Основи педагогічної майстерності
Зміст навчального матеріалу, що виноситься на державну атестацію відповідає діючим програмам з курсів «Основи педагогічної майстерності» і «Педагогічні технології: теорія та практика», які розроблені і апробовані кафедрою педагогічної майстерності та менеджменту протягом багатьох років і затверджені відповідним чином.
Логіка змісту базового навчального матеріалу, що підлягає діагностиці в процесі державної атестації, побудована на взаємозв’язку трьох головних модулів курсу професійної майстерності майбутнього вчителя, до яких відносяться:
а) майстерність управління собою у педагогічній взаємодії;
б) майстерність педагогічної взаємодії;
в) майстерність володіння сучасними педагогічними технологіями.
Суспільна значущість професії вчителя. Функції вчителя.
Роль вчителя у суспільстві як головної ланки у передаванні накопиченого людством досвіду. Вчитель і соціальний прогрес.
Система функцій вчителя. Дидактична функція як навчання учнів самостійному здобуттю знань. Розвивальна функція учителя як створення сприятливих умов для розвитку творчого потенціалу дитини, для її саморозкриття, самоутвердження. Виховна функція педагога як спонукання учня до самовиховання, до керування своїм розвитком. Громадсько-педагогічна функція як реалізація принципу єдності вимог школи і сім’ї.
Сутність і структура педагогічної діяльності. Характеристика її компонентів (мета, суб’єкт, об’єкт, засоби, результати). Педагогічна діяльність як мета-діяльність.
|
|
|
Поняття і структура професійно-педагогічної діяльності. Педагогічна діяльність як діяльність педагога по управлінню діяльністю учнів у навчально-виховному процесі.
Мета педагогічної діяльності, її суб’єкт, об’єкт, засоби і результат. Розвиток особистості дитини як мета діяльності педагога.
Взаємозв’язок об’єкта і суб’єкта, засобів і результатів педагогічної діяльності. Педагогічна діяльність як «мета-діяльність».
Розуміння засобів педагогічної діяльності як всіх видів діяльності вихованця (гра, праця, спілкування, навчання), за допомогою яких здійснюється навчально-виховний процес.
Особистість педагога як головний інструмент праці вчителя.
Поняття педагогічної майстерності вчителя. Професійні вимоги до особистості вчителя-майстра.
Поняття педагогічної майстерності як комплексу якостей особистості вчителя, що забезпечують високий рівень самоорганізації професійно-педагогічної діяльності. Педагогічна майстерність як система.
Критерії педагогічної майстерності. Діяльнісний характер педагогічної майстерності.
Комплекс професійних вимог до особистості вчителя майстра: педагогічна гуманістична спрямованість особистості, професійна компетентність, педагогічні здібності, педагогічна техніка.
|
|
|
Педагогічна ситуація і педагогічна задача. Майстерність вчителя у розв’язанні педагогічних задач.
Педагогічна діяльність як ланцюг педагогічних ситуацій. Поняття педагогічної ситуації як фрагмента педагогічної діяльності, що містить суперечності між досягнутим і бажаним рівнями вихованості учнів і колективу.
Педагогічна задача як ланка педагогічної майстерності. Особливості розв’язання педагогічних задач педагогом-майстром. Етапи розв’язання педагогічної задачі: аналіз ситуації, усвідомлення проблеми і формулювання задачі, розроблення проекту рішення, практична реалізація проекту рішення.
Педагогічна техніка в діяльності вчителя. А.С. Макаренко і В.О. Сухомлинський про її сутність та значення.
Педагогічна техніка в діяльності вчителя. Педагогічної техніки вчителя – уміння використовувати свій психофізичний апарат як інструмент виховного впливу.
А. С. Макаренко і В. О. Сухомлинський про значення педагогічної техніки, необхідність і можливості оволодіння нею.
Педагогічна техніка як система прийомів організації поведінки вчителя, її компоненти.
|
|
|
Взаємозв’язок зовнішньої і внутрішньої техніки вчителя.
Зовнішня техніка вчителя. Вимоги до зовнішнього вигляду педагога. Основи мімічної та пантомімічної виразності.
Гармонійна єдність внутрішньогозмісту діяльності педагога і зовнішнього його вияву.
Зовнішня техніка вчителя як здатність управляти мовленням, мімікою, пантомімікою, поставою. Естетична виразність зовнішнього вигляду вчителя.
Успадковані та сформовані зовнішні особливості, способи вираження свого «Я» вчителем.
Невербальна культура вчителя. Вимоги до одягу, зачіски, аксесуарів, постави, ходи, дикції педагога.
Міміка як педагогічно доцільні виражальні рухи м’язів обличчя і пантоміміка як виражальні рухи всього тіла і окремих його частин.
Внутрішня техніка вчителя. Майстерність Учителя В керуванні психічним самопочуттям.
Внутрішня техніка вчителя як система прийомів управління психічним станом педагога, його робочим самопочуттям.
Компоненти внутрішньої техніки учителя: педагогічний оптимізм, впевненість у собі, уміння володіти собою і відсутність емоційного напруження, наявність вольових якостей.
|
|
|
Специфіка і техніка способів управління психічним станом педагога: регуляція м’язового напруження, зміна темпу дихання і рухів, аутогенне тренування, музикотерапія, працетерапія, бібліотерапія та інші.
Роль самонавіювання у керуванні психічним самопочуттям.
Мовлення в діяльності вчителя, його функції. Умови ефективності професійного мовлення вчителя.
Поняття про професійне мовлення вчителя.
Роль мовлення вчителя у педагогічній взаємодії. Труднощі і помилки у мовленні вчителя, їх психолого-педагогічні наслідки.
Різновиди усного мовлення вчителя у педагогічній взаємодії: діалог, монолог, полілог. Функціонально-стилістичні особливості усного мовлення у різних ситуаціях спілкування з учнями.
Майстерність володіння мовленням – інструмент педагогічної взаємодії. Техніка мовлення вчителя. Культура і виразність педагогічного мовлення.
Педагогічна розповідь, її функції, структура. Вимоги до вчителя-розповідача.
Розповідь учителя як модель педагогічної діяльності, що являє собою форму усного монологічного викладу навчального матеріалу.
