Фізичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин
ОСНОВИ ЦИВІЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ
1. ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА.. 2
2. Цивільне законодавство. 3
3. Цивільні правовідносини. 5
4. Фізичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин. 6
5. Юридичні особи як суб’єкти цивільних правовідносин. 9
6. Об’єкти цивільних прав. 12
7. Правочини. 15
8. Представництво. 17
9. Строки та терміни. Позовна давність. 18
10. Загальні положення про право власності та інші речові права. 20
11. Загальні засади права інтелектуальної власності 23
12. Загальні положення про зобов’язання. 25
13. Загальні положення про договір. 30
14. Окремі види договірних зобов’язань. 32
14.1. Договори купівлі-продажу. 32
14.2. Договір дарування. 34
14.3. Договір ренти. 34
14.4. Договір довічного утримання (догляду) 35
14.5 Договори найму (оренди). 36
14.6. Договір позички. 38
14.7. Договори підряду. 38
14.8 Загальні положення щодо договорів про надання послуг. 40
14.9. Договори про надання послуг у сфері перевезень. 40
14.10. Договори зберігання. 41
14.11. Договір страхування. 42
14.12. Договір доручення. 43
14.13. Договір комісії 43
14.14. Договір управління майном.. 43
14.15. Договір фінансової спрямованості 44
14.16. Договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності 45
14.17. Договори про спільну діяльність. 45
15. Недоговірні зобов’язання. 46
16.СПАДКОВЕ ПРАВО.. 51
16.1. Загальні положення про спадкування. 51
16.2. Спадкування за заповітом.. 51
16.3. Спадкування за законом.. 52
|
|
|
16.4. Здійснення права на спадкування. 53
17.ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ЦІВИЛЬНОГО ПРОЦЕСУАЛЬНОГО ПРАВА УКРАЇНИ.. 55
17.1. Поняття, предмет і система цивільного процесуального права України. Цивільне процесуальне законодавство. 55
17.2. Поняття, види і стадії цивільного судочинства. 56
17.3. Цивільні процесуальні правовідносини. 59
ЗАПИТАННЯ ПО КУРСУ ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО.. 62
ЦИВІЛЬНЕ ПРАВО УКРАЇНИ ЯК ГАЛУЗЬ ПРАВА
Предмет цивільного права складають дві групи відносин:
1) майнові відносини (відносини власності та відносини товаро- і грошообігу);
2) особисті немайнові відносини. Ці відносини, у свою чергу можна поділити на:
- особисті немайнові відносини, що не пов'язані з майновими відносинами. Ними є відносини, у які вступає особа, реалізуючи свої права на життя, охорону здоров'я, особисту недоторканість, сім'ю, ім'я, особисте життя та його таємницю, свободу пересування тощо;
- особисті немайнові відносини, які пов'язані з майновими відносинами. До цих відносин належать такі, що виникають у сфері інтелектуальної власності (наприклад, пов'язані із правами інтелектуальної власності на: літературний, художній та інший твір; винахід, корисну модель, промисловий зразок; комерційне найменування; торговельну марку; комерційну таємницю).
|
|
|
Метод цивільного права — це сукупність способів та заходів, що впливають на формування поведінки суб'єктів цивільних правовідносин.
Цивільно-правовий метод характеризується певними особливостями, а саме:
- правове становище суб'єктів цивільних правовідносин є рівним;
- суб'єкти цивільних правовідносин самостійні і вільні у визначенні характеру своїх відносин у межах чинного законодавства;
- цивільна відповідальність суб'єктів цивільних правовідносин носить майновий характер;
- для розв'язання спорів між суб'єктами цивільних правовідносин встановлено специфічний порядок.
На підставі вищевикладеного, можна визначити, що цивільне право України - це галузь права, яка регулює майнові та особисті немайнові відносини (як ті, що пов'язані з майновими відносинами, так і ті, що не пов'язані з ними) між суб'єктами цивільних правовідносин на засадах юридичної рівності цих суб'єктів і їх майнової відповідальності.
