Українська радикальна і соціалістична преса перед її народженням

Роль Драгоманова. „Друг”.

Народження української радикальної і соціалістичної преси зв'язане з іменем Михайла Драгоманова.

Течія, на чолі якої став М.Драгоманов, виступила з га­слом організації української національної політичної дум­ки. Знайшла вона свій вираз і в тезах, постав­лених М.Драгомановим для журналістичної діяльності. Як спеціальні завдання для то­гочасної української журналістики ці тези ставили:

1. Оборону національності та її волі й збудження по­треби національної єдності в усіх ділянках нашої країни.

2. Вишукання в минулому і теперішньому ознак націо­нальної сили, змагання до волі й самостійності, організу­ючих інституцій і т. п., вишукання найпрактичніших спо­собів до осягнення вищої цілі.

3. Наповнення рамок національності здобутками все­світньої культури в громадському житті, письменстві й мистецтві.

М.Драгоманов під­носив засади національного визволення, зв'я­зуючи їх із соціальним визволенням шляхом національної політичної самоорганізації. Були це засади, до яких того­часне українське суспільство в переважаючій більшості ставилося не лише із застереженням, але часом і відверто вороже. Тому вони не могли знайти місця на сторінках української преси того часу. Для поставлення і розгорнен­ня їх потрібні були нові органи.

Увага М.Драгоманова звернулася до молоді, що вида­вала в той час свій орган під назвою „Друг". Це був орган „Академічного Кружка". Почав він виходити з 13 квітня 1874 р. двічі в місяць як „Письмо для белетристики і нау­ки" за редакцією Ієрона Кордасевича, а потім Алексія Зофіовського та Л.Павлиша.

Серед співробітників були тут такі представники моск­вофільства, як Осип Марко, О.Авдиковський, І.Наумович, тут були М.Павлик, який виступив з поезіями та статтями на літературні та етнографічні теми, та І.Франко (Мирон Джеджалик), з творів якого появилися тут такі як „Наймит", оповідання „Борислав", „Казка", повість „Петрії і Довбушуки" та інші.

Зв'язавшись з І.Франком та М.Павликом, М.Драгоманов опублікував на його сторінках три листи, в яких виступив проти москво­фільства. Наслідком цього сталося те, що укра­їнська молодь почала відходити від москвофільства. З 1877 р. зі сторінок „Друга" зникли імена представників москво­фільства. Це був останній рік для „Друга", після якого, при ак­тивній праці І.Франка і М.Павлика, народжується укра­їнська радикальна і соціалістична преса.

„Громадський Друг” та його спадкоємці. Збірник “Дзвін" і „Молот".

Першим таким органом стає літературний і політичний місячник під назвою „Громадський Друг^”. Цю назву запропонував був М. Драгоманов, як би нав'язуючи до попереднього „Друга".

Приступаючи до видання, І.Франко і М.Павлик поста­вили завданням створити часопис типу товстого журналу. Проте появилося всього двоє чисел. Перше - 13 квітня 1878 р., друге - 11 травня того року.

Серед співробітників, крім М.Павлика, були М.Драгоманов, який дав низку дрібніших нотаток, переважно під різними криптонімами та статтю під заголовком „Пригода Д.Іловайського в Галичині", маленька картина із слов'ян­ської патології та інші, Євген Борисів („Самогубство ро­сійського ряду на Вкраїні", „Дещо про релігійні секти на Україні", „Як живеться українському народу" та інші). Хв. Вовчок, Ф.Василевський (Софрон Круть), що був до­бровольцем у Сербії, дав більшу працю про Сербію та кілька дрібних нотаток про балканську справу, О.Терлецький, І.Франко (Мирон), що дав низку поезій.

Обидва числа „Громадського Друга" підпали конфіскації. Перше - частково, друге - в цілості.

Редактора М.Павлика було засуджено на шість місяців арешту. Постало питання перетворення часопису на двомісячні збірники. Ця форма позбавляла від безпосере­дньої цензури та забезпечувала від можливої конфіскації.

Перший такий збірник вийшов під назвою „Дзвін". По­явився він замість „Громадського Друга". Другий збірник називався „Молот".

Тут було позакінчувано розпочаті в „Громадському Другові" матеріали та опубліковані нові: І.Франка „Каме­нярі", „Критичні письма о галицькій інтелігенції", „Літе­ратура, її завдання і найважніші ціхи" та популярний ви­клад соціалістичних думок - „Моя зустріч з Олексою" та інші, М.Павлика, Старицького „До молодіжі", О.Пчілки та інші. Зокрема принесли ці збірники низку розвідок та статей про соціально-економічне становище українського селянства і робітництва.

 

“Світ”.

Часопис “Світ”почав виходити у Львові з 10 лютого 1881 р. за редакцією І.Белея. Різноманітний за своїм змістом, він відбивав радикальну думку представників всіх українських земель.

Серед співробітників “Світу” були М.Драгоманов, О.Терлецький, В.Коцовський, Хв. Вовк, Є.Борисів. Тут же виступив і О.Кониський, який надіслав початок своєї праці про історію української літератури, в якій подав недруковані ще тоді твори Гулака-Артемовського, Куліша, Костомарова у супроводі літератур­ної характеристики письменників.

