Вопрос 2. Виды гражданско-правовых сроков
Лекция №7.
Тема №9. Сроки и термины в гражданском праве. Исковая давность.
План
1. Понятие и значение сроков (терминов) в гражданском праве.
2. Виды гражданско-правовых сроков.
3. Исчисление сроков в гражданском праве.
4. Понятие и значение исковой давности. Требования, на которые исковая данность не распространяется.
5. Начало течения, приостановление и прерывание сроков исковой давности.
6. Восстановление сроков исковой давности. Правовые последствия истечения исковой давности.
Тема №10. Гражданско-правовая ответственность
План
1. Понятие, признаки, функции и значение гражданско-правовой ответственности.
2. Основания и условия гражданско-правовой ответственности.
3. Виды гражданско-правовой ответственности.
4. Договорная и недоговорная ответственность.
5. Долевая, солидарная и субсидиарная (дополнительная) ответственность.
6. Понятие, содержание и размер убытков, подлежащих возмещению.
7. Понятие и состав гражданского правонарушения.
8. Противоправность как условие гражданско-правовой ответственности.
9. Вред (убытки) как условие гражданско-правовой ответственности.
10. Причинная связь как условие гражданско-правовой ответственности.
11. Вина как условие гражданско-правовой ответственности.
12. Особенности ответственности за нарушение денежных обязательств.
13. Основания освобождения должника от ответственности.
Тема №9. Сроки и термины в гражданском праве. Исковая давность.
|
|
|
Вопрос 1. Понятие и значение сроков (терминов) в гражданском праве.
У сфері цивільно-правових відносин час відіграє надзвичайно важливу роль. Часові зв’язки відображаються не тільки конкретними датами (наприклад, 20 днів), а й такими поняттями, як «давність», «своєчасно», «негайно», «строк», що досить часто включаються у зміст цивільно-правових норм. Якщо у ЦК УРСР 1963 р. близько 200 статей містили часові поняття, то у новому ЦК кількість правових норм, що містять часові поняття, збільшилась у декілька разів. Цивільне законодавство надає важливе значення часовим категоріям, майже третина статей ЦК має ті чи інші темпоральні особливості, не кажучи вже про значну кількість строків, термінів, інших часових категорій, які встановлені окремими законами, підзаконними нормативними актами, адміністративними актами, договорами учасників цивільних правовідносин, судовими рішеннями. Різноманітність джерел встановлення цих категорій обумовлює багатофункціональний характер строків та термінів. Окремі з них визначають час виникнення, зміни чи припинення цивільних прав і обов’язків, інші визначають часові межі їх здійснення, наступні надають учасникам цивільних правовідносин необхідний час для захисту порушених прав і інтересів. Не можна нехтувати і практичним аспектом строків і термінів, який особливо зростає у договірних відносинах. Наприклад, законодавець в окремих випадках ставить форму відповідного договору в залежність від строку його дії. Так, згідно зі статтями 793, 794 ЦК України договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (її частини) строком на три роки і більше укладається в письмовій, нотаріально посвідченій формі і підлягає державній реєстрації. Це правило поширюється і на договірні відносини з позички вказаних об’єктів (ч. 3 ст. 828 ЦК). Від строку виконання робіт за договором підряду залежить порядок оплати цих робіт (ст. 854 ЦК України). Тобто в наведених випадках закон встановлює строки дії прав та обов’язків. Законодавцем визначаються й різні наслідки закінчення того чи іншого строку. Наприклад, закінчення строку дії довіреності тягне за собою припинення представництва за нею (п. 1 ч. 1 ст. 248 ЦК України); сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України); пропуск кредиторами спадкодавця строку для пред’явлення претензій до спадкоємців призводить до позбавлення права вимоги (ч. 4 ст. 1281 ЦК України). Цей перелік за необхідності можна продовжувати.
|
|
|
Серед часових категорій в цивільному праві провідне значення відіграють строкита терміни.
|
|
|
Строкомє певний період у часі, зі спливом якого пов’язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов’язана дія чи подія, що має юридичне значення. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Межу між цими поняттями може бути проведено лише з певною мірою умовності. По-перше, на відміну від терміну, строку властива тривалість; по-друге, строки містять у собі початковий і кінцевий терміни, що відмежовують їх у часі. Тобто будь-який строк повинен бути довшим, ніж термін. Крім того, фізична (астрономічна) тривалість терміну, на відміну від строку, не має юридичного значення в силу його короткості. Таким чином, розмежування строків та термінів може бути проведене за такими напрямами: за довжиною, за юридичним значенням тривалості, за можливістю вимірювання (строк — це відстань від початкового та кінцевого моментів). Невипадково перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок (ст. 253 ЦК).
|
|
|
Проблема визначення місця строків у системі юридичних фактів не знайшла в юридичній літературі одностайного вирішення. Настання або закінчення певного проміжку часу не залежить від волі і свідомості людей, тому більшість учених відносять строки до юридичних фактів, що мають назву подій. Зокрема, на думку О. О. Красавчикова, строки — особлива група абсолютних юридичних подій, які не обумовлені в своєму виникненні і дії вольовою діяльністю людей.
