Розділ 2. Стильові різновиди української мови
УКРАЇНСЬКА МОВА ЗА ПРАВОЗНАВЧИМ СПРЯМУВАННЯМ. 2 КУРС
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ, ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
ТА РЕКОМЕНДОВАНА ЛІТЕРАТУРА
Розділ 1. Українська мова як мова професійного спілкування
Термінологічний мінімум
Мова – система звукових і графічних знаків, що виникла на певному рівні розвитку людства, розвивається і має соціальне призначення; правила мови нормалізують використання знаків та їх функціонування як засобів людського спілкування. Мова — це найважливіший засіб спілкування і пізнання.
Основні функції мови:
- комунікативна функція реалізується у спілкуванні, розмовах, діалогах, полеміці. Вона створює суспільство як соціум, сприяє самовираженню особистості;
- пізнавальна (гносеологічна) функціяполягає в тому, що мова є засобом пізнання, збирання й оформлення всіх тих знань, які накопичені людьми в процесі їх свідомої діяльності;
- мислетворча (когнітивна) функціяполягає в тому, що мова є засобом формування думки;
- історична функція полягає в накопиченні знань про минуле роду, нації, певної країни чи людства в цілому.;
- соціальна функція виявляється в суспільній значущості кожної мови: наскільки максимально вона охоплює сфери спілкування, чи є мовою міжнародного, міжнаціонального чи локально-територіального спілкування;
- експресивна функція– це виявлення емоцій за допомогою різних мовних засобів;
|
|
|
- імпресивна функціяполягає в переконуванні співрозмовника за допомогою мовних засобів, у зверненні його уваги на актуальні для іншого мовця питання;
- волюнтативна функціявиявляється в наказовості, можливості примусити співрозмовника діяти всупереч власним переконанням;
- естетична (поетична) функція сприяє виникненню позитивних емоцій, несе приємність, насолоду читачеві чи слухачеві;
- виховна функціяполягає у вихованні громадської позиції, закріпленні правил поведінки, формуванні особистості завдяки художнім творам, виставам, кіно;
- ідентифікаційна функціядопомагає кожному з мовців вирізнити себе з мовного середовища, відшукати близьких за мовою співрозмовників; при цьому завдяки мові кожен народ чи народність заявляє про себе, ідентифікує своє існування серед інших націй і мов.
Національна (загальнонародна) мова –сукупність усіх мовних одиниць, тобто і діалектного, просторічного мовлення, жаргону, сленгу, арго.
Літературна мова – удосконалена, регламентована форма національної мови, що має певні норми у граматиці, лексиці, вимові, наголошуванні.
Ознаки літературної мови: унормованість, уніфікованість, наддіалектність, поліфукціональність, стилістична розрізненість, загальнообов’язковість для всіх членів суспільства, наявність усної та писемної форм вираження.
|
|
|
Норма – це сукупність загальновизнаних мовних засобів, закріплених в процесі суспільної комунікації, що вважаються правильними та зразковими на певному історичному етапі. Мовні норми характеризуються системністю, історичною та соціальною зумовленістю, стабільністю й водночас змінністю.
Державна мова – це мова корінного населення, мова, що має свої традиції, закріплена конституцією, тобто визнана на законодавчому рівні, й уживання якої є обов’язковим в органах державного управління, громадських органах, організаціях, на підприємствах, у державних установах, закладах освіти, науки, культури, у сферах зв’язку та інформатики.
Функції державної мови:
- державного управління;
- міжнаціонального спілкування;
- загального інформаційного еквівалента;
- державного суверенітету;
- об’єднання народу країни;
- регулятивна;
- виховна.
Мовлення — це процес (або результат процесу) вираження думки засобами мови. Фердинанд де Сосюр характеризував мовлення як «комбінації, за допомогою яких суб'єкт, що говорить, користується мовним кодексом з метою вираження своєї особистої думки». Разом із тим, визначаючи відношення мовлення до мови, він бачив у ньому реалізацію мовної потенції, свого роду «виконання» мови.
|
|
|
Мовами міжнародного спілкування є найпоширеніші у світі та закріплені в міжнародному праві офіційні та робочі мови Організації Об‘єднаних Націй. Мовами міжнародного спілкування в Україні є англійська, іспанська, китайська, німецька, російська, французька мови.
