Формування інноваційних підрозділів
Ризикові підрозділи компаній створюються великими корпораціями з метою освоєння новітніх технологій і являють собою невеликі автономно керовані і спеціалізовані виробництва. Принципове значення має той факт, що кошти для їхнього створення виділяються корпоративними підрозділами так званого ризикового фінансування, які мають власний бюджет.
Перший внутріфірмовий ризиковий підрозділ японської фірми Hitachiз'явився в 1983 р. Він створив графобудівник. Президент фірми Hitachi регулярно використовував всі переваги внутріфірмових ризикових підрозділів для розробки самих передових технічних товарів.
На фірмі Sharp ризикові підрозділи мають свою специфіку утворення і функціонування. З 5-ти тис. працівників було обрано 300 дослідників, що були розбиті на підгрупи по 10 чол. Керівник кожної підгрупи мав право вільного підбора людей, і ніхто з членів ради директорів або завідувачів відділами не міг перешкодити його виборові.
На провідних фірмах світу вчені й інженери працюють над новими ідеями на своїх робочих місцях, одержуючи винагороду в межах посадового окладу. Вони можуть висунути принципово нову ідею. У випадку підтримки нововведення формується група по створенню і реалізації пробної партії нової продукції. Коли продукт виходить на ринок, інженер-новатор одержує статус «інженера по продукту». Якщо ж обсяг реалізації досягає 1 млн дол. у рік, то нововведення попадає в розряд освоєної продукції і статус підрозділу і його керівництво знову змінюється. При досягненні обсягу реалізації 5 млн дол. знову відбувається перетворення, а керівник стає «керуючим по продукту». Якщо рівень продажів перевищить 20 млн дол., утворює незалежний відділ для виробництва і збуту під відповідну продуктову лінію. Якщо ж досягається рівень у 75 млн дол., формується самостійне господарське відділення із відповідним статусом його керівників.
|
|
|
Незважаючи на певну умовність даної схеми, вона дає загальне уявлення про механізм створення інноваційних підрозділів в межах існуючих компаній, без яких важко ефективно реалізовувати інноваційні стратегії і швидко реагувати на запити ринку, технологічні і продуктові нововведення.
Форми малого інноваційного підприємництва
Мале інноваційне підприємництво пов'язане з процесами формування нових фірм у рамках старих компаній, створенням і функціонуванням ризикових фірм, розробкою і реалізацією інкубаторних програм. Фірми-інкубатори є однією з організованих форм активізації інноваційної діяльності.
Нові фірми в рамках старих компаній
Нові фірми в рамках старих компаній являють собою прогресивний метод утворення молодих компаній. Якщо в 1970-і на початку 1980-х років нові компанії створювалися в основному інженерами і вченими, що ішли з фірм, то в даний час має поширення інший підхід. Корпорації самі субсидують організацію нових фірм для того щоб запобігти відходу ведучих працівників, яких заманюють вкладники ризикового капіталу. У пошуках таланту вони ж дозволяють залучити на роботу у свою корпорацію фахівців з інших фірм.
|
|
|
Звичайний спосіб дії компаній полягає в прийнятті на себе усіх фінансових питань молодих фірм, що дозволяє материнської компанії стати власником щонайменше 80% нової фірми (усе - у руках співробітників-засновників). У бухгалтерських книгах нова внутрішня фірма числиться як філія, але фактично є окремою компанією зі своєю радою директорів. Однак збитки від діяльності останньої в початковому періоді її розвитку доводиться вносити в бухгалтерські книги материнської компанії. У той же час компанія, що субсидіює, не може одержати 100% прибутків фірми-новачка, тому що остання не належить їй цілком.
Щоб обійти зазначену проблему, деякі компанії, що організували усередині своєї структури нову фірму, роблять її своєю повною власністю. У подібному варіанті співробітники - засновники молодої фірми звичайно одержують право придбання протягом ряду років акцій за пільговою ціною.
|
|
|
Після закінчення декількох років материнська компанія - власник контрольного пакета акцій одержує можливість викуповувати акції, що належать співробітникам-засновникам, які отримають доходи від приросту капіталу.
