У чому полягає спільне і відмінне між сприйманням та відчуттями
Різностороннє вивчення сприймання показало, що як і всякий процес пізнання, воно залежить від особливостей суб'єкта: його досвіду, знань, потреб, інтересів, установок, спрямованості. Як і відчуття, воно є суб'єктивним образом об'єктивної дійсності. Критерієм їх істинності є практична діяльність людини. Відчуття – це відображення окремих властивостей предметів і явищ при безпосередній дії подразників на органи чуття. У відчуттях людині відкриваються кольори та звучання, пахощі і смак, вага, тепло чи холод речей, що її оточують. Крім того, відчуття дають інформацію про зміни у власному тілі: людина відчуває порушення у функціонуванні внутрішніх органів, положення і рух свого тіла й окремих його частин.
Відчуття як образи, що відбивають окремі властивості предметів, виникають під час діяльності будь-яких органів чуття. Наприклад, коли людині дуже недовго показують предмет, вона бачить пляму певного кольору, але не може сказати, що це за предмет.
Сприймає дійсність не ізольоване вухо чи око, а конкретна жива людина. Тому в сприйманні виявляється її ставлення до об'єкту, її бажання, інтереси, почуття тощо.
Відмінності сприйняття від відчуттів.
1) Результат відчуття сприймається нами усередині організму, а образ сприйняття локалізований в просторі.
2) Підсумком виникнення відчуття є деяке почуття (холоди, висоти звуку), а в результаті сприйняття складається образ, що включає комплекс відчуттів
|
|
|
3) Для того, щоб предмет був сприйнятий, необхідно зробити зустрічну активність, тобто досліджувати його, побудувати і уточнювати образ цього предмета.
4) Відчуття як би прив'язано до специфічних аналізаторів, а образ сприйняття припускає взаємодію відразу декількох аналізаторів.
Вплив на сприймання попереднього досвіду людини
Апперцепція - це залежність змісту і спрямованості сприймання від досвіду людини, її інтересів, ставлення дожиття, настанов, знань.
Апперцепція - одна з найважливіших особливостей сприймання. Сприймає не саме собою око, не ізольоване вухо чує звук, не окремо язик розрізняє смакові якості. Усі види сприймання здійснює конкретна жива людина. У сприйманні завжди виявляються індивідуальні особливості, бажання, інтереси, ставлення людини до предмета чи явища. . Так, ідучи лугом, ботанік може звернути увагу на різноманітні рослини, сукупність яких дає повну структуру трав'яного покриву ґрунту. Художник-пейзажист залишиться байдужим до цих об'єктів, натомість його увагу приверне співвідношення кольорів, що утворюють живописний пейзаж цієї місцевості.
Що більше людина обізнана з певним об'єктом, то повнішим, точнішим і змістовнішим є її сприймання цього об'єкта.
|
|
|
Залежність сприймання від попереднього досвіду людини, її уподобань є важливою закономірністю, на яку треба зважати в організації навчальної діяльності. У педагогічній практиці вчителеві важливо враховувати досвід і знання учня, спрямованість його інтересів, наявність або відсутність настанов на сприймання, що буде сприяти змістовнішому сприйманню дійсності.
Спостереження і спостережливість
У процесі пізнання навколишньої дійсності сприймання може перейти в спостереження.
Спостереження - це цілеспрямоване, планомірне сприймання об'єктів, у пізнанні яких зацікавлена особистість. Є найбільш розвиненою формою навмисного сприймання
Спостереження характеризується високою активністю. Його систематичний характер дає змогу простежити явище в розвитку.
Якщо людина систематично вправляється у спостереженні, вдосконалює культуру спостереження, в неї розвивається така особистісна властивість, як спостережливість.
Спостережливість - це вміння людини вирізняти характерні, проте ледве помітні особливості предметів і явищ
Спостережливість формується в процесі систематичних занять улюбленою справою і тому пов'язана з розвитком професійних інтересів особистості.
|
|
|
Сприймання та спостереження людини характеризуються загальними закономірностями й індивідуальними особливостями. Сприймає і спостерігає конкретна людина. Тому відбір у процесі сприймання особливостей предметів є специфічним для кожного з нас. Це пояснюється психічним складом особистості, апперцепцією, а також специфікою функціонування органів чуття (гостротою зору, слуху, витонченістю нюху, смаку).
Індивідуальний характер сприймання та спостережливості може проявитися в динаміці, точності, глибині, рівні їх узагальненості та в особливостях емоційного забарвлення.
