Хімічний склад сечі за умов норми та патології



14.7.1. Органічні речовини сечі. У сечі дорослої людини міститься 47– 65 г твердихречовин,з яких 22 – 46 г – органічні та 12 – 25 г – неорганічні. З органічних сполук 10 – 18 г припадає на азот азотвмісних речовин.

Загальний азот сечі. Загальний азот сечі – це азот сечовини, аміаку, креатиніну, сечової кислоти, амінокислот тощо. Зменшен­ня кількості азоту, який виділяється з сечею, є, в першу чергу, наслідком порушення видільної функції нирок. Азот при цьому нагромаджується в крові (азотемія, уремія). В організмі азот може затримуватись і при захворюваннях серцево-судинної системи та печінки внаслідок утворення набряків, ексудатів і транссудатів. Збільшення вмісту загального азоту в сечі виникає при їх розсмоктуванні, гарячці, діабеті, хронічному отруєнні фосфором, посиленому розпаді білків.

Сечовина –кінцевий продукт азотистого обміну. Її вміст у сечі залежить, першою чергою, від кількості білків, які розпалися в організмі. За добу з сечею виділяється 18 – 35 г сечовини.

Підвищена екскреція сечовини спостерігається при споживанні їжі, збагаченої білками, при фізичній роботі, а також гарячці та діабеті.

Зменшення виділення сечовини спричинюється загальним або білковим голодуванням (аліментарна дистрофія), а також недостатнім її синтезом. Порушення процесів синтезу сечовини пов'язане з патологією печінки (цирози, дистрофія, рак, зрідка гепатити). Виведення великої кількості аміаку з організму при ацидозах часто зумовлено зниженим утворенням і виділенням сечовини.

Креатинін. Добове виділення креатиніну індивідуальне і постійне для кожної людини, відображає в основному м'язову масу організму, становить в середньому 1 – 2 г у чоловіків і 0,6 – 1,5 г у жінок і мало залежать від вмісту білків у дієті.

Його кількість у сечі збільшується при інтенсивній м'язовій роботі. Гарячка, гострі інфекції, цукровий і нецукровий діабети супроводжуються підвищеною екскрецією креатиніну.

Поява надмірної кількості креатиніну одночасно з креатинурією (виділення креатину з сечею) часто свідчить про патологію скелетних м'язів (м'язова дистрофія, атрофія, міастенія тощо).

Зменшення вмісту креатиніну в сечі має місце при хворобі нирок, особливо при хронічному нефриті з уремією, м'язовій дистрофії після одужання від інфекційної хвороби, у похилому віці та під час аліментарної дистрофії. Крім креатиніну, в сечі здорових людей виявляють глікоціамін

Креатин у сечі у здорових дорослих людей практично відсутній і з’являється в ній при перевищенні 0,12 ммоль/л у крові. Креатинурію можна спостерігати при ураженнях м'язової системи (міопатії та прогресуючій м'язовій дистрофії), при ураженнях печінки, цукровому діабеті, ендокринних розладах (гіпертиреоз, Адісонова хвороба, акромегалія), інфекційних захворюваннях, переломах кісток, опіках, білковому голодуванні, недостатності вітамінів С і Е, внутрішньовенному введенні гідролізату казеїну.

Креатинурія, як фізіологічне явище, спостерігається в людей похилого віку та дітей у перші роки життя.

Амінокислоти. Добове виділення амінокислот з сечею становить в середньому 1 г, а в розрахунку на азот 0,08 – 0,15 г. Співвідношення між вмістом окремих амінокислот в крові та сечі різне і залежить від їх вмісту в крові, величини клубочкової фільтрації і ступеня реабсорбції тої чи іншої амінокислоти в ниркових канальцях. За умов норми величина кліренсу для більшості амінокислот становить 206 мл/хв, тоді як для для гліцину і гістидину 4 – 7 мл/хв, вони в найбільшій кількості присутні в сечі.