З красного письменства перше місце займає тут по­вість І.Франка „Борислав сміється". Були надруковані сатиричні нариси О.Кониського та І.Белея („І ми - люде"), сатиричний нарис Р.Розмарина (І.Белея) під заголовком „В один час" та інші.

З поезій - твори і переклади І.Франка, твори В.Лашанського, Є.Борисіва, О.Кониського, Перекотиполя (Б.Грінченка) та інших.

На науково-публіцистичні теми появилися тут „Мислі о еволюції в історії людства" І.Франка, його ж праці з шевченкознавства, в яких особливу увагу при­свячує поемам „Сон" і „Кавказ".

В цілому часопис був цікавим і різноманітним. Але, скажімо, М.Дра­гоманов, визнаючи початок часопису добрим, все ж гостро критично поставився до його редагування. Хибою вважав випадковість матеріалу та поділ статей на дрібні шматки.

Вдержати „Світ" на новий, 1883 р. не пощастило. Причиною став, з одного боку, відхід І.Белея до „Діла", а з другого - вживання часо­писом фонетичного правопису, що вважалося тоді рево­люційним чином і відстрашувало передплатників.

Наприкінці 1882 р. з ч. 20/21 видання було припи­нено.

 „Товариш".

В середині 1888 р. у Львові появляється перше число органу університетської молоді радикального напрямку під назвою „Товариш”.Видання було літературно-наукове, за фактичною редакцією І.Франка і з підписом відповідального редактора С.Козловського. Виходити мав двічі на місяць. 

Зміст першого числа склався як з творів красного пись­менства, так публіцистичних і наукових статей. Щодо перших, то передусім треба згадати „Домашній промисл^” І.Франка. Далі - поезії Гетьманця „З України” та О.Маковея - „На самоті^”, пе­реклад Мирона (І.Франка) „Із епіграм К.Гавличка-Боровського^” та інших. Тут же дві статті М.Драгоманова - „Науковий метод в ет­нографії” та „Сміх і горе”.

Врешті, вісті, матеріали, серед яких: лист Т.Шевченка до О.Герцена, лист Ю.Федьковича до Д.Танячкевича та інші.

По виході пер­шого числа Франко почав підготовлювати матеріал до другого. Але серед молоді виявилося незадоволення часописом. Хиби, на думку опозиції, були в тому, що він майже не мав праць „молодших", та що часопис був занаціоналістичний, реакційний, що дещо в ньому було „не на місці" і т. д. До всього того, на її думку, часопис мусив би бути менше практичний, а більш теоретичний, науковий, європейський. Внаслідок всього цього редакцію було від Франка відібрано. Перейшла вона до рук молодих політиків. Це призвелоя до того, що „Товариш" завмер і зійшов зі сцени суспільного життя.

Літературно-журналістичні сили радикалів після того зробили ще спробу співробітництва з наро­довецькою пресою („Правда", „Батьківщина"). Але роз­біжність у поглядах на зміст українського національного відродження та на завдання в ньому преси стала на пере­шкоді, і спроба знову була невдала.

Консервативні погляди не могли погодитися з ради­кальними думками, речниками яких на сторінках народовецької преси виступили І.Франко, М.Павлик та інші. Це призвело до нового розриву, що особливо виразно виявився у зв'язку з відходом М.Павлика з редакції „Ба­тьківщини".

 

Відновлення радикальної преси. „Народ” - офіційний орган радикалів. Часопис “Хлібороб”

Назріла необхідність у створенні власної газети. Нею став двотижневик “Народ”(видавали І.Франко та М.Павлик). По створенню Української радикальної партії (УРП) він став її офіційним органом.

Зміст „Народу" складався з таких відділів: 1) суспільно-економічні справи; 2) селянсько-робітниче життя в Європі; 3) соціалістичний рух; 4) просвітянський рух; 5) життя на східноукраїнських землях та українське життя за океаном.

З'явилося на його сторінках чимало цінних праць і статей публіцистичного характеру. Опубліковано тут М.Драгоманова „Австро-руські спомини", його ж „Листи на Наддніпрянську Україну", „Чудацькі думки про українську справу" та інші. Звертає на себе увагу пра­ця В.Охримовича про Карпатську Україну („Угорська Русь"). Тут же огляди соціалістичного і робітницького ру­ху Ганкевича, праця І.Франка про Я.Коляра, праці молодого радикала О.Колесси, К.Студинського, низка публіцистичних статей М.Павлика, „Спомини" Повестюка, „Волинські образки" Л.Українки та низка дописів співробітників селян.

Думки і слово „Народу" знаходили гучний відгук в на­родних масах, але разом з тим викликали проти нього ви­ступи з боку народовців. Поруч з ними виступило проти „Народу" і вище духовенство, забороняючи ширення його з огляду на „шкідливий" зміст. Подібне виявилося на східноукраїнських землях та в українській колонії в Пе­тербурзі. Активно вороже становище зайняли москвофіли в Галичині і за океаном.

Але витворився і фронт при­хильників, які вважали, що такий часопис був да­вно потрібний русинам. Прихильно відгукнулася на вихід „Наро­ду" чернівецька „Буковина". Симпатії „Народ" здобув, головним чином, завдяки ясно поставленій меті та поважному становищу щодо на­ціональних інтересів народу.

