Повсякденне життя українців у 1964-85рр.
Період "застою" і кризи радянського суспільства (1964-1985 рр.)
Після усунення М.Хрущова суть консервативного курсу нового керівництва визначається єдиним словом — "стабілізація", яке стало своєрідним символом брежнєвської епохи. Проте досягти цієї мсти, як зазначають дослідники цього періоду, відразу проводячи жорсткий консервативний курс, було неможливо, адже система втратила два важливих стимули розвитку економіки: зі смертю Сталіна - страх перед репресіями, з усуненням Хрущова - ентузіазм і романтичну віру.
Спроби реформування економіки
У 1965 р. почалася економічна реформа з метою прискорення науково-технічного прогресу, інтенсифікації розвитку народного господарства СРСР.
Сільське господарство
Реформа в сільському господарстві передбачала:
-підвищення закупівельних цін на сільськогосподарську продукцію;
-встановлення твердих планів закупівлі сільськогосподарської продукції. За здану понад план продукцію встановлювалася надбавка 50% закупівельної ціни;
-перерозподіл націоналів юго доходу на користь сільського господарства:
а заходи, що сприятимуть розвитку соціальної сфери села.
Однак, істотних змін в аграрній політиці не відбулося - реформа лише дещо "обновила" колгоспну систему. Зміни не призвели до ліквідації відставання виробництва сільськогосподарської продукції, створення достатку продовольства і сировини для промисловості.
|
|
|
Дія забезпечення населення продовольством держава була змушена закуповувати хліб за кордоном.До цього слід додати безгосподарське використання земель: відведення найродючіших грунтів під індустріальну забудову, бездумні програми хімізації, меліорації та будівництва штучних водоймищ. Занедбаною залишалися соціальна та духовна сфера на селі.
Промисловість
Реформа в промисловості передбачала перехід від адміністративних до економічних методів управління:
-переведення підприємств на госпрозрахунок;
-оцінку діяльності підприємств не за валовою, а за реалізованою продукцією;
-створення на підприємствах фондів матеріального стимулювання і т.ін.
Але, з іншого боку, здійснювалася централізація управління економікою: замість республіканських раднаргоспів, створених Хрущовим, відновлювалася система управління через союзні та СОЮЗІНО- рсспубліканські міністерства. 95% підприємств України знову були підпорядковані Москві.
На першому стані проведення реформи забезпечувалися відносно високі темпи розвитку промисловості. Економісти називали восьму п'ятирічку (1966-1970 рр.) "золотою". В Україні основні виробничі фонди і загальний обсяг промислового виробництва зросли в 1,5 рази, а національний дохід — на 30%.
|
|
|
Проте вже на поч. 70-х рр. з'явилися перші симптоми краху реформи.
Посилення кризових явищ
Причини провалу економічної реформи сср. 60-х рр.:
реформа не торкалася основ адміністративно-командної системи, не мала комплексного характеру, не змінювала структурної, інвестиційної політики;
партійно-державний апарат не міг, та й не хотів відмовлятися від звичних методів управління економікою.
З поч. 70-х років темпи економічного зростання уповільнюють ся. Середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу в Україні становили відповідно:
• у 1966-1970 рр. -6,7 і 7,8%;
• У 1971-1975 рр. - по 5,6%;
• У 1976-1980 рр. - 3,4 і 4,3%;
• у 1981-1985 рр. - 3,5 і 3,6%.
З 1970 р. КДБ республіки очолив В.Федорчук. ініціатор особливо жорстких політичних репресій (КДБ України мав репутацію най брутальнішого в СРСР).
Новим секретарем ЦК КПУ з питань ідеології став В.Маланчук. під кураторством якого в Україні було встановлено тотальний ідеологічний контроль, розгорнулася шалена боротьба з "українським буржуазним націоналізмом".
Спираючись на допомогу Малапчука та Федорчука, Щерби ць- кий здійснив "чистку" КПУ, виключивши із неї близько 37 тис. членів.Партійно-державне керівництво України взяло курс на зміцнення тоталітарної системи.Узаконення необмеженої влади КПРС
|
|
|
Конституція СРСР 1977 р. і Конституція УРСР 1978 р., у яких говорилося про демократизацію політичної системи, розширення прав і свобод радянських громадян, рівність націй, розходилися з реальним життям. Конституція формально узаконила необмежену владу комуністичної партії, оголосивши її "ядром політичної системи суспільства".Політичне жигтя в СРСР у цілому і в республіці зокрема дедалі більше набуває закритого характеру, наростає диктат. Усередині партії зростає прірва, шо відділяє партійну верхівку від основної маси комуністів.У цих умовах як протест проти антинародних дій партійно-державного апарату, проти обмеження національного життя в Україні набирає силу дисидентський рух (дисидент - від лат. "незгодний").
