Тема № 4. Організація антитерористичної діяльності ОВС

План лекції:

1. Основні завдання органів внутрішніх справ у боротьбі з проявами тероризму.

2. Загальні заходи з попередження, запобігання та припинення актів тероризму.

3. Використання оперативно-розшукової профілактики у боротьбі з тероризмом.

Основними завданнями ОВС у боротьбі з тероризмом є:

- забезпечення безпеки особового складу i громадян, які знаходяться в районі надзвичайних подій;

- забезпечення особистої безпеки життя та здоров’я фізичних осіб;

- термінове обстеження території, приміщень, споруд з метою попередження можливих терористичних, екстремістських проявів;

- виявлення та затримання осіб, що можуть скоїти чи скоїли терористичні акти;

- посилення охорони об’єктів життєзабезпечення населення, зберігання радіоактивних, вибухових, хімічних, отруйних речовин, особистої безпеки фізичних осіб;

- координація та взаємодія між суб’єктами боротьби з тероризмом щодо попередження можливих екстремістських та терористичних проявів.

Всю діяльність органів внутрішніх справ по боротьбі зі злочинами терористичного характеру можна умовно розділити на кілька стадій.

На стадії аналізу й прогнозування можливого ускладнення криміногенної, соціально-політичної обстановки доцільно забезпечити:

- збір, систематизацію й аналіз оперативно-розшукової інформації про можливе ускладнення обстановки;

- виділення із загального обсягу отриманої інформації відомостей, які вказують на посилення терористичної, екстремістської або націоналістичної активності й терміновий обмін ними з органами СБУ й іншими суб’єктами правоохоронної й антитерористичної діяльності;

- для вироблення варіантів і проектів управлінських рішень здійснити повторну перевірку й уточнення за допомогою оперативно-розшукових засобів і методів отриманої первинної оперативно-розшукової інформації про ускладнення обстановки;

- додаткову й подальшу перевірку всієї оперативно-розшукової інформації із зазначеної проблеми, виконання взаємних завдань і доручень органів МВС, СБУ й ін. суб’єктів оперативно-розшукової діяльності, прийняття погоджених рішень, планування спільних заходів, попередні розрахунки сил і засобів (у тому числі й оперативно-розшукових), які можуть бути згодом використані в ході ліквідації наслідків ускладнення обстановки.

На стадії профілактики (запобігання) проявів терористичного, націоналістичного, сепаратистського характеру оперативні підрозділи повинні зорієнтувати оперативний склад на:

- виявлення осіб, що виношують терористичні, націоналістичні, екстремістські, релігійні наміри, лідерів й активних учасників подібних угруповань і формувань, а також учасників організованих злочинних груп, осіб із кримінальним минулим і т.п.;

- активізацію збору оперативно-розшукової інформації, посилення гласного й негласного спостереження, уточнення й додаткову перевірку зв’язків, маршрутів пересування груп терористичної спрямованості, особливо міжрегіонального характеру;

- розробку додаткових заходів щодо оперативно-розшукового документування дій лідерів й активних учасників терористичних й екстремістських організацій, що представляють оперативний інтерес, виявлення місць зберігання зброї, місць і часу можливих протиправних проявів (несанкціонованих мітингів, демонстрацій, пікетів і т.п.);

- посилення мір індивідуального профілактичного впливу відносно лідерів антигромадських груп й активних учасників цих формувань, а також установлення за ними оперативного спостереження. На основі результатів оперативного спостереження необхідно приймати активні заходи до недопущення формування груп або до їхнього роз’єднання (якщо процес їхнього формування почався й вийшов з-під контролю).

Вищевказані й інші заходи на стадії запобігання небажаних кримінальних або суспільно-політичних проявів погоджуються або проводяться за участю взаємодіючих органів і служб.

На стадії припинення дій терористичних і релігійних екстремістських угруповань, що ускладнюють оперативну обстановку, оперативні підрозділи МВС свою роботу повинні будувати в наступних основних напрямках:

- виявлення, перевірка й реалізація відомостей про факти бандитських, розбійних нападів й інших злочинів агресивного, терористичного характеру, а також про захоплення заручників, нападів на людей й об’єкти, про активізацію кримінального елемента й учасників різних формувань, створених на так званій «ідейній» основі;

- виявлення й уточнення інформації про сепаратистські, екстремістські й інші подібні настрої, про спроби дискредитації органів і представників влади й т.п. Проведення разом з органами СБУ заходів щодо активної розробки осіб, що представляють оперативний інтерес у розв’язанні названої проблеми;

- виявлення гласним і негласним шляхом фактів незаконного обігу вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв, наркотичних і психотропних препаратів і речовин, вживання заходів по вилученню названих предметів, затримці й притягненню до відповідальності винних осіб;

- виявлення з використанням оперативно-розшукових сил і засобів фактів нападів, що готуються, на представників органів влади, відомих політичних, громадських, профспілкових діячів, прийняття разом з органами СБУ й іншими органами влади заходів по припиненню зазначених злочинних проявів на стадії початкових дій злочинців;

- організація перевірки оперативної інформації, що надходить із місць позбавлення волі, органів податкової міліції, митних й інших правоохоронних органів й органів влади, прийняття необхідних активних заходів щодо реалізації цієї інформації;

- уточнення розміщення оперативно-розшукових сил при надходженні відомостей про підготовку різних формувань й окремих груп населення до проведення мітингів, демонстрацій, пікетування й інших подібних дій (у тому числі й санкціонованих органами влади), більш широке використання негласних працівників для збору інформації зсередини названих груп і формувань;

- забезпечення інформування про оперативну обстановку і її основні компоненти повноважних представників Президента України, інших органів влади, вищих інстанцій і взаємодіючих сторін;

- здійснення з використанням засобів і методів оперативно-розшукової діяльності додаткової розвідки місцевості або окремих ділянок населених пунктів, визначення рубежів можливого висування сил по підтримці суспільної безпеки;

- вивчення планів місцевого водопостачання, каналізації, енергозабезпечення, схеми залізничних й інших засобів сполучення, метро, аеропортів, радіотелевізійних систем і т.п. з метою подальшого використання сил і засобів по локалізації антигромадських проявів;

- пошук нових підходів до висвітлення оперативної обстановки джерелами негласної інформації, здійснення оперативного впровадження джерел у протиправні групи з використанням всіх можливостей оперативно-розшукового характеру;

- активізація попереджувальної роботи усередині груп і формувань, фіксування поведінки їхніх лідерів й активних учасників, здійснення пропагандистської роботи й агітації, спрямованих на недопущення негативних наслідків по подальшому загостренню кризової ситуації.

На стадії ліквідації наслідків дій організацій терористичного й релігійно-екстремістського характеру оперативними підрозділами органів внутрішніх справ необхідно:

- продовжити оперативне спостереження за лідерами й учасниками вищевказаних груп і формувань;

- активізувати роботу з обміну оперативною інформацією з СБУ й іншими службами, підсилити індивідуальну попереджувальну роботу відносно названих осіб, планувати заходи щодо оперативно-розшукового забезпечення слідчих дій, у тому числі й у відношенні затриманих й арештованих осіб;

- ретельно вивчати маршрути пересувань учасників масових заходів і кримінальних угруповань, уточнити розміщення негласних сил і засобів, інструктувати негласний апарат;

- розширювати сфери використання можливостей оперативно-пошукових й оперативно-технічних підрозділів МВС, особливо за спостереженням і фіксуванням дій учасників кримінальних груп;

- організувати додатковий аналіз інформації, що надходить із офіційних джерел, у тому числі із ЗМІ, при необхідності проводити її повторну перевірку через негласні джерела; висновки й пропозиції докладаються керівникам органів влади;

- включати представників оперативних підрозділів до складу груп по охороні важливих об’єктів, транспорту, телерадіосистем, наукових установ і т.п., де вони підсилюють особисте спостереження за обстановкою, що складається, вчасно інформують про зміни ситуації вищестояче керівництво ОВС й адміністрацію об’єктів;

- проводити збір інформації й документування дій учасників виступів, передавати необхідну оперативно-значиму інформацію іншим службам ОВС, що знаходяться у взаємодії з підрозділами внутрішніх військ, ЗС й СБУ;

- виявляти факти прихованих або неочевидних протиправних дій учасників виступів; при виступах екстремістського характеру вживати заходів по виявленню й вилученню пропагандистської літератури й листівок із протизаконними закликами, вогнепальної й холодної зброї, предметів й інших засобів нападу, установленню місць можливого вкриття розшукуваних осіб.

