Злочини, що ставлять у небезпеку життя та здоров’я особи (статті 131, 132, 134–145 КК).

Злочини у медичній сфері (статті 131, 132, 138–145 КК).

Неналежне виконання професійних обов'язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 131 КК). Об’єктивна сторона цього злочину (ч. 1 ст. 131 КК) характеризується трьома обов’язковими ознаками: 1) діянням – неналежним виконанням медичним, фармацевтичним або іншим працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного ставлення до них(наприклад, використання нестерильних чи непродезинфікованих медичних інструментів і шприців, переливання потерпілому крові без проведення лабораторної діагностики на наявність ВІЛ-інфєкції тощо); 2) суспільно небезпечними наслідками у вигляді зараження особи вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ) чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини;3) причиновим зв’язком між зазначеними діянням і наслідками.

Злочин є закінченим з моменту фактичного зараження потерпілої особи ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини.

При кваліфікації цього діяння за суб’єктомзлочину, необхідно звернути увагу на те, що він є спеціальним(це медичні, фармацевтичні та інші працівники, які за своїми професійними обов’язками мають певний стосунок до хворих або до ліків). Медичні та фармацевтичні працівники – це особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам (лікарі незалежно від профілю, особи середнього медичного персоналу тощо), а також особи, які займаються приватною медичною та фармацевтичною практикою як різновидами підприємницької діяльності (у т.ч. працівники народної і нетрадиційної медицини, які не мають спеціальної освіти). Інші працівники – це, зокрема: працівники станцій з переливання крові; працівники установ виконання покарань, які покликані забезпечувати недопущення контактів ВІЛ-інфікованих з іншими засудженими; особи, які займаються лабораторними дослідженнями на наявність ВІЛ-інфекції у крові та її компонентах.

Із суб’єктивної стороницей злочин характеризується необережною формою вини.

Кваліфікуючою ознакоюзлочину (ч. 2 ст. 131 КК) є зараження двох чи більше осіб.

Розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби (ст. 132 КК). Предметомцього злочинувиступаютьвідомості про проведення медичного огляду осіб на виявлення зараження ВІЛ або іншої невиліковної інфекційної хвороби та його результати (при цьому варто пам’ятати, що медичний огляд є добровільним і, за бажанням особи, – анонімним, а тому облік, реєстрація ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД громадян та медичний нагляд за ними мають бути здійснені з дотриманням принципів конфіденційності та поваги до особистих прав і свобод людини, визначених законами та міжнародними договорами України).

Об’єктивна сторонацього злочину полягає у розголошенні відомостей про: 1) проведення медичного огляду особи на виявлення зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини або захворювання на синдром набутого імунодефіциту (СНІД); 2) його результати.

Відомості про результати медичного огляду на наявність ВІЛ-інфекції в особи є конфіденційними та становлять лікарську таємницю. Розголошення таких відомостей дозволяється тільки особі, якої вони стосуються, а у випадках, передбачених законом, також законним представникам цієї особи, закладам охорони здоров’я, правоохоронним органам і суду. Порядок оформлення та збереження відповідної медичної документації встановлюється МОЗ України, а облік ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД осіб ведеться обласними (міськими) санітарно-епідеміологічними станціями і обласними (міськими) центрами профілактики СНІДу. Розголошення відомостей – це незаконне ознайомлення з ними (усне, через втрату документів чи залишення їх без догляду, у засобах масової інформації тощо) сторонніх осіб або створення умов, які сприяють стороннім особам ознайомленню з відповідними відомостями.

Злочин є закінченим з моменту, коли відповідні відомості стали відомі іншій особі, яка не повинна їх знати.

Суб’єктцьогозлочину – спеціальний:1) службова особа лікувального закладу; 2) допоміжний працівник такого закладу, який самочинно здобув інформацію; 3) медичний працівник. Об’єднуючим чинником при цьому є те, що відповідні відомості, котрі розголошуються цими особами, мають стати їм відомі у зв’язку з виконанням їх службових або професійних обов’язків. Якщо розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби розголошені особою, яка не зазначена в диспозиції ст. 132 КК (наприклад, журналістом, працівником правоохоронного органу, суддею тощо), то таке діяння за наявності підстав кваліфікується за ст. 145 КК.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисломабо необережністю.