Функції педагогічної розповіді: інформативна, переконувальна, спонукальна. Види розповіді. Технологія підготовки і реалізації педагогічної розповіді, умови її успішності.
Структура: само презентація, мотивація, головна частина, заключна частина.
Вимоги до вчителя-розповідача: вміння управляти собою й увагою слухачів, вміння будувати інформаційно-наповнений і педагогічно доцільний зміст виступу, володіння виразним мовленням.
Діалогічні ознаки педагогічного монологу.
Професійне самовиховання вчителя: його сутність, структура, шляхи здійснення.
Самовиховання вчителя як необхідна передумова набуття і збереження професіоналізму.
Взаємозв’язок самовиховання з професійним ідеалом. Мотиви професійного самовиховання вчителя.
Структура самовиховання: самопізнання (самоспостереження, самоаналіз, самооцінювання й самопрогнозування); планування роботи над собою (самозабов’язання, плани роботи над собою, девіз життя, програма самовиховання); реалізація програми (самопереконування, самонавіювання, самонаказ, самосхвалення, самозаохочення, самоосуд); контроль (самоконтроль, самозвіт, самооцінка).
Професійно-педагогічне спілкування, його сутність, функції, види.
Спілкування вчителя з учнями як складова частина педагогічної діяльності. Поняття педагогічного спілкування, його сторони: комунікативна, перцептивна, інтерактивна.
Поліфункціональность педагогічного спілкування: обмін інформацією і співпереживанням, пізнання особистості і самоствердження, організація взаємодії.
Характер педагогічного спілкування: функціонально-рольове й особистісно-орієнтоване, їх взаємозв’язок у педагогічній діяльності.
Структура педагогічного спілкування. Правила, що оптимізують педагогічну взаємодію.
Структурні елементи процесу педагогічного спілкування і вимоги щодо оптимізації педагогічної взаємодії.
Моделювання як перший етап спілкування, в якому закладаються контури майбутньої взаємодії. Початковий етап і його роль у налагодженні емоційного і ділового контакту в педагогічній взаємодії.
Управління спілкуванням як свідома і цілеспрямована організація взаємодії з корекцією процесу спілкування відповідно до поставленої мети.
Аналіз педагогічного спілкування і його завдання: співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання нової системи взаємодії.
Педагогічне спілкування як діалог. Критерії діалогічного педагогічного спілкування.
Діалог у спілкуванні педагога з учнями.
Поняття педагогічного діалогу як дії у педагогічному процесі, яка надає можливість для самовираження кожному партнерові у спілкуванні.
Діалогічне педагогічне спілкування, його ознаки: особистісна рівність, відкритість і довіра партнерів; домінанта педагога на співрозмовникові і взаємовплив поглядів; модальність висловлювання і персоніфікація; поліфонія взаємодії і надання вчителем розвиваючої допомоги; двоплановість позиції педагога.
Контакт у педагогічному діалозі. Позиції і прибудови педагога у спілкуванні.
Педагогічний контакт як досягнення взаєморозуміння, спільних поглядів і взаємодії у вирішенні педагогічних завдань.
Ознаки психологічного контакту із співрозмовником: контакт очей; єдність оцінних суджень; наявність емоційного резонансу; згода з основними змістовими компонентами взаємодії; прийняття висловлювань та емоційного стану співрозмовника як значущих; взаємне особистісне прийняття, відкритість тощо.
Рольові позиції педагога у контакті: позиція «Дорослий», позиція «Батько», позиція «Дитина» і позиція неучасті. «Прибудови» і «добудови» у контакті педагога з дітьми, батьками й колегами, їх значення у налагодженні співпраці.
Бар’єри у педагогічному спілкуванні, їх види. Шляхи подолання бар’єрів у педагогічній взаємодії.
Поняття бар’єру у педагогічному спілкуванні як перешкоди, що заважає встановленню оптимального контакту у взаємодії.
Види бар’єрів: фізичні, соціальні, гностичні або смислові, естетичні, емоційні.
Типові психологічні бар’єри в діяльності вчителя: негативної установки на клас, боязні класу, негативного попереднього досвіду спілкування тощо.
Майстерність учителя у виборі шляхів і засобів подолання бар’єрів.
Стилі та моделі педагогічного спілкування. Їх вплив на ефективність діяльності учнів.
Стилі спілкування вчителя зі школярами як вияв характерних особливостей педагогічної взаємодії.
Ставлення педагога до вихованців і техніка керівництва як основа стилю спілкування вчителя: спілкування як спільна творчість, як дружнє ставлення, загравання, залякування, дистанція. Вплив стилю спілкування на характер взаємодії.
Стилі педагогічного керівництва: авторитарний, демократичний, ліберальний.
Моделі спілкування педагога за класифікацією В. А. Кан-Калика.
Педагогічний такт і культура спілкування вчителя.
Педагогічний такт як міра педагогічно доцільного впливу вчителя на учнів, вміння встановлювати продуктивний стиль спілкування.
Взаємозалежність такту і культура спілкування педагога.
Педагогічний такт на уроці. Принципи педагогічного такту. Правила поведінки учителя у конфліктній ситуації. Умови опанування педагогічним тактом.
Такт і тактика поведінки вчителя.
Індивідуальна педагогічна бесіда, її завдання, умови ефективності.
Індивідуальна бесіда як модель діалогічної взаємодії, її роль у педагогічній діяльності.
Структура спілкування у процесі бесіди, майстерність організації взаємодії на окремих її етапах.
Характеристика вербальних і невербальних засобів взаємодії в бесіді. Зворотній зв’язок у спілкуванні: рефлексивне і не рефлексивне слухання.
Вибір учителем позиції у бесіді: рівноправної, коли домінує ініціатор бесіди, коли ініціатор бесіди спонукає партнера взяти на себе ініціативу.
Методика контактної взаємодії як технологія організації індивідуальної педагогічної бесіди.
Методика контактної взаємодії як особлива процедура діяльності педагога – ініціатора контакту, який прагне встановити взаємини довір’я з учнями.
