Захист цивільного населення та цивільних об’єктів під час війни
Четверта Женевська Конвенція встановлює основи захисту мирного населення під час війни. Особи, що знаходяться під владою ворога поділяються на дві категорії: цивільні особи, які знаходяться у країні ворога та населення на окупованій території.
Обидві ці категорії мають право на повагу до їх особистих прав, обрядів, звичок та звичаїв. Із ними завжди повинні поводитись гуман-ного них не повинні застосовуватися заходи примусу. Забороняється депортація чи вигнання населення. Не можна у примусовому порядку залучати до праці осіб, яким не виповнилося 18 років, а працюючих забороняється примушувати виконувати будь-яку роботу, яка б зму-шувала їх брати участь у воєнних операціях.
Сторона, яка окупувала, зобов'язана піклуватися про долю дітей, підтримувати санітарні служби гігієни, а також слідкувати за поста-чанням населенню всього необхідного.Щодо цивільних осіб, які зна-ходяться у країні ворога, то вони можуть покинути її, якщо цьому не перешкоджають міркування безпеки. Якщо їхній виїзд не відбувся з певних об'єктивних обставин або ж їх просто затримали – ставлення до цих осіб повинно бути таким же як і до іноземних загалом.
В межах можливого, окупаційна влада зобов'язана поважати основні права людини, а також права, визначені міжнародними нормами. Мирному населенню повинен бути наданий певний рівень захисту з урахуванням, однак, з урахуванням інтересів безпеки окупаційних сил. Окупант зобов'язаний, у взаємодії з місцевою владою, максимально забезпечити населення медичним обслуговуванням, включаючи санітарні умови.Медичні установи можуть бути тимчасово реквізовані для лікування поранених, але таке вилучення компенсується створенням необхідних установ для мирного населення. Окупаційна влада стежить за забезпеченістю населення продуктами харчування і у разі потреби вживає необхідні заходи, також допускається допомога під егідою МКЧХ.
|
|
|
Населення не може примушуватися до діяльності, що має військове значення. Добровольці, що вступають на військову службу окупаційної держави, кваліфікуються як зрадники за законами своєї держави. Допускається залучення осіб старше 18 років до примусової праці, але працюючі повинні одержувати справедливу оплату і не можуть бути вивезені за кордон.
Реквізиція приватної власності для потреб окупаційних сил допускається, але з компенсацією готівкою або шляхом видачі розписки. Руйнування власності заборонено, окрім випадків абсолютної військової необхідності.
Згідно зі ст. 25IV Гаазької конвенції 1907 р. заборонено «атакувати або бомбардувати будь-яким засобом» незахищені міста, селища, житло або споруди. Згідно з Додатковим протоколом І «цивільні об'єкти не повинні бути об'єктом нападу або репресалій». До військових об'єктів Протокол відносить такі об'єкти, «які через свій характер, розташування, призначення або використання роблять ефективний внесок у військові дії і повне або часткове руйнування, захоплення або нейтралізація яких при існуючих в даний момент обставинах надає явну військову перевагу» (ст. 52). Отже, об'єкти, що не підпадають під вищенаведене визначення, повинні розглядатися як цивільні, і їх знищення є забороненим методом ведення війни.
|
|
|
Додатковий протокол І забороняє піддавати нападу або знищенню, вивозити або приводити в непридатність об'єкти, необхідні для виживання цивільного населення, такі як запаси продуктів харчування, посіви, худоба, споруди для постачання питної води і запаси останньої, а також іригаційні споруди,спеціально з метою не допустити їх використання цивільним населенням або противною стороною як засобів підтримки існування, незалежно від мотивів, будь то з метою викликати голод серед цивільного населення, примусити його до виїзду або з якої-небудь іншої причини.
Об'єкти, що представляють культурну і історичну цінність, підлягають захисту згідно зі ст. 27IV Гаазької конвенції 1907 р. та ст. 53 Додаткового протоколу І, що забороняють вчиняти будь-які ворожі акти, спрямовані проти тих історичних пам'ятників, витворів мистецтва або місць відправлення культу, які складають культурну або духовну спадщину народів; використовувати такі об'єкти для підтримки військових зусиль; здійснювати репресалії відносно таких об'єктів.
|
|
|
Найважливішим джерелом, що визначає правовий режим культурних цінностей під час збройних конфліктів, є Гаазька конвенція про захист культурних цінностей у випадку збройного конфлікту 1954 р. Згідно зі ст. 1 Конвенції захисту підлягають: пам'ятники архітектури, релігійні або світські, що «мають велике значення для культурної спадщини кожного народу»; археологічні об'єкти; будівлі, призначені для збереження або експонування рухомих культурних цінностей, такі як музеї, великі бібліотеки, сховища архівів і т.п., а також центри зосередження цінностей, якими може виступати частина міста або навіть ціле місто.
