Основні диференціально-психологічні конструкти
Область вивчення відмінностей між людьми тісно пов’язана з проблемою ієрархізації підсистем індивідуальності, серед яких виділяють фізіологічну, біохімічну, нейрофізіологічну, анатомо-морфологічну. Дослідження цих підсистем ведеться з урахуванням координат, що задаються універсальними конструктами, у змісті яких в концентрованому вигляді відображаються основні напрямки пізнання людської природи.
Спільне-відмінне. Цей конструкт задає напрямок досліджень – пошук відмінного, а не спільного, як це відбувається у загальній психології.
Спадкове-набуте.Це варіант вирішення проблеми «природне-соціальне». Але краще цю проблему назвати «генотипове-середовищне». Також близькими до цієї проблеми є конструкти «об’єктивне-суб’єктивне» (де під суб’єктивним розуміється можливість впливу самої індивідуальності у протилежність середовищному впливу, як біологічному, так і соціальному) та «кон’юнктивне-диз’юнктивне», в контексті чого взаємодія спадкових і середовищних, біологічних та соціальних факторів по типу «або-або» протиставляється більш ефективному «і-і».
Детермінізм-індетермінізм. Ця дихотомія має більш широкий діапазон впливу. Використання цього конструкту пов’язано з розвитком уявлень про психологічну диференціацію і розведенням її підструктур, що набувають автономний характер, – в процесі розвитку від простого до складного. Цьому процесу сприяє також збільшення кількостей ступенів свободи у взаємодії конкретної властивості з внутрішнім (суб’єктним) та зовнішнім (об’єктивним) середовищем і, відповідно, збільшенням індетерміністичних тенденцій у поведінці і саморегуляції системи в цілому.
|
|
|
Загальне-одиничне. Проявляється при розведенні на відмінностей на індивідуальні та групові, а також при вивченні індивідуальних і типологічних відмінностей. Тому похідною від цієї дихотомії є тріада «індивідуальне-типологічне-групове».
Ідентифікація-індивідуалізація. Це дві протилежні тенденції у розвитку людини, що позначаються як «соціалізація-індивідуалізація». Під соціалізацією розуміють процес формування впродовж життя поведінкових патернів, цінностей, стандартів, навичок, установок и мотивів у відповідності із зразками, що є найбільш бажані у суспільстві.
Свідоме-позасвідоме. Психічні процеси, які протікають поза свідомістю також можуть значно впливати на індивідуальну поведінку людини. Особливе значення це має для психометричних досліджень.
Зовнішнє-внутрішнє. Реалізується у двох зустрічних напрямках вивчення індивідуальності: а) вивчення інтер(між)індивідуальних відмінностей та б) аналіз закономірностей інтраіндивідуальної реальності. З цим напрямком пов’язана важлива задача диференційної психології – вивчення механізмів, які опосередковують: 1) взаємодію суб’єкта з предметним і соціальним (комунікативним) середовищем; 2) взаємодію між собою різних параметрів індивідуальності; 3) співвідношення цих двох типів взаємодії у процесі функціонування цілісної індивідуальності як системи, що саморозвивається.
|
|
|
Важливо не тільки констатувати наявність цих дихотомій у дослідженнях, а й вивчити специфіку співвідношення між цими факторами, що проявляється в ієрархічній організації світу психічної реальності і феномену індивідуальності, як центральної його частини.
Диференційно-психологічна парадигма у вивченні людини
Щоби адекватно оцінювати людину, варто з’ясувати, ким вона власне є в біологічному, соціальному, культурному плані. Прийнято виділяти чотири основних виміри людини: організм, індивід, особистість, індивідуальність.
Організм – тілесний фактор індивідуальності
Біологічна координата людини визначає її як живу тілесну істоту. Найбільш близьким до цього є поняття „організму”. Воно включає в себе анатомо-морфологічну структуру, фізіологічні і нервові процеси, а в загальному – вищу нервову діяльність. Це може проявлятися «специфіка тілесної організації», «біохімічні індивідуальні особливості», «нейрофізіологічні основи індивідуальності». Завдяки цьому ми маємо різну вагу, зріст, колір шкіри, швидкість протікання нервових процесів, силу нервової системи.
|
|
|
Організм можна розглядати як біологічно-тілесну підструктуру та підсистему індивідуальності, на думку В. М. Русалова, є найбільш «жорсткою підсистемою», порівняно з іншими «гнучкими елементами», пов’язаними з підсистемою особистості.
На сучасному етапі розвитку психофізіології виділяють такі взаємопов’язані рівні функціонування організму:
1) анатомо-морфологічні особливості людини («загальносоматичні властивості» за Б. Г. Ананьєвим, «макроморфологічний рівень» за В. М. Русаловим);
2) нейрофізіологічні особливості нервової системи;
3) біохімічні та фізіологічні процеси регуляції життєдіяльності організму.
Б. Г. Ананьєв окремо виділяє білатеральні властивості, що позначаються на симетрії та асиметрії структурно-динамічних характеристиках організму (рухових та сенсорних органах).
Характер зв’язку між цими рівнями може бути не тільки лінійним, а й багато-багато значним, оскільки вони становлять ієрархію цілісної системи. Аналізуючи зв'язок біохімічних та нейрофізіологічних властивостей, В. С. Мерлін зазначає: «Цей тип зв’язку позначається як багато-багатозначний зв’язок, коли одна й та сама властивість нижчого рівня може бути пов’язана з різними властивостями вищого рівня і навпаки». Зокрема, одні й ті самі індивідуальні особливості крові і тілобудови й обміну речовин можуть спостерігатися у суб’єктів з різними властивостями нервової системи.
|
|
|
В. М. Русалов навіть здійснює спробу встановити ієрархію рівнів біологічної підсистеми: біохімічний, тілесний, нейродинамічний; і приходить до висновку, що «…біологічна підсистема людської індивідуальності є переважно генетично детермінованою підсистемою, хоча ступінь цієї детермінованості істотно залежить від рівня конституції: найбільша детермінованість характерна для морфологічного рівня, затим для фізіологічного і дещо менше – для нейродинамічного та психодинамічного рівня».
Важливо відзначити, що поняття «організм» є вихідним у розумінні проблеми утворення характеру та формування особистості й індивідуальності. Особливо ця традиція характерна для вітчизняної психології, яка пояснює поведінку людину через взаємодію зовнішнього середовища та організму (Б. М. Теплов, О. Г. Ковальов). Відтак специфіка організму у структурі індивідуальності полягає в тому, що вона задає біологічні параметри взаємодії людини з середовищем, забезпечуючи.
Варто розуміти, що людський організм є унікальним у тваринному світі. Оскільки людина володіє другою сигнальною системою, яка здатна блокувати діяльність першої: інстинкти, імпульси.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 1000; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!