Стадії процесу контактування і їх психологічні особливості: накопичення згоди, пошук спільних інтересів, прийняття для обговорення особистісних якостей і принципів, вияв рис, які загрожують взаємодії, адаптація, узгоджена взаємодія.
Види професійно-педагогічного контакту (емоційний і діловий) та умови забезпечення його в бесіді: прийняття партнера; розуміння його особистісних виявів і співвіднесення їх з обраною роллю; інтерес до навчальних, ділових, особистісних проблем партнера; створення почуття «ми».
Стратегія взаємодії як засіб розв’язання педагогічної ситуації.
Інтерактивний компонент педагогічної взаємодії і його завдання.
Поняття і класифікація стратегій педагогічної взаємодії: суперництво, уникнення, пристосування, компроміс, співробітництво.
Стратегія співробітництва як найбільш продуктивна форма педагогічної взаємодії. Ситуативність вибору стратегії педагогічної взаємодії і майстерність учителя.
Комунікативність як інтегральна характеристика здатності педагога здійснювати професійне спілкування. Якості педагога, необхідні для ефективного спілкування.
Комунікативність як професійна здатність педагога, що характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоції у співрозмовника й відчувати задоволення від спілкування.
Система комунікативних якостей педагога: вміння соціальної перцепції, вміння саморегуляції, вміння вербального і невербального контакту з учнями, вміння управляти своєю поведінкою.
Проблема розвитку комунікативних якостей педагога.
Прийоми педагогічної взаємодії. Характеристика спонукальних прийомів.
Поняття прийому педагогічної взаємодії як способу організації певної педагогічної ситуації, що викликає нові почуття й думки в учнів, які спонукають їх до самозміни.
Принципи класифікації прийомів педагогічної взаємодії.
Сутність, умови використання та типи спонукальних прийомів педагогічної взаємодії (авансування особистості, вияву вмінь учителя, вияву невдоволення, «обхідний рух», опосередкування тощо).
ГАЛЬМІВНІ ПРИЙОМИ У ПЕДАГОГІЧНІЙ ВЗАЄМОДІЇ.
Сутність, умови використання та типи гальмівних прийомів педагогічної взаємодії (збудження тривоги про майбутнє покарання, іронії, констатації вчинку, натяку тощо).
ЕТИЧНИЙ ЗАХИСТ ВЧИТЕЛЯ У СКЛАДНИХ СИТУАЦІЯХ
Функції етичного захисту. Прийоми етичного захисту, характеристика прийомів: окультурення, відтворення, запитання про адресата, запитання на відтворення, виправлення поведінки, великодушне пробачення.
Способи забезпечення етичного захисту вчителя й учнів у конфлікті.
“Я-ВИСЛОВЛЮВАННЯ” У ПЕДАГОГІЧНОМУ СПІЛКУВАННІ
Поняття “Я-висловлювання” як способу відвернення конфлікту у спілкуванні. Структура, характеристика складових: подія, реакція, бажаний вихід. Переваги “Я-висловлювання” над “Ти-висловлюванням”.
Охорона праці
Основні законодавчі акти та нормативна база охорони праці.
Законодавча база охорони праці:
«Кодекс законів про працю України», «Закон про охорону праці», закон «Про загальнообов’язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» .
Основні нормативні акти про охорону праці: ДСТУ – державні стандарти України; НПАОП – нормативно – правові акти з охорони праці; ДержСанПіН – державні санітарні правил і норми; ДСН - державні санітарні норми, Сніп – будівельні норми і правила; НАПБ - нормативні акти з пожежної безпеки. Види нормативних актів: стандарти, положення, інструкції, переліки, правила, норми тощо. Рівні нормативних актів: державний , галузевий, стандарт підприємств.
Закон України „Про охорону праці”, структура, основні положення.
Розділи Закону України «Про охорону праці»:
1. Загальні положення (область дії, державна політика у галузі охорони праці).
2. Гарантії прав на охорону праці (права робітників з охорони праці при прийомі на роботу, під час роботи, відповідальність роботодавця за створення безпечних умов праці, забезпечення засобами захисту тощо).
3. Організація охорони праці (створення служби охорони праці).
4. Стимулювання охорони праці (штрафи, корегування тарифів виплат у Фонд соціального захисту від нещасного випадку тощо).
5. Нормативно-правові акти з охорони праці (види нормативних актів, порядок затвердження).
6. Державне управління охороною праці (органи державного управління: Кабінет Міністрів, міністерства, місцеві державні адміністрації, роль Держгірпромнагляду в управлінні охороною праці).
7. Державний нагляд і громадський контроль за охороною праці.
8. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
9. Прикінцеві положення.
Основні принципи державної політики України у галузі охорони праці.
Пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці; підвищення рівня промислової безпеки; комплексне розв’язування завдань охорони праці; соціальний захист працівників; встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності; адаптація трудових процесів до можливостей працівника; інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з охорони праці; забезпечення координації діяльності з охорони праці на місцевому та державному рівнях; використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці.
Державне управління охороною праці.
Основні функції та завдання управління охороною праці: підготовка кадрів; навчання працівників з охорони праці, професійний добір працівників; підтримання безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель, споруд; нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці; забезпечення працівників засобами індивідуального захисту; удосконалення нормативної бази з охорони праці.
Органи державного управління: Кабінет Міністрів, Національна рада з питань безпеки життєдіяльності населення, міністерства, місцеві державні адміністрації. Роль Держгірпромнагляду в управлінні охороною праці. Компетенції органів державного управління.
Організація охорони праці на виробництві.
Зобов’язання роботодавця по створенню системи управління охороною праці на підприємстві.
Завдання та функції служби охорони праці (створення ефективної СУОП;
здійснення оперативно-методичного керівництва з охорони праці; підготовка розділу «Охорона праці» у колективному договорі; запровадження навчання та інструктажів; забезпечення нормативно-технічною документацією; проведення паспортизації підрозділів підприємства; контроль за додержанням вимог охорони праці; розслідування, ведення обліку, аналіз нещасних випадків; участь у підготовці та складанні статистичних звітів з охорони праці; розробка планів роботи підприємств щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці; планування та контроль витрат коштів на охорону праці; участь у роботі комісії з питань охорони праці підприємства; забезпечення працюючих засобами захисту, лікувально-профілактичним харчуванням, миючими засобами, санітарно-побутовими приміщеннями, надання передбачених законодавством пільг та компенсацій.