У першому році мав „Народ" 251 передплатників. Крім передплати, він розходився і в дрібному продажі. Врешті, в кількості 15 примірників пробивався „Народ" до своїх земляків і прихильників по­за українські землі в Росії, навіть на заслання (Якутсь­ка область).

Проіснував „Народ" до 1895 р. 15 квітня 1895 р. вийш­ло число 2 в жалобі і з повідомленням про смерть М.Драгоманова. Три місяці по тім всі свої числа присвя­тив він пам'яті покійного, закінчуючи його праці, пуб­лікуючи незакінчені, друкуючи вислови співчуття, що зі всіх кінців надходили до редакції. А на третій місяць в ч. 17 редактор М.Павлик повідомив, що припиняє видавництво часопису.

“Життє і слово”.

Перше число журналу „Життє і Слово" появилося 1 листопада 1894 р. (видавав І.Франко). Впродовж трьох років в цьому журналі було опуб­ліковано багато цінних матеріалів, розвідок, листування та визначних творів крас­ного письменства.

Вперше появилися тут такі твори І.Франка, як „Основи суспільности", „Для домашнього вогнища" та „Зів'яле листя". Тут же були надруковані твори Л.Українки („Давня казка"), М.Коцюбинського, А.Кримського та інших. Чимало було матеріалів на історичні та літературні теми М.Драгоманова, О.Терлецького та ін­ших. Багатий відділ суспільно-політичних праць та статей на політичні теми („Нова ера", москвофільство, польсь­ко-українські стосунки тощо), які подавали І.Франко, В.Гнатюк, М.Павлик та інші. Тут же  була поміщена низка цінних листів М.Драгоманова, Огоновського, Куліша, С.Руданського, Костомарова, В.Барвінського, Борковського. Багатим був відділ етнографічний і, врешті, критика.

Особливою увагою журнал користувався серед молоді. Серед старшого громадянства журнал такою увагою не користувався. Через це в першому році кількість передп­латників сягала ледве 220, що було недостатньою для са­мооплатності такого видання. Та, незважаючи на це, жур­нал вступив до другого року видання. Але в цьому році відчув він тяжку моральну втрату - смерть М.Драгоманова. По цій втраті, закінчивши рік, „Життє і Слово" всту­пило до третього року вже не як періодичне видання, ли­ше як збірник.

Цей збірник, як і сам журнал, відіграв роль гідного по­передника такого органу як „Літературно-Науковий Віс­ник".

„Радикал". Злиття з „Життєм і Словом".

Після припинення „Народу" якийсь час поруч з „Життєм і Словом" виходив під веденням В.Будзиновського часопис „Радикал".

Вказавши на те, що український народ галицьких зе­мель є лише часткою українського народу, що в головній масі живе під Росією, „Радикал" вважав своїм обов'язком брати діяльну участь у визвольній праці й боротьбі україн­ського народу східних земель.

Виступаючи проти централістичних намагань російсь­ких політичних партій, він вважав своїм обов'язком прова­дити з ними боротьбу, не зважаючи на їхній консерватизм, радикалізм чи навіть революціонізм. В цій боротьбі ча­сопис ставав на захист української національної самостій­ності під охороною федеративного устрою Східної Євро­пи. По припиненню „Радикала" його спадщину перебра­ло „Життє і Слово", поширивши свої рамки на справи по­літичні по лінії, що її було визначено „Радикалом".

 

Літературно-науковий вісник.

„Літера­турно-Науковий Вісник" мав виходити щомісяця за та­кою програмою:

1) Оригінальна белетристика і переклади з чужих літератур;

2) Оригінальні і перекладні статті про найважніші здобутки вселюдської науки і наш науковий рух;

3) Критично-літературні студії з нашого і чужого пи­сьменства;

4) З літератури і життя: хроніка літератури і культурного життя українсько-руського народу в Австрії і Росії;

5) Огляди літератури і культурного життя в світі сло­в'янськім і загальнолюдськім;

6) Бібліографія.

Підписувати часопис мав проф. М.Грушевський, а до редакційного комітету входили, крім М.Грушевського, ще О.Борковський, О.Маковей та І.Франко.

Перша книжка появилася в січні 1898 р.

М.Грушевський зробив з „Літературно-Наукового Вісника" орган, який зайняв гідне місце в історії розвитку українського літературно-наукового життя національно-суспільної думки.

М. Грушевському вдалося зробити один з найповаж­ніших органів української журналістики, який звернув на себе увагу широкого культурного світу.

Впродовж існування часопису він притягнув до реда­кційної праці людей, що визначилися своєю активністю та працездатністю на українському літературному, науко­вому і національно-громадському ґрунті, таких як В.Гнатюк, О.Олесь, Ю.Тищенко (Ю.Сірий). Серед співробітників були представники зі всіх україн­ських земель.

Тут друкувалися твори М.Вороного („Євшан-зілля”), Ле­сі Українки („Зимову ніч на чужині”, „Мрії”), Дніпрової Чайки, Б.Грінченка, О.Кониського, У.Кравченко, А.Кримського, П.Куліша („Маруся Богуславка” та інші), Б.Лепкого, О.Маковея, В.Мови (Лиманського), С.Павленка (С.Шелухина), В.Пачовського, Ст. Руданського, В.Сивенького (В.Самійленка), М.Старицького, І.Франка, Я.Щоголева, М.Рильського, Г.Чупринка, П.Стаха (С.Черкасенко) та багато інших.