Особлива увага в роботі органів внутрішніх справ повинна бути зосереджена на взаємному інформуванні:

- про політичні й релігійні організації, що висувають екстремістські гасла або переслідують протиправні цілі, або своєю практикою демонструють свій екстремістський характер;

- про політичні й релігійні організації, які у своїх програмних документах, а також у заявах керівництва виражають прагнення до консолідації із закордонними екстремістськими організаціями;

- про керівників й активних функціонерів політичних і релігійних організацій, що притягувалися до кримінальної або адміністративної відповідальності за свою екстремістську діяльність;

- про намічувані керівництвом політичних і релігійних організацій акції, що можуть викликати відгук на території суміжних держав;

- про юридичних й фізичних осіб (у тому числі, що знаходяться у країнах дальнього зарубіжжя), які надають матеріальну й фінансову допомогу екстремістським організаціям.

Семінарське заняття 4.1.
Основні завдання ОВС у боротьбі з тероризмом.
Способи та першочергові заходи реагування ОВС при отриманні інформації про терористичний акт.

1. Загальні завдання ОВС у боротьбі з тероризмом.

2. Діяльність ОВС на різних стадіях боротьби з тероризмом.

3. Способи отримання працівниками ОВС інформації про терористичний акт. Першочергові заходи реагування.

4. Типові дій працівників ОВС при виникненні надзвичайних ситуацій. Заходи безпеки.

Основні поняття: адміністративний контроль у сфері боротьби з тероризмом, анонімна телефонна інформація, антитерористична операція (АТО), взаємне інформування, вибуховий пристрій, вибухово-технічна служба, гласні оперативно-розшукові заходи, громадський транспорт, група затримання, демаскуючи ознаки вибухового пристрою, державний контроль у сфері боротьби з тероризмом, долікарняна допомога, евакуація, екстремістські прояви, завдання АТЦ, загроза вибуху, зона проведення АТО, інструктаж особового складу, легітимне насильство у сфері боротьби з тероризмом, ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, логічна послідовність запитань, мета боротьби з тероризмом, мінімізація наслідків терористичної діяльності, негласні оперативно-розшукові заходи, об’єкт життєзабезпечення населення, огляд місця події, оперативний звукозапис, оперативний черговий ОВС, оперативний штаб з управління АТО, оперативно-розшукова інформація, оперативно-розшукові сили, особиста безпека, перевірка оперативно-розшукової інформації, приховані протиправні дії терористів, радіокерований вибуховий пристрій, район надзвичайної події, район проведення АТО, режим у районі проведення АТО, речовина невідомого походження, слідчо-оперативна група, способи отримання інформації про терористичну діяльність (терористичний акт), технічна обізнаність особи, транспортний засіб (громадський транспорт).

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Про боротьбу з тероризмом: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 25. - Ст. 180.

3. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" // Відомості Верховної Ради.-1997.-№40.-Ст.263.

4. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини. Від 4.11.1996 р. // Офіційний вісник України. – 1998. - №13.

5. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – К.: Юрінком Інтер, 2012 – 376 с.

Додаткова:

1. Аксьонов Г.О., Возник М.В., Лов'як О.О., Никифорчук Д.Й., Чеботарьов Е.В. Попередження, розкриття та ліквідація наслідків терористичних актів на території підрозділу ОВС (управлінський та цивільно-правовий аспекти): Навчальний посібник. (Бібліотека оперативного працівника). – К.: КНТ, 2005. -88 с.

2. Антипенко В. Ф. Современный терроризм: состояние и возможности его упреждения. — К., 1998.

3. Артамонов И. И. Терроризм: способы предотвращения, методика расследования. / М. 2002.- С. 34.

4. Журавель В. П. Терроризм и некоторые подходы к борьбе с ним. - М., 2002// Организованный терроризм и организованная преступность.- М., 2002.- С.48-53.

5. Крутов В. В. Система протидії тероризму. — К., 1998.

6. Крутов В. В. Теоретико-правовые и тактико-специальные проблемы борьбы с терроризмом (опыт системного исследования): Монография. — К.: Изд-во НА СБУ, 1998.

7. Крутов В. Концептуальні аспекти проблеми протидії тероризмові в Україні // Розбудова держави. – 2000. - №1. – С. 17-27.

8. Кудрявцев В.Н. Предупреждение терроризма// Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру (МНДЦ) Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. - К., 2004.- С.45-55.

9. Ліпкан В. А. та ін. Боротьба з тероризмом / Ліпкан В. А., Никифорчук Д. Й., Руденко М. М. – К.: Знання України, 2002. – 254 с.

10. Ліпкан В.А. Залучення населення до роботи міліції — запорука взаємопорозуміння, співпраці та взаємодії органів охорони правопорядку у боротьбі з тероризмом // Проблеми правознавства і правоохоронної діяльності. — 2000. — № 2. — С. 76 – 79.

11. Місце та роль органів внутрішніх справ України у боротьбі з тероризмом: проблеми та шляхи їх вирішення: інформ.-аналіт. огляд/ МВС України, НАВСУ, НДІ пробл. боротьби зі злочинністю ; за загал. ред. Кондратьєва Я.Ю.; [наук. ред. : Сущенко В.Д., Черкасов Ю.В.].- К: НАВСУ, 2005.- 144 с.- - Словник : с. 136 -139.- Бібліогр. : с. 140-143.

12. Науково-практичний коментар до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» / В. А. Ліпкан, О. А. Івахненко, І. М. Рижов, В. В. Майоров. – К.: КНТ, 2009. ‑208 с. – (Національна і міжнародна безпека). Бібліогр.: с. 201-205. – Словник термінів с. 157-200.

13. Правова основа боротьби з тероризмом в Україні// Місце та роль органів внутрішніх справ України у боротьбі з тероризмом : проблеми та шляхи їх вирішення. - К, 2005.- С.37-51.

14. Сафонов И.И. Организация раскрытия и расследования терроризма: монография. – М.: Изд. Шумилова И.И., 2004.- 155 с.

15. Тероризм: сучасний стан та міжнародний досвід боротьби / В.П. Журавльов, Б.В. Романюк, В.В. Коваленко та ін.; За ред. Я.Ю. Кондратьєва та Б.В. Романюка. – К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2003. – 452 с.

Практичне заняття 4.2.
Загальні та оперативно-розшукові профілактичні заходи,
спрямовані на запобігання тероризму ОВС.

1. Суть, спрямованість та різновиди загальних антитерористичних профілактичних заходів.

2. Основні напрямки організації взаємодії ОВС з державними органами щодо профілактики терористичних актів серед населення.

3. Загальний комплекс профілактичних заходів на транспорті та об’єктах з масовим перебуванням людей.

4. Оперативно-розшукова профілактика злочинів терористичної спрямованості.

Основні поняття: виявлення терористичної діяльності, гідротехнічні спорудження, громадський транспорт, завдання оперативно-розшукової профілактики, загальна профілактика, загроза вибуху, загроза терористичного акту, залізничний транспорт, засоби масової інформації (ЗМІ), конфіденційне співробітництво, координація взаємодіючих органів, мета боротьби з тероризмом, механізм боротьби з тероризмом, міжвідомча координаційна комісія, об'єкти з масовим перебуванням людей, оперативне впровадження, оперативне спостереження, оперативні обліки МВС, оперативні підрозділи, оперативно-пошукові заходи, оперативно-розшукова профілактика, оперативно-технічні заходи, опитування громадян, охорона громадського порядку, планування боротьби з тероризмом, повітряний транспорт, попередження злочинності, профілактична робота ОВС, профілактичний вплив, суб’єкти оперативно-розшукової діяльності, транспортний комплекс.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Про боротьбу з тероризмом: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 25. - Ст. 180.

2. Аксьонов Г.О., Возник М.В., Лов'як О.О., Никифорчук Д.Й., Чеботарьов Е.В. Попередження, розкриття та ліквідація наслідків терористичних актів на території підрозділу ОВС (управлінський та цивільно-правовий аспекти): Навчальний посібник. (Бібліотека оперативного працівника). – К.: КНТ, 2005. -88 с.

3. Грохольський В.Л. Організаційно-правові засади управління спеціальними підрозділами МВС України по боротьбі з організованою злочинністю/ МВС України; НУВС; За загал. ред. Бандурки О.М.- Х.: Вид-во НУВС, 2003.- 312 с.

4. Науково-практичний коментар до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» / В. А. Ліпкан, О. А. Івахненко, І. М. Рижов, В. В. Майоров. – К.: КНТ, 2009. ‑208 с. – (Національна і міжнародна безпека). Бібліогр.: с. 201-205. – Словник термінів с. 157-200.

5. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" // Відомості Верховної Ради.-1997.-№40.-Ст.263.

6. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини. Від 4.11.1996 р. // Офіційний вісник України. – 1998. - №13.

7. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – К.: Юрінком Інтер, 2012 – 376 с.