Мова міжнаціонального спілкування –цемова-посередник, яка використовується народами багатонаціональної держави для взаємного спілкування, наприклад, українська мова як засіб спілкування в Україні. Відповідно до Закону УРСР «Про мови в Українській РСР» мовами міжнаціонального спілкування в Українській РСР є українська, російська та інші мови.
Ділова мова –відгалуження літературної мови, що забезпечує писемне та усне спілкування на офіційно-діловому рівні.
Мовою правознавчого спрямування- одна з форм сучасної літературної мови, специфіку якої зумовлюють особливості спілкування та діяльність у правознавчій та правозахисній сферах. Це сукупність усіх мовних засобів, які правознавець використовує у професійній діяльності.
|
|
|
Функції мови правознавчого спрямування:
- номінативна– називання фахових реалій та понять;
- пізнавальна– знаряддя й спосіб фахового пізнання, запам’ятовування, оволодіння фаховим досвідом;
- аксіологічна– фахова та морально-етична оцінка;
- культороносна– збереження й передавання фахових знань і культури професійного спілкування;
- естетична– мовностилістична довершеність текстів.
Нормативно-правовий акт -офіційний письмовий документ, прийнятий уповноваженим на це суб'єктом нормотворення у визначеній законодавством формі та за встановленою законодавством процедурою, спрямований на регулювання суспільних відносин, що містить норми права, має неперсоніфікований характер і розрахований на неодноразове застосування.
Це цікаво знати
Відомі люди про мову
§ Вільгельм фон Гумбольдт: «Рушієм національного є дух, а екзистенцією духу є мова».
§ Дзерович Юліан: «Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація».
§ Йоганн Готфрид Гердер: «Хто не любить своєї рідної мови, солодких святих звуків свого дитинства, не заслуговує на ім'я людини».
§ Олександр Пономарів: «Стан державної мови, рівень володіння нею, поширеність у різних сферах життя - усе це показник цивілізованості суспільства».
§ Ліна Костенко: «Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирає мову».
§ Карл Маркс: «Чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову».
Запитання для самоперевірки знань
1. Що таке мова? Чому вона є найважливішим засобом спілкування?
2.Чим мова відрізняється від мовлення?
3. Назвіть основні функції мови в суспільстві.
4. Які сфери соціального життя охоплює мова?
5. Чому мову вважають основним виразником культури нації?
6. Що таке загальнонародна мова?
7. Що таке літературна мова? Назвіть її ознаки.
8. Що таке норма? Назвіть види мовних норм.
9. До якої мовної сім’ї і групи належить українська мова?
10. На які підгрупи поділяється група слов’янських мов?
11. Хто є зачинателем сучасної української літературної мови?
12. Хто є основоположником сучасної української літературної мови?
13. На основі якого наріччя і коли сформувалася сучасна українська літературна мова?
14. Що таке державна мова? Які функції вона виконує?
15. Які законодавчі акти про мови в Україні ви можете назвати? Охарактеризуйте їх.
16. Розкрийте поняття мови міжнародного і міжнаціонального спілкування. Чи є українська мова мовою міжнародного і міжнаціонального спілкування?
17. Що є діловою мовою? Назвіть її особливості.
18. Охарактеризуйте поняття мови правознавчого спрямування. Які функції вона виконує?
19. Що таке нормативно-правовий акт?
Розділ 2. Стильові різновиди української мови
Термінологічний мінімум
Функціональний стиль –сукупність прийомів відбору та сполучень мовних засобів, зумовлених змістом, метою та обставинами спілкування.
Кожний стиль має:
- функцію (мету мовлення);
- сферу поширення (коло мовців);
- систему мовних засобів;
- стилістичні норми (правила використання мовних засобів);
- підстилі;
- жанри реалізації.
