Анатомо-фізіологічні основи вимови й
Сприймання звуків
Знання анатомо-фізіологічних механізмів мовлення, тобто будова і функціональна організація мовленнєвої діяльності, допомагають: по-перше, уявити складний механізм мовлення в нормі; по-друге, диференційовано підійти до аналізу мовленнєвої патології і, по-третє, правильно визначити шляхи корекційного впливу.
Усне мовлення є результатом роботи мовного апарату, що складається з центрального (або регулюючого) й периферичного (виконавчого) відділів.
В акті мовлення беруть участь різні аналізатори, але вирішальне значення відіграють мовнослуховий і мовноруховий. Мовні зони кори (кіркові відділи слухового, рухового й інших аналізаторів) взаємодіють між собою і пов'язані з діяльністю всієї нервової системи.
Центральний мовленнєвий апарат міститься у головному мозку. Він складається із кори головного мозку (переважно лівої півкулі), підкоркових вузлів, провідних шляхів, ядер стовбура і нервів, які ідуть до дихальних, голосових та артикуляційних м’язів.
Мовлення розвивається на основі рефлексів. Мовленнєві рефлекси пов’язані з діяльністю різних ділянок мозку. Однак деякі відділи кори головного мозку мають першорядне значення в утворенні мовлення. Це лобна, вискова, тім’яна і потилична долі переважно лівої півкулі мозку (у лівші правої). Лобні звивини(нижні) є руховою ділянкою і беруть участь в утворенні власного мовлення (центр Брока). Вискові звивини (верхні) є мовленнєвослуховою ділянкою, куди поступають звукові подразники (центр Верніке). Завдяки цьому відбувається процес сприйняття чужого мовлення. Для розуміння мовлення має значення тім’яна доля кори головного мозку. Потилична доля є зоровою ділянкою і забезпечує засвоєння писемного мовлення (сприйняття буквенних зображень при читанні і письмі). Крім цього, у дитини мовлення починає розвиватися завдяки зоровому сприйняттю артикуляції дорослих.
|
|
Підкіркові ядра відповідають за ритм, темп, виразність мовлення.
Провідні шляхи. Кора головного мозку пов’язана з органами мовлення (периферичними) двома видами нервових шляхів: відцентровими і доцентровими.
У ядрах стовбура беруть початок черепно-мозкові нерви. Усі органи периферичного мовленнєвого апарату інервуються черепно-мозковими нервами, а саме: трійчастий нерв – інервує м’язи, які приводять у рух нижню щелепу; лицевий нерв – мімічну мускулатуру, в тому числі м’язи, які здійснюють рухи губ, надування і втягування щік; язикоглотковий і блукаючий нерви – м’язи гортані і голосових зв’язок, глотки і м’якого піднебіння. Крім цього, язиглотковий нерв є чутливим нервом язика, а блукаючий нерв інервує м’язи органів дихання і серця. Додатковий нерв інервує м’язи шиї, а підязиковий нерв забезпечує м’язи язика руховими нервами і повідомляє йому про можливість здійснювати різноманітні рухи.
|
|
Через цю систему черепно-мозкових нервів передаються нервовоі імпульси від центрального мовленнєвого апарату до периферичного. Нервові імпульси приводять у рух мовленнєві органи.
Шлях від центрального мовленнєвого апарату до периферичного складає лише одну частину мовленнєвого механізму. Інша частина полягає в зворотньому зв’язку – від периферії до центру.
Кора великих півкуль еферентним й аферентним шляхами пов'язана з різними частинами периферичного мовного апарату.
Периферичний відділ мовного апарату складається з апарату слуху й апарату мовлення.
Апарат слуху (слуховий аналізатор) складається з трьох частин: периферичної, провідникової й центральної.
Периферична частина включає зовнішнє, середнє і внутрішнє вухо. Звукові хвилі через слуховий прохід зовнішнього вуха досягають барабанної перетинки і зумовлюють її коливання, яке передається слуховим кісточкам середнього вуха. Ланцюжок слухових кісточок передає звукові коливання у внутрішнє вухо. Слухові коливання викликають подразнення волоскових слухових нервових клітин кортієвого органа, які пов'язані із слуховим нервом провідникової частини. Далі через провідні шляхи нервові імпульси надходять до слухових зон кори головного мозку. У корі головного мозку здійснюється вищий аналіз і синтез слухових подразнень, що є фізіологічною основою сприймання звука.
|
|
Периферичний апарат мовлення складається з трьох частин: дихального апарату (легенів з бронхами і дихального горла); голосового апарату (гортані); артикуляційного апарату (надставної труби з системою порожнин).
