Зміст понять «державна установа», «державне підприємство», «державна служба»
ДЕРЖАВНА УСТАНОВА - різновид організації невиробничого характеру (установа освіти, культури, охорони здоров’я та ін.), яка має соціальні цінності та виконує соціально-культурні чи адміністративно-політичні функції в суспільстві. Державна установа створюється відповідно до нормативно-правових актів; складова державно-управлінського апарату, яка здійснює функції державної влади у притаманних йому організаційно-правових формах та наділена державно-владними повноваженнями, певною організаційною структурою, територіальним масштабом дії відповідно до закону.
Державне підприємство – є суб’єктом господарювання з правами юридичної особи;володіє майном, що належить йому на праві повного господарського відання; засноване на державній власності.
На відміну від державного органу, державна установа і державне підприємство:
не мають державно-владних повноважень;
не виступають від імені держави;
виступають частиною механізму, а не апарату держави;
мають певні права і обов’язки щодо створення матеріальних і духовних благ, а не компетенцію з реалізації функцій держави.
ДЕРЖАВНА СЛУЖБА – це професійна діяльність осіб, які обіймають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів.
6. Принципи державного управління
Принципи державного управління - це фундаментальні істини, закономірності, керівні правила, основні положення, норми поведінки, виражені у вигляді певного наукового положення, закріпленого переважно у правовій формі, якого повинні дотримуватися органи державного управління та державні службовці у своїй діяльності.
|
|
|
Загальносистемні принципи
Законність – цей конституційний принцип, який визначає рівень демократичності суспільства. Це означає, що закони, які реалізуються в процесі державного управління, повинні відповідати праву з точки зору загальної та рівної для всіх свободи і справедливості та оберігати громадян від проявів будь-якого свавілля (як фізичних, юридичних осіб, так і держави)
Принцип демократизму встановлює народовладдя в державному управлінні, передбачає використання для цього таких загальнодемократичних засад та ідей.
Публічність – цей принцип демократичної правової держави забезпечує зв'язок державного управління із суспільством, громадянами. включає: доступність державного управління для громадян через право вибору відповідних органів і участі в їхній діяльності; прозорість функціонування органів виконавчої влади; громадський контроль за діяльністю органів державного управління; інші види контролю за дотриманням конституційне закріплених інтересів суспільства, прав і свобод громадян
|
|
|
Єдиноначалля і колегіальність – єдиноначалля і персональна відповідальність за прийняття тих чи інших рішень, за виконання службових завдань, за використання (чи невикористання) службових повноважень.
А також централізація, децентралізація, плановість, науковість, ефективність.
Структурні (структурно-цільові, стр-функціональні, стр-процесуальні, стр-організаційні), спеціалізовані(принципи державної служби, роботи з персоналом управління, інформаційного забезпечення, діяльності органу викон влади, прийняття упр рішень).
Принцип державного управління включає в себе:
v прояв закономірностей, відношення або взаємозв’язків суспільно-політичного характеру й інших елементів державного управління, викладені у вигляді певного наукового положення, що застосовується в теоретичній і практичній діяльності людей у сфері державного управління
v об’єктивні закономірності і відносини суспільно-політичної природи, що визначають зміст, організаційну структуру та життєдіяльність компонентів державного управління, які виступають у виді наукових положень, закріплених правом, і застосовуються в державно-управлінській діяльності;
|
|
|
v закономірності, відносини, взаємозв’язки, керівні засади, на яких ґрунтуються його організація та здійснення і які можуть бути сформульовані в певні правила.
7. Сутність та класифікація функцій державного управління
ФУНКЦІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ - це цілісний управляючий вплив держави, специфічний за предметом, змістом і засобом його забезпечення; роль, яку виконує державний апарат для того, щоб здійснити відповідний вплив на суспільну систему для досягнення цілей держави, напрям його владного впливу; цілеспрямовані, організуючі та регулюючі впливи на певне явище, суспільні відносини чи стан.
