Види уваги, їх характеристика
Рівень домагань, його роль у розвитку особистості. У психологічному словнику рівень домагань визначено як прагнення особистості посісти певне місце у шкалі цінностей. Рівень домагань свідчить про те, що особистість чекає від себе такого ступеня складності виконання завдань, який її задовольнить. Кожна людина в процесі діяльності завжди ставить перед собою певні цілі. У процесі досягнення цих цілей людина здебільшого переживає почуття задоволення. У результаті дослідження було виявлено, що рівень домагань особистості формується під дією певних чинників. Це стандарти успіху, які наявні втих чи інших соціальних групах, в які залучена особистість, рівень її самоповаги, минулий досвід, успіхи і поразки в процесі досягнення своїх цілей, міра інтерналізації відповідної соціальної ролі (зауважимо, що на рівень домагань значний вплив має перший успіх чи неуспіх у досягненні мети в ранньому дитинстві). Не тільки експериментальні дані, а й життєва практика засвідчують, що успіх зумовлює прагнення до складніших цілей, водночас неуспіх змушує людину знижувати свій рівень домагань. Збільшується зростання домагань із зростанням рівня освіти. За даними дослідження, вищий рівень домагань, пов'язаний із задоволенням потреби у творчості, простежується зі збільшенням рівня освіти і управлінського персоналу. З підвищенням рівня освіти працівників збільшуються і їхні вимоги до свого колективу. Із зростанням освіти робітника збільшується і рівень домагань щодо рівня заробітної плати. Зауважимо, що багато залежить від того, як особистість оцінює свої можливості. Експериментально з'ясовано, що простежуються такі тенденції — одні особи адекватно оцінюють свої можливості, другі схильні до постійної переоцінки їх, треті — до такої ж недооцінки своїх можливостей. В останньому випадку навіть досягнутий особистістю одномоментний успіх не призводить до підвищення рівня домагань (Ф. Хопе). Цікаві дослідження проводила Е. Борисова. Дослідження виявили, як успіх чи неуспіх у трудовій діяльності впливають на рівень професійних домагань особистості. Було з'ясовано, що працівники, які працюють ефективніше, характеризувалися здебільшого високим рівнем професійних домагань і відповідною їм стійкою, адекватною самооцінкою. І це закономірно, бо формування зазначених рис особистості зумовлене її трудовими успіхами та їх оцінюванням іншими членами колективу. І навпаки, через постійні неудачі, особливо в перші роки роботи, поступово закріплюється у свідомості особистості й оточуючих думка про неможливість взагалі досягти успіху. У результаті це призводить до заниження самооцінки й рівня професійних домагань. 2. Основні властивості темпераменту. Темперамент – це сукупність стійких індивідуально-типологічних особливостей особистості, які визначають динаміку протікання психічної діяльності людини. Темперамент як динамічна характеристика психічної діяльності особистості має певні властивості, які позитивно або негативно позначаються на його проявах. Сензетивність – міра чутливості до явищ дійсності, що стосується особистості. Незадоволення потреб, соціальні конфлікти, події в одних людей викликають яскраві реакції, страждання, а інші ставляться до них спокійно, байдуже. Реактивність – це особливості реакції особистості на подразники, що виявляються в темпі, силі та формі відповіді, а найяскравіше - в емоційній вразливості, і відображуються на ставленні особистості до навколишньою дійсності та до самої себе. Пластичність виявляються у швидкому пристосуванні до обставин, що змінюються. Завдяки пластичності певні сторони психічної діяльності перебудовуються бо компенсуються завдяки пластичності вищої нервової діяльності. Ригідність – особливість, протилежна пластичності, складність або нездатність перебудуватися при виконанні завдань, якщо цього потребують обставини. У пізнавальній діяльності ригідність виявляється в повільній зміні уявлень при зміні умов життя, діяльності, в емоційному житті – у млявості, закляклості, нерухливості почуттів. Резистентність – міра здатності опиратися негативним або несприятливим обставинам. Досить яскраво ця особливість виявляється у стресових ситуаціях, при значному напруженні в діяльності.( Одні люди здатні опиратися найскладнішим умовам діяльності або обставинам, що несподівано склалися, а інші розгублюються, легко здають позиції.) Екстравертованість та інтровертованість – спрямованість реакцій та діяльності особистості назовні, на інших (екстравертованість) або на саму себе, на свої внутрішні стани, переживання, уявлення (інтровертованість). Ці ознаки прояви динамічних, а не змістовних сторін особистості. Екстравертовим типом властиві сила і рухливість нервових процесів, а інтровертованому типу переважають слабкість та інертність нервових процесів, замкнутість, схильність до самоаналізу. 