Посягання на державного чи громадського діяча (ст. 112 КК)

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму.

Безпосередній об’єкт злочину – безпека держави в політичній сфері (у сфері здійснення вищої державної влади й у сфері діяльності політичних партій). Додатковим необхідним безпосереднім об’єктом злочину є життя людини. Потерпі­лим від злочину може бути тільки державний або громадський діяч, обраний (призначений) на посаду в установленому Конституцією України і законами України порядку (Президент України, Голова Верховної Ради України, народний депутат України, Прем’єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, Голова чи суддя Конституційного Суду України, Верховного Суду України або вищих спеціалізованих судів Украї­ни, Генеральний прокурор України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Рахункової палати, Голова Націо­нального банку України, керівник політичної партії). Перелік осіб, які можуть бути потерпілими, відповідно до ст. 112 КК, є вичерпним.

Об’єктивна сторона злочину полягає в посяганні на життя держав­ного діяча чи керівника політичної партії. Посягання на життя означає вбивство чи замах на вбивство державного або громадського діяча (наприклад, здійснення пострілу, кидання гранати, вкладення радіоактивних речовин у робоче крісло, нездійснення необхідної медичної процедури тощо). Для застосування ст. 112 КК слід обов’язково встано­вити, що посягання на життя вчиняється у зв’язку з державною чи громадською діяльністю потерпілих.

Злочин вважається закінченим з моменту безпосереднього здійснення замаху на вбивство (усічений склад).

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальним мотивом – бажанням припинити державну чи громадську діяльність певної особи або помстою за таку діяльність.

Коли безпосередній виконавець злочину не знає, кого саме та з яких мотивів замовника він убиває, його дії не можуть кваліфікуватися за ст. 112 КК. Оскільки безпосередній виконавець не усвідомлював справжнього значення вчинюваних ним дій, але зважаючи, що його наміром було вбивство на замовлення, він повинен нести відпо­відальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК. Вчинення такого вбивства не тільки на замовлення, а й із корисливих мотивів вимагає додаткової кваліфі­кації дій виконавця за п. 6 ч. 2 ст. 15 КК. Якщо безпосередній виконавець злочину усвідомлює, що вбиває державного чи громадського діяча у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, його дії треба кваліфікувати за ст. 112 КК, а дії замовника як організатора чи підбурювача до вчинення злочину – за відповідними частинами статтей 27 і 112 КК. Якщо такі дії вчиняються громадянином України за завданням іноземної держави, іноземної організації чи їх представника, відповідальність настає за сукупністю вчиненого – за ч. 1 ст. 111 і за ст. 112 КК.

Коли винний, бажаючи вбити потерпілого у зв’язку з його державною чи громадською діяльністю, помилково позбавив життя іншу людину, що такої діяльності не здійснювала (скажімо, охоронця або водія), його дії необхідно кваліфікувати за ч. 2 ст. 15 і ст. 112 КК як закінчений замах на злочин, котрий він намагався вчинити, і за відповідною части­ною ст. 115 КК. Якщо умисне вбивство державного чи громадського діяча або замах на нього вчинені за інших обтяжуючих обставин, перед­бачених ч. 2 ст. 115 КК, дії винної особи додатково кваліфікуються і за відповідними пунктами цієї статті.

Диверсія (ст. 113 КК)

Стаття складається з однієї частини, що містить заборонювальну норму. Безпосереднім об’єктом злочину є безпека держави в економічній, екологічній і воєнній сферах відповідно до спрямованості конкретного акту диверсії. Додатковий необхідний безпосередній об’єкт злочину – життя та здоров’я людини, власність, навколишнє середовище.

Предметом злочину можуть бути:

1) будівлі, споруди й інші об’єкти, що мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, від діяльності яких залежить життє­діяльність певних регіонів або інших великих територій, належне функціо­нування низки галузей економіки, структур державного управління (електростанції, водо-, нафто-, газо-, нафтопродуктопроводи, мости, дамби, греблі, системи інформаційних комунікацій, вокзали, аеропорти, морські чи річкові порти, метрополітени, підприємства з виробництва грошових знаків України чи інші важливі підприємства, незалежно від форми власності, військові частини тощо), зокрема й підприємства, власне зруйнування або пошкодження яких уже є фактором небезпеки (хімічні, біологічні підприємства, підприємства з виготовлен­ня вибухових матеріалів і виробів, пожежонебезпечні виробництва чи сховища, виробництва з неперервними технологічними процесами в хімічній, мікробіологічній промисловості тощо);

2) земельні угіддя, водойми, ліси тощо;

3) стада й колекції тварин, риба, що водиться у ставках та інших водоймищах, великі пасіки тощо;

4) посіви сільськогосподарських або інших культур, лісові масиви тощо.