Система цивільного права України визначається структурою Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) і складається із двох частин - загальної та особливої.
Загальна частина цивільного права містить норми та інститути, що застосовуються при регулюванні всіх цивільних правовідносин, тобто мають значення для всієї галузі цивільного права. До цієї частини входять норми щодо цивільного законодавства, підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, а також відповідно їх здійснення і виконання, щодо захисту цивільних прав та інтересів, стосовно суб'єктів цивільних правовідносин, об'єктів цивільних прав, правочинів, представництва, строків і термінів, позовної давності.
|
|
|
Особлива частина охоплює норми та інститути, які врегульовують окремі майнові та особисті немайнові цивільні правовідносини, а саме норми щодо особистих не майнових прав фізичної особи, права власності та інших речових прав, права інтелектуальної власності, зобов'язального права і спадкового права.
Цивільне законодавство
Норми цивільного права закріплені в різних нормативних актах (Конституції України, Цивільному кодексі України, окремих законах тощо). Сукупність таких актів і складає цивільне законодавство.
Отже, цивільне законодавство-це сукупність нормативних актів, які містять цивільно-правові норми.
Загальними засадами цивільного законодавства є:
1) неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини;
|
|
|
2) неприпустимість позбавлення права власності, крім випадків, встановлених Конституцією України та законом;
3) свобода договору;
4) свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом;
5) судовий захист цивільного права та інтересу;
6) справедливість, добросовісність та розумність.
Основу цивільного законодавства, як і всього законодавства України, становить Конституція України від 28 червня 1996 р. Уній закріплені норми, зокрема щодо права власності (статті 13, 14, 41 тощо), особистих немайнових прав (наприклад, статті 21 -24, 27-34) та ін.
Найважливішим нормативним актом після Конституції України в системі цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) від 16 березня 2003 р. Він поділений на шість книг.
Книга перша "Загальні положення" складається з 5 розділів, що поділяються на 19 глав, присвячених основним положенням (цивільному законодавству, підставам виникнення цивільних прав та обов'язків, а також відповідно їх здійсненню і виконанню, захисту цивільних прав та інтересів), особам (фізичним та юридичним особам, участі держави. Автономної Республіки Крим, територіальних громад у цивільних відносинах), об'єктам цивільних прав (загальним положенням про ці об'єкти, речам, майну, цінним паперам, нематеріальним благам), правочинам і представництву, строкам і термінам, позовній давності.
Книга друга "Особисті немайнові права фізичної особи" містить З глави, у яких визначаються загальні положення щодо особистих немайнових прав, а також розкривається зміст кожного з таких прав, як тих, що забезпечують природне існування фізичної особи, так і тих, що забезпечують її соціальне буття.
Книга третя "Право власності та інші речові права" охоплює 2 розділи з 12 глав. У них регламентовано загальні положення про право власності, порядок і підстави його набуття, припинення та захисту, про право спільної власності, право власності на землю і житло, а також встановлено загальні положення про речові права на чуже майно і розкрито зміст таких прав, як право володіння чужим майном, сервітут (право користування чужим майном), емфітевзис (право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб) і суперфіцій (право користування чужою земельною ділянкою для забудови).
Книга четверта "Право інтелектуальної власності" містить 12 глав, у яких висвітлено питання щодо загальних положень про право інтелектуальної власності та окремих його видів (права інтелектуальної власності на літературний, художній та інший твір, наукове відкриття, раціоналізаторську пропозицію тощо).
Книга п'ята "Зобов'язальне право" складається з 4 розділів, поділених на 37 глав. У них визначаються поняття зобов'язання, його сторони, підстави і порядок виконання, забезпечення виконання та припинення, правові наслідки порушення зобов'язання; формулюється поняття договору, встановлюються його умови, порядок і підстави укладення, зміни та розірвання договору, а також розкривається зміст кожного окремого виду договірних зобов'язань (купівлі-продажу, дарування, підряду, зберігання страхування тощо) і не договірних зобов'язань (наприклад, публічної обіцянки винагороди, набуття, збереження майна без достатньої правової підстави).