Утім, зважаючи на те що нерідко певні проміжки часу (строки) встановлюються з волі людей, наприклад, сторони передбачають у договорі найму (оренди) строк його дії, В. П. Грибанов зазначив, що строки в системі юридичних фактів цивільного права посідають самостійне місце поряд з юридичними подіями і юридичними діями та за своїм характером становлять щось середнє між ними.
Однак, беручи до уваги наведене законодавче визначення строків та термінів, слід дійти висновку, що вони взагалі не є юридичними фактами, оскільки юридичними є не строки та терміни самі по собі, а певний зв’язок між ними та наслідками їх встановлення, початку (настання) чи закінчення.
Як влучно зазначає з цього приводу В. В. Луць, цивільно-правові строки є темпоральною формою руху цивільних правовідносин, формами існування суб’єктивних прав і обов’язків, що становлять їх зміст. Строки не можна віднести ні до дій, ні до подій, ні до самостійного різновиду юридичних фактів, оскільки вони є темпоральною формою існування обставин реальної дійсності. Вказане дає підстави стверджувати, що строки, як і терміни, взагалі не можуть включатися до системи юридичних фактів, оскільки вони являють собою розташування у часі (тривалість) юридичних фактів щодо один одного.
Цивільне законодавство встановлює спеціальні правила початку перебігу та закінчення строку. Будь-який строк завжди починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок, а закінчення строку залежить від виду його визначення. Строк, визначений роками, спливає у відповідний місяць чи число останнього року строку, визначений місяцями — у відповідне число останнього місяця строку, визначений тижнями — у відповідний день останнього тижня строку. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений законом, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Стаття 253 ЦК нічого не говорить про початок перебігу строку, встановленого у годинах або у годинах і хвилинах. Гадаємо, цю прогалину в темпорально-правовому регулюванні слід усунути шляхом застосування вказаної норми за аналогією. Тобто строк, встановлений у годинах та хвилинах, починається з моменту початку наступної години (хвилини) після відповідної години (хвилини), з якою пов’язується початок строку, якщо сторони у договорі не зафіксували більш точно початок перебігу такого строку . У тому випадку, коли сторони у договорі обрали інші одиниці часу, початок їх перебігу також починається з наступної одиниці.
Будь-який строк характеризується не тільки початковим, а й кінцевим моментами. Загальні правила визначення кінцевого моменту строку вміщені законодавцем у ст. 254 ЦК України, яка є логічним продовженням ст. 253 ЦК України. Так, строк, визначений роками, спливає у відповідний місяць та число останнього року строку. Беручи до уваги, що день, з яким пов’язується початок перебігу строку, при обчисленні не враховується, початковий та кінцевий дні строку збігаються.
Іноді важливе значення має питання про те, в який момент останнього дня припиняється перебіг строку. Як уже було зазначено, за загальним правилом ці дії можна вчинити до 24 години останнього дня строку. Але як бути в ситуації, коли дії повинні здійснюватися в організації, що має певний режим роботи? У такому разі строк закінчується в той час, коли в організації припиняються за встановленими правилами відповідні операції. Вказане передусім стосується банків та інших фінансових установ. Письмові заяви і повідомлення, здані до установи зв’язку (передані іншими відповідними засобами зв’язку) до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно, хоч до адресата вони дійшли після спливу строку. Такий порядок поширюється на строки позовної давності, оскарження судових рішень, вчинення інших процесуальних дій (ст. 70 ЦПК).
Вопрос 2. Виды гражданско-правовых сроков.
У цивільному праві існує велика кількість різновидів строків. З метою їх вивчення і застосування використовуються різноманітні класифікації строків.