Офіційно-діловий стиль -функціональний різновид мови, який слугує для спілкування в державно-політичному, громадському й економічному житті, законодавстві, у сфері управління адміністративно-господарською діяльністю.
Основна функція – настановчо-інформативна.
Сфера використання – офіційно-ділові стосунки в державно-політичному, громадському і економічному житті, законодавство, адміністративно-господарська діяльність.
Основні ознаки:
- ґрунтується на логічній основі;
- послідовність і точність викладу фактів;
- документальність, об’єктивність оцінок, гранична чіткість;
- емоційно-експресивна нейтральність вислову;
- неприпустимість двозначності тлумачень змісту;
- високий рівень стандартизації мови (вживання усталених словесних формул, значна частота повтору слів, зворотів, конструкцій);
- одноманітність, усталеність форми, сувора регламентація розміщення та будови тексту
Мовні засоби:
- широке використання професійної термінології, канцеляризмів, абревіатур, відсутність діалектизмів, жаргонізмів, просторічних виразів, слів із суфіксами суб’єктивної оцінки тощо;
- номенклатурні найменування;
- іменний характер;
- використання віддієслівних іменників, назв осіб за їх функцією, словосполучень із дієсловами у теперішньому часі для позначення постійності дії;
- своєрідність синтаксису: прямий порядок слів, найхарактерніші речення – прості поширені, використання і складносурядних та складнопідрядних речень, нанизування однорідних членів речення, ускладнення речень численними однотипними конструкціями.
Підстилі:
- законодавчий— використовується в законотворчій сфері у вигляді Конституції, законів, указів, статутів, постанов тощо;
- юридичний — використовується в юриспруденції у вигляді актів, позовних заяв, протоколів, постанов, запитів, повідомлень тощо;
- адміністративно-канцелярський — використовується в професійно-виробничій сфері, правових взаєминах і діловодстві у вигляді офіційної кореспонденції, договорів, контрактів, заяв, автобіографій, доручень тощо;
- дипломатичний — використовується в сфері міждержавних офіційно-ділових стосунків у вигляді договорів, конвенцій, протоколів, заяв тощо.
Основні жанри: закон, указ, статут, постанова, акт, позовна заява, протокол, запит, наказ, договір, характеристика, автобіографія, розписка, доручення, розпорядження, інструкція, довідка, заява, звіт, конвенція, комюніке, звернення, нота, міжнародний протокол.
Науковий стильобслуговує різні сфери і потреби науки.
Основна функція– пізнавально-інформативна.
Сфера використання – наукові й науково-технічні праці, призначені для спеціалістів (монографії, спеціальні журнали, підручники для вищих шкіл, філософські трактати тощо).
Основні ознаки:
- понятійність і предметність;
- об’єктивний і змістовний аналіз;
- логічна послідовність і доказовість викладу;
- узагальненість понять і явищ;
- однозначне пояснення причинно-наслідкових відношень;
- точність і лаконічність висловлювань;
- аргументація висловлених положень і переконливість твержень;
- докладні висновки.
Мовні засоби:
- значна кількість наукової термінології;
- наявність схем, таблиць, графіків, діаграм, карт, систем математичних, фізичних, хімічних та інших знаків і позначок;
- оперуванням абстрактними, переважно іншомовними словами;
- уживанням суто наукової фразеології, стійких термінологічних словосполучень;
- залучення цитат і посилань на першоджерела;
- здебільшого відсутність авторської індивідуальної манери й емоційно-експресивної лексики;
- наявність виразної композиційної структури тексту (послідовний поділ на розділи, частини, пункти, підпункти, параграфи, абзаци із застосуванням цифрової або літерної нумерації);
- наявність дієслівних форм, зазвичай безособових, узагальнених чи неозначених, як правило, теперішнього часу, що констатують певні явища й факти; значну роль відіграють дієприслівникові й дієприкметникові звороти, які додатково окреслюють дії, предмети та явища;
- специфічна монологічність текстів;
- переважання різнотипних складних речень, стандартних виразів (кліше).