Об’єктивна сторона злочину виявляється в семи формах, кожна з яких передбачає вчинення суспільно небезпечних дій (зокрема, вибухів і підпалів), спрямованих на:

1) масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень чи іншої шкоди їх здоров’ю;

2) зруйнування або пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення;

3) радіоактивне забруднення;

4) масове отруєння;

5) поширення епідемій;

6) поширення епізоотій;

7) поширення епіфітотій.

Вибух – це процес вивільнення великої кількості енергії в обмежено­му об’ємі за короткий проміжок часу внаслідок миттєвого хімічного роз­кладання відповідних хімічних речовин або їх сумішей і створення дуже нагрітих газів. Підпал – це свідоме спричинення пожежі через застосування джерела вогню до певних об’єктів.

До інших дій, спрямованих на масове знищення людей, заподіяння тілесних ушкоджень або іншої шкоди їхньому здоров’ю, на зруйнування чи пошкодження об’єктів, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, можна віднести, наприклад, пошкодження дамби гідроелектростанції, що спричинило затоплення населеного пункту; вимикання сигналу маяка, наслідком чого стала загибель корабля; пуск ракети, спрямованої на важливий народногосподарський або воєнний об’єкт; поміщення у воду в місці масового відпочинку людей дроту високовольтної лінії електропередач; організація катастрофи; внесення вірусів у комп’ютерні системи для ускладнення їхньої роботи чи знищен­ня накопиченої на магнітних носіях важливої інформації тощо.

Масове знищення людей – це позбавлення життя багатьох людей (конкретна їх кількість визначається зважаючи на обставини справи). Це може бути як декілька тисяч осіб, скупчених у одному місці під час, наприклад, демонстрації, так і декілька десятків осіб, які перебувають, приміром, у будинку посольства, в міському транспорті, дитячому садку, лікарні, відділенні міліції, іншому громадському місці.

Під тілесними ушкодженнями розуміють порушення анатомічної цілісності тканин, органів та їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджувальних факторів – фізичних, хімічних, біологічних, психічних, а під іншою шкодою для здоров’я людей – неврологічний розлад, втрата працездатності тощо.

До дій, спрямованих на радіоактивне забруднення, можуть бути віднесені, наприклад, зруйнування чи пошкодження ядерних установок, інших джерел іонізуючого випромінювання, порушення корпуса, оболонки агрегата, вироба, у яких містяться радіоактивні речовини через його розбирання чи підпалювання тощо.

Під масовими отруєннями розуміються заподіяння шкоди життю та здоров’ю великої кількості осіб через отруєння їх. Масове отруєння тварин і рослин має кваліфікуватися за ст. 441 КК як екоцид.

Дії, спрямовані на масове отруєння, полягають у домішуванні токсичних (отруйних) речовин до води, повітря, продуктів харчування, лікарських засобів тощо.

Епідемія – це процес масового поширення заразних захворювань людей (чуми, холери тощо), який відбувається на значній території за порівняно короткий проміжок часу, коли показник інфекційної за­хворюваності населення певної місцевості та в певний час пере­вищує звичайний рівень, характерний для цієї інфекційної хвороби, і характеризується відповідною динамікою. Окремі випадки захворювання людей, навіть на особливо небезпечні інфекційні хвороби, екзотичні чи хвороби невиявленої етиології, не можуть визнаватись епідемією. Умисне зараження однієї, двох або кількох осіб венеричною хворобою кваліфікується за ст. 133 КК, а вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби – за ст. 130 КК. Загибель людей у результаті епідемії охоплюється складом цього злочину та додаткової кваліфікації не потребує.

Епізоотія – це процес масового поширення заразних (інфекційних і паразитарних) захворювань (сказу, чуми, ящуру тощо) сільськогосподарських, домашніх, зоопаркових, лабораторних, диких, циркових тварин і хутрових звірів, домашньої та дикої птиці, бджіл, риб, жаб, молюсків, раків, шовкопрядів, інших представників фауни, а також ембріонів, інкубаційних яєць, заплідненої ікри, зигот, сперми тощо. Епізоотія характеризується неперервністю на значній території за порівняно короткий проміжок часу.

Епіфітотія полягає у значному поширенні грибкових, вірусних або бактеріологічних захворювань сільськогосподарських рослинних культур, лісових насаджень, водних та інших рослин. Такі захворювання можуть бути спричинені дією шкідників (комах, кліщів, мікро­організмів) або фітопатогенів (вірусів, бактерій, грибів).

Дії, спрямовані на поширення епідемії, епізоотії чи епіфітотії, можуть полягати в розповсюдженні у будь-який спосіб на території України збудників або переносників відповідних хвороб (гризунів, комах, кліщів тощо) чи у спробі такого розповсюдження.

