Поняття і головні характеристики принципів права
Будь-яка діяльність здійснюється на основі певних принципів, тобто основних, вихідних положень, додержання яких забезпечує узгодженість у діях її учасників, орієнтує на досягнення певного результату шляхом використання найефективніших методів тощо. Відхід від визначених принципів даної конкретної діяльності призводить до її непослідовності, неузгодженості у діях її учасників і, зрештою, не до тих результатів, досягнення яких було її основною метою.
Принцип (від лат. ргіnсіpum — основа) — керівна ідея, головне правило поведінки. Принцип також можна розглядати як вираз необхідності чи, в певному аспекті, закономірності окремих процесів об'єктивної дійсності. У логічному змісті принцип — центральне поняття, основа системи, що являє собою узагальнення й поширення певного положення на всі явища тієї сфери, з якої даний принцип абстрагований[3].
Розвинуте суспільство передбачає досконалу, цілісну юридичну надбудову, сформовану на передових засадах правової організації суспільного життя людей, їх установ і соціальних інституцій. Ці засади відображені насамперед у праві і перш за все в його принципах.
Принципи права — багатоманітне явище й до його дослідження можна і треба підходити з багатьох сторін, але при цьому бажано внести в дефініцію принципів права єдину основу. На нашу думку, категорія «принцип» тісно пов'язана з категоріями «закономірність», «сутність», «ідея». Принципи права можна визначати по-різному, наприклад, через закономірності розвитку суспільства і права або через сутність і зміст права. Також близькі поняття закону та принципу: закономірність виражає зв'язок між явищами, їх сутністю, а принцип концентрує властивості, основний зміст кожного явища, що порівнюються. Категорія «принцип» перетинається з категорією «ідея», коли під нею розуміється внутрішня логіка, закон існування об'єкта. А крім цього, принцип може виступати як абстрактне визначення ідеї, тобто сума принципів дорівнює ідеї.
|
|
В юридичній літературі питання про поняття і сутність принципів права й досі не вирішується однозначно. Існує декілька варіантів дефініцій принципів права. В одних визначеннях звертається увага на те, що принципи — категорія об'єктивна, в інших - юридичні принципи трактуються як основні ідеї й поняття, що виражають сутність історичного типу права.
Деякі дослідники акцентують увагу на тому, що принципи є сферою правосвідомості правової ідеології та науки, інші — відносять їх до змісту досить широко визначеного чинного права. Але й у цьому випадку тривають дискусії про те, чи можна вважати принципами права загальні положення, що не знайшли свого відображення в законі, а випливають лише зі змісту його правових норм.
|
|
Принципи природи, суспільного буття взагалі об’єктивні і не залежать від людської свідомості. Але люди в змозі їх пізнати, сформулювати як певні поняття і дефініції, використовувати в практичній діяльності. Принципи не створюють певну історичну епоху, суспільно-економічну формацію, а навпаки, історичні умови висувають певні принципи: вони такі, якими їх робить певний розвиток цивілізації. Але з цього не випливає, що принципи існують поза людською діяльністю. Справа в тому, що зміст принципів завжди обумовлений матеріальним базисом суспільства, а люди пізнають, формулюють його і втілюють у реальність.
У науковій літературі принципи права визначають по-різному.
Принципи права — це такі відправні ідеї існування права, які виражають найважливіші закономірності й підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять головні його риси, вирізняються універсальністю, вищою імперативністю і загальною значимістю, відповідають об’єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу.
|
|
Принципи права — це його основні засади, вихідні ідеї, що за своєю сутністю є узагальненим відображенням об'єктивних закономірностей розвитку суспільства, людства в цілому.
На підставі вищевикладеного можна зазначити як попередній висновок, що принципи права як певне явище правової матерії мають певні загальні ознаки, що дають змогу визначити їх як основні засади, відправні ідеї його буття, котрі виражають найважливіші закономірності даної суспільно-економічної формації, є однопорядковими із сутністю права й володіють універсальністю, вищою імперативністю й загальною значимістю.
Принципи права спрямовують і синхронізують увесь механізм правового регулювання суспільних відносин, розкривають місце права в суспільному розвитку. Саме принципи права є критерієм правомірності дій громадян і державного апарату в цілому та при належних умовах сприяють зростанню правосвідомості населення, правової культури й освіти.
Принципи права є своєрідною передавальною ланкою між економічним базисом суспільства та його юридичною надбудовою, системою нормативного регулювання.
Слід зауважити, що в юридичній літературі, присвяченій принципам права, існує два моменти, що мають неоднозначне трактування:
|
|
1. Як формуються принципи права — виведені вони зі змісту права і чи мають самостійну першооснову.
2. Яка сфера застосування принципів права — обмежена вона рамками системи юридичних норм і чи поширюється на інші прояви права.
Перший аспект тісно пов’язаний з проблемою сутності права. З точки зору теорії природного права, принципи права мають самостійну першооснову, формуються у свідомості людини й уже потім, можливо (але не обов'язково), отримують законодавче закріплення. Вважається, що спочатку зміст принципів права спонтанно випливає із самого життя, із суспільних соціальних відносин, що складаються у реальності й пізніше отримують регламентацію й захист із боку держави у комплексах суб'єктивних прав учасників правовідносин.
