Політичні фактори та їх вплив на економічний розвиток

Відповіді до іспиту ЕІЗЕЗУ

1. Геополітичне та геоекономічне положення України.

Скорочена версія питання

Геополітичне та геоекономічне положення України.

Україна розташована в Центральній і Південно-Східній Європі у безпосередній близькості від більшості країн, з якими вона має інтенсивні транспортно-економічні зв'язки. З п'ятьма країнами на заході — Польською Республікою, Словацькою Республікою, Угорською Республікою, Румунією і Молдовою — має спільні державні кордони.

Вихідним пунктом аналізу геополітичного та геоекономічного положення країни є вивчення її сусідів першого порядку, тобто тих, хто безпосередньо з нею межує. Від цих країн, в першу чергу, залежить її територіальна цілісність, непорушність кордонів, можливість взаємодії із зовнішнім світом. Економічне співробітництво таких сусідів є особливо вигідним через територіальну близькість і відсутність третьої сторони у взаєминах. Одним з факторів посилення сучасної інтеґрації в Европі стає транскордонне співробітництво, яке зменшує роздільні властивості державних кордонів. Таке співробітництво виникає між прикордонними регіонами сусідніх держав. Разом з тим, війни починаються найчастіше теж між сусідніми країнами. Внутрішні конфлікти відбиваються за кордоном у вигляді напливу біженців, погіршення соціально-економічної ситуації і зв'язків з іншими державами.

До країн-сусідів України 1-го порядку слід віднести: Російську Федерацію, Білорусь, Польщу, Словаччину, Угорщину, Румунію, Молдову.

Cлід звернути особливу увагу на надзвичайну актуальність геополітичних досліджень для молодої незалежної України. Це пояснюється насамперед тим, що сьогодні проходить процес відшукування Україною своєї ніші в багаторівневій ієрархії міжнародної системи,в якій вирішальне місце для України, посідають її сусіди першого порядку, оскільки саме вони справляють найбільший вплив на її економічне зростання та політичне визнання. Геополітичні дослідження визначають пріоритетні вектори зовнішньої політики виходячи з особливостей геополітичного положення і стратегічних національних інтересів держави, тому вони є запорукою успішності зовнішньо-політичного курсу. Геополітичні дослідження сприятимуть виробленню правильного зовнішньо-політичного курсу, становленню України як потужного фактора в міжнародному житті з чіткою власною позицією щодо своїх орієнтирів.

Геополітичне положення України щодо сусідів другого порядку має такі особливості:

1) Чітко визначити всіх сусідів другого порядку складно. Наприклад, якщо Чорне море вважати межею, то Грузія є сусідом першого порядку, а якщо визначати сусідство по суші, то вона вже є сусідом другого порядку;

2) Серед "сусідів" є країни, дуже близькі по відстані, як Чехія і Австрія, і дуже далекі, як Монголія, вплив яких на геополітичне положення України майже не відчувається;

3) деякі сусіди другого порядку визначають не стільки сусідське, скільки регіональне ПГП України. Це стосується перш за все Німеччини і Китаю;

4) на кількість і віддаленість сусідів другого порядку значний вплив робить Росія, особливо обширність її території. Внаслідок цього Україна не має окрім неї сусідів на півночі, північному сході і сході.

До сусідів України другого порядку належать: Норвегія, Фінляндія, Естонія, Латвія, Литва, Німеччина, Чехія, Австрія, Словенія, Хорватія, Сербія, Болгарія, Туреччина, Грузія, Азербайджан, Казахстан, Монголія, Китай.

Повна версія питання

Ґрунтуючись на засадах дружби, добросусідства і співробітництва між Україною і Білоруссю, 12 травня 1997 року в Києві було укладено Договір між Україною та Республікою Білорусь про державний кордон, який є безстроковим.

Українсько-білоруським відносинам притаманні стабільність, взаємна зацікавленість у нарощуванні співробітництва, насамперед - торговельно-економічного, що обумовлено географічною близькістю, високим рівнем виробничих та науково-технічних зв’язків практично у всіх галузях народного господарства. У загальному товарообігу України обсяг торгівлі з РБ посідає друге місце серед країн СНД (після Росії) та п’яте в світі.. Основу білоруського експорту в Україну складають засоби наземного транспорту, машини і обладнання, вироби з пластмас, мінеральна та хімічна продукція, інші. Білоруський імпорт з України в основному складають чорні метали, хімічна продукція, готові харчові продукти, машини і обладнання, продукти рослинного походження. Розширюються ділові контакти між суб’єктами господарювання.

Поглиблюються прикордонні зв'язки. Одним з пріоритетних напрямів такого співробітництва є вдосконалення інфраструктури митних переходів на ділянці українсько-білоруського кордону, боротьба з нелегальною міграцією, контрабандою наркотиків тощо.

Що стосується Польщі, то вона є стратегічним партнером України. Серед країн регіону відносини України та Республіки Польща характеризуються біполярністю, насиченістю подій, проблемним характером становлення.

Польське керівництво схвально сприйняло вихід України на міжнародну арену як суб’єкта міжнародних відносин. Як результат підтримки 2 грудня 1991 року Республіка Польща першою серед зарубіжних країн визнала державну незалежність України. 4 січня 1992 року країни встановили дипломатичні відносини на рівні посольств.

Процес розвитку відносин незалежної України з Польщею можна умовно поділити на три періоди:
1) 1992-93 рр. – встановлення контактів, “відкриття” України для широкого загалу польської політичної еліти, підписання перших двосторонніх документів.