Додаткова:

1. Белорусов В. Б. Взаимодействие ОВД и негосударственных правоохранительных структур в борьбе с терроризмом.- М., 2001// Проблемы борьбы с криминальным рынком, экономической и организованной преступностью.- М., 2001.- С.111-114.

2. Вакулич В. До проблеми попередження тероризму// Вісник Академії правових наук України. - 2006.- С. 182-189.

3. Кудрявцев В.Н. Предупреждение терроризма// Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру (МНДЦ) Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. - К., 2004.- С.45-55.

4. Кудрявцев В.Н. Предупреждение терроризма// Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру (МНДЦ) Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. - К., 2004.- С.45-55.

5. Місце та роль органів внутрішніх справ України у боротьбі з тероризмом: проблеми та шляхи їх вирішення: інформ.-аналіт. огляд/ МВС України, НАВСУ, НДІ пробл. боротьби зі злочинністю ; за загал. ред. Кондратьєва Я.Ю.; [наук. ред. : Сущенко В.Д., Черкасов Ю.В.].- К: НАВСУ, 2005.- 144 с.- - Словник : с. 136 -139.- Бібліогр. : с. 140-143.

6. Моторный И.Д. Об организации и содержании обучения населения мерам антитеррористической защиты и противодействия терроризму// Проблемы формирования уголовно - розыскного права.- М., 2000.- С.88-94.

7. Назаретян А. Агрессивная толпа, массовая паника, слухи. – СПб.: Питер, 2003. – 192 с.

8. Назаров И.А. Американские ученые о социальной психологии современного международного терроризма// США. Канада. Экономика, политика, культура.- 2005.- С.68-80.

9. Найденко В.Н. безопасности городского общественного транспорта от террористических угроз// Право и безопасность.- 2006.- С.75-80.

10. Никифорчук Д., Ліпкан В., Лебеденко В. Особливості боротьби ОВС з тероризмом і бандитизмом // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ України. — 2000. — № 1. — С. 225 - 231.

11. Павлов О.В. Некоторые аспекты предотвращения проявлений терроризма/ О.В.Павлов, В.П.Кукушкин// Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - Луганськ, 2001.- С.203-208.

12. Рибачук М. Взаємодія ОВС і ЗМІ у запобіганні тероризму в Україні// Право України. - 2007.- С.88-92.

13. Рибачук М. Шляхи удосконалення взаємодії ОВС і ЗМІ у запобіганні тероризму в Україні// Право України. - 2008.- С.124-127.

14. Сафонов И.И. Организация раскрытия и расследования терроризма: монография. – М.: Изд. Шумилова И.И., 2004.- 155 с.

15. Цыганов В.В. Медиа-терроризм: терроризм и средства массовой информации.- К.: Ника-центр, 2004.- 124 с.: портр. на 4 с.обл.- Библиогр.: С. 117-119.

Тема № 5. Протидія ОВС терористичним актам, пов'язаним із
застосуванням вибухових пристроїв та захопленням заручників

План лекції:

1. Оперативно-розшукова характеристика актів тероризму, вчинених за допомогою вибухових пристроїв.

2. Організаційно-тактичні основи попередження і розкриття терористичних актів, вчинених із застосуванням вибухових пристроїв.

3. Кримінально-правова та оперативно-розшукова характеристика захоплення заручників.

4. Попередження та розкриття злочинів, пов'язаних із захопленням заручників.

Вибухові пристрої (боєприпаси) використовуються не тільки у військових і народногосподарських цілях, але й у злочинних. У силу своїх специфічних властивостей вони являють собою джерела підвищеної суспільної небезпеки. Тому держава змушена було в чинному законодавстві передбачити систему правових норм, прийнятих для запобігання небезпеки, що могла виникнути при неналежному обігу з ВП (боєприпасами) або в результаті їхнього використання в злочинних цілях, тобто як знаряддя здійснення злочинів. Це привело до необхідності вивчати ВП й пов'язані з ними правовідносини в рамках кримінального права й криміналістики.

Так, наприклад, у Російській імперії одна з перших спроб введення відповідальності за зберігання пороху (як конструктивної ознаки ВП й боєприпасів) більше дозволеного терміну передбачалася в Уставі про покарання, що накладають мировими суддями, від 1864 р. Останні десятиліття XIX століття були відзначені кількаразовим застосуванням (головним чином у політичних цілях) вибухових пристроїв для здійснення терористичних актів. Уряд відповів суворими заходами, в 1878 році справи про політичний тероризм були передані із цивільних судів у військові, у цей же час (вересень 1878 р.) була організована розшукна поліція, об'єктами її уваги стають революційні й бойові організації. У квітні 1879 року (після замаху А. К. Соловйова на Олександра II) у великих містах імперії були засновані генерал-губернаторства з одержанням надзвичайних повноважень (арешти, перекази суду, закриття видань й ін.). Після вибуху в Зимовому палаці 5 лютого 1880 року, організованого С. Халтуріним, 12 лютого була створена Верховна розпорядницька комісія з охорони державного порядку й громадського спокою. Зазначена комісія була наділена винятковими повноваженнями.

Бомби початку минулого сторіччя були досить небезпечні як у виготовленні, так й у застосуванні. Спочатку вибухала гримуча суміш, а від її детонував основний динамітний заряд. Щоб підірвати гримучу суміш, потрібно було запалити суміш бертолетової солі із цукром. Як засіб висадження використовувалася тонка скляна трубка із сірчаною кислотою. Коли бомбу кидали до цілі, трубка розбивалася й кислота запалювала бертолетову сіль. Історії відомі випадки вибухів самих терористів й їхніх лабораторій. Коли в одному із приміщень петербурзького «Брістоля» вибухнула підпільна есерівська лабораторія, згадували сучасники, те Вознесенський проспект у всю ширину був завалений уламками будівлі, була зірвана чавунна огорожа Ісаакіївського собору.

Для «бомбистів» того часу законом були передбачені досить суворі покарання: за участь у терористичному акті – страта (у період її скасування – каторжні роботи).

У цей час в Україні склалася система нормативно-правових актів, що регулюють обіг зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв. Зміст і регламентація правовідносин у цій області регулюються конкретними правовими нормами й підзаконними актами. До них можна віднести ряд статей Кримінального Кодексу України, Закони України, постанови Пленуму Верховного суду України, Укази Президента України, Постанови Верховної Ради України, Постанови й розпорядження Кабінету Міністрів України, а також відомчі накази, інструкції й розпорядження безпосередньо на предмети, що відносяться до категорії вогнепальної зброї, боєприпасів, вибухових речовин і вибухових пристроїв конкретним нормативним актом.

Сучасна зарубіжна правоохоронна практика відносно обігу вибухових речовин, засобів висадження й боєприпасів до вогнепальної зброї досить полярна. Якщо в країнах Сходу й Азії практично повністю заборонений обіг у населення будь-якої зброї й боєприпасів (наприклад, у Китаї заборонена у вільному обігу в населення будь-яка вогнепальна мисливська й спортивна зброя), то в станах Заходу близького підходу немає. Так, у США, Канаді, Австралії й ряді інших країн придбати вибухові речовини й засоби висадження до них може в спеціалізованих магазинах будь-який дорослий громадянин країни. Для цього необхідно мати кошторис і ряд проектних документів організації, що буде проводити підривні роботи за замовленням клієнта (вириття котлованів, руйнування старого фундаменту й т.п.). У той же час у ряді таких західних країн, як Великобританія, Німеччина, Італія існують досить жорсткі обмеження по обігу вибухових речовин, що відносяться до категорії бойових, виключення становлять піротехнічні засоби.

Аналіз статистики кримінальних вибухів у зазначених західних країнах не дозволяє зробити категоричних висновків відносно доступності для населення вибухових речовин і рівня злочинів, пов'язаних із застосуванням вибухових пристроїв. На першому місці по числу кримінальних вибухів (статистика за 1997 – 2007 роки) у перерахуванні на щільність населення перебувають США – один вибух на 130 тис. чоловік у рік, і Великобританія – один вибух на 146 тис. чол. без урахування вибухів у Північній Ірландії (для порівняння в Росії в 1999 році – 1 вибух на 166 тис. чоловік у рік). І це країни, що мають практично близькі по мірі покарання закони відносно злочинів з використанням вибухових речовин, але істотно різні підходи в обмеженні обороту вибухових речовин і засобів висадження. Західні фахівці відзначають такі факти, що у Великобританії застосовуються головним чином саморобні або контрабандні вибухові речовини, а в США на 60% промислового виготовлення.

Таким чином можна зробити висновок, що повне обмеження обігу вибухових речовин у населення не зробить істотного впливу на зниження числа кримінальних вибухів. Чому?

