Битва під Берестечком.Укладення Білоцерківського мирного договору.
Узимку 1651 року поляки відновлюють воєнні дії та захоплюють прикордонні козацькі міста Чернівці, Шаргород, Ямпіль, оточують Вінницю. У червні-липні 1651р. під Берестечком, на кордоні Галичини та Волині, відбулася одна з наймасштабніших битв Європи 17ст. Хмельницький зазнав у ній поразки – знову через зраду кримського хана. Татари несподівано для всіх утікли з поля бою, переслідувані польською кіннотою. Вони навіть не забрали тіла загиблих співвітчизників, чого раніше ніколи не бувало. Пізніше вони пояснили свою втечу тим, що начебто отримали напередодні листи, в яких повідомлялося, що у вирішальний момент битви козаки об’єднаються з польським військом і знищать татар. Наслідки для укр. армії були жахливими: татари залишили без захисту лівий фланг. Сам Хмельницький кинувся повертати татар, татари полонили його, і військо залишилося фактично без керівництва. Козацькі війська опинилися в оточенні, тільки завдяки рішучості наказного гетьмана І.Богуна частина війська змогла прорватися через болота і річку. 300 козаків прикрили відхід армії. На пропозицію дарувати їм життя, якщо складуть зброю, вони демонстративно повитрушували гроші з гаманців і продовжували оборону. Козаки втратили понад 30тис. воїнів. Поляки захопили багаті трофеї: печатку Війська Запорізького, знамена, меч, подарований Константинопольським патріархом, скарбницю. Білоцерківський мирний договірПідписаний 1651 року внаслідок тяжкої поразки у Берестейській битві. Умови: влада гетьмана поширюється лише на Київщину; козацький реєстр скорочувався до 20тис. чоловік.; польська шляхта повертається до своїх маєтків, а селяни – до шляхти; Б.Хмельницький розриває союз із Кримським ханством, позбавляється права дипломатичних відносин; старшину і полковників затверджує король; учасники повстання амністовані. Наслідок – масова втеча селян із Правобережжя на землі Московської держави – Слобідську Україну. Проте польський сейм не затвердив договору, що розв’язало руки Б.Хмельницькому.
|
|
|
Переяславська Рада 1654 року.
Від початку війни в 1648р. гетьманський уряд вів активні переговори з Москвою про допомогу: Хмельницький не хотів бачити Московію союзницею Речі Посполитою; Московське царство неодноразово приймало на своїй території повстанські загони і навіть надавало їм допомогу; росіяни, як і українці, були православними. Москва відмовилася від походу на Україну, але військову допомогу надавати не поспішала, оскільки була пов’язана договором з Польщею. Московський уряд погодився взяти Україну «під свою руку», коли вона сама звільнилася від польського панування. Лише в жовтні 1653р. Московський Земський Собор дав згоду на укладення рос.-укр. союзу і відправив на Україну посольство на чолі боярина Бутурліна. Москва погодилася на підписання договору з Хмельницьким і на війну з Польщею через бажання розширити свої території й залучити козаків до охорони держави. Зі свого боку, Хмельницький сподівався на військову підтримку Москви, щоб утворити власну державу. Цілі сторін не збігалися. 8 січня 1654р. на козацькій раді в м. Переяслав розглядалося питання про прийняття Гетьманщиною московського протекторату. Рішення не було одностайним, частина козаків були противниками такого союзу і схилялися до заступництва Туреччини. Утім, Хмельницькому вдалося переконати старшину виступити на підтримку московського союзу, обіцяючи збереження їх прав та привілеїв. Проте договір ледь не зірвався з іншої причини – московські посли відмовилися присягати на вірність від імені царя Олексія Михайловича, мотивуючи це тим, що цар є самодержцем і слова свого не змінює. Під час Переяславської ради не було укладено жодного офіційного документа, відбулася лише одностороння присяга гетьмана та козацької старшини. Козацькі ради проходили також й в інших містах. Загалом до присяги було приведено близько 200 сіл та містечок. Але союз із Москвою не був однозначним. Відмовилися присягати полковники Богун та Сірко, відбулися збройні повстання у деяких полках. Невідомо, чи склала присягу Запорозька Січ. Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною та Москвою під назвою Просительні статті. Але в процесі переговорів у березні 1654р. в Москві документ був скорочений і значно змінений. 21 березня 1654р. було затверджено Статті Богдана Хмельницького або Березневі статті: визнавалося верховенство московського царя над Україною; козаки зберігали всі права та вольності, реєстр становив 60 тис. чол..; генеральна і полкова старшина отримували платню; гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіщати про те царя; Україна мала право на зовнішні відносини, крім як з Польщею та Туреччиною; податки мали збирати укр. чиновники; у містах зберігалося самоуправління; підтверджувалося право Київського митрополита і всього духовенства на їхні маєтності; у Києві а на кордонах з Річчю Посполитою мали розташовуватися російські військові загони; московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654р.; у разі татарських нападів на Україну передбачалися спільні мос.-укр. походи проти Кримського ханства. Березневі статті змінили політичну ситуацію у Сх Європі. Україна сприймала їх як тимчасове явище, а Москва – як перший крок до цілковитого об’єднання. Значення договору для України: дозволив зберегти державність, судовий, військовий, адміністративний устрій; забезпечив Україні союзника в боротьбі з Річчю Посполитою та Туреччиною; звільнив від релігійних утисків православну церкву. Значення для Росії: збільшилася боєздатність армії за рахунок підконтрольного козацького війська; держава отримала нові родючі землі й сировинні родовища; козацькі війська захищали Росію від турецько-татарських нападників; казна поповнювалася за рахунок укр. податків.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Березневі статті 1654