Венчурні фірми - ризикофірми
Ризикофірма являє собою організацію, створювану для реалізації інноваційного проекту, пов'язаного зі значним ризиком. Інакше їх називають малими інноваційними підприємствами (МІП).
Останнім часом виросло значення МІП в інноваційній сфері, що мають вищі показники ефективності дослідницького процесу. З 58 найбільших винаходів XX століття (Америка і Західна Європа) не менше 46 належить одинакам, дрібним фірмам, людям, що не добилися визнання в крупних організаціях, новаторам з солідних фірм (але іншого профілю).
Створення ризикофірми відбувається в такий спосіб. Група ентузіастів-винахідників, що володіють оригінальною ідеєю в області нової технології або виробництва нової продукції, але не мають засобів для виробництва, вступає в контакт з одним або декількома інвесторами (венчурними фондами). Цей контакт здійснюється через посередника: керівника дрібного підприємства, що повинний бути компетентний не тільки в науково-технічній сфері діяльності, але й в галузі виробництва і реалізації продукції. Як керівник майбутньої ризикофірми він забезпечує часткове фінансування проекту і у той же час безпосередньо керує кількома напрямками діяльності протягом 3—7 років, аж до того моменту, коли ризикофірма передає через продаж акцій ведення справ більш могутньому фінансово-виробничому угрупованню, якщо досягнутий рівень розвитку вимагає розширення масштабів виробництва. Крупні підприємства використовують малі фірми для піонерних робіт, а власті підтримують цей процес системою спеціальних пільг. У інноваційній сфері використовуються, з одного боку, гнучкість і ініціативність (ентузіазм) МІП, а з іншої - фінансові і виробничі можливості крупних підприємств.
|
|
|
Переваги МП - гнучкість, здатність швидко пристосовуватися до нових вимог, що висуваються НТП. Це особливо важливо в умовах поглиблення спеціалізації і диверсифікації виробництва, розширення номенклатури продукції, що випускається, індивідуалізації виробництва і попиту. МІП освоюють випуск дрібносерійної, унікальної продукції.
Невеликі масштаби випуску продукції роблять процес технічного вдосконалення виробництва практично єдиним шляхом виживання МІП.
Слід також відзначити, що характерними рисами малих фірм є вузька спеціалізація (на 1- 2 видах продукції), наявність значної частки висококваліфікованих фахівців в структурі зайнятих і висока частка витрат на НДДКР. Наприклад, в електронній промисловості США малі фірми з чисельністю до 100 чоловік складають близько 90%.
Ентузіазм новаторів і готовність бізнесу під їх ідеї ризикнути капіталом дають часто вражаючі результати. За оцінками економістів, у 15% випадків ризикокапітал цілком губиться; 25% ризикофірм несуть збитки протягом більш тривалого часу, ніж передбачалося спочатку; 30% ризикофірм дають досить скромний прибуток, але в 30% випадків успіх дозволяє протягом всього декількох років багаторазово перекрити прибутком усі вкладені кошти. У 1986 -1993 рр. доходи фондів ризикового капіталу в США в середньому в 10—20 разів перевищували суму вкладеного капіталу.
МІП мають вищі показники ефективності НДР. Зокрема, відношення числа нововведень до чисельності наукового персоналу в них вище в 4 рази, чим у великих організаціях, а число нововведень на 1 долар витрат на НДР - в 24 рази.
Український ринок венчурного інвестування істотно відрізняється від зарубіжних ринків. По-перше, відрізняється сфера вкладення венчурного капіталу - найпривабливішими сферамив Україні є будівніцтво, переробка сільгосппродукції, харчова промисловість, роздрібна торгівля. В той час, як на Заході і в США, це інвестиції в інновації.
По-друге, практично немає стартових вкладень і вкладень в інновації, в Україні це переважно інвестиції в розвиток компаній.
