Самовизначення людини відбувається через усвідомлення себе і свого місця в суспільстві.

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Nbsp;

СОЦІОЛОГІЯ ОСОБИСТОСТІ. СОЦІАЛІЗАЦІЯ

План.

Особистість. Біологічне і соціальне.

2. Соціалізація:

- агенти та інститути соціалізації;

- унікальний досвід;

- соціальна комунікація;

- визначення ситуації;

- етапи соціалізації.

Особистість як категорія соціології

Людина як біологічний вид існує понад 3 млн років.

Увесь цей час тривала її біологічна еволюція. Сучасна людина (за класифікацією Карла Ліннея — Ното sapiens — людина розумна) як окремий вид сформувалася приблизно 200 тис. років тому: саме тоді оформилися ті фундаментальні ознаки, які відрізняють людину від тварин (прямоходіння, великий об'єм мозку, мислення, мова, оволодіння знаряддями праці і вогнем, триваліший період дитинства тощо).

Групі американських біологів під керівництвом, генетика Уілсона, дослідивши ДНК сотень жінок усіх расових типів, вдалося вирахувати різницю в структурі ДНК мешканців різних реґіонів планети. Вона виявилася мізерною — до 0,6 %! У людей єдиний прародич. Як було встановлено, предки сучасних людей проживали в районі Центральної Африки і, мали усі ознаки негроїдної раси — найдавнішої й корінної.

Монголоїдна раса— молодша, їй близько 100 тис. років, а наймолодшою за віком є європеоїдна раса— їй приблизно 50 тис. років.

Звідси простий висновок: міграція людства відбувалася з Африки в Азію, а звідти — в Європу.

Фундаментальні ознаки, які відрізняють людину від тварин послужили підставою переходу від біологічної до культурної еволюції.

Все, що створено Ното sapiens, пов'язане не з біологією, а з культурою йсуспільством. Можна сказати, що починаючи з цього часу у людини, як біологічної істоти, формується її індивідуальність, яка пізніше виростає в особистість.

"Людина" — родове поняття, яке вказує на приналежність до певного біологічного виду.

"Індивід" (від лат. іпdividuит — неподільний) — це окрема людина, одиничний представник людського роду.

"Особистість" — стійкий комплекс якостей, властивостей, набутих під впливом відповідної культури суспільства та конкретних соціальних груп, до яких людина належить.

Говорячи про особистість, кажуть про яскраву, видатну, або пересічну особистість, аморальну чи високоморальну особистість тощо.

Індивід стає особистістю тоді, коли він, взаємодіючи із суспільством через конкретні соціальні спільноти, групи, інститути, реалізує соціально значимі властивості, соціальні зв'язки.

У момент народження дитина ще не є особистістю, вона є всього лиш індивідом.

Щоб стати особистістю людина має пройти певний шлях розвитку.

Необхідною умовою цього розвитку є наявність соціального середовища, світу культури із яким дитина взаємодіє.

Дитина, яка виховується у людському суспільстві, включена в соціальні зв'язки і взаємини, які з часом розширюються й поглиблюються.

Разом з тим, відомо, що у випадку важкого психічного захворювання може наступити розрив, розпад соціальних зв'язків і тоді індивід втрачає ознаки особистості.

Або, наприклад, дитина, вихована серед тварин ("феральні діти"), так і не стає особистістю.

У 1920 р. в Індії було знайдено двох дівчаток, які були виховані вовками. Одній з них на вигляд було років сім-вісім, іншій — приблизно два. їх пізніше назвали Камала йАмала. Молодша з дівчаток скоро після повернення до людей померла, а старша — Камала — прожила ще десять років. Спостерігачі відзначали, що, незважаючи на деяку адаптацію до навколишніх соціальних, людських умов, поведінка дівчинки більше нагадувала поведінку вовка (легкість пересування на чотирьох кінцівках при небажанні прямоходіння, відмова носити одяг, хлебтання, а не пиття води, чудово розвинутий нюх і навіть виття на місяць уповні). Весь словниковий запас, засвоєний Камалою за час перебування серед людей, складав близько сорока слів, хоча вона використовувала звуки подібні на гарчання чи скавуління для позначення певних своїх потреб. Інакше кажучи, людський розум, у цієї дівчини так і не сформувався — не лише нарівні інтелекту, але навіть нарівні елементарного здорового глузду.

