Разом з тим, не є банківською таємницею узагальнена інформація щодо заборгованості за простроченими кредитами по конкретній банківській установі
Прокуратура Рівненської області
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
Щодо організації проведення прокурорських перевірок
Додержання законів про банки і банківську діяльність
2011
ЗМІСТ
Вступ. с.3-4
1. Організація проведення прокурором перевірки додержання законів про банки і банківську діяльність, порядок розкриття банківської таємниці. с.5-9
2.Особливості проведення прокурорських перевірок в банках. с.10-23
3. Особливості проведення перевірки з питань додержання законодавства територіальним управлінням НБУ. с.24-26
4. Заходи прокурорського реагування на виявлені порушення банківського законодавства. с.27-28
5. Список нормативно-правових актів. с.29
6.Зразки документів реагування.
7. Перелік діючих банківських установ в області.
Вступ
Предметом даних методичних рекомендацій є організація проведення прокурорських перевірок з питань додержання вимог законів банківськими установами, які здійснюють банківську діяльність та контроль у даній сфері.
|
|
|
Необхідність додержання вимог законодавства в банківській системі очевидна, адже порушення в ній здатні негативно вплинути на фінансовий стан держави, сприяють розвитку інфляційних процесів у економіці, дестабілізують роботу суб'єктів господарської діяльності, можуть завдати суттєвих збитків громадянам,зокрема вкладникам.
В умовах сьогодення забезпечення законності в банківській сфері має особливо важливе значення. Нормальне її функціонування дозволяє забезпечити фінансування господарської та соціальної сфери, своєчасну виплату заробітної плати, пенсій, стипендій та інших платежів, ефективне використання та обіг грошових, у тому числі валютних, коштів. Тому додержання законодавства в банківській системі має бути постійно в полі зору прокурора.
Нестабільність банківської системи сприяє економічній злочинності, оскільки грошові потоки завжди були об'єктом злочинних посягань. Це призводить до вчинення таких злочинів, як розкрадання державного та колективного майна, хабарництва, шахрайства з фінансовими ресурсами, відмивання коштів, одержаних злочинним шляхом, службових злочинів тощо.
|
|
|
Набули поширення порушення закону, більшість з яких пов`язана з розкраданням коштів кредитних установ, доведенням їх до банкрутства, зловживанням посадовців банків та суб`єктів господарювання своїм службовим становищем.
Виникнення загрози втрати роками накопичених заощаджень суттєво підірвали довіру населення до банківських установ. Більш того, невиконання банками договірних умов з обслуговування клієнтів, зокрема бюджетних установ, у свою чергу негативно позначилося на реалізації державою важливих соціальних функцій.
При здійсненні правозахисної діяльності в даній сфері прокурор вживає заходів як до усунення порушень закону, так і до їх запобігання не лише з боку посадових осіб банківських установ, а й органів, які здійснюють контрольні функції в банківській сфері.
Вивчення матеріалів перевірок свідчить, що основними причинами порушень законодавства в даній сфері є: неналежна організація роботи та виконання посадовими особами банківських установ покладених на них обов’язків, відсутність ефективного нагляду і контролю державних органів.
Ураховуючи зазначене, проведені в процесі правозахисної діяльності перевірки одночасно повинні бути спрямовані як на виявлення (попередження) порушень в діяльності банківських установ, так і на забезпечення реального їх
|
|
|
усунення, відшкодування завданих інтересам держави збитків, притягнення до відповідальності винних посадових осіб.
З урахуванням викладеного, пропонуються рекомендації з виявлення порушень закону і застосування заходів прокурорського реагування.
Організація проведення прокурорської перевірки додержання законів про банки і банківську діяльність, порядок розкриття банківської таємниці.
Перевірка додержання законів про банки і банківську діяльність може стосуватись різних питань та напрямів банківської діяльності.
Перевірку потрібно організовувати, не підміняючи органи нагляду та регулювання чи правоохоронні органи, а через призму виконання ними своїх повноважень. У зв'язку з цим слід опрацювати законодавство з цих питань, знати компетенцію і правовий статус кожного з державних регуляторів, принципи організації їх діяльності та взаємодії. Вказане дозволить своєчасно, у повному обсязі отримувати необхідну для перевірки інформацію, об'єктивно аналізувати статистичні та інші дані, у тому числі з урахуванням взаємозвірок між органами державного фінансового моніторингу.
|
|
|
Більшість інформації у цій сфері має обмежений доступ, оскільки містить комерційну, банківську, страхову чи іншу таємницю. З огляду на це важливого значення набуває відкрита статистична інформація, яка оприлюднюється органами державного та первинного фінансового моніторингу, розміщується на їх сайтах, а також державна статистична звітність.
Саме тому прокурор має володіти відомостями статистичного та іншого характеру про роботу суб'єктів фінансового моніторингу, підприємств найбільшого ступеню ризику (ймовірного використання для легалізації злочинних доходів). їх наявність допоможе забезпечити правильне планування роботи з актуальних питань захисту інтересів громадян та держави щодо протидії та боротьби з легалізацією незаконних доходів.
Статистичні та інші матеріали можна одержувати як від суб'єктів фінансового моніторингу, так і від органів державної статистики, правоохоронних органів. У випадку додаткового витребування інформації чи документів, які містять банківську або іншу таємницю, вони повинні витребовуватися в порядку, визначеному ст. ст. 60 - 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність», ст. 40 Закону України «Про страхування», Закону України Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» відповідно. Витребовуючи інформацію та документи, що містять комерційну таємницю або є конфіденційними, у вимозі прокурорам слід посилатися на ст. ст. 8, 20 Закону України «Про прокуратуру».