По-третє, учасниками фондів (тобто венчурними інвесторами) можуть бути тільки юридичні особи. Ні приватні особи, ні пенсійні фонди, ні страхові компанії не можуть вкладати кошти до венчурного фонду.
Ринок венчурного інвестування в Україні почав розвиватися зовсім недавно (на початку 90-х років). На сьогоднішній день розвиток венчурної індустрії в Україні стримується слабкою законодавчою базою, нерозвиненістю фондового ринку, непрозорістю фінансової діяльності компаній, відсутністю гарантій для інвестора.
Відомо також, що малим компаніям достатньо складно отримати необхідне фінансування на прийнятних умовах, оскільки інвестори вважають за краще мати справу великими і вже стабільними, закріпленими на ринку компаніями. Приватні інвестори не дуже охоче фінансують молоді високотехнологічні компанії, оскільки це пов'язано з підвищеним ризиком.
Форми державних інструментів, шо використовуються для стимулювання венчурного інвестування, можуть бути згруповані таким чином.
1. Пряме надання капіталу венчурним фондам або малим підприємствам (капітал надається у вигляді прямих інвестицій або кредитів під низькі відсотки). Приклади: Бельгії Investment Company for Flanders (GIMV) (прямі державні інвестиції): Данія - VaekstFond (Business Development Finance) Loan Programme (державний кредит).
2. Фінансові пільги для інвестування до венчурних фондів або малих підприємств:
- податкові пільги або звільнення від оподаткування; приклад - Великобританії Enterprise Investment Scheme and Venture Capital Trusts;
- державні гарантії за кредитами венчурним фондам або новим малим компаніям: приклад - Франція - Societe Francaise de Garautie ties Fuiancemeuis des Peliles el Moyeimes Enterprises (SOFARIS):
- гарантування вкладень в акціонерний капітал: приклад - Фінляндця - Finnish Guarantee Board.
3. Правила, що визначають коло інвесторів, яким дозволяється вкладати кошти до венчурних фондів (наприклад, у певних розмірах чи співвідношеннях - пенсійним фондам і страховим компаніям). Приклад - США - зміни, внесені до Закону про гарантоване пенсійне забезпечення.
Кожен з цих інструментів може бути частково або повністю застосований в наших умовах.
Бізнес-інкубатори
Під фірмою-інкубатором розуміють організацію, створювану місцевими органами влади або великими компаніями з метою вирощування нових компаній. Головна перевага бізнес-інкубатора для починаючих підприємців, що найчастіше відчувають фінансові труднощі, полягяє в тому, що інкубатори надають їм «дах над головою» на пільгових умовах, за цінами нижчими від ринкових (принаймні, спочатку), а також консультаційні та інші послуги.
Для повноцінної діяльності бізнес-інкубатор повинен мати необхідні приміщення (виходячи з закордонного досвіду — 1000-2000 кв. м), матеріально-технічну базу (офісна техніка, Інтернет, навчальні класи, конференц-зал, бібліотека), кваліфікований штат, а також консультантів і викладачів, що працюють, як правило, на контрактній основі.
Концепція бізнес-інкубатора передбачає ротацію фірм-клієнтів, тому в інкубаторі, як правило, не повинне бути довгострокових або передчасних договорів про оренду приміщення. Термін їх «життя» в інкубаторі складає від 2 до 5 років. Якщо підприємство за цей час зміцніє, то йому варто знайти собі приміщення поза інкубатором і звільнити місце для нової молодої фірми.
Для починаючих підприємств важливим є питання про величину орендної плати. У перший рік оренди вона повинна бути сприятливою для підприємця. Поступово, протягом декількох років її збільшують до відповідної ринкової ціни. Орендна плата в бізнесі-інкубаторі, як правило, містить у собі також оплату за:
· надання комунальних і комунікаційних послуг (включаючи Інтернет);
· надання сучасного офісного устаткування і копіювальної техніки;
· консультації, посередницьку діяльність і послуги з боку менеджменту бізнесу-інкубатора.