Дихальний апарат. Дихальний апарат здійснює газовий обмін, потрібний для організму та голосоутворення.
Головний орган дихання (легені) розміщений у грудній клітці. Права й ліва легені з'єднані відповідно з правими й лівими бронхами. На рівні п'ятого грудного хребця бронхи переходять у трахею. Трахея, або дихальне горло, складається з хрящових півкілець завдовжки 11 – 13 см. Задня стінка трахеї прилягає до стравоходу. У верхній частині трахея переходить у гортань.
Дихальний циклскладається з двох фаз – вдиху і видиху. За одну хвилину відбувається 16 – 20 повних дихальних циклів. Загальна життєва ємкість легень становить 3500 – 4000 см3. У людей різного віку життєва ємкість легень неоднакова. В учнів молодших класів вона становить 1100 – 1600 см3. Фаза видиху під час мовлення значно переважає фазу вдиху (співвідношення 5:1 або навіть 8:1). Це забезпечує злитність мовлення на фазі видиху. Вдих під час мовлення здійснюється в основному через рот.
|
|
Гортань складається з хрящів і м'язів. Основу гортані становить перснеподібний хрящ. Над перснеподібним хрящем міститься щитоподібний хрящ. До цього хряща прикріплений надгортанний хрящ, або надгортанник. При ковтанні він щільно закриває вхід у гортань і захищає дихальні шляхи від потрапляння їжі. Під час дихання надгортанник піднімається, тому повітря вільно проходить у гортань. Зверху на печатці перснеподібного хряща симетрично розміщені два черпалоподібних хрящі. Кожний з них має по 2 відростки – голосовий і м'язовий. До голосових відростків прикріплені голосові зв'язки. Голосові відростки черпалоподібних хрящів сходяться і розходяться (наближаються і віддаляються один від одного). До того ж змінюється положення голосових зв'язок.
Найважливішим органом в утворенні голосу (фонації) є голосові зв'язки, які мають форму двох губ, що виступають назустріч одна одній із внутрішніх стінок щитоподібного хряща. Завдяки рухливості черпалоподібних хрящів і здатності голосових зв'язок скорочуватися вони можуть змикатися, утворюючи перепону для видихуваного повітря, або розмикатися, утворюючи голосову щілину. Під час вимовляння голосних, сонорних та дзвінких приголосних голосові зв'язки зближені.
Голос людини характеризується різною висотою, силою й тембром, що залежать від довжини, напруженості голосових зв'язок, а також від статі, віку, індивідуальних особливостей будови та функції голосових органів кожної людини.
Надставна труба складається з порожнини глотки, ротової і носової порожнин. Глотка розміщена над гортанню. У ній виділяють верхню (носоглотку), середню (ротову) й нижню (гортанну) частини. Носоглотка відділена від ротової частини м'яким піднебінням. М'яке піднебіння, скорочуючись, піднімається вгору й закриває вхід до носової порожнини. При такому положенні м'якого піднебіння повітря виходить тільки крізь ротову порожнину.
Якщо ж м'яке піднебіння опускається вниз і повітря проходить через носову порожнину, то звуки, утворювані при цьому, набувають носового відтінку. Носоглотка та носова порожнина з приносовими пазухами відіграють роль резонатора, що підсилює голос і надає йому своєрідного тембру. Ротова порожнина розміщена між нерухомою верхньою й рухомою нижньою щелепами. У ротовій порожнині містяться мовні органи: язик, зуби (верхні й нижні), альвеоли (верхні й нижні), м'яке й тверде піднебіння й язичок. Спереду ротова порожнина обмежена губами.
Найдіяльнішим органом мовного апарату є язик. На ньому виділяють кінчик, передню, середню і задню частини та корінь язика. Слизові оболонки, що вкривають м'язи язика, на дні ротової порожнини утворюють складку (вуздечку) . Завдяки великій кількості м'язів, розміщених у різних напрямах, язик може швидко й точно рухатись (угору, вниз, уперед, назад), утворюючи потрібні звуки.