Підвищення кількості окремих амінокислот у сечі є основною діагностичною ознакою (фенілкетонурія, алкаптонурія, гістидинемія, цитрулінемія, гіперпролінемія тощо).

Поява в сечі великої кількості амінокислот (гіпераміноцидурія) може бути наслідком їх підвищеного вмісту в крові і порушення реабсорбції в канальцях  при отруєнні солями тяжких металів та іншими токсичними речовинами, неповноцінному харчуванні,  захворюваннях печінки, станах, які супроводжуються посиленим розпадом тканинних білків (тяжкі інфекційні захворювання, злоякісні новоутворення) при лікуванні кортикостероїдами і АКТГ.

Сечова кислота — кінцевий продукт обміну пуринових основ. За добу в здорової людини з сечею виділяється біля 0,7 г сечової кислоти (у розрахунку на азот 0,08 – 0,2 г). Ця величина рідко знижується нижче 0,5 – 0,6 г навіть при відсутності в їжі пуринів, але може збільшуватись до 1 г і більше при вживанні продуктів із високим вмістом нуклеопротеїдів. Кількість виділеної з сечею сечової кислоти залежить від її вмісту в крові та визначається співвідношенням процесів клубочкової фільтрації, реабсорбції, секреції в канальцях. Кортикостероїди підвищують виведення сечової кислоти з сечею і знижують її концентрацію в плазмі крові.

Надмірне виділення сечової кислоти спостерігається при лейкемії, поліцитемії, гепатитах, подагрі, а також при лікуванні аспірином і кортикостероїдами. Внаслідок незначної розчинності в воді сечової кислоти, її солі можуть випадати в осад і утворювати камені в нижніх відділах сечовивідних шляхів.

Гіпурова кислота завжди визначається в сечі людини в невеликій кількості – біля 0,7 г/добу (у розрахунку на азот 0,04 – 0,08 г). Вона є продуктом взаємодії бензойної кислоти і гліцину. Підвищене виділення з сечею гіпурової кислоти спостерігається при вживанні переважно рослинної їжі, багатої на бензойну кислоту або її попередники (фрукти, ягоди).

Органічні кислоти. Загальна кількість органічних кислот у сечі не перевищує 1 г. З сечею здорової людини виділяються здебільшого оксалатна, молочна, лимонна, масляна, валер'янова, янтарна, β-гідроксимасляна, ацетоацетатна кислоти. За фізіологічних умов вміст кожної з цих кислот у добовій сечі вираховується міліграмами, тому звичайними методами окремі органічні кислоти в сечі не визначаються. Однак в деяких умовах виведення кислот може різко посилитися і вони легко визначаються в сечі. Так, при посиленій м'язовій роботі в сечі виявляється молочна кислота, при цукровому діабеті – ацетоацетатна і β-гідроксимасляна кислоти, при алкалозі – лимонна та янтарна кислоти.

При різних патологічних процесах з амінокислот та жирних кислот утворюються органічні кислоти, які активно виводяться з сечею. При діабетичному кетоацидозі внаслідок активації β-окиснення жирних кислот з’являються адипінова і субаринова кислоти, у результаті порушеного метаболізму валіну, лейцину, ізолейцину – похідні валер'янової та масляної кислот.

Індикан. Індикан, феноли та інші продукти знешкодження ток­сичних речовин завжди є у сечі здорових людей. Посилення процесів гниття в організмі призводить до збільшен­ня захисних синтезів і підвищення екскреції індикану та інших парних сполук з сечею.

Пігменти сечі. Основним пігментом сечі, який надає їй бурштинового кольору, є урохром. Прямий і непрямий білірубін в сечі здорових людей не визначається. У незначній кількості в сечу здорової людини потрапляє стеркобіліноген, що всмоктується в систему гемороїдальних вен. На світлі і на повітрі незафарбований стеркобіліноген та уробіліноген перетворюються на стеркобілін й уробілін – пігменти, зафарбовані в темний колір.

