Вопрос 3. Виды гражданских правоотношений

Стр 1 из 4Следующая ⇒

Раздел 2. Гражданское правоотношение.

Лекция №2.

Тема №3. Гражданские правоотношения.

План

1. Понятие гражданского правоотношения.

2. Элементы и структурные особенности гражданских правоотношений.

3. Виды гражданских правоотношений.

4. Состав участников (субъектов) гражданских правоотношений.

5. Объекты гражданских правоотношений.

6. Содержание гражданского правоотношения.

7. Понятие возникновения, изменения и прекращения гражданских правоотношений.

8. Понятие юридических фактов в гражданском праве.

9. Классификация юридических фактов в гражданском праве.

Вопрос 1. Понятие гражданского правоотношения.

Серед різноманітних зв’язків, що виникають у суспільстві (економічних, політичних, культурних, моральних та ін.), існують відносини, поведінка учасників яких регулюється нормами цивільного права. У результаті такої урегульованості ці відносини набувають особливих властивостей і стають цивільними правовідносинами. Отже, цивільні правовідносини — це урегульовані правом суспільні відносини. Причому, якщо норми цивільного права звернені до широкого кола осіб, то кожне правовідношення, навпаки, має конкретний характер, тому що виникає між чітко визначеними суб’єктами — його учасниками. У зв’язку з цим цивільні норми в кожному правовідношенні знаходять свою безпосередню реалізацію.

В юридичній літературі по-різному визначається природа цивільного правовідношення. Склалося дві основні позиції щодо цього питання. Відповідно до першої правовідношення — це самостійне ідеологічне відношення, відокремлене від реального суспільного відношення, тобто юридичний зв’язок, який пов’язує сторони між собою. Друга полягає у тому, що правовідношення — це саме суспільне відношення, яке внаслідок врегулювання нормами права набуває особливих властивостей правовідношення. Остання позиція здається більш переконливою. Вона дає можливість підкреслити головне: існує не два окремих види відносин (ті, що підлягають врегулюванню, і врегульовані — правові), а лише одне — врегульоване нормами цивільного права суспільне відношення, тобто цивільне правовідношення.

Цивільні правовідносини мають загальні ознаки, які властиві й іншим видам правовідносин, а саме: вони є конкретним суспільним зв’язком, що виникає між його учасниками; учасники мають суб’єктивні права та обов’язки; здійснення суб’єктивних прав та обов’язків забезпечується можливістю застосування державного примусу тощо.

Водночас цивільні правовідносини мають і низку особливостей, які в сукупності дають можливість відокремити їх від інших видів правовідносин. По-перше, це особисті немайнові та майнові відносини, що регулюються нормами цивільного права. По-друге, цивільні правовідносини ґрунтуються на засадах рівності їх учасників і відсутності елементів влади і підпорядкування однієї сторони другій стороні, причому вбачається, що саме ця обставина є найбільш суттєвою особливістю цивільних правовідносин. По-третє, учасники цивільних правовідносин мають автономію (відокремленість) та можуть здійснювати суб’єктивні права на власний розсуд. По-четверте, цивільні правовідносини можуть бути захищені специфічними цивільно-правовими засобами захисту, які передусім мають майновий і компенсаційний характер (відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної шкоди, відновлення становища, яке існувало до порушення, тощо).

Отже, цивільне правовідношення — це особисте немайнове або майнове відношення, врегульоване нормами цивільного права, що виникає між автономними і рівноправними суб’єктами, які наділені суб’єктивними цивільними правами та суб’єктивними цивільними обов’язками.

Вопрос 2. Элементы и структурные особенности гражданских правоотношений.

Цивільне правовідношення — це складне соціально-правове явище, яке має свою внутрішню структуру. Зазвичай структура правовідношення визначається як сукупність кількох складових — елементів правовідношення. До них належать: 1) учасники або суб’єкти правовідносин, тобто особи, які беруть участь у правовідношенні; 2) об’єкти правовідносин — немайнове або майнове благо, стосовно якого виникає певний зв’язок між суб’єктами правовідношення; 3) зміст правовідносин, що становлять суб’єктивні цивільні права та суб’єктивні цивільні обов’язки їх учасників.

Вопрос 3. Виды гражданских правоотношений.

Цивільні правовідносини можуть бути класифіковані за різними ознаками.

Залежно від особливостей суб’єктного складу виокремлюють абсолютні та відносні правовідносини. Особливістю цього роду відносин є те, що управомочена особа в них завжди чітко визначена (наприклад, власник майна). Що ж до зобов’язаної особи, то нею виступає будь-який і кожний, хто так чи інакше взаємодіє із власником майна і в силу цього має обов’язок утримуватися від будь-яких дій, що порушують інтереси власника. Отже, лише одна із сторін абсолютного правовідношення — власник (суб’єкт іншого речового права) є чітко визначеною; в той час як інша — зобов’язана сторона не має такої ознаки.

На відміну від цього відносні правовідносини встановлюються між чітко визначеними суб’єктами, коли управомоченій особі протистоїть не кожна особа, а лише визначений, конкретний суб’єкт. Наприклад, при укладенні договору підряду має бути встановлена особистість як замовника, так і підрядника, тому обов’язок з виконання зобов’язання покладається на конкретного підрядника, який і протистоїть замовникові як зобов’язана особа. Невизначеність сторін (наприклад, особи підрядника) унеможливлює виконання договору в цілому. Важливість встановлення особи — учасника відносних правовідносин має велике значення в разі застосування засобів цивільно-правового захисту їх прав. За договором підряду, наприклад, перед замовником відповідає тільки підрядник — особа, яка є безпосереднім учасником правовідношення. Будь-яких вимог до інших осіб висунуто бути не може. Якщо ж виконання певної частини робіт покладено на іншу особу — субпідрядника, ця обставина має зазначатися в договорі.