У відділі прози і драми „Літературно-Науковий Вісник”зібрав твори визначних авторів - ГанниБарвінок, В.Винниченка, Т.Бордуляка, Б.Грінченка, М.Грушевського, О.Кобилянської, Н.Кобринської, О.Кониського, М.Коцюбинського, А.Крушельницького, М.Левицького, Б.Лепкого, Л.Українки, В.Стефаника, І.Тобілевича (Карпенка-Карого), І.Франка та інших.

Поважне місце займають тут праці на теми українського письменства, критичні замітки, огляди то­що.

Не менш багатим був публіцистичний відділ. Тут знайшли місце праці з різних галузей поточного націо­нально-громадського життя. Безперечно, чільне місце на­лежить М.Грушевському, який скеровував ду­мку українського суспільства, організовував її в єдине на­ціональне ціле, цементував її для боротьби за національні інтереси.

Тут же друкувалися багаті огляди українського поточного життя, які провадив С.Черкасенко.

Все це створювало той ґрунт, на якому виховувалися й зростали українські національно-культурні і визвольні си­ли, на якому зростала ідея національної єдності та ширився серед української громади національно-сус­пільний світогляд.

Українська преса за океаном

Початок й розвиток преси в США.Гноблені соціально-економічно і політично упос­ліджувані українські народні маси західних укра­їнських земель вже в другій половині 1860-х рр. почина­ють шукати виходу у виїзді до США, а пізніше - до Канади і Бразилії.

Але власно еміграція почала­ся в другій половині 1870 рр., головним чином з Карпатської України та Лемківщини і тільки в 1890-х рр. - в більшій кількості з Галичини й Буковини. Біля половини 1880-х рр. в США було вже до 1млн укр емігрантів. Це була національно і соціально малосвідома маса. Вона була безсила в боротьбі з тим же ли­хом, від якого втікла з батьківщини, вдавалася до асиміляції. Досить минуло часу, поки українська еміграція за океаном стала на шлях самозахисту та націо­нально-культурного піднесення. Зв'язано це було з початками української преси, а пер­ші відомості про Україну і український народ тут пов'я­зуються з іменем українського політичного емігранта із східних українських земель (Київщина), священника Агаліта Гончаренка, що прибув до Америки десь коло 1865 р. У 1868 р. він почав видавати англійською і російсь­кою мовами часопис під назвою „Аляска Геральд".

По при­пиненні цього часопису о. А.Гончаренко заходився вида­вати у Сан-Франціско часопис ( російською мовою) під на­звою „Свобода" (1873), в якій відбилася його глибока лю­бов до України і до свого народу та ненависть до його во­рогів. Це був голос попередника української журналістики за океаном. Ті початки зв'язані з імена­ми інших двох священиків з західноукраїнських земель - о. І.Волянського та Г.Грушки. Першим українським органом стала газета під назвою „Америка" (почала виходити з 15 серпня 1886 р.). Виходила вона двічі на місяць за редакцією І.Волянського, а пізніше В.Сіменовича. Виходила „Америка" впродовж трьох з половиною ро­ків. У 1890 р. з Риму було розіслано заборону перебувати в Америці жонатому духовенству. Отця І.Волянського бу­ло відкликано до краю.

По його від'їзді припинилося і видання часопису, останнє число якого вийшло 22 листопада 1890 р.

Місце „Америки" заступило „Руське Слово", яке по­чав 1881 р. видавати о. К.Андрухович, виходило один рік. Тоді ж о. Грушка почав видавати „Новий Світ", що появлявся двічі на місяць. Вийшло кілька чисел, після чого з 15 листопада 1893 р. він же приступив до видання в Джерсі-Сіті нового часопису-газети під назвою „Свобода". „Свобода" почала виходити як двотижневик. Пізніше, через тижневик і тричі в тижні, з 1921 р., стала вона щоденником. Хоч в 1894 р. перша Конвенція Українського народно­го союзу визнала цей часопис за свій орган, власниками його аж до 1908 р. залишилися О. Грушка, Дмитрів, І.Ардан.

Напрям часопису було визначено як український ра­дикально-національний. Він став на захист економічних інтересів української робітничої еміграції. Звернув увагу на москвофільство, ведучи полеміку з його органами. Зв'язувалася „Свобода" і з українською еміграцією в ін­ших країнах за океаном, зокрема в Бразилії, в Канаді. До появлення місцевої преси в Канаді була вона орга­ном, що ніс національно-освідомлюючу думку та зв'язу­вав канадських українців з українською еміграцією в США. Давала вона інформацію про життя на українських зе­млях. Звертала увагу на культурно-національний рух на українських землях під Росією, організуючи допо­могу, зокрема, започаткувала збірку на Революційну Українську партію (РУП).