Права та обов’язки робітників служби охорони праці.
Обов’язки працівників щодо виконання вимог охорони праці.
Права громадян на охорону праці під час роботи.
Права на безпечні умови праці, відповідно до діючого законодавства та нормативних актів; право на відмову від роботи при наявності порушень вимог охорони праці; право розірвати трудовий договір за власним бажанням при порушеннях вимог охорони праці та не виконанні умов колективного договору;
право на перехід на іншу роботу при наявності медичних показань, або проведення перекваліфікації; збереження середньої заробітної плати під час зупинення виробництва державним органом з охорони праці; право на безкоштовне забезпечення спецодягом, засобами захисту, миючими та іншими засобами.
Право на пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці: лікувально-профілактичне харчування; скорочений робочий день; технологічні перерви, які входять до робочого часу; оплата праці у збільшеному розмірі; додаткова відпустка; Інші пільги, наприклад, пільгові пенсії передбачені законодавством; встановлення власником за свій рахунок інших пільг та компенсацій.
Навчання з питань охорони праці працівників підприємств.
Система безперервної освіти з охорони праці.
Навчання посадових осіб, робітників професій підвищеної небезпеки (категорії посадових осіб, які проходять попереднє та періодичне навчання на спеціалізованих курсах, періодичність навчання).
Навчання працівників на підприємстві (порядок навчання, комісія з перевірки знань з охорони праці, оформлення документації про навчання).
Інструктажі з питань охорони праці.
Види інструктажів: вступний; первинний на робочому місці, позаплановий; цільовий (порядок проведення , оформлення).
Стажування та дублювання з охорони праці (порядок організація, оформлення).
Вимоги до оформлення інструкцій з охорони праці (план змісту інструкції, узгодження та затвердження інструкції, реєстрація інструкції, термін дії інструкції).
Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.
Дисциплінарна відповідальність: види, порядок накладення стягнень.
Адміністративна відповідальність: види, порядок накладення штрафів, (кодекс про адміністративні правопорушення).
Матеріальна відповідальність: відшкодування збитків, які виникли внаслідок порушень охорони праці, порядок їх призначення.
Кримінальна відповідальність: види ( штрафи, обмеження та позбавлення волі відповідно до карного кодексу).
Гарантії охорони праці жінок та неповнолітніх.
Гарантія рівних прав у незалежності від статі та віку робітників.
Заборона використання праці жінок та неповнолітніх на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами праці, обмеження роботи в нічний час, заборона залучення до понаднормових робіт і робіт у вихідні дні.
Заборона залучення жінок та неповнолітніх до підіймання та переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них обмежені граничні норми.
Захист вагітних жінок та материнства: декретна відпустка, відпустка по догляду за дитиною, пільги для жінок, що мають дітей віком до 3 років.
Порядок прийому неповнолітніх на роботу (вік, скорочений робочий день, попередній та періодичний медогляд). Професійне навчання та підвищення кваліфікації молоді. Пільги для молоді, що навчається.
Відшкодування шкоди працівникам у разі ушкодження їх здоров’я.
Матеріальна компенсація шкоди: компенсація тимчасової непрацездатності, одноразова допомога, щомісячна виплата (порядок призначення, розміри виплат, врахування вини потерпілого), компенсація моральної шкоди, пенсія по інвалідності.
Відшкодування витрат на лікування та реабілітацію.
Пільги для інвалідів (переведення на іншу роботу, перекваліфікація, особливі умови організації праці).
Особливості відшкодування шкоди в разі загибелі робітника.
Державний нагляд за охороною праці.
Органи державного контролю: спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держгірпромнагляд), спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки, спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки (Департамент пожежної безпеки Міністерства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи); спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці (Головний державний санітарний лікар та санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров’я).
Права та обов’язки державних інспекторів з охорони праці.
Ступеневий та громадський контроль за охороною праці на виробництві.
Громадський контроль: профспілки, уповноважені з охорони праці (призначення, права).
Ступеневий адміністративно-громадський контроль на виробництві: порядок організації, оформлення журналу адміністративно-громадського контролю.
Профілактика травматизму та професійних захворювань
Виробничі травми, професійні захворювання, нещасні випадки виробничого характеру. Інциденти та невідповідності. Мета та завдання профілактики нещасних випадків професійних захворювань і отруєнь на виробництві. Основні причини виробничих травм та професійних захворювань. Розподіл травм за ступенем тяжкості. Основні заходи по запобіганню травматизму та професійним захворюванням.
Гігієнічна класифікація умов праці.
Гігієнічна класифікація праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу:
1 клас - оптимальні умови і характер праці;
2 клас - допустимі умови і характер праці;
3клас - шкідливі і небезпечні умови та характер праці, клас 3.1 – умови праці викликають функціональні зміни, що виходять за межі фізіологічних коливань та збільшують ризик погіршення здоров’я; клас 3.2 – умови праці призводять до появи окремих ознак або легких форм професійної патології (після тривалої експозиції - 10 років та більше); клас 3.3 – призводять до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (з втратою професійної працездатності в період трудової діяльності); клас 3.4 – умови праці, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології, а також до розвитку важких форм професійних захворювань (з втратою загальної працездатності);
4 клас – небезпечні умові праці, при яких є загроза отримання травм або гострих професійних отруєнь й смерті на протязі однієї робочої зміни.
Загальні заходи та засоби регулювання параметрів мікроклімату.
Параметри мікроклімату, їх вплив на людину. Нормування параметрів мікроклімату: за важкістю праці та пори року.
Загальні заходи нормалізації параметрів мікроклімату: усунення джерел надлишкового тепла або холоду; раціональне планування виробничих приміщень і оптимальне розміщення в них устаткування з тепло-, холоду- та волого виділеннями; заходи захисту від радіаційного охолодження та перегрівання; віддалення джерел тепла від робочих місць; обмеження температури зовнішніх поверхонь устаткування.