Крім статистичної звітності прокурору в накопичувальних матеріалах необхідно мати законодавчі та інші нормативні акти, перелік суб'єктів державного і фінансового моніторингу, методичні рекомендації, а також листи орієнтовного характеру Генеральної прокуратури України, прокуратур областей, науково-практичні посібники тощо.
Стосовно суб'єктів державного фінансового моніторингу, доцільно володіти інформацією про їх місцезнаходження, керівний склад, матеріалами перевірок цих суб'єктів вищестоящими органами.
Інформація про правопорушення у цій сфері міститься у зверненнях до прокуратури, повідомленнях засобів масової інформації, узагальненнях прокурорської і судової практики, матеріалах попередніх прокурорських перевірок тощо.
Перевірки прокурором проводяться як за заявами й іншими повідомленнями про порушення законності, так і з власної ініціативи.
Повідомленнями можуть бути звернення громадян, узагальнені матеріали Державної служби фінансового моніторингу України про фінансові операції, які мають ознаки легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, акти перевірок контролюючих органів, відомості правоохоронних органів тощо.
За заявами і повідомленнями про злочини повинні проводитися дослідчі перевірки, у т.ч. шляхом відібрання пояснень і витребування документів, які необхідні для прийняття законного та обґрунтованого рішення згідно з вимогами ст. 97 КПК України.
На початку перевірки необхідно чітко визначити перелік питань, які підлягають перевірці, скласти план її проведення та детально ознайомитись із нормативно-правовою базою і наявною інформацією про порушення законодавства.
При плануванні, організації та проведенні перевірок додержання законодавства у цій сфері особливу увагу необхідно звертати на законність дій та актів суб'єктів державного фінансового моніторингу та їх посадових осіб. До планів перевірки доцільно включати питання їх взаємодії, а також співпраці з правоохоронними органами (прокуратурою, МВС, податковою та митною службами, Службою безпеки України та ін.).
Як зазначалося, важливим є вивчення актів відомчих перевірок вищестоящими органами, а також іншими державними органами контролю.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» прокурор вправі вимагати від керівників та колегіальних органів проведення перевірок, ревізій діяльності підпорядкованих і підконтрольних суб'єктів, а також виділення спеціалістів для проведення перевірок, відомчих і позавідомчих експертиз. Повноваження на перевірку суб'єктів первинного фінансового моніторингу, у межах компетенції, мають відповідні органи державного фінансового моніторингу та їх територіальні підрозділи (наприклад, Національного банку України, Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України), органи державного контролю (державна податкова служба, державна контрольно-ревізійна служба, органи державної реєстрації, Пенсійний фонд України тощо), а також правоохоронні органи (митна служба, міліція, Служба безпеки України, прикордонна служба тощо).
Порядок проведення ревізій та перевірок для відповідних державних органів урегульовано спеціальними законами та відомчими нормативно-правовими актами. Тому необхідно завчасно узгоджувати проведення планових перевірок з державними органами (для включення до плану роботи на відповідний плановий період) або чітко вказувати підстави позапланової перевірки. Перелік таких підстав визначено нормативно-правовими актами, які врегульовують правовий статус державного органу.
Спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань фінансового моніторингу є Державна служба фінансового моніторингу України. Серед її завдань, визначених ст. 18 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму» є збір, обробка та аналіз інформації про фінансові операції, що підлягають обов'язковому фінансовому моніторингу. За наявності достатніх даних, що фінансова операція може бути пов'язана з відмиванням доходів або фінансуванням тероризму, Держфінмоніторинг надає до правоохоронних органів узагальнені матеріали.
У цьому контексті суттєвого значення для прокурора набуває право Держфінмоніторингу зупиняти фінансові операції, а також право надіслання до фінансових розвідок іноземних держав запитів з питань законності діяльності суб'єктів господарювання та можливої легалізації ними незаконних доходів. У зв'язку з цим варто надсилати відповідні вимоги (запити) до Держфінмоніторингу, якщо перевірка стосується суб'єктів нерезидентів.
Доцільним є отримання узагальнених матеріалів і під час розслідування кримінальних справ у злочинах, пов'язаних з незаконним відшкодуванням ПДВ чи привласненням коштів, фіктивним підприємництвом тощо, де доказова база вимагає дослідження руху коштів через банківські рахунки, фінансові установи.
Державна служба фінансового моніторингу України уповноважена здійснювати перевірки додержання вимог законів щодо протидії та боротьби з легалізацією доходів, одержаних злочинним шляхом, у випадках, передбачених пунктом 1 частини другої ст. 14 та ст. 20 цього Закону. У зв'язку з цим їй не можуть направлятися вимоги про «перевірку», «ревізію» і т.п. суб'єктів державного та первинного фінансового моніторингу поза межами його повноважень. Однак це не виключає можливості направлення запиту до Держфінмоніторингу з вимогою провести моніторинг операції певного суб'єкта господарювання та, за наявності приводів і підстав, направити до прокуратури узагальнені матеріали згідно із ст. 18 цього Закону. Порядок проведення перевірок ДСФМУ суб'єктів первинного фінансового моніторингу, за якими вона здійснює нагляд, затверджений наказом Держфінмоніторингу від 21.07.2010 № 120. При цьому однією з підстав для проведення позапланової перевірки є саме вимога прокуратури (п. 2.7 Порядку).
