Міждисциплінарні зв»язки психології
Психологія має багатогранні зв’язки із природничими і соціальними науками.
Теоретико-методологічною основою психології є філософія. Без філософії психологія не могла б створювати власну методологію, робити необхідні теоретичні узагальнення. У той самий час філософія використовує результати психологічних досліджень при побудові наукової картини світу. Психологія тісно пов’язана з логікою. Логіка, як і психологія, вивчає людське мислення, тільки перша – його процесуальний, а друга – результативний аспекти.
Із суспільними науками (історією, економікою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, теорією мистецтв, юридичними і політичними науками тощо) психологію поєднує те, що вони потребують даних про природу соціально-психологічних явищ, особливостей індивідуальної і групової поведінки людей, закономірностей формування навичок, ціннісних орієнтацій, міжособистісних стосунків тощо. В свою чергу, психологія досліджує функції, які виконує психіка у суспільних стосунках людини.
Природознавство (біологія, фізіологія, фізика, хімія та ін.) поглиблює уявлення про психіку, доводить вивчення її механізмів до фізіологічного, нейрофізіологічного, біохімічного рівнів.
Медичним наукам, зокрема, психіатрії, психологія може допомогти в діагностиці захворювань, розумінні “внутрішньої картини” хвороби. На основі медицини, педагогіки, психології виникли шкільна гігієна, медична психологія, нейропсихологія та ін. Знання психології сприяє спілкуванню лікаря з пацієнтом, пропаганді медичних знань.
|
|
|
Розвиток технічних наук має враховувати параметри реакцій людини на зовнішні подразники, характеристики сприймання, збереження і переробки нею різних форм інформації. Психологія має велике значення для розв’язання проблем інженерної психології, ергономіки, в підготовці працівників у системах керування та при розробці самих систем керування, для створення комп’ютерів, систем комунікації, засобів відображення інформації та ін.
Але найтісніший зв’язок психологія має з педагогікою.
Школи, концепції, напрями психології
Наука психологія створила чимало шкіл, напрямів, концепцій. Ставлення до них було різне, аж до заперечення. Від радянської психології ідеологічні працівники повсякчас вимагали моністичного підходу до вивчення та тлумачення психічних явищ
Незважаючи на намагання партійних ідеологів зорієнтувати психологію колишнього Радянського Союзу на єдиний підхід до з'ясування суті психіки, все ж у багатьох випадках учені в конкретних дослідженнях використовували досягнення психологів різних напрямів і шкіл. Така творчість у науці виправдана, якщо мати на увазі надзвичайну складність предмета дослідження, велику кількість чинників, що діють на ті чи ті психічні явища.
|
|
|
Інтроспективна психологія охоплює низку напрямів. Спільним у них є те, що всі вони використовують основний метод вивчення психіки - самоспостереження, тобто спостереження людини за власною свідомістю.
Одним із напрямів інтроспективної психології є вчення про "внутрішній досвід", з позиції якого психічні явища пізнають принципово іншим способом, ніж матеріальні (Дж. Локк (1632-1704), Р. Декарт (1596-1650) та ін.). Інтроспективну психологію слід розглядати як важливий етап у розвитку науки. Зрештою, майже всі сучасні психологи вважають свідомість сукупністю феноменів, частину яких можна вивчати за допомогою самоспостереження, тобто інтроспекції (від лат. introspectare - дивлюся всередину).
Асоціативна психологія бере свій початок від стародавньої філософії. У межах цього напряму психічні явища пояснювали переважно за допомогою поняття про асоціації. Ще Аристотель висловив думку, що психічні явища поєднуються за суттю, подібністю та контрастністю. Цей напрям у психології існував досить довго. Пізніші дослідження спонукали відмовитися від його абсолютизації, особливо щодо мислення, психологічного обґрунтування навчання та ін. Так, було доведено, що побудоване на асоціативній теорії навчання дає репродуктивні знання. Але положення представників асоціативної психології плідно використовують у сучасній психології, наприклад, для пояснення деяких механізмів пам'яті у психоаналізі, шизоаналізі.
