Боротьба українців проти асиміляторських заходів Польщі в 16 ст.
Братства та їх роль у розвитку культури України.
Братства — національно-релігійні громадські організації українських (русинських) і білоруських (литовських) православних міщан у 16-18 ст.
Братства відіграли значну роль у суспільно-політичному та культурному житті, в боротьбі проти політики національного і релігійного утисків, яку проводили шляхетська Польща та католицька церква в Україні і в Білорусі. У 80-х роках 16 ст. широку діяльність розгорнуло Львівське Успенське Ставропігійне братство. Воно придбало друкарню, відкрило школу. Наприкінці 16 – на початку 17 ст. Б. виникли в Рогатині, Красноставі, Городку, Галичі, Перемишлі, Любачеві, Дрогобичі та інших містах. Близько 1615 р. було засновано Київське братство, до якого вступило багато міщан, православних шляхтичів, а також запорізьке військо на чолі з гетьманом П.Сагайдачним. У 1617 р. було створено Луцьке братство. В 2-й пол. 17 – 18 ст. братства діяли в більшості міст і в деяких селах Галичини, Волині, в багатьох містах Наддніпрянщини. Вони створювалися навколо парафіяльних церков, використовуючи організаційні форми, властиві цехам та іншим міським корпораціям, як світським, так і релігійним. Витрати братств покривалися за рахунок внесків його членів, прибутків від нерухомого майна, відсотків від позик. Для Львівського братства важливим джерелом прибутків була друкарня. Братства дбали про свої патрональні церкви, справляли спільні культові відправи, подавали матеріальну допомогу своїм членам, брали участь у похоронах братчиків, утримували шпиталі, захищали соціальні інтереси ремісничо-торгового населення, боролися проти національного гноблення. З кінця 16 – початку 17 ст. братства брали активну участь у боротьбі проти посилення польсько-шляхетського гніту, національного та релігійного утисків і набували великого громадсько-політичного і національно-культурного значення. В числі провідних діячів братств були видатні вчені, письменники, політичні діячі того часу: Ю.Рогатинець, І.Красовський, С.Зизаній, І.Борецький, П.Беринда та ін. Намагаючись перетворити православну церкву на знаряддя зміцнення своїх суспільно-політичних позицій, братства виступали як проти необмеженої влади церковних феодалів – православних єпископів, так і проти польсько-шляхетського та католицького наступу. Одночасно братства розгортали велику культосвітню діяльність. Вони відкривали школи, друкарні, навколо яких збиралися культурні сили. На базі Київської братської школи 1632 р. було створено Києво-Могилянську колегію (з 1701 р. – академію). З братських шкіл вийшов ряд письменників, учених, політичних діячів, діячів освіти, книгодрукування, митців, які сприяли зміцненню зв’язків українського та білоруського народів.
|
|
|
Братські школи – навчальні заклади в Україні у 16-18 ст., які організовувалися при братствах – громадських організаціях православних міщан з метою зміцнювати православ’я і чинити опір денаціоналізаційним впливам латинських (єзуїтських) і протестантських шкіл. Першу школу заснувало Успенське братство у Львові 1586 р. За її зразком постало чимало братських шкіл у різних містах України: в Галичі, Стрию, Миколаєві, Любліні, Бересті, Києві (1615 р.), Вінниці, Кам’янці-Подільському, Луцьку (1620 р.), Володимирі-Волинському, а також в Білорусі. В І-й пол. 17 ст. створені були й у деяких селах. Найважливішими серед них були Львівська і Київська. Спочатку школи мали характер греко-слов’янських із слов’янською мовою викладання, друге місце займала грецька мова. Вивчалася також тодішня руська (українська) мова. Пізніше братські школи наблизилися організацією і навчанням до ієзуїтських шкіл (з латинською головною мовою), зокрема школи, які мали зразком Києво-Могилянську колегію. Програмою навчання більшість братських шкіл відповідала тодішнім середнім школам: класичні мови, діалектика, риторика, поетика, арифметика, геометрія, астрономія, музика (церковні співи). Ці школи були доступні для різних прошарків суспільності. Учнів вирізняли не за походженням, а за успіхами (на відміну від ієзуїтських шкіл). В школах була сувора дисципліна (включно до тілесних кар). Сироти й учні з незаможних родин жили в бурсах. До викладачів ставилися вимоги зразкової поведінки й доброї педагогічної підготовки. Братські школи багато зробили для поширення релігійної та національної свідомості і розвитку української культури, зокрема друкуванням підручників, особливо для вивчення мов.
|
|
|
|
|
|
Боротьба українців проти асиміляторських заходів Польщі в 16 ст.
