Індивідуальний інтонаційний стиль.
Семінарське заняття.Індивідуальні форми професійного спілкування.
ПЛАН
1. Особливості усного спілкування. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.
3. Функції та види бесід. Стратегії поведінки під час ділової бесіди.
4. Індивідуальний інтонаційний стиль. Мовний етикет.
5. Вимоги щодо організації та проведення заходів:
- ділова нарада,
- прийом відвідувачів,
- співбесіда з роботодавцем.
6. Етикет телефонної розмови.
Особливості усного спілкування. Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
Як уже зазначалося, спілкування за формою знакового представлення переділяється на усне, писемне та друковане.
Усне спілкування - це форма реалізації мовної діяльності за допомоги звуків, що являє собою процес говоріння. Воно широко застосовується в різних сферах суспільної діяльності людей.
Фахівці з проблем спілкування чітко визначають найважливіші особливості усного спілкування у порівняння з писемним.
| № | Усне | Писемне |
| 1. | Первинне | Вторинне |
| 2. | Монологічне, діалогічне, полілогічне | Монологічне |
| 3. | Розраховане на певних адресатів у конкретній ситуації | Найчастіше - з невизначеним адресатом, без урахування ситуації |
| 4. | Непідготовлене заздалегідь (здебільшого) | Попередньо обдумане |
| 5. | Живе, без старанного мовного оформлювання | Реальний, дбайливий добір фактів та їх мовне оформлювання |
| 6. | Імпровізоване | Докладний і ґрунтовний виклад думок |
| 7. | інтонація, міміка, жести (невербальні засоби) | Відсутність цих засобів |
| 8 | Чітко індивідуалізоване | Поглиблена робота над словами і текстом |
| 9. | Емоційне й експресивне | Редагування думки і форми її вираження |
| 10. | Повтори, перебивання, повернення до вже сказаного тощо | Самоаналіз написаного, можливість багаторазового переписування і вираження |
| 11. | Обмежене в часі | Можливість перечитування |
| 12. | Особливості комунікативної ситуації | Текстові характеристики |
Отже, для усного спілкування визначальним є: безпосередня наявність адресата, замкнена цілісна комунікативна ситуація, складниками якої є комуніканти й текст, невербальні засоби спілкування, інтонація, емоційність та експресивність. Головна складність в оволодінні усним спілкуванням є необхідність і вміння визначити на слух (навіть інтуїтивно) доцільність чи недоцільність того чи іншого слова, звороту, інтонації, манери мовлення в кожній конкретній ситуації.
|
|
|
Способи впливу на людей під час безпосереднього спілкування.
До способів спілкування, як зазначалося, відносять також способи впливу однієї людини на іншу (або інших), коли ми прагнемо «спровокувати» її поведінку в потрібному нам напрямі, знайти в системі її діяльності «слабкі місця», визначити фактори, що керують нею, і намагаємося змінити їх.
|
|
|
Отже, будь-який вплив здійснюється з метою формування, закріплення або зміни установок, поглядів, взаємин, почуттів, дій тощо. Психологічні механізми різних за природою видів впливу не однакові. Кожний з них специфічний і застосовується за певних умов.
До групи психологічних способів впливу на людей належать навіювання, наслідування, психічне зараження і т. ін. Це механізми, які діють насамперед на несвідоме. Існує ще такий важливий спосіб впливу, як переконання. На відміну від попередніх його використовують тоді, коли хочуть вплинути на свідомість людини. Якщо дія трьох перших механізмів пов'язана переважно з некритичним ставленням людей до інформації, поведінки, емоцій тих, хто діє на них, то переконання передбачає логічне мислення, критичний аналіз цих сигналів.
Переконання – це спосіб впливу, коли людина звертається до свідомості, почуттів і досвіду іншої людини з тим, щоб сформувати в неї нові установки. Переконання впливає не тільки на розум, а й на почуття, якщо звернення до інших супроводжується емоціями. Отже, переконання – це такий вплив однієї людини на іншу або на групу людей, який діє на раціональне та емоційне в їхній єдності, формує нові погляди, відносини, що відповідають вимогам суспільства.
|
|
|
Переконання не дасть належного результату, якщо його підмінено моралізуванням. Тому краще не вживати слів типу «мусиш», «зобов'язаний», «як не соромно» та ін. Така форма мішається як формальна і до неї ставляться іронічно, а то з презирством.
