Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.



Поняття та склад земель сільськогосподарського призначення Визначення земель сільськогосподарського призначення подано у ЗК України. Відповідно до ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призначені для цих цілей. Кваліфікаційними ознаками віднесення земель до категорії сільськогосподарського призначення є право-вий статус суб'єктів права на земельні ділянки сільськогосподарського призначення або ж правовий режим земельних ділянок як об'єктів земельних правовідносин. Під поняттям "сільськогосподарська продукція", вжитим у ч. 1 ст. 22 ЗКУ, слід розуміти продукцію, віднесену до сільськогосподарської розділами 01 - 23 ДК 016-97 "Державного класифікатора продукції та послуг", затв. і введеного в дію наказом Держстандарту України від 30.12.97 N 822. Щодо "сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності" та суб'єктів її здійснення див. п. "в" ч. 3 коментованої статті, а також ч. 1 ст. 24 ЗКУ та коментар до неї. Детальну характеристику "відповідної виробничої інфраструктури", необхідної для ведення сільськогосподарського виробництва, див., зокрема, у Інструкції з внутрігосподарського землеустрою колгоспів, радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств Української РСР, затв. Міністерством сільського господарства УРСР 28.03.75, а також ДБН Б.2.4-3-95 "Генеральні плани сільськогосподарських підприємств", затв. наказом Держкоммістобудування України від 27.01.95 N 17, ДБН Б.2.4-4-97 "Планування і забудова малих сільськогосподарських підприємств та селянських (фермерських) господарств", затв. наказом Держкоммістобудування від 25.03.97 N 42. Щодо поняття "оптовий ринок сільськогосподарської продукції" див. Закон України "Про оптові ринки сільськогосподарської продукції" від 25.06.2009. Під формулюванням "землі, призначені для цих цілей" (тобто для "виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності"), слід розуміти, наприклад, землі сільськогосподарського призначення (ЗСГП), що перебувають у запасі, а також ті, що підлягають сільськогосподарській рекультивації після видобування корисних копалин; цілину, болота, піски, ділянки з чагарниками та малопродуктивним лісом тощо, що підлягають сільськогосподарському освоєнню відповідно до певного індивідуального правового акта99 (затв. землевпорядного проекту, проекту рекультивації, проекту консервації тощо). На сьогодні немає однозначного законодавчого вирішення питання про категорію та правовий режим сільськогосподарських угідь, що знаходяться у складі інших категорій земель: транспорту, лісогосподарського призначення та водного фонду, природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення тощо (у т. ч. тих, що надаються для сільськогосподарських потреб тимчасово). Наприклад, на сьогодні фактично існують, хоча і поза правовим полем, т. з. службові земельні наділи. Питання надання та використання службових земельних наділів визначались гл. 27 ЗКУ УРСР від 25.12.70. Такі наділи згідно зі ст. 131 ЗКУ УРСР надавались для вирощування сільськогосподарських культур, а також для сінокосіння окремим категоріям працівників транспорту, лісового господарства, лісової промисловості, зв'язку, водного, рибного, мисливського господарства, а також деяких інших галузей народного господарства. Виділялись службові наділи із земель, які були в користуванні підприємств, організацій і установ відповідних міністерств і відомств, а при нестачі таких земель - із земель державного запасу і земель державного лісового фонду, розміри наділів визначалися ст. 132 ЗКУ УРСР. На думку В. І. Семчика, такі землі не належать до ЗСГП100. Вважаємо, що достатніх законодавчих підстав для такого висновку немає. Як видається, більш правильним було б вважати, що вказані земельні ділянки належать одночасно до кількох категорій земель. Станом на 01.01.2006 у складі земель країни із 60,3 млн. га майже 71,2 % (41,2 млн. га) займали сільськогосподарські землі101. Як об'єкти права земельні ділянки сільськогосподарського призначення поділяються на: а)    сільськогосподарські угіддя; б)    несільськогосподарські угіддя. До сільськогосподарських угідь належать: рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, перелоги. Рілля — це землі, що розорюються за правилами агротехніки, для вирощування зерна, цукрових буряків, соняшника, овочевих, баштанних та інших сільськогосподарських культур. Багаторічні насадження — земельні ділянки, на яких вирощуються плодово-ягідні дерева і кущі, що плодоносять протягом тривалого періоду (сади, вино-градники, хміль, смородина, аґрус