У повсякденній діяльності людині слід неодмінно зважати на індивідуальні особливості сприймання інших осіб. У професійній діяльності це дозволить сформувати і вдосконалити власні перцептивні дії, розвинути спостережливість, а також сформувати уміння якомога об'єктивніше відображати навколишній світ.
Поняття про пам’ять
Під пам'яттю розуміють закарбування, збереження та наступне впізнавання та відтворення слідів минулого досвіду. Ця здатність людської психіки дає змогу накопичувати інформацію, не втрачаючи при цьому попередніх знань, відомостей, умінь та навичок.
|
|
|
Вивчення пам'яті було одним з перших розділів психологічної науки, де було застосовано експериментальний метод: було зроблено спроби описати закони, яким підпорядковується процес пам'яті. Щеу80-ті роки XIX ст. німецький психолог Г.Еббінгауз досліджував пам'ять шляхом заучування беззмістовних складів, у результаті чого було виведено криву заучування матеріалу.
Пам'ять - складний психічний процес, який складається з кількох окремих процесів, пов'язаних один з одним. Психологічна наука вивчає такі проблеми, пов'язані з пам'яттю: особливості процесу закарбування, фізіологічні механізми пам'яті, межі запам'ятовування, його умови та прийоми тощо. Перше систематичне вивчення вищих форм пам'яті належить Л.С. Виготському, який у кінці 20-х років уперше приступив до дослідження питання про розвиток вищих форм пам'яті. Він показав, що вищі форми пам'яті є складною формою психічної діяльності, соціальною за своїм походженням, простежив головні етапи розвитку складного опосередкованого запам'ятовування. Ці дослідження були продовжені іншими вітчизняними дослідниками, які звернули увагу на закони, що лежать в основі мимовільного запам'ятовування і детально описали форми організації матеріалів, які використовуються в процесі свідомого, осмисленого запам'ятовування. Саме дослідження А.О.Смирнова і П.І. Зінченка розкрили суттєві закони пам'яті як осмисленої людської діяльності, встановили залежність запам'ятовування від поставленого завдання і описали головні прийоми запам'ятовування складного матеріалу.
29.Природа пам’ятіодин із важливих аспектів єдиної аналітико-синтетичної роботи мозку.Матеріальною основою процесів пам'яті є здатність кори головного мозку утворювати тимчасові нервові зв'язки, зберігати, закріплювати і відновлювати сліди минулих вражень. Запам'ятовування і зберігання ґрунтуються на утворенні й закріпленні тимчасових нервових зв'язків, а забування — на їх гальмуванні.
Є психологічні теорії пам’яті (Асоціативна теорія. Біхевіористична теорія. Когнітивна теорія. Діяльнісна теорія.)
Фізіологічні теорії пам’яті
Біохімічні теорії пам’яті
30. Виділяють такі види пам'яті за методом запам'ятовування:
•мимовільна — інформація запам'ятовується без спеціальних прийомів заучування, під час виконання діяльності або роботи з інформацією.
•довільна — цілеспрямоване заучування за допомогою спеціальних прийомів. Ефективність запам'ятовування залежить від прийомів та цілей запам'ятовування;
За характером переважаючої психічної активності:
•рухова — пам'ять на рухи та їх системи;
•емоційна — пам'ять на почуття, які виступають стимулом до діяльності;
•образна — пам'ять на уявлення: зорова, слухова, нюхова, смакова, дотикова;
•словесно-логічна — специфічна людська, запам'ятовується думка у формі понять.
За тривалістю збереження інформації:
•сенсорна пам'ять триває 0,2 - 0,5 секунди, дозволяє людині орієнтуватися в оточенні.
•короткочасна пам'ять забезпечує запам'ятовування одноразової інформації на короткий проміжок часу - від кількох секунд до хвилини;
•довготривала пам'ять — збереження інформації протягом тривалого часу;
•оперативна пам'ять — проявляється під час виконання певної діяльності і необхідна для її виконання в кожний заданий проміжок часу.
Короткочасна пам'ять є практично повністю автоматичною і працює без будь-якої свідомої установки на запам'ятовування.
Довготривала пам'ять забезпечує людині тривале збереження знань, умінь і навичок, що потрібні в житті.
31. Запоминание — это процесс памяти, посредством которого происходит запечатление следов, ввод новых элементов ощущений, восприятия, мышления или переживания в систему ассоциативных связей. Основу запоминания составляет связь материала со смыслом в одно целое. Установление смысловых связей — результат работы мышления над содержанием запоминаемого материала.