Виникнення принципів права як загальносоціальних є необхідною умовою наступного закріплення їх у вигляді юридичних принципів і норм, бо свідчать про актуальність проблеми для суспільства та необхідність юридичного оформлення їх. При цьому головна роль у виявленні й конструюванні таких принципів належить не правотворчості, а саме правоутворенню, конкретніше — юридичній практиці, яка за своєю природою покликана оперативно реагувати на зміни, що відбуваються у сфері права.
Самий процес утворення принципів права, його стадії в межах теорії природного права також не визначаються однозначно. Деякі дослідники визначають процес утворення принципів права наступним чином: суспільні відносини — правоположення юридичної практики — норми-принципи[4]. Вважається, що зміни суспільних відносин обумовлюють зміни змісту існуючих принципів права або формування нових. Юридична практика реагує на ці зміни, формує необхідні принципи права й проводить потрібні зміни в законодавстві.
Інша точка зору виділяє такі стадії формування принципів права: правова теорія — система правових норм — правопорядок. Юристи і філософи, аналізуючи досвід людства, роблять певні висновки, проводять аналогії і локалізують протиріччя у суспільному розвитку. На підставі всього цього і з'являються ідеї-принципи та тлумачення їх у правовій теорії.
Таким чином, у правовій теорії ідеї відіграють синтезуючу роль і водночас одержують підтримку в юридичних знаннях. На стадії системи правових норм правові ідеї, після закріплення в нормах права, стають принципами права, що постають як узагальнений, концентрований, синтезований вираз основних ідейних засад, головних суспільних інтересів, що одержують розвиток і конкретизацію в правилах і вимогах даної правової системи.
А на третій, останній, стадії вони переходять у зміст правової форми реальних суспільних відносин. Але треба зауважити, що правова норма «працює» лише тоді, коли державна корекція суспільних відносин, що здійснюється за допомогою цієї норми, у формі суб'єктивних прав, юридичних обов'язків, правовідносин знаходить в них реальне відображення.
Отже, принципи права — об’єктивно властиві праву відправні начала, незаперечні вимоги (позитивні зобов'язання), які ставляться до учасників суспільних відносин із метою гармонічного поєднання індивідуальних, групових і громадських інтересів. Іншими словами, це є своєрідна система координат, у рамках якої розвивається право, і одночасно вектор, який визначає напрямок його розвитку.
Принципи є підставою права, містяться у його змісті, виступають як орієнтири у формуванні права, відбивають сутність права та основні зв’язки, які реально існують у правовій системі. У принципах зосереджено світовий досвід розвитку права, досвід цивілізації. Тому принципи права можна назвати стрижнем правової матерії.
Дія принципів права
Дія принципів права і розвиток правової системи України вимагає з’ясування розуміння самої правової системи, а також методики її дослідження і функціонування. Визначальними при цьому є методологічні принципи і підходи, а найголовнішими з них стають принципи системності, цілісності, комплексності, функціональності.
Якщо врахувати ці принципи, то з точки зору теоретичного моделювання правової системи за законами системного підходу, правова система - це сукупність усіх взаємопов'язаних матеріальних і нематеріальних, об'єктивних і суб'єктивних, статичних і динамічних правових явищ, що функціонують у суспільстві з приводу створення. реалізації і охорони права. Тобто, правова система - надзвичайно широке поняття, що зумовлює існування і необхідність виділення у ній таких сторін як: 1) цілі та інтереси; 2) матеріальна база; 3) нормативна основа; 4)духовна основа; 5)організаційна структура; 6) інституційна; 7) органічна; 8) функціональна; 9) ідеологічна,10) комунікативна.
Згадані підсистеми і елементи правової системи поєднанні її принципами, які у ній виступають головними структурними зв’язками. Принципи правової системи, у тому числі й України, - це об'єктивно зумовлені її витоки, за якими вона розвивається і які становлять основу її системності. Це елементи правової системи, що мають найбільш загальний зміст, фіксують найважливіші напрямки і способи її дії. Вони у найбільшій мірі поєднуються з об’єктивними законами розвитку суспільства, з загальними принципами організації і функціонування суспільних відносин.
Найбільш важливим завданням нашої держави у цьому аспекті є створення повноцінної Концепції правової реформи в Україні, у відповідності саме з таким розумінням правової системи і її принципів.
Принципи правоутвореиня -це найбільш загальні і важливі правові явища за якими відбувається переведення об'єктивних закономірностей суспільного життя на мову юридичних принципів і норм. У найбільшій мірі принципи правоутворення існують у вигляді принципів правосвідомості. Виникнувши у вигляді ідей правосвідомості, юридичні принципи втілюються в принципах права через правоутворення, а вже потім через правотворчіеть, яка включає нормотворчість і законотворчість.