|
|
|
Психоаналітичний підхід розробив 3. Фройдом (1856 - 1939) наприкінці XIX - на початку XX ст. спершу як метод лікування психічних захворювань, а згодом для побудови гіпотез і теорій з психології, зокрема для пояснення ролі несвідомого в житті людини. Фройд прагнув створити узагальнення не тільки психологічного, а й філософського характеру, побудувати оригінальну теорію психоаналітичної психології та філософії. В анатомії особистості Фройд виділяв три компоненти, що взаємодіють між собою: "Воно", "Я", "Над-Я". Несвідоме "Воно", за 3. Фройдом, є успадкованим людською організацією глибинним шаром, "киплячим котлом інстинктів", невгамовних потягів людини. Свідоме "Я" є посередником між "Воно" і зовнішнім світом. "Я" виконує функцію впливу цього світу на несвідоме "Воно". "Над-Я" - це "інтерналізована версія суспільних норм і стандартів поведінки".
|
|
|
Об'єктивна психологія - психологічна школа, спрямована на застосування об'єктивних методів аналізу, заснованих на конвенціальних правилах фіксації психічних явищ. До таких проявів відносять поведінку, реакції, рефлекси тощо. З цієї школи беруть початок інші напрями у психології.
Біхевіоризм (від англ. behavoirrism - поведінка) - напрям в американській психології, представники якого заперечують свідомість як предмет психології. Засновник цього напряму Дж. Б. Уотсон (1878-1958) виступив проти розуміння психології як науки про безпосередні суб'єктивні явища. Натомість він запропонував вважати предметом психології поведінку. Поняття про образи, мислення, почуття тощо
Необіхевіоризм - напрям в американській психології. Виник у 30-х роках XX ст., сприйняв головне положення біхевіоризму, згідно з яким предметом психології є об'єктивне спостереження реакції організму на стимул зовнішнього середовища (схема S - R). Проте представники необіхевіоризму ввели до загальної схеми "проміжну змінну" - сполучну ланку між "стимулом" і "реакцією" (S - О - R), вони вважають, що поняття "проміжна змінна" (О) визначає пізнавальні й мотиваційні компоненти поведінки. Прихильники цього напряму обґрунтували "закон ефекту" ("закон вигоди"), розглядаючи поведінку особистості як сукупність "впливів" (реакцій) за певні "винагороди" (стимули), які одержує людина. Вони вважають, що середня ланка (О) не піддається аналізу за допомогою об'єктивних методів.
Гештальтпсихологія (від нім. Gestalt - цілісна форма, образ) - один із напрямів у психології 20-30-х років XX століття, створений М.Вертгеймером (1880-1944), В.Келером (1887-1967), К.Коффкою (1886-1941) та іншими німецькими психологами. Вони виходили з примату цілого над частинами, форми над матеріалом. Початковим і основним елементом психіки гештальтисти вважають не відчуття, а цілісні образи - гештальти. Ці образи виникають унаслідок прагнення психічного поля свідомості індивіда утворювати прості, врівноважені, симетричні й замкнуті фігури.
Психологічну школу, пов'язану з діяльнішим підходом, було створено в колишньому Радянському Союзі. Ця школа будувалася на принципах розвитку, предметності та історизму. її представники творчо опрацьовували ідеї іноземних науковців, зокрема швейцарського психолога, філософа і логіка Ж.Піаже (1896-1980) про операційну концепцію інтелекту та інші підходи. Чимало напрацювань цієї школи мають певну наукову цінність.
Персоналізм (від лат. persona - особа) - напрям у психології та філософії, що виник наприкінці XIX ст. в Росії, Україні та США. Представниками персоналізму були український і російський філософ М.О. Бердяєв (1874-1948), американський філософ Б. П. Боун (1847-1910), французький мислитель Е. Муньє (1905-1950) та ін. Вони проголошували особистість первинною творчою реальністю, а весь світ проявом творчої активності "верховної особистості" - Бога. На думку представників цього напряму, дослідження розвитку особистості - основа для вивчення всіх психічних явищ.
Гуманістична психологія виникла на початку 50-х років XX ст. Вона не є однорідною, але всі її прихильники дотримуються погляду, що психологію не слід будувати за зразком природничих наук: людину треба вивчати як активний об'єкт дослідження. Представники цього напряму - американські психологи А.Х. Маслоу (1908-1970), К. Роджерс (1902-1982) та ін. - зосереджували увагу на автономності, са-моактуалізації, самовдосконаленні, свободі вибору, відповідальності, прагненні людини до вищих цінностей тощо.
У центрі уваги гуманістичної психології - проблеми особистості, її розвиток. На противагу психоаналізу представники гуманістичної психології підкреслюють роль свідомості і самосвідомості в причинній зумовленості людини. Наприклад, К. Роджерс розглядає емпатію як основний метод "центрованої на клієнтів" психотерапії, в якій психолог вступає в глибокий емфатичний контакт із пацієнтом і допомагає йому усвідомити себе повноцінною особистістю, здатною взяти на себе відповідальність за розв'язання власних проблем. Психологів цього напряму цікавили провідні мотиви в житті людини, потреби особистості в позитивному оціненні тощо.