Є кілька причин, загальних для західних країн й України:

- технічний рівень розвитку наших країн, у тому числі й у сфері вибухової промисловості, а також освіта частини населення в області хімії й фізики, дозволяють виробляти саморобні вибухові речовини з доступних, недефіцитних матеріалів із застосуванням кустарних технологій;

- залучення великої кількості чоловічого населення до військової служби (раніше до участі у військових конфліктах) цілеспрямовано веде до навчання молодих людей поводженню з мінно-вибуховими засобами, тактикою й способами застосування вибухових пристроїв і боєприпасів;

- вибухові речовини й засоби висадження в тім виді, як вони виробляються, відомі людству більше століття, але сплеск кримінальних, у тому числі терористичних вибухів, приходиться на останнє десятиліття ХХ століття й початок нинішнього століття. Цей час відзначений появою цілого арсеналу побутової техніки подвійного призначення. Друге (кримінальне) призначення такої техніки як радіотелефони, електронні таймери, акустичні й світлові реле, інерційні й оптичні протиугінні системи й т.п., – це використання у взривателях саморобних боєприпасів найрізноманітніших конструкцій і принципів роботи. Зазначена техніка подвійного призначення має хорошу надійність, мобільність й енергоємність. Фахівців у даній області достатньо як на Заході, так й в Україні.

Таким чином, розвиток вибухової техніки й ступінь володіння її технологіями як в Україні, так й в інших країнах нерозривно пов'язані з рівнем загального економічного й наукового розвитку суспільства, його утворенням, характером підготовки до військової служби, а також історичними традиціями відносин до зброї.

Проблема захоплення заручників відома людству ще з давніх часів. Цей злочин широко використовувався як універсальний спосіб рішення конфліктних проблем, а також для збагачення за рахунок інших. Метою захоплення заручників виступали: вплив на внутрішню та зовнішню політику держави, де скоєно злочин; утримання від агресивних або відповідних дій, забезпечення виконання договорів; забезпечення особистої безпеки, безпеки майна, об’єктів та населених пунктів; можливість незаконного отримання грошей та майна (викупу); визволення з місць позбавлення волі або з під варти; обмін полоненими тощо.

Захопленням заручників називають насильницьке захоплення або втримання людей, життя, здоров’я, воля яких стає гарантією виконання вимог сторони, що їх захопила. Життя людини перетворюється в «розмінну монету» властолюбства, фанатизму, корисливих інтересів й інших низинних спонукань. Людство порівняно недавно стало усвідомлювати, що захоплення заручників - це злочин.

Захоплення заручника відповідно до Конвенції ООН про захоплення заручників 1979 р. відноситься до числа злочинів міжнародного характеру. У КК України кримінальна відповідальність за захоплення заручника передбачається в ст.ст. 147, 349. У відповідності зі ст. 1 Закону України від 20 березня 2003 року «Про боротьбу з тероризмом» цей злочин відноситься до злочинів терористичного характеру і є однією з різновидів терористичних акцій.

Видовим об’єктом зазіхання при захопленні заручника є суспільна небезпека, а свобода людини виступає як додатковий об’єкт.

Об’єктивна сторона злочину включає такі зв’язані між собою дії, як захоплення заручника й утримання заручника.

Захоплення заручника – протиправне обмеження свободи людини, вчинене відкрито або таємно, із застосуванням насильства або погрози його застосування або без такого. Захоплення заручника в числі іншого може супроводжуватися наступним повідомленням про це органам влади й супроводжуватися висуванням умов звільнення захопленої людини.

Утримання заручника припускає насильницьке перешкоджання вільному визначенню захопленою людиною місця свого перебування.

По характеру насильство може бути психічним (погроза вбивством, заподіяння будь-якої шкоди здоров’ю й ін.) або фізичним.

Закінченим злочин визнається з моменту здійснення дій, зазначених у диспозиції статей 147 і 349 КК України, тобто з моменту фактичного позбавлення волі людини, що є заручником, незалежно від тривалості його втримання. Як замах на злочин буде кваліфікуватися невдала спроба захопити (утримати) заручника.

Причини, які спонукають злочинців до захоплення заручників, поділяються на декілька основних груп:

- кримінального характеру (захоплення заручників у період масових безпорядків, вчинених особами, які перебувають у слідчому ізоляторі, або захоплення людей злочинцем, якого працівники міліції застали на місці скоєння злочину, а він, намагаючись уникнути затримання, захопив жертву як заложника тощо);

- психологічного (здебільшого захоплення заручників з цих причин вчиняють особи з нестійкою психікою або психічно хворі);

- політичного характеру з терористичною спрямованістю, що ускладнюється потенційною готовністю терористів вбити заручників або загинути для досягнення своєї політичної мети.

Крім того, злочинам, пов’язаним із захопленням заручників, сприяють:

- відсутність надійних оперативних позицій (практично на всіх об’єктах, де було вчинено захоплення заручників, оперативні підрозділи не володіли інформацією про обставини, що склалися);

- порушення вимог нормативних актів, що регламентують діяльність установ, де тримаються заарештовані особи;

- недооцінка суспільної небезпеки цього виду злочину та допущення помилок при оцінці таких діянь апаратами дізнання.

Мотиви, які спонукають злочинця (злочинців) на вчинення захоплення або тримання заручників, узагальнюють характерні його особливості:

- національні – використання виконавцями заздалегідь розробленого плану дій та лінії поведінки під час переговорів;

- політичні – діють особи з метою зміни державного ладу, звільнення з місць позбавлення волі політичних засуджених та інші аналогічні вимоги;

- корисливі – діють особи, які за звільнення заручників (вони для цього, як правило, обирають банкірів, бізнесменів, інших осіб, що мають великі гроші) вимагають обумовлену суму грошей, тобто так звані вимагачі;

- з негідних спонукань – з метою отримати наркотики, ухилитися від відбування покарання тощо. Ці злочини вчиняють особи, які:

1) не мають заздалегідь розробленого плану захоплення, і, щоб уникнути покарання, охоче йдуть на переговори;

2) діють за заздалегідь розробленим планом із захопленням заручників у місцях позбавлення волі (в’язницях, колоніях, слідчих ізоляторах), їх мета – домогтися свого звільнення або заміни чи полегшення умов тримання;

3) захоплюють заручників під час викрадення повітряного або морського судна чи іншого транспортного засобу з метою переміщення за кордон або у визначене ними місце;

4) захоплюють заручників із помсти. При цьому злочинці для досягнення своєї мети здатні знищити не тільки заручників, а й оточуючих. До цієї категорії, перш за все, належать особи з неадекватною поведінкою (душевнохворі, з дефектами розвитку тощо).

Семінарське заняття 5.1.
Організація та тактика діяльності ОВС при попередженні
та розкритті терактів, вчинених із застосуванням
вибухових пристроїв

1. Історія створення й розвитку підривної справи.

2. Кримінологічна, криміналістична та оперативно-розшукова характеристика актів тероризму, вчинених за допомогою вибухових пристроїв.

3. Попередження та розкриття терористичних актів, вчинених із застосуванням вибухових пристроїв.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

2. Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" // Відомості Верховної Ради.-1997.-№40.-Ст.263.

3. Європейська конвенція про захист прав і основних свобод людини. Від 4.11.1996 р. // Офіційний вісник України. – 1998. - №13.

4. Кримінальний процесуальний кодекс України. Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв’язку з прийняттям Кримінального процесуального кодексу України». – К.: Юрінком Інтер, 2012 – 376 с.

Додаткова:

1. Антонов А.Н. Проблемы работы со свидетелями при расследовании преступлений террористической направленности в Косово и некоторые пути их разрешения// Вестник криминалистики.- 2007.- С.22-25

2. Антонов В.П. Особенности организации производства осмотра места происшествия по делам террористической направленности// Прокурорская и следственная практика.- 2006.- С.184-237

3. Іщенко А.В. Засоби і методи виявлення вибухових речовин та пристроїв у боротьбі з тероризмом: навч. - практ. посібник/ А. В. Іщенко, М. В. Кобець; МВС України, НАВСУ.- К.: НАВСУ, 2005.- 145 с.- Сл. термінів: с. 135-139. - Додатки : Криміналістична характеристика вибухових речовин та ін.- Бібліогр. : с. 140-145.

4. Костыря Е.А. Определение понятия «личность террориста» в контексте проблем современной криминологической науки/ Е.А. Костыря, А.В.Никитин// Криминология : вчера, сегодня, завтра (2005). - СПб., 2005.- С.59-64.

5. Моторный И. Д. Теоретико-прикладные основы применения средств и методов криминалистической взрывотехники в борьбе с терроризмом: Монография. — М.: Изд-во И. И. Шумилова, 1999.

