Антимонопольне законодавство -- основа політики у сфері конкуренції
Видам діяльності, які зазвичай становлять суть анти монопольної політики, присвячено статті Договору 81 і 82 (колишні 85 і 86). До таких видів діяльності зараховують широкий спектр практичних дій приватного бізнесу, які можна охарактеризувати як антиконкурентні. Як уже відзначалося, згідно з законодавством, котре уособлює імплементацію положень європейських договорів, зокрема Регламентом Ради 17/1962, Комісії для виконання її завдань надано широкий спектр повноважень. Однак спосіб, у який ці повноваження визначені та реалізуються, створює серйозне навантаження на Комісію. Зокрема, менеджмент антимонопольної політики передбачає застосування неформального процесу переговорів між Комісією, органами влади національного рівня, приватними фірмами та їхніми юристами. Хоча ця неформальна система дає змогу Комісії дати раду питанням, які перед нею поставлені, у самій Комісії та за її межами існує переконання, що повноваження, надані їй на початку 1960-х pp., уже не відповідають потребам сучасної глобалізованої економіки та Європейського Союзу у складі більш як 12-ти держав.
Основна маса робочого навантаження Комісії пов'язана із застосуванням статті 81 (колишня 85), котра поширюється на класичні сфери розподілу ринків і утримання штучно завищених цін, картелі та інші форми змов. Ця стаття охоплює більшість форм співробітництва між фірмами, у тому числі чимало цілком припустимих видів діяльності, а також діяльності, де вигоди переважають втрати від зменшення інтенсивності конкуренції. Для їхньої оцінки статтею 81 (3) визначено умови, у яких фірми можуть співпрацювати. Як наслідок, значна частина роботи Комісії пов'язана із фірмами, котрі намагаються пояснити свої плани співробітництва. Хоча увагу часто привертають лише найяскравіші приклади досліджень Комісії («ревізії першоджерел», «ліквідація картелів», штрафи тощо), основна маса діяльності, згідно зі статтею 81, пов'язана саме з такими випадками (хоча чимало інших судових справ ініціюється як наслідок поданих Комісією скарг або власних досліджень Комісії). Обсяг таких справ -- і складність досліджень самих по собі -- є настільки значними, що Комісії довелося запровадити різноманітні процедури, аби хоч трохи зменшити робоче навантаження; мова передусім іде про так званий «обнадійливий лист», який надсилається фірмам-учасницям партнерств, котрі Комісія не вважає антиконкурентними за своїм характером. Такий лист не має юридичної сили, однак забезпечує фірмам певний ступінь безпеки (навіть якщо причини для ухвалення рішення не завжди очевидні). Комісія також намагається виключити зі сфери своєї компетенції деякі види угод, зараховуючи їх до категорії «групових винятків» (block exemption) -- тобто з юридичним статусом, який вимагає затвердження Радою. До цих видів належать дистрибуційні угоди, патенти, НДДКР, а також угоди в галузі наземних перевезень та авіатранспорту (Bellamy and Child, 1996).
|
|
|
|
|
|
Основна маса угод або потрапляє до категорії групових винятків, або щодо них ухвалюються неформальні рішення; у такий спосіб за формальною схемою ухвалюється порівняно невелика кількість рішень (після 1962 р. в середньому 16 на рік), що є причиною критики такої політики (Forrester and Norrall, 1996). Однак саме на основі аналізу формальних рішень можна виявити всю повноту повноважень Комісії, у тому числі часто повні докладні дослідження -- на основі «ревізії першоджерел» (dawn raids), а також у випадку ухвалення рішення щодо заборони можливе накладення стягнень у розмірі до 10 відсотків річного обороту компанії. Подібні стягнення накладаються в основному на утворення картельного типу, особливо в останні роки (у таких справах, як «District Heating Pipe Cartel», розмір накладеного штрафу сягнув понад 90 млн. екю). Хоча фірми можуть оскаржити подібні рішення, у більшості випадків Суд підтримує дії Комісії.
|
|
|
Штрафи накладаються також у випадках застосування статті 82 (колишня 86), яка стосується зловживання «домінантним» становищем (тобто перевагами у ринковій силі). Однак доведення розгляду таких справ до логічного завершення -- дуже нелегке завдання, оскільки при цьому необхідно задовольнити кілька непростих критеріїв: кожний аспект «зловживання» або «домінування на ринку» необхідно обґрунтувати (Fairburn et al., 1986). Питання ринкового домінування виявилося проблематичним, оскільки наявність у фірми значної ринкової частки в межах Співтовариства може відображати необхідність нагромадження обсягів операцій для забезпечення конкурентоспроможності в міжнародних масштабах. Можуть виникнути проблеми і у визначенні характеру ринку, особливо щодо наявності замінників. Термін «домінування» може охоплювати не лише ринкову частку, а й інші чинники, зокрема ступінь вертикальної інтеграції або структуру ринку. Більше того, сама по собі домінантна позиція на ринку не є порушенням закону; необхідно довести факт зловживання нею. З урахуванням усіх цих проблем, не дивно, що передбачений для подібних випадків механізм був використаний у відносно невеликій кількості справ (перша з них -- справа «Gema» -- була розглянута лише у 1971 p.). Натомість досить значна кількість розглянутих справ стосувалася деяких інших аспектів підходу, що застосовувала Комісія. Мова йде про справи щодо використання так званих «систем зв'язування» (fidelity arrangements), дискримінаційного ціноутворення та обмеження доступу до технологій. У зв'язку з великими труднощами, пов'язаними із збиранням доказів, а також наявністю значного простору для різноманітних інтерпретацій як закону, так і економічної теорії ринкового домінування, кількість справ, які Комісія розглянула на основі цієї статті, є порівняно невеликою. Значна кількість справ була розглянута за взаємною домовленістю, що усуває потребу в ухваленні формального рішення Комісії і зайвий раз підкреслює важливість проведення неформальних переговорів.