3. Психогігієна вчителя. Підкреслюючи взаємозумовленість гігієнічного і психологічного аспектів у вивченні педагогічної праці, О.С.Віреніус зазначив: «Гігієна може ставити тільки загальні правила для керівництва, стосовно ж частковостей вона відсилає до психологів». Такий підхід вченого підтверджує й протилежне: вивчення частковостей може служити основою для розробки психологічних закономірностей, на яких мають ґрунтуватись гігієнічні, зокрема психогігієнічні правила. Як висновок, учений наводить шість загальних правил учительської гігієни: перше – вчитель має бути здоровим тілесно; друге – вчитель має зрівноважувати рецептивну і продуктивну діяльність, тобто не тільки має збагачуватись знаннями, але й сам повідомляти усно і письмово результати своїх спостережень, своїх теоретичних і практичних надбань; третє – вчитель має чергувати розумові заняття із вправлянням зовнішніх почуттів, які мають естетичну природу, тобто займатись музикою, співом, театром, літературними бесідами, живописом; четверте – вчитель має брати участь у спільному з колегами за професією обговоренні питань загальної для всіх спеціальності; п’яте – учитель, крім часу, що присвячується своєму обов’язковому предмету, має віддавати годину-другу на чужу йому спеціальність, галузь знань; філолог міг би зайнятись природознавством, математик – історією літератури або психофізіологією, натураліст – політичною економією; шосте – не забувати обов’язків сім’янина і громадського діяча 4. Основні види діяльності. Поняття про провідну діяльність. Характеристика основних видів діяльності. Діяльність – одна з головних категорій психологічної науки. Вона включає мету, засоби, результат і сам процес. Діяльність людини – це свідома активність, яка виявляється системою дій, спрямованих на досягнення мети. Людська діяльність різноманітна та багатогранна. Залежно від мети, змісту і форм розрізняють три головних різновиди діяльності: гру, учіння і працю. У дошкільному віці провідним різновидом є гра, у шкільному – навчання, а в зрілому – праця. Ігрова діяльність. Будучи головною формою вияву активності дитини дошкільного віку, вона є водночас головним засобом пізнання зовнішнього світу, відображення його в формі відчуттів, сприймання, уявлень. У грі дитина захоплюється процесом гри, який поглинає її повністю, викликає задоволення. Як тільки інтерес до гри зникає дитина перестає гратися. В ігровій діяльності відбувається не лише психічний, а й фізичний розвиток дітей, розвиваються фізична сила, спритність, швидкість і точність рухів. В іграх формуються всі якості особистості дитини. Навчальна діяльність. Навчання – це головний різновид діяльності дітей шкільного віку. Воно являє собою активну, свідому й цілеспрямовану діяльність, яка полягає в опануванні знань, яких набуло людство, з метою підготовки дітей до майбутньої самостійної трудової діяльності. Навчання не обмежується шкільним віком. Людина навчається все життя. До цього її спонукають розвиток науки техніки, суспільного життя. Успіх навчання дітей у школі залежить від усвідомлення мети і тих мотивів, якими вони керуються. Творчість. Будь-яка праця, фізична і розумова, може за певних умов стати творчою діяльністю. У різних видах праці творчість має свої особливості, зумовлені змістом і характером діяльності, її обставинами та індивідуальними рисами працівника. Творча діяльність зумовлюється потребами суспільства. Усвідомлення цих потреб є джерелом різних задумів, ідей, проектів. Здійснення творчого задуму являє собою велику й напружену працю, яка потребує участі та піднесення всіх сил людини. 5. Поняття про волю. Довільні і вольові дії. Воля – психічний процес свідомої цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягання бажаної мети. Воля є однією з найважливіших умов людської діяльності. Воля людини виробилася в процесі її суспільно-історичного розвитку, в трудовій діяльності Живучи і працюючи, люди поступово навчилися собі ставити певну мету і досягати її здійснення. Воля виявляється у зусиллі, у внутрішньому напруженні, яке долає людина, переборюючи внутрішні та зовнішні труднощі, прагнучи діяти або стримуючи себе. Воля – діяльний бік розуму і морального почуття. І. П. Павлов зазначав, що весь механізм вольового руху – це умовний, асоціативний процес, який підпорядковується всім описаним законам вищої нервової діяльності. Механізмом довільних рухів є