Зовнішня політика незалежної України. Головні кроки на шляху до європейської інтеграції.
Основні підвалини зовнішньополітичного курсу, як демократичною і миролюбного, були закладені декларацією про державний суверенітет України.
У липні 1993 р. Верховна Рада схвалила "Основні напрямки зовнішньої політики України". Документ визначив базові національні інтереси країни, обгрунтував засади та пріоритети її зовнішньої політики, серед яких — розширення участі в європейському співробітницт ві та в межах СНД, активна участь у діяльності ООН.
Відповідно до Ст. 18 Конституції України, .зовнішньополітична Діяльність України спрямована на забезпечення її національних інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародною співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародною права.
Розглянемо основні пріоритетні напрямки зовнішньої політики України.
Західний напрямок
Розвиток всебічних відносин з європейськими країнами. У 1992 р. Президент України підписав Заключний Акт наради з безпеки і співробітництва в Європі (НБСЄ), іцо сприяло інтеграції України у європейські структури. На саміті НБСЄ у листопаді 1999 р. Л.Кучма підписав Хартію Європейської безпеки на XXI ст.
9 листопада 1995 р. Україна стала 37 членом Ради Європи. У 19% р. Україна приєдналася до об'єднання держав Центр Європейських ініціатив (ЦЄІ), мета якою - служити зміцненню стабільності і безпеки у цьому регіоні. Підписано угоди, в яких закріплено відсутність будь-яких територіальних претензій з усіма європейськими сусідами України. Тим самим навколо України створено пояс безпеки і стабільності. У перспективі Україна прагне до рівноправного членства у Європейському Союзі. Прийнято стратегію інтеграції України у Євросоюз, набрала чинності і почала втілюватися в життя Угода про партнерство і співробітництво.
|
|
|
Проблема набуття Україною членства в Євросоюзі розглядається у такій послідовності:
узгодження з європейською стороною конкретного плану дій щодо отримання Україною статусу асоційованого члена ЄС (упродовж 2002-2003 років);
— підписання угоди про асоційоване членство не пізніше 2005 р.;
— забезпечення ефективного втілення всіх положень зазначеної угоди.
— безпосередній вступ до ЄС (після 2010 р.).
Нині співпраця з Європейським Союзом набула системного і динамічного характеру. Про розширення інтеграційних процесів з ЄС свідчить і запровадження інституту уповноваженого України з питань європейської інтеграції, покладання на Міністерство економіки додаткових функцій, що стосуються питань європейської інтеграції, створення в Міністерстві закордонних справ посади державного секретаря з питань європейської інтеграції, визначення окремих структурних підрозділів в центральних органах виконавчої влади, які відповідають за співпрацю з ЄС.Стрижнем стратегії економічного та соціального розвиту на найближчі десять років має стати створення реальних передумов вступу України до Європейською союзу. Ми вже пройшли певну частину цього шляху. У 1998 р набрала чинності Угода про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським союзом. У 2000 р. Указами
|
|
|
Президента України затверджено Стратегічну програму інтеграції України в ЄС. Важливе значення для стану відносин між нашою державою та Євросоюзом мало схвалення Європейською Радою у грудні 1999 р. Спільної стратегії €С та України. Принциповим кроком у зміцненні та розвитку стратегічного партнерства стали п'ятий самміт Україна — ЄС (Ялта, вересень 2000р.), а також прийняття "Плану дій ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ в Україні" (12 грудня 2001 р.). Така послідовна робота виводить весь комплекс відносин Україна — ЄС у площину практичної реалізації завдань, пов'язаних зі вступом нашої країни до Євросоюзу. На це мають бути спрямовані всі інсти- туційні перетворення, політика економічних, соціальних та гуманітарних реформ.
|
|
|
Україна і СНД
Уряд Б.Єльцина сподівався зберегти за Москвою становище керівного центру на всій території колишнього СРСР за допомогою меха нізму Співдружності незалежних держав. Статус СНД не конкретизувався, щоб у зручний час перетворити цей консультативний орган на конфедеративну або навіть федеративну державу. Москва почала будувати таку державу окремими блоками. В угоді про сили спільного призначення на перехідний період (лютий 1992 р.), договорі про спі-льну безпеку (травень 1992 р.), договорі про економічний союз (вересень 1993 р.), передбачалось утворення наднаціональних органів, здатних розв'язувати принципові питання без узгодження з вищими законодавчими та виконавчими органами країн - членів СНД.
Про ставлення України до СНД вже йшлося в попередньому розділі. Україна вислупас проти перетворення СНД на налдержавну структуру, на суб'єкта міжнародного права. У 1994 р. Україна приєдналася на правах асоційованого члена до економічного союзу в рамках СНД. У той же час вона не пітписата Статут СНД, угоди про створення об'єднаних збройних сил, про сили спільного призначення та інші документи, які передбачали надання інститутам СНД державних функцій. Керівництво України робить наголос на економічній складовій у діяльності СНД, прагне до розширення співробітництва між країнами СНД на двосторонній основі.
|
|
|
Україно-російські стосунки
Особливе значення для України має розвиток відносин з Росією, які тривалий час залишалися складними і суперечливими. Взаємовідносини ускладнювалися такими питаннями, як розподіл іноземних боргів, закордонного майна та активів СРСР, розподіл Чорноморського флоту, статус м.Севастополя, різні позиції шодо НАТО.