Навіювання– це психологічний вплив однієї людини на іншу або на групу людей, що передбачає некритичне сприймання висловлених думок і волі. Навіювання посідає дуже важливе місце в нашому житті, воно є механізмом, який дає змогу вплинути на несвідоме: установки, емоційні реакції, очікування тощо.
Під час навіювання не досягається згода, а лише забезпечується прийняття інформації, що містить готовий висновок. Використовуючи інформацію, людина, на яку впливають, має сама дійти необхідного висновку.
Виокремлюють такі види навіювання на людину:
1) коли вона перебуває в активному стані;
2) під гіпнозом;
3) під час сну.
За змістом впливу та кінцевим результатом навіювання буває позитивним і негативним, етичним і неетичним; за засобами впливу – прямим і непрямим.
|
|
|
При прямому навіюванні сугестор закликає до певної дії. Вона передається як наказ, вказівка, розпорядження і заборона (наприклад: «Усім бути завтра о 9 годині на роботі», «Цей блок включати не будемо» та ін.).
При непрямому навіюванні сугестор не говорить прямо про свою мету, проте виказує своє ставлення до предмета. Непряме навіювання розраховане на некритичне сприймання інформації, але для цього використовуються не наказові, а оповідні форми. Мета досягається за рахунок того, що викликаються сильні емоційні реакції.
Основними формами навіювання є натяк, схвалення, засудження (наприклад: «Наші сусіди вже закінчили оранку» або «У нас механік ніколи не перевіряє верстати» і т. ін.).
Одним із видів навіювання є самонавіювання.Це свідоме саморегулювання, навіювання самому собі уявлень, почуттів, емоцій. У цьому процесі людина сама створює модель стану або дій і вводить її у свою психіку. Моделі самонавіювання, на думку відомого психіатра В. Леві, «уводяться в пам'ять, переходять з короткочасної пам'яті в довготривалу, із свідомості в підсвідомість і, врешті-решт, автоматично, мимоволі починають впливати на самовідчуття й поведінку».
Психічне зараження– спосіб психологічного впливу, що відомий із сивої давнини. На відміну від навіювання та переконання, які часто застосовуються в міжособистісних взаєминах, у разі взаємодії з організованою групою психічне зараження яскраво виявляється як засіб впливу в групах малознайомих людей (це спостерігається під час релігійного екстазу, паніки і т. ін.). Свідомі характеристики властиві майже однаковою мірою більшості індивідів, зникають у таких умовах і замінюються несвідомими. Цим, мабуть, пояснюється, чому в натовпі не спостерігаються дії, які потребують цілеспрямованого логічного мислення, і чому тут люди спілкуються на низькому рівні.
Наслідування– особлива форма поведінки людини, що полягає у відтворенні нею дій інших осіб. Важливо наголосити, що наслідування може бути виявом активності індивіда, яка може бути наслідком власної ініціативи або результатом впливу інших людей, які розраховують на це й стимулюють певну поведінку різними засобами. Отже, наслідування може бути як несвідомим, так і свідомим, цілеспрямованим.
У дорослих механізми наслідування набагато складніші, аніж у дітей. Дорослі більш критично сприймають зразки, запропоновані їм для наслідування. Останнє в цьому разі більшою мірою є елементом навчання. Це стосується професійної діяльності, спорту, мистецтва і т. ін. Наприклад, молодий спеціаліст вчиться у досвідченого, наслідуючи зразки його дій, стратегії та тактики вирішення професійних завдань. Таке явище є позитивним.
На практиці навіювання, переконання, психічне зараження, наслідування рідко застосовуються в чистому вигляді. Найчастіше вони доповнюють одне одного, функціонують у системі.
2. Поради Дейла Карнегі
І. ШІСТЬ СПОСОБІВ викликати прихильність до себе людей:
Правило 1: Виявляйте щирий інтерес до інших людей.
Правило 2: Посміхайтеся!
Правило 3: Пам'ятайте, що для людини звук його імені є самим солодким і найважливішим звуком людської мови.
