ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ЗІСТАВНОЇ СЕМАНТИКИ

У ПОШУКАХ МОВНОЇ МОДЕЛІ СВІТУ

Манакін В.М.

Запорізький національний університет

Поняття мовної моделі світу (в іншому тлумаченні - мовної картини світу) так само, як і супроводжуючого його поняття концепту, стали категоріальними для сучасної лінгвістики та інших суміжних наук (етнолінгвістики, лінгвокогнітології, лінгвокультурології та ін.). Проте зазначені базові для сучасних досліджень категорії залишаються найбільш розмитими в плані їх наукового розуміння і вірогідного застосування. Причина проста: замість чіткого наукового підходу ми в більшості випадків користуємося привабливими метафоричними образами, які кочують у публікаціях як вагомі аргументи досліджень. Уже класичними стали твердження про те, що мовна картина світу - це "алгоритм психологічної єдності людей" (Г.Вежбицька), а концепти - "згустки культури в свідомості людини" (Ю.С.Степанов) або "своєрідні алгебраїчні вираження значень" (Д.С.Ліхачов) і т.ін.

Видатні вчені можуть дозволити собі не перекладати створені образні формулювання власне науковою мовою. Сама ж наука такого привілею не має. Вона прагне точності, чіткості і доказовості. Натомість маємо зворотні процеси: одна наукова метафора породжує іншу, а й без того складний науковий об'єкт ще більше розмивається, і, зрештою, нічого принципово нового в науковому пошуку не відбувається.

Наскільки висловлені, на жаль, не оптимістичні думки є правдивими щодо інтерпретації мовної моделі світу? Наскільки далеко від В. фон Гумбольдта в розумінні цього феномену ми просунулися сьогодні? Чи можна взагалі віднайти чітке наукове підґрунтя для розуміння і дослідження різних мовних картин світу? Спробуємо торкнутися цих та деяких інших непростих питань.

1. Автентичність поняття "мовна модель (картина) світу".

Сучасне вітчизняне мовознавство здебільшого послуговується визначенням цього поняття, яке запропонувала О.С.Кубрякова: "Мовна картина світу - це особливе утворення, яке постійно бере участь у пізнанні світу і задає зразки інтерпретації того, що сприймається ... Це своєрідна сітка, яка накладається на наше сприйняття крізь призму мови" [Кубрякова 1997: 47]. Таке розуміння, як бачимо, не є чимось новим на фоні відомих постулатів теорії лінгвістичної відносності.

Незаперечним є тільки те, що: 1) в мові фіксується результат пізнання, як і в слові завершується формування думки (О.О.Потебня); ніякого впливу на пізнання в такому розумінні мова не здійснює; 2) мова кодує пізнавальну діяльність наявними в ній засобами, які можуть бути відмінними в різних мовах, проте не настільки, щоб впливати на зміст пізнавальної діяльності. Друге є нічим іншим, як "внутрішньою формою мови" або мовним світобаченням (sprachliche Weltansicht) у тому розумінні, що вкладав у це ще В. фон Гумбольдт. Згадаймо класичне: "Різні мови - це зовсім не різні позначення однієї й тієї самої речі, а різні бачення її" [Гумбольдт 1985: 375]. Приблизно через сто років мовне світосприйняття Гумбольдта Л.Вайсгербер поділяє на "мовний проміжний світ" (sprachliche Zwischenwelt) та "мовну картину світу" (sprachlichels Weltbild). Згодом він доходить у принципі до того ж самого висновку, що і прихильники гіпотези лінгвістичної відносності: мова є деміургом світу і спроби людини звільнитися від контролю рідної мови завжди є марними [Вайсгербер 1996].