та інші). До багаторічних насаджень належать також земельні ділянки, засаджені деревами і чагарниками з метою боротьби з суховіями, снігозатримання тощо. їх основне призначення — збереження корисних властивостей землі, сіножатей і створення сприятливих умов для ведення сільського господарства на землях, які охороняються. До сіножатей належать сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність для відгодівлі худоби. Пасовища — природні і штучні сільськогосподарські угіддя, на яких вирощується трав'яниста рослинність з метою випасання худоби. Перелоги — це сільськогосподарські угіддя, як правило, рілля, які тимчасово виведені з активного сільськогосподарського обробітку (розорювання) з метою природного відновлення родючості ґрунтів. До земель сільськогосподарського призначення належать також несільськогосподарські угіддя. їх складають шляхи і прогони, полезахисні смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель сільськогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі тимчасової консервації. За загальними правилами, землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання. Визначення земель, придатних для потреб сільського господарства, провадиться на підставі даних державного земельного кадастру. Для будівництва промислових підприємств, об'єктів житлово-комунального господарства, залізниці й автомобільних шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, магістральних трубопроводів, а також для інших потреб, не пов'язаних із веденням сільськогосподарського виробництва, на-даються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості (ст. 23 ЗК України). Порівняльний аналіз статей 22 і 23 ЗК України свідчить про наявність розбіжностей у змісті несільськогосподарських угідь у складі земель сільськогосподарського призначення. У статті 22 ЗК України подано перелік об'єктів, що можуть бути розташовані на несільськогосподарських угіддях із застереженням через слово «тощо», тобто існує можливість розташування на таких землях інших об'єктів, не перерахованих у статті 22 ЗК України. Разом із тим, у ст. 23 ЗК України міститься інший перелік об'єктів, для будівництва яких надаються переважно несільськогосподарські угіддя або сільськогосподарські угіддя гіршої якості. З розумінням сприймається належність до несільськогосподарських угідь із земель сільськогосподарського призначення для будівництва на них об'єктів, передбачених ст. 22 ЗК України, оскільки такі об'єкти використовуються як сільськогосподарськими виробниками у процесі сільськогосподарського виробництва (шляхи, прогони, захисні насадження, господарські будівлі тощо), так і особами, що не пов'язані з веденням сільського господарства, але використання ними перелічених об'єктів обумовлено спільними інтересами сільського населення і соціального життя. Такі землі називаються землями подвійного використання. Наприклад, на території населеного пункту сільський двір розташований на площі 0,60 гектара або перевищує площу земельної ділянки для житлової забудови у селі розміром 0,25 гектара. Цілком обґрунтованою була норма ЗК України 1992 р., яка класифікувала такий двір як підсобне господарство, що не ототожнювалося із сільським житловим будинком. Невиправданим є вміщення у ст. 23 ЗК України 2001 р. під назвою «Пріоритетність земель сільськогосподарського призначення» п. З, згідно з яким для будівництва промислових та інших об'єктів надаються переважно несільськогосподарські угіддя. Окремі різновиди ЗСГП потребують коментарю. Так, не є загальнозрозумілим термін "перелоги", вжитий у п. "а". Перелоги - один з видів сільськогосподарських угідь, переважно орних, що втратили родючість і не були в обробітку протягом кількох років. На ділянках, зайнятих перелогами, формуються сприятливі умови для відновлення природного рослинного покриву102. Щодо змісту терміна "землі тимчасової консервації" див. ст. 172 ЗКУ та коментар до неї. За даними Держземагентства України, структура сільськогосподарських угідь (усього - 42030,3 тис. га) України включає 77,8 % ріллі, 13,2 % пасовищ, 5,8 % сіножатей, 2,2 % багаторічних насаджень, 1,0 % перелогів. За роки проведення земельної реформи на 1033,7 тис. га зменшилася площа ріллі при одночасному збільшенні площі перелогів на 432,7 тис. га103. Така структура земель свідчить про наявність серйозної проблеми. Розорюється близько 54 % території - 32,5 млн. га, що є одним з найвищих у світі показників (у Франції - 32,1 %, Польщі - 44,3 %, Великій Британії - 24,1 %, Німеччині - 33,1 %, Нідерландах - 21,7 %)104. Розораність сільськогосподарських