6. Моторный И.Д. Защита гражданских объектов от терроризма: науч. - практ. пособие.- М.: Изд. Шумиловой И.И., 2005.- 163 с.- (Сер. «Бизнес, безопасность и право»).- Библиогр. : с. 157 -161.

7. Мусаев А.Н. Терроризм смертников как современный антисоциальный феномен/ А.Н.Мусаев, С.М. Багаев// Юрист-правовед.- 2007.- С.65-69.

8. Науково-практичний коментар до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» / В. А. Ліпкан, О. А. Івахненко, І. М. Рижов, В. В. Майоров. – К.: КНТ, 2009. ‑208 с. – (Національна і міжнародна безпека). Бібліогр.: с. 201-205. – Словник термінів с. 157-200.

9. Разумов Э. А., Молибога Н. П. Осмотр места происшествия. Методика и тактика. — К.: РИО МВД Украины, 1994. — 672 с.

Основні поняття: боєприпаси, бомбовий тероризм, бризантні вибухові речовини, вибух, вибуховий пристрій, виявлення терористичної діяльності, відпрацювання місця вибуху, гідротехнічні спорудження, громадський транспорт, диверсія, динаміт, екстремізм, загальна профілактика, загроза вибуху, загроза терористичного акту, залізничний транспорт, зона ураження, капсуль-детонатор, міни, об'єкти з масовим перебуванням людей, оперативно-профілактична операція, повітряний транспорт, попереджувально-профілактичні заходи, пошуково-розвідувальні заходи, руйнування об’єкта, суб’єкти оперативно-розшукової діяльності, терорист-смертник, транспортний комплекс.

Практичне заняття 5.2.
Організація та тактика діяльності ОВС при попередженні
та розкритті терактів, пов'язаних із захопленням заручників.

1. Сутність поняття «захоплення заручників».

2. Кримінально-правова характеристика захоплення заручників.

3. Оперативно-розшукова характеристика злочинів, пов'язаних із захопленням заручників.

4. Попередження та розкриття терактів, пов'язаних із захопленням заручників.

Основні поняття: агресія, аналіз оперативної інформації, антитерористична операція, безпека життя і здоров'я, викуп, війна, встановлення свідків, громадська безпека, громадський порядок, група ведення переговорів, група документування, документування злочинної діяльності, експертиза, загроза конституційному ладу, заручник, захист цивільного населення, захоплення заручників, зброя, ідентифікація особистості, наркоманія, насильство, обліки ОВС, обмеження свободи, огляд місця події, оперативно-розшукові заходи, опитування громадян, партизанський рух, погроза знищення людей, полонені, рабовласництво, район проведення антитерористичної операції, репресія, роз'єднання злочинної групи, розкриття злочину, слідчо-оперативна група, соціальний резонанс, тоталітарний режим, утримання заручника, фіксація доказів, фільтраційна група, фонотека.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 25-26. – Ст. 131.

3. Про боротьбу з тероризмом: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 25. - Ст. 180.

4. Жаринов К. В. Терроризм и террористы: Справочник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — Минск: Харвест, 1999. — 606 с.

Додаткова:

2. Артамонов И. И. Терроризм: способы предотвращения, методика расследования / М. 2002.- С. 34.

3. Белорусов В. Б. Взаимодействие ОВД и негосударственных правоохранительных структур в борьбе с терроризмом.- М., 2001// Проблемы борьбы с криминальным рынком, экономической и организованной преступностью.- М., 2001.- С.111-114.

4. Горбунов Ю.С. Зарождение терроризма// История государства и права.- 2007.- С. 11-15.

5. Дворяк И.А. Тактические основы борьбы с терроризмом// Вестник Московского университета МВД России.- 2006.- С.95-96.

6. Жаринов К. В. Терроризм и террористы: Справочник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — Минск: Харвест, 1999. — 606 с.

7. Іващенко В. О. Історико-правовий аналіз норм міжнародного права про боротьбу зі злочинами, що вчиняються на борту повітряного судна// Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К., 2004.- С.270-274.

8. Костыря Е.А. Определение понятия «личность террориста» в контексте проблем современной криминологической науки/ Е.А. Костыря, А.В.Никитин// Криминология : вчера, сегодня, завтра (2005). - СПб., 2005.- С.59-64.

9. Кудрявцев В.Н. Предупреждение терроризма// Інформаційний бюлетень Міжвідомчого науково-дослідного центру (МНДЦ) Координаційного Комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю при Президентові України. - К., 2004.- С.45-55.

10. Лизогуб Я. Ознаки основного складу злочину «захоплення заручників»: Проблеми та перспективи законодавчого визначення// Вісник прокуратури. - 2008.- С.80-83.

11. Мусаев А.Н. Терроризм смертников как современный антисоциальный феномен/ А.Н.Мусаев, С.М. Багаев// Юрист-правовед.- 2007.- С.65-69.

13. Овчинникова Г. В., Павлик М. Ю., Коршунов О. Н. Захват заложника. — СПб.: Юрид. центр пресс, 2001.

14. Сафонов И.И. Организация раскрытия и расследования терроризма: монография. – М.: Изд. Шумилова И.И., 2004.- 155 с.

15. Семенюк О. Мотиви терористичної діяльності// Підприємництво, господарство і право. - 2008.- С.135-140.

16. Семенюк О. Характеристика особи терориста// Підприємництво, господарство і право. - 2008.- С.97-100.

17. Тітов Є.Б. Міжнародна конвенція про боротьбу з захопленням заручників 1979 року в системі заходів по боротьбі з міжнародним тероризмом// Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Х., 2004.- С.49-53

Тема № 6. Правові основи та організаційно-тактичне забезпечення
переговорного процесу

План лекції:

1. Поняття та предмет переговорів з терористами.

2. Організаційне забезпечення переговорів зі терористами.

3. Тактичні і психологічні основи переговорів з терористами.

Переговори зі злочинцями надалі усе більше стають об’єктом наукового осмислення. Це прояв реальної дійсності в боротьбі зі злочинністю, вид людської діяльності, що виражається в діалозі зі злочинцями з метою попередження, розкриття й розслідування злочинів. Очевидна соціальна потреба й необхідність їхнього вивчення. Переговори представляють відносно самостійну галузь прикладних знань, що використовують понятійний апарат науки про переговори й інших наукових дисциплін, у тому числі юридичних наук, орієнтовану на вдосконалювання практики правозастосовної діяльності. Її предмет – дослідження феноменології, закономірностей і механізмів переговорів для підвищення їхньої ефективності в боротьбі зі злочинністю.

Вивчення переговорів зі злочинцями ґрунтується на використанні досягнень кримінології, кримінального, кримінально-виконавчого права, кримінального процесу, криміналістики, міжнародного й цивільного права, соціології, психології, педагогіки, теорії управління й інших наук. Воно містить у собі інтеграцію багатьох положень етики, психіатрії, психолінгвістики, теорії ігор й інформатики, логіки, конфліктології, системології, рефлексивного керування й інших галузей знання. У той же час вона в силу своєї правової специфіки являє собою складову частину теорії оперативно-розшукової діяльності, її прикладних висновків і рекомендацій у сфері оперативно-розшукової профілактики.

Разом з тим переговори зі злочинцями – емпірично сприймана реальність зі своїми, тільки їй властивими закономірностями. Такі переговори включені в правову дійсність роботи з попередження, розкриття й розслідування злочинів, а також розв’язання інших завдань кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1, ст. 3 Міжнародної конвенції про боротьбу із захопленням заручників від 17 грудня 1979 року держава, на території якої втримується захоплений злочинцем заручник, приймає всі міри, які вона вважає за доцільне для полегшення положення заручника, зокрема забезпечення його звільнення. В цьому випадку такими мірами якраз і є переговори з терористами.

У відповідності до ст. 16 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» переговори з терористами у ході проведення антитерористичної операції допускаються з метою збереження життя та здоров’я людей, матеріальних цінностей, схилення терористів до відмови від протиправних дій, справляння на них стримувального впливу, з’ясування можливості припинення терористичного акту.

Таким чином, переговори зі злочинцями – заснований на законі й нормах моральності один з ненасильницьких способів боротьби зі злочинністю, що представляє собою діалог зі злочинцями (злочинними групами, організаціями, співтовариствами) з метою схиляння їх шляхом психологічного впливу до відмовлення від подальшої злочинної діяльності, активному сприянню в розкритті й розслідуванні злочинів, розшуку й затримці злочинців, усуненню заподіяної шкоди, одержанню оперативної й криміналістично значимої інформації. Переговори доповнюють, а не замінюють інші форми й методи боротьби зі злочинністю, передбачені законом, у тому числі, застосування заходів процесуального примусу, а також фізичної сили, спеціальних засобів і зброї.

