Структура соціальних комунікацій

Структура соціальних комунікацій розглядається по-різному в різних концепціях. Визначимо лише декілька концепцій і викладемо вже наявні погляди на структуру соціальних комунікацій.

Ураховуючи думки відомих дослідників масової комунікації С. Квіта, 3. Партика і Т. Гобан-Класа, далі коротко проаналізуємо ті структурні елементи, про які повідомляють згадані медіазнавці.

У моделі соціальних комунікацій, за Г. Лассуелом,визначено п'ять обов'язкових структурних елементів:

1) «хто» - комунікатор (той, хто передає і формулює повідомлення);

2) «що» - повідомлення;

3) «як» - спосіб передачі повідомлення, канал;

4) «кому» - аудиторія, якій адресується повідомлення;

5) «навіщо» - з яким ефектом, ефективність повідомлення.

З погляду соціологів (наприклад, В. П. Конецької),у межах структури соціальних комунікацій потрібно виокремити такі елементи:

1) соціальна стратифікація суспільства (актуальні соціально зумов­лені ознаки індивідів);

2) комунікаційна система та її ознаки (об'єктність, структура, ціліс­ність);

3) способи комунікації (візуальні, аудитивні, аудитивно-візуальні);

4) засоби комунікації.

У 1939 р. Серж Чахотін – німецький емігрант, що жив у Франції, запропонував модель всемогутньої масової пропаганди, яка має такі складники:

1) мотив;

2) пропагандист;

3) зміст масової пропаганди;

4) одержувач (який випробовував вплив з боку власних переконань, установок, а також особливостей поведінки).

Дуже відома в криптографії (від тайнопис) модель К. Шеннона (1916-2001) – амери­канського математика й електротехніка, який спільно зі своїми колегами створив математичну теорію інформації.

У 1948 р. К. Шеннон опублікував фундаментальну працю «Матема­тична теорія комунікації» («Амathematical theory of Communication»), у якій сформулював основи теорії інформації. Саме в названій праці автор запропонував модель трансмісії сигналу в комунікації. До структури своєї моделі К. Шеннон увів такі елементи:

1) джерело інформації;

2) передавач; сигнал,

3) що подається;

4) канал;

5) джерело перешкод (порушень);

6) відібраний сигнал;

7) приймач;

8) повідомлення;

9) адресат.

У моделі комунікації як потоку інформації, що запропонував К. Левін 1947 р., виявляємо дещо інший набір елементів структури:

1) селекціонер І;

2) селекціонер 2;

3) новини;

4) консервація інформації;

5) ключова особа;

6) особи.

Ще інший перелік структурних елементів 1955 р. запропонували Ф. Катц і П. Лазерфельд у своїй моделі двосходинкового потоку ін­формації:

1) відправник;

2) передавач;

3) канал;

4) керівник думкою;

5) одержувач.

Аналітична модель Г. Малецького, опублікована 1963 р., передбачала наявність у масовій комунікації такої структури: соціальні чинники, особа комунікатора (відправника), особа одержувача, взаємозв'язок учасників комунікації, належність до різних соціальних інститутів тощо.

У моделі культурної мозаїки А. Молеса, яку запропоновано 1967 р., передбачено такі складові масової комунікації:

і) пам'ять світу;

2) канали повідомлень (книги, газети, радіо і телебачення);

3) соціально-культурний образ;

4) особа.

У 1972 р. П. Елліот запропонував модель комунікації як популярності, до списку складників якої автор вніс лише два елементи:

1) медіум 1, 2, 3;

2) увага одержувача.

Оригінальною можна вважати структуру хвильової моделі комунікації, яка була опублікована трьома авторами – Гебертом, Унгурайтом і Боном. У хвильовій моделі автори пропонують таку структуру:

1) комунікатор;

2) коди;

3) гейт-кіпперси (засоби масової модифікації і розширення тради­ційних кодів комунікації);

4) медіа;

5) регулятори;

6) фільтри;

7) аудиторія.