• Хранение — процесс накопления материала в структуре памяти, включающий его переработку и усвоение. Сохранение опыта дает возможность для обучения человека, развития его перцептивных (внутренних оценок, восприятия мира) процессов, мышления и речи.
• Воспроизведение и узнавание — процесс актуализации элементов прошлого опыта (образов, мыслей, чувств, движений). Простой формой воспроизведения является узнавание — опознание воспринимаемого объекта или явления как уже известного по прошлому опыту, установлением сходств между объектом и образом его в памяти. Воспроизведение бывает произвольным и непроизвольным. При непроизвольном образ всплывает в сознании без усилий человека.
Если в процессе воспроизведения возникают затруднения, то идёт процесс припоминания. Отбор элементов, нужных с точки зрения требуемой задачи. Воспроизведенная информация не является точной копией того, что запечатлено в памяти. Информация всегда преобразовывается, перестраивается.
• Забывание — потеря возможности воспроизведения, а иногда даже узнавания ранее запомненного. Наиболее часто забывается то, что незначимо. Забывание может быть частичным (воспроизведение не полностью или с ошибкой) и полным (невозможность воспроизведения и узнавания). Выделяют временное и длительное забывание.
• Закономерности памяти
• Память имеет объём, ограниченный количеством стабильных процессов, являющихся опорными при создании ассоциаций (связей, отношений)
• Успешность припоминания зависит от способности переключать внимание на опорные процессы, восстанавливать их. Основной приём: достаточное количество и частота повторений.
• Имеет место такая закономерность, как кривая забывания.
Законы памяти
Закон памяти Практические приёмы реализации
Закон интереса Интересное запоминается легче.
Закон осмысления Чем глубже осознать запоминаемую информацию, тем лучше она запомнится.
Закон установки Если человек сам себе дал установку запомнить информацию, то запоминание произойдёт легче.
Закон действия Информация, участвующая в деятельности (т.е. если происходит применение знаний на практике) запоминается лучше.
Закон контекста При ассоциативном связывании информации с уже знакомыми понятиями новое усваивается лучше.
Закон торможения При изучении похожих понятий наблюдается эффект "перекрытия" старой информации новой.
Закон оптимальной длины ряда Длина запоминаемого ряда для лучшего запоминания не должна намного превышать объём кратковременной памяти.
Закон края Лучше всего запоминается информация, представленная в начале и в конце.
Закон повторения Лучше всего запоминается информация, которую повторили несколько раз.
Закон незавершённости Лучше всего запоминаются незавершённые действия, задачи, недосказанные фразы и т.д.
32. Процессы памяти носят индивидуальный характер в настоящее время выделяют две группы индивидуальных различий в памяти: к первой относятся различия в производительности заучивания, ко второй - отличноности так называемых типов памяти.
Различия в производительности заучивания оказываются в скорости, прочности, точности запоминания, а также в готовности к воспроизведению материала. Известно, что одни люди запоминают быстро, другие - медленно, одни помнят долго, другие быстро забывают, одни воспроизводят точно, другие допускают много ошибок, одни могут запомнить большой объем материала, другие запоминают мало.
Другая группа индивидуальных различий касается типов памяти Тип памяти определяется тем, как человек запоминает материал - на слух, зрение, пользуясь движениями Некоторые люди для того, чтобы запомнить, п требуют зрительного восприятия того, что необходимо запомнить Эти люди принадлежат к зрительному типа памяти Другим для запоминания необходимые слуховые образы - такие люди имеют слуховой тип памяти Существую во люди, для запоминания требуют движений, в том числе и речевых Они принадлежат к двигательного типа памяти Типы памяти в чистом виде встречаются редко Чаще большинство людей имеет смешанный тип памяти Смешанный тип памяти повышает вероятность того, что материал быстро и надолго запомнится Кроме того, участие в процессе запоминания нескольких анализаторов ведет к большей подвижностью в использовании образованных систем нервных связей. Типы памяти следует отличать от видов памяти Виды памяти определяются тем, что мы запоминаем: движения, образы, чувства, мысли, и различные виды памяти присущи всем людям и не является их индивидуальной особенностью в то время как тип памяти характеризует то, как мы запоминаем: зрительно, на слух или с помощью движений Поэтому тип памяти является индивидуальной особенностью человека У всех людей есть все виды памяти, но каждому человеку присущ определенный тип памяти.
Типы: слуховая, зрительная, тактильная, эмоциональная.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 1232; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!