Засоби індивідуального захисту (ЗІЗ) — спецодяг, спецвзуття, ЗІЗ для захисту голови, очей, обличчя, рук.
Основні методи регулювання параметрів мікроклімату: опалення; вентиляція ; кондиціювання.
Вентиляція виробничих приміщень, види вентиляції.
Поняття про вентиляцію, її призначення.
Класифікація системи вентиляції: за способом організації повітрообміну
(природна, механічна, змішана); за способом подачі та видалення повітря: (припливна, витяжна, припливно-витяжна); за призначенням (загальнообмінна , місцева).
Інтенсивність вентиляції, поняття про розрахунок інтенсивності загальнообмінної та місцевої вентиляції.
Природне освітлення, види, нормування, експлуатація.
Види природного освітлення: верхнє, бокове, комбіноване.
Нормування природного освітлення: розряди зорової роботи, кліматичні зони, параметри за якими нормують природне освітлення (світловий коефіцієнт, коефіцієнт природної освітленості, рівномірність освітлення).
Експлуатація систем природного освітлення.
Штучне освітлення, види, джерела світла для навчальних приміщень, нормування.
Види штучного освітлення: загальне, місцеве, комбіноване; робоче, аварійне, евакуаційне, охоронне.
Нормування штучного освітлення: розряди зорової роботи, джерела світла, параметри за якими нормують штучне освітлення (освітленість, питома потужність освітлення).
Експлуатація систем штучного освітлення.
Шум, його параметри, дія на людину, нормування, методи та засоби захисту.
Параметри звукового поля: звуковий тиск, інтенсивність, частота, коливальна швидкість. Звукова потужність джерела звуку. Класифікація шумів за походженням, за характером, спектром та часовими характеристиками. Дія на людину. Нормування шумів. Контроль параметрів шуму, вимірювальні прилади. Методи та засоби колективного та індивідуального захисту від шуму.
Інфразвук та ультразвук.
Інфразвук та ультразвук. Джерела та параметри інфразвукових та ультразвукових коливань. Дія на людину. Нормування та контроль рівнів, основні методи та засоби захисту від ультразвуку та інфразвуку.
Електромагнітні поля та випромінювання радіочастотного діапазону.
Джерела, особливості і класифікація електромагнітних випромінювань та електричних і магнітних полів. Характеристики полів і випромінювань. Нормування електромагнітних випромінювань. Прилади та методи контролю. Захист від електромагнітних випромінювань і полів.
Іонізуюче випромінювання.
Види іонізуючого випромінювання:α-,β-,γ- проміні, їх особливості. Джерела іонізуючого випромінювання, класифікація . Характеристика джерел випромінювання (активність, питома активність, період напіврозпаду). Дози опромінювання (експозиційна, поглинена, еквівалентна, ефективна), одиниці виміру.
Дія випромінювання на людину, граничні дози опромінювання.
Типові методи та засоби захисту від іонізуючого випромінювання.
Класифікація приміщень за ступенем небезпеки ураження електричним струмом.
Дія електричного струму на людину. Фактори, що впливають на тяжкість ураження: електричні (сила струму, напруга, опір тіла людини, час дії), неелектричні (психофізіологічні, зовнішні умови).
Особливості дії струму на людину: раптовість, ураження внутрішніх тканин, дистанційність (висока напруга, крокова напруга), затримка дії, рефлекторність.
Види приміщень за електронебезпекою: без підвищеної небезпеки, з підвищеною небезпекою, особливо небезпечні. Чинники підвищеної небезпекита особливої небезпеки.
Система засобів і заходів безпечної експлуатації електроустановок.
Заходи забезпечення електробезпеки при нормальному режимі роботи електроустановок (недоступність струмовідних частин; ізоляція струмовідних частин; блокіровки безпеки; засоби орієнтації в електроустановках; виконання електроустановок ізольованими від землі; захисне розділення електричних мереж; застосування малих напруг (менше 42В змінного струму або 110В – постійного); компенсація ємнісних струмів замиканням на землю; вирівнювання потенціалів);
Заходи і засоби забезпечення електробезпеки при аварійних режимах роботи електроустановок (захисне заземлення, занулення, вимикання) .
Індивідуальні електрозахисні засоби: ізолювальні (штанги, кліщі, накладки, діелектричні рукавички тощо), огороджувальні (огородження, щитки, ширми, плакати) та запобіжні (окуляри, каски, запобіжні пояси, рукавиці для захисту рук). Випробування захисних засобів.
Система безпечної експлуатації електроустановок: створення електротехнічної служби, навчання та інструктування з електробезпеки, додержання правил використання електроприладів, використання системи знаків безпеки, забезпечення безпечної відстані до струмовідних частин, організація безпечного виконання електротехнічних робіт, опосвідчення стану безпеки електроустановок, експертиза електроустановок.
Класифікація виробництв за пожежо–вибухонебезпечністю.
Обов'язкові умови горіння. Групи горючості матеріалів і речовин: негорючі, важкогорючі, горючі.
Показники вибухопожежонебезпечних властивостей матеріалів і речовин: температура спалаху, займання, самозаймання. Додаткові умови горіння: готовність речовини до горіння, концентраційні межі займання (поширення полум’я), потужність джерела займання. Легкозаймисті та горючі рідини, вибухонебезпечні гази та аерозолі.
Категорії приміщень за вибухопожежонебезпечністю: вибухонебезпечні приміщення та виробництва (категорія А), вибухопожежонебезпечні (Б), пожежонебезпечні (В), категорії Г та Д.
Класифікація вибухонебезпечних та пожеженебезпечних зон: вибухонебезпечнізони класу В0, В1, В2, В20 тощо, пожеженебезпечні зони П1,П2, П3.
Суть і складові системи попередження пожеж.
Завдання системи – не допустити виникнення вибухів і пожеж.
Попередження пожеж (вибухів): запобігання утворенню горючого середовища; попередження виникнення або внесення джерела запалювання в горюче середовище.
Вогнестійкість конструкції,межа вогнестійкості конструкції, ступені вогнестійкості будівель та споруд.