У невеликій кількості в сечі присутні проміжні продукти синтезу порфіринового кільця та продукти розпаду гемоглобіну. Серед попередників гему в сечі найбільше δ-амінолевулінової кислоти (2 – 3 мг/добу) і порфобіліногену (до 20 мг/добу), значно менше уропорфіринів (приблизно 6 мкг/добу), протопорфіринів (приблизно 12 мкг/добу).

Підвищене виведення цих речовин з сечею зустрічається при різних формах порфірій, отруєннях солями тяжких металів, анемії, цирозах печінки, гострому поліомієліті, алкогольних інтоксикаціях, отруєннях барбітуратами, сульфаніламідами, органічними сполуками миш'яку. При інтоксикації свинцем у сечі збільшується вміст δ-амінолевулінової кислоти.

При захворюваннях печінки з розвитком жовтяниці в сечі з'являються жовчні пігменти, визначається білірубін, збільшується вміст уробіліну. При гемолітичних жовтяницях білірубін в сечі не визначається, а вміст уробіліну різко підвищується. Механічні жовтяниці супроводжуються різким збільшенням вмісту білірубіну в сечі і зниженням (майже зникненням) уробіліну.

Ферменти.У сечі людини виявляють активність низки ферментів: лактатдегідрогенази, рибонуклеази, амінотрансферази, лейцинамінопептидази, фосфатази, урокінази, a-амілази.

У клінічній практиці при діагностиці захворювань найчастіше досліджують амілазу (діастазу) сечі. Запальні захворювання, пухлини голівки підшлункової залози та поблизу розташованих органів супроводжуються під­вищенням амілазної активності сечі.

У сечі дорослих і дітей міститься уропепсин: підвищення його вмісту виникає при гіперацидному гастриті, виразці шлунка і дванадцятипалої кишки, діабеті, тоді як анацидні, гіпоацидні гастрити й ахілія супроводжуються зниженням цього показника.

Серед інших ферментів можна спостерігати підвищення активності гіалуронідази сечі при колагенозах. При гемолізі (гемолітичній анемії) карбоангідраза, вивільняючись з еритроцитів, теж з’являється в сечі.

Мукопротеїни. Сліди мукопротеїнів, мукополісахаридів і аміноцукрів завжди виявляють у сечі. За добу з сечею виділяється до 100 міліграмів мукопротеїнів. Підвищення їх концентрація в крові й сечі спостерігають у гострій стадії колагенозу (ревматизм, системний червоний вовчак, артрити тощо), крупозній пневмонії.

Вітаміни.Водорозчинні вітаміни містяться в сечі в незначній кількості, жиророзчинних вітамінів в сечі практично немає. Виведення вітамінів з сечею слугує критерієм насиченості організму вітамінами. У сечі найчастіше досліджують вміст вітамінів С, В1, і В2. Для оцінки насиченості організму фолієвою кислотою використовують непрямий тест, за допомогою якого в сечі визначають її похідні, вміст яких  при дефіциті фолієвої кислоти збільшується.

Гормони. З сечею виділяється значна кількість гормонів і продуктів їх перетворення. Характерно, що гормони сечі дуже часто відображають гормональні зміни в організмі, пов'язані з його фізіологічною перебудовою.

У сечі постійно виявляють адреналін, норадреналін і продукти їх перетворення. Вони характеризують функцію мозкової речовини надниркових залоз і всієї хромафінної тканини організму. Велика кількість адреналіну та продуктів його перетворення екскретується з сечею при пухлинах мозкової речовини надниркових залоз та симпатичних вузлів. Так, для діагностики феохромоцетоми в сечі визначають вміст вінілін-мигдальної кислоти – основного продукту катаболізму катехоламінів.