Усі подальші розробки поняття мовної моделі світу так чи інакше повторюють постулати про те, що кожна мова відбиває відповідний спосіб сприйняття та організації світу і носії різних мов можуть бачити світ по-різному крізь призму своїх мов. Знову породжуються нові метафори про мову як "окуляри", завдяки яким представники етносу бачать у цьому світі тільки ТЕ і тільки ТАК ... і т. ін. [Корнилов 1999: 77]. С.Шафіков з цього приводу справедливо зазначає: "З'явившись з учення Вайсгербера і вільно розселившись у лоні вітчизняної лінгвістики, метафора мовна модель світу з часом зовсім десемантизувалася" [Шафиков 2008: 109]. Цей же вчений формулює низку питань, які є вагомими для теоретичної лінгвістики: 1) що таке спосіб сприйняття? 2) чи є ізоморфним співвідношення концептуальних мовних моделей світу? 3) чи є мовна модель світу єдиною системою поглядів або ж це невпорядкований конгломерат бачень на різні фрагменти концептуальної системи? 4) чи виявляється "єдина філософія" на всіх рівнях мовної структури або вона стосується головним чином лексики? 5) чи пов'язане мовне світобачення з концептами культури, національним характером? [Там само: 109]. Помилково вважати, що відповіді на поставлені питання вже знайдено. Наприклад, загальноприйнятими стали висновки Ю.С.Степанова і Г.Вежбицької про так звані базові російські культурні концепти, або "константи російської культури, серед яких виділяються такі: ВРЕМЯ, ОГОНЬ, ВОДА, ХЛЕБ, ВОДКА, ВЕРА, ЛЮБОВЬ, РАДОСТЬ, ВОЛЯ, ПРАВДА, ЗНАНИЕ, ЧИСЛО, ДЕНЬГИ, ЗАКОН, ИНТЕЛЛИГЕНЦИЯ, ДУША, СОВЕСТЬ, СТРАХ, ТОСКА, ГРЕХ, БЛУД" [Степанов 2001: 48]. Однак, навіть із наведеного короткого переліку, очевидно, що не всі вони є національно специфічними для росіян. Навіть такий нібито особливий для росіян концепт ДУША є не менш значущим для інших слов'ян у тій самій мовній реалізації. Немає сумніву, що це поняття, відбиваючи чи не найголовнішу сутність людини, концептуалізується всіма мовними культурами. Інша річ, що етимологічне кодування, як і особливості наповнення концепту в чомусь будуть відмінними для різних етносів. Так, в англійській цей концепт матеріалізується такими словами, як soul, spirit, де останнє є похідним від лат. spiritus у значенні як дух, душа, так і спирт, алкоголь. Це не омоніми, оскільки поняття дух, душа в індоєвропейській мові було безпосередньо пов'язане з вогнем: душа розумілася як "вогнянарідина" [Маковский 2008: 27].

Ланцюжок спостережень можна продовжувати. Але тут постає природне запитання: хіба принципово по-іншому відчувають свою душу люди, в яких існують інші слова для її позначення? Чи не так само переживають вони журбу, або російською тоску, хоча і не мають у своїх мовах абсолютних відповідників цих понять? Зовсім інша річ, коли йдеться про справжні лінгвокультурні лакуни, тобто не зафіксовані ні мовою, ні колективною свідомістю поняття, які об'єктивно знаходяться за межами певної ментальності, будучи належністю інших мовних культур. Крім звичайних реалій, що відбиває так звана безеквівалентна лексика, тут можна знайти чимало таких важливих понять, як війна, демократія, незалежність, приватність та ін., які просто невідомі певним мовам та їх носіям. Це стосується не тільки екзотичних мов. Напр., англ. PRIVACY - це далеко не те, що наше ПРИВАТНІСТЬ, що зумовлено багатьма чинниками, в тому числі культурно-історичними особливостями різних суспільств. Так само англ. ATTITUDE тільки частково співвідноситься з семантикою наших відповідників відношення, ставлення, позиція тощо. В англомовній культурі цей концепт безпосередньо відбиває індивідуальні та колективні психосоціальні орієнтири та настанови світосприйняття. Одним з передвиборчих гасел Барака Обами було: "We have to change our attitude!".

Отже, з одного боку, незаперечно позитивним для сучасного мовознавства є значне розширення дослідницького матеріалу, залучення нових цікавих фактів у пізнанні мовних відмінностей, тобто відчутне збагачення "мовної географії" та її змістового наповнення в аспектах зіставної лінгвістики. Блискучий огляд зіставного мовознавства як вже самостійного лінгвістичного напрямку, його завдань, змісту і досягнень здійснив М.П.Кочерган у своїй ґрунтовній праці "Основи зіставного мовознавства" [Кочерган 2006]. Проте, з іншого боку, надійна теоретико-методологічна база таких досліджень поки що на стадії формування. Ключові засади синхронічних мовних зіставлень щодо, зокрема, такого поняття, як "мовна картина світу", на сьогодні відсутні. Їхній пошук, очевидно, залежить від новітнього осмислення загальнотеоретичних уявлень про мову взагалі, її ролі та місця в одвічній дихотомії людської свідомості і реального світу.

2. Мова серед інших моделей світу.

Сучасні визначення картину світу пов'язують з глобальним образом світу, що лежить в основі людського світобачення, тобто є тим, що демонструє суттєві властивості світу для людини як результат її пізнавальної діяльності. Кожна галузь знань пропонує власні моделювання світу. Так, здійснюється пошук фізичної, біологічної, хімічної, географічної, екологічної та інших відповідних моделей світу. Паралельно існують уже усталені релігійні світи, які, на відміну від наукових моделей, містять незаперечні для своїх віруючих постулати. Але в будь-якому випадку моделювання світу здійснюється за базовими категоріальними принципами філософського, теософського або наукового порядку. Ці ж самі принципи є фундаментом світоглядних і наукових парадигм, зміна яких не є такою стрімкою, як прийнято вважати.

