До судової реформи 1864 р. здебільшого продовжувала існувати система судових органів, затверджених реформою 1775 р

Стр 1 из 2Следующая ⇒

Предмет і методологія курсу "Судові та правоохоронні органи України"Дисципліна СПО є універсальною, вступної в загальнотеоретичні і спеціальні навчальні дисципліни. Предмет - система знань про компетенцію та принципи судової, правоохоронної та правозахисної діяльності, про напрями та завдання державних органів і служб у сфері охорони та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також взаємодія між державними органами різних гілок влади. Методологія - система підходів, методів і принципів вивчення предмета. 1. Загальні: Діалектичний (аналіз, синтез, абстракція, сходження від абстрактного до конкретного) Метод формальної логіки (індукція, дедукція, аналогія, гіпотеза) Метод системного аналізу 2. Міждисциплінарні методи: культурологічний соціологічний статистичний конкретно-історичний 3. Спеціальні методи: формально-юридичний (догматичний) компаративістика 2. Місце курсу "Судові та правоохоронні органи України" в системі інших юридичних дисциплін.СПО є вступним курсом, межує з багатьма дисциплінами: 1. КПУ - висвітлює питання місця і значення правоохоронних органів у загальнодержавному механізмі, конституційні засади їх діяльності, визначає права, свободи та обов'язки людини і громадянина. 2. ТГП - є методологічною дисципліною. Актуальними є питання про функції держав АІ права, нормах права та їх реалізації, правовому і протиправне поведінку, правовому регулюванні і юридичному процесі. 3. Кримінологія - дає поштовх правоохоронним органам для вивчення антисоціальних явищ та запобігання їх. 4. Адміністративне право - його норми створюють правову основу виконання правоохоронної функції як одного з напрямів державного управління. 5. Кримінальну право - виконує охоронну функцію всіх правовідносин і для СПО має значення як система правових норм. Які є предметом правоохоронної діяльності, і як дисципліна про застосування кримінально-правових норм, які є переважно охоронними. 6. Кримінальний процес - дає уявлення про наслідки проведення дій у конкретній справі в напрямку обвинувачення або виправдання та вирішення інших питань по суті розслідуваної кримінальної справи. 7. Цивільно-процесуальне право - описує розгляд процедур з охорони майнових і немайнових прав громадян. 3. Поняття правоохоронної діяльності держави, її види і основні напрями.Правоохоронна діяльність - вид державної діяльності, що здійснюється з метою охорони права спеціально уповноваженими органами шляхом застосування юридичних заходів впливу в суворій відповідності з законом і неухильному виконанні встановлених державою норм процедурного і процесуального права. Напрями (види): конституційний контроль; правосуддя; прокурорський нагляд; охорона громадського порядку; розслідування злочинів; захист прав і законних інтересів громадян і організацій і надання їм юридичної допомоги; правова робота і деякі інші. 4. Основні концептуальні положення реформи судової системи.Концепція судово-правової реформи, схваленої Постановою ВРУ від 28.04.1992 р Мета: перебудова судової системи, створення нового законодавства, вдосконалення форми судочинства. Принципи: Створення судочинства, яке гарантувало б право на судовий захист, рівність громадян перед законом, створювало б умови для реалізації презумпції невинності. Відповідність нормативних актів з питань діяльності судів та органів юстиції міжнародним угодам, ратифікованим Україною. Радикальне реформування матеріального та процесуального законодавства, наповнення його гуманістичним змістом. Реформування системи кримінальних покарань. Диференціація форм судочинства в залежності від ступеня тяжкості злочину. Розгляд окремих категорій справ суддями одноособово чи колегіями. Встановлення судового контролю за законністю обґрунтованістю процесуальних рішень отже органів, які обмежують права громадян. Перевірка законності та обґрунтованості судових рішень в апеляційному та касаційному порядку і за нововиявленими обставинами Етапи: 1. Внесення змін до ЗУ "Про судоустрій", КПК, ЦПК, прийняття закону "Про Конституційний суд України", "Про адвокатуру", "Про статус суддів", "Про нотаріат" 2. Впровадження організації структури судів за спеціалізацією здійснення правосуддя, створення адміністративних судів, судів, що розглядають сімейні справи. 3. Вдосконалення діяльності судової влади, організації досудового слідства, прокуратури. Юстиції, адвокатури, спеціалізація судів. Через нестачу фінансування в 1995 році концепція загальмувала. У 2002 році був прийнятий ЗУ "Про судоустрій", який визначив правові засади організації та діяльності судової влади в Україні, состав судів загальної юрисдикції, повноваження та порядок здійснення суддівського самоврядування, основні вимоги щодо формування суддівського корпусу професійних суддів. Прийнятий КПК, ЦК, ГК, СК У 2010 році був прийнятий ЗУ "Про судоустрій і статус суддів", згідно з яким: змінені терміни розгляду справ ліквідовані військові суди голови спеціалізованих судів призначаються Вищою радою юстиції за поданням Ради суддів спеціалізованого суду визначені повноваження голови суду після 5 років роботи суддя може бути призначений ВРУ безстроково спрощений порядок притягнення суддів до кримінальної відповідальності Верховний суд Україна скорочений до 20 суддів створений вищий суд з розгляду цивільних і кримінальних справ 5. Завдання правоохоронних органів України в умовах формування правової держави. Правоохоронні органи - органи держави, наділені правами і обов'язками по здійсненню охорони правопорядка шляхом специфічних дій примусового характеру, які у певній процесуальній формі. Завдання складаються: у відновленні порушеного права, наприклад в галузі цивільних правовідносин; в покаранні правопорушника, коли відновити порушене право неможливо (при вчиненні деяких злочинів, наприклад при вбивстві); у відновленні порушеного права і покарання одночасно, коли можливість відновити порушене право є, але правопорушник заслуговує ще й покарання. здійсненні превентивних заходів. Вирішуючи ці завдання, правоохоронні органи захищають життя, здоров'я, майно громадян, їх власність, власність держави, державних, громадських і приватних організацій, захищають державу та її інститути, природу, тваринний світ і т. д 6. Природа і поняття судової влади.Вперше в історії українського конституціоналізму Основний Закон Україні в 1996 році закріпив судову владу як рівноправну і самостійну в системі інших гілок державної влади (ст.6 КУ). Ніякої орган державної влади, крім судів. Не має права брати на себе повноваження по здійсненню правосуддя. Підходи до визначення цього поняття: 1. Організаційний. Сукупність державних установ, тобто влада державного органу - суду. 2. Функціональний. Сукупність повноважень суду щодо здійснення правосуддя, тобто діяльність суду з розгляду і вирішення у визначеній законом процедурної формі справ, які мають юридичні наслідки. 3. Організаційно-функціональний. Система створених згідно з законом органів, наділених винятковими повноваженнями з розгляду юридично значущих справ, які мають юридичні наслідки і застосуванням спеціальної процедури. Судова влада - специфічна гілка державної влади, яка має власну виняткову компетенцію щодо розгляду юридично значимих справ, і реалізується виключно конституційними органами, тобто судами, в межах закону і спеціальних судових процедури. Повнота - загальнообов'язковість виконання всіх судових актів. Винятковість - ніякий інший орган не має права здійснювати функцію правосуддя. 7. Поняття та ознаки правосуддя.Правосуддя - вид державної діяльності яких здійснюється уповноваженими на те органами (судами) по розгляд і вирішення кримінальних, цивільних, господарських, адміністративних справ та адміністративних проваджень у відповідній до чинного законодавства і в процедурній формі, із застосуванням у разі потреби державного примусу з метою захисту прав і свобод людини і громадянина, інтересів держави та юридичних осіб. Загальні ознаки: соціальний характер влади структура владних відносин цілеспрямованість влади вольовий характер влади регулює та організаційне призначення примусовий характер влади Специфічні ознаки: об'єктивність легітимність нормативність особлива предметна сфера ситуативний характер 1.Основні ознаки судової влади. 2.Published by Lada on Вс, 10/12/2008 - 21:29 3.