Схема аналізу простого речення
1.Тип речення за метою висловлювання: розповідне, питальне, спонукальне.
2. Тип речення за емоційно-експресивним забарвленням: окличне:розповідно-окличне, питально-окличне, спонукально-окличне; неокличне.
3. Тип речення за характером вираженого ставлення до дійсності (за модальністю): стверджувальне; заперечне: загальнозаперечне,частковозаперечне; стверджувально-заперечне (заперечно-стверджувальне), якщо за цією ознакою предикативні частини різнотипні.
4.Тип речення за будовою (кількістю предикативних частин): просте, складне.
5. Тип речення за складом граматичної основи: двоскладне, односкладне:означено-особове, неозначено-особове, узагальнено-особове, безособове, інфінітивне, номінативне, генітивне, вокативне.
6. Тип речення за поширеністю: поширене, непоширене.
7. Тип речення за наявністю (відсутністю) необхідних членів для розкриття його змісту: повне, неповне:контекстуальне, ситуативне, еліптичне; приєднувальна конструкція; парцельоване.
8. Тип речення за ускладнювальними компонентами: ускладнене (засоби ускладнення: однорідні члени речення, відокремлені другорядні члени речення, вставні та вставлені компоненти, уточнювальні елементи, звертання), неускладнене.
9. Аналіз членів речення й способів їх вираження.
10. Визначення типу синтаксичного зв’язку та семантико-синтаксичних відношень між словами в реченні.
11. Пояснення розділових знаків.
|
|
|
Зразок аналізу предикативних частин складного речення
Я вірив, що Господь на небі чує
Мої різдвяні просьби і жалі…(Д. Павличко)
Речення розповідне, неокличне, стверджувальне, складне (2 предикативні частини), сполучникове, складнопідрядне з підрядним з’ясувальним.
Перша предикативна частина ( Я вірив…) співвідноситься з простим, двоскладним, непоширеним, неповним (структ. й семант.), неускладненим реченням.
Головні члени речення:
(хто?) Я – підмет, простий, виражений займенником 1 особи у формі Н.в. однини;
я (що робив?) вірив – присудок, простий, дієслівний, виражений дієсловом у формі минулого часу однини;
Я вірив – предикативний зв'язок (координація), предикативні семантико-синтаксичні відношення.
Друга предикативна частина (…Господь на небі чує мої різдвяні просьби і жалі)співвідноситься з простим, двоскладним, поширеним, повним, ускладненим однорідними додатками реченням.
Головні члени речення:
(хто?) Господь – підмет, простий, виражений іменником у формі Н.в. однини;
Господь(що робить?) чує – присудок, простий, дієслівний, виражений дієсловом у формі теперішнього часу однини.
Другорядні члени речення:група присудка:
|
|
|
Чує (що?) просьби і жалі – однорідні додатки, прямі, виражені іменниками у формі З.в. множини;
Просьби і жалі (чиї?) мої – означення, узгоджене, виражене присвійним займенником у формі З.в. множини;
Просьби і жалі (які?) різдвяні – означення, узгоджене, виражене прикметником у формі З.в. множини;
Чує (де?) на небі – обставина, місця, виражена іменником у формі М. в. однини з прийменником на.
Господь чує – предикативний зв'язок (координація), предикативні семантико-синтаксичні відношення;
чує просьби (жалі) – підрядний зв'язок, керування, сильне, безпосереднє, об’єктні семантико-синтаксичні відношення;
просьби і жалі – сурядний зв'язок, єднальні семантико-синтаксичні відношення;
чує просьби (жалі) – підрядний зв'язок, узгодження, повне (неповне – див., напр.,у Шульжука К. Ф. Синтаксис…), атрибутивні семантико-синтаксичні відношення;
просьби (жалі) різдвяні – підрядний зв'язок, узгодження, повне (неповне), атрибутивні семантико-синтаксичні відношення;
чує на небі – підрядний зв'язок, керування, слабке, опосередковане, обставинні семантико-синтаксичні відношення.
Кома ставиться в складнопідрядному реченні з підрядним з’ясувальним, що поєднується з головною частиною за допомогою сполучника що.
|
|
|
Практичне заняття № 3
Речення. Типи речень.
Прості двоскладні речення.
Головні члени простих двоскладних речень
та способи їх вираження
Студент повинен знати:
· відмінність між реченням і судженням;
· основні ознаки речення;
· типи речень за характером вираженого ставлення до дійсності (за модальністю);
· типи речень за функцією та емоційним забарвленням;
· граматичні засоби оформлення кожного типу речень;
· типи речень за структурою;
· структуру простого двоскладного речення;
· визначення підмета;
· способи вираження простого підмета;
· способи вираження складеного підмета;
· визначення присудка;
· способи вираження простого і складеного присудка;
· особливості поєднання різних типів присудка з підметом;
· уживання розділових знаків між підметом і присудком.