угідь в Україні є найвищою в світі. В Україні до обробітку залучені і малопродуктивні землі, включаючи схилові землі та водоохоронні зони, що значно знижує ефективність їх використання105. Природно, що різні види угідь повинні мати різний правовий режим. Між тим, на сьогодні відсутні спеціальні правила використання різних сільськогосподарських угідь, якщо не враховувати розрізнених вимог, вміщених у законодавстві про меліорацію, селекцію та насінництво, боротьбу з бур'янами, ерозією, про консервацію деградованих земель тощо106. Дана проблема може бути вирішена за допомогою нормування у галузі охорони земель, землевпорядного та агротехнічного нормування. Кожний із цих видів сільськогосподарських земель має своє призначення. Якщо ж порівнювати норму ЗК України з нормою Податкового кодексу України, то слід відзначити, що останній не виділяє інших, крім сільськогосподарських угідь, земель сільськогосподарського призначення. За конкретними цілями використання землі сільськогосподарського призначення поділяються на землі: а)    для ведення громадянами особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби; б)    для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; в)    для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду і ведення у зв'язку з цим сільського господарства; г) для ведення підсобного господарства несільськогосподар-ськими підприємствами, установами та організаціями, громадськими об'єднаннями та релігійними організаціями; ґ) для ведення сільського господарства іншими організаціями. Дещо інакше визначається склад земель сільськогосподарського призначення, що належать на праві власності чи на праві землекористування виробникам товарної сільськогосподарської продукції (особистим селянським та фермерським господарствам, приватним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, сільськогосподарським товариствам з обмеженою відповідальністю). До складу належних їм земель входять богарні, зволожувальні чи осушені землі. Останні дві групи земель називають меліорованими землями. Богарними є звичайні природні землі, що використовуються для вирощування рослинницької продукції, без впливу на їх стан засобів меліорації. Зволожувальні землі як один із підвидів меліорованих земель — це землі, які з метою підвищення їх ефективності в умовах засухи зволожуються меліоративними засобами (меліоративними системами, гідроспорудами). Осушені — це заболочені землі, які за допомогою меліоративних засобів осушені та приведені у придатність для виробництва сільськогосподарської продукції. Зволожувальна меліорація земель широко застосовується в південних регіонах України.   #2. Поняття та особливості правового режиму земель сільськогосподарського призначення Правовий режим земель як юридичне поняття в земельному законодавстві не вживався і в земельно-правовій літературі не визначався. Найчастіше це поняття застосовувалося в науці господарського права. Так, С. М. Корнєв стосовно майна, яке використовувалося в період планово-регулюючої економіки, поняття «правовий режим» визначав як встановлений державою в правових нормах порядок придбання підприємством майна в оперативне управління, обсяг його прав щодо володіння, користування і розпорядження ним, а також гранична межа розпорядження зазначеним майном з боку органів вищого рівня (перерозподіл, вилучення тощо) і порядок звернення на нього стягнень кредиторів1. І хоч слово «режим» у перекладі з французької означає «порядок», представники господарського права, формулюючи дефініцію правового режиму майна, виходили за межі суто правового порядку. Один із найбільш авторитетних нині представників земельного права Б. В. Єрофєєв вважає, що під поняттям правового режиму майна слід розуміти «правовий порядок» використання земель1. Лаконічне визначення поняття правового режиму земель представником російської земельно-правової науки відображає зміст основних вимог до його формулювання, але є неповним. В. І. Семчик правовий режим майна визначав як встановлений правовими засобами порядок та умови функціонування майна як об'єкта права в системі правовідносин2. Це визначення можна застосовувати і до землі як об'єкта правовідносин. Із цього загального визначення можна сформулювати такі елементи структурної побудови правового режиму землі: а)    сукупність правових норм (правил), якими регулюються земельні відносини; б)    встановлений правовими засобами порядок та умови поділу земель на категорії, визначення цільового призначення земель відповідної категорії; в)    правове визначення форм власності на землю, порядок