Залежно від джерела (підстави) встановленнястроки та терміни можуть поділятися на такі види:
– нормативні — встановлені актами цивільного законодавства та міжнародними договорами, наприклад строки набувальної давності (ст. 344 ЦК), прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК) та ін.;
– встановлені правочином. Наприклад, згідно зі ст. 247 ЦК у довіреності визначається строк її дії. До цього виду строків належать, зокрема договірні строки, що визначаються сторонами договору та стосуються укладання договору (статті 631, 641–645 ЦК), його виконання (ст. 530 ЦК), припинення та інших обставин;
– звичаєві — встановлені правовими звичаями;
– встановлені рішенням суду. Так, згідно зі ст. 351 ЦПК за наявності обставин, що ускладнюють чи унеможливлюють виконання рішення, за заявою державного виконавця або сторони суд у виняткових випадках може відстрочити чи розстрочити виконання судового рішення, про що виносить ухвалу;
– адміністративні — встановлені актами органів держави, територіальних громад або суб’єктами владних повноважень. Крім того, строки можуть встановлюватись актом юридичної особи, зокрема її статутом. Наприклад, статутом приватного акціонерного товариства можуть бути встановлені інші, ніж передбачені законом, строки здійснення переважного права акціонерів та самого товариства на придбання акцій цього товариства, що пропонуються їх власником до продажу третій особі (ст. 7 Закону України «Про акціонерні товариства»).
За характером визначення— на визначені та невизначені. Визначеними є строки, які підлягають точному обчисленню шляхом вказівки на їх початок і закінчення, точну тривалість, посилання на будь-який момент або подію. Наприклад, до визначених належать строки безвісної відсутності фізичної особи (ст. 43 ЦК), позовної давності (статті 257, 258 ЦК), пред’явлення кредиторами спадкодавця вимог до спадкоємців (ст. 1281 ЦК).
Невизначеними називаються строки, які встановлюються шляхом вказівки на будь-які приблизні критерії. Закон передбачає в таких випадках здійснити яку-небудь дію «своєчасно», «негайно», «без зволікання». Під невизначеністю строку мається на увазі ситуація, коли закон або правочин взагалі не встановлює строк, або коли він визначений моментом витребування. За таким зобов’язанням кредитор має право вимагати виконання, а боржник — здійснити виконання в будьякий час. Боржник повинен виконати таке зобов’язання в семиденний строк з дня пред’явлення вимоги кредитором, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із закону, договору або із змісту зобов’язання (ст. 530 ЦК). Невизначеність строку набуває в правових нормах різних форм і досягається шляхом застосування вказівок на розумний строк (статті 564, 619, 670 ЦК) нормально необхідний строк (ст. 644 ЦК) тощо. Іноді невизначений строк свідчить про те, що для існування зобов’язань сторін не встановлено кінцевого терміну, відомого заздалегідь. Наприклад, якщо строк договору найму не встановлено, він вважається укладеним на невизначений строк (ч. 2 ст. 763 ЦК).
За можливістю бути зміненими за рішенням сторін— на імперативні та диспозитивні.
Імперативні строки не можуть бути встановлені або змінені за угодою сторін. Наприклад, таким є місячний строк пред’явлення батьками малолітнього претензій про вчинення цією особою правочину за межами цивільної дієздатності (ст. 221 ЦК). Імперативними є більшість строків установлених спадковим, корпоративним та сімейним правом. У цьому контексті позовна давність є диспозитивною у застосуванні й збільшенні, але імперативною у зменшенні.
Диспозитивні строки можуть бути встановлені та змінені за згодою сторін, наприклад, строк виконання зобов’язання, строк передачі речі.
За призначеннямстроки поділяються на строки виникнення цивільних прав (правостворюючі), строки здійснення цивільних прав, виконання обов’язків, захисту цивільних прав.
Правостворюючими є строки, із настанням (закінченням) яких пов’язане набуття нових цивільних прав. Так, згідно зі ст. 34 ЦК повну цивільну дієздатність має особа, якій виповнилося 18 років.
Строки здійснення цивільних прав— це строки, протягом яких суб’єкт може реалізувати належне йому суб’єктивне право. Вони поділяються на: строки існування цивільних прав та преклюзивні (присічні).
До строків існування цивільних прав, зокрема, належать строки дії авторського права. Так, відповідно до ст. 446 ЦК, ст. 28 Закону України «Про авторське право і суміжні права», за загальним правилом, авторське право діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Преклюзивні (присічні) — строки для реалізації суб’єктивних прав та правомочностей (секундарних прав), що входять до їх складу. Наприклад, співвласник нерухомого майна може відмовитися від здійснення переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності або вказати на його здійснення протягом одного місяця від дня отримання повідомлення про намір іншого співвласника продати свою частку. Присічним є також строк здійснення права на відмову від спадщини (ст. 1273 ЦК), оскільки після закінчення цього строку частка у спадщині не може бути збільшена з тих підстав, що хто-небудь зі спадкоємців відмовляється від спадщини на користь інших спадкоємців (п. 25 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування»).