Когнітивна психологія (від лат. cognitus - знання, пізнання) - один із напрямів сучасної психології. Дослідження представників когнітивної психології пов'язані з аналізом різних аспектів розумової діяльності індивіда. До принципів когнітивної психології належить трактування людини як діяльної, активної до сприйняття інформації особистості, яка керується певними планами, правилами, стратегіями. Для представників когнітивної психології характерна спрямованість досліджень на перехід від розуміння складного феномена до простого. Значний вплив на розвиток поняттєвого апарату когнітивної психології справила теорія інформації та дослідження в галузі штучного інтелекту.
Екзистенціальна психологія (від лат. exixtentia - існування) - напрям у психології, що ґрунтується на принципах гуманістичної психології та розумінні буття людини, пов'язаного з проблемами стресу і тривоги. Представники цього напряму вважають, що основними у психології мають бути проблеми часу, життя і смерті людини,- її свободи, відповідальності та вибору; спілкування, любові й одинокості людини; сенсу життя та пошук цього сенсу.
Екзистенціальний психоаналіз - напрям у психоаналізі, спрямований на розгляд людського буття, спрямованого на осмислення людської реальності через майбутнє, а не минуле.
Функціональна психологія орієнтує на дослідження пристосувальних функцій психіки. Вона виникла у США наприкінці XX ст. Згодом диференціювалася, виділивши декілька течій, які очолювали Т. А. Рібо (1839-1916) у Франції, М. М. Ланге (1858-1921) в Україні та ін. Всі вони визначали психологію як науку про функції свідомості.
Аналітична психологія заснована швейцарським психологом і психіатром К. Г. Юнгом (1875-1961). Він трактував процес психічного розвитку індивіда як асиміляцію свідомістю змісту особистого і колективного несвідомого. За К. Юнгом, центром психіки є архетип Самості (архетип - від грец. - початковий образ, ідея). Поняття Самість Юнг вживає як архетип колективного несвідомого. Розвиток особистості, у процесі її індивідуалізації йде від свідомості до особистого несвідомого, а від нього - до колективного несвідомого, центром якого є Самість. К. Юнг зазначає, що у міфах, казках сновидіннях символами Самості часто є мудрий дідусь, хрест, коло, квадрат та інші символи Цілісності. Він використовує це поняття для обґрунтування самореалізації глибини колективного несвідомого. Кінцевою метою індивідуального розвитку є досягнення особистої неповторності. Згідно з К. Юнгом, людська психіка поєднує в собі різноманітні архетипи. Всі вони розглядаються як глибинний, початковий образ, який людина сприймає тільки інтуїтивно і який у результаті несвідомої діяльності виявляється "на поверхні свідомості" у формі різноманітних уявлень, символів - важливого підґрунтя уяви, фантазії.
Структурний психоаналіз - напрям сучасного психоаналізу, оснований на значенні мови для характеристики несвідомого, підсвідомого та для терапії психоневрологічних захворювань.
Феноменологічний психоаналіз охоплює психоаналітичні погляди й концепції, спрямовані на розширення феноменологічних складників психоаналізу та переосмислювання їх на базі феноменологічної концепції свідомості, тобто концепції, згідно з якою духовна сутність свідомості не залежить від реального існування людини та її життєвого досвіду.
Глибинна психологія - напрям, в якому вирішального значення надають неусвідомленим компонентам, розташованим у "глибинах" психіки людини, захованим за поверхнею свідомості.
Проективна психологія побудована на положеннях про цілісність особистості як єдиного "організму", невіддільність особистості від соціального середовища; розгляд особистості як саморегулювальної системи з метою організації суб'єктивного досвіду відповідно до завдань адаптації тощо.
Топологічна психологія - напрям гештальтпсихології, розроблений німецьким та американським психологом К. Левіном (1890-1947), згідно з яким опис поведінки людини у зовнішньому світі можна зробити за допомогою математичних понять топології - одного з розділів математики, що вивчає ті властивості фігур, які не змінюються при будь-яких деформаціях.
Гормична (хормична) психологія - напрям в англійській та американській психології, автори якого вважають, що основою кожного психічного явища є особлива нематеріальна сила - горме (хорме); вона виявляється як інстинкт.