Добір клієнтів у бізнес-інкубатор повинний проводиться на конкурсній основі. При цьому претендент повинний обґрунтувати, що його проект має реальні шанси на успіх і є конкурентноздатним, а сам він відповідає вимогам до керівника інноваційного підприємства (рівень освіти, досвід роботи тощо.
Існують фірми-інкубатори трьох типів.
Перший тип - безприбуткові. Вони самі численні. Стягнута ними орендна плата з фірм-орендарів від 15 до 50% нижче середнього рівня. Безприбуткові фірми-інкубатори субсидіюються місцевими організаціями, зацікавленими в створенні робочих місць і економічному розвитку регіону. Орендарями можуть бути промислові фірми, дослідницькі, конструкторські та сервісні організації.
Фірми-інкубатори другого типу - прибуткові. Це приватні організації, загальна кількість яких постійно збільшується. На відміну від безприбуткові фірми-інкубатори другого типу, як правило, не пропонують знижених тарифів на послуги, але вони дозволяють орендарям, надаючи їм широкий спектр послуг, платити тільки за ті, котрими орендар фактично скористався.
Інкубатори третього типу формуються як філії вищих навчальних закладів. Вони надають найбільш ефективну допомогу компаніям, що збираються здійснювати розробку і випуск технологічно складних виробів. Орендна плата може бути досить високою, але вона включає можливість користуватися інститутськими лабораторіями, технічним обслуговуванням, обчислювальною технікою, бібліотекою, мати контакти з викладачами.
Потреба в бізнес-інкубуванні зумовлена соціально-економічною природою малого підприємництва: протягом трьох років роботи виживає лише 14–30% новостворених малих підприємств. Тоді як у бізнес-інкубаторі ця чисельність значно зростає і становить 85–86%.
Бізнес-інкубатори визнані одним з найбільш результативних елементів підтримки підприємництва у світі, вони знижують кількість невдач у бізнесі до 20%. Вони виявилися настільки вдалою формою підтримки нового підприємництва, що за останні роки їхнє число продовжує стрімко рости не тільки в США, але й в інших країнах світу. Усього у світі нараховується вже більш 2000 самостійно діючих бізнесів-інкубаторів. Після США, найбільше поширення вони одержали в Західній Європі.
Перша асоціація бізнес-інкубаторів була створена у США в 1985 році. На сьогоднішній день вона залишається найбільшою і нараховує близько 800 членів з різних країн світу. Подібні асоціації давно діють практично у всіх країнах Західної Європи. У Польську асоціацію інкубаторів і технопарків входить близько 90 членів, серед яких 40 — безпосередньо бізнес-інкубатори.
У Росії перше таке об’єднання було створено в 1990 році (асоціація «Технопарк»). Перші бізнес-інкубатори в Росії створювалися в рамках програм міжнародної допомоги. У 1996 році за рішенням 22 засновників — бізнес-інкубаторів з регіонів Росії та інших структур (програми яких орієнтовані на розвиток бізнесів-інкубаторів) було створено Некомерційне партнерство «Національна співдружність бізнесів-інкубаторів» (НСБИ).
В даний час у Росії функціонують більш 70 бізнес-інкубаторів. У середньому кожний з них надає підтримку 15-20 підприємствам з середньою чисельністю працюючих 7-12 чоловік. Серед них є бізнес-інкубатори класичного типу, що поєднує під своїм дахом підприємства самого різного профілю: від автосервісу до кондитерської і спеціалізовані — для розвитку в регіоні слабкого сектора бізнесу (є швейні, медичні, сільськогосподарські бізнес-інкубатори). Особливе місце займають технологічні бізнес-інкубатори, орієнтовані на розвиток науково-технічних фірм.
