Агенти та інститути соціалізації.
Агенти соціалізації — конкретні люди, які навчають людину культурним нормам і допомагають засвоювати соціальні ролі.
Агенти первинної соціалізації — люди, які складають найближче оточення особи(батьки, родичі, друзі).
Вони виконують багато функцій (батько — вихователь, друг, опікун, учитель тощо), їхні функції взаємозамінні (скажімо, батько за певних умов може взяти на себе виконання функцій матері щодо дитини).
Кожен агент дає індивіду в процесі соціалізації саме те, що він може дати.
Наприклад, батьки можуть дитині замінити друзів, але вони не зможуть навчити її того, що вона вчиться у своїх друзів: битися, хитрувати, порушувати певні соціальні норми, бути лідером у групі, поводитися з ровесниками.
Агенти вторинної соціалізації — представники адміністрації школи, вищого навчального закладу, армії, підприємства, партій, засобів масової інформації та ін.Контакти з цими агентами є коротшими, а їхній вплив, як правило слабший, ніж в агентів первинної соціалізації.
Кожен із них виконує не більше однієї-двох функцій. їхні функції спеціалізовані, а тому не можуть бути взаємозамінними (наприклад, функції міліціонера і священика). Особливістю цих агентів є те, що вони, як правило, отримують грошову винагороду за виконання своїх функцій.
Інститути соціалізації — установи, які впливають на процес соціалізації, спрямовують його. Вони розвивають особистість, розширюють її знання про світ, її розуміння того, якою є бажана і небажана соціальна поведінка.
|
|
Інститути первинної соціалізації— сім'я, компанія друзів, може бути колектив однокласників, чи одногрупників.
- Сім'яформує найперші і найміцніші суспільні зв'язки.
У сім'ї людина починає володіти мовою, засвоює головні елементи культури.
Психологи вважають, що 20 % майбутнього свого інтелекту людина набуває до кінця першого року життя, 50 % — до чотирьох років, 80% — до 8 років, а 92 % — до 13 років. Припускають, що вже в цьому віці можна з достатньо високим ступенем ймовірності передбачити як сферу, так і "стелю" майбутніх можливих досягнень індивіда.
Якщо повернутися до нашого прикладу з "дівчинкою вовчицею", то очевидно, що перетворити її на людину не вдалося саме тому, що у ранньому дитинстві відбулася "соціалізація" Камали у зграї вовків. Активно спілкуючись з членами зграї, дівчинка набула достатньо завершену (а тому стійку) психіку вовка.
- Компанія друзів, на відміну від родини, складається з індивідів однакового віку й однакового суспільного статусу.
Якщо суспільний статус у сім'ї особа набуває автоматично, то у групі ровесників його треба заробити.
|
|
Особливістю соціалізації в компанії друзів єте, що процес соціалізації тут відбувається без будь-якого плану, на відміну від сім'ї і школи, де соціалізація особи відбувається за певним планом.
Компанія друзів виконує функцію послаблення зв'язків дитини з сім'єю.
Інститути вторинної соціалізації — армія, суд, церква, засоби масової інформації та ін.
- Школа— це соціальний інститут, який безпосередньо відповідає за надання особі певної інформації, формування вмінь, навичок і прищеплення цінностей, які суспільство вважає необхідними для життя у ньому.
Школа показує дитині цілком інше оточення, ніж те, яке вона пізнала у сім'ї.
У школі дитина прилучається до світу "чужих": вчитель трактує всіх дітей однаково, оцінює дітей за те, що вони роблять, а не за те, ким вони є.
У школі діти знайомляться з формалізованою системою оцінювання: балами, табелями, відзнаками, грамотами.
Це докорінно інша система, ніж практика неформального оцінювання в родині. У школі діти вчаться також багатьох інших вмінь, що є важливими в міжособистісних стосунках: робити що-небудь почергово, ділитися з іншими.
Засоби масової комунікації (радіо, телебачення, кіно, книги, газети і журнали, Інтернет, касети і компакт-диски, тощо)впливають на соціалізацію.
|
|
Унікальний індивідуальний досвід.
Чому ж діти, які виросли у тій самій сім'ї, так сильно відрізняються одне від одного, навіть якщо вони мали подібний груповий досвід, тобто на них впливали ті самі агенти соціалізації?
Тому що у них не було повністю ідентичного групового досвіду, їх досвід у чомусь був подібний, а чимось і відрізнявся.
Діти спілкуються з різними групами і навіть близнюки з однаковою спадковістю не можуть постійно зустрічатися з тими самими людьми, відчувати ті самі емоції.
Кожна людина по-своєму, відповідно до власного досвіду, інтерпретує ті події, які відбуваються з нею, її близькими і знайомими, вони (події) як цеглинки з яких кожна людина вибудовує свою власну споруду.
Соціальна комунікація.
Соціалізація людей відбувається у процесі соціальних комунікацій.
Комунікація — це процес, за допомогою якого люди передають один одному інформацію, ідеї, думки і душевні стани.
Вона допомагає людям координувати складну групову діяльність.
Комунікація включає в себе вербальні і невербальні процеси, за допомогою яких людина надсилає і отримує послання.
|
|
Вербальна комунікація — це спілкування людей за допомогою мови.