Незаконна лікувальна діяльність (ст. 138 КК). Безпосередній об’єкт цього злочину – суспільні відносини, що охороняють життя та здоров’я особи, а додатковий обов’язковий об’єкт –суспільні відносини, що забезпечують порядок надання громадянам якісних і кваліфікованих медичних допомоги та послуг.Потерпілимвід злочину є хворий, тобто особа, котра насправді має певне захворювання, або тільки вважає, що його має, а насправді воно відсутнє.

Об’єктивна стороназлочинухарактеризується заняттямособою, яка не має належної медичної освіти, лікувальною діяльністю, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого.

Заняття лікувальною діяльністю – це професійна діяльність (на постійній чи тимчасовій основі) щодо огляду пацієнтів, їх консультування, встановлення діагнозу, призначення до вживання ліків (у т.ч. трав і настойок), проведення медичних процедур тощо. Належна медична освіта передбачає, що особа має таку медичну освіту, яка дає їй право займатися даним видом лікарської діяльності на професійному рівні. Під тяжкими наслідками для хворого слід розуміти спричинення йому смерті, заподіяння тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Якщо незаконне заняття лікувальною діяльністю як підприємницькою було пов’язане з отримання доходу у великих розмірах, то дії винного кваліфікують за сукупністю злочинів, передбачених ст. 138 і ч. 1 ст. 202 КК. Заняття лікувальною діяльністю за допомоги заборонених методів чи засобів кваліфікується за ст. 138 і додатково, залежно від конкретного забороненого методу чи засобу, за статтями 141, 142, 143, 152 чи 155, 314, 315, 324 КК тощо. Проведення аборту особою, яка не має спеціальної медичної освіти, кваліфікується за ст. 134 КК.

Злочин є закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого.

Суб’єктзлочину є спеціальним(фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку і не має належної медичної освіти).

Суб’єктивна стороназлочину характеризується складною формою вини – умисломщодо незаконної лікувальної діяльності та необережністю щодо наслідків.

Ненадання допомоги хворому медичним працівником (ст. 139 КК). Потерпілимвід цього злочину є хворий (наприклад, особа, яка отримала серйозну травму чи перебуває в іншому явно хворобливому стані, інвалід тощо).

Особливістю об’єктивної сторони цього злочину (ч. 1 ст. 139 КК) є те, що вона характеризується бездіяльністю: медичний працівник, який згідно з установленими правилами зобов’язаний надавати допомогу хворому, без поважних причин не робить цього.

Оскільки диспозиція ст. 139 КК має описово-бланкетний характер, то для вирішення питання про наявність або відсутність цього складу злочину слід вивчити нормативні акти, що визначають порядок надання медичної допомоги.

Ненадання допомоги хворому – це повна відмова медичного працівника від надання допомоги хворому або ненадання її в обсязі, необхідному у конкретній ситуації (наприклад, відмова надати першу медичну допомогу пораненому чи травмованому, неприйняття хворої людини до лікувального закладу, нез’явлення лікаря за викликом хворого, поверхове чи формальне обстеження хворої людини тощо). Під поважними причинами, які виключають відповідальність за ст. 139 КК,слід розуміти непереборну силу (стихійне лихо), стан крайньої необхідності (наприклад, необхідність надати першочергову допомогу хворому, який перебуває у більш тяжкому стані), хвороба самого медичного працівника, відсутність необхідної для конкретного виду допомоги кваліфікації, знань, обладнання чи ліків тощо (питання про наявність чи відсутність поважних причин вирішується у кожному конкретному випадку окремо).

Злочин вважається закінченим з моменту ненадання допомоги хворому медичним працівником.

Суб’єктзлочинуспеціальний(це особа медичного персоналу, яка зобов’язана, згідно з установленими правилами, надати допомогу хворому – лікарі, медичні сестри, фельдшери, працівники служби швидкої медичної допомоги та інші).