Судова влада, як самостійна й незалежна гілка державної влади, має свої ознаки, які розкривають її поняття, допомагають відокремити її від інших гілок державної влади. До цих ознак належать: 1. Судова влада здійснюється виключно спеціальними державними органами – судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається (ст. 124 Конституції України). Для здійснення судової влади закон наділяє суди усіма необхідними повноваженнями. Судові рішення є обов’язковими на всій території України. 2. Судова влада в Україні належить судам, які складають єдину судову систему. Судова система, згідно з положеннями Конституції України та Закону України „Про судоустрій” представлена судами загальної юрисдикції та Конституційним Судом України. Судову владу можуть здійснювати тільки суди, що входять в судову систему України. Згідно зі ст. 2 Закону України „Про судоустрій” головними задачами усіх судів є захист гарантованих Конституцією України і законами прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства та держави. Згідно зі ст. 18 Закону України „Про судоустрій”, єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується єдиними засадами організації та діяльності судів, єдиним статусом суддів, обов’язковими для всіх судів правилами судочинства, забезпечення Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції, єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності суддів, фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України, вирішенням питань внутрішньої діяльності суддів органами судійського самоврядування. 3. Суди є правозастосовчими органами. Вирішення судом справи означає, що суд застосовує норми матеріального права (кримінального, цивільного, адміністративного та ін.) до конкретного правовідношення, яке було предметом розгляду в судовому засіданні та виносить на їх основі мотивоване рішення (вирок). 4. Судова влада здійснюється на основі та в чіткій відповідності з вимогами процесуального закону. Саме процесуальний закон детально регламентує порядок розгляду справ в суді, гарантує дотримання прав та законних інтересів усіх учасників судового засідання. 5. Участь представників народу в здійсненні правосуддя –важлива риса судової влади. У відповідності з положеннями, закріпленими в ст. 124 Конституції України та ст. 5 Закону України „Про судоустрій в Україні” народ безпосередньо приймає участь в здійсненні правосуддя через народних засідателів та присяжних. 6. Владний характер повноважень суду – одна з обов’язкових ознак судової влади. Вимоги та розпорядження суддів при здійсненні ними своїх повноважень обов’язкові для усіх без винятку державних органів, організацій, інших юридичних осіб, громадян. Вироки, рішення, постанови суду є актами застосування норм права і повинні виконуватися на всій території України, є обов’язковими для усіх осіб, що приймають участь у судовому процесі. 7. Виконання вимог суду і виконання його рішень забезпечується силою держави. В разі необхідності відповідні органи та посадові особи можуть застосовувати відповідні заходи для реалізації рішень та вимог суду. В державному механізмі функціонують спеціальні органи та посадові особи, в обов’язок яких входить виконання судових рішень: державні виконавці, кримінально – виконавчі інспекції Управління державного департаменту України з питань виконання покарань, органи міліції, адміністрація державних органів та установ, адміністрація підприємств, установ організацій. 8. Самостійність та незалежність судової влади. Під незалежністю судової влади слід розуміти те, що суди здійснюють свої функції без втручання кого – не будь у свою діяльність. При здійсненні правосуддя вони не залежать від органів законодавчої та виконавчої влади; від інших органів, організацій, партій та рухів, посадових осіб; від позицій сторін в судовому процесі; від висновків органів досудового слідства і прокурора; від будь – яких інших осіб. Рішення суду не потребують якого – не будь подальшого ухвалення. 8. Система принципів правосуддя.Принципи правосуддя - норми найбільш загального характеру, які визначають місце судової влади в системі єдиної державної влади, побудова її основних інститутів і направлена на реалізацію завдань, що стоять перед судовою владою. 1. Інституційні принципи - фіксують загальні відносини. Які виникають при реалізації судової влади в суспільстві. справедливості паритетності законності доступності незалежності процедурність 2. Організаційні принципи стосуються відносин. Виникли при судовому розгляді справ. Єдність судової системи і статусу судейського територіальність спеціалізація інстанційність незалежність недоторканість незмінність суддів професіоналізм суддівського корпусу 3. Функціональні принципи - звернені до відносин, які виникають з приводу організації судової системи, структури, статусу суддів. Принцип мови судочинства (ст.12) гласності (ст.11) колегіального та одноособового розгляду справи (ст.15) участі народу (ст.5 п.3) змагальності презумпція невинності (ст. 62 КУ) право на захист оскарження судового рішення обов'язковість судового рішення (ст.13) Що ж таке принципи правосуддя? Демократичні основи (принципи) правосуддя – це закріплені в Конституції та інших законах України ідейно-політичні, керівні, правові положення, які визначають природу, демократичну суть правосуддя, структуру основних інститутів, спрямованих на досягнення мети, що стоїть перед ним. З розвитком держави система принципів правосуддя може змінюватися. Деякі з них набувають нового змісту, з’являються нові. Чітке дотримання принципів правосуддя забезпечує повний, об’єктивний, всебічний розгляд справ судами. Принципи правосуддя становлять єдину, цілісну, взаємопов’язану і взаємозалежну систему. Тому порушення будь-якого одного принципу тягне за собою порушення інших. До складу діючої системи принципів правосуддя входять такі принципи: · законності; · здійснення правосуддя лише судом; · незалежності суддів і підкорення лише закону; · здійснення правосуддя на рівних правах громадян перед законом і судом; · змагальності та рівноправності сторін; · відкритого розгляду справ в усіх судах, гласності судового процесу та його повного фіксування технічними засобами; · забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист; · презумпції невинності; · державної мови судочинства; · підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; · забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішень суду, крім випадків, встановлених законом; · обов’язковості рішень суду. Принцип законності означає, що організація і діяльність судів здійснюється, насамперед, на основі Конституції України, Конституції Автономної Республіки Крим і законів, тобто актів, прийнятих вищим органом законодавчої влади – Верховною Радою України. Підзаконні акти застосовуються в судовій сфері у випадках, передбачених законодавством, і в тому випадку, якщо вони не протирічать закону. Принцип законності правосуддя вимагає від судів, щоб у кожному винесеному у справі вироку чи рішенні було конкретне посилання на відповідну норму закону з обґрунтуванням, чому саме ця, а не інша норма права застосована судом у зазначеній справі. Вирок чи рішення буде вважатися незаконним і підлягає скасуванню вищестоящою судовою інстанцією, якщо відсутні конкретні посилання на закон, не мотивовано його застосування або застосовано не той закон. Принцип здійснення правосуддя лише судом означає, що правосуддя в Україні здійснюється винятково судом і жодний інший орган держави, громадської організації не має права здійснювати правосуддя, засуджувати чи виправдовувати осіб, які притягуються до відповідальності, та застосовувати заходи державного примусу. Делегування функцій судів, привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Цей принцип закріплений у Конституції України, у розгорнутих положеннях кримінального, кримінально-процесуального законодавства і послідовно втілюється в життя. Принцип незалежності суддів і підкорення лише закону означає, що: · судді у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежними, підкоряються лише закону і нікому не підзвітні; · гарантії незалежності суддів встановлюються Конституцією України, Законом “Про статус суддів”; · держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення суддів і судів. Будь-яке втручання в діяльність суддів при здійсненні правосуддя недопустиме і тягне відповідальність згідно з діючим законодавством. Незалежність суддів забезпечується: · встановленим законом порядком обрання, призначення, зупинення