Серед функцій держави прийнято виділяти основні та забезпечуючі. Основні функції держави поділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх належать політичні (охорона і захист державно-конституційного ладу, забезпечення правопорядку, захист територіальної цілісності і недоторканності кордонів, забезпечення обороноздатності), економічні(управління державним сектором економіки, формування і виконання державного бюджету, здійснення державної кадрової політики, забезпечення раціонального природокористування, забезпечення стабільності та створення умов розвитку економіки), соціальні (розвиток системи охорони здоров’я, забезпечення екологічної безпеки та охорони довкілля, соціальний захист) та гуманітарні (розвиток культури, розвиток освіти, розвиток молодіжної політики, туризму, фізкультури і спорту). До зовнішніх – політичні (розвиток зовнішньополітичних зв’язків) та економічні (розвиток зовнішньоекономічних зв’язків).
|
|
|
Забезпечуючі функції відрізняються від інших видів функцій тим, що вони (організовані в певні структури) можуть одночасно забезпечувати реалізацію кількох основних та управлінських функцій. Для таких функцій на рівні держав та організацій застосовується так зване функціональне управління із створенням відповідних органів або структур.
Функції державного управління також можна класифікувати іншим способом на загальні, спеціальні та допоміжні. До загальних функцій можна віднести: адміністративно-політичні, економічні, соціальні, культурно-освітні. До спеціальних функцій доцільно віднести планування, організацію, мотивацію, контроль, прийняття управлінських рішень, комунікацію, тобто відомі функції менеджменту, які, фактично, завжди застосовуються для реалізації загальних функцій (як просте у складному). Серед допоміжних функцій слід виділити: управління персоналом, фінансування і бюджетування, юридично-судові, діловодство, зв’язки з громадськістю, звітування, представництво інтересів, моніторинг та інші.
8. Характеристика загальних (основних) функцій державного управління.
Серед функцій держави прийнято виділяти основні та забезпечуючі. Основні функції, в свою чергу, можна поділити на внутрішні і зовнішні, а також класифікувати за головними сферами суспільної діяльності як політичні, економічні, соціальні та гуманітарні. Реалізація цих функцій забезпечує досягнення поставлених цілей розвитку держави, причому кожна з функцій являє собою певний напрям або вид суспільної діяльності, який, як правило, характеризується своєю методологією і технологіями, і не є похідним від інших напрямів або видів діяльності.
Основні функції держави поділяються на внутрішні і зовнішні. До внутрішніх належать політичні (охорона і захист державно-конституційного ладу, забезпечення правопорядку, захист територіальної цілісності і недоторканності кордонів, забезпечення обороноздатності), економічні(управління державним сектором економіки, формування і виконання державного бюджету, здійснення державної кадрової політики, забезпечення раціонального природокористування, забезпечення стабільності та створення умов розвитку економіки), соціальні (розвиток системи охорони здоров’я, забезпечення екологічної безпеки та охорони довкілля, соціальний захист) та гуманітарні (розвиток культури, розвиток освіти, розвиток молодіжної політики, туризму, фізкультури і спорту). До зовнішніх – політичні (розвиток зовнішньополітичних зв’язків) та економічні (розвиток зовнішньоекономічних зв’язків).
9. Спеціальні функції державного управління
Спеціальні функції державного управління — відносно відокремлені напрями управлінської діяльності, які забезпечують управлінську дію, відображаючи її суть і зміст на всіх рівнях державного управління. До спеціальних функцій відносять: стратегічне планування, організація діяльності, мотивація, прийняття управлінських рішень, контрольна функція.
Функція планування – це основна частина всіх систем управління, процес, за допомогою якого система пристосовує свої ресурси до змін зовнішніх і внутрішніх умов.
Стратегічне планування – це систематичний процес, за допомогою якого органи державного управління прогнозують і планують свою діяльність на майбутнє.
Для ефективного планування в державній установі необхідні ґрунтовні знання про стан справ у відповідній сфері чи галузі, на основі чого розробляються конкретні програми дій та відповідні рішення.