Правило 4: Будьте хорошим слухачем. Заохочуйте інших розповідати вам про себе.
Правило 5: Ведіть розмову в колі інтересів вашого співрозмовника.
Правило 6: Давайте людям відчути їх значущість - і робіть це щиро.
ІІ. Дванадцять способів переконання у своїй точці зору.
Правило 1: Єдиний спосіб домогтися найкращого результату в суперечці - це ухилитися від суперечки.
Правило 2: Виявляйте повагу до думки іншого, ніколи не кажіть людині, що він не правий.
Правило 3: Якщо ви не праві, визнайте це чесно і щиросердно.
Правило 4: Спочатку покажіть своє дружнє ставлення.
Правило 5: Хай ваш співрозмовник із самого початку буде відповідати вам "так, так".
Правило 6: Дайте співрозмовнику виговоритися.
Правило 7: Нехай ваш співрозмовник відчує, що ідея належить йому.
Правило 8: Чесно спробуйте побачити речі з погляду іншого.
Правило 9: Виявляйте співчуття до думок і бажань інших людей.
Правило 10: Волайте до благородних спонукань.
Правило 11: Надавайте своїм ідеям наочність, інсценує їх.
Правило 12: Кидайте виклик!
ІІІ. Дев'ять способів, як змінити людину, не завдаючи йому образи і не викликаючи обурення.
Правило 1. Починайте з похвали і щирого визнання гідності людини.
Правило 2. Звертайте увагу людей на їхні помилки, роблячи це в непрямій формі. Правило 3. Перш, ніж критикувати іншого, скажіть про свої власні помилки.
Правило 4. Задавайте питання замість того, щоб віддавати накази.
Правило 5. Дайте можливість людині врятувати своє обличчя.
Правило 6. Хваліть людину за кожен навіть самий скромний успіх і будьте при цьому щирі у своєму визнанні і щедрі на похвали.
Правило 7. Створіть людині добре ім'я, щоб він став жити відповідно до нього.
Правило 8. Користуйтеся заохоченням. Зробіть так, щоб недолік, який ви хочете в людині виправити, виглядав легко виправним, а справа, якою ви хочете його захопити, легко здійсненним.
Правило 9. Робіть так, щоб людям було приємно виконати те, що ви хочете.
2. Індивідуальні та колективні форми фахового спілкування.
Усне фахове спілкування відбувається у межах конкретних форм, яким властива особлива організація мовних засобів. В основу виокремлення цих форм покладено різні критерії:
1. За способом взаємодії між комунікантами виділяють:
монологічне(говорить один учасник спілкування);
діалогічне (зазвичай розмовляє двоє осіб);
полілогічне спілкування (розмовляють троє і більше учасників).
2. За кількістю учасників виокремлюють:
індивідуальне (спілкуються двоє);
колективне спілкування.
3. З урахуванням каналів комунікації виділяють:
безпосереднє спілкування ("обличчя до обличчя");
опосередковане (телефон, радіо, телебачення).
4. Залежно від змісту повідомлення розрізняють:
- побутове (обговорення щоденних проблем);
- наукове (обговорення наукових проблем);
- фахово-ділове (спілкування між людьми як представниками фахових установ);
- естетичне (передавання естетичної інформації).
Усі ці форми мовленнєвого спілкування істотно різняться між собою і мають свою специфіку. Особливе значення для фахової підготовки мають такі форми мовного спілкування як діалог, монолог і полілог.
Діалог- це форма ситуаційно зумовленого спілкування двох осіб, комунікативні ролі яких упорядковано змінюються (мовець стає адресатом, а адресат перетворюється на мовця).
Висловлювання у діалозі називаються репліками (комунікативними кроками).
Діалогічне професійне спілкування завжди прогнозує мету і завдання, формується під впливом мотивів фахової діяльності. Найхарактерніші ознаки діалогу:
- безпосередність словесного контакту двох учасників спілкування;
- швидкий обмін репліками без попереднього обмірковування;
- ситуативна залежність реплік;
- можливість імпліцитного способу передачі інформації (репліки скорочені, нерозгорнуті);
- використання паравербальних засобів (жести, міміка, рухи тіла, погляд, відстань тощо), що реалізуються візуально;
- зорове й слухове сприйняття учасників діалогу;
- важливість інтонації, тембру, тональності. Інтонація сприяє формуванню діалогічного контексту.