їх повноважень та звільнення з посади; · особливим порядком присвоєння військових та цивільних класних чинів; · передбаченою законом процедурою здійснення правосуддя; · таємницею прийняття судового рішення і забороною її розголошення; · забороною під загрозою відповідальності втручання у здійснення правосуддя; · відповідальністю за неповагу до суду чи судді; · правом судді на відставку; · недоторканістю суддів; · створенням необхідних організаційно-технічних та інформаційних умов для діяльності судів; · матеріальним та спеціальним забезпеченням суддів відповідно до їх статусу; · особливим порядком фінансування судів; · системою органів судівського самоврядування. Усі державні органи, установи та організації, органи місцевого і регіонального самоврядування, громадяни та їх об’єднання зобов’язані поважати незалежність судових органів і не посягати на неї. Гарантії незалежності судді, включаючи заходи його правового захисту, матеріального і соціального забезпечення, передбачені Законом “Про статус суддів”, поширюються на всіх суддів України і не можуть бути скасовані чи обмежені іншими нормативними актами України та Автономної Республіки Крим. Принцип здійснення правосуддя на рівних правах громадян перед законом і судом означає застосування судом норм права однаково щодо всіх громадян незалежно від походження, посадового, соціального чи майнового стану, статі, мови, освіти, расової, національної належності, ставлення до релігії, місця проживання та інших обставин. Принцип змагальності та рівноправності сторін закріплений у ст. 126 Конституції України. Його суть полягає у встановлених законом і забезпечених судом рівних можливостях сторін реально використовувати процесуальні засоби захисту своїх інтересів в умовах загального порядку судового розгляду справ. Якщо одній стороні надаються конкретні процесуальні права, то закон наділяє аналогічними правами іншу сторону і покладає на них рівні процесуальні обов’язки. Принцип відкритого розгляду справ в усіх судах означає, що судові засідання проводяться відкрито з наданням реальної, рівної можливості усім громадянам бути присутнім при судовому розгляді справ та фіксувати його хід шляхом застосування фото-, відеозаписів. Такий розгляд справ впливає на якість здійснення правосуддя. Суд здійснює виховний вплив на самих учасників судочинства та всіх присутніх. У відкритому процесі суд діє під контролем народу, що підвищує його відповідальність за об’єктивне і законне вирішення справи. Разом з тим, законом чітко визначені випадки, коли справи повинні розглядатися на закритих судових засіданнях. При конституційному судочинстві – якщо це суперечить інтересам держави. При розгляді кримінальних справ: · з метою нерозголошення державної таємниці; · про злочини осіб, які не досягли 16 років; · про статеві злочини; · якщо цього вимагають інтереси забезпечення безпеки свідків, потерпілих, підсудних, членів їх сімей, близьких родичів та інших осіб. При розгляді цивільних справ: · з метою охорони державної таємниці; · для забезпечення таємниці усиновлення; · з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі. Принцип забезпечення підозрюваному, обвинуваченому, підсудному права на захист закріплений у ст. 129 Конституції та конкретних статтях Кримінально-процесуального кодексу України. Його суть полягає в тому, що на органи, посадових осіб, які проводять дізнання, попереднє слідство, на суд покладається обов’язок реалізувати право підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на захист. Їм надається можливість реалізовувати свої права шляхом залучення захисників, функції яких виконують професійні адвокати. Принцип презумпції невинності означає, що ніхто не може бути визнаним винним у здійсненні злочину, а також притягнутий до кримінальної відповідальності не інакше, як за вироком суду і відповідно до закону. Це означає, що обвинувачений (підсудний) вважається невинним до тих пір, доки його вина не буде доведена у передбаченому законом порядку і встановлена вироком суду, що вступив у законну силу. Презумпція невинності – об’єктивне правове положення, а не суб’єктивна думка слідчого чи прокурора, які пред’являють звинувачення, розслідуючи справу, можуть і повинні бути переконані у своїй правоті. Презумпція невинності передбачає: · обов’язковість доведення вини обвинуваченого (підсудного) покладається на особу, яка проводить дізнання, слідчого, прокурора, суд; · будь-який не усунений сумнів у невинності трактується на користь обвинуваченого (підсудного); · винність, не доведена у юридичному розумінні, дорівнює доведеній невинності. Таким чином, обвинувальний вирок не може грунтуватися на припущеннях, усі не усунені судом протиріччя, сумніви повинні тлумачитись на користь підсудного. Принцип державної мови судочинства полягає в тому, що судочинство в Україні здійснюється державною (українською) мовою. Разом з тим, законом визначено, що в тих місцях, де проживає переважна більшість громадян іншої національності, судочинство може здійснюватися рідною мовою цього населення. Цей принцип гарантує права усіх учасників судочинства, якщо вони не володіють мовою, на якій ведеться судочинство. Це виражається в тому, що: · їм надається право на ознайомлення з усіма матеріалами та участь у судових засіданнях через перекладачів; · право виступати в суді рідною мовою; · обвинуваченому слідчі та судові документи вручаються у будь-якому випадку в письмовому перекладі рідною мовою чи мовою, якою він володіє, а іншим особам, які беруть участь у справі, – за їх вимогою. Принцип підтримання державного обвинувачення в суді прокурором полягає в тому, що прокурор у судовому розгляді підтримує функцію державного обвинувачення протягом усього розгляду справи, користуючись при цьому рівними правами з іншими учасниками процесу. Прокурор виступає від імені держави, бере активну участь у дослідженні доказів, висловлює свою думку щодо застосування кримінального закону, міри покарання щодо підсудного або обгрунтовує відмову від обвинувачення. Принцип апеляційного та касаційного оскарження рішень суду закріплений у ст. 129 Конституції України. Він полягає в тому, що учасники судочинства (підсудні, потерпілі та інші) мають право у встановлений законом термін оскаржувати рішення суду. Рішення суду, які в установленому законом порядку набрали законної сили, є обов’язковими для виконання органами, установами, організаціями, посадовими особами, громадянами на всій території України. Судочинство в Україні у визначених законом випадках проводиться як одноособово суддею, так і колегіально у складі кількох суддів та народних засідателів. 9. Принцип здійснення правосуддя тільки судом.Відповідно до статті 5 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україну здійснюється тільки судом. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускається. Особи. Привласнили функції суду, несуть відповідальність, що встановлена законом. Народ бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. 10. Принцип здійснення правосуддя на засадах рівності громадян перед законом і судом.Стаття 9. Рівність перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак. 11. Принцип незалежності судів і підпорядкованості їх лише закону.Стаття 6. Самостійність судів 1. Суди здійснюють правосуддя самостійно. Здійснюючи правосуддя, суди незалежні від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції (254к/96-ВР) і законів України, забезпечуючи при цьому верховенство права. 2. Звернення до суду громадян, організацій чи посадових осіб, які відповідно до закону не є учасниками судового процесу, з приводу розгляду конкретних справ судом не розглядаються, якщо інше не передбачено законом. 3. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів в будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою завдання шкоди авторитету суддів чи впливу на неупередженість суду забороняється і тягне за собою відповідальність, встановлену законом. 4. Для вирішення питань внутрішньої діяльності судів Відповідно до цього Закону діє суддівське самоврядування. 12. Принцип гласності та відкритості судового процесу та його повного фіксування технічними засобами.