Функція прийняття рішень безпосередньо пов’язана з цілеспрямованою діяльністю людини. Державне управління як ціле направлений вплив суб’єкта управління на об’єкт здійснюється у вигляді сукупності взаємопов’язаних рішень. Управлінське рішення — завершальний етап управлінського процесу.
Прийняття управлінських рішеньтягне за собою також ряд функцій, серед них: стимулююча, координаційна, спрямовуюча, забезпечувальна.
Функція організації діяльності — це процес побудови структури органу управління, що дає можливість службовцям ефективно взаємодіяти для досягнення мети організації. Вкл: поділ організації на підрозділи відповідно до цілей та стратегії, організація взаємовідносин і повноважень.
Функція мотивації — це процес, що здійснюється керівниками рівнів управління та полягає у виявленні мотивів і розробці стимулів до діяльності, створенні умов для досягнення індивідом особистих цілей і цілей організації. Вкл: спонукання, потреба, винагорода.
10. Державний контроль та його характеристика
Державний контроль (нагляд) — це одна із форм здійснення державної влади, забезпечення додержання законів та інших нормативних актів, що видаються органами держави, система державних органів перевірки.
Принципи держ контролю: об’єктивність, дієвість (оперативність), гласність, універсальність, систематичність, ефективність.
Види контролю:
Внутрішній(є відомчим контролем для систематичної перевірки виконання рішень об’єктами управління, наглядом за випадками порушення дисципліни, вимог чинного законодавства, за невиконання рішень органів влади, бюрократизм тощо)
Зовнішній (це контроль надвідомчий зі сторони виборних органів державної влади, спеціалізованих органів та громадськості за законністю в організаційно непідпорядкованих їм об’єктах, який в основному стосується однієї зі сторін їх діяльності.)
У державному управлінні внутрішній контроль здійснюється з боку: Президента України, КабМіну Укр, ЦОВВ.
11. Організаційні структури управління, їх характеристика та види
Організаційна структура управління – це форма організацій системи управління, що визначає сукупність стійких зв’язків системи, забезпечує її цілісність і тотожність самій собі, тобто збереження основних властивостей при різних внутрішніх і зовнішніх зв’язках; спосіб організації і взаємодії елементів системи і зв’язків між ними, є певною характеристикою процесів, які відбуваються між елементами системи.
Під організаційною структурою державного управління прийнято розуміти державно-управлінську категорію, що характеризує відносини сукупності ланок апарату державного управління та наявних організаційних зв’язків між ними, які виражають взаємодію і координацію елементів усередині даної системи. Структура відображає склад елементів, внутрішню форму організації системи, її статику, тоді як організаційні відносини забезпечують ефективність структурних зв’язків. Взаємозв’язок і субординація елементів структури динамічні, оскільки мають рухатися слідом за об’єктом управління, що змінюється. Відтак йдеться про сукупність управлінських ланок, що мають бути розміщені в суворій співпідлеглості і забезпечувати взаємозв’язок між суб’єктом і об’єктом управління.
Організаційна структура – один з основних елементів управління організацією. Вона характеризується розподілом цілей і завдань управління між підрозділами і службовцями організацій.
Вимоги до орг. структури управління: мінімальна кількість управлінських зв’язків, усунення елементів дублювання, оперативність і гнучкість в роботі.
Переваги та недоліки орг. структур:
Лінійна: + Жорстко формалізована, додає стійкості, надійності, оперативності, послідовності. Сприятлива для чіткого проведення в життя владних вимог, узгодженості дій виконавців
- Слабо виражені зворотні зв’язки, відсутні ланки з планування і підготовки рішень, спостерігається перевантаженість інформацією
Функціональна: + Дозволяє під кожну з функцій управління підібрати високопрофесійний апарат, забезпечити високий рівень стандартизації та формалізації управлінських процесів, виключити дублювання, зменшити потребу у фахівцях широкого профілю. Сприятлива для організації забезпечувальної діяльності
- Складність міжфункціональної координації (проявляється у спробі надання пріоритету специфічним цілям), тенденція надмірної централізації, довготривалість процедур прийняття рішень, нездатність до оперативних структурних перебудов
Лінійно-функціональна: + Поєднує перевагу лінійної і функціональної структур. Забезпечує розподіл праці, коли одні органи ухвалюють управлінські рішення і владно проводять їх в життя, а ін. забезпечують їх різноманітною інформацією. В результаті підвищується рівень держ. управління.