Правотворча діяльність носить складний і специфічний характер, а тому досить важко перерахувати всі основні ідеї правотворчості. Проте у правовій державі вона повинна здійснюватись на основі таких найважливіших принципів: гуманізму; демократизму; науковості; правності; законності; юридичної формалізованості; внутрішньої системності і структурованості; врахування специфіки предмета методу регулювання, властивих кожній галузі права; об'єктивної оцінки можливостей діючої правової системи і її співвідношення з іншими системами; використання засобів і прийомів юридичної техніки; врахування необхідності подальшої систематизації нормативно-правових актів тощо.
Цим принципам мають відповідати принципи законотворності, які зафіксовані у Конституції України і мають стати відправними джерелами при реформуванні цього виду юридичної діяльності. Їх систему складають принципи: 1) верховенства права; 2) верховенства закону у системі нормативно-правових актів; 3) демократизму у законотворчій діяльності: 4) соціальної доцільності; 5) системності і узгодженості; 6) наукової обґрунтованості.
У відповідності з таким розумінням правоутворення і висвітленими принципами надзвичайно важливим уявляється створення повноцінної Концепції реформування правоутворення і правотворчості в Україні. Остання має розроблятися за тими методологічними підходами, які були застосовані щодо Концепції правової реформи в Україні і деталізувались Концепцією реформування законодавства України. Орієнтовною програмою розвитку законодавстваУкраїни, Законами "Про нормативно-правові акти в Україні" і "Про закони і законодавчу діяльність в Україні". Лише за таких умов можна забезпечити кардинально-якісні зміни у цьому процесі
Виходячи з загальнотеоретичного розуміння реалізації норм права, можна підійти до аналізу шляхів втілення його принципів у фактичній поведінці учасників суспільних відносин.
Насамперед звертаємо увагу на можливість і корисність прямої дії принципів права. Для цього вони повинні матеріалізуватись у чинному законодавстві. Подібне їх юридичне оформлення і закріплення безперечно має нормативно - регулятивний і орієнтаційно - керівний характер щодо усіх соціальних інституцій. Пряма дія принципів права здатна також забезпечити цілеспрямованість і одноманітність правового регулювання суспільних відносин. При цьому не можна віддавати перевагу якомусь одному різновиду принципів.
Другим шляхом реалізації принципів права є їх опосередкування через механізм правовою регулювання, що вимагає їх конкретнзації у нормах законодавства і підзаконних нормативно-правових актах, юридичних документах судової і адміністративної практики. Таким чином, принципи виражаються у правах і обов'язках суб’єктів, у юридичних зв'язках і відносинах. Вказанний шлях реалізації принципів права найбільш розповсюджений. Завдяки закріпленню у юридичних нормах, правах і обов'язках, правовідносинах і правопорядку принципи набувають саме регулятивно - нормативної специфіки. А тому можна говорити про три рівні реалізації принципів у праві. На першому - суб'єкти мають справу з юридичними принципами, що є найбільш високим узагальненням і регулятором фактичних суспільних відносин. На другому - принципи права виступають, як модифіковані юридичні норми, що містять моделі суб'єктивних прав і юридичних обов’язків. І третій – це рівень реалізацїї принципів, коли вони деталізуються у вигляді рішень судової і адміністративної загалом усій юридичної практики.
Це дає змогу виділити і обгрунтувати загальні принципи правореалізації. До них насамперед слід віднести принципи: законності; реальності; обгрунтованості; доцільності; справедливості й ефективності.
Усі названі і не згадані принципи правореалізації, як і сама ця діяльність є системними явищами, а тому вони мають розглядатися як складова безперечно одна з найбільш головних частин правової системи, в тому числі і щодо правової реформа в Україні. Завданням останньої у цій сфері є створення на підставі науково обґрунтованої теорії повноцінної Концепції реформування реалізації права в Україні. Вважаємо, що подібно до Концепції правової реформи в Україні, інших Концепцій (реформування законодавства, охорони права), Концепція реформування реалізації права в Україні повинна прийматися Верховною Радою України на підставі участі і врахування пропозицій від усіх зацікавлених суб'єктів. Її офіційним, більш конкретним, вираженням маюгь статті Закону України «Про створення державного механізму реалізації нормативно – правових актів в Україні», «Про застосування нормативно – правових актів в Україні».
Щодо реалізації принципів права в правоохоронній діяльності. То охорона права це надзвичайно широка категорія, яка включає у себе усі правові явища, що функціонують у правовій системі, щодо забезпечення правомірного його втілення у поведінці усіх соціальних суб'єктів.
Правоохоронна діяльність, у свою чергу, є складовою частиною суспільної охоронної діяльності (поряд із політичною, економічною, ідеологічною, охоронною діяльністю, а тому може диференціюватись на суспільну (здійснюється усім суспільством), державну (реалізуються державними органами), правоохоронну діяльність окремих колективів людей (наприклад, політичних партій, громадських організацій, трудових колективів) і навіть окремих індивідів (наприклад, необхідна оборона у кримінальному праві). І це пояснюється тим що, у демократичному громадянському суспільстві і правовій державі за кожним соціальним організмом визнається право самому забезпечувати свою охорону, своє співіснування з іншими соціальними суб'єктами.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 295; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!