Гласність судового процесу - конституційний принцип, який дає можливість усім громадянам, які не є учасниками процесу по тому чи іншому судовій справі, бути присутнім при його розгляді. Це забезпечує демократизм правосуддя: яка надається громадянам можливість перебувати в приміщенні, де відбувається розгляд цивільної чи кримінальної справи, сприяє реалізації контролю за правосуддям, дисциплінує суд, змушує його більш відповідально ставитися до вирішення виникаючих питань як по суті так і за формою. Стаття 11. Гласність і відкритість судового процесу 1. Ніхто не може бути обмежений у праві на отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Кожен, хто не є стороною у справі, має право на вільний доступ до судового рішення в порядку, встановленому законом. 2. Розгляд справ у судах відбувається відкрито, крім випадків, встановлених процесуальним законом. Учасники судового процесу та інші особи, присутні на відкритому судовому засіданні, можуть використовувати портативні аудіотехнічні засоби. Проведення в залі судового засідання фото-і кінозйомки, відеозапису, а також транслювання судового засідання допускається за рішенням суду. 3. Розгляд справи в закритому судовому засіданні допускається за вмотивованим рішенням суду у випадках, передбачених процесуальним законом. 4. При розгляді справ перебіг судового процесу фіксується технічними засобами в порядку, встановленому процесуальним законом. Разом з тим, законом чітко визначені випадки, коли справи повинні розглядатися на закритих судових засіданнях. При конституційному судочинстві – якщо це суперечить інтересам держави. При розгляді кримінальних справ: · з метою нерозголошення державної таємниці; · про злочини осіб, які не досягли 16 років; · про статеві злочини; · якщо цього вимагають інтереси забезпечення безпеки свідків, потерпілих, підсудних, членів їх сімей, близьких родичів та інших осіб. При розгляді цивільних справ: · з метою охорони державної таємниці; · для забезпечення таємниці усиновлення; · з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, які беруть участь у справі 13. Принцип змагальності сторін та свободи в наданні ними суду доказів і доведення перед судом їх невинності.Змагальність (п. 4 ст. 129 Конституції) полягає в забезпеченні широкої можливості сторонам, іншим особам, які беруть участь у справі, відстоювати свої права та інтереси, свою позицію у справі, свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, зміст принципу змагальності складають права і обов'язки сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, в сфері судового доказування; принцип змагальності визначає змагальну форму цивільного судочинства - такий процесуальний порядок, який би сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість активно захищати особисті права та інтереси, права та інтереси інших осіб і держави. Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який зобов'язаний надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'яснювати їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні їх права і за їх клопотанням сприяти у витребуванні доказів (статті 15, ЗО ЦПК) тощо д. Отже, принцип змагальності виступає процесуальною гарантією всебічного, повного і об'єктивного встановлення дійсних обставин справи, прав і обов'язків сторін. Ця засада полягає в тому, що в судовому засіданні ведуть між собою процесуальний спір дві сторони: в кримінальному судочинстві - сторона обвинувачення й сторона захисту, в цивільному судочинстві - позивач і відповідач. Кожна зі сторін відстоює свою правову позицію за допомогою тих засобів, які передбачено процесуальним законом. Так, зокрема, в цивільному судочинстві кожна зі сторін має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. У кримінальному судочинстві суд, прокурор, слідчий і особа, яка проводить дізнання, не мають права перекладати обов'язок доказування на обвинуваченого. Змагальність забезпечує рівні процесуальні можливості учасників процесу щодо подання доказів, їх дослідження й заявлення клопотань, а отже виступає гарантією всебічного, повного й об'єктивного дослідження обставин справи й винесення законного, обгрунтованого та справедливого рішення. У процесі реалізації засади змагальності завжди постає питання про доступність правосуддя. Конституцією України (ст. 124) передбачено, що юрисдикцію судів поширено на всі правовідносини, які виникають у державі. Це фактично означає, що до компетенції судів може належати будь-яка справа. 14. Принцип презумпції невинуватості.Згідно зі ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Презумпція невинності має декілька правил: 1) обов'язковість доведення вини обвинуваченого покладається на обвинувачів (на особу, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора); 2) будь-які сумніви у винності тлумачаться на користь обвинуваченого; 3) доведення вина в юридичному розумінні дорівнює доведеною невинності. Принцип презумпції невинуватості тісно пов'язаний з принципом забезпечення обвинуваченому права на захист. Обвинуваченого наділені широкими правами для захисту від пред'явленого обвинувачення, органи ж держави - слідчий, прокурор, суд - зобов'язані забезпечити ці права саме тому, що до винесення вироку обвинувачений вважається невинним. Принцип презумпції невинуватості-це конституційно-правове положення, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину, доки її вину не буде доведено в передбаченому законом порядку та встановлено обвинувальним вироком суду (ч. 1 ст. 62 Конституції України; ч. 2 ст. 15 КПК України). Положення, що розкривають зміст цього принципу в кримінальному процесі: 1) визнати особу винною у вчиненні злочину може тільки суд (ч. 2 ст. 15 КПК України); 2) особа вважається невинуватою у вчиненні злочину та не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; 3) ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обов'язок доведення вини обвинуваченого у вчиненні злочину покладено на орган дізнання, слідчого, прокурора (ч. 2 ст. 62 Конституції України, ч. 2 ст. 22 КПК України); 4) ненадання обвинуваченим доказів своєї невинуватості чи відмову обвинуваченого давати показання за жодних обставин не можна розглядати як доказ його вини; 5) затримання особи за підозрою у вчиненні злочину чи притягнення до участі у справі як обвинуваченого, застосування до неї запобіжного заходу, зокрема і взяття під варту, не повинні розцінюватись як доказ її вини чи покарання винного; 6) обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, отриманих незаконним шляхом, а також на припущеннях; 7) усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Конституції України); 8) недоведена винуватість у вчиненні злочину юридично дорівнює доведеній невинуватості особи; 9) до остаточного вирішення кримінальної справи й офіційного визнання особи винною у вчиненні злочину обвинувальним вироком суду з обвинуваченим не можна поводитися як із винним, а також публічно, в засобах масової інформації чи офіційних документах стверджувати, що він є злочинцем. Винятків цей принцип не має. 15. Принцип державної мови судочинства.Принцип державної мови судочинства-це конституційно-правове положення, згідно з яким судочинство в Україні провадиться українською (державною) мовою (ст. 10 Конституції України; ст. 19 КПК України; статті 3, 18 3акону України „Про мови в Україні"; ст. 10 Закону України „Про судоустрій України"). Закріплюючи цей принцип в Загальній частині КПК, законодавець керувався перш за все міркуванням про те, щоб провадити судочинство мовою держави, від імені якої проголошується вирок, а також зробити доступним кримінальний процес населенню даної місцевості, тобто гласним, відкритим. Зміст принципу державної мови судочинства визначається такими положеннями: - особам, що беруть участь у справі та не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою та користуватися послугами перекладача (ч. 2 ст. 19 КПК України; ч. 3 ст. 18 Закону України „Про мови в Україні"); - слідчі та судові документи вручають: 1) особам, які беруть участь у справі, на їхню вимогу, в перекладі рідною мовою чи іншою мовою, якою вони володіють (ч. 4 ст. 18 Закону України „Про мови в Україні"); 2) обвинуваченому - незалежно від його вимоги (ч. 3 ст. 19 КПК України). Письмово перекладаються тільки ті документи, щодо яких законом передбачена необхідність їх вручення. Зокрема, для обвинуваченого перекладаються копії: постанови про притягнення його як обвинуваченого; обвинувального висновку; постанови про закриття щодо нього кримінальної справи; вироку. Решту документів перекладають усно. Хто є особою, що не володіє мовою судочинства, закон не встановлює. Це поняття є оціночним і його визначає посадова особа, що веде процес. У будь-якому разі особа вважається такою, що володіє