Асиміляція (від лат. assimilatio - уподібнення) - злиття одного народу з іншим шляхом засвоєння його мови, культури, національних звичаїв і традицій.
Починаючи з XIV ст. розвиток української культури стримувався тим, що етнічні землі нашого народу були розчленовані, опинилися під владою різних держав.
У 1387 p. Галичину, а в 1434 p. Західне Поділля поневолило Польське королівство. З XII ст. угорські феодали намагалися встановити свою владу над Закарпаттям, і це їм вдалося. Наприкінці XIII — на початку XIV ст. землі Буковини потрапили під владу Молдавії. З 50-х років XIV ст. розпочався наступ Литовської держави на Подніпров'я; на початку XVI ст. більшість українських земель увійшла до складу Великого князівства Литовського. На північному узбережжі Чорного моря запанували татари. Розшарпані українські землі опинилися під соціальним та національно-культурним гнітом. Планомірно велося духовне поневолення українського народу, приниження та викорінення української мови, звичаїв, традицій. Особливо тяжкими були експансія католицизму та спроби полонізації українців після об'єднання Польщі й Литви 1569 p. в єдину державу — Річ Посполиту.
|
|
|
Віра була основою світогляду, ознакою належності людини до певної культури та народу. Державною релігією в межах Речі Посполитої визнавалася лише католицька, православний люд виключався з громадського та суспільного життя. Страшного удару по українській культурі завдала Берестейська церковна унія 1596 p., яка проголосила єдність православної та католицької церков під верховенством Папи Римського, призвела до поділу українців на православних та уніатів. Чвари й незгоди між ними не вщухають і донині.
Якщо окремі українські феодали, заможні шляхтичі та міщани пристали до унії під тиском погроз, репресій або з огляду на свої станові інтереси, поступово відмовилися від свого історичного коріння та культури, яка здавалася їм "мужицькою", то козацтво, дрібні міщани та селяни залишилися прихильниками православ'я. Обурені нестерпним становищем "глупих русинів", вони не хотіли миритися з примусовою полонізацією та покатоличенням, розуміючи, що це загрожує самому існуванню народу та його культури. В освічених колах українців визрівало переконання в необхідності розвивати писемність, організовувати українські школи і друкарні, створювати підручники тощо.
Боротьба українців проти асиміляції значно посилюється в останній чверті XVI ст. із появою братств. Вони згуртували навколо себе прогресивні сили, які рішуче виступили за розвиток національної культури. Велику роль у цьому відігравали братські школи та друкарні. Саме для шкіл І. Федоров видав у 1574 p. "Буквар", а в друкарні князя К. Острозького — славнозвісну Острозьку Біблію. Усього в Україні діяло 25 друкарень, 17 з них видавали книги українською мовою.
Особливе місце в боротьбі проти нівелювання української культури посідала полемічна література, яка виникла в ході дискусій з прихильниками унії та католицизму.
Важливим центром православної культури була Острозька школа. Вона стала першим світським навчальним закладом нового типу на зразок європейських.
На початку XVII ст. основним культурним центром стає Київ. Тут велику просвітницьку та культурну роботу виконували братство та осередок учених при Києво-Печерській лаврі. Продовжуючи традиції Львова та Острога, вони невтомно боролися проти асиміляторських заходів католиків та уніатів: українською мовою друкувалися букварі, граматики, словники, історична та полемічна література.
Гетьман Війська Запорозького Петро Сагайдачний 1620 p. здійснив у Києві історичний акт: відновив Київську митрополію і всю православну ієрархію, яку 25 років тому було скасовано — замінено на уніатську. Величезний вплив на відродження української культури справила Києво-Могилянська академія. Вона була першим навчальним закладом в Україні. Викладання тут велося національною мовою, з глибокою шаною до вітчизняної історії та культури, на засадах всестановості. Намагання уряду Речі Посполитої полонізувати та покатоличити українців виявилися марними. Культурні осередки, братства, полемічна література, мережа шкіл, Академія сприяли розвитку національної самосвідомості українців, не дали загинути православній вірі та українській культурі.
Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 208; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!