Принципи адміністративного управлінн
Теорії адміністративного менеджменту
Адміністративний менеджмент – сучасний стиль управління, що принципово відрізняється від бюрократичних форм і методів, побудований на засадах демократії з мінімізованим втручанням держави в усі сфери суспільного буття, за винятком надання відсутніх на ринку послуг.
Адміністративний менеджмент – суспільна наука, яка вивчає державне управління, управлінські процеси, взаємовідносини між органами виконавчої влади, а також їх взаємодію із зовнішнім середовищем.
Існує чимало теорій адміністративного управління. До найбільш відомих слід віднести теорія бюрократії.Теорія “ідеальної бюрократії, або бюрократичної організації” М. Вебера (1864-1924) здобула світове визнання. На думку М. Вебера, можна побудувати суспільство і забезпечити його ідеальне функціонування за допомогою спеціальних управлінських організацій із суворою ієрархічною підлеглістю, які розглядаються як форма влади демократичного управління й умовою ефективного функціонування яких є дотримання таких принципів: чіткий поділ праці; наявність чіткої ієрархії влади; система правил, що визначають поведінку кожного члена організації; інтегрування особистих якостей у взаємовідносинах між співробітниками організації; відбір і просування по службі працівників з урахуванням їх кваліфікації.
Окрім цієї теорії слід виокремитишколу наукового управління(Ф.У. Тейлор, Ф. Гілберт, Л. Гілберт, Г. Гантт), яка забезпечила використання наукового аналізу для визначення найкращих способів досягнення необхідних результатів, ввела поняття хронометражу у виконання роботи, аналіз операцій, що виконуються, враховувала людський фактор, акцентувала увагу на важливості підбору кадрів.
|
|
|
Теорії класичної школи(А. Файоль, Л. Урвік, Дж.Д. Муні, А.К. Рейлі, Ал.П. Слоун) були спрямовані на забезпечення ефективності роботи всієї організації, визначення універсальних принципів управління. Розробки представників цієї школи стосувалися таких основних аспектів: розробки раціональної системи управління на базі основних функцій бізнесу; побудови структури організації та управління працівниками. її здобутком можна вважати запропоноване описання функцій управління та систематизований підхід до управління всією організацією.
Особливе місце в управлінні займає так звана школа людських відносин, що занована на поєднані управлiння й мотивації та наголошує на соціальних факторах результативностi групової діяльності, на зумовленості стабiльності становища, престижу, належності до групи та участі у справах працiвникiв складною внутрiшньою структурою робочого колективу (система неформальних зв’язкiв). Засновниками школи людських відносин вважають двох учених – М. Фоллет та Е. Мейо.
|
|
|
З-поміж сучасних концепцій адміністративного менеджменту варто виокремити американський підхід до державного управління. Державне управління в американській концепції трактується як:
§ спільні зусилля певної групи в контексті держави;
§ взаємозв’язок трьох гілок влади – законодавчої, виконавчої і судової;
§ частина політичного процесу, оскільки виконує важливу роль у формуванні і реалізації державної політики;
§ відмінний від приватного стиль управління;
механізм взаємодії численних приватних груп і окремих індивідів у забезпеченні надання громадських послуг.
2. Державна влада: взаємозв’язок гілок влади, об’єкти управління
В основу держави покладена державна влада, що є інструментом забезпечення існування держави та досягнення її цілей, її обов’язковим атрибутом. Державна влада має здатність впливати на процеси в суспільстві за допомогою спеціальних органів та установ. Останні є складовими частинами єдиного механізму державної влади.
Державна влада - – вид публічної політичної влади, що здійснюється державою та її органами, здатність держави підпорядковувати своїй волі поведінку людей та діяльність об’єднань, що знаходяться на її території; – політико-правове явище, сутність якого полягає в тому, що виражаючи хоча б формально волю всіх громадян держави, вона (влада) здійснює спрямовуючий, організуючий, регулюючий вплив на суспільство.
|
|
|
Згідно ст. 6 Конституції України, організація державної влади в Україні здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу, судову.
Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України.
До органів законодавчої влади відносяться: Верховна Рада України, обласні, міські ради, районні та сільські ради народних депутатів.
До органів виконавчої влади належать: Кабінет Міністрів, міністерства, державні комітети, обласні, міські, районні державні адміністрації, відомства, департаменти, бюро, агентства.
До органів судової влади України належать Конституційний Суд та суди загальної юрисдикції.