мовою, якщо вона її розуміє та вільно висловлюється нею. Порушення права обвинуваченого користуватися рідною мовою чи мовою, якою він володіє, та допомогою перекладача є суттєвим порушенням кримінально-процесуального закону й тягне за собою безумовне скасування вироку або постанови у справі (п. 4 ч. 2 ст. 370 КПК України). Кримінальна справа підлягає поверненню для провадження додаткового розслідування, якщо порушено вимоги ст. 19 КПК України стосовно забезпечення обвинуваченого, що не володіє мовою, якою провадиться слідство, перекладачем. Винятки з принципу: 1) судочинство може провадитися мовою більшості населення певної місцевості, тобто в роботі органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, розташованих у місцях проживання більшості громадян інших національностей (міста, райони, сільські та селищні Ради, сільські населені пункти, їх сукупність), можуть використовуватися, поряд з українською, і їхні національні мови (ч. 2 ст. 19 КПК України, ч. 2 ст. 3 і ч. 2 ст. 18 Закону України „Про мови в Україні"); 2) якщо громадяни іншої національності, що становлять більшість населення зазначених адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів, не володіють у належному обсязі національною мовою чи якщо в межах цих адміністративно-територіальних одиниць, населених пунктів компактно проживає кілька національностей, жодна з яких не становить більшості населення певної місцевості, у роботі названих органів може використовуватись українська мова чи мова, прийнята для всього населення (ч. 3 ст. 3 і ч. 2 ст. 18 Закону України „Про мови в Україні"). 16. Поняття судової системи України, її характеристика.Судова система - організаційна частина судової влади. Суди наділені певною компетенцією, а судді та інші працівники судів - певними повноваженнями. Судову систему України складають суди загальної юрисдикції і Конституційний суд України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної в порядку, встановленому законом. Створення надзвичайних і особливих судів не допускається. Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди апеляційні суди вищі спеціалізовані суди Верховний суд України Діяльність ланок судової системи визначається тим, які функції виконує суд залежно від стадії розгляду справи. Судова інстанція - це стадія розгляду справи в суді з певною компетенцією. Справи в судах розглядаються в першій інстанції, другій інстанції - апеляційної та третьої інстанції - касаційній. Справи можуть переглядатися в порядку виключного провадження. Характерними ознаками судової системи України є її пристосованість до адміністративно - територіального устрою, різні рівні виробництва, стабільність і єдність. Перегляд судових рішень в порядку виключного провадження – заключна, восьма стадія кримінального процесу. На цій стадії проводиться перегляд судових рішень, що набрали законної сили, внаслідок нових обставин, а також неправильного застосування кримінального закону та істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які істотно вплинули на правильність судового рішення. 17. Історія розвитку судової системи. Суд - невід'ємний інститут стабільного функціонування будь-якої людської спільності і на території Україні існував з давніх пір. Слово "суд" вживається вперше в статуті князя Володимира, сина Святослава, "Про десятинах, судах і людях церковних" 11 століття. "Руською правдою" Ярослава Мудрого (1015г.) встановлено порядок та місце судочинства, згідно з яким місцем суду був княжий двір. А правосуддя вершив князь. За часів правління Ярослава дітей була скасована кровна помста. У 1497 році в Московській Русі був прийнятий перший Судебник. За часів Богдана Хмельницького гетьман мав владу верховного судді. За результатами судової реформи 1864 року судова влада була розділена на дві гілки - місцеву юстицію у вигляді світових суддів і загальні суди. У 1868 був введений суд присяжних. У 1867 році в Харкові відкрито округ судів, до яких належали Харківська, Курська, орловський і Воронезька губернії. У 1917 році з'їзд українських юристів визнав необхідним те, що судову систему України повинен очолити вищий крайовий суд і вона повинна бути незалежною від російської. Згідно реформи 1922 року нижча ланка судової системи складали народні суди, друге - губернські суди, які виконували функцію апеляційної та касаційної інстанції. Очолював судову систему Верховний суд УРСР. У 1930 році були ліквідовані територіальні округи, і замість окружних судів створені міськрайонні. У 1932 році впроваджено обласне адміністративно-територіальний поділ, і міськрайонні суди перетворені в обласні. Останнім етапом розвитку судової системи стало введення ЗУ "Про судоустрій і статус суддів". Суд як невід’ємний інститут стабільного функціонування будьякої більшменш організованої людської спільноти на теренах сучасної України існував з давніх часів. Але саме слово «суд» згадується вперше у Статуті князя Володимира, сина Святослава «О десятинах, судах й людях церковних», поява якого датується приблизно початком ХІ століття. Започаткування збірника давніх законів під назвою «Руська правда» належить Ярославу Мудрому (під словом «правда» розумілось те, що є правильним, тобто істина, справедливість, чесність). У першій чверті ХІ століття князь Ярослав визнав за необхідне заснування правил, які б врегульовували відносини, що існували у суспільстві. У 1015 р. складається найдавніша редакція «Руської правди», яка спочатку мала назву «Устав Ярослава», у 1072 р. сини Ярослава укладають «Правду Ярославичей». Третя редакція «Руської правди» («Пространна правда») зберегла положення двох перших у новій редакції і була доповнена, говорячи мовою сучасної системи права, нормами цивільного, кримінального права і процесу. «Руська правда», яку М. С. Грушевський вважав кодексом, визнана основою законодавства держави Київської Русі. Основний зміст і мета «Ярославової правди» — врегулювання випадків образ і шкоди, завданої одними особами іншим. За такі злочини як вбивство, каліцтво, побої надавалася помста. Якщо помсти не було, тоді сплачувалася князеві віра, яка залежала від характеру та стану ображеного. В цих законах відбився характер існуючого в той час укладу суспільства. Оскільки його підґрунтя складала громада, саме вона сплачувала князеві віру (так звану дику віру), коли на її землі було вчинено вбивство, але на вбивцю не подано позову. «Руська правда» встановлювала порядок і місце судочинства. За нею місцем суду був княжий двір, а головною особою, яка здійснювала правосуддя, — князь. Однак передбачалося, що князь міг доручити проведення суду призначеним ним особам. Існувала можливість у визначених випадках вирішувати справу через залучення дванадцятьох обраних осіб, які й розглядали та вирішували питання про винність особи, а право призначення кари передавали судді. За правління дітей Ярослава однією з найважливіших змін було скасування помсти за вбивство, натомість запроваджувалося покарання у вигляді сплати вір. Але найсуттєвіші статті, що врегульовували відносини, які сучасною мовою звуться цивільноправовими, були внесені за Володимира Мономаха. Питання торговельного обігу, боргових зобов’язань, неспроможності тощо, а також постанови про спадщину — все це частина того історичного надбання, яке ми маємо завдяки Володимиру Мономаху. Місцем суду поряд з княжим двором був і торг, тобто був суд як княжий, так і народний (вічовий). Княжий суд керувався правилами «Руської правди», котрі, безумовно, були націлені на захист інтересів князя і не охоплювали усіх випадків, особливо тих, що виникали у народному середовищі. Тому вічовий суд переважно дотримувався давніх звичаїв й обрядів. Великі зміни відбулися у судовій системі за часів гетьмана Кирила Розумовського, який як людина європейськи освічена розумів, що суспільство в Гетьманщині стало дуже складним, щоб старшина здатна була виконувати в ньому одночасно судові, адміністративні та військові функції. Ним було розпочато виокремлення судовоадміністративної системи з військової. У полкових округах було засновано, окрім полкових, ще 20 судів повітових, і в кожному з них були суди: земський, гродський і підкоморський, тобто судова система мала становий характер. По сотнях залишилися сотенні суди, але до них належали тільки дрібні справи. А з найважливішими слід було звертатися до повітового суду. Найвищим судом був Генеральний суд, де окрім генеральних суддів обиралися також представники по одному від кожного полку.