Згідно з пропозицією В. В. Різуна, який висловлює думку МакКвайла (1994), слід визначити чотири типи моделей комунікації, а саме:

1) модель трансмісії;

2) модель ритуалу;

3) модель залучення уваги;

4) модель рецепції.

У першому типі – моделі трансмісії – комунікація розглядається як процес передачі інформації, у другому– моделі ритуалу – під комуніка­цією розуміється підтримка співтовариства в часі або публічний прояв підтримки соціальних уявлень. Щодо третього типу комунікації – моделі залучення уваги, то під комунікацією розуміється масовий вплив мас-медійних процесів або встановлення і підтримка уваги комунікантів не на повідомленні, а на самому способі комунікації. У моделі рецепції споживач інформації розглядається як той, хто сприймає кодовану ін­формацію і декодує її зміст відповідно до своєї картини світу, до своєї соціальної позиції. Усі згадані типи моделей, як справедливо зазначає В. В. Різун, відображають різні аспекти аналізу масової комунікації. Додамо тільки, що всі чотири типи моделі є віддзеркаленням природної суті та призначення комунікації в суспільстві. Зважаючи на сказане, не можна далі розглядати окремо, в ізоляції, особливості кожного типу моделей масової комунікації. Навіть синтетична модель Т. Гобан-Класа, про яку згадує В. В. Різун, не може задовольнити наш дослідницький запит. «Безперечно, ця модель є більш всеосяжною, ніж аналізовані раніше, але, без сумніву, можна говорити, що і графічна модель Т. Гобан-Класа не є тим засобом, який повною мірою відображає явище масової комунікації».

Пояснюючи спрощену модель Т. Гобан-Класа (1978) і приймаючи її основні елементи, ми, з урахуванням нашого завдання, вважаємо, що один із соціальних інститутів – ЗМІ – поширює повідомлення (інфор­мацію) за допомогою відправника. Одержувач, або той, хто утворює масову аудиторію (суспільство), здійснює соціальний контроль за якістю тієї інформації, яку пропонують ЗМІ (див рис.1. нижче) У свою чергу, ЗМІ керує масовою свідомістю. Усі згадані процеси пов'язані між собою певними інструментами впливу один на одного. Серед найважливіших інструментів слід вважати, на наш погляд, такі, які завдяки вербальним засобам впливають на психологічний настрій споживачів інформації і їх орієнтацію в соціальних процесах. Іншими словами, найважливішим інструментом впливу на масову свідомість ми вважаємо психолінгвіс­тичні інструменти.

У моделі Т. Гобан-Класа (1978) немає складових із назвою «психо­лінгвістичні інструменти», але ми можемо визначити доцільність тих, які називаються в межах елементів «відправник» і «одержувач». Саме «відправник», або керівник ЗМІ, обирає й подає ту інформацію, яка потрібна йому або тому, хто володіє ЗМІ і формує імідж об'єкта. Таке подання відбувається завдяки вербальним засобам, які впливають на психологічний стан споживача, тобто включають саме психолінгвіс­тичні засоби ЗМІ.

У межах іншої моделі – моделі В. Стефана – розглянуто групові про­цеси і міжгрупові стосунки. Ми звернулися до аналізу згаданої моделі, тому що вважаємо ЗМІ таким соціальним інститутом, який можна із со­ціологічного боку порівняти з групою (співтовариством). Така соціальна група – інституція, природно, має внутрішньогрупові взаємини і стосунки з іншими соціальними групами-інституціями (наприклад, масовою аудиторією, або масовим споживачем). З погляду обраної нами проблеми, слід проводити аналіз і тих соціальних зв'язків, які виникають між названими соціальними групами, наприклад, між ЗМІ і споживачами-студентами, між ЗМІ і споживачами-пенсіонерами тощо. На думку В. Стефана, іс­нуючі соціальні відносини між групами-інституціями можна відобразити у графічній «новій концепції моделі контакту» (див. рис.).

