Право комунальноъвласності на землю
За своєю природою право власності на землю є одним ізосновнихмайнових прав. Виступаючи в якостіоб’єкта права власності, земля отримуєособливіправовіознаки: вона стає “майном”, тобтотим предметом цивільного, а тепер і земельного права, якийвідрізняютьособливіюридичніознаки. Сучаснесуспільно-правове становище в Україніхарактеризуєтьсятим, щоземельніпроблеми, і особливо проблеми права власності на землю, викликаютьпідвищенийінтерес. Право власності на землю, дорогу якомупроклала Постанова Верховної Ради Українивід 18 грудня 1990 р. і яке булозакріпленоКонституцієюУкраїни, виявилосьоднією з найскладнішихконструкцій для впровадження в українськуправовудійсність. Одним ізважливих і відчутнихрезультатівсучаснихземельнихперетворень є затвердженнякрімдержавноїтакожкомунальної і приватноївласності на землю. Зцимизмінамиукраїнськесуспільствоопинилось перед необхідністю перегляду зміступравовихінститутів, відносин і навітьсвітогляду. Тепер, в новихекономічних і політичнихумовах, виявляється, не завжди легко подолатистаруоднобокість як у розвитку права, так і в правосвідомості. Для права власності на землю, як і для іншихінститутів земельного права, сучаснийперіодслідвважатиперехіднимперіодом, коли встановленіосновніположення, але багато норм, щороблятьзастосуванняцьогоінститутуповноцінним і адекватним, перебувають у стадіїформування. Затвердженнядержавної, комунальної і приватної форм власності на землю засвідчило факт про те, щоціформивласності є інститутами не лише земельного, але й цивільного права. І це є закономірним і природним для конструювання права власностівзагалі. Наслідком “проникнення” цивільного права в регулюваннявідносинземельноївласностівиявляється в тому числіускладненняролідержавних і комунальнихорганіввуправлінніземельними ресурсами. Якщо ж подивитись на проблему з точки зоруправосвідомості, то можнавиявитинаступне. Незважаючи на те, щоповерненняземлі в цивільно-правовийобігпороджуєзначнукількість проблем, сучаснаситуація не сприяє тому, щобвідмовлятисявідпогляду на землю як майно. Світовийправовий і суспільнийрозвитоксформувавданийінститут і відшліфуваввідношення до ньогобагатовіковоюісторією права. Практично в усіхдержавах право приватноївласності на землю складаєорганічнучастинумайнових прав та всіхіснуючихсуспільних і економічнихвідносин.
|
|
|
Свідомістьсвітовоїспільноти сформовано таким чином, щоприсутність у праві права власності на землю – показникзвичайногоцивілізованого правового суспільства. Так само як показникомцього є не лишеконстатаціяданого права, а йуміннярегулюватийого так, щобвоно не наносило шкоди самому суспільству, природі і державі. Особливістю права власності на землю в Україні є те, щоформи прав на землю визначенізаконодавством “за суб’єктом”. КонституцієюУкраїни установлено, що земля можеперебувати в державній, комунальній і приватнійвласності. Таким чином, визначено коло суб’єктів, щоволодіють правом власності на майно, а такожвстановлено, що в залежностівідсуб’єкта, якийволодієправами на землю, визначаєтьсяобсяг прав і обов’язків, щоскладаютьзміст того чиіншого виду права власності на землю.
|
|
|
Суб’єкт права власності на землю – це особа, щоздійснюєволодіння, користування і розпорядження земельною ділянкою на підставі закону. Права всіхсуб'єктів права власності на землю рівні і захищаються способами, встановленими законом. До суб’єктівправовихвідносин, пов’язаних з виникненням права власності на землю, відносятьсятакож особи, щовступаютьувідносини з приводуотриманняданого права. Громадяни і юридичні особи як суб’єктиоб’єднанізмістом права приватноївласності на землю, яке їмнаданозаконодавством. Суб’єктами права державної і комунальноївласності є державні та комунальнітериторіальніутворення. Участь данихсуб’єктів у відносинахщодовласності на землю слідвідрізнятивідїхролі в управлінніземельними ресурсами. У першомувипадку (через відповіднідержавніоргани) вони виступають в якостісторін у договорах купівлі-продажу чиорендиземельноїділянки, якірегулюютьсяцивільнимзаконодавством. У другому випадкусуб’єктивиконуютьвстановленізаконодавствомфункціїщодо контролю за використаннямземельнихресурсів, організаціїземлеустроютощо. Органидержавноївлади та управління і органимісцевогосамоврядуванняздійснюютьуправління і розпорядження землями, щоперебувають у державній і комунальнійвласності. Право приватноївласності служить для задоволенняінтересіввлас-ників – громадян і юридичнихосіб. Державна і комунальнавласність на землю забезпечуєінтереси великих груп людей: народу Українивзагалі;населення, щомешкає на територіїкомунальнихутворень.
|
|
|
Особливостінабуття та припинення права власності на землю залежатьвід того, чизнаходиться земля у власностігромадянина, юридичної особи або державного чикомунальноготериторіальногоутворення. Даніособливостіможутьустановлюватисялише законом.