До судової реформи 1864 р. здебільшого продовжувала існувати система судових органів, затверджених реформою 1775 р.

Підсумовуючи період Гетьманства,

За реформою 1864 р. судова система поділялася на дві гілки: місцева юстиція у вигляді мирових судів і загальні судові місця. Останні утворювали триланкову судову систему, нижній щабель якої складали окружні суди, другий щабель — судові палати, третій — сенат. Територіальна юрисдикція окружних судів і судових палат не співпадала з адміністративнотериторіальним устроєм Російської імперії, оскільки критерієм розподілу були не губернія чи повіт, а судовий округ. Судові Статути 1864 р. мали бути впроваджені протягом 7 років, але фактично ця робота розтягнулася майже на 30 років, хоча на території України завдяки високому рівню її правової культури положення Статутів були впроваджені одними з перших.

Так, незабаром після відкриття у 1866 р. касаційних департаментів Сенату та Санктпетербурзької й Московської судових палат на теренах України були відкриті:

— у 1867 р. — округ Харківської судової палати, до якого увійшли губернії: Харківська, Курська, Орловська і Воронезька, а також деякі повіти губерній Катеринославської (нині Дніпропетровської області) і Тамбовської. У 1869 р. до Харківського округу приєдналася й Полтавська губернія. Окружних судів на території Харківського судового округу діяло 9;

— на початку 1868 р. — округ Одеської судової палати, до якого увійшли губернії Херсонська, Катеринославська (за винятком повітів Бахмутського і Слов’яносербського, що були віднесені до харківського судового округу) і Таврійська. На території цього судового округу діяло 6 окружних судів;

— у 1886 р. — округ Київської судової палати, до якого увійшли губернії Київська, Подільська й Волинська. В окрузі спочатку було 3, а з часом 8 окружних судів.

Окружні суди в системі загальних судових міст були судами першої інстанції.

Судові палати були судами першої інстанції щодо певного кола справ і судами апеляційної інстанції щодо справ, що були розглянуті окружними судами по першій інстанції.

Сенат, судові функції якого налічували вже майже сторіччя, за реформою 1864 р. очолив усі знов утворені суди як верховний суд Імперії та вищий орган судового нагляду. Він був наділений повноваженнями касаційного суду — зовсім нової форми перегляду рішень, стисла суть якого була відображена у формулі: не вирішуючи справу за суттю в загальному порядку судочинства, наглядати за охороною точного й однакового застосування законів усіма судовими установами.

Але найсуттєвішою рисою судових статутів 1864 р. у сфері судоустрою і судочинства слід вважати запровадження суду присяжних. Він розглядався як певний чинник формування громадянського суспільства, але мав і суто утилітарне значення суду, котрий мав здійснювати правосуддя.

Через 25 років після прийняття Статутів цю проблему було вирішено у спосіб, який загальновизнано вважається відходом від закладених у Статутах принципів. Відповідно до актів «Про земських начальників» від 12 липня 1889 р. та «Правил про провадження судових справ, що підвідомчі земським начальникам і міським судам» від 29 грудня 1889 р. в усіх місцевостях земського представництва за винятком столиць, а також деяких перелічених великих міст (на Україні це Одеса та Харків) мирова юстиція була ліквідована, її замінили судовоадміністративні установи. Функції суду першої інстанції виконували земські дільничні начальники й міські судді; суду другої інстанції — повітові з’їзди, третьої — губернські присутності.

Законом від 15 червня 1912 р. «Про перетворення місцевого суду» був поновлений інститут мирових суддів, а сільський суд, який до того був судом особливим, включений в систему місцевої юстиції. Предметом юрисдикції цього суду були відносини, що виникали у сфері, яка була підвідомча селянському управлінню. Справи могли розглядатися у трьох інстанціях: функції першої виконував повітовий суд, функції другої інстанції — верхній сільський суд, функції третьої — мировий з’їзд.

В результаті Лютневої революції 1917 р. і пов’язаних з нею переворотів однією з державних інституцій, котру було піддано суттєвим змінам, була судова система, хоча в перші постреволюційні місяці судова система на Україні майже не відрізнялася від інших територій Росії, де Тимчасовий Уряд, ліквідувавши військовопольові суди, станові, особливі присутності, посади земських начальників, відновив діяльність мирових суддів, чим демонстрував відданість реформі 1864 р. Ще вісім місяців, до грудня 1917 р., хоча й формально, Сенат вважався вищим касаційним судом. Продовжували діяти окружні суди і судові палати. Але вже з кінця травня 1917 р. в повітах почали призначатися адміністративні судді, які розглядали спірні справи між державними органами, комісарами і громадськими організаціями. Відповідно при окружних судах створювалися адміністративні відділення.

З’їзд українських юристів, котрий відбувся 13–14 червня 1917 р., визнав за необхідне, що судову систему України має очолювати Вищий крайовий суд і вона має бути незалежною від російського уряду. З часом, після створення генерального комісаріату судових справ Центральна рада 10 листопада 1917 р. ухвалила постанову, підписану М. Грушевським: суд на Україні твориться іменем Української народної республіки. 2 грудня був створений Генеральний суд УНР, на який було покладено виконання повноважень суду касаційної інстанції, а також здійснення нагляду за судовими установами та особами судового відомства.

Функції судів апеляційної інстанції відповідно до Закону від 17 грудня 1917 р. виконували Харківський та Одеський апеляційні суди. Вони діяли згідно з правилами, встановленими Судовими статутами для судових палат з деякими відмінностями, обумовленими демократичними принципами побудови нової держави.

Зміна урядів у Києві кожен раз тягла за собою зміни у судовій системі, але вони у зв’язку з військовим становищем теж повністю не були реалізовані ані в часи Гетьманату, ані в часи Директорії.

В тій частині України, яку наприкінці 1917 р. — початку 1918 р. займали більшовики, теж вирішувалися питання створення нових владних інститутів, зокрема судів. Першим нормативним актом щодо суду була постанова Народного секретаріату Української республіки від 4 січня 1918 р. «Про утворення народного суду». Ним передбачалася ліквідація всієї попередньої судової системи і утворення місцевих народних судів: дільничних, повітових, міських, які розглядали справи колегіально у складі одного постійного судді і чотирьох чергових народних засідателів. Постанова не передбачала утворення другої інстанції, тому що рішення новостворених судів були остаточними, не піддавалися оскарженню і повинні були негайно виконуватись. Цією ж постановою передбачалось утворення робочих і селянських революційних трибуналів, рішення котрих також були остаточними, не оскаржувалися і виконувалися негайно. Після окупації України німецькими військами весною 1918 р. формування органів суду припинилося і було поновлено лише у лютому 1919 р. на підставі Тимчасового положення про народні суди і революційні трибунали. Народні суди розглядали справи або у складі одного постійного судді, або у складі одного судді і двох народних засідателів, або одного судді і шістьох народних засідателів. Вони розглядали усі цивільні та кримінальні справи, за винятком справ, підсудних революційним трибуналам.

Вироки народних судів вже можна було оскаржити до Ради (з’їзду) народних суддів, який утворювали всі народні судді конкретної місцевості. Суд другої інстанції переглядав рішення у касаційному порядку. Таким чином, Тимчасове положення нормативно закріпило відмову від апеляційного перегляду справ і запровадило касаційний порядок перегляду рішень як другу інстанцію.