Із суб’єктивної сторонизлочин характеризується умисною формою вини. Злочин, передбачений ч. 2 ст. 139 КК, вчиняється з необережностіщодо наслідків.

Кваліфікуючою ознакоюзлочину (ч. 2 ст. 139 КК) є спричинення смерті хворого або інших тяжких наслідків (це, зокрема, заподіяння хворому тяжких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень).

Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК). Безпосередній об’єктцього злочину – суспільні відносини, що охороняють життя та здоров’я особи, а додатковий обов’язковий безпосередній об’єкт –суспільні відносини, що забезпечують встановлений порядок виконання медичними та фармацевтичними працівниками своїх професійних обов’язків. Потерпілим від злочину є хворий.

Зоб’єктивної стороницей злочин (ч. 1 ст. 140 КК) характеризується трьома обов’язковими ознаками, що прямо впливають на кваліфікацію вчиненого: 1) діянням –невиконанням чи неналежним виконанням медичним або фармацевтичним працівником своїх професійних обов’язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення; 2) наслідками у вигляді тяжких наслідків для хворого; 3) причиновим зв’язком між вказаними діянням та наслідками.

Невиконання професійних обов’язків –це не вчинення дій (повна бездіяльність) медичним або фармацевтичним працівником, тоді як він був зобов’язаний за законом їх вчинити (наприклад, залишення хворого без належного медичного догляду, невиконання медсестрою вказівки лікаря щодо застосування до хворого відповідних ліків чи процедур, невстановлення належного лікувально-охоронювального режиму для хворих, які страждають на психічні розлади, тощо). Неналежне виконання професійних обов’язків –це виконання своїх обов’язків частково, поверхово, не у відповідності з існуючими вимогами до професійної діяльності (наприклад, неправильне виготовлення чи зберігання ліків, залишення сторонніх предметів в організмі хворого під час проведення хірургічної операції, недостатній контроль за медичною технікою тощо). Тяжкі наслідки – це настання смерті людини, її самогубство, заподіяння потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження.

Враховуючи те, що диспозиція ч. 1 ст. 140 КК є банкетною, при кваліфікації вчиненого слід у кожному конкретному випадку встановлювати, які саме професійні обов’язки покладалися на винного та які з цих обов’язків не були виконані взагалі або виконані неналежним чином, а також вимоги яких саме нормативно-правових актів (наказів, інструкцій, правил, вказівок тощо) ним порушено.

Злочин є закінченим з моменту настання тяжких наслідків для хворого.

Суб’єктзлочинуспеціальний, тобто медичний чи фармацевтичний працівник (див. питання кваліфікації злочину, передбаченого ст. 131 КК).

Із суб’єктивної сторони злочин характеризується необережноюформою вини (злочинною самовпевненістю чи злочинною недбалістю).

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 140 КК) є спричинення діянням тяжких наслідків неповнолітньому.

Порушення прав пацієнта (ст. 141 КК). Безпосередній об’єктзлочину – це суспільні відносини, що забезпечують охорону життя та здоров’я особи, так ідодатковий обов’язковий безпосередній об’єкт –суспільні відносини щодо охорони встановленого порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів. Крім цього, для складу зазначеного злочину властивий спеціальний потерпілий,яким є пацієнт.

Об’єктивній стороніцього злочинувластиві такі ознаки: 1) дії у вигляді проведення клінічних випробувань лікарських засобів: а) без письмової згоди пацієнта чи його законного представника, або б) стосовно неповнолітнього чи недієздатного; 2) наслідки у вигляді смерті або інших тяжких наслідків;3) причиновий зв’язок між вказаними діями і наслідками.

Лікарськими засобами є речовини або їх суміші природного, синтетичного чи біотехнологічного походження, які застосовуються для запобігання вагітності, профілактики, діагностики та лікування захворювань людей або зміни стану і функцій організму. Це, зокрема: діючі речовини (субстанції); готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти); допоміжні речовини, необхідні для виготовлення готових лікарських засобів; гомеопатичні засоби; засоби, які використовуються для виявлення збудників хвороб, а також боротьби із збудниками хвороб або паразитами; лікарські косметичні засоби та лікарські домішки до харчових продуктів, а також медичні імунобіологічні препарати.

