Введення загальної військової повинності

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Nbsp; Реферат на тему «Громадянська війна» Виконала Порціян Юлія Студентка групи Х-17 1/9 План 1.Основні події громадянської війни. 2. Створення червоної армії. 3.Створення білої армії. 4.Економічна криза. 5.Генерали. 1. Гражданская война в России (1918-1920 гг.) Причины и хронологические рамки Гражданской войны. Вопрос об ее инициаторах. Специфические чертыи основные этапы Гражданской войны. Причины победы «красных». Итоги и последствия Гражданской войны. В этой теме необходимо раскрыть причины гражданской войны, вопрос о ее инициаторах (до сих пор остается дискуссионным), особенности войны. Особо стоит остановитсься на периодизации Гражданской войны, анализе причин победы большевиков. В заключении подвести итоги и сделать вывод о ее последствиях. Примерный план ответа: 1. Причины Гражданской войны: – общенациональный кризис в стране, породивший непримиримые противоречия между основными социальными слоями (классами) общества; – особенности социально-экономической и антирелигиозной политики большевиков, направленной на разжигание классовой вражды; – стремление свергнутых классов (дворянство, буржуазия) вернуть утраченное положение; – падение ценности человеческой жизни в ходе Первой мировой войны (психологический фактор). 2. Вопрос о хронологических рамках Гражданской войны. Существует три основных варианта: – Май 1918 г. (мятеж чехославацкого корпуса) – ноябрь 1920 г. (разгром войск Врангеля в Крыму). – Май 1918 г. – декабрь 1922 г. (ликвидация последних очагов белого движения и интервенции на Дальнем Востоке). – Октябрь 1917 г.(большевистский переворот)– декабрь 1922 г. Наиболее распространенным и более логичным, на наш взгляд, является первый вариант, основанный на критерии ведения активных боевых действий на территории России. С падением Крыма исчез последний серьезный очаг белого движения в Европейской части страны. 3. Вопрос об инициаторах Гражданской войны. По поводу вопроса об инициаторах существует три точки зрения: – Инициаторы – «красные» (при этом ссылаются на слова Ленина о перерастании мировой войны в гражданскую как главной задачи большевиков). – Инициаторы – «белые» (указывается на то, что активные боевые действия начали именно контрреволюционные силы). – Инициаторы – и «белые» и «красные» в равной мере (эта точка зрения представляется наиболее убедительной). 4. Специфические черты Гражданской войны: – Сопровождалась интервенцией иностранных держав, стремившихся максимально ослабить Россию. – Велась с крайним ожесточением («красный» и «белый» террор). В целом гражданская война – это ожесточенная активная и вооруженная борьба различных социальных, национальных и политических сил за власть внутри одной страны. Первый этап: весна 1918 г. – декабрь 1918 г. – характеризуется формированием антибольшевистских центров и началом активных боевых действий. Основные события: Март-апрель 1918 г. – оккупация Германией Украины, Прибалтики и Крыма; в ответ страны Антанты вводят свои войска на территорию России (Англия – в Закавказские порты, Франция - в Одессу и Николаев, США – в Архангельск и Мурманск, Япония – на Дальний Восток); Май 1918 г. – мятеж чехословацкого корпуса (состоял из пленных чехов, перешедших на сторону Антанты, на эшелонах двигался к Владивостоку с целью последующего перебазирования на кораблях во Францию; причина восстания – попытка большевиков разоружить корпус, выполняя условия Брестского мира). Итог – одновременное падение Советской власти на Урале и в Сибири (на всем протяжении Транссибирской магистрали); послужило сигналом для формирования антибольшевистских центров, начало активных боевых действий (характерная особенность: первоначально инициатива принадлежала эсерам, меньшевикам и кадетам, а не монархистам); Июль 1918 г. – мятежи левых эсеров в Москве, Ярославле, Рыбинске и других городах центральной части страны (подавлены); Сентябрь 1918 г. – создание в Уфе Комитета членов Учредительного Собрания (Комуч), объявившего себя «верховным правительством»; Ноябрь 1918 г. – разгон Комуча войсками адмирала Колчака, объявившего себя «верховным правителем России» при поддержке стран Антанты. Инициатива в контрреволюционном лагере переходит к военным и монархистам. Итог: к концу 1918 г. окончательно складывается расстановка сил; сформировались 4 основных центра «белого» движения: 1) Войска адм. Колчака (Урал, Сибирь). 2) Вооруженные силы Юга России генерала Деникина (Донская область, Северный Кавказ). 3) Вооруженные силы Севера России генерала Миллера (район Архангельска). 4) Войска генерала Юденича в Прибалтике. Начинаются широкомасштабные боевые действия. Второй этап: январь – декабрь 1919 г. – кульминация гражданской войны; относительное равенство сил; крупномасштабные операции на всех фронтах. Основные события: Февраль-март 1919 г. – генеральное наступление войск Колчака на Казань и Москву, мобилизация всех возможных ресурсов большевиками; Апрель 1919 г. – контрнаступление Красной Армии (Тухачевский, Егоров, Троцкий), вытеснение войск Колчака за Урал и их полный разгром к концу 1919 г. (сам Колчак попал в плен под Иркутском и был расстрелян); одновременнно – первое наступление Юденича на Петроград (с трудом было отбито); Июль-сентябрь 1919 г. – генеральное наступление генерала Деникина на Москву (максимальное продвижение – до Орла); Сентябрь-октябрь 1919 г. – контрнаступление Красной Армии (Фрунзе, Буденный, Ворошилов); войска Деникина вытеснены в Крым и на Северный Кавказ; сам Деникин передал командование барону Врангелю и эмигрировал за границу; Октябрь 1919 г. – второе наступление войск генерала Юденича на Петроград (неудачно); Итог: к концу 1919 г. наметился явный перевес большевиков, по сути исход войны был предрешен. Причина ее затягивания – нападение Польши на Украину с целью территориального расширения и отвлечения внимания большевиков от последнего крупного очага «белого» движения в Крыму. Третий этап: январь-ноябрь 1920 г. – прошел при явном перевесе «красных», окончательный разгром белого движения. Основные события: Март 1919 г. – разгром войск генерала Миллера на Севере России; Апрель-октябрь 1920 г. – советско-польская война: вторжение польских войск на Украину и захват Киева (апрель-май); ответное контрнаступление Красной армии до Варшавы (Тухачевский, Буденный); планы мирового похода Красной армии (что из себя представляли?) → контрнаступление польских войск при поддержке французов → вытеснение Красной армии обратно на Украину (причина: истощенность Красной армии, разногласия и соперничество Тухачевского и Буденного; враждебное отношение польского населения (почему?) Ответ: восприняли приход Красной Армии как попытку ликвидировать в очередной раз независимость Польши). Сентябрь 1920 г. – наступление войск Врангеля из Крыма на Южную Украину → как следствие, большевики принимают решение заключить мир с Польшей на любых условиях. Октябрь 1920 г. – Рижский мирный договор с Польшей, невыгодный для Советской России (Польше передавалась Западная Украина и Западная Белоруссия), зато освобождались войска для наступления в Крыму. Ноябрь 1920 г. – наступление Красной армии в Крыму (Фрунзе) и полный разгром войск Врангеля; окончание гражданской войны (хотя боевые действия на окраинах – Дальнем Востотке и Средней Азии продолжались до середины 1920х гг.). 6. Причины победы «красных» в войне: – Удалось привлечь на свою сторону крестьянство, несмотря на эксцессы продразверстки, обещанием реализовать декрет о земле после победы в войне (у «белых» аграрная программа была еще хуже, так как предусматривала возврат захваченных земель помещикам). – Отсутствие единого командования и планов ведения войны у «белых» (у «красных» наоборот – компактная территория, единый вождь – Ленин, единые планы ведения боевых действий). – Неудачная национальная политика «белых» (лозунг «единой и неделимой России» оттолкнул от них национальные окраины; большевики наоборот привлекали к себе лозунгом свободы национального самоопределения). – «Белые» опирались на помошь Антанты, то есть интервентов и поэтому в глазах населения выглядели их пособниками, как антинациональная сила (в этом причина того, что почти половина офицеров царской армии перешла на сторону «красных» в качестве военспецов). – «Красным» удалось провести мобилизацию всех ресурсов при помощи политики «военного коммунизма», чего не смогли сделать «белые». Основные мероприятия этой политики: введение продразверстки (по сути, конфискация продовольствия у крестьян на нужды армии), всеобщей трудовой повинности (милитаризация труда), запрет частной торговли, национализация средних и даже мелких предприятий, курс на свертывание товарно-денежных отношений (в чем проявился? Ответ: в запрете частной торговли и т.д.), сверхцентрализация управления экономикой (система главков ВСНХ). Ответьте на вопрос, в чем проявился двойственный характер политики «военного коммунизма»? (сочетание военнного и идеологического факторов, что нашло отражение и в названии). 7. Последствия гражданской войны: – тяжелейший экономический кризис, полная хозяйственная разруха (падение промышленного производства в 7 раз, с/х производства – в 2 раза); – огромные демографические потери (за годы Первой мировой и гражданской войн от боевых действий, голода и эпидемий погибло около 10 млн. человек); – окончательное становление диктатуры большевиков, при этом жесткие методы управления страной периода гражданской войны стали рассматриваться как вполне приемлемые и в мирное время.