збудження, що надходить від кори великих півкуль головного мозку. Те, що рухова ділянка кори великих півкуль головного мозку є одночасно і сенсорною ділянкою, відіграє важливу роль у регуляції вольових дій. П. К. Анохін вказував, що під час виконання вольових дій від виконавчого апарату до кори головного мозку надходить інформація про характер дій, де вона порівнюється з уявленням про заплановану дію, випереджаючи її. У вольовій діяльності розрізняють довільні та мимовільні дії. Дія – одна із складових діяльності людини, яка нею умотивується і відповідає певній меті. Мимовільними діями називають неусвідомлювані дії та рухи. Це насамперед безумовно-рефлекторні рухи, спричинені безумовними подразниками і керовані підкорковими відділами центральної нервової системи. Вони пов’язані із захистом організму від ушкоджень або із задоволенням його органічних потреб. Довільні дії та рухи завжди свідомі. Вони характеризуються цілеспрямованістю та відповідною організованістю.(кліпання очима, кашель, дихання..) Коли мимовільний рух, що усвідомлюється, здійснюється цілеспрямовано, то він стає довільним. Такі рухи, як постукування пальцями по столу, можуть бути довільними, неусвідомлюваними рухами, але вони можуть стати й довільними, якщо це робиться навмисно, наприклад, щоб відбивати такт. Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чином регулює свою власну діяльність і поведінку. Вольову діяльність людини визначає свідомо сформульована мета. Діючи, людина ставить завдання, планує його виконання, добирає засоби його розв’язання. Щоб успішно навчатися, людина повинна усвідомлювати мету навчання. Воля людини виявляється в подоланні не лише зовнішніх труднощів, що виникають у процесі виконання різних видів діяльності, а й внутрішніх, наприклад, бажанням, які суперечать поставленим завданням, втомою. 6. Поняття про вік. Вікова періодизація. Поняття про вікові та індивідуальні особливості. Вік – це певний життєвий період, обмежений часовими рамками і характеризується певними психологічними та анатомо-фізіологічними особливостями, що відрізняють його від інших вікових періодів. Весь життєвий цикл людини ділиться на наступні вікові періоди: - Від 0 до 3 місяців – період новонародженості; - Від 3 місяців до року – немовля; - Від року до3років – раннє дитинство; - 6,7 - 10,11 років – молодший шкільний вік; - 10,11 - 13,14 років – середній шкільний вік (підлітковий); - 13,14 – 16,17років – старший шкільний вік (юнацький). Кожен віковий період характеризується за такими показниками (критеріями): 1. Особливості фізичного розвитку. 2. Анатомо-фізіологічні особливості. 3. Провідна діяльність (тут слід розуміти такий вид діяльності, в основі якого створюються найкращі умови для дозрівання нервової системи людини та розвитку пізнавальних психічних процесів) 4. Новоутворення (під якими розуміють якісні зміни, що відбуваються в психіці дитини і характеризують її конкретний віковий період.) 5. Особливості пізнавальної сфери особистості. 6. Соціальна позиція віку та вікові кризи. 7. Загальна характеристика відчуттів. Аналізатори як органи відчуттів. Процес виникнення відчуттів. Відчуття – це найпростіший пізнавальний психологічний процес, за допомогою якого людина пізнає окремі властивості предметів чи явищ навколишньої дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. В основі відчуттів лежить складна діяльність умовно-рефлекторного характеру, яка передбачає: наявність зорового органу чуття (адекватного аналізатора); дія подразника; нервові волокна і діючий центр в КГМ. Орган зорових відчуттів – око. У ньому розрізняють світлозаломлюючу (рогівка, зіниця, скловидне тіло) та світлочутливу (сітківка з її чутливим до денного світла колбочками і чутливими до темряви паличками) частини. Яскравість кольору залежить від інтенсивності світлової хвилі, тобто від амплітуди її коливання. За звичайних умов людина здатна розрізнити 150 кольорів. Вухо – орган сприймання слухових відчуттів. У його будові розрізняють звукопровідну та звукочутливу частину. Функція органу слуху полягає в аналізі звуків з коливанням від 16 до 20000 герц і диференціації їх на шуми і тони. Найменше зростання або зменшення звуку, яке може відчути людське вухо = 1 децибел. Тактильні відчуття дають знання про міру рівності та рельєфності поверхні предметів, яка відчувається при їх обмацуванні. Найбільше органів тактильних відчуттів розмішено на пучках, кінчику язика. Вони особливо розвинені у сліпих, компенсуючи відсутність зору при сприйманні деяких просторових явищ. Больові відчуття, що надходять від органів, яких на зовнішній і внутрішніх