2) 1993-99 рр. – розвиток договірно-правової бази, виведення двосторонніх відносин на рівень стратегічного партнерства;
3) 1999–2009 рр. – зі вступом Польщі до НАТО та набуттям членства в Європейському Союзі остаточно формується роль Варшави як одного з найважливіших партнерів України на міжнародній арені, “провідника” євроатлантичних та європейських інтеграційних прагнень нашої держави.

Ефективним механізмом узгодженого вироблення та реалізації міжрегіональних проектів між Україною та Польщею є участь української та польської сторін у діяльності єврорегіону “Буг” (створений у 1995 році) та Асоціації “Карпатський єврорегіон” (створена у 1993 році). Використання потенціалу єврорегіонів надає можливість регіонам України та Польщі ефективно співпрацювати в сфері торгівлі, сільського господарства, освіти та науки, культурі, туризмі, охорони довкілля, розвитку транспорту та комунікацій, боротьбі зі злочинністю та в подоланні наслідків стихійних лих.

Окремим напрямом двосторонньої співпраці є спільна розбудова інфраструктури українсько-польського кордону та розвиток прикордонних територій, у т.ч. із залученням ресурсів у рамках програм Європейського інструменту сусідства та партнерства (ENPI).

Характерною рисою польсько-українського прикордонного регіону є діяльність на його території однієї з семи програм добросусідства Європейської Комісії – Програми Добросусідства «Польща-Білорусь-Україна». В рамках цієї програми протягом останніх чотирьох років на конкурсній основі надавалася фінансова підтримка проектам, спрямованим на підвищення конкурентоздатності прикордонних регіонів, охорону навколишнього середовища, розвиток транскордонної співпраці, модернізацію прикордонної інфраструктури та підвищення рівня безпеки на кордонах ЄС. За чотири роки діяльності було реалізовано 172 проекти, втому числі для України – на загальну суму 12 млн. євро.

Геополітичне розташування України та Польщі, територіальна близькість, традиційні економічні зв'язки та взаємний інтерес створили сприятливі передумови для того, щоб торговельно-економічні відносини між Україною та РП набули якісно нового виміру. Останнім часом українсько-польські стосунки як в політичній, так і в економічній сферах і є найбільш динамічними від початку встановлення двосторонніх дипломатичних відносин. Свідченням цього, зокрема, є інтенсивність політичного діалогу, зростання товарообігу між двома нашими країнами за 2008 рік на рекордні 50% до понад 6 млрд. доларів США, поглиблення культурно-гуманітарної співпраці.

Республіка Польща є найбільшим торговельним партнером України серед країн Центральної та Східної Європи. Польща займає четверте місце серед країн-партнерів України за обсягами експорту українських товарів до неї (3,5 % загального експорту України) та п'яте місце за обсягами імпорту польської продукції до України (5,0 %).

Протягом 1999-2007 років експорт українських товарів та послуг до РП зріс у 5,1 рази (з 339 до 1741 млн. дол.США), імпорт – більш ніж у 11 разів – з 271 до 3065 млн. дол. США, із них 95 % зовнішнього торгівельного обігу припадало на товари та 5 % – на послуги.

За даними Державного комітету статистики України, за результатами 2008 р. у порівнянні з 2007 роком, обсяги взаємної торгівлі товарами склали 6 618,5 млн. дол. США, при імпорті в Україну – 4 280,3 млн. дол. США та експорті в РП – 2 338,2 млн. дол. США. При зростанні обсягів імпорту товарів з Польщі в Україну на 46,6%, обсяги експорту товарів з України збільшилися на 42,8%. Від’ємне для України сальдо торговельного балансу у 2008 році склало 1 942,0 млн. дол. США.

Для реалізації повноцінного співробітництва в економічній сфері створено міждержавні координаційні органи, в тому числі Українсько-польську змішану комісію з питань торгівлі та економічного співробітництва, Українсько-польський економічний форум, Міжурядову координаційну раду з питань регіонального співробітництва, Консультаційний комітет президентів України та Польщі та ін.

Відносини держави Україна із іще одним сусідом першого порядку - Республікою Словаччиною офіційно розпочалися на рівні двох незалежних держав з 1 сiчня 1993 року, коли Україна однiєю з перших країн свiту визнала державну незалежнiсть Словацької Республiки. Мiж державами встановленi дипломатичнi вiдносини, у Братиславi та Києвi діють, відповідно, українське i словацьке посольства. У 2000р. відкрито Генеральне консульство СР в м.Ужгород, у 2003р. – Генеральне консульство України в м.Пряшів.

Широкі можливості для всебiчного взаємовигiдного спiвробітництва мiж Україною i Словацькою Республiкою зумовленi багатьма об'єктивними факторами: наявнiстю спiльних кордонiв; глибокими iсторичними та культурними зв’язками наших народiв; вiдсутнiстю будь-яких взаємних територiальних претензiй; традицiйними господарськими зв'язками, взаємодоповнюючим характером нацiональних економiк; iснуванням досить чисельної української меншини в Словаччинi та словацької - в Україні.

Нинішній етап розвитку українсько-словацьких відносин характеризується позитивною динамікою та їх виходом на рівень конструктивного партнерства у всіх сферах політичного, економічного та гуманітарного співробітництва.

Цьому процесу сприяє, насамперед, спільність головних зовнішньополітичних пріоритетів України і Словацької Республіки - інтегрування до європейських та євроатлантичних структур, близькість або співпадіння позицій двох країн з найважливіших питань міжнародного життя, а також відсутність в українсько-словацьких відносинах проблем політичного характеру.

Досягнутий в останні роки високий рівень політичного діалогу позитивно позначився і на розвитку двостороннього економічного і політичного співробітництва. У 2003 році загальний зовнішньоторговельний обіг товарами і послугами між Україною і Словацькою Республікою досяг 588,138 млн. дол. США, що на 19,4 відсотка більше, ніж за 2002рік.

