Реабілітація дітей з особливостями розвитку
Якщо корекція спрямована на виправлення та розвиток певної психічної чи фізичної функції, то реабілітація– система заходів, спрямованих на відновлення повноцінного суспільного буття особистості загалом.
Виокремлюють різні види реабілітації, які визначаються, зі свого боку, видами або рівнями компенсаторних процесів в особи, на які спрямовується система реабілітаційних заходів (біологічний, психологічний, соціально-психологічний та соціальний).
Біологічному рівню компенсації відповідає медичний вид реабілітації, психологічному та соціально-психологічному – психологічний вид реабілітації, соціальному – соціальний вид реабілітації. Психологічний та соціальний види реабілітації конкретизуються, і собі, відповідно до сфер життєдіяльності, як: сімейним, соціально-трудовим, професійно-трудовим видами реабілітації тощо (табл. 1.).
Таблиця 1
Види реабілітації залежно від рівнів компенсації
| Рівні компенсації | Види реабілітації | |
| Основні | Похідні | |
| Біологічний | медичний | |
| Психологічний | психологічний | Сімейний, соціально-трудовий, професійно-трудовий тощо. |
| Соціально-психологічний | ||
| Соціальний | соціальний | |
Найбільш ефективною для підготовки людини з порушеннями розвитку до життєдіяльності в суспільстві є реабілітація, коли вплив на особу здійснюється на всіх рівнях – на людину як на біологічну істоту, носія психіки, соціального носія, тобто коли задіяні біологічний, психологічний, соціально-психологічний та соціальний рівні її компенсаторних процесів. Проведення окремих видів реабілітаційної роботи має переваги у плані здійснення більш диференційованого та цілеспрямованого впливу на особу.
|
|
|
Якщо здійснюються усі основні види реабілітації, важливим є дотримання поетапності в роботі.На першому етапі реабілітації проводиться активізація та тренування збережених компенсаторних механізмів організму, його нервової системи; попередження посилення дефекту, інвалідності, їхнього зменшення. На цьому етапі найдієвішими є біологічні та медичні методи впливу на людину.
На другому етапі знижується обсяг та інтенсивність біологічних і медичних методів впливу й посилюється використання комплексу різноманітних психологічних, соціально-педагогічних заходів, спрямованих:
– на відновлення чи формування у людини особистісної активності;
– тренування у підготовці до емоційно-психологічних навантажень;
– вжиття конкретних заходів з метою побутового та трудового пристосування особи;
– посильного відновлення індивідної, особистісної та суспільної цінностей.
|
|
|
Такі заходи передбачають опору передусім на компенсаторні процеси, спрямовані на відновлення рівноваги між індивідом та середовищем. Організація реабілітаційних заходів спрямована і на постійну корекцію недоліків психофізичного розвитку людини.
До роботи на цьому етапі, відповідно до його спрямованості, залучаються психологи, корекційні та соціальні педагоги, працівники сфери соціального забезпечення.
З поняттям реабілітації пов’язане поняття абілітації.Абілітація відбувається тоді, коли функція у людини була не втрачена, а відсутня від самого народження. Тобто йдеться вже не про відновлення втраченої функції у людини, а про формування у неї способів пристосування до життєдіяльності.
Отже, абілітація– це система заходів, спрямованих на формування ефективних способів пристосування людини до життєдіяльності відповідно до її можливостей.
Актуальні питання організації спеціальної освіти для аномальних дітей
1. Типи установ для аномальних дітей.
2. Принципи і організація комплектування спеціальних установ для аномальних дітей.
3. Склад і організація зональної та центральної психолого-медико-педагогічної консультацій.
Типи установ для аномальних дітей
|
|
|
Спеціальні навчально-виховні заклади здійснюють навчання і виховання дітей й дорослих з різними аномаліями слуху, зору, мови, інтелекту, рухів, а також дітей з комплексними порушеннями розвитку. Більша частина цих закладів належить до системи Міністерства освіти (спеціальні дитячі садки, школи, спеціальні вечірні школи для дорослих), деякі – до системи Міністерства соціального забезпечення (дитячі будинки для глибоко розумово відсталих дітей, для сліпоглухонімих), а окремі підпорядковані Міністерству охорони здоров’я (клініки для дітей і дорослих з порушеннями мовлення та логопедичні кабінети при поліклініках, школи-санаторії для дітей з порушеннями психічного розвитку).
У спеціальних навчально-виховних закладах аномальні діти здобувають залежно від типу шкіл початкову, неповну середню, а деякі – середню освіту.
Навчання і виховання дітей з порушеннями слуху здійснюється в двох типах спеціальних загальноосвітніх шкіл – інтернатів: для глухих дітей та тих, що погано чують (туговухих), і пізньооглухлих дітей.