Книга шоста "Спадкове право" охоплює 7 глав, у яких закріплено норми, присвячені загальним положенням про спадкування, спадкуванню за заповітом і за законом, здійсненню порядку на спадкування, виконанню заповіту, оформленню права на спадщину і спадковому договору.
Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України. До таких законів належать, зокрема, закони України "Про захист прав споживачів" від 12 травня 1991 р. (у редакції Закону України
№ 3161-ІУ від 1 грудня 2005 р.), "Про заставу" від 2 жовтня 1992 р., "Про транспорт" від 10 листопада 1994 р., "Про страхування" від 7 березня 1996 р. (у редакції Закону України № 2746-ПІ від 4 жовтня 2001 р"), "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15 травня 2003 р., "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" від 11 грудня 2003 р., "Про цінні папери та фондовий ринок" від 23 лютого 2006 р. тощо.
Крім того, до актів цивільного законодавства належать підзаконні нормативні акти: акти Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти інших органів державної влади України і органів влади Автономної Республіки Крим (Правила надання послуг із централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовід ведення, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 р. № 630; Правила роздрібної торгівлі транспортними засобами і номерними агрегатами, затверджені наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 31 липня 2002 р. № 228; Правила повітряних перевезень пасажирів і багажу, затверджені наказом Державної служби України з нагляду за забезпеченням безпеки авіації від 14 березня 2006 р. № 706/12580, та ін.).
Частиною національного цивільного законодавства є і чинний міжнародний договір, який регулює цивільні відносини, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України (наприклад, Договір між Україною та Румунією про правову допомогу та правові відносини в цивільних справах від ЗО січня 2002 р.). Прн ньому, якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному в установленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України.
Потрібно зауважити, що акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли із дня набрання ними чинності.
Акти цивільного законодавства не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи.
Цивільні правовідносини
Цивільні правовідносини виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів, тобто певних життєвих обставин, ситуацій, інших подій і дій, з якими пов'язано настання певних правових наслідків (наприклад, укладення договору, створення літературного твору, завдання шкоди).
Можна виділити певні особливості цих правовідносин, а саме вони:
1) е майновими і особистими немайновими відносинами;
2) засновуються на юридичній рівності суб'єктів і їхній майновій самостійності;
3) формуються на основі вільного волевиявлення.
Отже, цивільні правовідносини — це врегульовані нормами цивільного права майнові та особисті немайнові відносини, що засновані на вільному волевиявленні самостійних щодо майна, юридично рівних суб'єктів і що виникають, змінюються та припиняються на підставі юридичних фактів.
Цивільні правовідносини, як і будь-які інші правовідносини, мають свою внутрішню побудову і складаються із трьох елементів:
1) суб'єктів;
2) об'єктів;
3) змісту.
Суб'єкти- це учасники цивільних правовідносин, носії цивільних прав та обов'язків. Такими учасниками е фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Об'єкти - це певні матеріальні або нематеріальні блага, із приводу яких суб'єкти вступають у цивільні правовідносини, зокрема, речі, майнові права, результати робіт, послуги, інформація тощо.
Зміст складають цивільні права та обов'язки суб'єктів цивільних правовідносин, що відповідно реалізовуються або виконуються у сфері таких правовідносин.
Фізичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин
Фізичною особою вважається людина як учасник цивільних правовідносин.
У цивільних правовідносинах можуть брати участь громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. При цьому іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України.
Однак для того, щоб людина могла виступати суб'єктом цивільних правовідносин, вона має бути наділена цивільною правоздатністю і цивільною дієздатністю.