Щодо фізики космосу, наприклад, то дотепер відомі тільки дві найголовніші парадигми, або ж планетарні системи: геоцентрична (Птоломей) та геліоцентрична (Коперник). Щодо лінгвістики, тут, на відміну від думки Т.В.Гамкрелідзе, який виділяє сім парадигм [Гамкрелидзе 2005: 3], ми схильні вказати лише на дві, які є найбільш значущими з позицій кардинальних змін, що відбувалися і продовжують відбуватися в мовознавстві:

1) мовознавство до В. фон. Гумбольдта (накопичується матеріал про мови світу; мова розглядається як заданий (фіксований і усталений) засіб комунікації зі своїм наочним інструментарієм - фонетикою, лексикою, граматикою. Неминуче необхідним реліктом цієї парадигми є будь-яка описова граматика, підручник з мови та ін.);

2) мовознавство після В. фон. Гумбольдта (мова розглядається як творчий феномен свідомості, основний засіб самовираження людини. Мови світу стають чи не найголовнішим джерелом встановлення генетичної правди людства і пізнання скарбу національної людської свідомості - духу різних народів) (докладніше див.: [Манакін 2008]).

Усередині кожної доби варто виділяти значимі, але не цілковито "парадигмальні" напрямки, течії, школи, імена. Зменшуючи часову відстань, безумовно, ім'я Ф. де Сосюра виявляється найбільш впливовим для лінгвістики ХХ століття. Проте це, очевидно, парадигма в парадигмі, оскільки і зараз мова й мови світу досліджуються із загальнолінгвістичних позицій Гумбольдта. Соссюріанство зробило свою корисну справу, подарувавши лінгвістичну семіотику і системність, про що також можна прочитати в Гумбольдта. Більше того, останні 20-30 років світова лінгвістика, інші суміжні галузі (кроскультурна комунікація та ін.) переживають бум відродження й нового втілення ідей геніального німецького лінгвіста і філософа.

Послідовне прийняття гумбольдтівської парадигми не заперечує, а спонукає до переосмислення фундаментальних принципів моделювання мовних світів. Зауважимо ще раз, що ключовим для філософії В. фон Гумбольдта було порівняння й водночас ототожнення мови з "духом народу". Принаймні саме так переклади передають німецьке слово Geist. Тут важливим є те, що семантика німецького відповідника є значно ширшою: згідно з його лексикографічними тлумаченнями (Kluger; Duden; Philosophisches Wörterbuch), крім загальновідомого дух, може ще покривати такі значення, як відчуття, розуміння, образ думок, погляди, свідомість, сила розуму, розум, здатність мислити, щось надприродне та ін. Інакше кажучи, Geist - це набагато більше ніж дух, це поняття категоріального поля загальнолюдської свідомості, і його можна вважати подібним, наприклад, до давньогрецького logos або ж китайського dao (Лао-Цзи). До речі, Гегель Geist трактував як величезний інтеграл, що об'єднує небо і землю, добро і зло та надприродну волю.

Сьогодні знову постає питання про пошук і адекватне розуміння системотворчої сили, що організує мову, мовну свідомість, будучи невід'ємним складником людської ментальності. Спроби віднайти таку силу, або, як її називає відомий фізик Пол Девіс, "суперсилу" [Девис 1989], здійснюються різними науками. Чи не варто мовознавству поцікавитися цим, враховуючи, зокрема, інтердисциплінарність галузі?

Інтердисциплінарність є однією з найбільш характерних рис не тільки лінгвістики, а й багатьох інших наук, які, подібно до джерел і річок, поступово стікаються в одне море для всебічного пізнання Людини, Природи і Космосу. Золотим перетином нового синтезу, фокусом такого пізнання істини є, очевидно, поєднання наукових, філософських та релігійних знань. Можливо, це і є шляхом наближення до нової парадигми осмислення світу, що прямо чи опосередковано відбито, наприклад, у концепціях Ейнштейна, Реріха, Кочерги, Вернадського, Соловйова, Лосєва та інших видатних діячів науки і філософії.

Одержання інформації є наслідком її запиту, тобто окреслення меж пошуку. Одержання знань залежить від того, що саме ми шукаємо. Ознакою одержання інформації про фундаментальні знання об'єкта є формулювання питання про базові принципи устрою того чи іншого феномену буття, що, по суті, означає вказівку на виявлення природи об'єкта. Нове осмислення природи речей символізує народження нової парадигми знань.

Анатоль Франс якось зауважив, що словник мови - це Всесвіт, розташований в алфавітному порядку. Це можна вважати зовнішнім рівнем вияву певної симетрії мови й Універсуму. Справді, кожна мова світу і мови в цілому є головним джерелом когнітивної інформації (наших знань) про все, що існує у Всесвіті. Окремим є питання про істинність мовної інформації, яка багато в чому спотворено відбиває світ, будучи третім світом між дійсністю і свідомістю (Б .Рассел, О.Лосєв, М.Гайдеггер та ін.).