Отже, тільки життя у суспільстві дає людям можливість творити і пізнавати культуру.

Біологічне і соціальне.

Однак було би помилкою повністю ігнорувати роль біологічного фактора у розвитку особистості.

Адже те, що люди, виховані серед звірів ставали на них подібними свідчить про здатність людей навчатися.

Крім того, "феральні діти" користувалися засобами, властивими тільки людям: вживали різних звуків для позначення певних ситуацій, а це можна вважати за спроби творення певної парамови, що притаманне тільки людині.

Тобто, можемо припустити, що "феральні діти", як і кожен представник їхнього біологічного виду, мали закладену самою природою здатність сприймати культурну спадщину, а відтак — дальше її творити і передавати.

Цікавий експеримент був поставлений на початку 30-хрр. минулого століття американськими вченими, подружжям. Келлог, і описаний ними у праці "Мавпа і дитина". Вони намагалися з'ясувати, чи мавпа— найподібніша до людини тварина— може сприймати і передавати людську культуру. Для цього вони виховували власну дитину разом з малим шимпанзе. Експеримент почався, коли їхньому синові було 10 місяців, а мавпенятку — сім з половиною. Обидва виховувалися абсолютно однаково — те саме їли, разом спали, бавилися. Мавпеня виявилося міцнішим фізично і швидше ніж людська дитина навчилося їсти ложкою, пити зі склянки, відкривати двері тощо. Проте воно так і не змогло навчитися говорити та мислити.

Отже, біологічний фактор також відіграє важливу роль у становленні особистості.

Протягом XIX ст. навіть домінувала точка зору про визначальність спадковості, біологічних задатків у розвитку особистості: сім'я, гени визначають чи буде людина геніальною особистістю, чи пересічним індивідом, філантропом чи злочинцем. Остаточно ця проблема не вирішена й сьогодні.

При вивченні людської особистості доцільно враховувати такі рівні її прояву:

біологічний— те, що розвивається в людині незалежно від впливу на неї інших людей, те, що притаманне людині, як представникові певного біологічного виду;

спадковий— те, що розвивається на базі генного фонду її батьків;

соціальний— набуте людиною у процесі соціалізації, спілкування і взаємодії з іншими людьми.

Біологічний фактор і спадковість не може повністю створити особистість, так само як ні культура, ані соціальний досвід не передаються з генами.

Однак, біологічний фактор необхідно враховувати, оскільки завдяки йому створюється незліченна різноманітність людських темпераментів, характерів, здібностей, які надають кожній особистості неповторної індивідуальності, створюють її унікальність.

Спадковість також відіграє важливу роль. Наприклад, родичами були Шеллінг, Шіллер, Гегель і Макс Планк — у них був спільний предок Йоган Вант, який жив у XV ст. Німецький революціонер Карл Лібкнехт — нащадок лідера німецької реформації Мартіна Лютера. Спільний предок — адмірал Головній — був у Олександра Пушкіна і Льва Толстого; Микола Миклухо-Маклай, відомий етнограф, нащадок козацької старшини, був далеким родичем Адама Міцкевича та Йоганна Вольфганга Гете.

2. Соціалізація — становлення соціального "Я"

Світ, у якому ми живемо, постійно змінюється, вимагаючи постійних змін і від нас. Людина не може один раз в дитинстві остаточно сформуватися так, щоб уже більше ніколи не змінюватися.

Життя — це постійне пристосування до безперервних змін: ми весь час переходимо з однієї групи в іншу, пристосовуючись до нових умов (наприклад, з сім'ї у школу, зі школи — на роботу) і змінюється світ у якому ми живемо (скажімо, сучасне українське суспільство сильно відрізняється від того, яким воно було наприкінці 80-х рр. XX ст.)

Соціалізація — це процес засвоєння культури (норм поведінки, цінностей, ідей, правил, стереотипів, розуміння).

Самовизначення людини відбувається через усвідомлення себе і свого місця в суспільстві.

Відповідаючи на питання "Хто Я?" люди, звичайно, починають з того, що відносять себе до певних формальних чи неформальних соціальних груп, вказуючи стать, вік, національність, професію та ін. і лише потім називають свої індивідуальні здібності, властивості характеру тощо.