У першому півріччі 2004р. продовжувалась позитивні тенденції росту товарообігу між Україною і Словаччиною: загальний зовнішньоторговельний обіг товарами зріс на 23 % порівняно з відповідним періодом минулого року і склав 278 млн. дол. США.

Стабільністю характеризується процес надходження прямих словацьких інвестицій в економіку України, обсяги яких становлять близько 48 млн. дол. США, що складає майже 1 відсоток від загального обсягу прямих іноземних інвестицій.

6 - 7 травня 2004р. в Словаччині відбулось перше засідання українсько-словацької Міжурядової комісії з питань транскордонного співробітництва. Сторони домовилися зосередити особливу увагу на Програмі сусідства Угорщина – Словаччина – Україна, яка є інструментом транскордонної співпраці на нових зовнішніх кордонах ЄС.

Перспективи розвитку торговельно-економічних відносин між Україною і Словацькою Республікою лежатимуть у площині подальшого розвитку економічних відносин Україна – Європейський Союз. Входження словацької економіки до Єврозони поступово накладатиме на український експорт всі європейські обмеження і квоти, особливо стосовно сталеливарних виробів, хімічних добрив, сільськогосподарської продукції.

Особливого значення набуває розвиток двосторонніх відносин з Словацькою Республікою в умовах її членства в Європейському Союзі та НАТО. Зі вступом Словаччини до цих організацій та віднесенням словацьким керівництвом українсько-словацьких відносин до пріоритетів зовнішньої політики СР створюються передумови для якісно нового етапу розвитку двостороннього співробітництва, зокрема в контексті більш активної підтримки Словаччиною євроінтеграційних та євроатлантичних прагнень України.

У зв’язку з набуттям Словацькою Республікою членства в Європейському Союзі, до пріоритетних напрямків двостороннього співробітництва на нинішньому етапі слід, насамперед, віднести прискорену адаптацію договірно-правової бази двосторонніх відносин до законодавства ЄС (з метою мінімізації можливих негативних наслідків вступу СР до ЄС для двостороннього співробітництва); розширення економічного та збільшення обсягів торговельно-економічного співробітництва; сприяння розвитку міжрегіонального та транскордонного співробітництва; подальшу лібералізацію візового режиму.

Відносини України з Угорщиною розпочалися на офіційному рівні з 3 грудня 1991 року . Саме з цього моменту було встановлено дипломатичні відносини між Україною та Угорщиною, а 6 грудня 1991 року укладено Договір про основи добросусідства та співробітництва.

Одночасно із встановленням дипломатичних відносин Генеральне консульство Угорщини в Києві було перетворено на Посольство, а 24 березня 1992 року в Будапешті відкрито Посольство України.

В місті Ужгород працює Генеральне консульство Угорської Республіки, а в місті Ніредьгаза – Генеральне консульство України.

Сучасний характер двосторонніх зв’язків України з Угорщиною є стабільно позитивним і позбавленим критичних проблемних компонентів. В ході поступового розвитку українсько-угорських відносин активізувався політичний діалог і взаємодія в сфері європейської і євроатлантичної інтеграції та спостерігається динамічне зростання обсягів двостороннього торговельно-економічного співробітництва.

Із вступом Угорщини до ЄС пріоритетного значення набуває активізація прикордонного співробітництва, яке концентрується на реалізації конкретних спільних проектів.

Двосторонні українсько-угорські відносини у консульській сфері обумовлені наявністю спільного кордону та історично тісних ділових, культурних і родинних контактів між мешканцями прикордонних областей України і Угорської Республіки, та характеризуються широкою і дієвою договірно-правовою базою.

У жовтні 2003 року було укладено Угоду між Кабінетом Міністрів України та Урядом Угорщини про умови поїздок громадян. Це пов’язано із запровадженням Угорщиною з 1 листопада 2003 року візового режиму по відношенню до громадян України у зв’язку із набуттям УР членства в Євросоюзі і необхідністю здійснення єдиної міграційно-візової політики ЄС. При цьому, в Угоді зафіксовано запропонований Україною т.зв. “асиметричний підхід” у питанні умов взаємних поїздок громадян (безвізовий режим в’їзду в Україну для громадян Угорської Республіки і видача безкоштовних угорських віз за спрощеною процедурою для громадян України). Робота по забезпеченню повної реалізації положень Угоди в інтересах громадян України і Угорщини продовжується.

Збільшення обсягів українського експорту в 2003 році відбулося за рахунок нарощування поставок товарів, які є традиційними в структурі експорту до Угорщини (енергоносії - на 40 млн. доларів США, чорні метали – на 25 млн. дол., лісоматеріали – на 15 млн. дол., хімічні продукти – на 30 млн. дол., продукти харчової промисловості – на 20 млн. дол.), а також значного зростання поставок інших груп товарів (прилади і апарати – на 100 млн. дол. машини та устаткування – на 62 млн. дол., текстильна продукція – на 30 млн. дол.).

Зростання імпорту пов’язане із збільшенням поставок з Угорщини традиційної продукції (живі тварини, м’ясо-молочна продукція – на 7 млн. дол., зернових – на 7 млн. дол., фармацевтичної продукції – на 8 млн. дол.), а також нарощуванням обсягів поставок хімічної продукції (на 15 млн. дол.), пластмас та виробів з них (на 15 млн. дол.), текстилю та текстильних виробів (на 10 млн. дол.), машин та устаткування (на 30 млн. дол.).