У ч. 1 ст. 16 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» зазначено п’ять основних цілей, для досягнення яких допускається ведення переговорів:

- збереження життя та здоров’я людей;

- збереження матеріальних цінностей;

- схилення терористів до відмови від протиправних дій;

- справляння на них стримувального впливу;

- з’ясування можливості припинення терористичного акту.

Додатковими цілями переговорів з терористами також є:

- одержання додаткової інформації про терористів й їхні зв’язки;

- запобігання можливої розправи над заручниками;

- утримання від подальшого здійснення злочину;

- введення терористів в оману й відволікання їхньої уваги;

- створення передумов для затримання й ліквідації терористів;

- створення сприятливих умов для проведення спеціальної операції по захопленню терористів (силової акції);

- пред’явлення ультимативних вимог терористам;

- попередження політичних і міжнародних наслідків здійснюваного злочину;

- затримання терористів.

Варто зазначити, що ведення переговорів не є обов’язковим елементом антитерористичної операції, так само, як елементом визволення заручників. Ведення переговорів є одним із елементів антитерористичної операції, і закон визначає цілі, заради яких ведення переговорів допускається. Відтак, ведення переговорів може не передувати проведенню силової фази із фізичного припинення терористичного акту.

Переговори є однією з виправданих форм діяльності органів внутрішніх справ щодо звільнення заручників і альтернативою силі та зброї. А тому вони входять до системи першочергових узгоджених і скоординованих дій, що запроваджуються під час антитерористичної операції та мають ретельно готуватися. Для цього враховуються такі важливі обставини:

- обов’язкова наявність конкретного сценарію, його корегування залежно від ситуації, недопустимість стихійних, хаотичних дій;

- недопущення до переговорів випадкових, непідготовлених осіб;

- група парламентарів має бути оснащена таємними засобами зв’язку, відеотехнікою, іншими технічними засобами фіксації переговорів, а також засобами маскування та документами прикриття.

У чинному законодавстві вказано (ч. 2, ст. 16 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»), що ведення переговорів доручається особам, спеціально уповноваженим на те керівником оперативного штабу.

Суб’єктами ведення переговорів від імені держави можуть бути представники органів влади всіх рівнів, громадські організації. На практиці найбільш часто ведуть переговори представники МВС, СБУ, ДДУПВП, прокуратури, медичних установ, цивільної авіації, інших підрозділів і відомств.

Організація переговорів містить у собі питання матеріально-технічного, фінансового забезпечення, підготовки кадрів переговорщиків. У цей час понад 80 відсотків переговорів ведеться через технічні лінії зв’язку, засоби посилення звуку. Нерідко вони розгортаються в польових умовах, при дії інших факторів, що утрудняють їхнє застосування. Технічні засоби зв’язку перебувають найчастіше в незадовільному стані. Учасники діалогу через шум ефіру і відключень більше догадуються, що говорить інша сторона. Тому модернізація цієї сторони переговорів має принципове значення з погляду забезпечення ефективності.

Група переговорів перебуває при штабі антитерористичного центру. Керівник операції координує діяльність групи переговорів й інших оперативних груп, оцінює інформацію, що поступає, приймає рішення й віддає розпорядження, що стосуються питань надання психологічного впливу на злочинців, контролює хід їхньої практичної реалізації й визначає момент переходу до інших способів дій.

Групи переговорів включаються в організаційні структури оперативних планів комплексного розгортання сил і засобів правоохоронних органів у надзвичайних ситуаціях, у тому числі для звільнення заручників, попередження погроз вибухів і т.п. Вони взаємодіють зі співробітниками служб, задіяних у цих заходах, а також із представниками прокуратури, органів безпеки й інших відомств, з консультантами різних профілів. Група забезпечується всією інформацією про конкретну ситуацію, що вимагає переговорів зі злочинцями, а також засобами зв’язку, посилення звуку, аудіо- і відеотехнікою для фіксації переговорів, транспортом. Отримані в ході переговорів дані використовуються при проведенні слідчих дій й оперативно-розшукових заходів щодо попередження, розкриття й розслідування злочинів.

Для досягнення високого ступеня готовності ведення переговорів зі злочинцями в ланці міськрайорганів повинні бути виділені співробітники, які по своїх особистих і ділових якостях можуть виконати це завдання. Саме вони першими починають переговори (у США до 70% переговорів, що завершилися успішно, забезпечували переговорщики низової ланки поліції).

Підбір переговорщиків повинен будуватися на добровільній основі, з урахуванням індивідуальних особливостей кандидатів, їхньої спроможності дебатувати в стресових ситуаціях, спостережливості, швидкості реакції, самовладання, емоційної стабільності, необхідних інтелектуальних, комунікативних, характерологічних задатків, гуманних спонукань. Вони повинні мати необхідні знання в області психології й педагогіки, пройти спеціальну підготовку.

Для переговорного процесу зі злочинцями прийнята наступна класифікація:

- за метою ведення переговорів: про звільнення заручників і викрадених людей (у т.ч. дітей), попередження вибухів, підпалів, отруєнь й інших подібних акцій, видачі викраденої зброї, вибухових й отруйних речовин, бактеріологічних, радіоактивних й інших матеріалів, поверненні викрадених культурних й історичних цінностей, про здачу злочинців владі тощо (можуть одночасно досягатися дві й більше число цілей);

- за мотивами дій злочинців: політичним, націоналістичним, корисливим, незаконної еміграції, відхилення від затримання, звільнення з під варти, помсти й т.д. (мають місце різні сукупності цих мотивів);

- стосовно злочину й порушення кримінальної справи: до вчинення злочину, в період вчинення злочину, після вчинення злочину; до порушення кримінальної справи, після його порушення;

- за тривалістю переговори зі злочинцями бувають короткостроковими (період визначається кількістю годин), середньострокові (період визначається цілодобово), і, нарешті, тривалий (період обчислюється тижнями, а то й місяцями, і навіть роками);

- за числом сторін: двосторонні, багатосторонні, коли кожна сторона має власні інтереси в переговорах;

- за числом учасників: один на один (представники кожної сторони), по кілька людей з кожної сторони, між групами людей (різні комбінації чисельності сторін залежно від ситуації);

- за ступенем складності: прості (обговорюється одне питання), складні (обговорюється ряд питань у їхні послідовності) й багатоходові;

- за рівнем представництва сил правопорядку: на місцевому рівні (міські, районні), на рівні області, на державному рівні, за участю представників іноземних держав, змішані рівні представництва;

- за ступенем опосередкування контакту сторін: прямі (безпосередній контакт), через посередників (перекладачів), за участю третьої нейтральної сторони, змішані типи таких переговорів;

- за формою контакту сторін, формі ведення: усні, письмові, із застосуванням технічних засобів (радіо, телефон, мегафон й інші засоби зв’язку), змішані форми контакту сторін;

- за ступенем гласності: гласні, про хід яких інформується громадськість; негласні (таємні), коли визнано необхідним не повідомляти про їх з різних оперативно-тактичних й інших підстав, за домовленістю сторін;

- за характером умов, висунутих злочинцями: прийнятні, нереальні умови, частково здійсненні.

При веденні переговорів оперативний штаб і переговорщики керуються наступними правилами:

- не починати переговори без точної оцінки екстремальної ситуації й продуманого плану їхнього ведення;

- ураховувати, що переговори з особами, що захопили заручників, – це гуманна й винятково важка справа;

- не залучати до переговорів осіб, що не викликають довіри в терористів;

- не давати нереальних обіцянок конфронтуючій стороні;

- не пропонувати терористам більш того, що вони просять;

- тримати ініціативу у своїх руках, уживати активні конструктивні дії по підтримці й розвитку діалогу для досягнення мети переговорів;

- уважно слухати осіб, що захопили заручників, і показувати, що їх чують, розуміють те, що ними було сказано;

- розумно використовувати час, говорити тільки по суті ситуації або відповідно до тактики оперативної гри, не ігнорувати життєво важливих інтересів осіб, що захопили заручників;

- не ухилятися від розгляду незначних прохань осіб, що захопили заручників;

- при будь-якій обіцянці виконати побажання осіб, що захопили заручників, давати їм зрозуміти необхідність і логічність одержання поступок замість;

- не встановлювати тверді строки виконання домовленостей;

- ухилятися від: передачі супротивникові зброї, отруйних, бактеріологічних речовин і боєприпасів або нових заручників; звільнення злочинців, що перебувають під вартою, з порушенням правових процедур;

- проявляти гнучкість, витримку, терпіння, не допускати нервозності, зберігати психологічну стабільність, не проявляти зовні надмірного занепокоєння за долю заручників;

- придушувати в собі ворожість до терористів, не реагувати на образи й інші емоційні прояви осіб, що захопили заручників;

- говорити дохідливо, переконливо, відповідно до інтелектуального рівня осіб, що захопили заручників;

- утримуватися від розмов і дій, які можуть викликати образу, роздратування й агресивність осіб, що захопили заручників, не висувати ультимативних вимог, щоб не викликати запеклого опору з їх боку;

- відновляти перервані переговори з терористами лише через деякий час, дати їм заспокоїтися, але без ризику втрати ініціативи переговорщиків;

- уникати демонстрації сили під час переговорів.