На рівні ж глибинного усвідомлення існування симетрії між мовою і світом прихована давня за походженням ідея єдності всього сущого, видимого і невидимого, матеріального та ідеального, світу фізичного та метафізичного. Просто й прозоро цю ідею глибинної єдності мови і світу сформулював О.Ф.Лосєв: "Світ як ім'я". У цьому сенсі відоме біблійне "Спочатку було Слово..." неправомірно тлумачити буквально, як це найчастіше робиться. Тут знову стикаємося з наслідками перекладу тексту спочатку з мови оригіналу (давньоарамейської), де семантика номена слово включала також значення не просто дії, а сакрального діяння. Так само давньогрецький відповідник тексту Біблії logos мав більш широку палітру значень, серед яких: ідея, причина, початок та єдність світу та ін. (докладніше див.: [Манакин 2004: 269-271]).

Сучасні обґрунтування концепції єдності світу належать не теологам та філософам, а фізикам і математикам. Початок цих спроб поклав, як зазначалося, А.Ейнштейн, який хотів сформулювати закон, що об'єднує всі силові поля в природі. Д.Бом пішов далі: "Основною та фундаментальною рисою космології Бома є твердження про те, що реальність єдина, що вона являє собою неподільну цілісність, що лежить в основі всього Всесвіту, в основі матерії та свідомості (курсив авт. - В.М.)" [Weber 1989:124]. Математична теорія рекурсивного аналізу доповнює методологічні положення фізиків. Сутність теорії - моделювання світу та його фрагментів на основі виявлення суміжних процесів, спільних алгоритмів. Як це схоже на те, чим займається лінгвістика! Тож, моделювання мовних картин світу не може відкидати і цю математичну теорію.

Алгоритмічна операція є найважливішою для рекурсії. Саме вона задається (програмується) певним чином і має властивість створювати безкінечні класи алгоритмів [Анисимов 1989; Анисимов 1991: 18]. Ця закономірність враховується математиками, комп'ютерними програмістами та багатьма іншими, хто цілеспрямовано та усвідомлено моделює нові теоретичні або практичні системи. Математики за допомогою комп'ютерів створили дивовижні рекурсивні ландшафти, в яких будь-яка найменша "територія" побудована так само, як і вся поверхня. Блез Паскаль також уявляв природу як рекурсивну й усюди повторювану сферу, центр якої всюди, а окружність - ніде. Д.Ройс у першому томі своєї праці "The World and the Individual" (1899) сформулював таку думку: "Уявімо собі, що якусь ділянку землі в Англії ідеально вирівняли і картограф наніс на неї карту Англії. Його витвір досконалий - немає жодної деталі на англійській землі, навіть найдрібнішої, яку не відображено на карті... У такому випадку подібна карта повинна включати в себе карту карти карти, і так нескінченно" (цит. за: [Анисимов 1991: 14]).

Так само і мова здатна наявно чи латентно зберігати інформацію про особливе і спільне лінгвальних кодів окремих мовців, конкретних мов народів та всіх мовних картин світу в цілому. Ці особливості на рівні індивідуальних мовних варіювань втілені в неповторності, наприклад, просодики, ритміки, артикуляції звуків, інших характеристик мовлення, за якими ми всі відрізняємося. Щодо національних мовних уявлень, то тут виявляються системні типологічні, контрастивні та універсальні характеристики. Однак до кінця незрозумілим лишається питання про загальні закони, які лежать в основі цих процесів. Чому навіть дуже різні мови або співвідносні одиниці цих мов мають щось спільне? В японській, наприклад, є майже дотична до української мови паремія: (букв.) І хлібороб, і купець, і самурай; пор.: І швець, і жнець, і сам собі купець. Наведений приклад яскраво відбиває іконічність процесів мовної номінації: кожна з паремій віддзеркалює власну етнокультурну специфіку подібно до того, як образи Ісуса Христа в різних куточках світу можуть нагадувати етнічні чи расові особливості віруючих. І все ж, на чому базується універсальність мовних виявів? На спільності логічних законів чи, можливо, й на тому, що "існує тільки одна загальнолюдська мова під усіма широтами та єдина за своєю суттю" (Ж.Вандрієс)? Мова Всесвіту, де потенційно (апріорі) всі смисли вже є? "Людина своєю деміургічною силою створює з них тексти, й не тільки словесні, але і колористичні, і музичні. Так виникають культури - різні варіанти світу смислів" [Налимов 1991: 230].

Сучасні біологічні моделі світу будуються на відкритому відносно нещодавно для історії науки коді ДНК, який є бездоганною маніфестацією закону єдності відмінностей у живій природі. Життя мови та її складників підкоряється в цілому тим самим закономірностям. Тому на сьогодні найголовнішим постає вже не питання доведення ізоморфізму між мовним та генетичним кодами, а пояснення того, чому саме така симетрія (= ізоморфізм) існує. Цікаво, що згідно з Романом Якобсоном, мовний код є результатом пізнішого філогенетичного конструювання за моделлю генетичною. На думку ж Франсуа Жакоба, видатного біолога-генетика сучасності, це є результатом аналогічного структурування різних інформаційних систем при аналогічних функціях (цит. за: [Гамкрелидзе 2005: 4-5]). Проте обидві думки, як бачимо, незаперечно базуються на наявності такої взаємної симетрії мовного і генетичного кодів.