За наслідками закінчення преклюзивні строки класифікуються на:
строки невиконання обов’язків, що призводять до припинення суб’єктивного права. Наприклад, кредитор спадкодавця має право протягом шести місяців з дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред’явити свої претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги. Непред’явлення кредитором спадкодавця претензії до спадкоємців, які прийняли спадщину, має наслідком втрату кредитором права вимоги;
строки невиконання обов’язків, що стають перешкодою для виникнення суб’єктивного права, наприклад, повідомлення про настання страхового випадку протягом певного часу за умовами договору страхування;
строки нездійснення права, що тягнуть за собою припинення цього права, наприклад, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем;
строки, протягом яких право припиняється на певний час, а потім поновлюється, зокрема, уклавши авторський договір з організацією, автор обмежує на певний час свої можливості з використання твору;
гарантійні строки — строки, в які продавець, виготовлювач (виконавець чи інша особа) гарантує, забезпечує придатність товару (речі) чи послуги для використання по звичайному призначенню, а отримувач (користувач) має право вимагати безкоштовного усунення виявлених ним недоліків, заміни товару (послуги) або застосування інших встановлених законом чи договором наслідків. Такі строки встановлені цивільним законодавством, зокрема, для проданих речей, результатів підрядних робіт тощо. Іноді гарантія встановлюється не на календарний строк, а іншими способами, наприклад, на кілометраж пробігу автомобіля. В окремих нормативно-правових актах гарантійні строки поділяються на гарантійні строки зберігання та строки експлуатації. У першому випадку йдеться про строк, протягом якого споживчі властивості товару не повинні погіршуватися за умови дотримання вимог нормативних документів. У другому мається на увазі строк, протягом якого гарантується використання товару, в тому числі комплектуючих виробів та складових частин, за призначенням за умови дотримання споживачем правил користування і протягом якого виробник (продавець, виконавець) виконує гарантійні зобов’язання. Щоправда, гарантійні строки зберігання та експлуатації помилково названі термінами.
На сезонні товари (одяг, хутрові вироби та ін.) гарантійний строк обчислюється з початку сезону, який встановлюється нормативноправовими актами. При продажу товарів за зразками, поштовим замовленням, а також у разі, коли час укладення договору і час передачі товару споживачу не збігаються, гарантійні строки обчислюються з дня доставки товару споживачу, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення або збирання), — з дня її виконання. Якщо день доставки, установки (підключення або збирання) товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо, або якщо майно знаходилось у споживача до укладення договору, гарантійні строки обчислюються з дня укладення договору.
Гарантійний характер мають і деякі інші, передбачені законом строки, наприклад, строк придатності товару та ін.
Строк служби товару — це час, протягом якого виготовлювач (виконавець) зобов’язаний забезпечити можливість використання товару (результатів виконаної роботи) за призначенням.
Строки виконання обов’язків — це строки, протягом яких боржник зобов’язаний передати річ, виплатити грошову суму і т. ін.
Строки захисту цивільних прав — це строки, протягом яких особа, чиє право порушено, може звернутися до юрисдикційних органів з вимогою про примусове здійснення і захист свого права. До таких строків належать претензійні строки та строки позовної давності.
Претензійні строки — строки для заявлення претензій. Це строки, протягом яких уповноважена особа має право (але не зобов’язана) звернутися до відповідальної особи з вимогою про поновлення порушеного права. Претензійні строки містять у собі строк для пред’явлення (направлення) претензії, строк її розгляду і відповіді та вжиття відповідних заходів, спрямованих на відновлення порушеного права або охоронюваного законом інтересу. Зокрема, відповідно до ст. 925 ЦК до пред’явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти, можливим є пред’явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами). У наведеній ситуації претензійні строки входять до складу загальних строків позовної давності. Необхідно мати на увазі, що під «вимогою» управомоченої особи слід розуміти не тільки суто претензію, а й іншу заяву, будь-яку вимогу, що направляється зобов’язаній особі. Наприклад, характер претензії має вимога споживача у випадку придбання товару неналежної якості (ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів»).
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 262; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!