Для розгляду скарг на вироки революційних трибуналів у складі Нарком’юста УРСР був створений Верховний касаційний суд, який з часом було реорганізовано у Верховний касаційний трибунал. Для розгляду особливо важливих справ, підсудних революційним трибуналам, при ЦВК УРСР був створений Верховний революційний трибунал.

Отже, на початковому етапі формування судової системи України радянського періоду для неї було характерним існування двох не пов’язаних між собою, паралельних судових гілок: народних судів і революційних трибуналів. Після завершення громадянської війни основною метою судової реформи було подолання організаційного відокремлення й утворення єдиної судової системи, що й було здійснено у Положенні про судоустрій УРСР від 16 грудня 1922 р. Воно передбачало, що військові й військовотранспортні трибунали входять до єдиної судової системи республіки, яка будувалася триланковою.

Нижчий щабель утворювали народні суди, які розглядали справи або одноособово суддею, або суддею і двома народними засідателями, а також військові та військовотранспортні трибунали.

Другу ланку складали губернські суди, що почали діяти замість губернських рад народних суддів. Вони виконували функції суду другої, касаційної інстанції відносно судів нижчого щабля, а також розглядали по першій інстанції особливо важливі справи, у тому числі ті, що були раніше підсудні ліквідованим губернським революційним трибуналам.

Очолював судову систему Верховний Суд УРСР, який був:

— судом касаційної інстанції відносно губернського суду;

— судом першої інстанції по справах, вилучених з компетенції нижчих судів;

— судом наглядової інстанції, тобто таким, який мав право скасовувати і змінювати вироки та рішення, що набрали законної сили, щодо всіх судів Української РСР.

Утворення у грудні 1922 р. СРСР потягло за собою низку змін у судовій системі України.

Поперше, був створений Верховний суд СРСР. Подруге, протягом декількох років поступово з судової системи України були вилучені військові трибунали, касаційною інстанцією котрих був визнаний Верховний Суд СРСР, для чого в ньому була утворена Військова колегія.

Верховний Суд СРСР, який в перші роки створення (1924 р.) мав повноваження, що не зазіхали на суверенітет республіканської судової системи, потім згідно Положення від 24 липня 1929 р. значно розширив компетенцію щодо нагляду за діяльністю Верховного суду УРСР (як і верховних судів інших республік), а з 10 липня 1934 р. взагалі отримав право безпосереднього перегляду, скасування та зміни вироків, рішень, ухвал верховних судів республік.

В часи «відлиги» було визнано за доцільне розширення компетенції республік у вирішенні окремих питань державного характеру. В судоустрої це проявилося у скороченні функцій судового нагляду Верховного Суду СРСР за діяльністю судових органів республік з одночасним розширенням наглядових функцій верховних судів республік. Це було закріплено в Положенні про Верховний Суд СРСР, яке передбачало, що він має право скасовувати і змінювати вироки, рішення і постанови лише верховних судів республік і лише у випадках, коли вони суперечать загальносоюзному законодавству або порушують інтереси інших республік.

Отже, судова система України за період з 1922 р. була єдиною, триланковою, її зміна відбувалась лише у зв’язку зі зміною адміністративнотериторіального устрою. У 1925 р. у зв’язку з ліквідацією губерній і створенням округів губернські суди були замінені окружними. Тому положенням від 25 жовтня 1925 р. була створена така система судів: народні суди, окружні, головний суд Автономної Молдавської РСР і Верховний суд Української РСР.

У 1930 р. були ліквідовані територіальні округи, у зв’язку з чим натомість окружних судів були утворені міжрайонні, які охоплювали декілька районів і виконували функцію попередніх окружних судів.

У 1932 р. в Україні було запроваджено обласний адміністративнотериторіальний поділ. Відповідно були внесені зміни і до судової системи — міжрайонні суди були перетворені на обласні.

До 1991 р. згідно чинного на той час Закону УРСР «Про судоустрій Української РСР» від 5 червня 1981 р. судову систему Української РСР складали: Верховний Суд УРСР, обласні суди, Київський міський суд, районні (міські) народні суди (ст. 20).

18. Конституційний суд України та система судів загальної юрисдикції.
Відповідно до ст. 125 Конституції України система судів загальної юрисдикції будується за принципами територіальності та спеціалізації.

Організаційні основи побудови системи судів загальної юрисдикції в України регламентуються гл. 3 Закону України “Про судоустрій України”. Згідно зі ст. 18 Закону України “Про судоустрій України” систему судів загальної юрисдикції становлять:

• місцеві суди;

• апеляційні суди, Апеляційний суд України;

• вищі спеціалізовані суди;

• Верховний Суд України.

Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Єдність системи судів загальної юрисдикції забезпечується:

• єдиними засадами організації та діяльності судів;

• єдиним статусом суддів;

• обов’язковістю для всіх судів визначених законом правил судочинства;

• забезпеченням Верховним Судом України однакового застосування законів судами загальної юрисдикції;

• обов’язковістю виконання на території України судових рішень;

• єдиним порядком організаційного забезпечення діяльності судів;

• фінансуванням судів виключно з Державного бюджету України;

• вирішенням питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування.

Отже, виходячи з конституційної норми побудови системи судів загальної юрисдикції за принципами територіальності та спеціалізації, в Україні створюються загальні та спеціалізовані суди окремих судових юрисдикцій. Військові суди належать до загальних судів і здійснюють правосуддя у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, створених відповідно до закону. Спеціалізованими судами є господарські, адміністративні та інші суди, визначені як спеціалізовані.

Згідно із законом у судах різних судових юрисдикцій може запроваджуватися спеціалізація суддів з розгляду конкретних категорій справ цієї юрисдикції.

Суди загальної юрисдикції утворюються і ліквідуються Президентом України відповідно до Закону України “Про судоустрій України” за поданням Міністра юстиції України, погодженим з Головою Верховного Суду України або головою відповідного вищого спеціалізованого суду.

Підставами для утворення чи ліквідації суду є зміна адміністративно-територіального устрою, передислокація військ або реорганізація Збройних Сил України, зміна системи судів, а також інші передбачені законом підстави.

Кількість суддів у судах визначається Президентом України за поданням Голови Державної судової адміністрації України, погодженим з Головою Верховного Суду України чи головою відповідного вищого спеціалізованого суду з урахуванням обсягу роботи суду і в межах видатків, затверджених у Державному бюджеті України на утримання судів.

Залежно від обсягу наданих їм законом повноважень суди загальної юрисдикції можуть діяти як суди першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

Суди першої інстанції — це суди, які розглядають справу і вирішують її по суті своїм вироком, рішенням чи постановою. Судами першої інстанції є місцеві загальні суди, місцеві господарські та місцеві адміністративні суди. Як суди першої інстанції справи, що віднесені законом до їх підсудності, можуть розглядати також апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд Військово-Морських Сил (ВМС) України.

Суди апеляційної інстанції — це суди, які за апеляційною скаргою чи апеляційним поданням перевіряють законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, якщо це рішення не набрало законної сили. Як суди апеляційної інстанції діють апеляційні суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, апеляційні військові суди регіонів, апеляційний суд ВМС України, апеляційні господарські та адміністративні суди, Апеляційний суд України.

Суди касаційної інстанції — це суди, які за касаційною скаргою чи касаційним поданням перевіряють законність і обґрунтованість судових рішень, які набрали законної сили. У касаційному порядку справи переглядають, вищі спеціалізовані суди України, судові палати та військова судова колегія Верховного Суду України.