Ставши на ґрунт всеукраїнства, вважаючи, що розв'я­зання української справи може бути лише на східноукраїн­ських землях з центром у Києві, „Свобода" зустрілася зі спротивом з боку певної частини членів Союзу. Він ішов у першу чергу від його москвофільствуючого крила, а потім і з боку консервативно-клерикальних членів, які впливали на першого єпископа в Америці Ортинського в напрямі перебрання Союзу і обмеження його в рамках греко-католицьких. Ця спроба здобула перевагу на конвенції, внаслідок чо­го поступовіші члени відійшли і заклали свою організацію. Залишаючи якийсь час попередню назву організації, зміне­но було її на „Український Робітничий Союз". Органом цієї нової організації на печатках 1910—1911 рр. став часопис під назвою „Шершень".

 Це був літературно-просвітній та політичний тижне­вик за видавництвом В.Грушки, редактора перед тим са­тирично-гумористичного часопису, що виходив під тією ж назвою („Шершень"). До співробітництва стають члени Союзу: Е. Гвоздик, М. Бєля, І. Ардан та інші.

У першому числі, ставши органом нового Союзу, ча­сопис цей підкреслив загальну позицію українського на­роду та поставив своїм завданням організацію українських мас за океаном, Її освідомлення та зв'язок і допомогу ста­рому краю. Присвячує свої сторінки полеміці з так зва­ним греко-католицьким Союзом. Починає засновувати різні фонди і, зокрема, фонди допомоги українським зем­лям. Містить статті на просвітні теми та твори українських письменників з українських земель.

У травні 1911 р. відбулася головна Кон­венція цього Союзу. На цій конвенції було ухвалено купити друкарню та почати видання своєї газети. На внесення М.Семенюка (обраного потім головою) було ухва­лено дати цій газеті назву „Народна Воля".

Головну увагу звернула вона на організаційні та про­світні справи. Чимало було в перших роках тут полеміки з іншими українськими часописами Америки, а головне зі „Свободою". Поза полемікою присвячує вона увагу старо-крайовим справам, огляду світових подій, економічному становищу українського робітництва. Тут же відводилося місце для популярних викладів з української історії. Літе­ратурний відділ скидався в цей час головно з передруків творів визначних українських письменників (Васильченко, Куліш, Шашкевич, Левицький та інші) та з перекла­дів. Часом траплялися твори і місцевих авторів, переважно вірші, часом новели. З бігом часу ведення газети удосконалювалося, а зміст починав набирати виразнішого характеру поступового ор­гану.

З 1912 р. в США починає виходити новий орган - тижневик (газета) Запомогового товариства „Провидін­ня" під назвою „Америка". Виходив за редакцією о. Павляка. Видавала Католицька спілка.

З інших часописів, що виходили в США до 1917 р., тре­ба згадати такі як газета „Хлопський Параг­раф", яку двічі на місяць у 1908-1909 рр. видавало українське соціалістичне Товариство „Поступ". Присвячена була ця газета в першу чергу захисту ін­тересів українського робітництва та його політичному освідомленню. Врешті, такі газети, як „Робітник" в Нью-Йорку (1906), „Гайдамаки”, що виходила в 1909-1916 рр. - спочатку раз в місяць, а пізніше тижнево за редакцією фабричного робіт­ника М.Хандоги, з часом редактора „Народного Слова", яке з 1920 р. почало виходити у Пітсбурзі.

В цілому, за добу від 1886 р., коли появилася перша „Америка”, до першої світової війни в США було 32 назви різних часописів. Одні з них виходили довший час, інші коротший. Деякі пережили світову війну і дійшли до на­ших днів („Свобода”, „Народна Воля”, „Америка”, та ін­ші). За першої світової війни крім того виходили в США ще три часописи: „Робітник” (Детройт), „Слово”, що вихо­дило у Скрентоні за редакцією співробітника і редактора „Шершня” і „Народної Волі” Е.Гвоздика та орган Запомогового товариства „Вільна Україна” під назвою „Україна”, що виходить тижневе у Вільке Берри.

Українська преса в Канаді.До Канади українська еміграція масово почала йти у 1890 роках.

Пер­шим українським часописом, що появився у Вінніпегу 1903 р., був тижневик „Канадійський Фармер”. Ця газета служила інтересам ан­глійської ліберальної партії. Проте її редакція завжди бу­ла в українських руках. Вона перейшла роки першої та другої світової війни й перестала існувати 1981 р., злившись з „Українським Голосом”. З ліберальної партії взяли приклад і політики консер­вативної партії, засновуючи подібний часопис українсь­кою мовою під назвою „Слово”, що почав виходити у Він­ніпегу в 1904-1905 рр., а пізніш „Канада”.

Довгий час канадські українці були неспроможні мати свою, самостійну і незалежну від сторонніх політичних чинників пресу. Тільки на початку 1910-х років вона починає з’влятися, спираючись на українські орга­нізації або установи. Першим такого роду часописом стає „Український Голос”, що з 1910 р. почав виходити у Він­ніпегу. Як просвітньо-економічна, політична і поступова газета-тижневик, проіснувала вона до наших днів. Побіч з оглядами місцевого характеру, організаційних справ чи полеміки, цей орган з перших же років присвячує свої сторінки боротьбі на українських землях та світовим по­діям. Провадить регулярно відділи: просвітньо-організа­ційний, господарський і лікарських порад. Має куток для дітей. Містив упродовж усього часу різного роду дописи, що подавали широку інформацію з історії та сучасного жит­тя українського народу. Щодо літературного відділу, то тут містилися головним чином передруки творів старокрайових письменників.