Клінічні випробування лікарських засобів – це здійснення їх перевірки на пацієнтах з метою встановлення або підтвердження ефективності та безпеки таких засобів. За законодавством клінічні випробування лікарських засобів проводяться тільки за наявності письмової згоди пацієнта (добровольця) на участь у їх проведенні або письмової згоди його законного представника на проведення клінічних випробувань, якщо таким пацієнтом (добровольцем) є неповнолітній чи недієздатний.

Злочин є закінченим з моменту настання смерті пацієнта або інших тяжких наслідків для нього (зокрема, заподіяння потерпілому тяжкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження).

Суб’єктзлочину спеціальний(особа медичного персоналу, яка безпосередньо проводить клінічні випробування лікарських засобів, або службова особа – керівник клінічних випробувань).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується необережністю.

Незаконне проведення дослідів над людиною (ст. 142 КК).Безпосередній об’єктзлочину – суспільні відносини, що охороняють життя та здоров’я особи, адодатковий обов’язковий безпосередній об’єкт –суспільні відносини, що забезпечують охорону встановлений порядок проведення дослідів над людиною.

Об’єктивна сторона цього злочину (ч. 1 ст. 142 КК) передбачає: 1) дії у вигляді незаконного проведення медико-біологічних, психологічних або інших дослідів над людиною; 2) наслідки у вигляді створення небезпеки для її життя чи здоров’я; 3) причиновий зв’язок між вказаними діями і наслідками.

Дослідпередбачає здійснення експерименту, тобто відтворення якого-небудь феномену чи спостереження за новим феноменом за певних підстав та умов задля його вивчення і пізнання. Незаконність дослідів означає їх проведення з порушенням вимог Конституції України та інших законів України (зокрема, без вільної згоди осіб, щодо неповнолітніх, за допомогою засобів, що деструктивно впливають на психіку людини, щодо людей, захворювання яких не має безпосереднього зв’язку з метою досліду, з недотриманням порядку його проведення тощо).

Злочин є закінченим з моменту створення реальної загрози для життя чи здоров’я людини.

Суб’єктомзлочину є як фізична, так і службова особа (така, що наділена правом на проведення зазначених дослідів, але не дотримується законодавчих вимог їх проведення, або така, що не має цього права взагалі).

Суб’єктивна сторона злочину характеризується умислом(прямим чи непрямим) щододій та непрямим умисломчинеобережністющодо наслідків.

Кваліфікуючою ознакою злочину (ч. 2 ст. 142 КК) є вчинення його: 1) щодо неповнолітнього(тобто особи, яка не досягла 18-річного віку) ; 2) щодо двох або більше осіб; 3) шляхом примушування(застосування фізичного або психічного насильства щодо потерпілого)або обману(повідомлення потерпілому неправдивих відомостей щодо мети, характеру та можливих наслідків дослідів), а так само 4) спричинення ним тривалого розладу здоров’я потерпілого(спричинення середньої тяжкості тілесного ушкодження).

Порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ст. 143 КК).Безпосереднім об’єктомзлочинує суспільні відносини з охорони життя та здоров’я особи, а додатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом – суспільні відносини, що забезпечують охорону встановленого порядку трансплантації органів чи тканин людини або торгівлі такими органами чи тканинами.

Предмет злочину – анатомічні матеріали людини – її органи і тканини, у т. ч. (крім злочину, передбаченого ч. 2 ст. 143 КК) взяті у мертвої людини (варто враховувати, що не належать до органів і тканин людини клітини людини, кров та її компоненти, штучно виготовлені замінники органів і тканин людини). Органи людини– частини її організму з певною побудовою, які виконують одну чи кілька специфічних функцій (серце, легені, печінка, нирки, підшлункова залоза з 12-палою кишкою, селезінка тощо). Тканини людини – це система переважно однорідних клітин і без клітинних структур, для яких характерна спільність побудови та специфічних функцій (м’які тканини – тверда мозкова оболонка, перикард; тканини опорно-рухового апарату – колінний і плечовий суглоби, надколінок, сухожилки м’язів, фрагменти ребер тощо; судини та клапани; інші тканини – слухові кісточки, барабанна перетинка, кістковий мозок, шкіра, рогівка, зуби, склера, трахея; фетальні матеріали – після штучних абортів та пологів). Вилучення крові у людини-донора слід кваліфікувати за ст. 144 КК.

