Розділ 3. Культура мовлення в правознавчій діяльності
Термінологічний мінімум
Мова – система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.
Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Фердинанд де Сосюр характеризував мовлення як «комбінації, за допомогою яких суб'єкт, що говорить, користується мовним кодексом з метою вираження своєї особистої думки». Разом із тим, визначаючи відношення мовлення до мови, він бачив у ньому реалізацію мовної потенції, свого роду «виконання» мови.
Культура мови — це рівень сформованості літературної мови, її розвитку, стилістичної диференціації, пізнавально-інте- лектуальної глибини і місткості, показником чого є наявність і фіксованість її норм — орфоепічно-орфографічних, лексико- семантичних, граматичних і стилістичних — у канонічних фольклорних і художніх текстах, словниках, довідниках, енциклопедіях.
Культура мовлення — це дотримання мовцями усталених мовних норм усної і писемної форм літературної мови та цілеспрямоване майстерне використання виражальних засобів мови залежно від стилю, жанру, типу мовлення.
Ознаки культури мовлення:
1) змістовність (потрібно продумувати текст і основну думку висловлювання; розкривати їх повно; говорити й писати лише те, що добре відомо; не говорити й не писати зайвого; добирати матеріал, якого не вистачає);
|
|
|
2) правильність (дотримуватися норм літературної мови);
3) точність (добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання);
4) логічність і послідовність (говорити і писати послідовно, забезпечувати смислові зв´язки між словами і реченнями в тексті, складати план виступу чи лекції; систематизувати дібраний матеріал; уникати логічних помилок);
5) багатство (використовувати різноманітні мовні засоби, уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень);
6) доречність (ураховувати, кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте при певних обставинах спілкування);
7) виразність і образність (добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, якнайточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні і вміти впливати на співрозмовника);
8) зрозумілість (викладати думки таким чином, щоб розумів сказане правильно, не докладаючи для сприйняття особливих зусиль);
9) чистота (співвідносити живе слово (в усній чи писемній формі) з нормами літературної мови).
|
|
|
Мовний етикет — це стійкі мовні формули, сприйняти в суспільстві й рекомендовані для встановлення мовного контакту співрозмовниками, підтримання спілкування у виразній тональності відповідно до їх соціальних і рольових позицій в офіційних та неофіційних обставинах.
Просторічні слова –це лексеми,що характерні для розмовної мови, які мають фамільярний чи навіть грубуватий відтінок (наприклад, докторша, нікольство, розпозіхатися).
Вульгаризми – грубі слова й вирази, лайки, прокльони, прізвиська (наприклад, ляпати (говорити), роззява, свинство, багатознайка).
Жаргон –різновид мови, що використовується переважно в усному спілкуванні окремою соціальною групою, яка об'єднує людей за ознакою професії, звичок, занять, інтересів, суспільного становища чи віку (наприклад, рубати – істи, барахло – речі, манатки – білизна, речі). Сьогодні мовознавці виділяють жаргон молоді (сленг) (наприклад, кльово (добре, чудово), криша (голова, мізки, здоровий ґлузд; зв’язки у владних і правоохоронних структурах)), програмістів, філателістів, мисливців, рибалок, декласованих елементів (арго) (наприклад, балерина (гачок для відмикання замків), пахан (батько), карточка (обличчя).
Професіоналізми– це слова і звороти, які не фіксуються словниками в тому значення, в якому вони вживаються людьми певного фаху. Наприклад, професіоналізмами працівників банківсько-фінансової, торговельної та подібних галузей є такі: зняти касу, підбити, прикинути баланс, тверда валюта (стабільний курс),відмивання грошей (легалізація протизаконних коштів), брудні гроші (протизаконно отримані кошти).
|
|
|
Діалектизми –місцевий різновид загальнонародної мови. Це мовні одиниці, які не належать до літературної мови: варіанти фонем, поєднання певних звуків, уживання слів із невластивим їм значенням, ненормативні форми слів, відхилення від літературної норми в побудові словосполучень і речень (наприклад, газда (господар), хижа (хата), оногди (нещодавно), студений (холодний), банувати (сумувати)).
Суржик - побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови (наприклад, даже (навіть), получав (отримував), первий (перший), хто-то (хтось), на російській мові (російською мовою), міроприємство (захід), прийняти міри (вжити заходів), прийняти участь (взяти участь).
Плеоназм –зворот мовлення, у якому без необхідності повторюються слова, які частково або повністю збігаються за значенням: молодий юнак, побачити власними очима, квітень місяць. В окремих випадках плеоназм використовують для створення комічного, для підсилення емоційного ефекту.
|
|
|
Тавтологія –риторична фігура, що представляє собою повторення одних і тих самих або близьких за значенням слів: повернутися назад, моя автобіографія. Часто назва "тавтологія" зустрічається там, де є повторення однокореневих слів. Від плеоназму відрізняється тим, що не обумовлена ні з логічної, ні з емоційної точки зору.
Калька –слово, яке створено питомими мовними засобами на зразок іншої мови: недолік – калька російського слова недочёт, займенник - калька латинського терміну pronomen. Часто є помилкою: приймати участь від російського принимать участие, тоді як правильно – брати участь.
Літературна мова – удосконалена, регламентована форма національної мови, що має певні норми у граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні.
Ознаки літературної мови:
- унормованість;
- уніфікованість;
- наддіалектність;
- поліфукціональність;
- стилістична розрізненість;
- загальнообов’язковість для всіх членів суспільства;
- наявність усної та писемної форм вираження.
Мовна норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, закріплених в процесі суспільної комунікації, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Мовні норми характеризуються системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю й водночас змінністю.
Орфоепічні норми регулюють вимову звуків та звукосполучень.
Акцентуаційні норми визначають правильний словесний наголос.
Морфологічні норми регулюють вибір варіантів морфологічної форми слова і варіантів її поєднання з іншими словами.
Синтаксичні норми регулюють вибір варіантів побудови словосполучень і речень
Лексичні норми розрізняють значення і семантичні відтінки, регулюють лексичну сполучуваність.
Стилістичні норми визначають доцільність використання мовно-виражальних засобів у конкретному лексичному оточенні, відповідній ситуації спілкування.
Словотвірні норми регулюють вибір морфем, їх розташування і сполучення у складі слова.
Орфографічні норми забезпечують правильне написання слів.
Пунктуаційні норми регулюють уживання розділових знаків у написаному тексті.
Це цікаво знати
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 184; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!