Спеціальні загальноосвітні школи - інтернати для глухих дітей є навчально-виховними закладами, які розв’язують питання виховання, загальноосвітньої і трудової підготовки глухих школярів, а також корекції та компенсації недоліків їхнього розвитку. Ці школи мають у своєму складі 1 – 10 класи і підготовчий клас для дітей, які не одержали організованої дошкільної підготовки до навчання у школі. Глухі, навчаючись у школі-інтернаті, здобувають освіту в обсязі неповної середньої загальноосвітньої школи. Учні складають екзамени, і їм видають свідоцтво за неповну середню школу.
|
|
|
При школах для глухих створено допоміжні класи для розумово відсталих глухих дітей (1 – 9 класи) та класи для глухих дітей з порушеннями опорно-рухового апарату.
Спеціальні загальноосвітні школи - інтернати для дітей з ослабленим слухом і пізньооглухлих є навчально-виховними закладами, які здійснюють виховання і трудову підготовку, подолання наслідків зниження слуху й мовної недорозвиненості цієї категорії дітей. Такі школи мають два відділення: перше – для дітей з легкою недорозвиненістю мови внаслідок порушення слуху. Це діти, які оволодівають мовою з незначними порушеннями фонематичної і граматичної будови, звуко-буквенного складу слів; друге відділення – для дітей з глибокою недорозвиненістю мови. У таких дітей грубо порушена й спотворена граматична будова мови.
Випускники першого і другого відділень здобувають освіту в обсязі неповної середньої школи.
Спеціальні дошкільні й шкільні заклади створено і для дітей з глибокими порушеннями зору. Вони навчаються в школах-інтернатах для сліпих та слабозорих.
Перший тип спеціального загальноосвітнього закладу забезпечує навчання та виховання, загальний розвиток, трудову підготовку сліпих дітей з повною втратою зору (вони становлять 6 – 8%), або тих, що мають залишки зору (до 0,04 нормального зору) , а також з більш високою гостротою центрального зору (0,05 – 0, 08), але з такими офтальмологічними захворюваннями, які призводять до прогресуючого зниження зору.
Абсолютно сліпі діти користуються в навчальній роботі тактильно-кінестетичними і слуховими засобами сприйняття навчального матеріалу й орієнтації у просторі.
Існують два типи шкіл-інтернатів для сліпих дітей: десятирічна, з освітою в обсязі неповної середньої школи дванадцятирічна, яка дає загальну середню освіту.
У школі для сліпих діти здобувають політехнічну освіту і професійну підготовку.
У школах-інтернатах для дітей з ослабленим зором навчаються та виховуються діти з гостротою зору 0,05 – 0,4, а також з більш високою гостротою зору залежно від характеру офтальмологічних захворювань й вміння дитини користуватися слабким зором.
Сліпі й слабозорі діти з порушеним інтелектом навчаються в допоміжних класах, які створені при відповідних школах-інтернатах.
Система спеціальних закладів для дітей з порушенням мовлення складається з розгалуженої сітки спеціальних дошкільних та шкільних закладів.
Дитячі садки для дітей з порушеннями мовлення і відповідні дошкільні групи комплектуються безпосередньо тими відділами народної освіти, у веденні яких є дошкільні заклади.
Для дошкільних груп з мовленнєвими вадами повинен розробляється спеціальний режим дня. В ньому повинно бути передбачено проведення логопедом фронтальних, під групових та індивідуальних занять. Водночас виділяються спеціальні години увечері для роботи вихователя з підгрупами і окремими дітьми із корекції мовлення згідно із завданням логопеда. Невід’ємною частиною педагогічного процесу є спільна робота логопеда з батьками.
Дитячі дошкільні заклади для дітей з порушеннями опорно-рухового апарату комплектуються дітьми віком від 2 до 6 років. Наповнюваність груп – 10 – 12 дітей.
Розумово відсталі діти становлять найчисленнішу категорію аномальних дітей та залежно від ступеня і характеру інтелектуальної недорозвинутості навчаються в спеціальних навчально-виховних закладах, які входять до системи освіти або соціального забезпечення. В них навчаються діти із зниженим інтелектом у ступені дебільності. За дев’ять років навчання допоміжна школа забезпечує загальноосвітню підготовку, професійно-трудове навчання та оволодіння доступною професією (столярною, слюсарною, малярно-штукатурною, швейною справою).
Діти-аутисти навчаються в навчально-реабілітаційних центрах або у спеціально створених класах в спеціальних навчально-виховних закладах для дітей з порушенням інтелектуальної діяльності.
На сучасному етапі розвитку України була прийнята Концепція розвитку інклюзивної освіти (2010 р.), яка дозволила забезпечити доступність до якісної освіти дітей з особливими потребами за місцем їх проживання. Інклюзивне навчання передбачає навчання дитини з особливостями психофізичного розвитку в умовах загальноосвітніх закладах[5].
Вибір типу освітнього закладу для дітей з особливими освітніми потребами здійснюється батьками дітей. Направлення дітей до спеціальних освітніх закладів або на інклюзивне навчання здійснює психолого-медико-педагогічна комісія обласного відділу освіти.
Дата добавления: 2018-04-05; просмотров: 1118; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!