Підстилі:
- власне науковий, основним призначенням якого є об'єктивувати наукові відомості й кінцеві результати аналітико-синтетичного перероблення даних. Цей підстиль збагачений інтернаціональними загальнонауковими термінами. У межах власне наукового підстилю виділяють науково-інформативний різновид (реферат, анотація, резюме, огляд) та науково-довідковий (довідники,словники, каталоги);
- науково-навчальний, головною рисою якого є доступність викладу інформації, спрощеність системи доведень, програмність викладу матеріалу, спрямованою на активізацію мислення учня, послідовність уведенням термінологічної лексики;
- науково-публіцистичний, що передбачає виклад наукової інформації із залученням емоційних засобів. Прикладом може слугувати стаття в ЗМІ про певну історичну подію, де як використовуються урочисті, поетичні лексеми, складні синтаксичні конструкції, так і образні вислови, за допомогою яких автор висловлює власну думку;
- науково-популярний,щохарактеризується використанням елементів художнього та публіцистичного мовлення (епітети, порівняння, метафори).
Основні жанри:монографія, стаття, реферат, анотація, дисертація тези, підручник, посібник та ін.
Публіцистичнй стильпризначений для передачі масової інформації.
Основна функція – інформативно-пропагандистська та агітаційна.
Сфера використання – громадсько-політична, суспільно-культурна, виробнича, культурно-освітня діяльність.
Основні ознаки:
- доступність мови й формулювань;
- поєднання логічності доводів і полемічності викладу;
- поєднання точних найменувань, дат, подій, місцевості, учасників, виклад наукових положень і фактів з емоційно-експресивною образністю;
- присутність позитивного чи негативного авторського тлумачення;
- наявність художніх засобів (епітетів, порівнянь, метафор, гіпербол тощо).
Мовні засоби:
- поєднання складників наукового, офіційно-ділового, художнього й розмовного стилів;
- насичення лексики суспільно-політичними й соціально-економічними термінами, закликами, гаслами;
- використання багатозначної образної лексики, емоційно-оцінних слів, експресивних сталих словосполук, перифраз;
- уживання в переносному значенні наукових, спортивних, музичних, військових та інших термінів;
- використання іншомовних слів із суфіксами -іст (-ист), -атор, -ація тощо, префіксами псевдо-, нео-, супер-, інтер- тощо;
- різні типи питальних, окличних та спонукальних речень, зворотний порядок слів, складні речення ускладненого типу з повторюваними сполучниками та інше;
- влучні афористичні, інтригуючі заголовки.
Підстилі:
- підстиль засобів масової інформації вирізняється викладенням інформаційних дописів короткими реченнями у часописах, на радіо, телебачення;
- науково-публіцистичний підстильхарактеризується викладом наукової інформації із залученням емоційних засобів (літературно-критичні статті, огляди, рецензії тощо).
- художньо-публіцистичний підстиль, у якому за допомогою художніх засобів порушуються певні суспільно-політичні чи соціальні проблеми (памфлети, фейлетони, політичні доповіді, нариси тощо);
- есе (короткий нарис вишуканої форми), в якому висловлюються особисті думки, враження з певного питання і яке не претендує на вичерпне висвітлення теми; Основні жанри: передовиця, репортаж, інтерв’ю, замітка, аналітичний огляд, літературно-критична стаття, огляд, рецензія, памфлет, фейлетон, політична доповідь, нарис.
Художній стиль -це стиль художньої літератури, який використовується в поетично-художній творчості.
Основна функція– вплив на людськупсихіку, почуття, думки через зміст і форму створених авторами поетичних, прозових текстів.
Сфера використання – індивідуальна і колективна творча діяльність, література, різні види мистецтва, культура, освіта.
Основні ознаки:
- образність;
- поетичність опису подій у прозових і драматичних творах;
- естетика мовлення, призначення якої — розбудити в читача почуття прекрасного;
- експресія та інтенсивність вираження;
- зображувальність (конкретно-чуттєве відображення дійсності — людей, природи, явищ, понять, якостей, властивостей, відношень);
- відсутнє певне регламентування вживання засобів і способів їх поєднання, відсутність будь-якого нормування;
- визначальним є суб'єктивізм розуміння й відображення.