Отже, моделювання мовних картин світу та їхнє зіставлення цілком імовірне за умови релевантного до мови застосування вже пізнаного іншими галузями людських знань. Питання тільки в тому - феноменом якого порядку в структурі свідомості і Всесвіту має/може розглядатися мова взагалі і конкретні людські мови зокрема.

3. Мовна модель світу і ноосфера.

Усі мої публікації останніх щонайменше п'ятнадцяти років пронизані ідеєю В.І.Вернадського про ноосферу, про Вселенський Розум, про мову як рівень маніфестації ноосфери etc. Так чи інакше це є певним продовженням головної ідеї про силу гармонійного Універсуму, в якій людська мова є особливим явищем, загальна структура якого має відтворювати макрокосм і мікрокосм, усе суще на землі та в Космосі.

Дуже стисло ці припущення зводяться до того, що мова на рівні ноосфери існує у вигляді загального когнітивно-семантичного континууму, який розчинено в конкретних мовах світу. Ноосферний рівень як організуюча та об'єднуюча сила планетарної людської свідомості є базисним для когнітивної діяльності та концептуалізації світу. Когнітивно-семантичний континуум, у свою чергу, є джерелом мовної діяльності, латентним еталоном такої діяльності, а відтак можливою системою-посередником між мовами світу як справжня скарбниця загальних ментальних смислів Універсуму.

Спроби безпосередньої матеріальної репрезентації когнітивно-семантичного континууму даремні. Це інший, метафізичний, спосіб буття свідомості, де ключовим моментом є розуміння наявності ментально-інформаційного поля Всесвіту, що нам, лінгвістам, слід прийняти так само, як це зробили представники інших наук та форм знань. Прийнявши це, набагато складнішим завданням є переконливе доведення органічного співіснування концептуальної та мовної реальностей для вираження цього інформаційного поля. Непростим це завдання видається й тому, що в сучасній науці ще відсутня цілісна теорія взаємозв'язку мови і свідомості, а це змушує користуватися лише умоглядними постулатами.

Для вирішення поставленого завдання спробуємо піти таким достатньо простим шляхом. По-перше, треба припустити, що сфера людського розуму, в тому числі й на найвищому (=ноосферному) рівні, та мовна семантика оперують принципово, а не формально, спільними змістовими одиницями і категоріями. По-друге, лінгвістичними двійниками квантів ментальної інформації є змістові мовні одиниці та їхні угруповання, які за принципами будови, системною ієрархією на всіх рівнях (слова - ЛСГ - мовних картин світу) є ізоморфними загальному устрою світу, космосу, ноосфері. Найдрібнішими змістовими одиницями, своєрідними атомами когнітивно-семантичного простору логічно визнати семи. Визнання сем як атомарних смислів також узгоджується з ідеєю взаємної симетрії, ізоморфності між мовою та світоустроєм.

Семи, крім того, виконують функцію кварків (у фізиці - це те, що склеює), з одного боку, у самій системі мовної семантики, коли перекидаються смислові містки між різними мовними одиницями; з другого боку, - між мовою та когнітивно-семантичною сферою у вимірі планетарної чи космічної свідомості. Комбінаторика сем зберігає, видозмінює або ж принципово змінює будь-яку семантику, подібно до хромосомної комбінаторики на рівні ДНК. Прикладом може бути семний аналіз будь-яких мовних значень у різних мовах.

Неповторні комбінації універсальних за природою і в принципі кількісно обмежених у семантичному континуумі сем, подібно до комбінаторики музичних нот, створюють необмежені семантичні варіації в різних мовах та слугують основою мовної подільності світу в цілому.

Твердження про кількісну обмеженість сем не варто сприймати буквально. Підрахувати можна те, що має певні межі. Невипадково кількість зірок на небі астрономи рахують, поділивши небесний простір на квадрати. І ніколи не роблять при цьому остаточних висновків. Відповідно ми можемо встановити семний склад виокремлених мовних зон: лексем, тематичних і лексико- семантичних груп, полів, зіставивши з іншими мовами, що і буде слугувати основним інструментом аналізу мовних картин світу на фоні загального когнітивно-семантичного континууму людської мови в планетарному вимірі.

Висновок. Сформульовані положення діють в усіх інформаційних (у широкому розумінні) системах і відбивають загальні принципи виникнення, розвитку та існування всього сущого. Тож цілком імовірним є їхнє застосування для створення і дослідження мовних моделей світу.

Симетрія мовного ладу та загального устрою Природи є підтвердженням єдності світу і гармонійної організації Універсуму в усіх сферах його вияву.