Злочин (у будь-якій із його форм) є закінченим з моменту вчинення вибуху, підпалу, затоплення, обвалу або інших дій відповідної спрямо­ваності, незалежно від того, чи фактично настали певні наслідки (наприклад, у результаті вибуху через слабку міцність заряду можуть узагалі не настати якісь помітні наслідки, через дощ може не загорітися підпалене сховище чи отрута виявиться неефективною). Іншими словами, диверсія – це злочин із формальним складом.

Суб’єкт злочину – фізична осудна особа, що досягла 14-річного віку.

Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом і спеціальною метою – ослабити державу. Саме за ознакою спеціальної мети (не беручи до уваги деякі інші ознаки) диверсію треба відмежовувати від таких суміжних умисних злочинів, як, наприклад, умисне вбивство двох чи більше осіб або вбивство способом, небезпечним для життя багатьох осіб, терористичний акт, екоцид тощо.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Що виступає родовим об’єктом злочинів проти основ національної безпеки України?

2. Чим відрізняється державна зрада у формі шпигунства (ст. 111 КК) від шпигунства (ст. 114 КК)?

3. Надайте визначення предмета злочину, передбаченого ст. 111 КК?

4. Визначте суб’єктивну сторону злочинів проти основ національної безпеки України?

5. Визначте потерпілого від злочину, передбаченого ст. 112 КК?

6. Хто може виступати суб’єктом злочинів проти основ національної безпеки України?

7. Визначте момент закінчення злочину, передбаченого ст. 112 КК?

8. Надайте перелік предметів диверсії (ст. 113 КК)?

9. Визначте безпосередній об’єкт злочину, передбаченого ст. 109 КК?

10. Назвіть форми вчинення державної зради?

РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Конституція України (ст. 1–8, 15, 18, 19, 73, 79, п. п. 2 і 9 ч. 1 ст. 85, ст. ст. 88, 104, п. 19 ч. 1 ст. 106, ст. ст. 114, 122, 128, 132, 148).

2. Віденська конвенція про дипломатичні відносини від 18 квітня 1961 р. (п. п. 1 і 2 ст. 32). Ратифікована СРСР 11 лютого 1964 р.

3. Гельсінкський договір з відкритого неба від 24 березня 1992 р. Ратифікований Україною 2 березня 2000 р.

4. Договір між Україною і Республікою Білорусь про спільний державний кордон від 12 травня 1997 р.

5. Договір між Чехословаччиною і СРСР про Закарпатську Україну від 29 червня 1945 р.

6. Договір про радянсько-польський кордон від 16 серпня 1945 р.

7. Додатковий протокол І до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 р., що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів. Ратифікований УРСР 18 березня 1989 р. (ст. 46 (“Шпигуни”)).

8. Протокол між Урядом Союзу Радянських Соціалістичних Республік і Урядом Турецької Республіки про визначення лінії морського кордону між радянськими та турецькими територіальними водами на Чорному морі від 17 квітня 1973 р. Ратифікований Президією Верховної Ради СРСР 27 грудня 1973 р.

9. Закон “Про громадянство України” в редакції від 18 січня 2001 р. (ст. 1).

10. Закон України “Про державний кордон України” від 4 листопада 1991 р. (ст. ст. 1, 2–6).

11. Закон України “Про державну таємницю” в редакції від 21 вересня 1999 р. (ст. ст. 1, 3, 6, 8, 10–14, 22, 27, 28, 32, 39).

12. Закон України “Про об'єднання громадян” від 16 червня 1992 р. (ст. ст. 2, 13, 14, 19).

13. Закон України “Про політичні партії” від 5 квітня 2001 р. (ст. ст. 1, 2).

14. Концепція (основи державної політики) національної безпеки України. Схвалена постановою ВР № 3/97-ВР від 16 січня 1997 р.

15. Звід відомостей, що становлять державну таємницю. Затверджений наказом Державного комітету України з питань державних секретів № 47 від 31 липня 1995 р.

16. Постанова ПВС № 1 від 1 квітня 1994 р. “Про судову практику у справах про злочини проти життя і здоров'я людини” (п. п. 17-3, 28–29, 32).

17. Анашкин Г.З. Ответственность за измену Родине и шпионаж. — М.: Юр. лит., 1964. — 230 с.

18. Смирнов Е.А. Особо опасные государственные преступления (Вопросы квалификации в связи с применением уголовно-правовой нормы). Учебн. пособие. — К.: КВШ МВД СССР, 1974. — 180 с.

19. Дьяков С.В., Игнатьев А.А., Карпушин М.П. Ответственность за государственные преступления / Общ. ред. и введение Л.И. Баркова. — М.: Юрид. лит., 1998. — 224 с.

20. Дьяков С.В. Государственные преступления (против основ государственного строя и безопасности государства) и государственная преступность. — М.: Издательство НОРМА, 1999. — 320 с.

 

 

---

Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 402; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!