Основні мовні засоби:
- багатство найрізноманітнішої лексики з переважанням слів конкретно-чуттєвого сприймання (назви осіб, речей, дій, явищ, ознак);
- уживання емоційно-експресивної лексики (синонімів, антонімів, омонімів, фразеологізмів);
- запровадження авторських новотворів (слів, значень, висловів;
- уведення до творів зі стилістичною метою історизмів, архаїзмів, діалектизмів, просторічних складників та жаргонізмів;
- поширене застосування дієслівних форм: родових (у минулому часі й умовному способі), особових (у теперішньому й майбутньому часі дійсного способу), у наказовому способі;
- широке вживання речень різноманітних типів, синтаксичних зв'язків, особливості інтонування та ритмомелодики;
- представлено абсолютно всі стилістичні фігури (еліпсис, періоди, риторичні питання, звертання, багатосполучниковість, безсполучниковість тощо).
Підстилі та жанри:
- епічний (епопея, казка, роман, повість, байка, оповідання, новела, художні мемуари, нарис);
- ліричний (поезія, поема, балада, пісня, гімн, елегія, епіграма);
- драматичний (драма, трагедія, комедія, мелодрама, водевіль);
- комбінований (ліро-епічний твір, ода, художня публіцистика, драма-феєрія, усмішка).
Розмовний стиль -це стиль, який використовується в усному повсякденному офіційному та неофіційному спілкуванні .
Основна функція– інформативна.
Сфера використання – усне щоденне спілкування у побуті, родині, на виробництві.
Основні ознаки:
- безпосередня участь у спілкуванні;
- усна форма;
- часто спостерігається неформальність, невимушеність спілкування;
- непідготовленість до спілкування (при неформальному спілкуванні);
- уживання несловесних засобів (логічних наголосів, тембру, паузи, інтонації);
- уживання позамовних чинників (ситуація, поза, рухи, жести, міміка),
- емоційні реакції,
- потенційна можливість відразу уточнити незрозуміле, закцентувати головне.
Мовні засоби:
- емоційно-експресивна лексика (метафори, порівнянння, синоніми тощо),
- суфікси суб'єктивного оцінювання (зменшено-пестливого забарвлення, зниженості);
- активізація особових форм;
- прості, переважно короткі речення (неповні, обірвані, односкладові);
- часте вживання займенників, дієслів із двома префіксами (попо-, пона-, поза-);
- специфічні фразеологізми, фольклоризми, діалектизми, просторічна, стилістично маркована лексика, скорочені слова, вигуки тощо;
- заміна термінів розмовними словами.
Підстилі:
- розмовно-побутовий;
- розмовно-офіційний.
Типові форми мовлення: усні діалоги та полілоги.
Епістолярний стиль -це стильовий різновид української мови, який обслуговує сферу письмових приватних та приватно-офіційних відносин.
Основна функція– обмін інформацією з діловими партнерами чи близькими людьми.
Сфера використання – офіційні міжколективні й міжособистісні стосунки та неофіційні особисті зв'язки.
Основні ознаки:
- персональність;
- інформаційна цілеспрямованість (зазвичай на конкретного адресата);
- авторське «я»;
- наявність певної композиції: початок, що містить шанобливе звертання, головна частина, у якій розкривається зміст листа, кінцівка, де підсумовується написане, та іноді постскриптум.
Мовні засоби:
- адресація, межі мовного етикету, стандартність висловів у ділових листах;
- різнотемна конкретним змістом лексика, вільний виклад змісту у приватних листах;
- емоційно-експресивні засоби, варіантність норм і особливості порушення їх в інтимному листуванні;
- поєднання компонентів художнього, публіцистичного й розмовного стилів та вироблення індивідуального авторського образу в листах-сповідях, листах-творах, листах-інформаціях.