Тоді ж (1911 р.) у Вінніпегу почав виходити тижневик греко-католицької церкви (єпископ Будка) під назвою „Канадійський Русин”. Відтак постає тут соціалістична преса. Першим завив­ся 1907 р. у Вінніпегу тижневик соціалістичної партії Ка­нади під назвою „Червоний Прапор”.

По припиненню „Червоного Шляху” (8 березня 1908) з 1909 р. у Вінніпегу почав виходити раз на місяць орган українських соціалістів у Канаді та США під назвою „Робочий Народ”. З 1910 р. він став органом української соціал-демократії, а з 16 лютого 1911 р. в Едмонтоні „Робітнича Видавнича Спілка” почала видавати свій цент­ральний орган федерації української соціал-демократії в Америці під назвою „Нова Громада”, що виходила за редак­цією Кремаря, а потім Томашевського до 1913 р.

Упродовж часу до першої світової війни виходило в Канаді 24 назви різних часописів. Крім згаданих, решта мало чим різнилася від себе, хіба що більш чи менш вира­зніше відбивала на своїх сторінках ті чи інші напрямки місцевих груп, а тим часом і поодиноких осіб, що намага­лися взаємно себе поборювати.

Українська преса в Бразилії.Приблизно в ті часи, що і в Канаді, появляється українська преса в Бразилії. Першим органом стає двотижневик „Зоря", який 1907 р. почало видавати Товариство „Просвіта" в Курітібі. У першому числі зазначував цей часопис, що його програма є „ніщо інше, як мо­ральна, просвітня й екон. робота, ніщо інше, як єдинити і просвіщати, через то назвались товариством „Просвіта".

Своїм змістом цей перший українсько-бразилійський часопис мало чим різниться від своїх побратимів Канади і США. Серед літературних творів (переважно поезії) прино­сив він твори таких місцевих авторів як Г.Тандри, М.Бірецького, Г.Чорнія та передруки творів українських письменників зі старого краю.

В 1909 р. „Зоря" внаслідок фінансових негараздів примушена була припинити своє існування, її місце зайняв „Прапор". Це теж був двотижне­вик, який впродовж двох років видавав „Комітет На­родної Друкарні" спочатку в Курітібі, а потім в Придентополісі за редакцією колишнього редактора „Зорі" С.Петрицького та Клима Гутковського (1910-1911).

Врешті, 1913 р. в Придентополісі „Видавнича Спілка" почала видавати просвітній двотижневик під назвою „Праця", що з деякими змінами в напрямі та деякими пе­рервами дожив до першої світової війни.

Роки

Революція 1905 р. викли­кала серед українського суспільства надію на створення національної преси українською мовою. Дехто вже планував видавати тижневик для селянства (Є.Чикаленко), інші думали про перетворення „Киевской Старины" на журнал українською мовою під назвою „Київська „Основа", беручи за зразок колишню „Основу" петербур­зьку. Тим часом почали надходити до Києва вимоги з про­вінції, щоб кияни взялися за видання щоденної газети. Внаслідок цього Є.Чикаленко заручився обіцянкою фі­нансової підтримки з боку відомого мецената українсько­го культурного руху В.Симиренка і почав підготовчу пра­цю з тим, щоб з нового, 1906 р. приступити до видання української щоденної газети.

Маніфест 17 жовтня. „Хлібороб" - перший національний часопис українською мовою

Революційні події в Російській державі розгорта­лися. Це призвело до оголошення Маніфесту 17 жовтня 1905 р. Разом з іншими свободами ма­ніфест оповіщав також волю друку. Цензурні обмеження відпадали. Цим пунктом маніфесту скористалася Лубенська (на Полтавщині) українська „Громада" на чолі з братами Шеметами. Вона приступила до видання першої під Росією національної газети українською мовою, назвали її „Хлібороб - селянський часопис".

Перше число появилося 25 листопада 1905 р. За відповідального редактора підписував наймолод­ший з братів Шеметів, фактичним же редактором був стар­ший - В.Шемет, колишній член „Братства Тарасівців", пізніше посол до 1-ої Державної Думи від Полтавщини, а з 1919 р. - співробітник Української Академії наук.

У першому числі подано було Маніфест 17 жовтня та статтю „Про вольності громадянські". З матеріалів у дальших числах тре­ба згадати статтю про Переяславську умову (1654). Та чи не найцікавішими були тут відомості про те, як прокида­лося українське життя та про український рух на західноу­країнських землях.

Її появлення все національно свідоме українське су­спільство зустріло з ентузіазмом. Розходилася в кількості 5.000 примірників, продавалася також на вулицях.

Довше проіснувати „Хліборобу" не довелося. Після ч. 5 його було заборонено. Та незважаючи на це, „Хлібо­роб" встиг і в такий короткий час виконати важливе за­вдання організатора ще недавно розпорошених українських сил.

У вересні 1905 р. Українська народна партія (УНП) по­чала видавати свій часопис під назвою „Самостійна Укра­їна". Появилося тільки одно число. Було в ньому опуб­ліковано між іншим проект української конституції, зла­джений М.Міхновським.

Нові правила про друк. Перші спроби дістати дозвіл на видання українських часописів. Тижневик „Рідний Край”.