Монолог - форма мовлення адресанта, розрахована на пасивне й опосередковане сприйняття адресатом. Отже, реакція слухача не матеріалізується в знаковій формі мови.
Усі форми усного монологічного мовлення можна переділити на дві групи:
безпосередньо-контактне, або аудиторне монологічне мовлення (мовець і слухач перебувають у прямому контакті, бачать і чують один одного);
посередньо-контактне, або мікрофонне мовлення (радіо, телебачення).
Окреме місце займає внутрішній монолог - мовлення "про себе", міркування, роздуми.
Найважливіші ознаки монологу:
- однобічний характер висловлювання, не розрахований на негайну реакцію слухача;
- підготовленість і плановість (лекція, доповідь тощо);
- певна тривалість у часі;
- індивідуальна композиційна побудова значних за розміром уривків;
- розгорнутіші й складніші синтаксичні побудови;
- композиційна завершеність і загальна структурна цілісність висловлювання.
Полілог - форма спілкування між кількома особами. Полілог характеризується такими ознаками:
- залежність від ситуації, в умовах якої відбувається спілкування;
- високий рівень непідготовленості;
- істотне значення правил ведення полілогу;
- більш-менш однакова участь у спілкуванні всіх учасників. У межах названих форм і відбувається усне фахове спілкування.
2. Функції та види бесід. Стратегії поведінки під час ділової бесіди.
Серед індивідуальних форм усного професійного спілкування найбільш поширеною є ділова бесіда.
Бесіда - це розмова двох чи більше осіб з метою отримання певної інформації, вирішення важливих проблем. Бесіда- чи не найскладніший з усіх жанрів усного фахового спілкування, оскільки значною мірою це експромт, а для експромту треба мати значний життєвий досвід, величезний запас теоретичних знань, а також досконало володіти мовним етикетом.
Щоб досягти успіху під час бесіди, треба:
- ретельно готуватися до бесіди;
- бути уважним і тактовним до співрозмовника;
- постійно стимулювати у співрозмовника зацікавленість розмовою;
- вміти слухати співбесідника, враховувати його погляди, думки і докази;
- стежити за реакцією партнера й відповідно корегувати свої дії;
- висловлювати свої думки точно, логічно, переконливо;
- створювати атмосферу довіри, щоби привернути до себе співрозмовника.
Для того, щоб бесіда була ефективною, не можна:
- перебивати співрозмовника;
- різко прискорювати темп бесіди;
- негативно оцінювати особистість співрозмовника;
- підкреслювати відмінність між особою та співрозмовником;
- зменшувати дистанцію.
Залежно від змісту ділові бесіди можуть виконувати різні функції:
- обмін інформацією;
- формування перспективних заходів;
- контроль і координацію певних дій;
- взаємне спілкування під час вирішення актуальних проблем;
- підтримку ділових контактів на різних рівнях;
- пошук, висунення нових ідей;
- стимулювання дій у новому напрямку;
- розв'язання етичних проблем, що виникли під час спілкування.
Існують різні види бесід.
Залежно від мети спілкування та змісту бесіди переділяються на:
o ритуальні; o глибинно-особистісні; o ділові.
Залежно від кількості учасників виокремлюють такі бесіди:
o індивідуальні; o групові.
Індивідуальна бесіда - це розмова двох осіб, які прагнуть (обоє або один) до досягнення певної мети. Вона сприяє встановленню між співрозмовниками дружніх стосунків, взаєморозуміння, а також стимулює партнерів до взаємовигідної співпраці.
Ділова бесіда - це спілкування між особами з метою встановлення ділових стосунків, вирішення ділових проблем або вироблення правильного підходу до них. Зазвичай предметом обговорення під час ділових бесід є конкретна справа.
Ділова бесіда є цілеспрямованим спілкуванням з передбачуваним або попередньо запланованим результатом. Прикладами таких бесід є: обговорення нових проектів, бесіда з партнером по бізнесу, співбесіда з роботодавцем.