Громадянська війна в Україні

Протягом першої половини 1919 р. війська Директорії були витіснені і радянська влада встановилася на всій території України, крім Західної України. Почався процес встановлення контролю РРФСР над українським суспільством. Україна отримала нову назву — Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР). Урядом стала Рада Народних Комісарів на чолі з Християном Раковським, болгарином за походженням.

У 1919 р. більшовики запроваджують нову політику, яка дістала назву “воєнний комунізм”, і в основі якої лежав насильницький злам економічної системи, що досі ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах. У країні запроваджувався безгрошовий товарообмін. Основні напрями політики “воєнного комунізму” включали в себе:

— націоналізацію промисловості, фінансів, транспорту, системи зв'язку. Для управління господарським життям створювалася Українська Рада народного господарства;

— ліквідацію великих поміщицьких, державних і церковних господарств. На їх місці утворювались радгоспи, комуни, артілі;

— встановлювалась державна монополія на найважливіші продовольчі товари.

На всій Україні вводилася продовольча розверстка: все зерно, крім необхідного мінімуму, селяни повинні були здавати державі за встановленими нею цінами. Заборонялася торгівля продуктами харчування. Щоб придушити опір України, уряд запровадив політику червоного терору.

Після провалу окупації України військами Антанти антибільшовицькі сили стали покладати головні надії на командира Добровольчої армії генерала А. Денікіна. Денікінський окупаційний режим проіснував з літа до осені 1919 р. Денікін розпочав з відновлення поміщицького землеволодіння: за допомогою військових команд у селян силою забирали землю і реманент, білогвардійці наклали великий продовольчий податок, який був не менший від радянської продрозверстки.