41. Міжнародні організації: поняття та види. Правосуб’єктність міжнародних міжурядових організацій.
Міжнародна організація - заснована міжнародним договором організація, що покликана на постійній основі координувати дії держав-членів відповідно до наданих їй повноважень.
|
|
|
Характерні риси організації:
- створення шляхом укладення особливого договору, що є засновницьким актом;
- система постійно діючих органів;
- автономний статус і відповідні функції.
Для класифікації міжнародних організацій можуть бути застосовані різні критерії.
За характером членства міжнародні організації поділяються на міжурядові та неурядові. Останні, хоча і відіграють значну роль на міжнародній арені, не розглядаються як суб'єкти міжнародного права, оскільки створюються не державами, а юридичними та фізичними особами різних держав. Международные межправительственные (межгосударственные) организации — объединения государств или государственных институций, созданные на основе международного договора между государствами или их уполномоченными институциями.
Международные неправительственные (негосударственные, общественные) организации — объединения, членами которых (на основе совместной деятельности для защиты общих интересов и достижения уставных целей в гражданских, политических, культурных, социальных и экономических сферах) являются субъекты из разных стран и зарегистрированные в государстве, законодательство которого позволяет иностранным физическим или юридическим лицам создавать общественные организации и быть избранными в состав руководящего органа такой организации.
За колом учасників міжнародні міжурядові організації поділяються на універсальні, відкриті для участі всіх держав світу (ООН, її спеціалізовані установи), і регіональні, членами яких можуть бути держави одного регіону (Африканський Союз, Організація американських держав).
Міжурядові організації поділяються також на організації загальної і спеціальної компетенції. Діяльність організацій загальної компетенції стосується всіх сфер відносин між державами-членами: політичної, економічної, соціальної, культурної і ін. (наприклад, ООН, СН Д, ОАД). Організації спеціальної компетенції обмежуються співпрацею в одній спеціальній області (наприклад, Міжнародна організація праці) і за предметом діяльності можуть поділятися на політичні, економічні, соціальні, культурні, наукові, релігійні і т.д.
За порядком вступу організації поділяються на відкриті (будь-яка держава може стати членом) і закриті (прийом в члени проводиться за згодою первинних засновників).
Держави, створюючи міжнародні організації, наділяють їх певною правосуб'єктністю, визнаючи за ними здатність: мати міжнародні права і обов'язки; приймати участь у створенні і реалізації норм міжнародного права; нести відповідальність за міжнародним правом. Тим самим держави створюють новий суб'єкт міжнародного права, який разом з ними здійснює правотворчі,правозастосовчі і правоохоронні функції у сфері міжнародної співпраці. Воля організації не обов'язково співпадає з волею кожного з її членів, тобто організація має свою автономну волю.
В основі правової природи міжнародних організацій лежить наявність спільних цілей і інтересів держав-членів. Для правової природи міжнародної організації істотним є те, що її цілі і принципи, компетенція, структура і т.п. має узгоджену договірну основу.
Міжнародні організації наділяються договірною правоздатністю, тобто мають право укладати різноманітні угоди в межах своєї компетенції. Як встановлює ст. 6 Віденської конвенції про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., «правоздатність міжнародної організації укладати договори регулюється правилами цієї організації». Пункт 1 ст. 2 Конвенції свідчить, що «правила організації» означають, зокрема, засновницькі акти, прийняті відповідно до них рішення і резолюції, а також сталу практику організації.
2) право визнання держав і урядів (шляхом прийому в організацію);
Міжнародні організації володіють здатністю брати участь у дипломатичних стосунках. При них акредитуються представництва держав, вони самі мають представництва в державах (наприклад, інформаційні центри ООН) і обмінюються представниками між собою. Міжнародні оргашзаціїтаїх посадовці користуються привілеями і імунітетами, які закріплені у Конвенції про привілеї та імунітети ООН 1946 р., Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ ООН 1947 р. та ін.
Як суб'єкти міжнародного права, міжнародні організації несуть відповідальність за правопорушення і нанесення збитків своєю діяль-/ ністю і можуть виступати з вимогами про відповідальність.
Кожна міжнародна організація має в своєму розпорядженні фінан-сові ресурси, які хоча і складаються в більшій частині з внесків держав-членів, але витрачаються виключно в загальних інтересах організації.
Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 309; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!