Нові правила про друк було оголошено 24 листопада 1905 р. Зараз же по різних містах роблено спроби дістати формальний дозвіл на видавання українсь­ких часописів. Але влада спочатку відкидала ці прохання. Так, не було дано дозволу на видання щоденника „Вільне Слово" у Києві, потім - на „Нове Життя", що мало вихо­дити за редакцією С.Єфремова, далі - на „Працю" за ре­дакцією Дятлова та інші.

Тоді ж з 24 грудня у Полтаві почи­нає виходити другий український часопис під назвою „Рідний Край". Це був політично-економічний і літерату­рний тижневик, який із захопленням привітали українські кола. Він відбивав настрої і думки української радикальної інтелігенції.

Ініціатором і першим головним редактором-видавцем „Рідного Краю" був популярний у Полтаві український діяч М.Дмитрієв. Співредактором - Панас Рудченко (відомий письменник Панас Мирний), який і редагував літературно-художню частину часопису. Другим редактором (він же і секретар) був Г.Коваленко. Серед співробітників - О.Пчілка, О.Коваленко, І.Нечуй-Левицький, Д.Дорошенко та інші.

З ч. 16 за 1907 р. видання „Рідного Краю" було ад­міністрацією заборонено. М.Дмитрієву довелося зазнати чимало неприємностей. Причиною переслідування був, зокрема, виступ його на суді в ролі оборонця селян, що брали участь у революційних подіях 1905 р.

З 20 жовтня 1907 р. видання було перенесено до Києва, де й виходив цей часопис до 31 липня 1910 р. за веденням О.Пчілки (О.Косачевої). По перенесенню видання до Києва перший його редактор-видавець М.Дмитрієв брав якнайактивнішу участь до самої трагічної смерті, тобто до б.липня 1908 р., коли він, рятуючи дівчину, що потопала, утонув у ріці Пслі біля містечка Яресьок.

Перший український щоденний орган під Росією „Громадська Думка".

У зв’язку з оповіщенням нових правил друку Є.Чикаленко подав до Київського губернатора заяву про проект видання з 1 січня 1906 р. української щоден­ної газети під назвою „Громадське Слово". Ознайомившись з програмою, цензура повідомила губер­натора, що з таким напрямком видання газети дозволити не можна.

Тож, треба було здобувати новий дозвіл і подбати й про запасовий. В.Леонтович подав заяву на газету під назвою „Громадська Думка", а Б.Грінченко - на „Раду". Приблизно за два тижні В.Леонтович дістав дозвіл. А 31 грудня вже появилося ч. 1 щоденної української газети „Громадська Думка".

Щодо програми, то в головному залишилася вона та­кою ж, як було прийнято для „Громадського Слова", але на цей раз її вже не публіковано. Видавцями були Є.Чикаленко, В.Симиренко та В.Леонтович. Редактором за­прошений був Ф.Матушевський, секретарем - В.Козловський. До редакційного комітету ввійшли: Б.Грінченко, С.Єфремов, М.Левицький, В.Дурдиковський, М.Грінченкова. До співробітництва було запро­шено поетів, письменників, наукові сили з різних кінців України. Але, як в редакції, так і серед всіх співробітників, майже не було підготованих журналістичних працівників, а тим більше в щоденному органі.

Крім щоденних вісток, дописів (К.Лоського, М.Лозинського, О.Маковея та інших), а також телеграм та бібліографічних заміток, „Громадська Думка" містила значну кількість статей популярно-наукового характеру. Між ни­ми в першу чергу - статті проф. М.Грушевського, Б.Грінченка на теми української історії та інші.

Статті В.Доманицького мали історичний, гро­мадський і літературний характер.

Зі статей історично-літературного характеру були тут такі, як замітки до нового видання Шевченкового „Коб­заря" або „Святе Письмо українською мовою", де подано історично-літературний огляд пере­кладів від другої половини XVI ст. Тут же статті на теми журналістичні: огляд української преси в Росії або дві статті В.Доманицького про „Украинский Вестник" (Пе­тербург).                                         

У відділі красного письменства появилися тут поезії В.Сивенького (В.Самійленка), Хр. Алчевської, М.Чернявського та ін. З прози - В.Винниченка, Б.Грінченка, П.Капельгородського, Є.Чикаленка та інших.

Спочатку „Громадська Думка” зацікави­ла досить широкі кола громадянства. Але далі виявилося, що зі всіх тих, на кого часопис міг опертися, отже, річних передплатників ледве назбиралося до 500. Решта передплачувала на місяці (в ліпшому випад­ку на півроку), після чого відпадали.

Причини занепаду полягали в тому, що, з одного боку, газеті дорікали на те, що вона подає відомості запізнено, з дру­гого - читач ще не звик до української газетної мови, термінології та фонетичного правопису.

Врешті, чимало поміркованих чи консервативних лю­дей, заляканих радикалізмом „Громадської Думки” в со­ціальних справах, вважали її за орган, скерований головно проти заможної частини українського народу. Це, до пев­ної міри, відбилося навіть на внутрішньому житті газети та спонукало відійти від неї В.Леонтовича, після чого видан­ня перейшло цілком до рук Є.Чикаленка.