Денікін не визнавав незалежності України у будь-якій формі державної організації, відкидаючи як федеративні плани Скоропадського, так і самостійницькі ідеали Петлюри. Така позиція звичайно унеможливлювала спільний антибільшовицький союз армії УНР та Добровольчої армії. Натомість Денікін взагалі заборонив назву “Україна” — замість неї вживалась назва — “Юг России”.

У вересні 1919 р. в тилу денікінської армії розпочалося масове селянське повстання, яке разом із наступом більшовиків змусило Денікіна відступити до Криму. На початку грудня більшовики взяли Київ і на початку 1920 р. знов контролювали всю територію України, за винятком окупованих Польщею Волині і Поділля.

У 1920 р. Петлюра уклав ряд конвенцій з польським урядом Ю.Пілсудського з метою досягти єдності в боротьбі з більшовизмом. За цими угодами польський уряд визнавав існування уряду УНР, натомість Польща отримувала Холмщину, Підляшшя, Лемківщину, Західну Волинь, всю Галичину і частину Полісся.

25 квітня 1920 р. без оголошення війни три польські армії — 20 тис польських і 15 тис. українських вояків форсували Збруч і вступили на територію України. 7 травня українські і польські війська зайняли Київ. С.Петлюра сподівався, що в Україні розпочнеться антибільшовицьке повстання, та цього не сталося. Східноукраїнське населення насторожено сприйняло українсько-польську угоду, а галичани розцінили її як зраду.

Радянські війська закріпилися на лінії Бровари — Бориспіль і спостерігали за тим, як поляки грабують місто, тому що радянський уряд України знаходився у Харкові. З часом на польський фронт були перекинуті 1-а Кінна армія, 8-а Червонокозача дивізія, 25-а Чапаєвська дивізія, і вже 12 червня поляки залишили Київ. Наприкінці червня війська Західного фронту під командуванням М.Тухачевського вступили на територію Польщі і рушили на Варшаву. Поляки звернулися до Антанти і погодилися на всі умови. Після досягнення домовленостей британський міністр закордонних справ лорд Дж. Керзон звернувся з нотою до радянського уряду, в якій вимагав, щоб Червона армія зупинилася перед лінією, яку Антанта 8 грудня 1919р. визначила як кордон між Польщею, з одного боку, і Білорусією та Україною — з другого. Цей кордон дістав назву “лінії Керзона”. У відповідь на ноту Керзона В.Ленін висунув вимогу прискорити наступ на Польщу. Проте, у жовтні вдалося підписати перемир'я, яке зафіксувало згоду радянської сторони на те, щоб Західна Україна та Західна Білорусія залишилися в межах Польської Держави.

Завершальний етап боротьби між більшовиками і білогвардійцями — війна з П.Врангелем. Після відставки А.Денікіна у квітні 1920 р. кримське угрупування очолив командир Кавказького корпусу П.Врангель, який дістав від Антанти найсучасніші види озброєння. Радянські війська, що діяли проти білогвардійців, очолив М.Фрунзе.

Йому вдалося прорвати оборону і увійти в Крим. Разом із червоноармійцями у складі групи під час штурму Перекопу і переходу через Сиваш наступали махновці, які виявили себе справжніми героями. Багато з них загинуло, а ті, котрі лишилися в живих, за наказом Л.Троцького і М.Фрунзе були розстріляні як вороги революції. Після цього Н.Махно вже боровся проти більшовиків до кінця життя. С.Петлюра у 1921 р. ще продовжував боротьбу з більшовиками. Його загони здійснювали з території Польщі партизанські рейди на Правобережжя.

Так завершився чотирирічний героїчний і трагічний період боротьби за державне відродження України. І як писав І.Лисяк-Рудницький: “Нема сорому в тому, щоб бути переможеним у боротьбі за свободу. Навпаки, така поразка може стати джерелом духовної обнови, що з нього черпатимуть силу наступні покоління, продовжники цієї самої боротьби на новому історичному етапі”.

2. Створення червоної армії

Спочатку радянська Червона Армія, створення якої відбулося на тлі починається громадянської війни, мала утопічними рисами. Більшовики вважали, що при соціалістичному ладі військо повинно будуватися на добровільних засадах. Цей проект відповідав марксисткою ідеології. Така армія протиставлялася регулярним арміям західних країн. Згідно теоретичної доктрини в суспільстві могло бути лише «загальне озброєння народу».