Об’єктивна стороназлочинупередбачає встановлення таких його форм: 1) порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини(ч. 1 ст. 143 КК); 2) вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин (ч. 2 ст. 143 КК); 3) незаконної торгівлі органами або тканинами людини(ч. 4 ст. 143 КК); 4) участі в транснаціональних організаціях, які займаються вилученням у людини шляхом примушування або обману її органів чи тканин з метою їх трансплантації або незаконною торгівлею органами або тканинами людини (ч. 5 ст. 143 КК).

Варто знати, що під трансплантацієюрозуміють спеціальний метод лікування, що полягає в пересадці одній людині (реципієнту) органа чи іншого анатомічного матеріалу, взятих в іншої людини (донора). Порушення встановленого законом порядку трансплантації –це невиконання чи неналежне виконання встановлених законодавством (Законом України “Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людини” від 16 липня 1999 р. та іншими нормативно-правовими актами) суворих вимог щодо трансплантації органів або тканин людини (наприклад, здійснення трансплантації без дотримання її чіткої процедури, без належно оформленої згоди живого донора чи його законних представників, пересадка органів і тканин, які не дозволені до трансплантації МОЗ України, тощо). Вилучення у людини органів або тканин –це їх видалення з організму людини чи відокремлення від нього через хірургічне або інше втручання в організм людини. Про примушування та обман див. питання кваліфікації злочину, передбаченого ст. 142 КК. Незаконна торгівля органами або тканинами людини –це протиправна купівля-продаж органів або тканин людини. Транснаціональні організації, про яких йдеться у ч. 5 ст. 143 КК, – це організації, які діють у двох чи більше країнах і систематично займаються вилученням у людей шляхом примушування або обману їх органів чи тканин з метою їх трансплантації або незаконною міжнародною торгівлею органами або тканинами людей (живих чи померлих).

Злочин є закінченим з моменту: 1) наявності факту порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини (ч. 1 ст. 143 КК); 2) завершення дій щодо вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів або тканин (ч. 2 ст. 143 КК); 3) продажу органів або тканин людини (ч. 4 ст. 143 КК); 4) вступу до складу транснаціональної організації та виконання яких-небудь дій щодо вилучення у людини шляхом примушування або обману її органів чи тканин з метою їх трансплантації або незаконної торгівлі органами або тканинами людини (ч. 5 ст. 143 КК).

Належну увагу при кваліфікації цього злочину слід приділити його суб’єкту,оскільки він є різним: за ч. 1 ст. 143 КК – спеціальний (це особа медичного персоналу, яка здійснюючи діяльність щодо трансплантації органів або тканин, порушує встановлений законодавством порядок її проведення); за ч. 2 ст. 143 КК – загальний; за ч. 3 ст. 143 КК – як загальний, так і спеціальний (особа, від якої потерпілий був у матеріальній чи іншій залежності); за частинами 4 і 5 ст. 143 КК – загальний.

Із суб’єктивної сторони цей злочин характеризується прямим умислом. Спеціальною метою злочину є трансплантація органів або тканин у випадку їх вилучення у людини шляхом примушування або обману(ч. 2 ст. 143 КК). Незаконна торгівля органами або тканинами людини передбачає корисливі мотив і метуцього злочину, які мають бути обов’язково встановлені при кваліфікації вчиненого за ч. 4 ст. 143 КК.

Кваліфікуючою ознакою вилучення у людини шляхом примушування чи обману її органів або тканин є вчинення його щодо особи, яка перебувала в безпорадному стані (тобто особи, яка не могла розуміти характер і значення вчинених щодо неї дій, або хоча і розуміла, що відбувається, однак не мала можливості чинити опір винному в силу фізичних чи інших вад) або в матеріальній чи іншій залежності(тобто коли потерпілий перебував на утриманні винного, проживав на житловій площі винного тощо) від винного (ч. 3 ст. 143 КК).

