Роль і місце керівника навчального закладу в законодавстві про освіту
Сучасне законодавство про освіту
1. Історичні витоки законодавства України про освіту.
2. Роль і місце керівника навчального закладу в реалізації законодавства про освіту.
3. Поняття суб’єктів господарювання, які надають послуги у сфері освіти.
Історичні витоки законодавства України про освіту
Здавна в Україні в пошані були освіта і наука. Антіохійський архідиякон Павло Алепський, подорожуючи Україною в XVII сторіччі, писав про наших прадідів: « … Усі вони, за малим винятком, грамотні, навіть більшість їхніх жінок та дочок уміють читати і писати…, священики навчають сиріт і не дають їм тинятися неуками по вулицях. А дітей у них більше, ніж трави, і всі діти вміють читати, навіть сироти».
Історія розвитку законодавства в Україні тривала, має давнє коріння. Зокрема, за часів Ярослава Мудрого введено шкільну освіту для дітей «нарочитої чаді», а згодом вийшов і перший звід законів Володимира Мономаха «Повчання дітям». Пізніше було засновано Острозький греко-слов’янський колегіум, Києво-Могилянську академію, братські школи, де навчання регламентується статутом – «Порядком шкільним», тощо. М. Грушевський у своїй праці «Підстави великої України» говорить про те, що освіта в народній, а згодом і в середній школі має передусім стати обов’язковою. В іншій роботі «Культура краси і культура життя» він говорить, що було б добре, якби в бібліотеці поруч із Шевченковим «Кобзарем» були розумні вітчизняні закони.
|
|
|
Михайло Грушевський досить жорстко говорив про наш національний характер. Він пише, що «ми занадто гарно співаємо в порівнянні з тим, що ми вміємо і можемо в інших справах». Грушевський закликає «утворити економічну підставу нашої держави. Для цього потрібні легіони підготовлених спеціалістів, тоді можна буде надати більше уваги і культурі краси, щоб вона була окрасою організованого добробуту, а не світила яскравою латкою на убогих лахманах талановитого безштанька».
У першій Декларації Генерального Секретаріату Центральної Ради від 26 червня 1917 року зазначено про намір зосередити в одних руках все управління шкільною освітою. Щодо позашкільної освіти було поставлено мету допомогти культурним товариствам. Створено Всеукраїнську шкільну раду, шкільні округи.
У Резолюції Всеукраїнського учительського з’їзду в Києві 1917 року зазначено, що в шкільній роботі національна творчість – словесна, музична, мистецька – має поєднуватися з індивідуальним нахилом кожної дитини. Як бачимо, Україна, її освітянське законодавство має добре історичне підґрунтя.
1918 року було прийнято Закон Української держави про обов’язкове навчання українській мові і літературі, а також історії і географії України у середній школі.
|
|
|
До 1991 року стратегія освіти в Україні та умови її реалізації регламентувалися Законом «Про зміцнення зв’язку школи з життям і про подальший розвиток системи народної освіти в Українській РСР» від 17 квітня 1959 року.
Стан освіти в Україні, законодавча база на той період часу були прогресивними і відповідали духу часу. Українська школа була на передових позиціях в колишньому СРСР, а українські вчителі – кращими серед своїх колег. Національний університет біоресурсів і природокористування України був і є провідним університетом агробіотехнологічного профілю і в Росії, СРСР, так і в Україні. Заснований в 1898 році, як аграрний факультет Київського політехнічного інституту, НУБіП став потужним європейським університетом, знаним в усьому світі. Серед засновників і творців університету слід відзначити Миколу Чирвинського, Каміля Шиндлєра, Петра Сльозкіна, Володимира Колкунова, Євгена Вотцала.
Україна першою серед країн колишнього СРСР створила новий цикл законодавства про освіту і науку. Особливо знаковими є Закон України «Про освіту» 1991 року, «Про мови» 1989 року із змінами 1995 року. Переломним стало прийняття Закону «Про освіту» в 1996 році, який і нині діє. Автору довелося не тільки доповідати цей Закон в парламенті, а й керувати робочою групою по його підготовці.
|
|
|
Роль і місце керівника навчального закладу в законодавстві про освіту
Керівник навчального закладу – це надзвичайна людина, яка мусить поєднувати в собі менеджерські якості, глибокий професіоналізм і при цьому, мати велику душу, бути справжнім вихователем, батьком, як для своїх учнів так і педагогів.
Україна виховала цілю плеяду відомих керівників навчальних закладів, які своєю працею допомогли державі стати на ноги, зберегти українську освіту і науку, виховали сотні і тисячі прекрасних громадян. Серед них можна назвати і Михайла Максимовича, Василя Сухомлинського, Олександра Захаренка, Івана Ткаченка, Бориса Патона, Віктора Скопенка, Миколу Шкіля, Михайла Згуровського, Анатолія Мазаракі, Анатолія Туренка, Юрія Рудавського, Василя Тація, Івана Тимошенка, В’ячеслава Брюховецького, Петра Таланчука та багатьох інших.
