ПРЕСА УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ У МІЖВОЄННИЙ ПЕРІОД
Таборова преса
Кінець першої світової війни застав багато українців в таборах військовополонених. Ще більше їх туди потрапило по закінченню громадянської війни в Україні. В 1920 отримали статус військовополонених і колишні січові стрільці - бійці Української Галицької Армії, і петлюрівці - вояки Української Народної Республіки, і бійці колишньої австро-угорської армії, яких посилали воювати в Італію. Одним з таких таборових центрів була Чехія (4 тисячі військовополонених були розміщені в таборах міст Ліберці, Йозефів). Всі вони були чужі в Радянській Україні, в Польщі. Тому вони тікали подалі й шукали якусь нейтральну державу, яка б їх прийняла на проживання і на роботу. Такою державою стала Чехія.
У 1920-1923 рр. в цих таборах було засновано кілька газет, чи не єдине видання української таборової преси в Чехії була газета "Український скиталець" (у північній Чехії). Спочатку вона виходила як щомісячна газета, а потім як двотижневик. З 1924 р., після закриття таборів стала виходити під назвою "Об’єднання". За змістом це був таборовий щоденник. Одна з постійних рубрик - "З життя-буття в таборі в Йозефові". Коли редактором став Петро Будз, газета почала виходити за межі табору і розвилася до значної події культурного життя цілої української діаспори.
Почали виходити спогади про славні військові походи українських січових стрільців Галицької армії. Воєнна мемуаристика прийшла на сторінки газети. Це відразу повернуло до на увагу. Газета піднялась від 300 до 1000 примірників (на 4 тис. полонених). Газету почали і обмінювати з іншими осередками української діаспори (США, Франція, Італія, Німеччина, Австрія). Газета підтримувала основи дітячої школи. На професійному рівні газета виконувалася на низькому рівні щодо її оформлення. Вона брала своєю наближеністю до життя і відвертістю. Після 2-їI світової війни українська журналістика зазнала нової хвилі таборової преси. Маса українських військовополонених в останні місяці війни в Європі та в перші роки після другої світової війни складалася з трьох джерел:
|
|
|
1. Українські вояки з Войська Польського, які потрапили в німецький полон ще в 1939 р., або з польської армії В.Андерса, створеної на території СРСР після подій вересня 1939 р., які, за рішенням емігрантського уряду Польщі, відмовилися воювати на радянсько-гсрманському фронті та майже мільйонною кількістю були випущені Сталіним разом зі зброєю через Близький Схід у Північну Африку. Вони билися з фашистами під Ель-Аламейном, Монте-Кассіно та брали участь у вирішальних битвах "другого фронту". Після закінчення війни вони з різних причин відмовилися від репатріації до Радянської України і залишилися в Європі;
|
|
|
2. "Дивізійники" - це решта української дивізії "Галичина", яка була розбита Червоною армією. Приблизно 8 тисяч бійців відступили на захід, здалися в полон британцям, які вивезли частину їх на острови до таборів військовополонених.
3. Цивільні особи, колишні "остарбайтери" та в'язні німецьких концтаборів, які були визволені союзниками і потрапили до англійської, французької чи американської зон окупації.
Таким чином, на Британських островах у 1947 р. опинилося 60 відсотків від усіх українських військовополонених (приблизно 35 тисяч). За юридичним статусом вони були європейськими добровільними робітниками і мусили відпрацювати три роки під керівництвом державних британських установ.
У Великій Британії виходило 7 часописів українською мовою, три з них виходило латиницею, тому що в друкарнях не було кирилиці. Головним чином займалися цією справою лише дивізійники. Наклад цих часописів дуже малий - від 20 до 100 примірників. Серед них - "Відгук", "Другий етап", "Мета", "Наші будні", "Нове життя", "Скиталець", "Таборовик".В цей час виходила у Великій Британії і не таборова українська газета "Наш клич", сатирична газета "Оса".
|
|
|
Теми таборових газет: життя табору, життя діаспори, збереження національної пам’яті, сатира, гумор, політичні і культурні події в Україні і Європі. Таборова преса нової хвилі була більш войовничою, налаштованою антикомуністично.
Українська преса у Франції
Франція приймала українську еміграцію ще з давних давен. В 1709 р. до Франції втекла решта мазепинців. На рубежі століть тут існувала чимала українська еміграція, як із заходу, так і зі сходу України. Після першої світової війни Париж став одним з найбільших центрів еміграційного українського життя.
На відміну від еміграційної преси в Америці, періодика української громади в Європі була наскрізь політична. В 1918-1921 рр. у Франції було створено близько десяти політичних організацій, які видавали 8 періодичних видань (загалом українських часописів у цій країні було понад 30 у ті роки), з яких головними стали"Тризуб" (тижневик Симона Петлюри) і"Українське слово" (тижневик, орган Головного проводу українських націоналістів у Парижі). Генеральна рада союзу українських емігрантських організацій у Франції видавала журнал "Скоб" як журнал українського пласту у Франції. Журнал "Ватра" видавався Пластовим куренем ім. Міхновського. Певний час тут існувала військова преса. Цікаво, що журнали видавали генерали. Управа товариства бувших вояків УНР у Франції в 1927-28 рр. видавала журнал "Військова справа" (генерал-хорунжий О.Удовиченко). В 1938 р. почав виходити "За збройну Україну" (генерал-хорунжий М.Капустянський). Українська еміграція в Європі за своїм складом поділялася на два прошарки та ідейно була відповідно двох напрямків: політична (з них виходили видавці та публіцисти українських часописів) та заробітчанська (вона складала більшість читацької аудиторії).
|
|
|
Виходило кілька англомовних газет, серед них "The Ukrainian Quarterly. Journal of Ukrainian & International Affairs" ("Український щоквартальник. Журнал українських та міжнародних подій").
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 128; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!