Велике значення для оцінки функціонального стану надниркових залоз має визначення загальної кількості кортикостероїдів і 17-кетостероїдів, яка зростає при гіперфункції кори надниркових залоз (хвороба Іценка-Кушінга, пухлини надниркових залоз, адреногенітальний синдром), у дітей – при ранньому статевому дозріванні, тестикулярних пухлинах, гіперфункції гіпофізу тощо. Мікседема та цукровий діабет, захворювання печінки часто супроводжуються зниженою екскрецією 17-кетостероїдів.

Величина екскреції альдостерону залежить від фізіологічного стану організму (вночі виводиться менше, ніж вдень). Збільшення екскреції альдостерону спостерігається при зменшенні натрію в дієті, а також при введенні в організм АКТГ,  при гіпертонічній хворобі, серцево-судинній недостатності та декомпенсованому цирозі печінки.

Виділення статевих гормонів з сечею значно змінюється з віком. У чоловіків і жінок виділення андрогенів стає особливо інтенсивним у віці 20 – 40 років і безперервно знижується. Кількість естрогенів у сечі жінок залежить від фізіологічних вікових факторів, вагітності, менструального циклу. Відомо, що вже на 3 – 4-ому тижнях вагітності в сечі жінки з'являються гонадотропні гормони, що використовують для ранньої діагностики вагітності та диференційного діагнозу між пухлиною і вагітністю.

Білки.У сечі здорової людини містяться сліди білка (20 – 80 мг/добу) – альбуміни, глобуліни крові, глікопротеїди слизової оболонки сечостатевих шляхів; вони не визначаються звичайними якісними реакціями на білок.

Фізіологічне підвищення кількості білка в сечі (протеїнурія) не пов'язане з захворюваннями, воно виникає внаслідок споживання великої кількості сирих білків молока та яєць при надмірних м'язових напруженнях, прийманні холодних ванн та душу, сильних емоційних станах. Ортостатична (юнацька) протеїнурія спостерігається у кволих дітей та підлітків (7 – 15 років), які швидко втомлюються, страждають головними болями та серцебиттям. Вона виникає лише тоді, коли дитина стоїть, а в лежачому положенні зникає.

Виявлення білка в сечі – протеїнурія – здебільшого явище патологічне. Розрізняють позаниркову (несправжню) і ниркову (справжню) протеїнурію.

При позанирковій протеїнурії наявність білка в сечі не пов'язана з його елімінацією нирками. Він може потрапити в сечу з сечовивідних шляхів внаслідок катаральних і гнійних процесів у ниркових мисках, сечоводах, сечовому міхурі, сечовивідному каналі, а також із менструальною кров'ю і вагінальними виділеннями. Проте кількість білка при цьому не перевищує 1 %.

Ниркова протеїнурія спостерігається при гострому та хронічному гломерулонефриті, нефропатіях, при системних захворюваннях (амілоїдозі) тощо. Нефротичний синдром супроводжується масивною протеїнурією, при якій в сечі вміст білка досягає понад 90 %.

Глюкоза та інші вуглеводи.У сечі здорової людини глюкоза міститься в слідових кількостях, що не визначаються звичайними біохімічними методами. Поява її в сечі (глюкозурія) може бути обумовлена різними причинами. Фізіологічна глюкозурія виникає при вживанні з їжею великої кількості вуглеводів, у вагітних жінок або внаслідок сильного стресового впливу.

В умовах патології основна причина глюкозурії – цукровий діабет, що супроводжується гіперглікемією. Вміст глюкози в сечі хворих на цукровий діабет може досягти 5 – 120 г/л. Гострий панкреатит, гіпертиреоз, інфекційні та нервові захворювання, струс мозку, припадки епілепсії можуть супроводжуватись глюкозурією. Ураження ниркових канальців (нирковий діабет, стероїдний діабет, вторинна ренальна глюкозурія при хронічних захворюваннях нирок),  отруєння морфіном, стрихніном, хлороформом, фосфором і деякими іншими речовинами призводить до зниження реабсорбції глюкози і також супроводжуються глюкозурією.