- Відсутність тісних взаємозв’язків і взаємодії на горизонтальних рівнях, погіршення відповідальності за рішення, оскільки приймають їх одні суб’єкти управління, а реалізують як правило інші, тенденція до надмірної децентралізації
Дивізіональна: + Поєднує автономність підрозділів з центрально контрольованим процесом розподілу ресурсів і оцінки результатів
- Зростання управлінської вертикалі, поява проміжних рівнів управління для координації роботи окремих груп, відділів, дублювання функцій управління на різних рівнях, зростання чисельності штату
Матрична: + Дозволяє швидко адаптуватися до змін умов діяльності організації, сприяє творчості управлінців, раціональному використанню персоналу за рахунок спеціалізації різних видів робіт, посилення демократичних принципів керівництва і мотивації, посилення контролю за виконанням завдань проектів, делегування повноважень від керівників служб керівникам проектів на час їх виконання, підвищення особистої відповідальності за виконання роботи.
- Складна система субпідлеглості, що іноді ускладнює розподіл завдань та витрати часу, присутність конкуренції між керівниками проектів, складнощі при освоєнні нових проектів
12. Допоміжні функції державного управління
Допоміжні функції державного управління — є спільними для всіх управлінських структур т сприяють нормальному здійсненню загальних та спеціальних функцій
Функція управління персоналом (людськими ресурсами) — це здійснення всіх функцій менеджменту, пов’язаних з плануванням, набором, відбором, розвитком, використанням, винагородою, збільшенням потенціалу людських ресурсів.
Функція фінансування та бюджетування –це процес управління взаємопов’язаних між собою трьох підсистем –державні фінанси, фінанси підприємств та фінанси населення, що здійснюють акумуляцію фінансових ресурсів суспільства, забезпечують формування бюджету.
Юридично-судові функції –забезпечують відповідність рішень розпорядчих документів органів державного управління чинному законодавству, правовим нормам.
Документування –це діяльність, спрямована на зберігання всієї документації, що стосується основних напрямків і процедур роботи органу державного управління та прийнятих рішень, протягом такого часу, допоки ця документація становить цінність.
Функція зв'язку з громадськістю (public relations) –функція управління, що встановлює і підтримує взаємовідносини між організацією та громадськістю з метою надання останній загального уявлення про діяльність органів управління, впливу на створення зовнішнього і внутрішнього соціально-політико-психологічного середовища, забезпечення бажаної поведінки цього середовища у ставленні до органів влади.
13. Поняття методу адміністративного менеджменту. Класифікація методів управлінської діяльності
Метод, у широкому значенні, визначається якспосіб досягнення цілі, певним чином упорядкована діяльність.
Методи управління – це способи і прийоми управлінської діяльності, за допомогою яких здійснюються завдання органу, які спрямовані на досягнення її цілей. За змістом і характером переважного впливу на керовані об’єкти методи управління поділяються на три групи: економічні, організаційно-розпорядчі і соціально-психологічні.
Метод адміністративного менеджменту – це спосіб практичної реалізації управлінських функцій шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб'єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об'єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей.
Метод державного управління – спосіб практичної реалізації функцій державного управління шляхом організаційно-розпорядчого впливу суб’єкта управління на поведінку і суспільну діяльність керованого об’єкта з метою досягнення поставлених управлінських цілей.
Призначення методів управління – забезпечення високої ефективності діяльності трудових колективів, зацікавленість кожного працівника у досягненні найвищих результатів господарювання.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 221; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!