Заходи і засоби попередження утворення горючого середовища: використання негорючих та важкогорючих матеріалів замість горючих; обмеження маси та об’єму горючих речовин; ізоляція горючого середовища; підтримання безпечної концентрації середовища; використання флегматизаторів; підтримання відповідних значень температур та тиску середовища, за яких поширення полум’я виключається; максимальна механізація та автоматизація технологічних процесів; розміщення пожеженебезпечного устаткування в ізольованих приміщеннях або на відкритих майданчиках; застосування пристроїв захисту устаткування, встановлення пристроїв, що відключають, відсікають, тощо; видалення пожеженебезпечних відходів виробництва.
Заходи і засоби попередження виникнення джерела запалювання: використання машин, при експлуатації яких не утворюються джерела запалювання; використання швидкодійних засобів захисного відключення можливих джерел запалювання; улаштування блискавкозахисту і захисного заземлення інженерних комунікацій та устаткування; використання технологічних процесів і устаткування, що задовольняє вимогам статичної іскробезпеки; підтримання температури нагріву поверхні машин, яка не перевищує 80% температури самозаймання горючого середовища; виключення можливості появлення іскрового розряду в горючому середовищі; використання інструменту, робочого одягу і взуття, які не викликають іскроутворення при виконанні робіт; ліквідація умов самозаймання речовин та матеріалів; зменшення розміру горючого середовища; усунення контакту з повітрям пірофорних речовин; виконання вимог пожежної безпеки; використання електроустаткування відповідно зонам за категоріями пожежевибухонебезпечності.
Суть і складові системи пожежного захисту.
Завдання системи протипожежного захисту .
Обмеження розповсюдження та розвитку пожежі: розміщення вибухопожеженебезпечних об'єктів з урахуванням переважаючого напрямку вітру, а також рельєфу місцевості; потрібна вогнестійкість будівель та споруд; створення перешкоди поширенню пожежі між будинками та в будинках, улаштування протипожежних відстаней між будівлями; встановлення гранично допустимих площ та поверховості будівель і споруд; зменшення вибухопожежної та пожежної небезпеки технологічного процесу, використанням засобів, що перешкоджають розливу та розтіканню горючих рідин під час пожежі; застосування засобів виявлення пожежі, пожежегасіння та автоматичних установок пожежегасіння; улаштування аварійного відключення та перемикання установок і комунікацій; використання вогнеперешкоджуючих пристроїв в устаткуванні.
Захист людей у разі пожежі: евакуація, протидимний захист приміщень і особливо шляхів евакуації, система пожежної сигналізації.
Способи і засоби гасіння пожежі.
Класи пожеж (А.В.С.Д.Е).
Методи гасіння: охолодження осередку горіння, розбавлення (при вмісті кисню 14–16% горіння припиняеться), ізоляція осередку горіння (припинення надходження кисню), хімічне гальмування реакцій горіння (галоїднопохідні речовини: бромисті метил та етил, фреон та інше), механічний зрив полум’я, вогнеперешкоди (решітки тощо).
Вогнегасні речовини: вода, водяна пара, піна, газові вогнегасні суміші, порошки, пісок, пожежостійкі тканини, тощо. Їх використання.
Засоби гасіння пожеж: пожежне водопостачання (кран, бочка тощо), вогнегасники; пожежний інвентар, стаціонарні установки пожежегасіння (дренчерні, спринклерні інші).
Загальний аналіз ризику і проблем безпеки людини.
Загальний аналіз ризику і проблем безпеки складних систем. Індивідуальний та груповий ризик. Концепція прийнятного ризику. Розподіл підприємств, установ та організацій за ступенем ризику їхньої господарської діяльності щодо забезпечення безпеки та захисту населення і територій від НС. Управління безпекою через порівняння витрат та отриманих вигод від зниження ризику.
Головні етапи кількісного аналізу та оцінки ризику. Методичні підходи до визначення ризику. Статистичний метод. Метод аналогій. Експертні методи оцінювання ризиків. Застосування у розрахунках ризику імовірнісних структурно-логічних моделей. Визначення базисних подій. Ідентифікація ризику. Розробка ризик-стратегії з метою зниження вірогідності реалізації ризику і мінімізації можливих негативних наслідків. Вибір методів (відмова від ризиків, зниження, передача і ухвалення) та інструментів управління виявленим ризиком.
VII. Список рекомендованої літератури та Інтеренет-ресурсів
Педагогіка
1. Артемова Л.В. Історія педагогіки України: Підручник. – К.: Либідь, 2006. – 424 с.
2. Бех І.Д. Виховання особистості: Підручник. – К.: Либідь, 2008. – 848 с.
3. Бойко А.М. Виховання людини: нове і вічне. – Полтава: Техсервіс, 2006. – 568 с.
4. Бойко А.М. Оновлена парадигма виховання: шляхи реалізації. – К., ІЗМН, 1996. – 232 с.
5. Бойко А.Н. Теория и методика формирования воспитывающих отношений в общеобразовательной школе. – К.: Выща шк., 1991. – 266 с.
6. Бойко А.М. Упровадження педагогічної інноватики в практику виховання: монографія / А.М.Бойко; Полт. нац. пед. ун-т імені В.Г.Короленка, 2011. – 384 с.
7. Вишневський О.І. Теоретичні основи сучасної української педагогіки. Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – Дрогобич: Коло, 2003. – 528 с.
8. Волкова Н.П. Педагогіка. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Академія, 2001. – 576 с.
9. Гончаренко С.У. Український педагогічний словник – К.: Либідь, 1997. – 376 с.
10. Зайченко І.В. Педагогіка. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Освіта України, 2006. – 528 с.
11. Інтегрований курс теорії та історії педагогіки: індивідуальні тьюторські завдання для студентів II-IV/ Автор-укладач Бойко А.М. – Полтава, 2007 – 328 с..
12. Кузьмінський А.І., Омеляненко В.Л. Педагогіка: Підручник. – К.: Знання-Пресс, 2003. – 418 с.
13. Левківський М.В. Історія педагогіки. Підручник. – К.: ЦНЛ, 2003. – 360 с.
14. Лозова В.І., Троцко Г.В. Теоретичні основи виховання і навчання: Навчальний посібник. – Харків: ОВС, 2002. – 400 с.
15. Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Т.Т. Історія української школи і педагогіки: Навч. посіб. – К.: Знання, 2006. – 447 с.
16. Максимюк С.П. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Кондор, 2005. – 667 с.
17. Мойсеюк Н.Є. Педагогіка. Навчальний посібник. – 2003. – 541 с.
18. Сбруєва Л.А., Рисіна М.Ю. Історія педагогічної думки у схемах, картах, діаграмах: Навч. посібник – Суми: Сумський ДПУ, 2000. – 208 с.
19. Словарь-справочник по педагогике /Авт.-сост. В.А. Мижериков. – М.: ТЦ Сфера, 2004. – 448 с.
20. Пальчевський С.С. Педагогіка: Навч. посіб. – К.: Каравела, 2007. – 567 с.
21. Педагогіка: Інтегрований курс теорії та історії: / За ред. А.М.Бойко. – Ч. 1. – К., 2002. – 370 с.
22. Педагогіка. Інтегрований курс теорії та історії: У 2 ч. / За ред. А.М. Бойко. — Ч. 2. — К.: ВІПОЛ, Полтава: АСМІ, 2004. – 504 с.
23. Персоналії в історії національної педагогіки. 22 видатних українських педагоги: Підручник / Під заг. ред. А.М.Бойко. – К.: ВД ”Професіонал”, 2004. – 576 с.
24. Фіцула М.М. Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Академія, 2002. – 528 с.
25. Ягупов В.В. Педагогіка: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.
Державні документи
1. Державна національна програма „Освіта” (Україна ХХІ століття). — К.: Радуга, 1994. — 61 с.
2. Концепція 12-річної середньої загальноосвітньої школи // Освіта. — 2000. — 30 серпня-6 вересня. — № 38. — С. 3-6.
3. Концепція громадянського виховання особистості в умовах розвитку української державності // Шлях освіти, 2000.-№3.-С.7-13.
4. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті. — К., 2001. — 16 с.
5. Національна програма виховання дітей та учнівської молоді в Україні // Освіта України. – 2004. – №94. – С.6-10.
6. Україна. Верховна Рада. Про виховання дітей та молоді: Закон України // Освіта України. – 2004. – №72. – С.4-6.
Інтернет –ресурси
1. Державна науково-педагогічна бібліотека України імені В. О. Сухомлинського [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.dnpb.gov.ua/
2. Електронний каталог бібліотеки ПНПУ імені В. Г. Короленка [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://elcat.pnpu.edu.ua:82/
3. Конспект лекцій. Педагогіка. [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті : http://ukrkniga.org.ua/ukrkniga-text/784/
4. Матеріали ІІІ Всеукраїнського з’їзду працівників освіти (28 жовтня2011 р.) – Режим доступу : http://www.iitzo.gov.ua/materiali_zizdu.html
5. Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/
6. Національна стратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки http://www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf
7. Національнастратегія розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки. – Режим доступу : www.mon.gov.ua/images/files/news/12/05/4455.pdf
8. Освітні інформаційні ресурси в мережі Інтернет [електронний ресурс]. – Режим доступу : n-divulina.narod.ru/osv_res_v-internet.doc
9. Освітні ресурси Інтернету [електронний ресурс]. – Режим доступу : https://sites.google.com/site/osvitnires/
10. Педагогіка і психологія професійної освіти (науковий журнал) [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті : http://www.nbuv.gov.ua/portal/Soc_Gum/Pippo/
11. Педагогіка: бібліотека українських підручників [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті : http://pidruchniki.ws/pedagogika
12. Педагогічна преса [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://pedpresa.com/
13. Педагогічне виховання та розвиток дитини [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті : http://ped.sumy.ua/
14. Педагогічні науки: збірник наукових праць [електронний ресурс]. – Режим доступу до статті : http://www.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/pena/index.html
15. Підручники з педагогіки (On-line бібліотека освітньої та наукової літератури) [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті : http://eduknigi.com/ped.php
16. Портал сучасних педагогічних ресурсів [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.intellect-invest.org.ua/
17. Рішення ІІІ з’їзду працівників освіти України http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=244690222
18. Розширений пошук у каталозі дисертацій і авторефератів дисертацій Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.nbuv.gov.ua/db/dis_r.html
19. Российский общеобразовательный портал [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті : http://www.school.edu.ru/default.asp
20. Солдаткин В. И. Информационно-образовательная среда от­крытого образования. –Всероссийская научно-методическая конференция Телематика'2002 –Санкт-Петербург, 2002. – Режим доступу : – http:// tm.ifmo.ru/db/doc/get_thes.php?id=22.
21. Українська педагогіка [Електронний ресурс]. Режим доступу до статті : http://ukped.com/
22. Український інституту науково-технічної і економічної інформації [електронний ресурс]. – Режим доступу : http://www.uintei.kiev.ua/main.php
Психологія
1. Вікова та педагогічна психологія: Навч. посібник / О. В. Скрипченко, Л. В. Долинська, З. В. Огороднійчук та ін. – К.: Просвіта, 2001.-416 с.
2. Власова О.І. Педагогічна психологія: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2005. – 400 с.
3. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ.-метод. пособие курсу “Психология человека”. - М.: Педагогическое общество России, 2004. - 276 с.
4. Заброцький М.М. Основи вікової психології. Навчальний посібник.- Тернопіль:Навчальна книга.-Богдан, 2004.-112 с.
5. Загальна психологія: Навч. посібник 3-14 / О.Скрипченко, Л.Долинська, З.Огороднійчук та ін. - К.: „АПН" 2001. - 464с.
6. Загальна психологія: Підруч. для студентів вищ. навч. закладів. / С. Д. Максименко, В. О. Зайчук, В. В. Клименко, В. О. Соловієнко. За загальною редакцією акад. С. Д. Максименка — К.: Форум, 2000. — 533 с.
7. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учеб. для вузов. – М.: Логос, 2000. - 383 с.
8. Кулагина И. Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 17 лет: Учеб. пособ. / Университет Российской академии образования. — М.: Изд-во УРАО, 1998. — 175 с.