Остаточне доведення існування вселенських закономірностей у мовах світу - завдання завтрашнього дня науки. Проте, є надія, що це саме той шлях, який приведе до новітнього усвідомлення образу мови, а відтак - до якісно нової лінгвістичної парадигми, а разом з тим - до найвищих таємниць Універсуму, де "Творець не грає в кості" (А.Ейнштейн).

Література

Анисимов А.В. Рекурсивные преобразователи информации // Дискретная математика. - 1989. - №3. - С. 3-18. Анисимов А.В. Компьютерная лингвистика для всех: Мифы. Алгоритмы. Язык. - К.: Наукова думка, 1991. Вайсгербер Л. Родной язик и формирование духа. - М., 1993. Гамкрелидзе Т.В. Об одной лингвистической парадигме // Вопросы языкознания. - 2005. - №2. - С. 3-7. Гумбольдт Вильгельм фон. Язык и философия культуры. - М., 1985. Девис П. Суперсила. - М., 1989. Корнилов О.А. Языковые картины мира как производные национальных менталитетов. - М., 1999. Кочерган М.П. Основи зіставного мовознавства. - К., 2006. Кубрякова Е.С. Части речи с когнитивной точки зрения. - М., 1997. Маковский М. Следы язычества в индоевропейских языках // Проблеми загального, германського та слов'янського мовознавства. До 70-річчя професора науки, 2008.- №4. - С.360-365. Воркачев С.Г. Счастье как лингвокультурный концепт. - М.: Гнозис, 2004. - 236 с. Залевская А.А. Концепт как достояние индивида // Психолингвистические исследования слова и текста. Сб. научн. трудов. - Тверь: Тверской гос. ун-т, 2002. - С.5-18. Игнаткина А.Л. Специфика репрезентации концепта PUBLIC RELATIONS фразеологическими средствами американского и британского вариантов английского языка: Дис....канд.филол.наук: 10.02.04. - Саратов, 2005. - 225с. Карасик В.И., Слышкин Г.Г Лингвокультурный концепт как единица исследования // Методологические проблемы когнитивной лингвистики. - Воронеж, 2001. Приходько А.М. Концепти і концептосистеми в когнітивно-дискурсивній парадигмі лінгвістики. - Запоріжжя, 2008. - 332 с. Прохоров Ю.Е. В поисках концепта. - М.: Флинта: Наука, 2008. - 176 с. Томахин Г.Д. США. Лингвострановедческий словарь. - 2-е изд., стереотип. - М.: Рус яз., 2000. - 576 с. Cutlip S.M., Center A.H., Broom Y.M. Effective Public Relations. - 5 ed. - Englewood Cliffs, New York, 1978. - 612 p. Public Relations, Theology and Practice http://www.worldmag.com/world/olasky/Prodigal/appendix.html Stefenson W. The Play Theory of mass Communication. - Chicago: Chicago Press, 1967. - 225 p.

ГАВРИЛОВА О.В.

(УкрДАЗТ)

ЗІСТАВНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ БЛИЗЬКОСПОРІДНЕНИХ МОВ (на прикладах лексики російської, української та польської мов)

Дана стаття присвячена зіставному конотативному аналізу лексики російської, української і польської мов, що є метою дослідження. Актуальність дослідження визначається перспективністю аналізу лексики близькоспоріднених мов з конотативної точки зору. Матеріалом послужили генетично споріднені слова в російській, українській і польській мовах.

Одночасно із становленням порівняльно-історичного мовознавства були закладені основи зіставного дослідження мов на синхронному рівні. Ідея зіставного методу була теоретично обґрунтована І. А. Бодуеном де Куртене, елементи зіставлення зустрічалися і в граматиках 18-19 ст., але як лінгвістичний метод з певними принципами він став формуватися в 30-40-х рр. 20 ст. Важливий внесок в теорію і практику зіставного методу внесли в ці роки Е. Д. Поліванов, Л. В. Щерба, С. І. Бернштейн. Біля витоків вітчизняної зіставної лінгвістики стояли такі відомі учені як: Е. Д. Поліванов, Ф. Ф. Фортунатов, Л. В. Щерба, І. І. Мещанінов. Теоретичні основи зіставного вивчення мов були закладені В. Д. Аракіним, А. І. Смірницьким, В. Н. Ярцевою, В. Г. Гаком і багатьма іншими.

Зіставний метод базується на синхронії, прагне встановити різне, властиве кожній мові окремо. Він особливо ефективний стосовно споріднених мов, оскільки контрастні риси проступають найяскравіше на тлі схожих рис.

Зіставне вивчення споріднених мов дає можливості більш глибоко розкрити і описати як загальні процеси, які характеризують сучасний стан мов, що зіставляються, і тенденції їх розвитку, так і національно-специфічні явища.

У кожній національній мові виявляються і діють елементи, з одного боку, загальні і зі спорідненими і зі структурно віддаленими мовами, а з іншого боку - національно-самобутні, специфічні для даної мови. «Проблема вивчення близькоспоріднених мов, - пише Р. А. Будагов, - має свої особливості і труднощі. Встановити специфічні відносини між близькоспорідненими мовами на відміну від мов споріднених, але які не мають подібного ступеня близькості, завдання зовсім не таке просте, як це іноді здається» [Будагов 1975, с. 8].