Взаємозв‘язок гілок:
впливають на процеси в суспільстві, зокрема на поведінку будь-яких соціальних груп та людей, за допомогою спеціальних органів та установ;
|
|
|
є складовими частинами єдиного механізму державної влади.
Об’єкт управління – це система, яка підпорядковується владній волі суб'єкта управління і виконує його рішення, тобто система, якою управляють.
Об’єктами державного управління є люди та соціальні процеси.
Залежно від якостей та призначення розрізняють організаційні, соціальні та інші об’єкти управління.
За рівнями управління розглядаються такі типи об’єктів як людина, колективи й об’єднання людей, суспільство в цілому.
Відповідно до основних сфер суспільства об’єкти управлінської діяльності державної влади поділяються на такі видові групи: економічні, соціальні і духовні.
Властивості Об’єктів державного управління: цілеспрямованість; самоактивність, яка виражається у здатності до саморуху на основі внутрішніх (власних) спонукальних причин і реалізується шляхом перетворення навколишніх умов і взаємозв’язків, шляхом установлення з ними активної взаємодії, або через пристосування до ситуації; здатність до самоуправління своєю життєдіяльністю, своїм розвитком; адаптивність до умов і факторів природного й соціального буття; залежність від об’єктивних умов і факторів суспільної життєдіяльності й відтворення їх у своєму функціонуванні й організації
Принципи адміністративного управлінн
Принципи адміністративного управління – це основоположні ідеї, наукові положення даного виду діяльності
Класифікація принципів: загальносистемні (об’єктивності держ управління, демократизму, правової упорядкованості, законності, розподілу влади, публічності, Єдиноначалля і колегіальність – єдиноначалля і персональна відповідальність за прийняття тих чи інших рішень, за виконання службових завдань, за використання (чи невикористання) службових повноважень.), структурні (структурно-цільові, стр-функціональні, стр-процесуальні, стр-організаційні), спеціалізовані(принципи державної служби, роботи з персоналом управління, інформаційного забезпечення, діяльності органу викон влади, прийняття упр рішень).
У 1916 р. Анрі Файоль уперше виклав свою повну теорію менеджменту, сформулювавши її основні принципи та функції. Файоль запропонував 14 принципів управління:
1) розподіл праці;
2) невіддільність влади і відповідальності;
3) дисципліна, що обов'язкова для всіх і яка передбачає взаємоповагу керівництва і підлеглих;
4) єдиного керівництва (діяльність повинна організовуватись одним керівником у відповідальності єдиного плану);
5) єдиноначальність (надходження і виконання наказів від одного керівника);
6) підпорядкування особистих інтересів загальним;
7) справедлива для всіх винагорода;
8) централізація;
9) ієрархія, що передбачає мінімізацію управлінських щаблів і корисність горизонтальних комунікацій (скалярний ланцюг);
10)порядок, в основі якого покладено принцип «кожному своє місце і кожен на своєму місці»;
11)справедливість, що забезпечується відданістю (лояльністю) персоналу і об'єктивністю адміністрації;
12)стабільність персонал, адже плинність кадрів - це наслідок недосконалого управління;
13)ініціатива, що потребує від керівника стимулювання і приборкання власної гордості;
14)корпоративний дух (єдність всіх працюючих в досягненні мети).
4. Зміст законності в державному управлінні
Законність – система юридичних правил, норм, засобів і гарантій з відповідними їм державними структурами, покликана забезпечувати практичну реалізацію законів та інших правових актів.
Законність у державному управлінні: -це система юридичних правил, норм, засобів і гарантій з відповідними їм державними структурами, яка покликана забезпечувати практичну реалізацію законів та інших правових актів; - це метод і режим діяльності органів державної влади і органів місцевого самоврядування.
Сутність законності полягає у фактичному виконанні закону своєї ролі в житті держави, суспільства і конкретної людини. З цією метою законність має:
– бути однаково зрозумілою і здійснюваною повсюдно, різними людьми і організаційними структурами і в різних життєвих обставинах;
– бути універсальною, тобто бути єдиною і охоплювати всю державу, всі структури державного управління і місцевого самоврядування; однаково стосуватись всіх і бути однаково обов’язковою для кожного в державі, причому на всій її території і при реалізації будь-яких приватних і суспільних відносин, що підлягають законодавчому регулюванню;
– поширюватися на органи державної влади, органи місцевого самоврядування, державних службовців, громадські структури і громадян;
– забезпечувати рівність у правовідносинах сторін;
– забезпечуватись публікацією закону (неопубліковані закони не застосовуються);
– бути гарантованою і стійкою, що досягається через спеціальні заходи забезпечення законності.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 312; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!