Крім того, прокурор вправі залучати працівників Держфінмоніторингу, інших державних органів у якості спеціалістів до власної перевірки. Висновки спеціалістів оформлюються довідкою. Водночас недоліком такої форми роботи є те, що спеціаліст не вправі розголошувати (відображати у довідці) ті відомості, які потребують спеціального, встановленого законом, порядку їх розкриття (наприклад інформацію, яка складає банківську таємницю).
У той же час отримані у ході досудового слідства узагальнені матеріали варто використати у процесі правозахисної діяльності. Вони можуть вказувати на порушення суб'єктами первинного фінансового моніторингу вимог Закону, які безпосередньо не пов'язані зі злочином, однак надають підстави для вжиття інших заходів реагування. Наприклад, притягнення до адміністративної відповідальності посадових осіб страхової компанії за порушення порядку повідомлення про фінансову операцію.
Статтею 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі Закон) визначений перелік інформації, яка є банківською таємницею. Тому відповідно до вимог ст. 62 Закону вимога державного органу на отримання інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:
1) бути викладена на бланку державного органу встановленої форми;
2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи його заступника), скріпленим гербовою печаткою;
3) містити передбачені зазначеним Законом підстави для отримання цієї інформації;
4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких державний орган має право на отримання такої інформації.
Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та операціях клієнта.
Разом з тим, не є банківською таємницею узагальнена інформація щодо заборгованості за простроченими кредитами по конкретній банківській установі.
При одержанні конфіденційної інформації, що містить банківську таємницю, прокурор відповідно до вимог ст. 61 Закону має вжити заходів до її збереження.
У разі незаконної відмови прокурору в наданні необхідної для перевірки інформації відповідні службові особи повинні нести відповідальність, передбачену ч.1ст.185-8 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Необхідно зазначити, що Цивільним процесуальним кодексом України (далі-ЦПК) встановлено порядок розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб, яким може скористатися прокурор під час перевірки.
Згідно зі ст. 287 ЦПК заява про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи у випадках, встановлених законом, подається до суду за місцезнаходженням банку, що обслуговує таку юридичну або фізичну особу.
Відповідно до ст. 288 ЦПК у заяві до суду про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичної або фізичної особи має бути зазначено:
1) найменування суду, до якого подається заява;
2) ім’я (найменування) заявника та особи, щодо якої вимагається розкриття інформації, яка містить банківську таємницю, їх місце проживання або місцезнаходження, а також ім’я представника заявника, коли заява подається представником;
3) найменування та місцезнаходження банку, що обслуговує особу, щодо якої необхідно розкрити банківську таємницю;
4) обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію, що містить банківську таємницю, щодо особи із зазначенням положень законів, які надають відповідні повноваження, або прав та інтересів, які порушено;
5) обсяги (межі розкриття) інформації, яка містить банківську таємницю, щодо особи та мету її використання.
За наявності відомостей про порушення в діяльності комерційного банку прокурор може звернутися в передбаченому законом порядку щодо проведення перевірки до установи НБУ, при необхідності - до іншого контролюючого органу (податкової та контрольно-ревізійної служб, фінвідділу).
Слід мати на увазі, що перевірки банківських установ здійснюються службами банківського нагляду і валютного контролю в межах повноважень НБУ. Проведення перевірок та ревізій безпосередньо фінансово-господарської діяльності банківських установ не належить до компетенції НБУ.
2.Особливості організації і проведення прокурорських перевірок в банках.
При перевірці додержання банківського законодавства прокурор повинен ознайомитись в банківській установі з такими документами та матеріалами:
- статистичними звітами (про фінансові результати і дебіторську та кредиторську заборгованість, про кредитні операції банку, про вимоги за наданими кредитами, про іноземні інвестиції в Україну та інші);
- фінансовими звітами (про фінансові результати, про рух грошових коштів);
- установчим договором;
- статутом банку;
- положенням про філію або відділення банку;
- ліцензіями на здійснення окремих видів діяльності;
- положенням про кредитний комітет;
- кредитними справами;
- угодами на розрахунково-касове обслуговування;
- матеріалами перевірок банківської установи НБУ, іншими органами державного контролю, аудиторськими організаціями;
- скаргами клієнтів банку;
- листуванням з правоохоронними та судовими органами.
Перевірці підлягають такі основні питання:
1. Законність створення комерційного банку та його статутна правоспроможність:
- чи дотриманий порядок державної реєстрації банку (ст. 17 Закону);
- чи має банк відповідні ліцензії НБУ на здійснення банківської діяльності (ст. 19 Закону);
- чи дотриманий порядок відкриття філій і представництв банку на території України (ст. 23 Закону);
- чи не порушений порядок формування статутного капіталу банку (ст. 32 Закону);
- чи дотримуються встановлені обмеження щодо діяльності банків (ст. 48 Закону);
- чи не обмежують банки право клієнта на отримання інформації (ст. 56 Закону).