При вживанні великої кількості фруктів або фруктових соків в сечі виявляють пентози, у матерів-годувальниць – лактозу, у хворих спадковим захворюванням — галактоземією — розвивається галактозурія. При вроджених захворюваннях (ідіопатична пентозурія) з сечею виділяється L-ксилулоза. При лізосомних хворобах, що характеризуються вродженою недостатністю деяких кислих гідролаз, в сечі визначаються галактоза, ацетилглюкозамін, ацетилгалактозамін, ацетилнейрамінова і глюкуронова кислоти.

Кетонові тіла. У нормальній сечі міститься деяка кількість органічних кислот — продуктів проміжного обміну вуглеводів і жирів (молочна, піровиноградна, кетоглутарова, лимонна, β-гідросимасляна, ацетоацетатна кислоти тощо).

Клінічне значення має дослідження кетонових тіл (ацетону, β-гідросимасляної та ацетоацетатної кислот). Нагромадження їх в організмі та поява в сечі свідчать про порушення вуглеводного і жирового обмінів при цукровому діабеті, голодуванні тощо.

Ліпіди. У сечі іноді визначають вміст холестерину, кількість якого збільшується при хілурії, гіперхолестеринемії та деяких порушеннях холестеринового обміну.

При вживанні з їжею великої кількості жирів можна спостерігати харчову (аліментарну) ліпідурію. Патологічна ліпідурія буває при наявності дегенерованих лейкоцитів та епітеліальних клітин (цистопієліти), при нефрозах, фосфорному і алкогольному отруєннях.

Кров.У сечі кров може з’являтися у вигляді еритроцитів (гематурія) або гемоглобіну (гемоглобінурія). Гематурія буває при органічних ураженнях нирок (гострий дифузний нефрит, нефрит після скарлатини),  туберкульозі легенів, каменях сечовивідних шляхів.

Гемоглобінурії поділяють на первинні (ідіопатичні) і вторинні (симптоматичні). Первинні гемоглобінурії пов'язані з підвищеним гемолізом еритроцитів, зумовленим внутрішніми причинами, а вторинні – з наявністю фактора, який викликає гемоліз. Це насамперед гемоглобінурія при переливанні несумісних груп крові, отруєннях сульфаніламідами, аніліновими фарбами, арсеном, сірководнем, хлоридною кислотою, екстрактом папороті, при інтоксикаціях та інфекційних захворюваннях (сепсис, тиф, скарлатина, малярія, ангіна).

Гемоглобінурії спостерігаються при тяжких травмах, нефритах, ангіоневротичних і алергійних станах.

14.7.2. Мінеральний склад сечі. Щодоби з сечею виводиться 15 – 25 гмінеральних солей. Вивчення мінерального складу сечі, особливо екскреції натрію хлори­ду, допомагає діагностувати порушення не тільки мінерального обміну, але й низки ендокринних розладів, декомпенсації серцево-судинної системи тощо.

Зниження екскреції органічних речовин (і сечовини) поряд із зменшенням виділення мінеральних речовин свідчить про зниження рівня обміну речовин з віком. Співвідношення екскретованих калію і натрію становить 2:3. Поряд з іонами натрію і калію в сечі містяться іони кальцію і магнію. Фосфорнокислі солі лужноземельних металів погано роз­чиняються у воді, і основна кількість їх виходить з калом. Хлориди сечі – це основні сполуки лужних металів.

До найважливіших аніонів неорганічних кислот, які завжди є в сечі, крім іонів хлору, відносять ще аніони фосфатної та сірчаної кислот. Солі фосфатної кислоти частково утворюються за рахунок розпаду фосфорвмісних органічних сполук. Деяка їх кількість вивільняється з кісткової тканини. Фосфатна кислота, крім сечі, виво­диться ще й з калом.