Більш менш широко питання мовної взаємодії розроблялося на матеріалі російської, української і інших слов'янських мов. І. А. Бодуен де Куртене відзначив також і конкретні факти взаємних впливів російської і української мов і їх діалектів, а також явища взаємодії мови польської з іншими слов'янськими мовами: «Саме тепер, - писав учений, - відбувається, між іншим, взаємний вплив російської літературної мови і різних говорів, як великороських, так і малоросійських, також як і мови польської у всій її різноманітності, причому внаслідок умов, які своєрідно склалися, перевага залишається, природно, на стороні мови великороської. Слід також відзначити взаємний вплив польської мови громадськості і громадськості малоросійської, польської і чеської, польської і словацької, польської і кашубської, сербської і болгарської і т.п.» [Бодуен де Куртене 1963, с. 367].

Слов'янські - російська, українська і польська - мови є мовами генетично спорідненими, такими, що розвинулися з єдиної основи - староруської мови. Окрім єдності походження, слов'янські мови мають багато спільного в своїх історичних долях. Проте різне соціально-правове положення, існування ряду диференціальних рис, обумовлених внутрішніми законами розвитку кожної з мов окремо і чинниками соціально-економічного і культурного порядку, послужили причиною для вироблення національно-специфічних особливостей, до яких можна віднести різне до певної міри співвідношення книжкових (зокрема старослов'янських) і розмовних елементів, своєрідність засобів народнопоетичної образності і інші об'єктивні закономірності.

Так наприклад, велика схожість в лексичних складах близькоспоріднених російської, української і польської мов матеріально підтверджується спільністю походження і близькістю історичних шляхів розвитку російського, українського і польського народів - носіїв цих мов; елементи, що відображають специфічні риси кожної з близькоспоріднених мов, свідчать про внутрішні структурні процеси, що відбуваються в кожному з них окремо, а також про види і характер контактів кожної з цих мов з іншими спорідненими і неспорідненими мовами на різних історичних етапах їх розвитку. «Контакти української мови з іншими слов'янськими... визначалися перш за все його історичною близькістю» [Белодед 1986, с. 187]. Проте, проблема порівняльного вивчення близькоспоріднених мов має свої особливості. «Близькоспорідненість, - відзначає І.К. Білодід, - таїть в собі і моменти, що вимагають до себе великої уваги в сенсі культури, правильності, нормативності мови, знання обох мов» [Белодед 1975, с. 60].

У даній статті розглядається лексика близькоспоріднених мов, оскільки лексична система - відкритіша, рухоміша система мови в порівнянні з іншими його системами, наприклад, фонетичною або граматичною. Це пояснюється тим, що словарний склад мови найтіснішим чином пов'язаний з життям суспільства, з історичним і сучасним розвитком народу - носія даної мови.

Дотепер в питанні вивчення лексики як системи зроблені лише перші кроки. Як справедливо відзначає І. С. Козирєв, «поки що не вдається піддати вивченню всю систему лексики або її основну частину, а вдається лише, виходячи з логічно виведених принципів системності лексики, досліджувати незначні її ланки» [Козырев 1970, с. 38-39].

Труднощі вивчення і опису лексико-семантичної системи мови полягають в тому, що вона складається з безлічі компонентів і при цьому «місце майже кожного з них в лексико-семантичній системі вимагає спеціального опису, нерідко і особливих фундаментальних досліджень» [Козырев 1970, с. 42]. Подібного роду складності при вивченні лексичної системи мови підкреслюють і інші дослідники. «У словарному складі будь-якої мови налічуються багато тисяч слів і стійких словосполучень, кожне з яких є змістовою одиницею - в тому або іншому ступені індивідуальною і неповторною і тому заслуговують окремого розгляду» [Ахманова та ін. 1956, с. 5].

У таких випадках абсолютно точний переклад (усний або письмовий) неможливий із-за різних картин світу в різних етносах, що створюються різними мовами. Найбільш частим випадком такої мовної невідповідності виступає відсутність об'ємного еквівалента для виразу того або іншого поняття, і навіть відсутність самого поняття. Це викликано тим, що поняття або предмети, що позначаються такими термінами, унікальні для даної культури і тому в інших культурах відсутні, і, отже, там немає і термінів для їх виразу (наприклад, рос.: самовар, тульский пряник, укр.: сало, вареники, сорочинський ярмарок, гетьман, польськ.: szlachta).

Одне з головних завдань перекладу полягає в максимально повній передачі змісту оригіналу, і, як правило, фактична спільність змісту оригіналу і перекладу вельми значна.