 

 

Індивідуальні особли оооОособливості

Рис. 1.2. Модель контакту В. Стефана

 

 

Аналіз моделі контакту В. Стефана (1987) дозволяє розглядати міжгрупові зв'язки як такі, що схожі на зв'язок між ЗМІ і соціальними гру­пами масової аудиторії. Якщо під терміном «чинники ситуативні» мати на увазі ЗМІ, під «індивідуальними особливостями» – особливості, які мають журналісти, що готують інформаційні матеріали про політиків, а під «чинниками ситуативними» мати на увазі чинники, які утворюють соціально-політичну ситуацію, у якій здійснюється іміджування політи­ків, можемо «вийти» на ланцюг, який В. Стефан назвав «посередницькі змінні». Саме під «посередницькими змінними» ми розуміємо, які зміни «відповідають» за психологічний вплив вербальних повідомлень журна­лістів на масового споживача інформації. Назва ланок ланцюга «ефекти на рівні особи» й «ефекти на рівні суспільства» ми розшифровуємо як «вплив психолінгвістичних інструментів на особу» і «вплив психолінг­вістичних інструментів на суспільство».

Майже всі структури згаданих моделей мають такі спільні елементи: 1) відправник інформації; 2) одержувач; 3) повідомлення; 4) середовище, у якому формується повідомлення; 5) середовище, у якому повідомлення циркулює.

Залежно від функціональності та спрямованості, що запропонована тією або іншою моделлю, автори додають до її структури необхідні, на їх погляд, елементи і складники. Проте основний набір структури масової комунікації визначений самим розвитком людського суспільств

 

1. Види соціальної комунікації

Усі соціальні комунікації В. П. Конецька пропонує поділити за трьома основними критеріями:

1) за характером аудиторії;

2) за джерелом повідомлення;

3) за каналом передачі.

Кожний із названих критеріїв дозволяє, у свою чергу, виокремлювати декілька видів комунікації.

Критерій «характер аудиторії» передбачає такі види соціальної ко­мунікації:

• міжособистісна (яка індивідуалізувалася);

• спеціалізована (групова);

• масова.

Аналіз соціальних комунікацій за критерієм «джерело повідомлення» зумовлює два види:

• офіційна (формальна);

• неформальна.

Нарешті, критерій «канал передачі» може стимулювати виокремлення в соціальній комунікації таких її видів, як:

• вербальна;

• невербальна.

В. П. Конецька відзначає, що види комунікації розрізняються у цілому за кожним елементом процесу комунікації.

ЛІТЕРАТУРА

1. Лубкович І.М. Соціологія і журналістика: Підручник. − Львів: ПАІС, 2005.− 176 с.
2. Березин В.М. Массовая коммуникация: сущность, каналы, действия.− М.: РИП-холдинг, 2003.−174 с.

3.Политическая коммуникация: СМИ и выборы // Вестник Московского ун-та. Серия 10. Журналистика. – 2001. – № 5 – С. 3-7

1. Соколов А. В. Введение в теорию социальной коммуникации. ― СПб: ГУП, 1996 ― 319 с.
2. Соколов А.В. Информационный подход к документальной коммуникации: Учеб. пособие. – Л.: ЛГИК, 1988. — 85 с.
3. Соколов А. В. Общая теория социальной коммуникации: Учебн. пособ. – СПб, 2002. – С. 461 с.
4. Конецкая В. П. Социология коммуникации: Учебник. — М.: Междунар. ун-т бизнеса и управления, 1997. — 304 с.
5. Холод О. М. Соціальні комунікації: соціо- і психолінгвістичний аналіз : навч. посіб. - 2-ге вид., доп. і перероб. - Львів : ПАІС, 2011. – С. 22-51.

 

 

 

---

Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 936; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!