Створення РСЧА

Перші кроки більшовиків говорили про те, що вони дійсно хотіли відмовитися від колишньої царської системи. 16 грудня 1917 року був прийнятий декрет про скасування офіцерських звань. Командири обиралися своїми ж підлеглими. За задумом партії, в день створення Червоної Армії нове військо повинно було стати по-справжньому демократичним. Час показав, що ці задуми не змогли пережити випробування кровопролитної епохи.
Більшовикам вдалося захопити владу в Петрограді з допомогою нечисленної Червоної гвардії і окремих революційних загонів матросів і солдатів. Тимчасовий уряд було паралізовано, що до непристойності полегшило завдання Леніну і його прихильникам. Але за межами столиці залишалася величезна країна, велика частина якої була зовсім не рада партії радикалів, чиї лідери приїхали в Росію в пломбованому вагоні з ворожої Німеччини. До початку повномасштабної громадянської війни більшовицькі збройні сили відрізнялися слабкою військовою підготовкою і відсутністю централізованого ефективного управління. Служили в Червоній гвардії керувалися революційним хаосом і власними політичними переконаннями, які в будь-який момент могли змінитися. Положення щойно проголошеної радянської влади було більш ніж непевним. Їй потрібна була принципово нова Червона Армія. Створення збройних сил стало питанням життя і смерті для людей, що сиділи в Смольному.
Які труднощі стояли перед більшовиками? Партія не могла формувати власну армію на колишньому апараті. Кращі кадри періоду монархії і Тимчасового уряду чи хотіли співпрацювати з лівими радикалами. Друга проблема полягала в тому, що Росія вже кілька років вела війну проти Німеччини та її союзників. Солдати втомилися – вони були деморалізовані. Для того щоб поповнити ряди Червоної Армії, її засновникам необхідно було придумати загальнонародний стимул, який став би вагомою причиною знову взяти в руки зброю. Більшовикам для цього не потрібно було далеко ходити. Вони зробили головною рушійною силою свого війська принцип класової боротьби. З приходом до влади РСДРП(б) випустила безліч декретів. Згідно гаслам селяни отримали землю, а робітники – заводи. Тепер вони повинні були захистити ці завоювання революції. Ненависть до колишнього строю (поміщиків, капіталістів і т. д.) була фундаментом, на якому трималася Червона Армія. Створення РСЧА відбулося 28 січня 1918 року. В цей день новий уряд в особі Ради народних комісарів прийняла відповідний декрет.

Перші успіхи

Також було засновано Всевобуч. Ця система призначалася для загального військового навчання жителів РРФСР, а потім і СРСР. Всевобуч з'явився 22 квітня 1918 року, після того як у березні рішення про його створення було прийнято на VII з'їзді РКП(б). Більшовики розраховували, що нова система допоможе їм швидко поповнити ряди Червоної Армії.
Формуванням збройних загонів займалися безпосередньо поради на місцевому рівні. Крім того, для цієї мети були створені ревкоми (революційні комітети). На перших порах вони користувалися значною самостійністю від центральної влади. З кого складалася тодішня Червона Армія? Створення цієї збройної структури спричинило наплив різних кадрів. Це були люди, що служили в старої царської армії, селяни-ополченці, солдати і матроси з числа червоногвардійців. Неоднорідність складу негативно позначалася на боєготовності цього війська. Крім того, загони часто діяли неузгоджено з-за виборності командирів, колективного і мітингового управління. Незважаючи на всі вади, Червона Армія в перші місяці громадянської війни змогла домогтися істотних успіхів, стали запорукою її майбутньої беззастережної перемоги. Більшовикам вдалося утримати Москву і Катеринодар. Локальні повстання придушувалися за рахунок помітного чисельної переваги, а також широкої народної підтримки. Популістські декрети радянської влади (особливо в 1917-1918 рр.) зробили свою справу.

Троцький на чолі армії

Під час громадянської війни етапи створення Червоної Армії швидко змінювали один одного. 22 квітня 1918 року вибори командного складу були скасовані. Тепер керівники частин, бригад і дивізій призначалися в Наркоматі по військових справах. Першим головою цього відомства в листопаді 1917 року став Микола Подвойський. У березні 1918-го його замінив Лев Троцький. Саме цей чоловік стояв у витоків Жовтневого перевороту в Петрограді. Революціонер керував захопленням міських комунікацій і Зимового палацу з Смольного, де знаходилася штаб-квартира більшовиків. На першому етапі Громадянської війни фігура Троцького за своїми масштабами і важливості прийнятих рішень анітрохи не поступалася постаті Володимира Леніна. Тому не дивно, що Лев Давидович був обраний народним комісаром у військових справах. Його організаторський талант у всій своїй красі проявився саме на цьому посту. Біля витоків створення Червоної Армії стояли ті самі перші два наркома.

Царські офіцери в РСЧА

Теоретично більшовики бачили своє військо, що відповідає суворим класовим вимогам. Проте відсутність досвіду у більшості робітників і селян могло стати причиною поразки партії. Тому історія створення Червоної Армії зробила черговий виток, коли Троцький запропонував укомплектовувати її ряди колишніми царськими офіцерами. Ці фахівці володіли значним досвідом. Всі вони пройшли Першу світову війну, а деякі пам'ятали і Російсько-японську. Багато з них за походженням були дворянами. В день створення Червоної Армії більшовики проголосили, що вона буде очищена від поміщиків і інших ворогів пролетаріату. Однак практична необхідність поступово коректувала курс радянської влади. В умовах небезпеки вона була достатньо гнучкою у своїх рішеннях. Ленін був прагматиком набагато більше, ніж догматиком. Тому він погодився на компроміс у питанні з царськими офіцерами. Наявність в РСЧА «контрреволюційного контингенту» довго було головним болем більшовиків. Колишні царські офіцери не раз піднімали повстання. Одним з таких став заколот під проводом Михайла Муравйова в липні 1918 року. Цей лівий есер і колишній царський офіцер був призначений більшовиками командувачем Східним фронтом, коли дві партії ще становили єдину коаліцію. Він спробував захопити владу в Симбірську, який в той час знаходився поряд з театром військових дій. Заколот був пригнічений Йосипом Варейкисом і Михайлом Тухачевським. Повстання в РККА, як правило, походили з-за суворих репресивних заходів командування.