|
|
|
Якийсь час провадилося обговорення реформи і способу застосування цих двох основних статей, необхідність яких була викликана перевантаженням у роботі, критикою власних процедур Комісії та перспективами подальшого розширення ЄС (Commission, 1999d). Однак характер повноважень, наданих Комісії, такий, що вона віддала перевагу обережному підходу до реформ, водночас намагаючись максимально підтримувати ініціативу: члени Комісії не бажали заради спрощення процедур поступатися своєю незалежністю та свободою дій. Зокрема, Комісія намагалася сама скеровувати процес реформ, відмовившись від спроб створити на МУК 1996 -- 1997 pp. Європейську картельну службу (European Cartel Office) за німецькою моделлю. Як стверджує нинішній Генеральний директор Алекс Шауб (Alex Schaub), реформи «немає потреби виносити на розгляд міжурядової конференції; їх повинні розглядати компетентні інституції Співтовариства, які мають відповідні повноваження вносити пропозиції та вирішувати» (Schaub, 1998b). Починаючи з 1977 p., Комісія провадить реформу шляхом запровадження незначних поправок до вторинного законодавства, перегляду інтерпретуючих рекомендацій та тісного співробітництва з органами влади національного рівня. Першими кроками стали перегляд правила «de minimus» (яке дозволяє виключити з розгляду незначні справи), перенесення акцентів на співробітництво з органами влади національного рівня (див. далі) та процедурні реформи (Commission, 1981 -- 28th Annual Report, 1999).
Хоча на момент написання цієї книги остаточна форма згаданих фундаментальних реформ була не визначена, пріоритети та імовірна орієнтація змін були цілком очевидними. Перший крок, пов'язаний із змінами трактування вертикальних (або розподільчих) угод, стосується однієї з найпоширеніших форм міжфірмового співробітництва. Чинні на сьогодні правила дають змогу виключити з розгляду основну масу подібних угод завдяки низці групових виключень та секторних правил, за допомогою яких реалізується оснований на правових нормах високо легальний процес. Однак ці правила вважаються надто складними з адміністративного погляду і такими, що обмежують свободу дій бізнесових кіл. У виданому 1997 р. так званому «Зеленому документі» Комісія окреслила свої плани запровадження принципу оцінки, що міцніше спирається на економічні ефекти, які можуть поширюватися в масштабах усієї економіки, зменшення витрат фірм на забезпечення відповідності новим вимогам та усунення потреби в надсиланні попереджень (Commission, 1997е). В основу системи будуть покладені групові виключення (block exemption), котрі визначатимуть, які справи розглядатимуться Комісією, а також система порогових критеріїв, які відокремлюватимуть справи, що не підлягають розгляду, а також інші заходи, які спрощуватимуть процедуру відокремлення партнерств та угод, що не підпадають під визначення "антиконкурентні". Ці заходи вимагали внесення процедурних поправок до Регламентів 17/1962 та 19/1965. Ці поправки були затверджені Радою у травні 1999 р. і проклали шлях істотнішим заходам, затвердженим у 2000 p. (Council Regulations 1215 -- 16/1999).
Найрадикальнішу частину процесу реформ становив перегляд самого Регламенту 17/1962. На початку 1999 р. Комісія опублікувала так званий «Білий документ» (який, по суті, являв собою «Зелений документ», оскільки, згідно із задумом розробників, він мав слугувати основою для консультацій). Усі запропоновані в ньому зміни мали набрати чинності близько 2001 p. (Commission, 1999d). У цьому документі Комісія пропонує переорієнтувати й перерозподілити повноваження, частково враховуючи перспективи розширення ЄС. Серед запропонованих заходів можна вирізнити спрощення процедур ревізії та відмову від системи попереджень. Запропоновані зміни сприятимуть зменшенню навантаження на фірми у зв'язку із забезпеченням відповідності нормам та полегшенню роботи самої Комісії. Натомість пропонується передати більшу частину справ, пов'язаних із застосуванням антимонопольного законодавства, судам та владам національного рівня. Такій децентралізації сприятимуть плани забезпечення прямої дії всієї статті 81 (колишньої 85), у тому числі внесення до неї положень щодо «групових виключень», що досі було прерогативою Комісії. При цьому буде створено нову систему контролю, аналізу та покарання силами Комісії, що забезпечить згуртованість і запобігатиме появі відмінностей у застосуванні політики у сфері конкуренції в різних країнах Європейського Союзу. Остаточною реформою передбачено послідовніше забезпечення дотримання правил та запровадження прискореної процедури розгляду скарг. Таким чином, одне із завдань реформи -- забезпечити Комісію можливістю зосередитись на серйозних порушеннях правил чесної конкуренції, зокрема на картелях6.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 207; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!