У кислій сечі більшість катіонів лужноземельних металів утримується у формі однозаміщених солей.

Сульфати сечі утворюються з сірковмісних амінокислот, які окислюються в тканинах з утворенням іонів сірчаної кислоти. Неорганічні сульфати, які виділяються – це лише частина екс­кретованих сульфосполук. Друга частина виводиться у вигляді парних ефіросірчаних сполук з органічними речовинами (індолсірчаної, фенолсірчаної тощо). Частково сірка виводиться у вигляді нейтральної сірки – тіоціанатів, сульфідів, цистеїну та інших недоокиснених продуктів.

Натрій. Загальна кількість натрію, що виводиться в складі сечі, становить 2 – 4 г/добу (за деякими даними 3 – 6 г/добу). Різке збільшення його виведення зустрічається при введенні в організм гіпертонічних розчинів, а помірне характерно для ниркової недостатності, недостатньої мінералокортикоїдної функції наднирників (гіпоальдостеронізм), лікування діуретиками. Виведення натрію з сечею зменшується при гіперальдостеронізмі, довготривалому лікуванні АКТГ і кортикостероїдами, респіраторному ацидозі.

Калій. Добове виведення калію з сечею становить 1,5 – 2,0 г (за іншими даними 2 – 4 г) і не зменшується нижче 1 г навіть при вживанні дієти, що його не містить. Альдостерон, збільшуючи реабсорбцію іонів натрію, сприяє підвищеному виведенню іонів калію з сечею, а інсулін зменшує калійурез за рахунок стимуляції затримки глюкози і калію клітинами. Знижений калійурез зустрічається при ацидозі внаслідок конкуренції між іонами калію і водню при їх секреції епітелієм дистальних канальців, пов'язаної з реабсорбцією іонів натрію. Внаслідок конкуренції з іонами водню при секреції епітелієм канальців іони калію беруть участь в регуляції кислотно-основного стану.

Виведення іонів калію з сечею збільшується при гіперальдостеронізмі, нирковій недостатності, довготривалому застосуванні діуретиків, інтоксикаціях аспірином, дихальному алкалозі. Зменшення виділення іонів калію зустрічається при гіпоальдостеронізмі та ацидозі.

Кальцій і магній. Виведення з сечею іонів кальцію та магнію незначне і становить, відповідно, 0,1 – 0,3 г та 0,1 – 0,2 г. Основна частина цих катіонів виводиться з організму через кишку і лише  30 % з сечею. Вміст іонів кальцію в сечі відображає стан мінерального обміну в кістковій тканині і стан прищитоподібних залоз. Незначне підвищення вмісту іонів кальцію в плазмі крові супроводжується збільшенням його виведення з сечею.

Аміак. Впродовж доби з сечею у дорослої людини виводиться 0,4 – 1,0 г аміаку в розрахунку на азот. Цей показник може зменшуватися при алкалозі і зростає до 5 г при тяжкому метаболічному ацидозі. Аміак виводиться з сечею у вигляді амонійних солей (іон NH4+). Вміст їх в сечі певною мірою відображає кислотно-основний стан. Виведення аміаку з сечею зростає при цукровому діабеті з тривалим кетозом, при обезводненні, голодуванні, діареї, порушеннях водно-електролітного обміну (зменшення вмісту в організмі іонів калію та натрію), надлишковому поступленню солей амонію. Зменшення виведення аміаку з сечею зустрічається при введенні в організм розчинів бікарбонату натрію, Адісоновій хворобі, ураженнях дистального відділу нефрона.

Хлориди. Іон хлору  є основним аніоном сечі. У залежності від вживання хлоридів з їжею за добу з сечею виводиться 3,5 – 9,0 г іонів хлору. Ця кількість може знизитись до 150 мг в людей, які знаходяться на безсольовій дієті при лікуванні гіпертонічної хвороби.