Поява комісарів

Власне, дата створення Червоної Армії є не єдиною важливою відміткою в календарі для історії становлення радянської влади на теренах колишньої Російської імперії. Так як склад збройних сил поступово ставав все разнороднее, а пропаганда супротивників – сильніше, РНК вирішили заснувати посаду військових комісарів. Вони повинні були проводити партійну пропаганду серед солдатів і старих фахівців. Комісари дозволяли згладити суперечності в різношерстому за політичним поглядам рядовому складі. Отримавши значні повноваження, ці представники партії не тільки просвіщали і виховували червоноармійців, але і повідомляли наверх про неблагонадійність окремих осіб, невдоволення і т. д. Таким чином, більшовики насаджували у військових частинах двовладдя. З одного боку були командири, а з іншого - комісари. Історія створення Червоної Армії була б зовсім іншою, якби не їх появу. В надзвичайній ситуації комісар міг стати одноосібним керівником, залишивши командира на другому плані. Для управління дивізіями і більш великими формуваннями створювалися військові ради. У кожен такий орган входив один командир і два комісара. Ними ставали тільки самі ідейно загартовані більшовики (як правило, люди, що вступили в партію до революції). Із збільшенням армії, а значить і комісарів, владі довелося створювати нову освітню інфраструктуру, необхідну для оперативного навчання пропагандистів і агітаторів.

Пропаганда

У травні 1918 року був заснований Всеросійський головний штаб, а у вересні - Реввійськрада. Ці дати і дата створення Червоної Армії стали ключовими для поширення і зміцнення влади більшовиків. Відразу після Жовтневої революції партія взяла курс на радикалізацію ситуації в країні. Після невдалих для РСДРП(б) виборів в Установчі збори цей інститут (необхідний для визначення російського майбутнього на виборній основі) був розігнаний. Тепер опоненти більшовиком залишилися без легальних інструментів для відстоювання своєї позиції. Швидко в різних регіонах країни зародилося біле рух. Боротися з ним можна було тільки військовим шляхом – саме для цього і знадобився створення Червоної Армії. Фото захисників комуністичного майбутнього стали друкуватися у величезній купі агітаційних газет. Більшовики спочатку намагалися забезпечити приплив новобранців з допомогою помітних гасел: «Социалистическое отечество в опасности!» і т. д. Ці заходи давали ефект, але він був недостатній. До квітня розмір армії збільшився до позначки в 200 тисяч чоловік, однак цього не вистачило б, щоб підпорядкувати партії всю територію колишньої Російської імперії. Не варто забувати і про те, що Ленін марив про світову революцію. Росія для нього була лише початковим плацдармом наступу інтернаціонального пролетаріату. Для посилення пропаганди в РСЧА було засновано Політичне управління. У рік створення Червоної Армії в неї вступали не тільки з ідейних міркувань. У виснажена довгою війною з німцями країні вже давно відчувався дефіцит продуктів. Небезпека голоду особливо гостро спостерігалася в містах. У таких безрадужных умовах бідняки прагнули будь-якою ціною опинитися на службі (там гарантувався регулярний пайок).

Введення загальної військової повинності

Хоча створення Червоної Армії почалося у відповідності з декретом Ради народних комісарів ще в січні 1918 року, форсовані темпи організації нових збройних сил настали в травні, коли повстав Чехословацький корпус. Ці солдати, взяті в полон під час Першої світової війни, взяли бік білого руху і виступили проти більшовиків. У паралізованою і роздробленою країні порівняно невеликий 40-тисячний корпус став найбільш боєздатною і професійною армією. Звістки про повстання розбурхали Леніна і ВЦВК. Більшовики вирішили піти на випередження. 29 травня 1918 року вийшов декрет, згідно з яким вводився примусовий набір у армію. Він прийняв форму мобілізації. У внутрішній політиці радянська влада взяла курс військового комунізму. Селяни не тільки втрачали своїх врожаїв, які йшли державі, але й масово забиралися у війська. Буденною справою стали партійні мобілізації на фронт. До кінця Громадянської війни половина членів РСДРП(б) виявилася в армії. При цьому майже всі більшовики ставали комісарами та политработниками. Влітку Троцький став ініціатором запровадження загальної військової повинності. Історія створення Червоної Армії, коротко кажучи, подолала ще один важливий рубіж. 29 липня 1918 року всі підходящі по здоров'ю чоловіки, яким було від 18 до 40 років, було взято на облік. Навіть представники ворожого буржуазного класу (колишні купці, промисловці і т. д.) включалися в тилове ополчення. Такі кардинальні заходи принесли свої плоди. Створення Червоної Армії до вересня 1918 року дозволило направити на фронт понад 450 тисяч осіб (ще близько 100 тисяч залишалося в тилових військах).

Реввійськрада

Троцький, як і Ленін, на час відкинув у бік марксистську ідеологію, для того щоб підвищити боєздатність збройних сил. Саме він в якості наркома став ініціатором важливих реформ і перетворень на фронті. В армії була відновлена смертна кара за дезертирство і невиконання наказів. Повернулися знаки відмінності, єдина форма, одноосібна влада керівництва і багато інші ознаки царського часу. 1 травня 1918 року на Ходинському полі в Москві пройшов перший парад РККА. На повну потужність запрацювала система Всевобуча. У вересні Троцький очолив утворений Революційний військовий рада. Цей державний орган став вершиною управлінської піраміди, який керував армією. Правою рукою Троцького був Іоаким Вацетис. Він першим за радянської влади отримав посаду головнокомандувача. Тієї ж осені були утворені фронти – Південний, Східний і Північний. У кожному з них був свій штаб. Перший місяць створення Червоної Армії був часом невизначеності – більшовики розривалися між ідеологією і практикою. Тепер курс на прагматизм став основним, і РККА стала приймати ті форми, які виявилися її фундаментом протягом наступних десятиліть.