поверхнях тіла найбільше, сигналізують про порушення цілісності тканин, що викликає в людини захисну реакцію. Смакові відчуття здійснюються своїм органом мають спеціальні чутливі до хім. подразників колбочки, розташовані на язиці та піднебінні. Середня і нижня частина язика смакових органів не мають. Нюхові відчуття здійснюються спец нюховими бульбочками, розміщеними на внутрішні поверхні носа. Нюхові відчуття сигналізують організму про стан придатності продуктів до вживання, про чисте або забруднене повітря. Статичні або гравітаційні відчуття від обр положення нашого тіла в просторі – лежання, стояння, сидіння. Рецептори цих відчуттів містяться у вестибулярному апараті. Температурні відчуття зумовлюються і органічними процесами (кровообігом) і псих станами (емоційними переживаннями). 8. Розвиток і формування самосвідомості та самооцінки підлітка. У підлітковому віці навчальна діяльність ускладнюється, це пов’язано зі збільшенням кількості навчальних предметів, збільшується обсяг навчального матеріалу. Все це зумовлює необхідність серйознішого ставлення до навчальних дисциплін, вимагає прояву здатності аналізувати, виділяти головне, робити висновки. Саме тому підліток повинен володіти добре розвинутою логічно-смисловою пам’яттю. Провідним видом діяльності у підлітковому віці є суспільно-корисна праця та спілкування, хоча навчання займає особливо важливу роль у житті підлітка. Прагнення бути дорослими, потяг до самостійності, до самоствердження стають причиною перебудови стосунків підлітка з батьками. Підлітки не бажають, щоб батьки контролювали їх поведінку, намагаються відстоювати свої права на самостійність, бажають щоб з ними рахувалися при вирішенні тих, чи інших проблем. У підлітковому віці авторитет батьків різко знижується, його витісняють однолітки, товариші, враховуючи цю особливість, дорослі не повинні у категоричній формі пред’являти підліткам свої вимоги, краще це зробити у формі поради, натяку. Підлітки прагнучи зайняти значуще місце серед дорослих можуть виходити за межі навчальної діяльності, яка виступає для них як обов’язок віку і шукають собі місце в міжособистісному спілкуванні з приводу вирішення важливих справ. Все більшої значущості набувають цілісні уявлення самі по собі. В зв’язку х цим підсилюється «соціальне дозрівання» власного «я». 9. Інстинктивні форми поведінки тварин. Інстинктивні форми поведінки – це великої сили потяги організму, а саме слово «інстинкт» означає «потяг». Залежно від умов життя і стану організму інстинкти виникають, чергуються нові акти поведінки, розмноження, захисту, акти, пов’язані з живленням. У процесі індивідуального пристосування тварин до умов існування інстинктивні дії видаються осмисленими вчинками, але коли якась ланка інстинктивного акту порушується, тварини продовжують здійснювати наступні операції в ланцюжку інстинктивної дії, хоча успіху така дія не має. Так, квочка продовжує сидіти на гнізді, якщо забрати з під неї яйця, а бджола, почавши заліплювати наповнені медом щільники, продовжує це робити й тоді, коли викачати із щільників мед. Отже, інстинктивні дії – це неусвідомлювані, механічні дії. У кожної тварини протягом життя інстинкти можуть змінюватися, але така індивідуальна зміна – не спадкова властивість. Зміна звичних форм поведінки виявляється в набуванні нових навичок і способів поведінки, що виникають у результаті багаторазового природного доцільного вживання рухів і дій або в процесі дресирування. 10)Поняття про пам'ять. Значення памяті в житті та діяльності людини. Поняття про асоціації. Види асоціаційПам’ять це комплекс процесів, що протікають у центральній нервовій системі і забезпечують накопичення, збереження і відтворення індивідуального досвіду. Пам’ять пов’язана з певними відділами головного мозку, з’єднаними між собою замкнутими ланцюгами нейронів. Нервові імпульси, які циркулюють у цих ланцюгах, змінюють процеси біосинтезу в нервових клітинах. У результаті утворюються речовини, які є матеріальними носіями пам’яті. Порушення синтезу деяких біологічно активних речовин перешкоджає утворенню слідів пам’яті, а значить навчанню. Саме набуття індивідуального досвіду шляхом формування умовних рефлексів розглядається як процес навчання. Для того, щоб інформація відклалась в пам’яті, необхідно її декілька разів повторити, В залежності від того, що запам’ятовується людиною, розрізняють 4 види пам’яті: рухову, образну, емоційну, словесну. Усі види пам’яті тісно пов’язані. Однакова інформація запам’ятовується за допомогою двох і більше видів пам’яті. Пам’ять має велике значення в поведінковій орієнтації людини. Без здібностей накопичувати і зберігати інформацію неможливо отримати знання, необхідні для життя. Розрізняють короткочасну (нестабільну) і довгострокову пам ‘ять. Усі види пам’яті проявляються в двох формах: логічно-змістовній і чуттєво-образній.