Практичне заняття 6.1. Організаційно-тактичне та психологічне
забезпечення переговорного процесу.

1. Поняття та правові основи проведення переговорів з терористами.

2. Організаційно-тактичне забезпечення переговорів з терористами.

3. Правила ведення та етапи переговорів.

Основні поняття: агресія, аналіз оперативної інформації, антитерористична операція, безпека життя і здоров'я, викуп, відволікання уваги, встановлення свідків, громадська безпека, громадський порядок, група ведення переговорів, група документування, група переговорів, група прикриття, діалог, документування злочинної діяльності, евакуація населення, експертиза, екстремальна ситуація, емоційний вплив, етапи проведення переговорів, заручник, засоби аудіотехніки, засоби відеотехніки, засоби зв'язку, засоби масової інформації, застосування зброї, захист цивільного населення, захоплення заручників, звільнення заручників, знешкодження терориста, зрив переговорів, імітація переговорів, ліквідація терориста, майстерність переговорщиків, мета ведення переговорів, мотиви злочинних дій, надзвичайна ситуація, насильство, нейтралізація терористської групи, обліки ОВС, обмеження свободи, огляд місця події, оперативний штаб з управління антитерористичною операцією, оперативно-розшукові заходи, опитування громадян, організація переговорів, особа терориста, оцінка предмета переговорів, переговори для «прикриття», переговорна діяльність, переговорний процес, переговорщик, перекладачі, підбір переговорщиків, погроза знищення людей, позиційні переговори, позиція в переговорах, полонені, посередники переговорів, правила ведення переговорів, представники громадськості, представництво сил правопорядку, принципи переговорного процесу, припинення терористичного акту, протиправні вимоги, психологічний вплив, район проведення антитерористичної операції, рекогносцировка, роз'єднання злочинної групи, розкриття злочину, силова акція, слідчі дії, слідчо-оперативна група, соціальний резонанс, способи спілкування, ступінь гласності, суб'єкти ведення переговорів, терорист, технічні засоби, умови переговорів, утримання заручника, фізична розправа, фізичне припинення терористичного акту, фіксація доказів, фіксація переговорів, фільтраційна група, фонотека, форми контактів, штаб АТЦ.

ЛІТЕРАТУРА:

Основна:

1. Конституція України // Відомості Верховної Ради України. — 1996. - № 30. - Ст. 141.

2. Про боротьбу з тероризмом: Закон України // Відомості Верховної Ради України. - 2003. - № 25. - Ст. 180.

Додаткова:

2. Гуревич П.С. Психология чрезвычайных ситуаций: учеб. пособие.- М.: ЮНИТИ, 2007.- 496 с.

3. Дворяк И.А. Тактические основы борьбы с терроризмом// Вестник Московского университета МВД России.- 2006.- С.95-96.

4. Жаринов К. В. Терроризм и террористы: Справочник / Под общ. ред. А. Е. Тараса. — Минск: Харвест, 1999. — 606 с.

5. Красильников А.Г. Пути совершенствования борьбы с терроризмом// Прокурорская и следственная практика.- 2007.- С.31-39.

6. Літвак О.М. Психологічні витоки тероризму // Актуальні проблеми держави та права. Збірник наукових праць «Соціальні та правові проблеми боротьби з тероризмом». Випуск 8. – Одеса. Юридична література. – 2000. – С.9-15.

7. Науково-практичний коментар до Закону України «Про боротьбу з тероризмом» / В. А. Ліпкан, О. А. Івахненко, І. М. Рижов, В. В. Майоров. – К.: КНТ, 2009. ‑208 с. – (Національна і міжнародна безпека). Бібліогр.: с. 201-205. – Словник термінів с. 157-200.

8. Ольшанский В. Психология терроризма. – СПб.: Питер, 2002.- 288 с.

9. Практические рекомендации по ведению переговоров с лицами, захватившими заложников / Под ред. А. У. Войнова. — СПб. 1995.

10. Сафонов И.И. Организация раскрытия и расследования терроризма: монография. – М.: Изд. Шумилова И.И., 2004.- 155 с.

ОЦІНЮВАННЯ ЗНАНЬ, САМОСТІЙНОЇ
ТА НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКОЇ РОБОТИ КУРСАНТА

На семінарських заняттях курсанти поглиблюють здобуті під час лекцій і самостійної роботи знання з курсу «Основи боротьби з тероризмом».

Вивчення теоретичних аспектів цієї дисципліни передбачає їх практичне застосування на семінарських заняттях шляхом вирішення практичних ситуацій, розгляду матеріалів навчальних завдань, виконання тестових завдань, відповідей на контрольні питання, а також усних опитувань курсантів.

Мета проведення семінарських занять – навчити курсантів реалізовувати здобуті знання, сформовані вміння і навички у практичній діяльності.

Завдання семінарських занять – допомогти курсантам:

– навчитись застосовувати на практиці норми законодавства про боротьбу з тероризмом;

– поглибити здобуті на лекціях теоретичні знання;

– навчитись узагальнювати практику застосування законодавства про боротьбу з тероризмом і доходити відповідних висновків за результатами узагальнення;

– правильно використовувати роз’яснення законодавчих, виконавчих, судових та інших органів у процесі застосування законодавства про боротьбу з тероризмом;

– розвинути наукове мислення, набути навичок ораторської майстерності.

Основою для підготовки до занять є плани семінарських та практичних занять.

При підготовці до заняття курсанти повинні всебічно розглянути і засвоїти винесені на практичний розгляд питання лекції, а саме:

– ознайомитися з планом заняття і переліком навчальної літератури, наведеної наприкінці плану;

– перевірити наявність попереднього конспекту лекції;

– підготувати запитання до викладача з проблем, що виносяться на розгляд;

– підготувати тези виступів з проблемних питань теми.

У процесі підготовки до семінарського заняття курсанти повинні чітко усвідомити зміст питань, що виносяться на обговорення, вміти доводити свою думку щодо них або вносити пропозиції щодо вдосконалення законодавства з обговорюваних проблем, попередньо проаналізувавши правові норми чинного законодавства про боротьбу з тероризмом і практику його застосування, а також монографії науковців-юристів, доповіді та статті про проблеми боротьби з тероризмом в Україні. Загалом на семінарських заняттях передбачаються розгорнуті відповіді студентів на питання теми з висвітленням питання сучасного вирішення проблем боротьби з тероризмом в Україні.

Позитивним моментом підготовки до семінарських занять є написання курсантами рефератів, спроба написання наукових статей, змістовних доповідей.

Під час семінарського заняття викладач оцінює усні або письмові відповіді студентів, підготовлені доповіді, реферати, участь у дискусіях і ділових іграх, вміння доводити свою думку і захищати позицію.

Особлива увага приділяється вмінню курсантів вирішувати конкретні практичні ситуації. Курсанти не повинні обмежуватися лише відповіддю "правомірно" чи "не правомірно", "так" чи "ні", а обов’язково обґрунтувати свою відповідь.

Практичні завдання відбуваються в такий спосіб, що будь-яка надана курсантом відповідь, навіть якщо вона протилежна відповіді на це саме питання іншого курсанта, є дискусійною і має право на доведення, а коли її буде доведено юридично — заслуговує на таку, що є правильною.

Отримані курсантами оцінки за семінарські заняття враховуються при виведенні підсумкової оцінки з дисципліни «Основи боротьби з тероризмом».

Виконання курсантами завдань для самостійної роботи з навчальної дисципліни сприяє формуванню у них необхідних правових знань шляхом пошуку необхідних інформаційних джерел, а через їх опрацювання вміння аналітично оцінювати й виокремлювати основне із запропонованої інформації.

Підготовка курсантів до семінарських занять може відбуватись у таких основних формах:

– опрацювання лекційного матеріалу шляхом обов’язкового вивчення запропонованих викладачем визначень і відповідей на питання, винесені на семінарське заняття;

– вивчення законодавства про боротьбу з тероризмом шляхом порівняння теоретичних основ з нормативним матеріалом з теми, що вивчається;

– вивчення монографій науковців-юристів, наукових статей, судової практики;

– написання реферативних робіт і складання переліку питань, які, на думку студентів, недостатньо висвітлені в літературі або на попередній лекції;

– самостійне конспектування важливих з погляду студентів питань з метою кращого засвоєння матеріалу.