Не менш важливе значення в зовнішньополітичних відносинах для України посідає Румунія. Це зумовлено багатьма факторами, насамперед спільним кордоном (понад 600 км),різними можливостями стосовно налагодження взаємовигідної співпраці. Істотне значення для двосторонніх відносин має і те, що в Румунії, за офіційними даними, проживає майже 67 тис. українців (на думку Союзу українців Румунії, їх майже 250 тис), а в Україні майже 135 тис. румунів і понад 324 тис. молдаван (офіційний Бухарест не розрізняє молдаван і румунів), котрі мешкають здебільшого в Закарпатській, Чернівецькій та Одеській областях.

Румунія визнала незалежність України 8 січня 1992 p., а вже 1 лютого було встановлено дипломатичні відносини; 2 червня 1997 р. підписано Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією, робота над яким продовжувалась тривалий час і підписанню якого передувало 11 двосторонніх консультацій. Через кілька місяців він був ратифікований парламентом України. Договір заклав правовий фундамент розвитку двосторонніх відносин.
Румунія фактично єдина країна, з якою Україна не розв'язала питання делімітації (позначення на мапі) кордону, причому і морської ділянки, і сухопутної Переговорний процес, розпочавшись 1997 p., завершився у 2000 р. підписанням двох документів. Йдеться про Договір про режим державного кордону і Угоду про розмежування континентального шельфу та виняткових економічних зон у Чорному морі. Однак переговори гальмувалися. Одним із ключових моментів став острів Зміїний. Він був "каменем спотикання" ще до підписання основного договору. Бухарест переконував, що він має відійти румунській стороні, оскільки Україні дістався у спадок від СРСР, який колись забрав острів у Румунії за пактом Молотова-Ріббентропа.
Останнє твердження настільки ускладнює ситуацію навколо угоди про делімітацію континентального шельфу та виняткові економічні зони, що країни не виключають і такий варіант розвитку, як звернення в Міжнародний суд у Гаазі. Щоправда, звернутися туди Київ і Бухарест, відповідно до підписаних документів, мають право лише за умови укладення Договору про режим державного кордону або якщо одна з країн доведе звинувачення іншої країни у припиненні переговорів.

Зважаючи на цей важливий етап у двосторонніх відносинах, Л. Кучма та І. Ілієску підписали у Чернівцях 17 червня 2003 р. Договір про режим українсько-румунського державного кордону, співпрацю і взаємну допомогу в прикордонних питаннях на десять років. Передбачено автоматичне продовження його дії, якщо сторони не виявляють іншого бажання. Головне положення документа полягало в тому, що він підтверджує лінію державного кордону, зафіксованого радянсько-румунським договором 1961 р. Всі положення, які стосуються лінії українсько-румунського кордону, не підлягають денонсації. Тим самим на зустрічі президентів у Чернівцях пройдено ще одну лінію, що перешкоджала відносинам між двома країнами.
Безумовно, всіх українсько-румунських проблем підписання договору не розв'яже. Так, залишається актуальною проблема розподілу та делімітації континентального шельфу і виняткової економічної зони кожної з держав.
Стратегічні пріоритети України і Румунії зумовлюються також спільними інтересами у контексті євроінтеґраційних прагнень. Можливо, саме процеси євроатлантичної інтеграції змусять країни по-сучасному підходити до проблем, які не треба передавати нащадкам.

Підсумовуючи все викладене, слід звернути особливу увагу на надзвичайну актуальність геополітичних досліджень для молодої незалежної України. Це пояснюється насамперед тим, що сьогодні проходить процес відшукування Україною своєї ніші в багаторівневій ієрархії міжнародної системи,в якій вирішальне місце для України, посідають її сусіди першого порядку, оскільки саме вони справляють найбільший вплив на її економічне зростання та політичне визнання. Геополітичні дослідження визначають пріоритетні вектори зовнішньої політики виходячи з особливостей геополітичного положення і стратегічних національних інтересів держави, тому вони є запорукою успішності зовнішньо-політичного курсу. Геополітичні дослідження сприятимуть виробленню правильного зовнішньо-політичного курсу, становленню України як потужного фактора в міжнародному житті з чіткою власною позицією щодо своїх орієнтирів.

Геополітичне положення України щодо сусідів другого порядку має такі особливості:

2. Проблеми створення альтернативної системи пенсійного забезпечення;

Пенсійна система України — сукупність створених в Україні правових, економічних і організаційних інститутів і норм, метою яких є надання громадянам матеріального забезпечення у вигляді пенсії. Пенсійна система України в сучасному вигляді започаткована в січні 2004 року і містить у собі відносини по формуванню, призначенню і виплаті пенсій в трирівневій пенсійній системі.

Структура пенсійної системи України:

Перший рівень — це солідарна система, в якій усі кошти, що перераховуються підприємствами та застрахованими особами до Пенсійного фонду України, одразу ж виплачуються нинішнім пенсіонерам.

Другий рівень — накопичувальна система загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Передбачається, що вона буде введена в дію у 2012 році. Частина обов'язкових пенсійних відрахувань (до 7% від заробітної плати працівника) буде спрямована на персональні рахунки громадян. Ці кошти будуть інвестуватися в українську економіку, а інвестиційний дохід збільшуватиме розмір майбутніх пенсійних виплат.

Третій рівень — система недержавного пенсійного забезпечення. В цій системі можуть брати участь добровільно як фізичні особи, так і юридичні особи-роботодавці.

В Україні 99.7% припадає на 1 рівень і 0.03% на 3 рівень. Разом зі збільшенням частки 2 і 3 рівнів буде впроваджуватися альтернативна система пенсійного забезпечення

Загальнообов'язкове накопичувальне пенсійнезабезпечення(2 рівень) полягає в тому, що частина внесків у Пенсійний фонд України буде направлена в державний Накопичувальний пенсійний фонд України. Внески будуть мати персоніфікований характер і враховуватися на індивідуальних пенсійних рахунках.