У ряді випадків у правовідносинах може виникнути необхідність заміни їх учасників. При згоді кредитора боржник, наприклад, має право перевести свій борг на іншу особу, яка і буде надалі виступати як учасник правовідношення. Можлива також і зміна кредитора. У будь-якому випадку заміна учасника проводиться за спеціальними правилами, передбаченими законодавством. Однак це не порушує загального принципу щодо необхідності визначеності суб’єктів відносних правовідносин, оскільки і після проведеної заміни склад учасників правовідношення залишається чітко визначеним. У деяких випадках заміна учасників правовідносин взагалі не може мати місця як, наприклад, у разі завдання шкоди. Тільки особа, якій було заподіяно шкоду (потерпіла), має право на її відшкодування і це право не може бути передано іншій особі. У свою чергу лише особа, яка завдала шкоду, може визначатися як зобов’язана сторона.

Треба звернути увагу на одну важливу особливість відносин права власності. Вони, як вже зазначалося, є абсолютними правовідносинами, оскільки виникають між конкретно визначеними особами: власником майна та будь-якою іншою особою, яка тим чи іншим способом взаємодіє з ним. У разі порушення права власності виникає вже конкретне правовідношення, обидві сторони якого чітко визначені — це власник майна та особа, яка порушила належне йому право власності — правопорушник. Це правовідношення є вже відносним, а не абсолютним.

Залежно від характеру вимог, що належать управомоченій особі, виділяють речові та зобов’язальні правовідносини. У речових правовідносинах управомочена особа має права, об’єктом яких виступає безпосередньо річ, а в зобов’язальних правовідносинах таким об’єктом будуть дії боржника. Так, власник майна має право володіти, користуватися та розпоряджатися річчю на власний розсуд. Для цього вона не потребує виконання іншою особою будь-яких дій. У зобов’язальних правовідносинах, що випливають, наприклад, із договору перевезення вантажу, уповноважена особа (вантажовідправник) має право вимагати від зобов’язаної особи (перевізника) вчинення передбачених договором дій, а саме — дій із перевезення вантажу.

Залежно від об’єкта правовідносини класифікуються на особисті немайновіта майнові. Особисті немайнові правовідносини утворюються з приводу нематеріальних благ. Об’єктом майнових правовідносин постають предмети матеріального світу, майнові права та обов’язки. Цим пояснюється те, що при порушенні майнових прав учасників правовідносин застосовуються засоби майнового характеру (відшкодування шкоди, повернення майна тощо), а при порушенні особистих немайнових прав — засоби немайнового (визнання прав автора твору) або немайнового і майнового характеру (спростування відомостей, які принижують честь, гідність особи, і відшкодування завданої моральної шкоди).

За функціональним призначенням виокремлюють регулятивнійохоронні правовідносини. До першого виду належать правовідносини, які виникають при позитивному розвитку взаємодії сторін і здійснюються у правомірних діях суб’єктів. Договір купівлі-продажу, перевезення, позики тощо — це приклади правовідносин регулятивного характеру. На відміну від цього охоронні правовідносини виникають лише внаслідок вчинення цивільного правопорушення. Якщо, наприклад, одна особа завдала іншій шкоду, потерпіла сторона звертається до суду з позовом про її відшкодування. Правовідношення, яке при цьому виникає, передусім спрямоване на охорону прав потерпілої сторони. Отже, сутність правовідносин такого роду полягає в охороні прав потерпілої особи.

Залежно від часу їх дії цивільні правовідносини можуть бути довгостроковимита короткостроковими. Нерідко між учасниками цивільних правовідносин виникають довгострокові договірні зв’язки. Такі зв’язки передбачає, наприклад, договір найму житла, договір банківського рахунка, договір про спільну діяльність тощо. Проте правовідношення може мати і короткостроковий характер. Наприклад, за договором роздрібної купівлі-продажу правовий зв’язок між продавцем та покупцем існує кілька хвилин. Незважаючи на це такий правовий зв’язок є повноцінним цивільним правовідношенням, який становить сукупність прав та обов’язків сторін.

Корпоративные правоотношения.Такие правоотношения имеют место между участниками (членами) корпоративных образований, обладающих качеством юридических лиц, а также между ними и самой корпорацией. Основания возникновения корпоративных правоотношений различны: участие в учреждении хозяйственного общества, вступление в кооператив, приобретение акций, доли в уставном капитале и т.п.

Данные правоотношения имеют в своем содержании так называемые корпоративные права. Благодаря корпоративным правам участники корпорации (хозяйственного общества, кооператива и т.д.) могут участвовать в различных формах в управлении корпорацией и ее имуществом. Реализуя свои корпоративные права, например, путем принятия решения общего собрания о совершении (несовершении) тех или иных сделок, о выплате дивидендов и т.п., участники корпорации, выражая собственную волю, формируют волеизъявление высшего органа корпоративного юридического лица.

В свою очередь сформированное членами корпорации волеизъявление высшего органа порождает модус поведения, обязательный для исполнительного органа корпоративного юридического лица и для самих участников корпорации. Такая ситуация нетипична для гражданско-правового регулирования, так как по общему правилу в гражданском обороте субъекты самостоятельны и независимы друг от друга и поэтому не могут непосредственно участвовать в формировании воли контрагента.

Своеобразны и многие обязанности участников корпоративных правоотношений. Так, например, на акционере лежит обязанность исполнения решения общего собрания акционеров независимо оттого, что он голосовал против такого решения.

Осуществление корпоративных прав прямо или косвенно имеет своей целью удовлетворение имущественных интересов их носителей. Поэтому корпоративные права можно отнести к числу имущественныхправ.

Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 174; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 4 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!