Тематика реферативних робіт запропонована за кожною темою навчальної дисципліни. Курсанти пишуть реферат і на його основі готують змістовну доповідь, яку викладають на семінарському занятті. Мета доповіді полягає в засвоєнні іншими курсантами основних аспектів розглянутої теми і формуванні ними питань, що можуть стати предметом подальшої дискусії.

Вимоги до написання реферативних робіт:

– обсяг – 10-15 аркушів формату А4;

– необхідність обґрунтування у вступній частині актуальності розглядуваної теми;

– наявність власних висновків і пропозицій;

– подання списку використаних джерел наприкінці реферату.

З метою раціонального використання часу на семінарському занятті може бути обговорено щонайбільше два реферати. Решта часу відводиться для усного опитування курсантів.

Найкращі реферати можуть бути рекомендовані до друку як наукові статті або подаватись на конкурси курсантських та студентських робіт.

Критерії оцінювання роботи курсантів на семінарському занятті:

– студент одержує бал "3", якщо він повно і всебічно розкрив теми, вільно володіє термінологією, демонструє глибокі знання використаної при підготовці літератури, має власну точку зору щодо питання теми заняття і може її довести, логічно і послідовно викладає вивчений матеріал і вміє вільно та професійно вести дискусію;

– бал "2" курсант одержує з урахуванням викладених критеріїв за певних упущень при висвітленні матеріалу, неточних тверджень, не підкріплених нормативними або іншими доказами;

– курсант одержує бал "1", якщо він розкрив питання в загальних рисах, розуміє його суть, намагається робити висновки, але припускається грубих помилок, не може викласти матеріал самостійно, його відповідь нелогічна;

– бал "– 1" курсант одержує тоді, коли не може правильно відповісти на поставлене запитання, не розуміє суті питання і, як наслідок, не може робити висновків.

Непідготовленість курсанта до семінарського (практичного) заняття або відсутність його на заняттірозцінюється як академічна заборгованість, яку він повинен відпрацювати. Наявність академічної заборгованості із семінарського (практичного) заняття є підставою для недопущення курсанта до складання іспиту з навчальної дисципліни «Основи боротьби з тероризмом».

ЗАВДАННЯ ДЛЯ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ
ТА ІНДИВІДУАЛЬНІ НАВЧАЛЬНО-ДОСЛІДНИЦЬКІ ЗАВДАННЯ:

№	Тема	Форма презентації знань*	Термін виконання	Кількість балів
1. 1	Феномен тероризму і проблема його сутнісної характеристики	Опрацювати літературу з теми. Оформити у вигляді реферату (статті). Виступити з доповіддю на занятті (конференції). Додати контент на тематичний сайт «Стоп терор». http://stopterror.ucoz.ua/	До сем. 1.1.	0– 30
2.	Терор і тероризм: еволюція понять	-	До сем. 1.1.	0 – 30
3.	Загальні проблеми тероризму й боротьба з ним	-	До сем. 1.1.	0 – 30
4.	Тероризм як відповідна реакція на тривале затягування рішення політичних проблем.	-	До сем. 1.1.	0 – 30
5.	Законодавство зарубіжних держав з проблем правового забезпечення боротьби з тероризмом.	-	До сем. 1.2.	0 – 30
6.	Основні причини, що породжують тероризм.	-	До сем. 1.2.	0 – 30
7.	Відмежування тероризму від терору, війни, агресії, геноциду та інших загально-соціальних категорій.	-	До сем. 1.2.	0 – 30
8.	Індивідуальна і групова поведінка терористів.	-	До сем. 1.2.	0 – 30
9.	Психологічні типи терористів.	-	До сем. 1.2.	0 – 30
10.	Організаційна структура терористських груп.	-	До сем. 1.2.	0 – 30
11.	Етнонаціональний конфлікт і тероризм.	-	До сем. 2.1.	0 – 30
12.	Тероризм у сучасній Росії: внутрішній і глобальний аспекти. Чеченська криза.	-	До сем. 2.1.	0 – 30
13.	Теракти, що потрясли світ.	-	До сем. 2.1.	0 – 30
14.	Антитерористичні спецпідрозділи США.	-	До сем. 2.2.	0 – 30
15.	Антитерористичні підрозділи Європи.	-	До сем. 2.2.	0 – 30
16.	Діяльність Інтерполу в боротьбі з тероризмом.	-	До сем. 2.2.	0 – 30
17.	Американські програми підготовки спеціалістів для боротьби з тероризмом.	-	До сем. 2.2.	0 – 30
18.	Визначення основних пріоритетів антитерористичної діяльності скрізь призму Закону України "Про боротьбу з тероризмом".	-	До сем. 3.1.	0 – 30
19.	Законодавство зарубіжних держав з проблем правового забезпечення боротьби з тероризмом.	-	До сем. 3.1.
20.	Передумови та історія створення антитерористичного центру при СБУ України.	-	До сем. 3.2.	0 – 30
21.	Історичні аспекти протидії тероризму силовими відомствами у ХІХ – початку ХХ сторіччя.	-	До сем. 3.2.	0 – 30
22.	Роль засобів масової інформації у висвітлюванні терористичних актів.	-	До сем. 3.3.	0 – 30
23.	Проблеми взаємодії і координації діяльності суб'єктів, що здійснюють боротьбу з тероризмом.	-	До сем. 3.3.	0 – 30
24.	Контроль і нагляд за законністю здійснення боротьби з тероризмом.	-	До сем. 3.3.	0 – 30
25.	Правила й порядок поведінки населення при загрозі або здійсненні терористичних актів.	-	До сем. 4.1.	0 – 30
26.	Правовий і соціальний захист осіб, які постраждали від терористичного акту та які беруть участь у боротьбі з тероризмом.	-	До сем. 4.1.	0 – 30
27.	Контроль і нагляд за законністю здійснення боротьби з тероризмом.	-	До сем. 4.1.	0 – 30
28.	Проблеми профілактики екстремістської й терористичної діяльності.	-	До сем. 4.2.	0 – 30
29.	Профілактика тероризму як основний засіб боротьби з тероризмом.	-	До сем. 4.2.	0 – 30
30.	Основи оперативно-розшукової профілактики злочинів терористичної спрямованості підрозділами кримінальної міліції.	-	До сем. 4.2.	0 – 30
31.	Ознаки вибухових пристроїв саморобного виготовлення.	-	До сем. 5.1.	0 – 30
32.	Вибухи й виявлення вибухових пристроїв.	-	До сем. 5.1.	0 – 30
33.	Виявлення та усунення під час виконання оперативно-розшукових заходів причин і умов, що сприяють вчиненню злочинів, пов'язаних із застосуванням вибухових пристроїв.	-	До сем. 5.1.	0 – 30
34.	Роль ЗМІ в висвітленні проблеми захоплення заручників терористами.	-	До сем. 5.2.	0 – 30
35.	Основні правила поведінки для осіб, захоплених у заручники.	-	До сем. 5.2.	0 – 30
36.	Організація й тактика діяльності ОВС при звільненні заручників з літального судна.	-	До сем. 5.2.	0 – 30
37.	Психологія взаємодії терористів із заручниками.	-	До сем. 5.2.	0 – 30
38.	Забезпечення особистої безпеки людини при ймовірній загрозі захоплення в заручники.	-	До сем. 5.2.	0 – 30
39.	Тактика спілкування з "телефонними терористами".	-	До сем. 6.1.	0 – 30
40.	Психотехніка психологічного впливу при встановленні контакту.	-	До сем. 6.1.	0 – 30
41.	Психологічні технології ведення переговорів зі злочинцями в ситуації захоплення заручників.	-	До сем. 6.1.	0 – 30

* Оцінювання за виконання конкретних видів самостійних та індивідуально-дослідницьких завдань

1) виконання індивідуально-дослідницької роботи:

- підготовка реферату – до 20 балів;
- доповідь за рефератом – до 3 балів;

- стаття (прийнята до друку) – до 30 балів;
- доповідь на конференції – до 20 балів;

- тези в матеріалах конференції – до 10 балів;

- створення тестів для конкретної теми заняття – до 7 балів;

- створення тематичної презентації – до 10 балів;

- тематичне наповнювання сайту http://stopterror.ucoz.ua/ контентом – до 20 балів;

2) виконання індивідуальних навчальних завдань:
- підготовка структурно-логічної схеми заняття – до 5 балів;
- підготовка тестів до конкретної теми заняття – до 3 балів;

- ведіння конспекту – до 5 балів.

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 177; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!