Перша оперує поняттями, друга — уявленнями. Розвиток і тренування пам’яті здійснюється шляхом постійних тренувальних вправ: зосередженням чіткості сприйняття, уважності, активній розумовій діяльності. Пам’ять має велике практично значення в житті людини, її необхідно не тільки зберігати, а і розвивати. Не отруювати мозок алкоголем, нікотином, наркотиками. Ці речовини порушують кровообіг в судинах мозку, порушують зв’язки між нейронами і самі нервові клітини, які в процесі життя майже не відновлюються. Тому виникають багато супутніх хвороб, які потребують високотехнологічного лікування. Висновок: пам’ять забезпечує процеси накопичення, збереження і відтворення індивідуального досвіду і є основою адаптивного поводження людини в навколишньому середовищі. Асоціація (лат.associo — з'єдную, зв'язую) — поняття, що виникає при згадуванні іншого. Асоціація в психології — суб'єктивний образ об'єктивного зв'язку між предметами і явищами, фізіологічною основою якого є тимчасовий нервовий зв'язок. Арістотель перший помітив явище Асоціація і ввів класичний поділ їх на 4 види: Асоціація за схожістю (кішка — тигр), Асоціація за контрастом (холодне — гаряче), Асоціація за суміжністю в просторі (поле — квітка), Асоціація за суміжністю в часі (ніч — сон). У психології поняття Асоціація здебільшого вживалось у вигляді терміну «асоціація уявлень», що був введений Локком для позначення зв'язку між уявленнями, викликаними випадковим збігом явищ в часі. В буржуазній психології дуже поширене подібне механістичне розуміння Асоціація як випадкових, несуттєвих зв'язків, що протиставляються так званим «смисловим» зв'язкам.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
Види уваги, їх характеристика
У психології розрізняють різні види уваги, які тісно пов'язані між собою і за певних умов переходять одні в одних. Зовнішня (сенсорна) увагавідіграє провідну роль у спостереженні за предметами і явищами навколишньої дійсності, виявляється в активній установці, у спрямуванні органів чуття на об'єкт сприйняття. Зовнішня увага яскраво виявляється у своєрідних рухах очей голови, виразах обличчя, у рухах людини. Зосередження на предметах і явищах дійсності сприяє підвищенню чутливості. Внутрішня(інтелектуальна) увагаспрямована на власні думки, переживання. Залежно від вольової регуляції увага поділяється на мимовільну, довільну та після довільну. Досить часто людині буває складно змусити себе бути уважною до чого-небудь
Мимовільна увагавиникає несподівано, незалежно від свідомості, непередбачено, не потребує вольових зусиль. Мимовільна увага виникає за умови, коли сила впливу сторонніх подразників перевищує силу впливу усвідомлюваних діючих збуджень, коли субдомінантні збудження за певних обставин стають інтенсивнішими за ті, що діють в даний момент. Збудниками мимовільної уваги можуть бути не лише зовнішні предмети, обставини, а й внутрішні потреби, емоційні стани, наші прагнення - усе те, що чомусь хвилює нас. Мимовільна увага є короткочасною, але за певних умов залежно від сили впливу сторонніх подразників, що впливають на нас, вона може виникати досить часто, заважаючи основній діяльності.
Особливості подразників, які викликають мимовільну увагу: сила і раптовість; новизна, незвичність; контрастність та рухливість об'єктів.
Довільна увага- це свідомо спрямоване зосередження особистості на предметах та явищах навколишньої дійсності, на внутрішній психічній діяльності. Основним компонентом довільної уваги є воля. Характерними особливостями довільної уваги є цілеспрямованість, організованість діяльності, усвідомлення послідовності дій, дисциплінованість розумової діяльності, здатність долати сторонні відволікання. Основними збудниками довільної уваги є усвідомлювані потреби і обов'язки, інтереси людини, мета, засоби та сприятливі умови діяльності.
Післядовільна уваганастає в результаті свідомого зосередження на предметах та явищах у процесі довільної уваги, не потребує вольових зусиль, але є інтенсивною. Долаючи труднощі під час довільного зосередження, людина звикає до них, сама довільність зумовлює появу певного інтересу, а часом і захоплює її виконавця, і увага набуває рис мимовільного зосередження. Тому післядовільну увагу називають ще й вторинною мимовільною увагою.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 930; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!