31 травня 1997 р. президенти України і Росії Л.Кучма і Б.Єльцин підписали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською федерацією. Кінцева редакція ст.2 Договору про дружбу, співробітництво і партнерство мала такий вигляд: "Високі Договірні сторони відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань по Заключному акту Наради з безпеки і співробітництва в Європі поважають територіальну цілісність одна одної і підтверджують непорушність існуючих між ними кордонів". Цс означало, шо завершився процес розмежування України і Росії, розпочатий поїздкою делегації Центральної Ради на чолі з В.Винниченком у революційний І Іетрограл навесні 1917 р. І Ісретвореиня України з імперської периферії, якою вона була на почат ку XX ст., на суверенну державу стаю фактом і для російських політиків. У цьому й полягає історичне зна-чення Великого договору.
Договір заклав базу для вирішення всіх проблем у стосунках між Україною й Росією, надав цим стосункам нової якості. За минулі роки створено розгалужену організаційну структуру російсько українських відносин, забезпечено їх стійкий і динамічний розвиток, активні політичні й економічні зв'язки на всіх рівнях. Активізувалася міжпарламентська й міжурядовії взаємодія України іі Росії, по-кращилася робота Змішаної Українсько-Російської Комісії із співробітництва.
Велике значення для зміцнення дружби й взаєморозу міння між країнами мало проведення у 2002 році Року України в Російській Федерації та проголошення 2003 року Роком Російської Федерації в Україні.
Співпраця України й Росії базується на національних йпсрссах, на послідовному просуванні країн шляхом демократії, формуванні необхідних умов для стійкоїх) економічного зростання й підвищення життєвого рівня населення.
Відносини з провідною країною світу США
До першочергових пріоритетів зовнішньої політики належить співробітництво з США, яке поступово еволюціонує у напрямі виходу на рівень партнерських віл носи н. Поліпшенню американо- україпських відносин значною мірою сприяла реалізація Україною свого без'ядерного статусу. У січні 1994 р. у Москві було підписано угоду між Україною, Росією та США, згідно з якою Україна зобов'я-зувалася протягом семи років вивезти до Росії для розкомплектуван- ня всі ядерні боєзаряди. Наприкінці цього ж року в Будапешті піл час роботи НБСЄ лідери України, Росії, США й Великобританії підписали Меморандум про гарантії безпеки України.
Стосунки з НАТО
У зв'язку зі змінами у формуванні системи колективної безпеки в Європі подальше дотримання Україною позаблокової політики стало безперспективним. Виходячи з міркувань національної і європейської безпеки, Україна поглиблює співробітництво з НАТО. У 1997 р. було підписано Хартію про особливе партнерство України і НАТО. Обидві сторони брали на себе зобов'язання розширювати співробітництво, розвивати особливе партнерство, яке сприятиме забезпечені ію більшої стабільності, спільних демократичних цінностей у Цсн- трально-Східній Європі. Зокрема, прийнятий документ передбачав запровадження механізму консультацій з політичних питань і питань, що стосувалися безпеки, включаючи безпеку України, підтримання миру, врегулювання конфліктів та гуманітарних операцій. Консультації стосувалися також політичних і оборонних аспектів нерозповсюдження ядерної зброї, контролю над озброєнням та роззброєнням, боротьби з контрабандою наркотиків та тероризмом. Українська сторона зобов'язувалася забезпечили повну підтримку діяльності Центру інформації та документації, заснованому НАТО у Києві. Україна засновувала військову місію зв'язку як частину своєї місії при НАТО в Брюсселі. Хартія про партнерство була визнанням з боку НАТО стратегічної ролі України у побудові нової схеми Європейської безпеки. Самій Україні треба було виключити прийняттям Хартії виникнення недовіри з боку сусідів - Польщі, Угорщини й Чехії. Існував ще й російський аспект. Росія формалізувала свої відносини з ІІАТО шляхом договірного оформлення взаємних зобов'язань. Відсутність подібної формалізації ставила б Україну в неприйнятне становище буферної зони. П'ятирічний термін співпраці України з НАТО на основі Хартії про особливе партнерство засвідчив необхідність переходу на нові, більш глибокі форми співробітництва. Саме тому у травні 2002 р. на засіданні Ради національної безпеки й оборони України було ухвалено проект Стратегії відносин з НАТО, кінцевою метою якої у майбутньому мас стати приєднання держави до системи колективної безпеки в Європі, яка інші базується на НАТО.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 305; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!