Державна реєстрація банків відповідно до ст. 17 Закону здійснюється НБУ на підставі таких документів, наданих уповноваженими засновниками банку особами:
- заяви про реєстрацію;
- протоколи зборів засновників та установчих зборів, договір про створення банку або рішення про створення державного банку;
- статут банку;
- копії документів, визначених Національним банком України, необхідних для ідентифікації самого засновника та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю у банку;
- документи, визначені Національним банком України, що дають змогу зробити висновок про: ділову репутацію самого засновника, а для засновника - юридичної особи також і членів виконавчого органу та/або наглядової ради та всіх осіб, через яких здійснюватиметься опосередковане володіння істотною участю в особі, яка має намір здійснювати банківську діяльність; фінансовий стан засновника - юридичної особи, а також про майновий стан засновника - фізичної особи;
- наявність у засновника достатньої кількості власних коштів для здійснення заявленого внеску до статутного капіталу;
- документи, що засвідчують повну сплату засновниками внесків до статутного капіталу;
- відомості про структуру власності самої юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, та засновника, що набуває істотної участі в ній, відповідно до вимог Національного банку України;
- відомості за формою, встановленою Національним банком України, про асоційованих осіб засновника - фізичної особи;
- відомості за формою, встановленою Національним банком України, про юридичних осіб, у яких засновник - фізична особа є керівником та/або контролером;
- копію тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;
- висновок Антимонопольного комітету України у випадках, передбачених законодавством України;
- копію платіжного документа про внесення плати за погодження статуту банку, розмір якої встановлюється Національним банком України.
Особа, уповноважена засновником юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, для погодження статуту цієї особи додатково подає Національному банку України встановлені частиною дев'ятою статті 34 цього Закону документи щодо засновників - іноземних юридичних осіб та частиною одинадцятою статті 34 цього Закону щодо засновників - фізичних осіб - іноземців. Документи, що подаються згідно з цією частиною, мають бути складені з урахуванням вимог частин дванадцятої і тринадцятої статті 34 цього Закону.
Національний банк України приймає рішення про погодження статуту або про відмову в погодженні статуту не пізніше тримісячного строку з дня подання повного пакета документів, визначених цим Законом. Національний банк України приймає рішення з урахуванням вимог частини чотирнадцятої статті 34 цього Закону.
Національний банк України має право вимагати від заявника виправлення недоліків у поданих документах.
Засновнику юридичної особи, яка має намір здійснювати банківську діяльність, забороняється відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями належні йому акції до отримання цією юридичною особою банківської ліцензії.
Юридична особа набуває статусу банку і право на здійснення банківської діяльності виключно після отримання банківської ліцензії та внесення відомостей про неї до Державного реєстру банків.
Забороняється здійснювати банківську діяльність без отримання банківської ліцензії.
Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без отримання банківської ліцензії, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Без її отримання не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Банківська ліцензія надається НБУ на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують: наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється Законом; забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп’ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями; наявність, як мінімум, трьох осіб, призначених членами правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.
НБУ може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. У такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.
Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Банки можуть відкривати філії та представництва за згодою НБУ (ст. ст. 23, 25 Закону, Положення про порядок створення і державної реєстрації комерційних банків, відкриття їх філій, представництв, відділень). Реєстрація філій і представництв банків здійснюється шляхом внесення відповідної інформації до Державного реєстру банків.
Статут банку повинен відповідати вимогам Закону та нормативним актам НБУ. У ньому обов’язково має бути зазначено: найменування банку; його місцезнаходження; організаційно-правова форма; види діяльності, які має намір здійснювати банк; розмір та порядок формування статутного капіталу банку; види акцій банку, їх номінальна вартість, форми випуску акцій (документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються акціонерами; структура управління банком, органи управління, їх компетенція та порядок прийняття рішень; порядок реорганізації та ліквідації банку; порядок внесення змін та доповнень до статуту банку; розмір та порядок утворення резервів та інших загальних фондів банку; порядок розподілу прибутків та покриття збитків; положення про аудиторську перевірку банку; положення про органи внутрішнього аудиту банку.
Статутний капітал банку формується відповідно до вимог Закону та установчих документів банку.
Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків, які резиденти України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно конвертованій валюті або у гривнях.
Статутний капітал банку не повинен формуватися з непідтверджених джерел.
Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як усі учасники повністю виконали свої зобов’язання щодо оплати паїв або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю оплачено.
Банк не має права без згоди НБУ зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально встановленого рівня. Капітал банку не може бути меншим статутного капіталу, необхідного для заснування банку.
Забороняється використовувати для формування капіталу банку бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.
Філії банків здійснюють діяльність за наявності дозволу їх банку. Банки мають право надавати письмовий дозвіл своїм філіям на здійснення операцій у межах отриманих банківських ліцензій та дозволів (Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій).
Статтею 48 Закону встановлені обмеження щодо діяльності банків. Зокрема, банкам забороняється діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам’ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється на:
а) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення банківських
функцій;
б) майно, яке перейшло банку у власність на підставі реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору застави;
в) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного року з моменту набуття права власності на нього.
Стаття 53 Закону забороняє банкам укладати договори з метою обмеження конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної винагороди.
Банку забороняється встановлювати процентні ставки та комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських послуг у цьому банку, вчиняти будь-які дії щодо впровадження у своїй практиці недобросовісної конкуренції.
Факти недобросовісної конкуренції щодо надання банком тих чи інших банківських послуг або здійснення операцій є підставою для заборони цьому банку подальшого надання таких послуг або здійснення операцій.
Під час перевірки питань законності створення та статутної правоспроможності комерційного банку прокурору, перш за все, необхідно проаналізувати наявну інформацію про діяльність банку, професійну діяльність його працівників, випадки перевищення повноважень посадовими особами банку, порушень нормативно-правових актів НБУ та рішень органів управління банку (у т. ч., вивчивши відомості служби внутрішнього аудиту, яка є органом оперативного контролю правління банку).