Еквівалентність окремих слів в оригіналі і в перекладі припускає максимальну близькість не тільки наочно-логічного, але і конотативного значення співвіднесених слів, яке відображає характер сприйняття інформації, що міститься в слові. Найбільшу роль в передачі конотативного аспекту семантики слова оригіналу грають його емоційний, стилістичний і образний компоненти. У будь-якій мові існують слова, які співпадають за наочно-логічним значенням, але розрізняються за наявності або характеру емоційного компоненту в семантиці слова. Розглянемо генетично споріднені слова в російській, українській і польській мовах, що мають однакове денотативне значення. Слова собака, дело, курить - конотативно нейтральні в російській мові, а в українській (собака, діло, палити) і в польській (sobaka, dzielo, kurzyc) сприймаються як іншомовні, оскільки в українській мові існують конотативно нейтральні синоніми - пес, справа, палити, а в польській - pies, sprawa, palic. Так, в російській мові запозичені слова, що вживаються в загальній мові, переважно ще не засвоєні мовою, тобто несуть конотацію іншомовності, іноді книжності, тоді як в польській ті ж слова в більшості розмовні, оскільки міцно засвоєні мовою: aktualnosc - актуальность, злободневность, своевременность, aktywizacja - активизация, оживление, подъем, anomalia - аномалия, отклонение, неправильность, audiencja - аудиенция, прием..

І, навпаки, відвічні в польській мові слова, як правило, нейтральні, тоді як схожі форми в російській мові розмовно конотативні, іноді - пейоративні: kudlaty - кудлатый, лохматый, косматый, всклокоченный, najazd - наезд, набег, наскок, вторжение, нападение, oglosic - огласить, опубликовать, обнародовать, объявить.

Завдяки близькості російської і української мов, велика частина їх лексики тотожна за денотацією, але не завжди співпадає за конотацією. Найбільш частими є конотативні розбіжності там, де в українській мові слова функціонують як загальновживані, а в російській мові ті ж форми слів функціонально тяжіють до розмовних, і завдяки цьому вони по відношенню до своїх українських аналогів конотативно надмірні: укр.: вояки, замордувати, здохнути, шкодливий, шкодити (всі нейтральні) - рос.: вояки, замордовать, сдохнуть, шкодливый, шкодить (всі розмовні і пейоративні).Чим сильніша відмінність в професійних і соціальних реаліях, тим складніше розуміння жаргонно-конотативних слів. У близькоспоріднених мовах, де соціальні реалії співпадають, лексика має однакове конотативне забарвлення. Порівняємо: заливати (брехати, одурювати) - в українській мові і заливать - в російській. Обидва слова мають конотацію жаргоністичності.

Оскільки в одному слові є переважно декілька конотатів, то їх розбіжність відбувається в багатьох лексичних паралелях. Ігнорування таких тонких конотативних відмінностей в міжмовних синонімах веде до спотворення в перекладі. Особливо це стосується перекладів на близькоспоріднені мови, де єдина денотативна спрямованість і схожа звукова форма лексем створюють помилкове враження однакового їх конотативного змісту. Порівняємо польські і російські форми: Ьуйів - быдло, скот, Ьіік - бзык, причуда, darmowy - дармовой, бесплатный, тапаґкї - манатки, пожитки, mordowaC - мордовать, убивать, wymagaC - вымагать,требовать. В польській мові всі слова є конотативно нейтральними, а в російській вони мають пейоративну і навіть жаргоністичну конотацію. Таким чином, між схожими польськими і російськими формами є сильна розбіжність за видами конотації.

Тому збереження в перекладі емоційної характеристики вислову шляхом використання слів з відповідним конотативним значенням представляє виняткову важливість для досягнення еквівалентності, оскільки недотримання цієї вимоги може зробити переклад повністю нееквівалентним.

Література

Ахманова О.С., Виноградов В.В., Иванов В.В. О некоторых вопросах и задачах описательной, исторической и сравнительно-исторической лексикологии // Вопросы языкознания. - 1956. - № 3. - С. 5. Белодед И.К. Взаимодействие русского и украинского языков в процессе обучения им. // Русский язык за рубежом, 1975. - № 1. - С. 60. Белодед И.К. Контакты украинского языка с другими славянскими и унификация его устной литературной формы // Білодід І.К. Вибрані праці: В 3 т., К.: Наукова думка, 1986. - Т. 1. Бодуен де Куртене И.А. Избранные труды по общему языкознанию. - Т. 2. - М.: Издательство АН СССР, 1963. - 392 с. Будагов Р.А. Близкородственные языки и некоторые особенности их изучения. // Типология сходств и различий близкородственных языков. - Кишинев: Центр. тип-я, ГП, 1975. - 305 с. Ижакевич Г.П., Кононенко В.И., Пилинский Н.Н., Сиротина В.А.. Сопоставительная стилистика русского и украинского языков. К.: Вища школа, 1980. - 208 с. Козырев И.С. Очерки по сравнительно-исторической лексикологии русского и белорусского языков. - Орел: Изд-во ОГУ, 1970. - 210 с.

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 153; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 12

Мы поможем в написании ваших работ!