Як тільки вийшло перше число „Громадської Думки”, як йогобуло сконфісковано. В дальшому безперестанно сипалися на неї конфіскати, грошові кари, тимчасові відкладання терміну тощо і нарешті - заборона. На вимогу уряду видання газети було припинено. По всій Україні в багатьох передплатників зробила поліція ревізії, багатьох заарештовано. Є.Чикаленко спробував був кло­потатися про відновлення газети, але дозволу не дістав.

“Рада”.

Через місяць (з 15 грудня 1906 р.) “Рада” стала спадкоємцем „Громадської Думки", стоячи на засадах, покладених в її програмі. До неї ж перейшли і передплатники, яких нара­ховувалося майже 1500.

Вступивши в 1907 р., редакція в програмовій статті першого числа зазначила, що надалі більш братиме на увагу українську інтелігенцію.

У внутрішньо­му житті газети було переведено деяку реорганізацію. Саме на цей час припав приїзд до Києва М.Грушевського, який став в ній активно співпрацювати. Фак­тичним редактором став М.Павловський. Він був редакто­ром до 1913 р., коли його заступив А.Ніковський. Секретарем редакції було запрошено С.Петлюру (пізніше - голо­ва Директорії, головний отаман військ УНР), який в цей час одночасно був редактором органу Української со­ціал-демократії під назвою „Слово".

Фахових журналістів як „Громадська Дум­ка", так і „Рада", не мали. Найближче зв'язаний був з „Радою" С.Єфремов. Як публіцист, виступив тут С.Петлюра. Талановиті огляди й фейлетони давав С.Черкасенко. Красне письменство заступлене було В.Винниченком, С.Васильченком, О.Олесем, М.Левицьким та іншими. Передові статті звичайно писа­ли С.Єфремов, Ф.Матушевський, іноді М.Грушевський, Д.Дорошенко, М.Павловський та інші.

За допомогою цих сил „Рада" ставала речником і дзерка­лом українського життя на всіх землях, стежила за його розвитком, формувала національну думку.

Найменший прояв культурного чи політичного життя знаходив тут той чи ін­ший відгук.

Ідеологічна диференціація та її органи. „Українська Хата".

Ідеологічна диференціація політичної думки, що виявилася вже з початком революції (1905), ви­магала, крім часописів, розрахованих на широкого чита­ча, також ідеологічно-провідних органів. Першу спробу до певної міри в цьому напрямі робить петербурзька „Вільна Україна^”. Після того в 1909-1913 рр. по­являються журнали, що приносять розроблення ідеоло­гічних основ визвольного руху та національного і со­ціального світогляду.

У 1909 р. з’являється журнал, що займає в цьому питан­ні виразно радикальне становище. Був ним місячник моло­дих сил під назвою „Українська Хата^” - за редакцією П.Богацького і при найближчій участі Микити Шаповала.

Виник­нення журналу пов^’язується з альманахом „Терновий Вінок^” та гуртком, який зібравсяколо нього. Були тут крім згаданих О.Коваленко, В.Скрип­ник, Ю.Будяк, Ю.Сірий (Тищенко) та інші. Внаслідок по­леміки, яка розгорнулася в 1908 р. між цим гуртком та передплатниками поміркованих напрямків, речником яких у пер­шу чергу була „Рада^”, постало питання створення свого дру­кованого органу. Спочатку була думка обмежитися альмана­хом. Потім було вирішено використати дозвіл на видання тижне­вого журналу, який вже мав Г.Коваленко. Зміну періо­дичності та назви пощастило перевести без великих пере­шкод. 24 березня 1909 р. появилася перша книжка журналу під назвою „Українська Хата^”.

„Українська Хата^”виступила з гост­рою критикою традицій дрібних діл та психології решток так званого українофільства з його поміркованим лібера­лізмом, поверховим демократизмом, лояльністю, угодовс­твом та орієнтацією в національно-визвольній справі на чужі суспільні сили. Натомість вона висувала вимогу поглиб­лення національно-політичного світогляду, його викристалізування у формі рішучої боротьби в напрямі соціаль­ного і національного визволення, в основу якого клала погодження особи з суспільством. Завершенням цього погодження вона вбачала у відродженій Україні, в якій муси­ли б знайти свою синтезу соціалізм і індивідуалізм.

Найгарячіші виступи проти „Українська Хата^” були на сторінках газети „Рада^” та в її колах. Пізніше відгукувався „Дзвін^” та інші. Між „Радою^” та „Українською Хатою^” розвинулася гостра і жива полеміка, що не вгавала впродовж всього часу, витворивши два кола при­хильників: „радян^” і „хатян^”.

Навколо „Української Хати^” гуртувалася переважно молодь, чимало народних учителів, подекуди дрібні уря­довці.

З молодих сил склався і перший кадр співробітників: літератур­ний критик М.Євшан (Федюшка), публіцист А.Товкачевський, О.Олесь, Г.Чупринка, О.Кова­ленко, Галина Журба. Тут же роблять свої перші виступи М.Рильський та П.Тичина. На його сторінках зваляються такі імена, як О.Кобилянська, В.Винниченко, М.Вороний, С.Черкасенко. Проте світова війна 1914 р., не минула й „Українську Хату", обірвавши її існування.

---

Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 126; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!