Фахівці з проблем ділового спілкування визначають ті чинники, що надають перевагу бесіді як формі взаємного спілкування:
- можливість диференційованого підходу до предмета обговорення з урахуванням поглядів, думок інших з метою прийняття оптимального рішення;
- швидкість реагування на висловлювання співбесідника з урахуванням його зауважень і пропозицій;
- підвищення компетентності співрозмовників за рахунок обміну думками;
- усвідомлення єдності позицій у вирішенні проблеми;
- відчуття власної значущості під час вирішення проблеми, отримання результату.
Зазвичай бесіда складається з таких етапів:
1. Визначення місця й часу зустрічі (на нейтральній, своїй, чужій території).
2. Початок бесіди. Він відіграє особливу роль у створенні сприятливої атмосфери спілкування. Отже, на початку бесіди передусім слід заручитися прихильністю свого співрозмовника, тобто справити приємне враження про себе. Час, відведений на це, досить обмежений, а тому слід продумати форму вітання, початкову фразу. На цьому етапі важливе значення мають невербальні форми взаємодії-вираз обличчя, поза, вітальний жест.
3. Формування мети зустрічі.
4. Обмін думками та пропозиціями.
5. Закінчення бесіди.
Під час бесіди слід триматися скромно, але впевнено. Не варто розмовляти уривчасто, ви маєте бути спокійним, чемним, щоби створити психологічно сприятливу атмосферу довіри, доброзичливості.
Десять кроків, що дозволять провести бесіду успішно
1. Ретельна підготовка.
Перед початком бесіди складіть її план, проаналізуйте ситуацію.
2. Пам'ятайте, до чого Ви прагнете.
Чітко сформулюйте мету бесіди, виберіть стратегію та тактику проведення бесіди.
3. Намагайтеся створити атмосферу довіри. Співбесідник намагатиметься зробити для Вас щось хороше, якщо
Ви справите приємне враження на нього.
4. Не підозрюйте співбесідника в ненадійності.
Взаємна довіра завжди необхідна, аби досягти поставленої мети.
5. З'ясуйте перед бесідою, чи має ваш співбесідник відповідні повноваження.
6. Не змушуйте співбесідника постійно приймати рішення.
7. Зосереджуйтесь на реальних потребах, а не на амбіціях. Поважайте думки співрозмовника, як свої власні. Дотримуючись цього правила, Ви матимете більше шансів обминути гострі кути й узгодити рішення.
8. Слухайте уважно співбесідника й ставте коректні запитання. Уміння слухати співрозмовника спонукає його до висловлювання власних думок, почуттів, переконань. Тоді виникає мить щирості, істинності, взаєморозуміння, поваги.
9. Працюйте на перспективу, а не на проміжні результати.
10. Підсумуйте результати бесіди.
Індивідуальний інтонаційний стиль.
Спілкування– це один із виявів соціальної взаємодії, в основі якого лежить обмін думками, почуттями, волевиявленнями з метою інформування.
Спілкування відбувається за певними визначеними правилами і вимагає серйозної, ґрунтовної підготовки. Щоб досягти успіху в спілкуванні, потрібно оволодіти його «технікою» та застосовувати її у щоденній практиці.
Під технікою спілкуваннярозуміємо сукупність стандартів культурної поведінки, етичних і естетичних норм у послуговуванні вербальними (словесними) і невербальними (погляд, жести, міміка) засобами комунікативної взаємодії. Поєднання цих елементів під час комунікації і становить мистецтво спілкування.
Через спілкування виявляється стан мовної культури суспільства, рівень володіння усним мовленням та характер взаємин між людьми. Щоб оволодіти мистецтвом спілкування, потрібно дотримуватися основних його правил:
1. Бути у спілкуванні ввічливим, привітним і доброзичливим, з повагою ставитись до співрозмовника.
2. Уміти відчувати співрозмовника, враховувати його настрій.
3. Стежити за реакцією співрозмовника на мовлення, апелювати до нього:
Зверніть увагу, будь ласка, на…
Як Ви переконалися, що…
Вам уже відомо, що…
4. Змінити тему розмови, якщо вона не подобається співрозмовникові.
5. Брати до уваги статусні ознаки співрозмовника (вік, стать, професію, посаду, рівень освіченості).