Березне́ві статті́ 1654 року (інші назви — «Статті Богдана Хмельницького», «Березневі статті Богдана Хмельницького», «Статті війська Запорізького», «Переяслівські статті»)
Українська сторона виробила письмовий проект договору між Гетьманщиною та Москвою під назвою Просительні статті. Але в процесі переговорів у березні 1654р. в Москві документ був скорочений і значно змінений. 21 березня 1654р. було затверджено Статті Богдана Хмельницького або Березневі статті: визнавалося верховенство московського царя над Україною; козаки зберігали всі права та вольності, реєстр становив 60 тис. чол..; генеральна і полкова старшина отримували платню; гетьмана мало обирати козацьке військо і сповіщати про те царя; Україна мала право на зовнішні відносини, крім як з Польщею та Туреччиною; податки мали збирати укр. чиновники; у містах зберігалося самоуправління; підтверджувалося право Київського митрополита і всього духовенства на їхні маєтності; у Києві а на кордонах з Річчю Посполитою мали розташовуватися російські військові загони; московський уряд зобов’язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654р.; у разі татарських нападів на Україну передбачалися спільні мос.-укр. походи проти Кримського ханства. Березневі статті змінили політичну ситуацію у Сх Європі. Україна сприймала їх як тимчасове явище, а Москва – як перший крок до цілковитого об’єднання. Значення договору для України: дозволив зберегти державність, судовий, військовий, адміністративний устрій; забезпечив Україні союзника в боротьбі з Річчю Посполитою та Туреччиною; звільнив від релігійних утисків православну церкву. Значення для Росії: збільшилася боєздатність армії за рахунок підконтрольного козацького війська; держава отримала нові родючі землі й сировинні родовища; козацькі війська захищали Росію від турецько-татарських нападників; казна поповнювалася за рахунок укр. податків.
Угода розірвана у 30.1.(9.2.) 1667 року Московською державою, що підписала сепаратне Андрусівське перемир'я з Річчю Посполитою. Серед істориків є певна дискусія чим були Березневі статті — військовим союзом між двома державами Україною та Московією чи договором, який регламентував широку автономію Гетьманщини у складі Московської Держави. Проте, серед 11 пунктів Березневих статей нема жодного, в якому би йшлося про приєднання України до Московії чи їх возз'єднання.
Україна за часів Руїни
Руїна — період історії України кінця XVII століття, що відзначився розпадом української державності і загальним занепадом.
Деякі історики (наприклад, М. Костомаров) пов'язують її з правлінням трьох гетьманів — ставлеників Москви (Івана Брюховецького, Дем'яна Многогрішного та Івана Самойловича) й обмежують хронологічно 1663—1687 та територіально — Лівобережною Україною. Інші історики (наприклад, Б. Крупницький) вважали, що Руїна відносилась як до Ліво-, так і до Правобережжя і тривала від смерті Богдана Хмельницького до початку правління Івана Мазепи — 1657—1687.Під час Руїни Україна була поділена по Дніпру на Лівобережну та Правобережну, і ці дві половини ворогували між собою. Сусідні держави (Польща, Московія, Османська імперія) втручалися у внутрішні справи України, й українська політика характеризувалась намаганням підтримувати приязні стосунки з тією чи іншою окупаційною силою. Українську Православну Церкву в 1686 було підпорядковано Московському Патріархатові. Українські лідери цього періоду були, в основному, людьми вузьких поглядів, котрі не могли здобути широкої народної підтримки своїй політиці: (І. Брюховецький, М. Ханенко, Ю. Хмельницький, Д. Многогрішний, С. Опара, І. Сірко, Я. Сомко, П. Суховій, П. Тетеря). Гетьмани, які віддали всі свої сили, щоб вивести Україну із занепаду: І. Виговський, П. Дорошенко. Причини Руїни: відсутність загальнонаціонального лідера, який би міг продовжити справу Богдана Хмельницького після його смерті,глибокий розкол серед української політичної еліти з питань внутрішньої та зовнішньої політики,егоїстичність козацької старшини, її нездатність поставити державні інтереси вище від вузькокланових та особистих, перетворення українських теренів на об'єкт , загарбницьких зазіхань Росії, Польщі, Османської імперії та Кримського ханства внаслідок внутрішньої міжусобної боротьби,
Андрусіївське перемир’я (9 лютого 1667) – припинення війни і перемир’я до червня 1680, лівобережна до Москви , правобережна до Польщі , Київ на 2 роки Москві , Запорізька Січ під спільним управлінням , при нападі татар спільні походи. Бучацький мирний договір жовтень 1672 – Польща віддала Поділля Туреччині , Брацлавщина і Київщина Дорошенку , Польща сплачує Туреччині 22 тис. золотих за зняття облоги з Львова. Польський сейм не визнав цього договору. Журавненський мирний договір (27 жовтня 1676) –скасовувалась щорічна данина 22 тис. за Бучацьким миром , Поділля залишалось у складі Османської імперії , значна частина Правобережжя під Дорошенком. Бахчисарайський мирний договір(23 січня 1681) – кордон між Туреччиною і Росією по Дніпру ,Туречинна приєднує північну Київщину , Брацлавщину, Москва получає Лівобережну Україну і Київ , протягом 20 років територія між Дністром і Бугом нейтральна.. Вічний мир (16 травня 1686) – Москва лівобережжя , Чернігово-Сіверщину , Запоріжжя , Польща відмовляється від Києва за 146 тис , Брацлавщина і південна Київщина нейтральна , Поділля Туреччині.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 350; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!