Як підвищення, так і зниження виведення хлоридів з сечею має важливе діагностичне значення. Гіперхлорурія виникає при різних формах порушення канальцевої реабсорбції іонів натрію, введенні в організм великої кількості гіпертонічного розчину. Виражене зменшення виведення хлоридів із сечею (гіпохлорурія) спостерігається при діареї, набряках, хронічному нефриті, гострому ревматизмі, гіперкортицизмі, лихоманках.

Бікарбонати. Кількість бікарбонатів, які виводяться з сечею, залежить від їх вмісту в плазмі крові і визначається величиною рН сечі. При зниженні концентрації бікарбонатів у крові менше 28 ммоль/л практично всі бікарбонат-іони ультрафільтрату реабсорбуються і з сечею виводиться дуже мала їх кількість. При концентрації бікарбонатів у крові понад 28 ммоль/л реабсорбується відносно постійна їх кількість. Нереабсорбовані аніони бікарбонату виділяються з сечею.

Виведення бікарбонатів зростає при алкалозі і зменшується при ацидозі.

При ураженнях канальців внаслідок порушення реабсорбції бікарбонат-іонів виведення їх з сечею різко зростає, що  сприяє розвитку ацидозу.

Фосфати. Основними фосфатами сечі є натрію гідро- і дигідрофосфати. За добу з сечею виводиться 2,5 – 4 г фосфатів, а в перерахунку на фосфор 0,7 – 1,6 г. Кількість фосфатів, які виділяються з сечею, залежить від характеру харчування. Виведення фосфатів з сечею зростає при ацидозі й алкалозі, базедовій хворобі, голодуванні. Зменшення виведення фосфатів характерно для ураження нирок, рахіту, синдрому Фанконі, цистинозу в дітей, цукрового діабету.

Неорганічні сульфати. З сечею виводиться 0,6 – 1,8 г/добу аніонів сульфату в розрахунку на сірку. Кількість виведених неорганічних сульфатів пропорційна поступленню сірковмісних амінокислот з білками їжі. Визначення сульфатів у сечі не має суттєвого діагностичного значення.

Сечові камені – це щільні нерозчинні утворення, які зустрічаються в сечовивідних шляхах. Вони можуть розміщуватися в паренхімі нирок, у чашках, мисках, сечоводах, сечовому міхурі та сечовивідному каналі. Величина, консистенція та розміри цих каменів різніВони мають вигляд піщинок, велика кількість яких утворює сечовий пісок. Більші за розміром камені мають округлу, овальну або коралоподібну форму. Такі камені містять кальцій фосфат (Са3(РО4)2), магній-амоній фосфат (MgNН4РО4), кальцій оксалат (СаС2О4) або їх суміш, тобто це щавлевокислі (оксалатні), фосфатні та змішані камені.

Крім цього, камені, що містять оксалат кальцію, характерні для оксалурії (спадкове порушення обміну гліцину, при якому весь синтезований гліцин окиснюється через гліоксилову кислоту до оксалатної кислоти). У хворих на подагру зустрічаються камені, які складаються, в основному із сечової кислоти (С5Н4N4O3), рідше її амонійних або натрієвих солей. Ці камені називаються сечокислими або уратними. Відкладання цистину (цистинові камені) спостерігається у хворих цистинурією.

Часто утворення каменів відбувається в результаті дії бактеріальної інфекції. Утворенню каменів сприяє надлишкове виділення іонів Са2+, наприклад, при гіперпаратиреозі, остеопорозі тощо.

Зміна рН сечі може впливати на склад сечових каменів: в кислій сечі утворюються оксалатні та уратні камені, в лужній – фосфатні та карбонатні.

У сечі містяться речовини, що запобігають осадженню солей, які утворюють камені – іони магнію, пірофосфат, глікозамінглікани (особливо гепарин і хондроїтинсульфати).

 


Дата добавления: 2018-05-12; просмотров: 198; ЗАКАЗАТЬ РАБОТУ