Військовий комунізм

Без сумніву, причини створення Червоної Армії полягали в захисті більшовицької влади. Спочатку вона контролювала зовсім невелику частину європейської Росії. При цьому РРФСР перебувала під тиском супротивників зі всіх своїх сторін. Після того, як був підписаний Брестський мирний договір з кайзерівської Німеччиною, в Росії вторглися сили Антанти. Інтервенція була незначною (вона охоплювала тільки північ країни). Європейські держави підтримували білих в основному поставками зброї і грошима. Для РСЧА напад французів і англійців стало тільки додатковою причиною для консолідації та посилення пропаганди в рядовому складі. Тепер створення Червоної Армії коротко і дохідливо можна було пояснити захистом Росії від іноземного вторгнення. Такі гасла дозволили збільшити приплив новобранців. У той же час на протязі всієї Громадянської війни існувала проблема постачання збройних сил всілякими ресурсами. Економіка була паралізована, на підприємствах часто спалахували страйки, в селі нормою став голод. Ось на такому тлі радянська влада почала проводити політику військового комунізму. Суть її була проста. Економіка ставала радикально централізованою. Держава повністю брала в свої руки розподіл ресурсів у країні. Промислові підприємства були націоналізовані відразу після Жовтневої революції. Тепер більшовикам потрібно було вичавити всі соки з села. Продрозкладка, врожайні податки, індивідуальний терор селян, які не бажали ділитися з державою своїм зерном, – все це йшло в хід для того, щоб прогодувати і профінансувати Червону Армію.

Боротьба з дезертирством

Троцький особисто виїжджав на фронт, для того щоб проконтролювати виконання своїх наказів. 10 серпня 1918 року він приїхав в Свіяжск, коли неподалік від нього йшли бої за Казань. У завзятому бою один з червоноармійських полків злякався і втік. Тоді Троцький публічно розстріляв кожного десятого солдата в цьому формуванні. Така розправа, більше схожа на ритуал, нагадувала давньоримську традицію - децимацию. За рішенням наркома розстрілювати стали не тільки дезертирів, але і симулянтів, отпрашивавшихся з фронту по уявної хвороби. Апогеєм боротьби з втікачами стало створення загранотрядов. Під час наступів позаду основного війська вставали спеціально підібрані військові, які розстрілювали трусів прямо по ходу бою. Так з допомогою драконівських заходів і неймовірної жорстокості Червона Армія стала зразково дисциплінованою. Більшовикам вистачило сміливості і прагматичного цинізму на те, на що не наважувалися командири білих армій. Троцького, не гидував ніякими методами для поширення радянської влади, скоро стали називати «демона революції».

Уніфікація збройних сил

Поступово змінювався і зовнішній вигляд червоноармійців. Спочатку в РККА не було передбачено єдиної форми одягу. Солдати, як правило, доношували своє старе військове обмундирування або цивільний одяг. З-за величезного напливу селян, взутих у постоли, стало набагато більше, ніж взутих у звичні чоботи. Така анархія проіснувала аж до закінчення уніфікації збройних сил. На початку 1919 року згідно з рішенням Реввійськради вводилися нарукавні знаки відмінності. Тоді ж червоноармійці отримали свій власний головний убір, який став відомим в народі як будьонівка. Гімнастерки і шинелі обзавелися кольоровими клапанами. Символом стала червона зірка, що нашитий на головний убір. Впровадження в РСЧА деяких характерних рис колишньої армії призвело до того, що в партії виникла опозиційна фракція. Її члени виступали за відмову від ідеологічного компромісу. Ленін і Троцький, об'єднавши зусилля, у березні 1919 року на VIII з'їзді змогли відстояти свій курс. Роздробленість білого руху, потужна пропаганда більшовиків, їх рішучість у проведенні репресій для згуртування власних рядів і багато інші обставини призвели до того, що радянська влада була встановлена на території майже усієї колишньої Російської імперії, крім Польщі та Фінляндії. РСЧА виграла Громадянську війну. На завершальному етапі конфлікту її чисельність становила вже 55 мільйона чоловік.

3. Створення білої армії
1. Виникнення білого руху

У результаті почалася 23 лютого 1917 в Міжнародний жіночий день Лютневої революції російська самодержавна монархія впала, і не знайшлося скільки-небудь значних сил, які виступили б на її захист. Більш того, несподівано в перевороті виявилися зацікавленими найрізноманітніші кола вітчизняної громадськості: від верхівки армії до інтелігенції, об'єднаної в партії ліберального та радикального спрямування. Нечисленні тверезі голоси політичних діячів, які попереджали про можливий крах державності, не були почуті. Ейфорія раптово відкрилися перспектив захлеснула громадськість і країна кинулася у напрямку до руйнування своїх вікових підвалин і хаосу.

Більше всього на цьому напрямку потрудилося утворилася в перші дні революції Тимчасовий уряд. Хоча інтелігенція, його склала, готувала себе до цієї ролі багато років і імена членів уряду як провідних опонентів царського режиму були давно на слуху, скільки-небудь значного досвіду управліннякраїною ніхто з них не мав.