Звуки мови утворюються під час видиху. Повітря, що йде з легень, надходить у бронхи, потім – у трахею, гортань. У гортані проходить між голосовими зв'язками і, коли вони змикаються, зумовлює їхнє дрижання. У надставній трубі голос набуває певного забарвлення. Органи артикуляції, постійно рухаючись, увесь час змінюють форму й розмір ротової порожнини. Завдяки цьому утворюються різні звуки мови. Кожний звук характеризується певним положенням органів артикуляції (артикуляція – це робота мовленнєвих органів спрямована на утворення звуків) та голосових зв'язок. Правильна будова органів мовлення є запорукою успішного оволодіння звуковимовою. Але в деяких дітей є ті чи інші відхилення в будові мовного апарату.
Досвід роботи свідчить, що вади вимови не обов'язково зумовлюються відхиленнями у будові. Проте в процесі корекційної роботи їх не можна ігнорувати.
На оволодіння правильною звуковимовою можуть впливати відхилення в будові верхньої щелепи, зубних рядів, піднебіння та язика. Досить поширеними дефектами щелеп є прогнатія (збільшення й виступ уперед верхньої щелепи) і прогенія (аналогічна вада нижньої щелепи). На формування звуковимови здебільшого впливають прогнатія й прогенія, ускладнені вадами прикусу, що характеризуються деформацією зубних рядів. При глибокому прикусі верхні різці перекривають нижні або навпаки. Це обмежує рухи нижньої щелепи, може позначатися на акті жування й артикуляції.
Відкритий прикус характеризується відсутністю зімкнення між зубами. Якщо щілина утворюється у фронтальній ділянці – це відкритий передній прикус. Утворення щілини між бічними зубами після їхнього зімкнення називається відкритим бічним прикусом.
Трапляються випадки звуження щелеп (здебільшого верхньої щелепи), що проявляється в зменшенні відстані між бічними зубами, надмірному зближенні фронтальних зубів або виступі їх уперед. Інколи звуження проявляється в асиметрії на певних ділянках зубного ряду. Аномалії розвитку (розщеплення) твердого і м'якого піднебіння, язичка характеризуються утворенням щілин, через які повітря, що має потрапляти під час мовлення в ротову порожнину, надходить у носову. Голос і звуки мови набувають своєрідного носового тембру. Такі вади характерні для ринофонії і ринолалії. Інші відхилення в будові піднебіння (високе, вузьке, куполоподібне, низьке, плоске) впливають на вимову тоді, коли вони доповнюються вадами у будові щелеп, прикусів, зубних рядів тощо.
Вади у будові язика, що характеризуються збільшенням чи зменшенням його розміру (макроглосія, мікроглосія), відсутність язика (аглосія) та дефекти губ трапляються рідко. Частіше бувають випадки укорочення вуздечки язика.
Якщо вада в будові артикуляційного апарату перешкоджає виробленню потрібних для правильної вимови того чи іншого звука положень органів артикуляції, можуть з'явитись вади у вимові звуків. Логопед повинен передбачити негативний вплив тієї чи іншої вади у будові мовного апарату на вимову певного звука, щоб вибрати правильний для такого випадку спосіб корекції вади вимови. У тяжких випадках потрібні консультація лікаря-ортодонта і відповідне лікування.
Досвід роботи свідчить, що вади звуковимови поширені в дітей з правильною будовою периферичного артикуляційного апарату так само, як і в дітей з вадами у будові артикуляційного апарату. Іноді, маючи значні вади в будові щелеп, язика, дитина оволодіває правильною вимовою всіх звуків.
Причини мовленнєвих порушень
Серед чинників, що призводять до виникнення мовленнєвих порушень у дітей, розрізняють несприятливі зовнішні (екзогенні) і внутрішні (ендогенні), а також зовнішні умови навколишнього середовища.
Під час розгляду різних причин мовленнєвої патології застосовують еволюційно-динамічний підхід, який полягає в аналізі процесу виникнення вади, урахуванні загальних закономірностей аномального розвитку на кожній віковій стадії
(І. Сєченов, Л. Виготський, Р. Левіна, О. Мастюкова та ін.).
Потрібно також спеціально вивчати умови, що оточують дитину. Принцип єдності біологічного і соціального процесів формування психічних (у тому числі й мовленнєвих) процесів дає змогу визначити вплив мовленнєвого оточення, спілкування, емоційного контакту та інших чинників на дозрівання мовленнєвої системи. Прикладами несприятливого впливу мовленнєвого оточення можуть слугувати недорозвинення мовлення у дітей, що чують, але виховуються у глухих батьків, а також у дітей, що тривало хворіють та яких часто госпіталізують (тобто соматично ослаблених), виникнення у дитини заїкання в разі тривалих ситуацій у сім'ї, що травмують.