Терміни: розповідне, питальне, спонукальне, бажальне речення; окличне речення; заперечне (загальнозаперечне, частковозаперечне), стверджувальне речення; просте, складне речення; двоскладне, односкладне речення; поширене, непоширене речення; повне, неповне речення; ускладнене, неускладнене речення; головні члени речення; морфологізовані і неморфологізовані члени речення; простий підмет, складений підмет; простий присудок, складений присудок; складений іменний, складений дієслівний присудок; зв’язка; складний (подвійний присудок); різновиди предикативного зв’язку: координація, тяжіння, співположення, суб’єктний інфінітив, об’єктний інфінітив.
|
|
|
Студент повинен уміти:
· виділяти в тексті речення;
· класифікувати речення;
· складати речення відповідного типу;
· аналізувати прості двоскладні речення;
· визначати підмет у простих двоскладних реченнях, визначати присудок;
· характеризувати типи підмета і присудка;
· визначати спосіб вираження підмета і присудка;
· складати речення з різними типами підметів і присудків.
Теоретичні питання:
1. Речення як основна одиниця синтаксису. Речення та судження.
2. Основні ознаки речення.
3. Типи речень за характером вираженого ставлення до дійсності (за модальністю).
4. Типи речень за функцією та емоційним забарвленням.
5. Типи речень за структурою.
6. Структура простого двоскладного речення.
7. Підмет та способи його вираження.
8. Присудок та способи його вираження.
9. Синтаксичний зв’язок між підметом і присудком.
10. Особливості поєднання різних типів підмета і присудка.
11. Розділові знаки між підметом і присудком.
12. Вивчення головних членів простого двоскладного речення в школі.
Законспектувати
1. Іваницька Н.Л. Непоширене речення в українській мові // УЛМШ. – 1984. – №2. – С. 31–35.
2. Іваницька Н.Л. Синтаксична структура двоскладного речення // УЛМШ. – 1986. – №1. – С. 93–95.
3. Козачук Г.О. Підмети, виражені словосполученнями // УЛМШ. – 1982. – №1.
Практичні завдання
1. Плющ М.Я. та ін. Сучасна українська літературна мова. – Вправа 403 (10 речень); 405, 410, 412, 413, 416.
2. Дібрати ілюстративний матеріал до 10, 11 теоретичних питань (по 7 речень).
Практичне заняття № 4
Другорядні члени простого речення
Студент повинен знати:
· визначення додатка, означення, обставини;
· функції та призначення додатка, означення, обставини;
· способи вираження різних типів додатків, означень, обставин;
· способи розрізнення додатка й обставини, додатка й означення.
Терміни: додаток (прямий додаток, непрямий додаток, придієслівний додаток, присубстантивний додаток, об’єктний інфінітив), означення (узгоджене означення, неузгоджене означення, поширене означення), обставина (обставина місця, часу, причини, мети, допусту, умови, способу дії, міри й ступеня вияву дії; препозитивна обставина, постпозитивна обставина, поширена обставина, непоширена обставина).
Студент повинен уміти:
· виокремлювати в реченні додатки, означення, обставини;
· визначати типи додатків, означень, обставин;
· характеризувати способи вираження додатків, означень, обставин;
· складати речення з різними типами додатків, означень, обставин;
· розмежовувати додатки й обставини, додатки й означення;
· розрізняти інфінітив у функції додатка, означення, обставини.
Теоретичні питання
1. Другорядні члени речення та їх роль у поширенні структури простого речення. Принципи класифікації другорядних членів.
2. Додаток, його типи й способи вираження.
3. Означення, його типи й способи вираження.
4. Обставина, її типи й способи вираження.
5. Розмежування додатків і означень, додатків і обставин.
6. Синкретичні другорядні члени речення.
7. Інфінітив у реченнєвій структурі сучасної української літературної мови.
8. Вивчення другорядних членів простого речення в шкільному курсі української мови.
Законспектувати
1. Бровко А.С. Розмежування означуваного і прикладки // Укр. мова і літ. в шк. – 1970. – №3. – С. 20–26.
2. Явір В.В. Неузгоджені означення, виражені непрямими формами іменників, та їх синтаксичні особливості // Укр. мова і літ. в шк. – 1975. – № 11. – С. 42–49.
3. Чередниченко І.Г. Принципи розпізнавання неузгоджених означень і присубстантивних додатків, виражених формою родового відмінка іменника без прийменників // Укр. мова в шк. – 1955. – №2. – С.
4. Іваницька Н.Л. Синтаксис простого речення. Складні випадки аналізу. – К.: Вища школа, 1989. – 63 с.
5. Заоборна М. Просте речення. Складні випадки аналізу. – Тернопіль: Підручники і посібники, 2002. – 125 с.
Практичні завдання
1. Вправи 424, 425, 428, 437 ( 1 – 11 речення), 449 ( Плющ М.Я. та ін. Сучасна українська літературна мова. Збірник вправ. – К.: Вища школа, 1995. – С. 171–185).
2. Виконати повний синтаксичний аналіз речень відповідно до схеми й зразка:
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 2575; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!