За весь час свого існування Тимчасовий уряд більше займався руйнуванням старого правопорядку, ніж створенням чогось нового замість ¹ .

Першими, хто відчув подих що насувалася катастрофи, виявилися перебували на фронтах першої світової війни офіцери російської армії. «Загальний настрій в армії робиться з кожним днем дедалі напруженішою, - повідомляв у донесенні від 29 березня 1917 р. головнокомандувач військами Північного фронту командувач 5-ою армією генерал А.М. Драгомиров, - арешти офіцерів і начальників не припиняються ... були випадки відмови йти на позицію ... вкрай неохоче відгукуються на кожен наказ йти в окопи, а на будь-які бойові підприємства ... немає ніякої можливості змусити кого-небудь вийти з окопів » ¹ .

У свою чергу 9 квітня 1917 черговий генерал Ставки Верховного головнокомандувача клопотав перед начальником Генерального штабу «про прийняття невідкладних заходів з боку уряду, так як у розвінчаний влади командного складу немає сил впоратися з солдатською натовпом, що прийняла сповіщення ним свободу ... як право робити що завгодно, ігнорувати офіцерів, всіляко грубити їм, або непокорою їм, ображати їх і навіть арештовувати їх і зміщати з посад

З кожним днем обстановка на фронті ставала все напруженішою.

Запаси, створені ще царським урядом, швидко вичерпувалися, а нові необхідні для фронту ресурси якщо і надходили, то з перебоями. Необхідність, з одного боку, продовження виконання бойових завдань, з іншого - шірівшаяся анархія в тилу і як наслідок посилення і без того важкого становища солдатської і офіцерської маси на передовій неминуче вели до розколу у військах.

Поступово найбільш патріотично налаштований елемент російського суспільства став тією основою, на якій стала формуватися ідеологія майбутнього білого руху.

Стосовно теми цієї роботи білий рух перш за все означає опозиційну діяльність найбільш державної думки частини російського суспільства по відношенню до руйнівної політики Тимчасового уряду, оскільки остання вела до розвалу російської держави і торпедувала саму можливість успішного продовження боротьби з віковим ворогом на фронтах світової війни.

Нездатність прийшли в результаті Лютневої революції до влади членів уряду навести в країні необхідний порядок призвела до того, що в різних колах російської громадськості початку визрівати ідея військової диктатури. Знедолені чиновники побачили в ній можливість повернення до державної служби та пов'язаним з нею привілеїв; торгово-промислові та фінансові кола - надію на відновлення керованості держави і початок нормальних реформ на благо країни; військові - привести армію у боєздатний стан; сам уряд - домогтися встановлення контролю над країною. Безлад набрид і робітникам, що, зокрема, позначилося на політиці Петроградського Ради, до середини липня вже по суті не заперечує проти диктатури

Таким чином, під тиском правих і помірних кіл глава Тимчасового уряду А.Ф. Керенський пішов на підготовку до встановлення більш жорсткого цивільного і військового керівництва, тісно взаємодіючи при цьому з вищими військовими колами.

Але лякає перспектива бути відстороненим від влади Корніловим в останній момент штовхнула главу Тимчасового уряду на його зраду. У свою чергу, Л.Г. Корнілов, що мав, за характеристикою Алексєєва, «лев'яче серце, але овечу голову» 31, замість того, щоб беззаперечно підкорятися наказу А.Ф. Керенського згідно телеграмі від 27 серпня про здачу посади Верховного головнокомандувача генералу А.С. Лукомскому і тим самим зберегти стабільність у державі, підписав 28 серпня складене його ординарцем, таким собі Завойко, заяву, в якій дії Керенського кваліфікувалися як «велика провокація». Надалі, відкрито відмовившись підкорятися Тимчасовому уряду, Л.Г. Корнілов у зверненні до козаків заявив, що йде проти уряду і проти тих безвідповідальних дорадників, які продають батьківщину » ² .

Ще в період тільки розмов про необхідність диктатури для відновлення порядку в країні майбутній активний учасник білого руху, а в описуваний час голова Союзу офіцерів Л.М. Новосильцев мав конфіденційну бесіду з Л.Г. Корніловим. Під час тієї зустрічі Новосильцев, зокрема, цікавився політичними поглядами останнього. На поставлене йому питання про його політичні пристрасті Корнілов заявив, що хоча царська сім'я нічого, крім хорошого, йому не зробила, проте він не бажав би не тільки реставрації, але навіть «взагалі по явища при владі Романових», так як, по його переконання, сім'я ця вже виродилася і не має обдарованих особистостей. Далі він підкреслив, що влада не шукає, але вважає, що тільки диктатура може ще врятувати становище і, якщо доведеться взяти владу в свої руки, то цього він уникати не буде. У програмі своєї діяльності Л.Г. Корнілов передбачав вимагати негайного введення смертної кари і мілітаризації залізниць, бо при «розладі транспорту армія може загинути від голоду». Між іншим один з майбутніх вождів білого руху заявив, що жодним чином не бажає зазіхати на право народу самому визначити свою долю, не думає про повернення старого і вважає, що багато економічних і соціальні питання повинні бути дозволені у дусі справедливості ¹ .