6. Уміти слухати й не перебивати співрозмовника. Увага до мовлення засвідчується фразами, що спонукають до спілкування:
Говоріть, будь ласка, я Вас слухаю!
Я Вас уважно слухаю!
Продовжуйте, будь ласка!
Мені приємно це чути.
Це дуже цікаво, розповідайте далі.
7. Бути максимально делікатним, не ставити запитань, які б виявилися недоречними.
8. Своєчасно реагувати на запитання співрозмовника. Якщо відразу не можете відповісти, тоскористайтеся такими фразами:
Я не готовий зараз дати відповідь.
Дозвольте подумати. (Дозвольте поміркувати.)
На жаль (на превеликий жаль), не володію достатньою інформацією, щоб відповісти одразу.
9. Вдало обирати тему, логічно будувати текст, дотримуючись норм у використанні мовного матеріалу.
10. Уникати багатослівності, надуживання термінами, професіоналізмами, цитуванням.
11. Належно обґрунтовувати свої думки.
12. Добирати мовні засоби, не виходячи за межі стилю, який відповідає типові комунікативної ситуації.
13. Брати до уваги присутність третьої особи. Якщо під час спілкування присутня 3-я особа, то потрібно приділяти увагу і їй, тобто адресувати певні звернення:
А Ви що з цього приводу скажете?
А Ви, добродію Кравченко (пане Петре), не хотіли б висловитися (щось додати до наших міркувань)?
Гадаю, що й пан Петро такої ж думки.
Цікаво було б знати думку пана Петра.
14. Послуговуватись у спілкуванні формами ввічливості, – словами, що підкреслюють шанобливе ставлення до людей:
Вибачте!
Будь ласка, не ображайтеся!
Перепрошую, чи не могли б Ви…
На жаль, так вийшло…
Щиро дякую за…
Дозвольте подякувати Вам за…
Щоб стати цікавим співрозмовником, необхідно:
* мати всебічні знання та інтереси, які постійно слід розвивати і поглиблювати;
* говорити про те, що цікавить слухачів;
* запам'ятовувати й записувати все цікаве, що чуєте чи читаєте;
* обдумувати початок розмови, щоб він привернув увагу слухачів;
* розмову будувати за принципом логічної послідовності; коли наступне випливає з попереднього, коли тези підкріплюються аргументами, а висновки закономірні й умотивовані;
* наводити цікаві факти;
* залучити слухачів до дискусії.
Отже, до усного ділового мовлення ставляться такі вимоги:
—точність у формулюванні думки, недвозначність;
—логічність, послідовність;
—стислість;
—відповідність між змістом і мовними засобами;
—відповідність між мовними засобами та ситуацією спілкування;
—відповідність між мовними засобами й стилем викладу;
—різноманітність мовних засобів;
—нешаблонність у побудові висловлювання;
—доречність;
—виразність дикції;
—відповідність інтонації мовленнєвій ситуації.
Усі ці вимоги мають ґрунтуватися на знанні літературних норм і чутті мови.
Д. Свіфт колись сказав мудрі слова: «Стиль може бути визначений так: власні слова на власному місці». Ми вже зазначали, що мудра людина знає що, коли, де і як сказати. «Біда, коли у людини не вистачає розуму, щоб добре сказати, або здорового глузду, щоб обережно промовчати...» (Ж.Лабрюйєр).
Зрозуміло, що мова людини допомагає сказати про людину все: яка вона, наскільки вихована і культурна, освічена.
Які ж фактори визначають індивідуальний стиль мовлення?
Учені визначають такі риси мовлення:
• темп викладу;
• небагатослівність, або, навпаки, ускладненість викладу додатковими подробицями;
• образність або сухувата логічність;
• словниковий запас.
Коли ж виробляється індивідуальний стиль мовлення? Лише тоді, коли людина:
• постійно працює над собою (їй доводиться часто публічно усно чи писемно виступати, що вимагає праці з літературою, відповідно – зі словом);
• поступово виробляє свою манеру викладу, свій підхід до відбору й упорядкування фактів, свої засоби впливу на аудиторію – свій індивідуальний стиль;
• уміє ховати своє "акторство";
• володіє голосом, інтонацією, її жести і міміка гармонійні.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 798; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!