Типи листування:
- офіційне листування - між державними органами, установами, організаціями та між службовими особами, які підтримують офіційні стосунки (офіційно-діловий стиль);
- неофіційне (приватне) листування - між особами, які мають неофіційні стосунки. Воно має переважно побутовий характер – родинний, інтимний, дружній – і перебуває у сфері дії усного розмовного стилю.
Крім листів, до епістолярного стилю відносять щоденники, мемуари, записники, нотатки, календарі.
Конфесійний стиль –один із функціональних стильових різновидів української мови, який обслуговує релігійні потреби суспільства.
Основна функція– обслуговувати релігійні потреби як окремої людини, так і всього суспільства.
Сфера використання – культові установи: церкви, монастирі, скити, теологічні навчальні заклади, молитовні будинки, релігійні громади, віруючі родини.
Основні ознаки:
- урочистість і піднесеність як стилістичні домінанти;
- благозвуччя;
- символізм;
- стійкість (стандартність) стильової норми.
Мовні засоби:
- суто церковна термінологія, символічні стилістеми, мовні формули із сакральним значенням;
- наявність архаїзмів, старослов’янізмів;
- значна кількість епітетів, метафор, алегорій, порівнянь;
- непрямий порядок слів у реченні та словосполученні;
- поширеність повторів слів, словосполучень, речень.
Підстилі та жанри:
- біблійний(Біблія);
- молитовний (молитва, тропар, кондак тощо);
- проповідницький (проповідь, духовна бесіда);
- агіографічний (житія святих);
- церковні послання.
Ораторський стиль -це стиль промови, доповіді, лекції, публічного виступу.
Основна функція– інформативно-емоційна.
Сфера використання – публічний виступ.
Основні ознаки:
- безпосередність (спілкування віч-на-віч або з аудиторією);
- невимушеність (природність, розкутість спілкування);
- шанобливе звертання до слухачів;
- емоційність спілкування, що забезпечує виразність мовлення за рахунок доцільного використання вербальних та невербальних засобів;
- точність;
- стислість;
- виразність.
Мовні засоби:
- образні вислови, фразеологічні звороти;
- риторичні питання;
- окличні речення.
Підстилі та жанри публічних виступів:
- громадсько-політичні промови (лекції на громадсько-політичні теми, виступи на мітингах, на виборах, звітні доповіді, політичні огляди);
- академічні промови (наукові доповіді, навчальні лекції, наукові дискусії);
- промови з нагоди урочистих зустрічей (ювілейні промови, вітання, тости).
Це цікаво знати
Культура вибачення
Вибачте, пробачте, перепрошую (а не вибачаюсь). Слово вибачаюсь має у своєму складі колишній займенник ся, що був формою на себе (порівняйте: голюся, миюся, чешуся...). Виходить, що людина, кажучи вибачаюся,ніби вибачає самій собі, хоча насправді вважає, що завинила перед кимось. Треба казати: Вибачте мені; пробачте; даруйте; перепрошую.
Ненормативним є вислів: «Я хочу вибачитися»чи «За цей вчинок треба вибачитися».Грамотно: Я хочу попросити вибачення, ...треба перепросити.
Пробачте мене чи пробачте мені? Після слова вибач(а також пробач, пробачте)має бути слово в давальному відмінку: вибачай сестрі (братові, друзям), пробачте нам. Наведені сполучення потрібно виправити на вибачте/пробачте мені.
Запитання для самоперевірки знань
1. Що таке функціональний стиль?
2. Назвіть основні функціональні стилі сучасної української літературної мови.
3. Охарактеризуйте офіційно-діловий стиль.
4. Дайте характеристику наукового стилю.
5. Порівняйте офіційно-діловий і науковий стилі.
6. Назвіть особливості публіцистичного стилю.
7. Чим характеризується художній стиль?
8. Охарактеризуйте розмовний стиль.
9. Чим відрізняється розмовний стиль від художнього?
10. Які особливості епістолярного стилю?
11. Дайте характеристику конфесійного стилю.
12. Охарактеризуйте ораторський стиль.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 444; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!