9. Максименко С. Д., Соловієнко В. О. Загальна психологія: Навч. посібник - К.: МАУП, 2000.- 255 с.
10. Моргун В.Ф. Ткачева Н.Ю. Проблема периодизации развития личности в психологии. - М.: Изд-во Моск. ун-та, 1981. - 84 с.
11. М’ясоїд П.А. Загальна психологія: Навч. посіб. – К.: Вища школа, 2000.- 479с.
12. Общая психология / Под ред. А. В. Петровского.- М.: Просвещение, 1986.- 464 с.
13. Педагогическая психология: Учебник для студ.высш.пед.учеб.заведений / Под ред Н.В.Клюевой. – М.: Изд-во ВЛАДОС-ПРЕСС, 2003. - 400 с.
14. Практическая психология образования: Учебник для студентов высших и средних специальных учебных заведений / Под ред. И.В.Дубровиной. — М.: ТИ “Сфера”, 2000. – 528 с.
15. Психодіагностика особистості підлітка: Навчальний посібник з психологічної практики для студентів педагогічних і психологічних спеціальностей /За ред. О.Д. Кравченко, В.Ф. Моргуна – Полтава: АСМІ, 2008. – 110 с.
16. Психологія: Підручник / За ред. Ю.Л.Трофімова. – К., 2001.- 560 с.
17. Психология человека от рождения до смерти. Полный курс психологии развития / Под ред. чл. кор. РАО А.А.Реана.-СПб.: прайм-Еврознак, 2005. - 416 с.
18. Райс Ф. Психология подросткового и юношеского возраста. – СПб.: Питер, 2000. - 656 с.
19. Столяренко Л.Д. Педагогическая психология. – Ростов н/Д, 2000.- 544с.
20. Фридман Л. М. , Кулагина И. Ю. Психологический справочник учителя. – М.: Просвещение, 1991.- 287 с.
21. Эльконин Д.Б. К проблеме периодизации психического развития в детском возрасте// Хрестоматия по психологии. – М.: Просвещение, 1977. – С. 348-356.
Інтернет –ресурси
1.Бадмаев Б.Ц. Психология в работе учителя: В 2 кн. Кн.1. Практическое пособие по теории развития, обучения, и воспитания М.: Владос, 2004. -233 с. // http://www.koob.ru/badmaev_b_c/psihologiya_v_rab_uch_1
2.Бадмаев Б.Ц. Психология в работе учителя: В 2 кн. Кн.2: Психологический практикум для учителя: развитие, обучение, воспитание -М.: Владос, 2004. -158 с. // http://www.koob.ru/badmaev_b_c/psihologiya_v_rab_uch_2
3. Варій М.Й. Загальна психологія: Підручник / /Для студентів психологічних і педагогогічних спеціальностей. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 968 с. // http://www.info-library.com.ua/books-book-113.html
4. Гамезо М.В., Домашенко И.А. Атлас по психологии: Информ.-метод. пособие курсу “Психология человека”- М.: Педагогическое общество России, 2004. - 276 с. // http://www.koob.ru/gamezo_m_v/atlas_psychology
5. Гамезо М.В., Петрова Е.А., Орлова Л.М. Возрастная и педагогическая психология: Учеб. пособие для студентов всех специальностей педагогических вузов. — М.: Педащгогическое общество России, 2003. — 512 с. // http://www.koob.mhost.ru/books/age_psychology/psychology_d_p.zip
6. Горянина В. А. Психология общения : учеб. Пособие. – М. : Академия, 2005. – 416 с. – // http://ihtika.net/index.php?qwe=search
7. Дружинин В.Н. Психология общих спосібностей.-СПб.: Издательство “Питер”, 1999 г. — 368 с. //http://ihtika.net/index.php?qwe=search
8. Еникеев М.И. Общая и социальная психология. Учебник для вузов.– М.: Издательская группа НОРМА–ИНФРА • М, 1999. – 624 с. // http://ihtika.net/index.php?qwe=search
9. Зимняя И.А. Педагогическая психология: Учеб. для вузов. – М.: Логос, 2000. - 383 с.// http://www.pedlib.ru/Books/2/0309/2_0309-1.shtml
10. Климов Е.А. Общая психология. Общеобразовательный курс. — М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2001. — 511 с. // http://ihtika.net/index.php?qwe=search
11. Колесов Д.В. Введение в общую психологию – Москва-Воронеж: Московский психолого-социальный институт, МОДЭК, 2002.-736 с.// http://ihtika.net/index.php?qwe=search
12. Кулагина И. Ю. Возрастная психология: Развитие ребенка от рождения до 17 лет: Учеб. пособ. / Университет Российской академии образования. — М.: Изд-во УРАО, 1998. — 175 с.// http://www.koob.ru/books/age_psychology/psychology_1_17.zip
13. Маклаков А.Г. Общая психология: Учебник для вузов. – СПб.: Питер, 2004. - 582 с. //http://www.koob.ru/maklakov_a/obshaya_psihologiya_maklakov
14. Мухина В.С. Возрастная психология: Феноменология развития; детство, отрочество: Учебник для студентов вузов.– М.: Академия, 1998. - 456с. // http://www.pedlib.ru/Books/1/0161/index.shtml
15. Общая психология: Учебник/ Под ред. Тугушева Р.X. и Гарбера Е.И. — М.: Изд-во Эксмо, 2006. — 560 с. // http://ihtika.net/index.php?qwe=search
16. Рубинштейн С. Л. Основы общей психологии - СПб: Издательство "Питер", 2000 - 712 с. // http://www.koob.ru/rubinshtein/osnovi_obshej_psyhologii
17. Савчин М.В. Вікова психологія : навч. посіб. – К.: Академвидав, 2006.- 360с. // http://studentam.net.ua/content/category/
18. Сорокун П.А. Общая психология. Псков: ПГПИ, 2003.- 312 с. // http://ihtika.net/index.php?qwe=search
19. Шаповаленко И.В. Возрастная психология (Психология развития и возрастная психология). — М.: Гардарики, 2004. — 349 с. // http://www.koob.ru/shapovalenko_i/vozrastnaya_psihologiya_1
Дата добавления: 2018-04-15; просмотров: 856; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!