жовтої жовчі й чорної жовчі. Співвідношення цих „соків організму” по-грецькі позначалось словом „красис”, яке пізніше замінили латинським словом temperamentum – „пропорційність”, „правильна міра”.

Опираючись на вчення Гіппократа, інший відомий лікар античності Клавдій Гален розробив типологію темпераментів, яку обґрунтував у відомому трактаті „De temperamentum”. У відповідності до його вчення тип темпераменту залежить від переважання в організмі одного із соків. Він виділив 13 типів темпераменту, пізніше зведених до чотирьох основних:

1. Сангвіністичний тип (від лат. sanguis – кров, перевага в організмі крові);

2. Флегматичний ( від грецьк. phlegma – слиз);

3. Холеричний (від грецьк. chole – жовч, жовта жовч );

4. Меланхолійний (від грец. мelas chole – чорний, чорна жовч)

Дана концепція має великий вплив на вчених протягом багатьох століть. Свідченням цього є той факт, що й досі запропоновані назви типів темпераменту найбільш розповсюджені.

І.Кант (1724-1804), будучи прихильником гуморальної теорії, вважав органічною основою типів темпераменту якісні особливості крові. Він вперше обґрунтував психологічну характеристику типів темпераменту. Основний поділ вчення про темперамент може бути, на думку вченого, таким: темпераменти почуттів і темпераменти діяльності; вони, в свою чергу, поділяються на два види, що в сукупності дає 4 типи.

До темпераментів почуттів Кант зарахував сангвінічний і протилежний йому – меланхолічний. До темпераментів діяльності – холеричний та флегматичний.

Конституційна теорія

Найбільш розповсюджена типологія, запропонована Е.Кречмером, який у 1921 р. опублікував працю „Будова тіла і характер”. Основна ідея полягає в тому, що люди з певним типом тілобудови мають певні психічні особливості. Теорія Е.Кречмера була поширеною в Європі. В США у 40-ві рр. ХХ ст. значної популярності набула концепція темпераменту У.Шелдона.

Типологія Е. Кречмера		Типологія У. Шелдона
Конституційний тип	Тип темпераменту	Конституційний тип	Тип темпераменту
Астенік	Шизотимік	Ектоморфний	Церебротонія
Пікнік	Циклотимік	Ендоморфний	Вісцеротонія
Атлет	Іксотимік	Мезоморфний	Соматотонія

Нервово-фізіологічна теорія (І. П. Павлов)

Характеристика типів темпераменту у відповідності до властивостей центральної нервової системи
Холерик	сильний	неврівноважений	рухливий
Сангвінік	сильний	врівноважений	рухливий
Флегматик	сильний	врівноважений	малорухливий
Меланхолік	слабкий	неврівноважений	інертний

ХАРАКТЕР – психічне утворення, що складається з численних стійких властивостей особистості, що виражають її ставлення до навколишньої дійсності, праці, інших людей і до самої себе.

СПІЛКУВАННЯ ЯК ПСИХОЛОГІЧНА ПРОБЛЕМА

Спілкування– це складний багатоплановий процес становлення і розвитку контактів між людьми, зумовлений потребами в спільній діяльності, що містить обмін інформацією, сприйняття і розуміння партнера по спілкуванню, вироблення стратегії спільної взаємодії.

Коли мовиться про спілкування як обмін інформацією, мається на увазі комунікативний аспект спілкування. Передача будь-якої інформації відбувається за допомогою знакових систем, тобто знаків. Комунікатор (той, хто передає інформацію) свідомо орієнтує свої дії на смислове сприйняття кодованої інформації іншими людьми (реципієнтами). Передається інформація комунікатором за допомогою вербальних і невербальних засобів. Реципієнт (той, хто приймає інформацію) для осмисленого сприйняття інформації декодує її.

Для того, щоб забезпечити можливість партнерів по спілкуванню розуміння одне одного, повинна бути вироблена єдина система значень знакових систем, розроблений тезаурус понять. У процесі спілкування комунікатор і реципієнт почергово міняються місцями: комунікатор стає реципієнтом, а реципієнт комунікатором.

Типи особистостей згідно з НЛП-класифікацією

Візуальний	Аудіальний	Кінестетичний	Дигітальний
Бачити	Говорити	Почувати, відчувати	Розуміти
Погано бачити зміст питання	Прислухатися до голосу розуму	Схоплювати зміст проблеми	Розуміти
Бути у фокусі	Звучати	Займати особливе місце	Мати значення
Помітний	Голосний	Відчутний	Серйозний
Яскраво	Голосно	Легко	Важливо
Недалекоглядний	Безмовний	Тупий	Нерозумний
Помітити	Почути	Відчути	Усвідомити
Затуманити	Заговорити	Забалакати	Незрозумілий
Прозорий, чіткий	Гармонійний	Прийнятний, доступний	Зрозумілий
Ясновидіння	Пророцтво	Передчуття	Вгадування

Належність людини до одного з типів (візуального, аудіального, кінестетичного, дигітального) можна визначити, спостерігаючи за переважаючими мовними паттернами, інтонацією, поглядами, жестами.

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 161; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!