Також слід звернути увагу на додержання вимог законодавства щодо придбання юридичними чи фізичними особами істотної участі у банку (згідно зі ст. 34 Закону пряме або опосередковане володіння чи контроль 10, 25, 50 та 75 відсотками статутного капіталу банку чи права голосу придбаних акцій (паїв) в органах управління банку потребує обов’язкового дозволу НБУ за умови бездоганної ділової репутації таких осіб).
У разі здійснення банком операцій із залученням вкладів фізичних осіб слід перевірити повноту та своєчасність внесення ним зборів до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який функціонує відповідно до Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб».
Належить також з’ясувати, чи виконуються вимоги ст. ст. 16, 23, 25 Закону щодо інформування НБУ про зміни у статутних документах банку, відкриття представництва, філії тощо.
2. Дотримання порядку відкриття та закриття рахунків у комерційному банку.
Інструкція про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затверджена Постановою правління НБУ від12.11.2003 №492 регулює правовідносини, що виникають під час відкриття банками поточних і вкладних (депозитних) рахунків у національній та іноземних валютах суб’єктам господарювання, фізичним особам, іноземним представництвам, нерезидентам-інвесторам, виборчим блокам політичних партій.
Прокурору слід звернути увагу, що при відкритті усіх видів рахунків банк вже не зобов’язаний повідомити про це податкову інспекцію за місцем реєстрації власника рахунка у триденний строк, як це було передбачено раніше. Обов’язок повідомляти податкові органи покладено на власника рахунку.
Для відкриття в банку рахунку господарюючим суб’єктом надаються такі документи:
- заява про відкриття поточного рахунку (заяву підписує керівник юридичної особи або інша уповноважена на це особа);
- копія свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчена нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (у разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається);
- копія належним чином зареєстрованого установчого документа (статуту, установчого договору, положення тощо), засвідчена органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально;
- копія довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копія документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчена органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- картка із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчена нотаріально або організацією, якій клієнт адміністративно підпорядкований, в установленому порядку (до картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законодавства України або установчих документів юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів).
Юридичні особи, які використовують найману працю і відповідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:
- копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;
- копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юридичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.
Інформацію про те, що юридична особа не використовує найману працю і не є платником страхових внесків, клієнт обов’язково зазначає в заяві про відкриття поточного рахунку в рядку «Додаткова інформація».
Банкам забороняється відкривати та вести анонімні (номерні) рахунки. Банки зобов’язані ідентифікувати клієнтів, які відкривають рахунки, а також осіб, уповноважених діяти від їх імені, у порядку, установленому законодавством України, у тому числі нормативно-правовими актами НБУ. Рахунок клієнту відкривається лише після його ідентифікації банком.
Не менш важливим питанням прокурорської перевірки є порядок закриття рахунків у банках.
Поточні рахунки клієнтів банків закриваються:
- на підставі заяви клієнта;
- на підставі рішення органу, на який законом покладено функції щодо припинення юридичної особи;
- на підставі відповідного рішення суду про ліквідацію суб’єкта господарювання;
- у разі смерті власника рахунку - фізичної особи (за зверненням до банку спадкоємців);
- на інших підставах, передбачених законодавством України або договором між банком і клієнтом.
Банк протягом трьох робочих днів з дня закриття рахунку (включаючи день закриття рахунку) повідомляє про це відповідний орган державної податкової служби.
3. Дотримання порядку організації розрахунково-касового обслуговування.
Взаємовідносини між банками та їх клієнтами будуються на договірних засадах і здійснюються на платній основі.
Банк укладає договір з клієнтом на розрахунково-касове обслуговування, який включає комплекс взаємних зобов’язань, при цьому банки нерідко порушують нормативні строки проходження документів.
Слід мати на увазі, що банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі, який надійшов протягом операційного часу банку, в день його надходження. У разі надходження розрахункового документа клієнта до обслуговуючого банку після закінчення операційного часу банк зобов’язаний виконати доручення клієнта, що міститься в цьому розрахунковому документі, не пізніше наступного робочого дня.
Банки-порушники відповідно до ст.32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» сплачують пеню платнику, якого обслуговують.
Здійснюючи перевірку з даного питання також слід звернути увагу на повноваження банків при використанні клієнтами валютних рахунків. Зокрема, резиденти, які купують іноземну валюту через уповноважені банки для забезпечення виконання зобов’язань перед нерезидентами, зобов’язані здійснювати перерахування таких сум протягом 5 робочих днів з моменту зарахування таких сум на валютні рахунки резидентів.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» у разі порушення резидентами вказаних термінів придбана валюта продається уповноваженими банками протягом 5 робочих днів на міжбанківському валютному ринку України. При цьому позитивна курсова різниця, що може виникнути за такою операцією, щоквартально направляється до Державного бюджету України, а негативна курсова різниця відноситься на результати господарської діяльності резидента.
4. Законність операцій з іноземною валютою.
Відповідно до ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» операції з іноземною валютою можуть здійснюватись тільки за наявності спеціальної ліцензії, яка видається НБУ. Якщо такі операції здійснювались без ліцензії, визначається їх кількість та обсяг у відповідних іноземних валютах для подальшого вирішення питання про застосування до комерційного банку фінансових санкцій. Необхідно вивчити агентські угоди між банком і суб’єктами підприємницької діяльності на відкриття пунктів купівлі-продажу. Як комерційні банки здійснюють контроль за діяльністю обмінних пунктів.
Згідно з Інструкцією про прядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України, затвердженої Постановою Правління НБУ від 12.12.2002 №502, для забезпечення валютного обслуговування фізичних осіб-резидентів та нерезидентів організовуються пункти обміну валюти.