Кошти Накопичувального фонду будуть інвестуватися в економіку України з метою захисту їх від інфляції, одержання інвестиційного доходу, забезпечення потреб держави в джерелах фінансування довгострокових інвестиційних проектів. Все це повинне сприяти загальному економічному зростанню країни.

Керування пенсійними коштами здійснюють спеціальні компанії по управлінню активами (зараз вони вже керують активами недержавних пенсійних фондів), обрані на конкурсній основі. Ці компанії діють із дотриманням законодавчо встановлених обмежень щодо напрямків інвестування для забезпечення захисту інтересів громадян і стабільного збільшення їх коштів. Безпосереднє зберігання пенсійних активів здійснює Зберігач — банківська установа, яка буде контролювати використання цих коштів.

Кошти, які будуть враховуватися на індивідуальних накопичувальних пенсійних рахунках громадян, будуть їхньою власністю. Люди зможуть скористатися ними при досягненні пенсійного віку або, в окремих випадках (наприклад, у випадку інвалідності), раніше цього терміну.

Виплати з Накопичувального пенсійного фонду України будуть здійснюватися додатково до солідарної пенсії довічно або одноразово. Другий рівень пенсійної системи буде впроваджуватися в Україні з 2012 року, після створення системи державного нагляду та регулювання, а також необхідної інфраструктури.

Впроваджуватись другий рівень буде лише після формування необхідних економічних передумов та створення відлагодженої і ефективної системи державного нагляду та регулювання у цій сфері, а також необхідної інфраструктури.

Законопроектами, також передбачається, що, починаючи з 2018 року, громадянам буде надано право, у разі їх бажання, перевести їх обов'язкові пенсійні заощадження з Накопичувального фонду до обраного ними недержавного пенсійного фонду (тобто на третій рівень). Це дозволить застрахованим особам самостійно вирішувати, яка інвестиційна політика є найбільш прийнятною для інвестування їх пенсійних заощаджень, а отже — в більшій мірі впливати на розмір своєї майбутньої пенсії.

Наразі впровадження другого рівня пенсійної системи влада планує з року, коли буде досягнуто бездефіцитність Пенсійного фонду. Загальний дефіцит пенсійного фонду на 2011 рік заплановано у розмірі 58 млрд. грн., а сума, яку уряд збирається заощадити після впровадження пенсійної реформи дорівнює 1,7 млрд. грн.

Ризики: Економіка носить циклічний характер. В умовах кризи накопичення можуть знецінюватися за рахунок переоцінки ринкової вартості цінних паперів. Учасники накопичувальної пенсійної системи беззахисні перед «ринковим ризиком» і інфляцією.

Система недержавного пенсійного забезпечення (третій рівень пенсійної системи) створена для формування додаткових пенсійних накопичень за рахунок добровільних внесків фізичних осіб і роботодавців. Недержавне пенсійне забезпечення, як передбачено законодавством, здійснюється:

недержавними пенсійними фондами (НПФ) шляхом укладення пенсійних контрактів між адміністраторами пенсійних фондів та вкладниками таких фондів;

страховими організаціями шляхом укладення договорів страхування довічної пенсії, страхування ризику настання інвалідності або смерті учасника фонду;

банківськими установами шляхом укладення договорів про відкриття пенсійних депозитних рахунків для накопичення пенсійних заощаджень у межах суми, визначеної для відшкодування вкладів Фондом гарантування вкладів фізичних осіб.