Дисидентський рух в Україні
Дисидентський рух виник в Україні в сер. 50-х рр. і був загальноукраїнським явищем: охоплював різні соціальні прошарки населення всіх регіонів республіки.
Дисидентський рух ставив за мсту вільний розвиток української культури і мови, забезпечення громадянських прав і був проявом національно-визвольного руху.
|
|
|
Слід підкреслити, шо більшість дисидентів не виступала проти радянської влади і прагнула мирних форм діяльності. Українські дисиденти були реформістами, а не революціонерами.
Ядро українського дисидситства склали вже відомі Вам "шістдесятники" - поети Л.Костенко, В.Симонснко, М.Вінграновський.
критики І-Дзюба, І.Світличний, Є.С'верстюк. художниця А.Горська, перекладам М.Лукаш. Згодом до них приєдналися В.Стус, В.Голо- бородько, Ігор га Ірина Калинці, брати Горині, генерал П.Григоренко
та інші.
Етапи дисидентського руху
Сер. 50-х рр. - 1968 р. - зародження дисидентства, його ідео- логічнс та організаційне оформлення.
На цьому етапі основним проявом дисидентства стали протести, звернення на адресу керівників країни, які стосувалися національної проблеми, репресііі проти інакодумців, проблем демократизації. Поширилася безцензурна література - "самвидав" і "тамвидав". У "самвидаві" циркулювали такі визначні твори, як "Інтернаціоналізм чи русифікація" І.Дзюби, "Приєднання чи возз'єднання" М.Брайчевського, "Собор у риштуванні** Є.Сверспока, "Репортаж із заповідника ім. Бсрії" В.МорОза. Самвидавча література була головним джерелом інформації дисидентського руху, пробуджувала патріотичні почуття, національну самосвідомість.
З метою переходу до організованих форм боротьби утворюються легальні групи дисидентів.
У 1959 р. на Львівщині виникла Українська робітничо-селянська спілка на чолі з ЛЛук'яненком, яка вимагала виходу України зі складу СРСР згідно з Конституцією.
Україна мала "стати абсолютно ні від кого незалежною самостійною державою з широко розвиненим соціалістичним державним устроєм".
За доносом групу заарештували, Л.Лук'яненка засудили до страти, а через 73 доби вирок замінили 15-річним ув'язненням.
У 1967 р. органами КДБ була викрита підпільна організація "Український національний фронт", що діяла з 1964 р. на західноукраїнських землях. Учасники УНФ ставили за мету утвердження самостійної Української держави, розробили програму перебудови суспільства на демократичних засадах.
1968 1976 рр. — піднесення дисидентського руху і тимчасовий вихід його із ПІДПІЛЛЯ.
Активізації діяльності дисидентів сприяли:
-інтервенція радянських військ у Чехословаччину в 1968 р., що викликала хвилю обурень і протестів;
-видання протягом 1970 1974 рр. у Львові самвидавчого журналу Український вісник", головним редактором якого був В.Чорновіл. Журнал сприяв організації і консолідації дисидентського руху;
- нарада з безпеки іа співробітництва в Європі в 1975 р. Радянський Союз підписав Гельсінський Акт, який передбачав гарантію громадянських прав і свобод у країнах-учасницях наради. У 1976 р. ц Україні для сприяння і контролю за реалізацією Гельсінською Акта була створена Українська Гельсінська Група, яку очолив письменник М.Рудснко. Цс була перша легальна дисидентська організація. Її членами стали 37 осіб — усі найбільш активні дисиденти того часу: В.Чорновіл, Л.Лук'яненко, В.Стус, І.Кандиба, Ю.Шухсвич іа ін. Влада вчинила погром ірупи. 23 особи були заарештовані і позбавлені воді. У неволі загинули В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвнн. Розгром групи і репресії призвели до спаду активності дисидентського руху.
3 середини 80-х рр. — з початком перебудови — діяльність дисидентів активізується, створюються умови для національно-державного відродження.
Цей етап дисидентського руху буде висвітлено далі — при огляді суспільно-політичного життя України в період перебудови.
Завдяки самовідданій діяльності українських дисидентів визрівала ідея про необхідність угворення власної незалежної держави, про необхідність кардинальних перетворень у всіх сферах життя радянського суспільства.
Дата добавления: 2018-05-09; просмотров: 573; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!