Відкривати пункти обміну валюти для здійснення валютно-обмінних операцій, у тому числі на підставі укладених з юридичними особами-резидентами агентських договорів, погоджених відповідним територіальним управлінням НБУ, мають право:
- банки, що отримали банківську ліцензію та письмовий дозвіл НБУ на здійснення неторговельних операцій з валютними цінностями;
- фінансові установи, що отримали генеральну ліцензію НБУ на здійснення операцій з валютними цінностями.
Відкриття пунктів обміну валюти банком дозволяється лише на території того територіального управління, на території якого розташований цей банк.
Банки реєструють у територіальному управлінні пункти обміну валюти за умови дотримання вимог вказаної Інструкції щодо кваліфікації касирів, забезпечення цих пунктів засобами для визначення справжності банкнот і дорожніх чеків та наявності реєстратора розрахункових операцій.
Проведення операцій у пункті обміну валюти розпочинається лише після його реєстрації в територіальному управлінні, а також реєстрації реєстратора розрахункових операцій у податковому органі та на підставі наказу по банку про відкриття пункту обміну валюти.
У пункті обміну валюти в наявності мають бути такі документи:
- копія довідки про реєстрацію пункту обміну валюти в територіальному управлінні, скріплена печаткою банку;
- витяг з наказу банку про відкриття пункту обміну валюти, який має бути засвідчений підписом керівника банку та скріплений печаткою банку;
- торговий патент згідно із Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності»;
- журнал обліку валютно-обмінних операцій у разі виходу з ладу реєстратора розрахункових операцій.
Згідно з вказаним вище Декретом банки, які одержали відповідну ліцензію НБУ, мають право від свого імені купувати і продавати іноземну валюту на міжбанківському ринку України за дорученням і за рахунок резидентів і нерезидентів. Також мають право купувати та продавати іноземну валюту фізичним особам.
5. Додержання встановленого законодавством порядку кредитування юридичних та фізичних осіб.
При з’ясуванні обставин надання кредитів слід мати на увазі, що відповідно до ст. 49 Закону банк зобов’язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, дотримуватись встановлених НБУ вимог щодо концентрації ризиків.
Банківський кредит - це позичальний капітал банку у грошовій формі, який надається у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання. Головними ланками кредитної системи є банки та кредитні установи, які мають ліцензію НБУ та виступають одночасно як покупці та продавці тимчасово вільних коштів. Основними джерелами формування банківських кредитних ресурсів є власні кошти банків, залишки на поточних рахунках, залучені кошти юридичних та фізичних осіб на депозитних рахунках, міжбанківські кредити та кошти, одержані від випуску цінних паперів.
Для одержання банківського кредиту позичальник надає банкові такі документи:
- клопотання (заяву), в якому зазначаються характер кредитної угоди, мета використання кредиту, сума позички і строк користування нею;
- техніко-економічне обґрунтування кредитного заходу та розрахунок економічного ефекту від його реалізації;
- інші необхідні документи.
Кредитні відносини між сторонами виникають на підставі кредитного договору, який укладають кредитор та позичальник виключно у письмовій формі. Усі відомості про позичальника та інформація, одержання якої необхідно при укладанні та виконанні договору, формуються у його кредитній справі.
Особливого поширення набули факти використання підроблених довідок при видачі споживчих кредитів фізичним особам. Хоча суми кредитів у кожному випадку є незначними, проте вони становлять суттєву частку у кредитному портфелі банківських установ.
Так, прокуратурою м.Рівне 29.03.2011 порушено кримінальну справу за ч.1 ст.222, ч.1 ст.366 КК України, стосовно директора СП «Клас», який підготував та подав до філії ПТ КБ «Родовід Банк» в м.Рівне неправдиву довідку про свої доходи за період з вересня 2007 року по лютий 2008 року, які насправді він не отримував. На підставі вказаної підробленої довідки останній незаконно отримав в банку кредит на купівлю автомобіля в розмірі 29,2 тис.дол. США, який не повернув. Як наслідок, банку заподіяно шкоду в сумі 491, 4 тис.грн. Кримінальна справа 29.04.2011 направлена до суду для розгляду по суті.
Мають місце факти підроблення й інших документів з метою незаконного отримання кредиту в банку.
Зокрема, прокуратурою м.Рівне 25.01.2011 порушено кримінальну справу за ч.2 ст.222, ч.2 ст.366 КК України, стосовно службових осіб ТзОВ «Укртехнофос», які підробили документи фінансової звітності товариства, завищивши його прибуток від здійснення господарської діяльності, що було необхідно для підтвердження його платоспроможності. На підставі підроблених документів у Рівненському відділенні АТ «БМ Банк» товариством отримано кредит в сумі 11,8 млн.грн., який станом на 21.01.2011 не повернуто.
Факти витрачання позичальником кредитних коштів витрачаються позичальником не за цільовим призначенням виявлено прокуратурою м. Рівне, якою 30.05.2011 порушено кримінальну справу за ч.2 ст.364, ч.2 ст.366, ч.2 ст.209 КК України стосовно службових осіб ТОВ "Цегельний завод "Полісся", які маючи на меті отримати 650 тис.грн. кредиту у Рівненському відділенні АТ "БМ Банк", підготували та подали до банку документи фінансової звітності товариства, а саме баланс на 30.06.2008 та звіт про фінансові результати за 1 півріччя 2008 року, в яких завищили прибуток товариства від здійснення господарської діяльності, що було необхідним для підтвердження платоспроможності та відповідності товариства класу позичальника.