Об’єктом права власності на землю виступаєземельнаділянка, яка згідно з цивільним правом маєтакіознаки, як:
|
|
|
а) обігоспроможності, тобтоземельнаділянкаможевільновідчужува-тисяабопереходитивідодної особи до іншої (внаслідокнаслідування, реорганізаціїюридичної особи) чиіншим способом, якщо вона не вилученаізобігучи не обмежена в обігу;
б) земельнаділянка як об’єктцивільного права є нерухомиммайном. На підставіцьогоположення право власності на земельнуділянкупідлягаєдержавнійреєстрації.. Право власності на землю відрізняєтьсятакож за своїмзмістом. ВідповіднодоЦивільного кодексу Українивласникуналежить право володіння, користування та розпорядженнясвоїммайном.
Право комунальноъвласності на землю
Право комунальної власності на землю є відносно новим явищем у нашій країні. Комунальна власність, що виникла на підставі ст. 31 Закону україни від 7 лютого 1991р. «Про власність» як різновид державної власності, із прийняттям чинної Конституції, набула самостійного характеру. Стосовно до земельної власності це дістало вияв у ст. 142 Конституції, положення якої набули подальшого розвитку у ЗК. Комунальна власність на землю означає належність останньої на праві власності територіальним громадам. Тому в сучасних умовах комунальна земельна власність є альтернативою державній власності на землю. Зберігаючи публічний характер, вона становить найбільш оптимальний рівень суспільної належності земель та їх природних багатств територіальним громадам.
Суб΄єктами права комунальної власності на землю є територіальні громади. Так, згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ і міст. Водночас визначення територіальної громади, її правосуб΄єктивності, основних функцій та повноважень, у тому числі правомочностей власності, а також умов і порядку їх здійснення, передбачено у ст.1 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні».
Територіальні громади одночасно виступають первинними носіями прав місцевого самоврядування та суб΄єктами, яким належать повноваження володіння, користування та розпорядження своїми об΄єктами права власності, що розташовані на їх землях. У цьому зв΄язку вказана норма визначає право комунальної власності як невід΄ємне право територіальної громади володіти, доцільно, економно та ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Правомочності територіальних громад, закріплені в Законі «Про місцеве самоврядування в Україні», суттєво розширюються положеннями
ст. 12 ЗК та іншими нормами. Найбільш важливими серед них є правомочності щодо володіння, користування і розпорядження землями комунальної власності. Самі ж умови та порядок здійснення правомочностей власності територіальними громадами через створені ними органи місцевого самоврядування, не призводить до втрати ними якості відособлених і самостійних суб΄єктів права власності на комунальні землі.
Основним джерелом набуття права комунальної власності на землю були і залишаються державні землі. Це мало місце,наприклад, при переданні в комунальну власність підприємств агропромислового комплексу згідно із постановою Кабінету Міністрів «Про поетапну передачу у комунальну власність об΄єктів соціальної інфраструктури, житлового фонду сільськогосподарських, перероблюючи та обслуговуючих підприємств, установ і організацій агропромислового комплексу, заснованих на колективній та інших формах недержавної власності», разом із займаними земельними ділянками, що знаходилися в колективній власності. Така передача земельних ділянок державної власності в комунальну власність передбачена в ст. 117 ЗК. Право комунальної власності на сьогодні може поширюватися шляхом викупу земельних ділянок фізичних та юридичних осіб для суспільних потреб і придбання на інших засадах, передбаченим законом.
Згідно із ч. 2 ст. 83 ЗК у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об΄єкти комунальної власності. Таким чином, землі комунальної власності в загальному виді визначаються на засадах їх виключення зі складу земель державної власності та виокремлення від земельних ділянок права приватної власності фізичних та юридичних осіб.
Разом з цим чинне земельне законодавство визначає землі, що можуть знаходитися тільки у комунальній власності й не можуть передаватися в приватну власність. Так, відповідно до ч. 3 ст. 83 ЗК до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі під залізницями, автомобільними дорогами, об΄єктами повітряного і трубопровідного транспорту; землі під об΄єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом; землі лісогосподарського призначення та землі водного фонду, крім випадків, визначених ЗК; земельні ділянки, які використовуються для забезпечення діяльності органів місцевого самоврядування.
Не менш важливими є положення ЗК про підстави набуття права комунальної власності на землю. Так, згідно з ч. 4 ст. 83 ЗК територіальні громади набувають землю у комунальну власність у разі: передання їм земель державної власності; примусового відчуження земельних ділянок у власників з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб; прийняття спадщини; придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими договорами; виникнення інших підстав, передбачених законом. До останніх можна віднести, наприклад, випадки добровільної відмови фізичної або юридичної особи від права власника на земельну ділянку на користь територіальної громади, вилучення земельної ділянки за позовами органів місцевого самоврядування в законом передбачених випадках тощо. Таким чином, наведений перелік підстав набуття права комунальної власності на землю не є вичерпним.
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 139; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!