Те, що за Корніловим не стояло жодної партії, підтверджує в своїй книзі і Г.З. Іоффе. Він вказує, що на одному з перших нарад «Биховський в'язнів» пропозицію про створення корніловської партії не пройшло. Було вирішено, що рух повинен був бути, з одного боку, послідовно пов'язане з «серпневої боротьбою», з іншого - з проголошенням позапартійності ² . Таким чином, зародження білого руху слід пов'язувати з виникненням у широких колах російської громадськості опозиційних настроїв щодо курсу Тимчасового уряду, який вів до розвалу країни і фронту. Зазнавши невдачі в спробі ввести диктатуру легальним шляхом у згоді з урядом і, тим самим, збереженні державності Росії, «громадськість» надалі відмовилася співпрацювати з ним. У той же час, укладені в Старому Бихові активні учасники корніловського виступу одноголосно ухвалили продовжувати боротьбу з анархією і розвалом держави.

Цілі та ідеологія

Цілями Білого руху на його етапі після захоплення влади в Росії більшовиками були: звільнення Росії від більшовицької диктатури, єдність і територіальна цілісність Росії, скликання нового Установчих зборів для визначення державного устрою країни. На думку докладав спробу наукової оцінки Білого руху історика генерала М.М. Головіна, одна з причин невдачі Білого руху полягала в тому, що на відміну від його першого етапу (весна1917 - жовтень 1917 р.) з його позитивної ідеєю, заради служіння якої Білий рух і з'явилося - виключно для цілей порятунку руйнується державності та армії, після жовтневих подій 1917 р. і розгону більшовиками Установчих зборів, яке було покликане мирно вирішити питання про державний устрійРосії після Лютневої революції 1917 року, контрреволюція втратила позитивну ідею, що розуміється як загальний політичний та / або соціальний ідеал. Тепер з подібною функцією вже могла виступати лише ідея негативного характеру - боротьба проти руйнівних сил революції ^{1 .}

На противагу поширеній думці, монархісти складали лише невелику частину Білого руху і правом вирішального голосу зовсім не користувалися. Білий рух в загальному тяжіло до кадетських суспільно-політичним цінностям і саме взаємодія кадетів з офіцерською середовищем визначило як стратегічні, так і тактичні установки Білого руху. Білий рух становили сили різнорідні за своїм політичним складом, але єдині в ідеї неприйняття більшовизму.

Білі використовували гасло «Законність і порядок!» І розраховували дискредитувати цим владу своїх супротивників, одночасно зміцнюючи сприйняття себе народом як рятівників Вітчизни. Посилення заворушень і напруження політичної боротьби робило аргументи білих вождів більш переконливими і призводило до автоматичного сприйняття білих як союзників тією частиною населення, що психологічно не брала заворушення. Однак незабаром це гасло про законність і правопорядок проявився у ставленні населення до білих з несподіваного для них боку і, на подив багатьох, зіграв на руку більшовикам, ставши однією з причин їх підсумкової перемоги в Громадянській війні.

Гасла большевицьких лідерів, що грали на низинних інстинктах натовпу, начебто ленінського «Бий буржуїв, грабуй награбоване», і говорили населенню, що кожен може взяти що завгодно, були нескінченно більш привабливі для пережив катастрофічне падіння моралі в результаті 4-річної війни народу, тижня гасла білих вождів, які говорили, що кожному належить лише те, що належить за законом!

Білі вожді мислили майбутній устрій Росії як демократичної держави в його західно-європейських традиціях, адаптоване до реалій російського політичного процесу. Російська демократія повинна була базуватися на народовладді, ліквідації станового і класової нерівності, рівності усіх перед законом, залежно політичного становища окремих національностей від їхньої культури і їх історичних традицій.

Говорячи про політичні програмах білих вождів, слід зазначити, що політика «непредрешенчества» і прагнення до скликання Установчих зборів не було, все ж, загальновизнаною тактикою. Біла опозиція в особі крайніх правих - в першу чергу верхів офіцерства - вимагала монархічних прапорів, осяяні закликом «За Віру, Царя і Отечество!». Ця частина Білого руху дивилася на боротьбу проти більшовиків, опозорившим Росію Брестським миром, як на продовження Великої війни. Такі погляди висловлювали, зокрема М.В. Родзянко і В.М. Пуришкевич. «Перша шашка Імперії» генерал від кавалерії граф Ф.А. Келлер, з 15 листопада 1918 здійснював загальне командування всіма білими військами на Україну, критикував Денікіна за «невизначеність» його політичної програми і пояснював йому цим свою відмову приєднатися до його Добровольчої армії: «Народ чекає Царя і піде за тим, хто обіцяє повернути його! »

Якщо розглядати боротьбу ідей і гасел білих і червоних по час Громадянської війни, то слід констатувати, що в ідеологічному авангарді йшли більшовики, які зробили першими крок у бік народу установками на припинення Першої світової війни і розгортання світової революції, змушуючи білих захищатися за їх головним гаслом « Великої та Єдиної Росії » ^{1 ,} розуміється як обов'язковість відновлення та дотримання територіальної цілісності Росії і довоєнних кордонів 1914 року. При цьому «цілісність» сприймалася як тотожність поняттю «Великоросія». Відійти від загальновизнаного курсу на «Єдину і неподільну Росію» пробував в 1920-му році барон Врангель, чий керівник Управління зовнішніх зносин П.Б. Струве заявляв, що «Росія повинна буде соорганізоваться на федеративних засадах шляхом вільного угоди створилися на її територій державних утворень».

Вже перебуваючи в еміграції, білі жалкували і каялися, що не змогли сформулювати більш чітких політичних гасел, що враховує зміну російських реалій - про це свідчив генерал А.С. Лукомський.

Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 125; Мы поможем в написании вашей работы!
Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!