В подальшому, службові особи товариства, в порушення вимог ст.4 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом" 57% отриманих коштів використали не за цільовим призначенням, зокрема, виплатили позику власнику ТОВ "Цегельний завод "Полісся" Бахмачуку О.Є., яка за даними балансу підприємства, як заборгованість не рахувалася, та для задоволення особистих потреб.
Для зниження ступеня ризику банк надає кредит позичальникові за наявності гарантії платоспроможного суб’єкта господарювання чи поручительства іншого банку, під заставу належного позичальникові майна, під інші гарантії, прийняті у банківській практиці. З цією метою банк має право попередньо вивчити стан господарської діяльності позичальника, його платоспроможність та спрогнозувати ризик непогашення кредиту.
Кредити надаються банком під відсоток, ставка якого, як правило, не може бути нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, крім випадків, передбачених законом.
Також прокурор повинен звернути увагу на виконання вимог, які пред’являються до кредитних угод з позичальниками іноземних кредитів, що залучаються під гарантії або інші зобов’язання КМУ та передбачені ст. 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», постановою КМУ від 27.11.1998 № 1879 «Про заходи щодо додаткового забезпечення гарантійних або інших зобов’язань КМУ, які надаються в забезпечення зобов’язань юридичних осіб-резидентів, та вдосконалення системи відшкодування ними витрат державного бюджету».
Законодавство забороняє надання кредитів на покриття збитків господарської діяльності позичальника, на формування та збільшення статутного фонду комерційних банків та господарських товариств.
Перевіряючи питання щодо надання кредиту за рахунок бюджетних коштів, прокурору слід з’ясувати у відділенні Державного казначейства України , які банки уповноважені обслуговувати бюджетні кошти; чи не було випадків, коли такі рахунки відкривалися у комерційних банках, які не мають відповідного дозволу.
Оскільки зазіхання на цільові бюджетні кошти може відбуватися як під час їх розподілу, так і під час використання бюджетних кредитів, прокурор повинен з’ясувати такі питання:
1) законність розподілу кредитних ресурсів (якими нормативними актами передбачено виділення бюджетного пільгового кредиту і на які цілі; кому, якій організації, посадовій особі був доручений розподіл цільових кредитів; кому, на які цілі і на яких умовах виділялися кошти; чи вивчалася можливість претендента виконати роботи, обумовлені кредитною угодою та її цілями, та ін.; чи мало місце використання коштів бюджетного кредиту на цілі, безпосередньо не пов’язані з цілями кредитування; чи не були привласнені кредитні ресурси посадовими особами, які їх розподіляли; які наслідки таких протиправних дій, розмір збитків;
2) законність одержання та використання пільгових кредитів виконавцями відповідних програм (хто, на які цілі, у якому розмірі та на яких умовах одержав бюджетні кошти.
Під час перевірки прокурор повинен ретельно вивчити кредитну справу юридичної (фізичної) особи, передусім тієї, яка одержала кредити за рахунок державних бюджетних та позабюджетних коштів, звернувши увагу на такі документи:
1. Офіційний лист-заявку потенційного позичальника з проханням про надання кредиту.
Зазвичай такі звернення складаються на фірмовому бланку організації на ім’я першого керівника банку. У тексті листа вказується сума кредиту, яку передбачається отримати, вид кредиту, його цільове призначення, строк користування кредитними ресурсами, у ряді випадків бажана відсоткова ставка, стисла характеристика кредитного забезпечення.
2. Техніко-економічне обґрунтування (бізнес-план проекту).
Під час аналізу цього документа слід звернути увагу на: можливості реалізації товару (у випадку, коли кредит запитується на звичайну товарну операцію), виконання інших програм та ін.; чи не завищена кінцева ціна реалізації товару (надання послуг та ін.), що призводить до формально позитивних фінансово-економічних показників кредитного проекту; чи не занижені витрати, пов’язані з реалізацією кредитного проекту (заниження може поширюватися практично на всі статті витрат, пов’язані з проектом, від цін на придбані товари до витрат на транспортування і виплату заробітної плати робітникам); наскільки точно відбито в техніко-економічному обґрунтуванні вплив оподаткування, чи присутня в проекті схема оптимізації виплати податків.
3. Контракти, спрямовані на реалізацію проекту.
При цьому клієнт повинен надати в банк не тільки основні договори в частині поставки товарів чи проведення будівельно-монтажних робіт і поставки обладнання, але й допоміжні: на транспортування, експедицію, охорону, страхування, збереження та ін., які повинні забезпечувати програму, під яку планується одержання кредиту у повному обсязі.
4. Дані про фінансовий стан позичальника за звітний період (як мінімум, за рік). Як правило, під фінансовою звітністю розуміється стандартна звітність (бухгалтерські баланси за звітний та попередній рік, звіти про доходи та збитки), яка подається до податкових органів, а також спеціальні звіти, наприклад, банківські витяги з рахунків клієнта, які підтверджують обсяг та характер грошового обігу.
5. Документи по забезпеченню кредитної угоди, зокрема про заставу нерухомості.
При цьому слід перевірити: чи належить запропонований об’єкт позичальнику або його гаранту; чи не перебуває такий об’єкт під наступною або попередньою заставою (довідка державної нотаріальної контори про те, що об’єкт не обтяжений відповідними зобов’язаннями); чи не виступає предметом застави майно, що не входить до переліку, встановленого ст. 4 Закону України «Про заставу», або продукція, яка швидко псується, з обмеженим терміном реалізації та ін.