Кожне суспільство розвиває один чи кілька базисних особистісних типів, що відповідають культурі цього суспільства. Такі особистісні взірці засвоюються, як правило, з дитинства.

Наприклад, у рівнинних індіанців Південної Америки соціально схвалюваним типом, особистості, для дорослого чоловіка був сильний, войовничо налаштований індивід. Ним захоплювалися, його поведінка винагороджувалася, і хлопчики завжди прагнули бути схожими на таких чоловіків.У бушменів із Південної Африки, навпаки, культура незлих і лагідних людей. Вони не воюють і не ворогують. У випадку сварки все плем'я намагається її залагодити. Зброю бушмени використовують лише під час полювання. Тобто тип особистості формується культурою певної спільноти.

На думку російського соціолога Сергія Фролова, соціально схвалюваним типом особистості для нашого суспільства є особистість соціабельна–

- легко йде на соціальні контакти,

- готова до співробітництва, але яка, при цьому, є носієм деяких агресивних рис (тобто здатна за себе постояти),

- наділена практичною кмітливістю.

Наше суспільство має багато структурних підрозділів:

- реґіони,

- національності,

- рід занять,

- вікові категорії та ін.

Отже, на формування особистості певний вплив чинять

- біологічні фактори,

- фактори фізичного оточення

- загальні культурні зразки поведінки в окремій соціальній групі.

Але головними факторами, які визначають процес формування особистості, є

- груповий досвід

- суб'єктивний, унікальний особистісний досвід.

Ці фактори повною мірою виявляються у процесі соціалізації особистості у трьох стадіях:

- дотрудова(раннє дитинство, період навчання;

- трудова(активна участь у трудовій діяльності);

- післятрудова.

На кожній стадії існують свої особливі соціальні інститути, які "відповідають" за соціалізацію — сім'я, дошкільна установа, школа, робочий колектив тощо.

Відбувається поетапне формування власного "Я"особи.

Американський дослідник Леопард Кольберг виділяє три основних рівні морального самоусвідомлення особистості:

- доморальний рівень,коли дитина ще не засвоїла понять про "добре" і "погане" і керується у своїх учинках власними егоїстичними бажаннями;

- рівень конвенційної моралі— орієнтація на задані зовні норми і вимоги, бажання отримати схвалення від "авторитетних" осіб і сором, викликаний їх осудом. Установка на дотримання правил і підтримання усталеного порядку;

- рівень автономної моралі— орієнтація на внутрішньо сприйняту систему принципів; вищою стадією цього рівня є вироблення стійких моральних принципів, дотримання яких забезпечується власною совістю, незалежно від зовнішніх обставин і раціональних міркувань.

Цієї стадії досягають одиниці: Христос, Будда, Махатма Ганді, мати Тереза…

У сучасному світі соціалізація перетворюється на процес, який триває протягом усього життя людини, оскільки, живучи, людина здобуває все нові соціальні статуси й ролі, наприклад: студент, працівник, батько, дідусь, пенсіонер тощо.

Те, чого ми вчимося в дитинстві, часто відрізняється від того, чого ми вчимося у зрілому віці.

Більшість нашого дитячого знання про доросле життя складається із загальних і абстрактних норм.

Доросла людина знає ЩО робити і концентрується на тому ЯК це зробити.

Вона дуже часто поєднує знань здобуті в сім'ї і школі для того, щоб досягти поставленої мети.

Тому ідеалізм зазвичай притаманний молоді, а зрілі люди переважно є реалістами.

Соціалізація у зрілому віці вимагає переходу від залежності до автономії. Одним із найскладніших аспектів соціалізації у зрілому віці є вміння реалістичного бачення світу і збереження при тому ідеалів.

"Порівняйте змужнілу людину з юнаком: вона, напевне, здасться вам жорсткішою, менш великодушною, корисливішою. Але хіба від цього вона стає гіршою? Ви говорите, що ні, що вона стала тільки твердішою, або, як ви звичайно кажете, практичнігиою. Головне ж у тому, що вона набагато більше вважає себе центром усього, ніж юнак, який "мріє" про інше, наприклад, про Бога, вітчизну тощо.

Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 158; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!