та умови набуття і здійснення права власності на земельну ділянку і права постійного чи тимчасового землекористування; г)     правомочності суб'єктів права власності на землю і землекористувачів, зокрема орендарів, їх права та обов'язки щодо використання землі за цільовим призначенням; ґ) функції, компетенція органів державної влади і місцевого самоврядування щодо управління землями і забезпечення їх раціонального використання за цільовим призначенням, а також форми і методи управління землями з урахуванням форм власності на землю і віднесення земель до відповідної категорії; д)    встановлений правовими засобами порядок та умови проведення землеустрою, моніторингу земель, справляння плати за землю і здійснення державного контролю за раціональним і цільовим використанням земель, а також за додержанням земельного законодавства; е) правова охорона землі як об'єкта природи, а також права власності на землю і права землекористування; є) юридична відповідальність юридичних і фізичних осіб за порушення земельного законодавства, а також порядок та умови їх застосування. Отже, правовий режим належить розуміти як встановлений правовими нормами порядок та умови використання за цільовим призначенням земель усіх категорій і форм власності на землю, забезпечення та охорону прав власників землі і землекористувачів, здійснення державного управління земельними ресурсами, контролю за раціональним використанням землі і додержання земельного законодавства, ведення земельного кадастру, проведення землеустрою, моніторингу землі, справляння плати за землю і застосування юридичної відповідальності за порушення земельного законодавства. Правильне визначення елементів структури правового режиму земель має важливе методологічне значення, оскільки створює умови для комплексного підходу до встановлення предмета земельного права, землі як об'єкта права, суб'єктів і змісту земельних правовідносин, до реалізації норм земельного права і застосування в окремих випадках норм інших галузей права (цивільного, адміністративного, екологічного, аграрного, фінансового тощо). Для правового режиму земель сільськогосподарського призначення характерним буде встановлений правовими нормами порядок та умови їх використання як об'єкта права з дотриманням суб'єктами земельних правовідносин правових вимог щодо права власності на землю, землекористування і використання землі за цільовим призначенням у сфері сільськогосподарського виробництва. Згідно зі ст. 19 ЗК України в Україні провадиться розподіл земель за категоріями відповідно до їх цільового призначення. У складі земель України відповідно до цільового призначення землі сільськогосподарського призначення посідають перше місце. Цим характеризується важлива економічна і соціальна роль земель цієї категорії. Оскільки за своїм економічним призначенням земля сільськогосподарського призначення є основним засобом виробництва, а за соціальним призначенням — предметом праці у сільському господарстві. Віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміни правового призначення земель, зокрема сільськогосподарського призначення, провадиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передання цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викупу) земель і затверджують проекти землеустрою. При цьому зміна цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, здійсню-ються за ініціативою власників земельних ділянок у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.   #3. Пріоритет сільськогосподарського землевикористання Cтаття 23 ЗКУ встановлює принцип пріоритетності ЗСГП, а якщо бути більш точним - пріоритетності сільськогосподарських угідь. Даний принцип відображений не лише у даній статті, а й в інших положеннях земельного законодавства.

Землі, придатні для потреб сільського господарства, повинні надаватися насамперед для сільськогосподарського використання.

До ч. 1. Буквальне розуміння коментованої частини передбачає використання земель за наявності кількох альтернативних варіантів переважно для сільськогосподарських потреб. Така ситуація у реальному житті не зустрічається, тому що існуюча процедура надання земельних ділянок передбачає їх надання для конкретно визначених потреб без будь-якої альтернативності. Тому, на наш погляд, ч. 1 ст. 23 ЗКУ не має практичного застосування. Крім того, надмірна розораність території України ставить під сумнів потребу у коментованому положенні.


Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 1454; Мы поможем в написании вашей работы!






Мы поможем в написании ваших работ!