Невербальна комунікація. Багато науковців, які вивчають проблеми людської комунікації сходяться на думці, що більшість інформації ми отримуємо невербальним шляхом, навіть не задумуючись над тим, як ми це робимо.
Наприклад, Реймонд Бердуїстелл вважає, що лише 30—35 % соціального значення розмовичи взаємодії передається за допомогою слів.
Решта — за допомогою "мови тіла", "парамови", розміщення, дотиків, одягу, прикрас, макіяжу тощо.
"Мова тіла" — жести і пози, які відіграють роль сигналів. На цю тему написані монографії, мета яких — допомогти зрозуміти сигнали, які ми транслюємо і сприймаємо неусвідомлено.
Наприклад, руки, схрещені на грудях, свідчать про закритість людини, її небажання спілкуватися відверто тощо. Макіяж, одяг також дуже красномовно розповідають про людину.
"Парамова" (пара — префікс у давньогрецькій мові, який означає поряд, повз) — невербальні звукові сигнали, які оформлюють мову — тональність, звук, темп, паузи, зітхання тощо.
Навіть мовчанням люди здатні висловити презирство, осуд, схвалення, повагу.
Розміщення. Те, як ми використовуємо соціальний простір, також є своєрідним повідомленням.
Лідер, наприклад, завжди перебуває в центрі або на підвищенні і між ним і його оточенням існує незайнятий простір.
Використання тактильних елементів комунікації (дотики, поплескування) свідчить про взаємини, статус, ступінь дружби комунікантів.
Тут існують серйозні міжкультурні відмінності.
Наприклад, китайці і британці вважаються народами, які найменше схильні до такого способу комунікації, тому невміло використаний тактильний комунікативний акт щодо представника цих народів може бути сприйнятий навіть — як образа.
Визначення ситуації.
Поведінка людей у щоденному житті — прямий наслідок сприйняття ними того, що відбувається.
Якщо ми хочемо досягти порозуміння з іншими людьми, то всі повинні надавати тим самим ситуаціям однакового значення.
І для соціалізації індивіда дуже важливим є інтерпретувати ситуації так само, як це роблять усі інші члени групи.
Існує так звана теорема Томаса: "Якщо люди визначають ситуації як реальні, ці ситуації будуть реальними за своїми наслідками". Американський
соціолог Вільям Томас ілюстрував цю теорему таким прикладом: нью-йоркський параноїк-убивця переслідував перехожих тільки тому, що сприймав їх розмови між собою, як погрози на свою адресу.
Тобто люди реагують не тільки на об'єктивні характеристики ситуації, але й на значення, яке ці ситуації мають для них. І як тільки вони надали ситуації певне значення, їхня подальша поведінка визначається цими значеннями.
Наприклад, уявіть собі таку ситуацію: про якийсь банк поширились плітки, що він на межі банкрутства. І хоча ці плітки не відповідали дійсності, але інвестори, які цього не знають, поспішають зняти гроші з банківських рахунків і банк справді розоряється.
Етапи соціалізації.
У дитячому віці рання соціалізація індивіда, як правило, відбувається плавно, без різких змін, але при вступі у доросле життя і в процесі дорослої, або так званої продовженої соціалізації виділяють такі етапи, як:
- Десоціалізація — втрата старих ролей, цінностей, норм і правил поведінки.
- Ресоціалізація— вивчення нових ролей, цінностей, норм і правил поведінки.
Іноді людина потрапляє в такі екстремальні умови (тюрма, спецлікарня), у яких десоціалізація заходить настільки далеко, що доводиться говорити про руйнування основ особистості.
Ірвінг Гофман, досліджуючи виправні заклади тюремного типу в США, виділив такі ознаки ресоціалізації в екстремальних умовах:
- ізоляція від зовнішнього світу (стіни, грати, спецпере-пустки тощо);
- постійне спілкування з тими самими людьми;
- втрата попередньої ідентифікації, яка відбувається через ритуал перевдягання у спецформу;
- перейменування, зміна колишнього Імені на "номер" і отримання статусу: солдат, монах, в'язень, хворий;
- відвикання від старих звичок, цінностей, норм і — звикання до нових;
- зміна обстановки на нову, знеособлену;
- втрата свободи дій.
Під час продовженої соціалізації виділяють певні кризові точки, коли відбувається своєрідний "перелом" у житті людини. Коли виникає така гостра проблемна ситуація, що старі механізми вирішення проблеми вже не діють, а нові — ще не готові, не освоєні належним чином.
У кожного можуть бути свої кризові ситуації: одруження, зміна місця роботи, призов в армію. Проте, у житті більшості людей в процесі продовженої соціалізації виділяють три основні кризові моменти:
- 16—17 років. Закінчення школи і підготовка до вступу у вищий навчальний заклад або пошук роботи. Зробити свій вибір дуже складно, катастрофічно не вистачає знань, життєвого досвіду.
- Криза середини життя (приблизно 45 років). Людина оглядається на пройдений шлях і оцінює його. Людина зіставляє ідеальну траєкторію свого життя із реальною. Чим більша розбіжність — тим більше невдоволення власним життям. Ще можна змінити спосіб життя, професію, але психологічно зробити це вкрай важко.
- Завершення трудової кар'єри і вихід на пенсію. З виходом на пенсію різко змінюється стиль життя людини, соціальний статус, становище у суспільстві.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 212; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!