Культурно-історична теорія U.C. Виготського (1890-1934). Згідно з цією теорією у людини виникає особливий вид психічних функцій, цілком відсутній у тварин. Важливим положенням цієї теорії є теза про опосередкований характер вищих психічних функцій.
Педологія (наука про дітей) - напрям у психології та педагогіці. Виник наприкінці XIX ст. Основна ідея педології - комплексний розгляд розвитку дитини. Цінним у педології було і є прагнення практичної спрямованості на діагностику психічного розвитку. У 1936 році педологію в Радянському Союзі було оголошено "псевдонаукою".
Концепція психології народів - один із напрямів у соціальній психології. Виник у Німеччині всередині XIX ст. Згідно з цією концепцією, головною рушійною силою історії є народ, "дух цілого", що виражає себе в мистецтві, релігії, вихованні, мові, міфах, легендах, звичаях тощо. Представники цієї концепції виходять із того, що індивідуальна психіка, свідомість особистості є продуктом цілого, ланкою в соціально-психологічному зв'язку Психологію народів вони вважали окремою наукою. До представників цієї концепції належав зокрема у Німеччині В. Вундт (1832-1920), в Україні - О. О. Потебня (1835-1891).
Операціональна концепція інтелекту та генетичної епістемології заснована швейцарським ученим Ж. Піаже (1896-1980). Провідним чинником інтелектуального розвитку дитини він вважав процеси соціалізації. Джерелом інтелектуального розвитку, за Ж. Піаже, є дії з речами.
Концепція ставлень особистості. Розробив український психолог О. Ф. Лазурський (1874-1917) і російський психолог В.М. Мясищев (1892-1972). Згідно з цією концепцією, психологічним ядром особистості є її свідомо-вибіркове ставлення до дійсності.
Програмно-рольова концепція наукового колективу - теорія колективної наукової діяльності.
Концепція поетапного формування розумових дій. Розробив російський та український психологом Б.Я. Гальперін (1902-1988); пов'язана з ученням про утворення в людини дій, образів і понять.
Концепція діяльного опосередкування міжособистісних відносин - соціально-психологічна концепція, яку розробив сучасний російський психолог А. В. Петровський.
Психоаналітична герменевтика - одна з наукових течій, в якій розглядається мислительне тлумачення текстів при психоаналітичних дослідженнях.
Антипсихіатрія - вчення, спрямоване на радикальну перебудову сучасної психіатрії як форми насильства над психікою особистості.
Біопсихізм - теорія, згідно з якою психіка приписується всьому живому, навіть рослинам.
Волюнтаризм - течія у психології, автори якої вважають, що воля лежить в основі психіки людини.
Психологія вчинку - започаткував український психолог В. А. Роменець (1926-1998). На сучасному етапі виступає як концепція, в якій автор намагався поєднати гуманістичні ідеї з іншими, що виникли у минулому. Логотерапія - напрям, пов'язаний із пошуками сенсу життя.
Психосоматика - напрям у медицині, оснований на визнанні винятково переваги ролі психічних чинників у появі і перебігу хвороб та одужанні пацієнта.
Неопсихоаналіз - напрям у психології, психоаналізі й психотерапії.
Неофройдизм - напрям у сучасній психології, психоаналізі, філософії та соціології. Виник на основі реалізації положень 3. Фройда про те, що його вчення універсальне і набуло не тільки психологічного, а й філософського значення. Робилися спроби поєднати фройдизм із марксизмом та іншими філософськими теоріями. Особливо проникли ідеї 3. Фройда і представників неофройдизму у науку про мистецтва, соціальну психологію, етнографію тощо.
В українській психології переважає загальний погляд на психіку як функцію мозку, як відображення об'єктивної реальності; відзначається самодетермінація психічної діяльності, суспільна зумовленість свідомості людини, єдність свідомості та діяльності (С.Л. Рубінштейн, О.М. Леонтьєв).
Розуміння своєрідності психічного полягає в тому, що це особливий вид діяльності. Це діяльність не мозку, а людини як її суб'єкта, що більш чи менш усвідомлено творить власну психіку за допомогою мозку і несе відповідальність за результатами самостворення. Що саме людина відчуває, сприймає, уявляє, про що і як вона думає, до чого прагне, які цілі ставить перед собою, якими інтересами, поглядами, переконаннями керується у своїй поведінці, саме в цьому виявляється своєрідність психічного. Ігнорувати суб'єктивне в психічній діяльності - значить відривати цю діяльність від її носія (Г.С. Костюк).
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 416; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!