3. Політичні фактори та їх вплив на економічний розвиток

Політичні фактори та їх вплив на економічний розвиток

Протягом останніх десятиліть однією з найважливіших довгострокових цілей економічної політики уряду будь-якої країни є стимулювання економічного зростання, підтримка його темпів на стабільному та оптимальному рівні. Усе це вимагає чіткого уявлення про економічне зростання, фактори його стимулювання і стримування. Економічне зростання є надзвичайно складним явищем. З даного приводу відомий американський історик економічної думки Б. Селігмен зазначав, що задовільна теорія економічного зростання повинна враховувати природні ресурси, політичні інститути, законодавство, а також багато психологічних і соціальних факторів. Розробка такої всеохоплюючої теорії, на думку вченого, — майже нездійсненне завдання. Відомі економісти, автори теорій економічного зростання, ясна річ, не претендували на створення всеохоплюючої та універсальної теорії, не робили спроб «обійняти неосяжне». Тому кожна теорія або модель мають відповідні припущення та абстракції, які дозволяють виділити і вивчити найбільш суттєві фактори економічного зростання! Дійсно, головною метою економічного зростання є збільшення обсягів економічних благ, що сприяє поліпшенню життя населення, створенню стабільної сприятливої соціально-політичної ситуації в країні, підвищенню її міжнародного авторитету. З точки зору етимології (походження) терміну «зростання» близьким є поняття «розвиток», але останнє ширше за змістом. Економічний розвиток — це процес переходу країни від одного стану економіки до іншого, більш досконалого — тобто якісно нового на основі відповідних структурних та інституціональних зрушень. Комплексно це проявляється в якісному вдосконаленні всієї економічної системи. Політико-економічний аналіз змісту рушійних сил економічного зростання (прогресу) передбачає врахування не лише дії базисних економічних категорій (внутрішніх суперечностей, потреб, інтересів тощо), але й функціонування надбудови держави, політичних, ідеологічних, правових, культурно-духовних та інших відносин і відповідних інституцій: політичних партій (рухів), релігійних концепцій і т. ін. Таким чином, економічне зростання виступає завжди як результат дії економічних і неекономічних факторів. До останніх належать географічно-кліматичні, національно-демографічні, військово-політичні, культурні, інституціональні тощо. Вплив кожного з факторів може бути різним (як позитивним, так і негативним), але не правомірно абстрагуватись від них, а тим більше від їх сукупності. Аналізуючи рушійні сили економічного розвитку, потрібно враховувати вплив таких факторів, як стан суспільної свідомості та рівень розуміння народними масами об'єктивних проблем і напрямів економічної динаміки, культура праці та спілкування, панівні морально-етичні, релігійні настанови, а також національні традиції. Усі вони, будучи «продуктом» багатовікової історичної еволюції, хоча є надбудовними факторами, суттєво впливають на ефективність функціонування базисних елементів і відносин економічної системи. При цьому вони часто модифікують навіть її модель. У цілому дієвий вплив політичних, правових, моральних, духовно-культурних та інших факторів на економічний прогрес знаходить своє вираження в тому, що вони детермінують розкриття можливостей і рушійних сил, які закладені в тій чи іншій економічній системі. Особлива роль у відновленні економічного зростання належить земельній реформі, яка покликана підтримувати на селі найефективніші форми власності та господарювання. Нині особливо важливою умовою переходу до економічного зростання є створення привабливого інвестиційного середовища для вітчизняних та іноземних інвесторів. Україна має великі можливості для активної діяльності інвесторів — значний споживчий ринок, вигідне геополітичне розташування, багаті природні ресурси, кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу, потужну наукову базу. Однак макроекономічне середовище дуже несприятливе для інвестицій — високі реальні процентні ставки, високі податкові ставки, суперечливе і невідповідне сучасним реаліям господарське законодавство, тінізація економіки та ін. Все це породжує песимістичні прогнози в інвесторів. Водночас внутрішні заощадження внаслідок малих доходів родин та небувало низького рівня використання виробничих потужностей більшості підприємств є недостатніми для потрібних обсягів капіталовкладень. До того ж є багато фактів "втечі капіталу" за кордон. У сфері зовнішньоекономічних зв'язків головним завданням є поступове входження України у світовий економічний простір. Для цього слід створити стабільну і сприятливу правову основу для залучення іноземних інвестицій і повернення українського капіталу у твердій валюті в Україну. Водночас необхідний захист молодого національного виробника від конкуренції іноземних фірм. Суттєвим чинником стабілізації економіки України має стати активізація малого і середнього бізнесу. Світовий досвід показує, що саме малі підприємства можуть розв'язати такі завдання, як структурна перебудова економіки, насичення ринку найрізноманітніший ми товарами і послугами, створення додаткових робочих місць. Малий бізнес послаблює монополізм і забезпечує конкуренцію. Однак поки що він іще не став в Україні реальною базою для становлення ринкової економіки. Розвиток малого бізнесу гальмують: недосконала державна політика щодо його підтримування, високі податки, обмеження на окремі види діяльності, адміністративні бар'єри, бюрократична тяганина в отриманні ліцензій, ще не сформована позитивна громадська думка стосовно підприємницької діяльності тощо. Соціальна політика має спрямовуватися на створення необхідних умов підвищення кожним трудівником свого добробуту, передовсім за рахунок особистого трудового внеску, ділової активності. Для цього потрібно скасувати штучні обмеження фонду споживання, проводити політику стимулювання трудової та підприємницької діяльності і на цьому грунті розширяти платоспроможний попит. Реформа заробітної плати має забезпечити перехід від наявної І моделі, що зорієнтована на низьку ціну робочої сили і високу частку безплатних соціальних послуг, до нової, яка передбачає високу ціну робочої сили і платне задоволення відповідних послуг високооплачуваними категоріями населення.

4. Доходи населення та заробітна плата, їх динаміка;

Доходи населення – це сума грошових коштів і матеріальних благ, які домашні господарства одержали за певний проміжок часу у натуральному вигляді для підтримання фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини. Роль доходів визначається тим, що рівень споживання населення прямо залежить від їх рівня.
Грошові доходи населення включають всі надходження грошей у вигляді оплати праці робітників, доходів від підприємницької діяльності, пенсій, стипендій, різних допомог, доходів від власності у вигляді відсотків, дивідендів, ренти, сум від продажу цінних паперів і нерухомості.
Натуральний дохід включає, перш за все, продукцію, вироблену домашнім господарством для власного споживання.
Номінальні доходи характеризують рівень грошових доходів незалежно від оподаткування і цін, а реальний дохід характеризує номінальні доходи з урахуванням зміни роздрібних цін і тарифів.

Заробітну плати розділяють на номінальну та реальну. Номінальна заробітна плата – це сума коштів, які одержують працівники за виконаний обсяг робіт, кількість та якість витраченої праці та кінцевих результатів діяльності підприємства. Така форма зарплати дозволяє здійснювати обмін на необхідні товари, проте більш точною характеристикою доходів є реальна заробітна плата. Це сукупність матеріальних та культурних благ і послуг, які може придбати працівник за номінальну заробітну плату. Величина реальної заробітної плати напряму залежить від рівня цін на продукти споживання та послуги і величини номінальної заробітної плати.