Права керівників навчальних закладів, їх дії визначаються службовими обов’язками, характером управлінської праці. Їх завдання полягають у тому, щоб дбати про організацію навчально-виховного процесу, дослідницького та інноваційного пошуку, підвищувати кваліфікацію науково-педагогічних кадрів, зміцнювати матеріально-технічну базу, виховувати студентів, координувати діяльність колективу. Специфіка моральних відносин у системі «педагог – керівник навчального закладу» зумовлена суперечностями і конфліктами, що виникають між сторонами. Нерідко ці суперечності і конфлікти є випадковими, мають суб’єктивний характер, а їх розв’язання залежить від рівня виховання, культури і моральності всіх учасників навчально-виховного процесу.
|
|
|
Ефективний менеджер, керівник вищого навчального закладу мусить добре знати свою справу, бути професіоналом, володіти управлінськими, адміністративними навичками. Керівник мусить бути комунікабельним, уміти слухати людей, впливати на них, управляти ними без насилля і примусу.
Керівник ВНЗ мусить володіти методикою наукового пошуку, знати основні методи наукових досліджень, генерувати ідеї, приймати рішення, брати на себе відповідальність.
Керівник не повинен зловживати владою, а вміти владу передавати, делегувати повноваження і розподіляти ролі в колективі.
Молодий керівник на першому етапі намагається «тягнути ковдру на себе», всіх підміняти, влізати в кожну шпаринку, адмініструвати всіх і т.і. Цей процес неминучий. Ректор мусить знати справу, своє господарство, структуру і завдання університету. Проте, на другому етапі слід владою ділитися, передаючи відповідальність і частину владних повноважень. Демократично обрані декани, директори, завідуючи кафедрами, проректори мусять робити свою справу, кожен на своєму місці.
Керівник мусить бути свідомим відповідальності, яку він бере на себе.
Праця керівника ВНЗ істотно відрізняється від праці директора школи чи училища. Особливістю етики у вищій школі є специфіка навчальних планів і програм, коли вчений-педагог самостійно розробляє авторський курс лекцій. Дистанція між викладачем і студентом є значно коротшою, ніж учитель-учень. Специфічними є і відносини між ректором (директором) і науково-педагогічними працівниками. Вони зумовлені «ієрархічною» системою колективу: асистент - старший викладач - доцент - професор, завідувач кафедри - декан - проректор – ректор, необхідністю поєднувати функції педагога і вченого тощо.
Нові етичні проблеми постали перед університетами в зв’язку із інтеграцією в Європейське освітнє середовище, де основною ідеєю є не викладання, а організація самостійного навчання, самовиховання студентів. Такої готовності поки що немає у частини викладачів і багатьох студентів.
Вищий навчальний заклад як об’єкт професійної діяльності менеджера освіти виявляє свою сутність у формі соціально-педагогічної системи, яка є за походженням – реальною; за субстастаціональною ознакою – соціальною і відкритою; за рівнем складності – багатофункціональною; за мірою керованості – самокерованою.
Ефективний менеджер освіти, ректор, директор, президент – це особливий психічний стан професійного управлінця, який впевнений в собі, ініціативний, прагне досягнути внутрішньої свободи і позитивного кінцевого результату, відкритий до новітньої зовнішньої і внутрішньої інформації, приймає ефективні рішення, мислить ефективними схемами, добирає розумних і творчих помічників, сприймає їх як унікальних осіб, свідомо де на ризик, готовий до діалогу, вміє переконувати, орієнтує колектив на творчу працю, вміє працювати в епоху нестабільності, невизначеності і змін.
Майбутньому керівнику науково-педагогічного колективу добре було б знати вираз відомого французького політика Талейрана про те, що «Начальник, авторитет якого слабіший, ніж батіг чи папка, не достойний свого сану. Однією з рис вищого керівника мусить бути: духовність, терпимість і здатність зливатися з людьми».
Відповідно до статті 20 Закону України «Про освіту» навчальний заклад очолює його керівник (завідуючий, директор, ректор, президент тощо).
Керівники навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані центральному органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти, обираються за конкурсом і призначаються на посаду центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти шляхом укладання з ними контракту відповідно до порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
Керівники навчальних закладів, що є загальнодержавною власністю і підпорядковані іншим центральним органам виконавчої влади, обираються за конкурсом і призначаються на посаду (за попереднім погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері освіти) відповідними центральними органами виконавчої влади шляхом укладання з ними контракту.
Керівники навчальних закладів, що є комунальною власністю, призначаються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері освіти, відповідними обласними, міськими, районними органами управління освітою за попереднім погодженням з місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
Керівники навчальних закладів, заснованих на інших формах власності, призначаються їх засновниками або уповноваженими ними органами за попереднім погодженням з відповідними органами управління освітою місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування.
Керівники вищих навчальних закладів щорічно звітують перед загальними зборами (конференцією) колективу навчального закладу.
Дата добавления: 2018-05-02; просмотров: 141; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!