Крім того, все активніше створюються бізнес-інкубатори, орієнтовані на соціальну адаптацію незахищених шарів населення. У цьому випадку перевага при прийомі до інкубатора віддається фірмам, співробітники яких представляють, наприклад, етнічні меншості, або сільських жителів, або жінок. З 1998 року при фінансовій підтримці Фонду Сороса в 5-ти областях Росії (Смоленській, Московській, Калінінградській, Нижегородській, Астраханській) була реалізована програма «Соціальна адаптація кадрових військовослужбовців, звільнених у запас або у відставку» (САВ), що припускає створення бізнес-інкубаторів для підтримки підприємницької ініціативи колишніх військових.
В Україні, так само як і в Росії, створення перших бізнес-інкубаторів стимулювалося міжнародною фінансовою допомогою. Так наприкінці 90-х років Агентство міжнародного розвитку США (USAID) фінансувало виконання Програми розвитку бізнес-інкубаторів в Україні (BID). У рамках цієї програми були створені технологічний бізнес-інкубатор «Харківські технології», бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати, бізнес-інкубатор Об’єднаного профкому Чорнобильської АЕС у м. Славутичі й ін.
Головною метою створення бізнес-інкубатора в Славутичі було забезпечення робітниками місцями звільнених службовців Чорнобильської станції. Він розміщений на території спеціальної економічної зони «Славутич». У керування інкубатору переданий інженерно-лабораторний комплекс загальною площею 3500 кв. м і прилягаюча до комплексу територія. Основна сфера діяльності - виготовлення приладів контролю рівня забруднення навколишнього середовища.
Бізнес-інкубатор Херсонської торгово-промислової палати — центр, що поєднує підприємства, державні органи і громадські організації, зацікавлені в підтримці розвитку малого бізнесу в регіоні. Він надає починаючим підприємцям комплекс послуг, необхідний для успішного становлення і розвитку малого підприємства:
· навчання по програмах менеджменту, маркетингу, фінансової діяльності і бізнесу-планування малого підприємства;
· допомога в створенні бізнес-планів;
· маркетингові дослідження конкурентноздатності продукту і методів його просування на ринок;
· консультування з усіх питань діяльності підприємства;
· оренду приміщень;
· офісні послуги;
· сприяння у фінансуванні проектів.
При цьому договір про оренду приміщень укладається на термін не більш 3 років з можливістю продовження його ще на 2 роки. Орендна плата в перший рік складає всего 50-60% ринкової ціни. Протягом наступного років вона поступово збільшується до відповідної ринкової ціни. Причому для підприємств сфери обслуговування орендна плата може бути трохи вище, ніж для виробників.
У 1998 році було створено перше об’єднання українських бізнес-інкубаторів — Асоціація Українських бізнес-інкубаторів і інноваційних центрів (УАБІІЦ). Членами Асоціація є 100 фізичних і 60 юридичних осіб. Переважно це керівники бізнес-інкубаторів, центрів підтримки підприємництва й інших громадські організації. У той же час членами Асоціації є успішні підприємці, науковці, українські і закордонні консультанти.
На теперішній час в Україні, за даними Держпідприємництва, зареєстровано понад 70 бізнес-інкубаторів. За даними ж нещодавно проведеного УАБІІЦ моніторингу діяльності бізнес-інкубаторів, їхня чисельність виявилася значно меншою і складає лише близько 10-ти бізнес-інкубаторів, які реально працюють. Серед них Білоцерківський, Славутицький, Хмельницький, Сімферопольський, Львівський, Полтавський, Івано-Франківський бізнес-інкубатори. Така ситуація спричинена, насамперед, досі законодавчо не визначеним поняттям бізнес-інкубатора. У Господарському кодексі України взагалі не згадується такої організації, як бізнес-інкубатор.
Практично у всіх країнах світу інкубатори користуються підтримкою держави, що виконує фінансування програм по розвитку малих форм підприємництва, особливо в науково-технічній сфері.
Але говорити про зрілі форми українських бізнес-інкубаторів ще не приходиться. Незважаючи на офіційну державну підтримку (наприклад, розпорядження Кабінету міністрів 2001 року про всебічну підтримку місцевою владою діючих і існуючих бізнес-інкубаторів) ця ідея ще не знайшла широкого застосування і належного розвитку.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 305; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!