Відстеження фактичної витрати кредитних коштів, ревізійне (експертне) дослідження спеціалістами за вимогою прокурора реальної діяльності комерційної структури можуть підтвердити чи спростувати той факт, що взяті в кредит кошти не спрямовувалися на цілі, зазначені в кредитній угоді.
У першу чергу необхідно звернути увагу на кредити, які вчасно не повернуті позичальниками. У разі, коли одержувачі кредиту посилаються на неможливість його своєчасного повернення внаслідок непередбачуваних обставин, на злочинний характер фінансової діяльності можуть вказувати такі ознаки :
- великі суми кредитного зобов’язання;
- фіктивні адреси одержувачів кредиту;
- підроблені документи, надані в обґрунтування кредитного договору про гарантії повернення кредиту або про використання кредитних коштів;
- однакові адреси для різних одержувачів кредиту;
- наявність позик або банківських рахунків за межами сфер діяльності господарського суб’єкта;
- видача позик за дорученням;
- участь банку у позиці, виданій іншим банком;
- невідповідність витрат одержувача кредиту його прибуткам.
Порушення порядку кредитування юридичних осіб і громадян завдає істотної шкоди не тільки комерційному банку, але й інтересам держави, оскільки значна частина кредитних ресурсів комерційним банкам України надається НБУ.
Прокурору необхідно проаналізувати наявність договорів між банком та іншими підприємствами і установами про спільну діяльність, реалізацію господарських проектів та ін. і з’ясувати, чи не було подальшого кредитування такого «ділового» партнера банку.
Слід мати на увазі, що незаконне одержання кредитів може здійснюватися наступним шляхом:
- створення фіктивних фірм, найчастіше на підставних осіб, виключно з метою одержання кредиту та його привласнення;
- виготовлення підроблених документів, які удають видимість фінансової спроможності (недостовірні бізнес-плани та техніко-економічні обґрунтування очікуваних інвестицій за рахунок кредитних коштів);
- виготовлення підроблених документів в обґрунтування кредитного запиту, договорів про нібито укладені угоди;
- надання підроблених документів на право одержання кредиту на пільгових умовах, за заниженою процентною ставкою;
- надання для забезпечення повернення кредиту підроблених або отриманих неправомірним шляхом гарантійних листів від імені солідних державних або комерційних структур;
- надання у заставу майна, яке не може забезпечити виконання
кредитної угоди внаслідок завищення його ціни, перебування під заставою за
іншою угодою, або такого, що не належить одержувачу кредиту;
- підкупу банківських працівників з метою схилення до видачі кредитів з порушенням економічних нормативів, вимог забезпечення повернення кредиту.
Найбільш поширеними порушеннями при кредитуванні, на які слід звернути увагу, можуть бути такі:
- при видачі кредиту не вивчається належним чином кредитоспроможність позичальників (відсутні необхідні для отримання кредиту документи позичальника чи поручителя);
- зловживання службовими особами банку при укладанні кредитних договорів з метою заволодіння майном банківської установи або позичальників;
- кредити надаються за змовою посадових осіб банку з представниками
комерційних структур спеціально для привласнення одержаних коштів без
наміру повернення, для чого можливе створення фіктивних підприємств;
- надання кредитів у перевищення лімітів, встановлених для відділень банків;
- кредитування збитків підприємств та погашення раніше виданих кредитів;
- документи, які надаються для отримання кредиту, є фіктивними;
- кредитні кошти витрачаються позичальником не за цільовим призначенням;
- службовими особами банківських установ не встановлюється наявність переданого в заставу майна;
- службовими особами банків неналежним чином перевіряється схоронність заставленого майна, внаслідок чого втрачається можливість повернення коштів;
- позичальник без офіційного дозволу банку-заставодержателя, в порушення Закону України «Про заставу» реалізує заставлене майно, і належну його заміну не проводить;
- позичальник з метою отримання кредиту, передає в заставу банку майно, яке не є його власністю;
- під заставу надається завідомо неліквідне майно;
- банками не здійснюється контроль за своєчасним поверненням кредитів (через недбалість чи за змовою з позичальником), внаслідок чого останні використовують одержані кошти в обігу, одержуючи при цьому прибуток, який не контролюється податковими органами;
- усупереч Закону України «Про заставу» майно, яке залишається у володінні заставодавця, не страхується останнім на користь заставодержателя;
- поручителями виступають неплатоспроможні суб’єкти;
- документи кредитної справи підписуються неуповноваженою на те особою згідно з установчим договором та статутом підприємства-позичальника;
- під видом позики фізичній особі кредитується юридична особа з метою поповнення тіньових обігових коштів і отримання неконтрольованих податками прибутків.
Ураховуючи наведене, визначальну роль у гарантуванні повернення
кредиту відіграє його достатнє забезпечення. Оцінка та перевірка наявності і вартості активів (у першу чергу майна), що передається в заставу, покладається на службових осіб банків. Тому неналежне виконання такого обов’язку може тягнути не тільки дисциплінарну, але й кримінальну відповідальність.Особливе занепокоєння викликають умисні злочинні дії саме банкірів.
Наприклад, прокуратурою м. Рівне 24.05.2010 порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 367 КК України стосовно службових осіб ВАТ КБ «Надра», які без належного забезпечення видали кредит Бондарчуку О.В. на суму 42 тис. дол. США, які не повернуто, чим банку заподіяно збитків на цю суму.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 200; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!