Цивільна правоздатність - це здатність мати цивільні права та обов'язки. Вона притаманна усім фізичним особам незалежно від віку, стану здоров'я тощо.
За загальним правилом цивільна правоздатність фізичної особи виникає в момент її народження. Проте у випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. Крім того, законодавець може встановити, що здатність мати окремі цивільні права та обов'язки пов'язана з досягненням фізичною особою відповідного віку.
Припиняється цивільна правоздатність фізичної особи в момент її смерті.
Позбавити фізичну особу цивільної правоздатності неможна ні за яких умов. А ось обмеження такої здатності в певних випадках допускається.
Обмеження цивільної правоздатності може бути добровільним (коди особа самостійно і за власним бажанням обмежує себе у здатності мати певні цивільні права та обов'язки, зокрема відмовляється від права власності на якесь майно) і примусовим (допускається тільки у виняткових, передбачених законом випадках, наприклад, у разі позбавлення особи волі за вироком суду).
Цивільна дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання.
Цивільну дієздатність мають тільки фізичні особи, які усвідомлюють значення своїх дій та можуть ними керувати.
Розрізняють три види цивільної дієздатності залежно від її обсягу:
1) часткову, що мають фізичні особи, які не досягли чотирнадцяти років (малолітні особи).
Вони наділені правом: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (тобто ті, що задовольняють побутові потреби особи, відповідають її фізичному, духовному чи соціальному розвитку та стосуються предмета, який має невисоку вартість); здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею шкоду;
2) неповну. Нею наділені фізичні особи у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітні особи).
Ці особи мають право: самостійно вчиняти дрібні побутові правочини, розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено заковом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним ними на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
Неповнолітні особи мають право вчиняти й інші правочини, але лише при отриманні на це згоди їх батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
За завдану шкоду неповнолітня особа несе відповідальність особисто. Однак у випадках, установлених законом, якщо в цієї особи недостатньо майна для відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки (усиновлювачі) або піклувальник;
3) повну, що мають фізичні особи, які досягли вісімнадцяти років (повноліття).
Такі особи мають право набувати для себе будь-які цивільні права і самостійно їх здійснювати. Вони здатні створювати своїми діями для себе будь-які цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність за їх невиконання.
У визначених законодавцем випадках фізичні особи можуть набути повну цивільну дієздатність і до досягнення ними вісімнадцятирічного віку. Крім того, у передбачених законом випадках їм можуть таку здатність надати орган опіки та піклування чи суд.
Так, у разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.
Повна цивільна дієздатність може бути надана:
- фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим договором;
- неповнолітній фізичній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини;
- фізичній особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися підприємницькою діяльністю.
Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки.
Якщо припинено шлюб до досягнення фізичною особою повноліття, визнано його недійсним із підстав, не пов'язаних із протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна цивільна дієздатність зберігається. Також зберігається повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, у разі припинення трудового договору, укладеного з нею, припинення її підприємницької діяльності.
Законодавець допускає можливість обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, але тільки в судовому порядку.
Отже, суд має право обмежити цивільну дієздатність фізичної особи за наявності таких підстав:
1) особа страждає на психічний розлад. Причому психічний розлад має бути таким, що істотно впливає на здатність усвідомлення цією особою значення своїх дій та (або) керування ними;
2) особа зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо. Проте самого факту зловживання для обмеження цивільної дієздатності недостатньо. Таким зловживанням особа має ставити себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.
Крім того, за наявності достатніх підстав суд може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.
Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. Така особа може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Усі інші правочини особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вчиняє за згодою піклувальника.
Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.
Також у судовому порядку фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка. Така особа не має права вчиняти будь-якого правочину. Усі правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її інтересах вчиняє її опікун. Він же і несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною особою.
Якщо відпадуть обставини, що стали підставою для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи або для визнання її недієздатною, суд поновлює цивільну дієздатність такої особи.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 562; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!