У дітей дошкільного віку мовлення є вразливою функціональною системою і легко зазнає несприятливих впливів. Можна виділити деякі види вад мовлення, які виникають унаслідок успадкування: вади вимовляння звуків л, р, пришвидшений темп мовлення. Найчастіше страждає мовленнєва функція в критичні періоди її розвитку, що створює умови для «зриву» мовлення: в 1 – 2 роки, у 3 роки і у 6 – 7 років.
Основні причини патологій дитячого мовлення:
– внутрішньоутробні патології, що призводять до порушення розвитку плоду. Найгрубіші вади мовлення виникають у разі порушення розвитку плоду в період від 4 тижнів до 4 місяців. Виникнення мовленнєвої патології спричинюють токсикоз вагітності, вірусні й ендокринні захворювання, травми, несумісність за резус-фактором, екологія навколишнього середовища;
– пологові травми і асфіксії під час пологів, які призводять до внутрішньочерепних крововиливів;
– захворювання в перші роки життя дитини: залежно від часу їхнього впливу, локалізації ураження мозку, мовленнєвої вади можуть бути різного типу. Негативно позначаються на розвитку мовлення часткові інфекційно-вірусні захворювання, менінгоенцефаліти, ранні тривалі шлунково-кишкові розлади;
– травми черепа, що супроводжуються струсами мозку;
– спадкові чинники; у цих випадках порушення мовлення можуть становити лише частину загального порушення мовленнєвої системи а отже поєднуватися з інтелектуальною і руховою недостатністю;
– несприятливі соціально-побутові умови, що призводять до мікро соціальної педагогічної занедбаності, вегетативної дизфункції, порушень емоційно-вольової сфери і дефіциту розвитку мовлення.
Кожна із зазначених груп причин, а іноді і їхня сукупність, може зумовити порушення різних боків мовлення.
Під час аналізу причин виникнення порушень враховують сукупність мовленнєвої вади і збережених аналізаторів та функцій, які можуть бути джерелами компенсації у разі корекційного навчання.
Велике значення має рання діагностика аномалій розвитку мовлення. Мовленнєві дефекти, виявлені тільки під час вступу дитини до школи або в молодших класах, важко компенсувати (втрачений сензитивний період), що негативно позначається на успішності. Якщо відхилення виявляють у дитини в ясельному періоді або дошкільному віці, то рання медична і педагогічна корекція значно підвищує ймовірність повноцінного навчання її у школі.
Раннє виявлення дітей із відхиленнями у розвитку насамперед здійснюють у сім'ях з «підвищеним ризиком», до яких належать такі:
1) де вже є дитина з тією або іншою вадою;
2) зі спадковою розумовою відсталістю, де є хворі на шизофренію, з порушенням слуху в одного з батьків або в обох;
3) де матері перенесли під час вагітності гострі інфекційні захворювання, тяжкий токсикоз;
4) де є діти, що перенесли внутрішньоутробну гіпоксію, природну асфіксію, травму або нейроінфекцію, черепно-мозкові травми у перші місяці життя.
У нашій країні послідовно вживають заходів щодо охорони здоров'я матері і дитини. Серед них передусім слід назвати диспансеризацію вагітних жінок з хронічними захворюваннями, періодичну госпіталізацію жінок із негативним резус-фактором та іншими хворобами, з ускладненою спадковістю тощо.
У профілактиці аномалій мовленнєвого розвитку велику роль відіграють диспансеризація дітей, що перенесли родові травми, їхній тривалий патронат у фахівців.
Велике значення для запобігання народженню дітей з мовленнєвими вадами має профілактична робота серед населення і особливо з майбутніми мамами, а також лікарями, педагогами про причини і ознаки мовленнєвої патології.
Нині велику увагу приділяють проблемі ранньої діагностики і корекції відхилень мовленнєвого розвитку дітей. Значного поширення набув досвід корекційної роботи, який полягає у створенні діагностичних груп дітей дошкільного віку з відповідним медичним обслуговуванням. Спираючись на світовий досвід, потрібно створити центри ранньої діагностики і спеціальної допомоги дітям з відхиленнями у розвитку.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 3780; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!