Розмір доходів населення, їх розподіл безпосередньо впливають на формування, розвиток і використання трудового потенціалу суспільства. Високорозвинуті країни з високими доходами населення та помірною їх диференціацією, як правило, мають потужний трудовий потенціал. Проблеми доходів і рівня життя населення посідають провідне місце у системі управління трудовим потенціалом суспільства. Доходи населення - це сукупність грошових коштів та натуральних надходжень, спрямованих на підтримку фізичного, морального, економічного та інтелектуального стану людини і на задоволення їх потреб. Вони формуються за рахунок оплати праці, виплати соціальних фондів (регіональних, місцевих, а також фондів споживання підприємств і організацій), підприємницьких доходів, доходів від особистого господарства та індивідуальної трудової діяльності, доходів від інших джерел . Грошові доходи і витрати населення відображуються у відповідному балансі та аналізуються за своєю структурою і динамікою по роках.

Доходи, як правило, визначаються сумою грошових коштів, одержаних за певний проміжок часу. Основою доходів населення є грошові доходи у вигляді заробітної плати; від власності — доходи фізичних осіб—суб’єктів підприємницької діяльності; відсотків по внесках; соціальних трансфертів. Доходи у матеріальній формі для аналізу і зіставлень переводяться у вартісну. Вирізняють номінальні та реальні доходи населення. Номінальні доходи характеризують обсяг грошових доходів незалежно від темпів інфляції та оподаткування. Реальні доходи враховують зміну споживчих цін і тарифів, а також витрати на податки та інші обов’язкові платежі і спрямовуються на особисте споживання і заощадження. Одним із найважливіших складових елементів реальних доходів населення є реальна заробітна плата. Оскільки заробітна плата є насамперед перетвореною формою вартості і ціни , то вона змінюється під впливом динаміки її вартості. Доходи, які отримує населення, низькі. Крім того, потрібно сплачувати податки та ін. обов'язкові платежі. До того ж населення втрачає частину грошових номінальних доходів внаслідок інфляції . Динаміка доходів населення України за 2007-2009 рр.спостерігаються позитивні темпи приросту номінальної заробітної плати: в 2007 р. - на 29,7%, в 2008 р. - на 33,7%, в 2009 р. - на 5,5%. Однак в цей час реальна заробітна плата зменшувалася: якщо в 2007 р. вона зросла на 12,5 %, то в 2009 р. вона зменшилася на 9,2 %. Отже, можно зробити висновок, що динаміка постійно збільшувалась, але це відбувалося нерівномірно.

Для збільшення доходів населення потрібно прийняття державних заходів щодо зменшення темпів інфляції, подолання дефіциту держаного бюджету, збільшення валових приватних внутрішніх інвестицій, створити сприятливий інвестиційний клімат та заохочувати до впровадження інновацій з метою підвищення продуктивності праці, забезпечувати високий рівень зайнятості населення в регіонах України, а також чи не найбільш важливо зменшити тіньовий сектор економіки.

5. Основні напрямки і проблеми трансформаційних змін

Трансформаційні зміни - процес переходу до ринкової економіки. І навіть не цілком ринкової, а змішаної, бо в світі не існує країн де діє вільний ринок в чистому вигляді^[1]. Звичайний некерований саморегульований ринок зробить з України сировинний придаток світу. Теперішня ситуація нас також не задовольняє, так як незважаючи на те, що Україну визнали країною з ринковою економікою, наша економічна система ще не до кінця перейшла в ринкову. А тому зміни потрібні. Особливістю цього процесу в Україні є те, що ми переходимо від директивно-планової економіки СРСР, в якому наша економічна система була лиш частинкою. Це зумовлює особливу послідовність змін, які називають інверсним переходом ( на відміну від класичного переходу при капіталізмі ). Зокрема:

· Від загального одержавлення власності до розвитку різноманітних її форм

· Від державної монополії до включення конкурентних засад

· Від директивно-планових цін, до вільного ціноутворення

Частково це вже здійснено, але вийшло не зовсім ідеально. Тому потрібно продовжувати зміни.

· Проводити приватизацію

· Розвивати ринкову інфраструктуру

· Нагромадження капіталу пов'язувати зі зростанням виробництва

Необхідність переходу до ринкової економіки викликана тим, що командна економіка, і навіть та економіка яка в нас є зараз має проблеми:

Надзвичайне обтяження соціальними виплатами

Ще за трансформаційної кризи стрімке падіння доходів і рівня життя переважної частини українського населення спровокувало розширення гарантій соціального захисту і збільшення кола реципієнтів соціальних трансфертів. Саме тому частка соціальних витрат у сукупних видатках держави та у ВВП невпинно збільшувалася. На жаль, це тривало й упродовж періоду економічного пожвавлення. Зокрема, частка соціальних витрат у сукупних видатках держави зросла з 17% у 1999 р. до 27% у 2008-му.^]

Падіння української економіки у 2009 р. стало закономірним результатом якості економічного зростання у докризовий період, що було зумовлене переважно двома факторами.

Це — зростання цін на український експорт як наслідок прискорення темпів зростання світової економіки, а також високий внутрішній попит, який стимулювали м’яка монетарна політика та істотне збільшення банківського кредитування за рахунок іноземного капіталу. Погіршення економічної ситуації у світі закономірно, враховуючи високий рівень вразливості української економіки, спричинило розгортання в нашій країні системної економічної кризи. Істотне зменшення обсягів виробництва відбулося в усіх основних секторах економіки, крім сільського господарства (завдяки рекордному врожаю 2008 р.), що спричинило падіння ВВП на 20,3% у І кв. та на 17,8% у ІІ кв. 2009 р. порівняно з відповідними періодами попереднього року.^]

Більш як 2/3 загального обсягу промислової продукції припадає на галузі, що виробляють сировину, матеріали й енергетичні ресурси.