Особливо кваліфікуючою ознакою вилучення у людини шляхом примушування чи обману її органів або тканин і водночас кваліфікуючою ознакоюнезаконної торгівлі органами або тканинами людини (ч. 5 ст. 143 КК) є вчинення цих діянь за попередньою змовою групою осіб(див. ст. 28 КК).

Насильницьке донорство (ст. 144 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини, котрі покликані охороняти життя та здоров’я особи. Предметомцього злочину є кров живої людини.

Об’єктивна стороназлочину(ч. 1 ст. 144 КК) передбачає факт насильницького або вчиненого шляхом обману вилучення крові у людини.

Вилучення крові – це її взяття з організму людини (донора) різним чином (наприклад, через надріз чи проколення голкою вен) задля переливання до організму іншої людини, консервації тощо (воно відбувається двома обов’язковими способами – насильницьким шляхом або шляхом обману). Насильницьке вилучення кровіпередбачає застосування фізичного (удари, побої, заподіяння легких тілесних ушкоджень, зв’язування тощо) чи психічного (погроза про застосування фізичного насильства) впливу на людину як донора крові. Поняття “обман” є аналогічним такому ж поняттю в інших складах. Якщо вилучення крові у потерпілого є способом заподіяння йому тілесних ушкоджень або смерті, то вчинене кваліфікується за статтями 115, 121, 122 або 125 КК.

Злочин є закінченим з моменту насильницького чи обманного вилучення хоча б частки крові з організму людини.

Суб’єктзлочину – загальний.

За суб’єктивною стороною злочин характеризується прямим умисломі спеціальною метою – використання людини як донора (для ч. 3 ст. 144 КК – спеціальною метою є продаж крові).

Кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 2 ст. 144 КК) є вчинення зазначених дій щодо:1) неповнолітнього(тобто особи, яка не досягла 18-річного віку); 2) особи, яка перебувала в безпорадному стані чи в матеріальній залежності від винного (про це див. роз’яснення до ст. 143 КК).

Особливо кваліфікуючими ознаками злочину (ч. 3 ст. 144 КК) є вчинення тих саме дій: 1) за попередньою змовою групою осіб(див. ст. 28 КК); 2) з метою продажу вилученої крові, тобто укладання відповідної угоди щодо її купівлі-продажу (ч. 3 ст. 144 КК).

Незаконне розголошення лікарської таємниці (ст. 145 КК). Безпосереднім об’єктом злочину є суспільні відносини щодо охорони життя та здоров’я особи, адодатковим обов’язковим безпосереднім об’єктом– суспільні відносини, що охороняють встановлений порядок збереження лікарської таємниці. Предметомзлочину є лікарська таємниця (конфіденційна інформація про пацієнта – його хворобу, медичне обстеження, огляд та їх результати, інтимну і сімейну сторони життя). Незаконне розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження ВІЛ чи вірусом іншої невиліковної інфекційної хвороби та його результатів кваліфікується за ст. 132 КК.

Об’єктивна сторонацього злочинувключає такі обов’язкові ознаки: 1) діяння у вигляді розголошення лікарської таємниці; 2) наслідки у вигляді спричиненнятяжких наслідків;3) причиновий зв’язкок між вказаним діянням і наслідками.

Про поняття “розголошення” та “тяжкі наслідки” див. роз’яснення до ст. 132 КК.

Злочин є закінченим з моменту спричинення тяжких наслідків через розголошення лікарської таємниці.

Суб’єкт цьогозлочину – спеціальний (це медичні працівники, службові та інші особи – працівники правоохоронних органів, адвокати, нотаріуси, вихователі тощо, яким відповідна інформація стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків).

Суб’єктивна стороназлочину характеризується змішаною формою вини, тобто умислом щодо діяння та необережністю щодо його наслідків.

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 433; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 13 14 15 16 171819 20 21 22 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!