Частка продукції соціальної орієнтації становить 1/5 загального обсягу промислового виробництва. Майже зникає легка промисловість (1999 р. — 1,6%, 2008 р. — 0,9, серпень 2009 р. — 0,8%). Галузь машинобудування хоча і додала в темпах розвитку протягом 1999–2007 рр., але її частка в структурі промисловості через кризу знизилася до 10,3%, що майже у 3—4 рази нижче за рівень розвинутих країн.

Неефективна структура і висока енергоємність промислового виробництва в Україні,

зростання цін на енергоносії спонукали підприємців шукати способи підвищення ефективності господарської діяльності. Не переймаючись пошуком резервів технологічної модернізації виробництва, у більшості галузей вдалися до підвищення цін. Починаючи з 1999 р. по серпень 2009 р. індекс цін виробників промислової продукції зріс у 4,2 разу.

Власне виробництво забезпечує лише 2/3 товарних ресурсів країни з промислової продукції, решта завозиться з-за кордону.

Проте, якщо експортується переважно матеріально- і енергосировинна продукція низького рівня переробки, то імпорт, навпаки, складається з високотехнологічної продукції поглибленої переробки і товарів кінцевого споживання. Це зумовило неухильне зниження коефіцієнта покриття імпорту експортом в Україні з 1,126 у 2004 р. до 0,8 у 2008 р. Зростаючий при цьому дефіцит торговельного балансу вдавалося профінансувати за рахунок зовнішніх джерел, у результаті чого валовий зовнішній борг України, виражений як відсоток до експорту товарів і послуг, зріс з 74,2% у 2004 р. до 120,6% у 2008 р.

Трансформаційна криза останнього десятиліття минулого століття майже повністю зупинила інвестиційний процес у сільському господарстві.

Обсяги інвестицій в основний капітал галузі у 2000 р. становили лише 4,2% від рівня 1990 р. З 2001 р. аграрні інвестиції набули позитивних темпів зростання і за 8 років збільшилися майже у 8 (7,85) разів. Найуспішнішим був 2008 р., коли річне піднесення цього показника досягло 43,2% при скороченні інвестицій в цілому у національній економіці на 2,6%. Але у першому півріччі 2009 р. відбулося значне падіння обсягів інвестицій в основний капітал як у цілому по народному господарству (56,7% від рівня 2008 р.), так і в аграрному секторі (54,3%).

У зв’язку з негативними тенденціями технічного стану водогінних мереж підвищився рівень втрат та необлікованих витрат води, що в середньому в Україні становить 38,5%.

Критичного рівня досягли показники в м. Севастополі, Закарпатській, Чернівецькій, Житомирській, Харківській, Івано-Франківській, Одеській, Луганській, Львівській областях та АРК, де втрати та необліковані витрати води становили 51—87%.

Зниження протягом 1992—2003 рр. реального обсягу фінансування наукових досліджень порівняно з 1991 р. у 1,8 разу, а порівняно з 1990 р. — у 2,2 разу та некеровані структурні інституційні зміни призвели до значного погіршення результативності науково-технологічної сфери, до втрати якісного ядра її потенціалу. ^[3]

Економічні перетворення 1990-х рр., супроводжувані різким падінням рівня виробництва і платоспроможності на тлі високих темпів інфляції, позначилися неухильним зниженням інноваційної активності промислових підприємств, що сьогодні набуло незворотного характеру.

Так, якщо наприкінці 1980-х рр. питома вага підприємств, що розробляли і впроваджували нову продукцію, виробничі процеси або удосконалювали їх, у промисловості колишнього СРСР становила 60—70%, то в першій половині 1990-х років цей показник знизився більш як утричі. У 1992—1995 рр. питома вага інноваційно-активних підприємств була в межах 20—26%. В останні роки ця проблема тільки загострилася: якщо у 1997 р. питома вага кількості підприємств, що впроваджували інновації, від загальної кількості промислових підприємств становила 17%, у 2000 р. — 18,0%, то у 2004 р. — 13,7%, у 2005 р. — 11,9%, у 2006 р. — лише 11,2%, у 2007 р. — 14,2%. За попередніми даними Держкомстату, у 2008 р. ця цифра становила 13%.

За останнє десятиріччя в Україні відбулося істотне збільшення видатків розширеного уряду ^[] (бюджетної системи країни, Пенсійного фонду та фондів загальнообов’язкового соціального страхування).

Якщо у 1999 р. їх обсяг становив 35,9% ВВП, то у 2008 р. — 46,1%, тобто видатки держави зросли на 10,2% ВВП. Значна частина цього зростання (6,5% ВВП) припадає на видатки Пенсійного фонду, які збільшилися з 9,3% ВВП у 1999 р. до 15,8% ВВП у 2008 р.

У бюджетних видатках, крім соціальних, значно збільшилися видатки на державне управління — від 1,1% ВВП у 1999 р. до 2,6% ВВП у 2008 р., а також видатки на громадський порядок, безпеку та судову владу — від 1,4 до 2,9% ВВП.

Оскільки тінізація економіки України в умовах фінансово-економічної кризи набула тотального характеру і окремими експертами та дослідниками її обсяг оцінюється в межах до 60% ВВП, вона становить на сучасному етапі реальну загрозу національній безпеці держави.

У нових умовах, що складаються в Україні, багато видів тіньової діяльності або зовсім втратили свою актуальність (цеховики, спекуляція, приписки), або їх частка в загальному тіньовому обігу скоротилася (дрібні розкрадання, порушення в торгівлі). Водночас з існуючих раніше видів тіньової економічної діяльності значно зросли такі явища, як корупція державних службовців і кримінальний промисел.

Шляхи

Прийнявши рішення про повернення до ринку, країни з командною економікою мають подолати довгий та тернистий шлях, а саме:

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 719; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!