19. Принципи територіальності, спеціалізації та інстанційності в побудові системи судів загальної юрисдикції.
Згідно зі ст. 17 Система судів загальної юрисдикції відповідно до
Конституції України (254к/96-ВР) будується на принципах
територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Принцип територіальності означає, що всі особи, які вчинили злочини на території України, незалежно від громадянства несуть відповідальність за КК України. Дія кримінального закону поширюється на територію України; континентальний шельф; виняткову економічну зону, а також на військово-повітряні і військово-морські судна незалежно від місця знаходження; цивільні повітряні та морські судна, приписані до порту України, якщо вони знаходяться у відкритому морі або повітряному просторі.
Спеціалізація ділиться на загальну (зовнішню), яка формує підсистему судів, і внутрішню (місцеві загальні, спеціалізовані загальні і т.д.)
Інстанційність при здійсненні судочинства забезпечує всім суб'єктам правовідносин право на судовий захист і є гарантією законності, виключає підпорядкованість місцевих судів апеляційним чи касаційним, завдяки принципу незалежності суддів, тобто не допускається вплив на внутрішні переконання суддів судів 1 інстанції.

20. Ланка судової системи і судова інстанція.
Поняття "ланка судової системи" пов'язане з колом повноважень, які покладені на ті чи інші судові органи. Суди, що становлять певну ланку системи, мають однакову предметну компетенцію, ті самі функції і в більшості випадків діють у межах територіальної одиниці, прирівняні один до одного за адміністративним положенням.
1 ланка: місцеві загальні, окружні адміністративні, місцеві господарські.
2 ланки: окружні апеляційні суди, адміністративні апеляційні суди і господарські апеляційні суди.
3 ланки: Вищий суд з розгляду адміністративних і кримінальних справ, ВАСУ, ВГСУ.
4 ланки: Верховний суд України.
Поняття "судова інстанція" пов'язане з характером конкретної діяльності суду по здійсненню правосуддя, позначає самостійну щабель, через яку проходить або може проходити конкретну справу в різних судах.
1 інстанції: розгляд справи вперше і по суті.
2 інстанція: апеляційна. Перегляд справи.
3 інстанцій: касаційна. Де переглядаються рішення, вироки судів 1 і 2 інстанції, а також судові рішення у зв'язку з ново виявленими обставинами і винятковими обставинами, або при неправильному застосуванні норм процесуального права, яке істотно вплинуло на правильність судового рішення.

21.Розгляд кримінальних і цивільних справ у суді першої інстанції.
У суді першої інстанції відбувається розгляд справи по суті, заслуховування фактичних обставин справи, сам процес ділиться на стадії:
судовий розгляд
судові дебати
винесення рішення
Змагальна форма процесу забезпечується активним процесуальним становищем суду, який зобов'язаний надавати процесуальну допомогу особам, які беруть участь у справі, роз'яснювати їх права та обов'язки, сприяти у здійсненні їх права і за їх клопотанням сприяти у витребуванні доказів (статті 15, ЗО ЦПК) тощо д.

22. Касаційне провадження.
Касаційне виробництво (лат. «cassatio» - скасування, знищення або франц «kasser» - зламати) - це сукупність процесуальних дій суду та інших учасників цивільного процесу спрямованих на перевірку законності судових рішень, що вступили в законну силу, з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційне провадження є однією з конституційних гарантій охорони прав, свобод і законних інтересів осіб в цивільному процесі. Адже завдяки йому учасники цивільного судочинства отримують можливість відстоювати свої права вже після набрання судовим рішенням законної сили, якщо є підстави сумніватися в законності останнього.
Аналіз змісту норм ЦПК дозволяє визначити риси, які є найбільш характерними для касаційного провадження у цивільному судочинстві України:
• касаційна скарга подається на судові рішення суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також рішення і постанови апеляційного суду, що набрали законної сили;
• подання касаційної скарги обумовлено неправильним, на думку особи, оскаржить рішення, застосуванням судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушенням норм процесуального права;
• суд касаційної інстанції, розглядаючи справу, вирішує тільки питання права, тобто юридичний бік справи;
• при розгляді справи в касаційному порядку суд не може встановлювати та / або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в спірному судовому рішенні або відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими;
• за результатами розгляду справи касаційний суд може направити справу на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, а в певних випадках також вирішити її по суті;
• розгляд справи в суді касаційної інстанції здійснюється з дотриманням загальних принципів судочинства.

23. Апеляційного провадження.
Апеляція (лат. appellatio - звернення) - звернення до вищестоящого (апеляційному) суду з метою перегляду постанови нижчестоящого суду, який розглянув справу.
Завдання апеляційного провадження визначені у ст. 301 ЦПК шляхом встановлення меж дій суду щодо перевірки судових рішень. Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. Він може встановлювати нові факти, досліджувати нові докази, але лише в тих випадках, коли визнає, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у їх прийнятті, або коли неможливість Їх подачі раніше зумовлена поважними причини нами.

1. Протягом десяти днів з дня отримання справи суддя-доповідач вчиняє такі дії:

1) з'ясовує питання про склад осіб, які беруть участь у

справі;

2) визначає характер спірних правовідносин та закон, який їх регулює;

3) з'ясовує обставини, на які посилаються сторони та інші особи, які беруть участь у справі, як на підставу своїх вимог і заперечень;

4) з'ясовує, які обставини визнаються чи заперечуються сторонами та іншими особами;

5) вирішує питання щодо поважності причин неподання доказів до суду першої інстанції;

6) за клопотанням сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання про виклик свідків, призначення експертизи, витребування доказів, судових доручень щодо збирання доказів, залучення до участі у справі спеціаліста, перекладача;

7) за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, вирішує питання щодо вжиття заходів забезпечення позову;

8) вчиняє інші дії, пов'язані із забезпеченням апеляційного розгляду справи.

2. Підготовчі дії, визначені пунктами 6-8 частини першої цієї статті, здійснюються за правилами, встановленими главою 3 розділу III цього Кодексу.

24. Перегляд кримінальних та цивільних справ за нововиявленими обставинами.
Нововиявлені обставини - такі обставини, які не були в Вдень суду під час безпосереднього судочинства.
При виявленні нових обставин або презумовані цих обставин суд має право відкрити провадження у справі, рішення по якому було вже прийнято.
Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути
переглянуті за нововиявленими обставинами.
Нововиявленими обставинами визнаються:
1) фальсифікація доказів, неправильність перекладу, а також
показань свідка, потерпілого, обвинуваченого, підсудного, висновку
і пояснень судового експерта, на яких ґрунтується вирок;
2) зловживання прокурора, дізнавача, слідчого чи суддів під
час провадження у справі;
3) всі інші обставини, які не були відомі суду при винесенні
судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими
обставинами доводять неправильність засудження або виправдання
підсудного.
Фальсифікація доказів, завідомо неправильний переклад,
завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, завідомо
неправильний висновок і пояснення судового експерта, зловживання
прокурорів, дізнавачів, слідчих і суддів є підставами для
перегляду судових рішень, що вступили в законну силу, в порядку
виключного провадження лише в тому випадку, якщо вони встановлені
вироком, що набрав законної сили, а при неможливості винесення
вироку - матеріалами розслідування. (Ст. 400-5 ККУ)

25. Перегляд справ Верховним Судом України.
Стаття 400-21 УКУ. Повноваження Верховного Суду України
За результатами розгляду справи більшістю голосів від складу
суду приймається одне з таких постанов:
про повне або часткове задоволення заяви;
про відмову в задоволенні заяви.
Судді, які не згодні з постановою, можуть висловити
окрему думку, яка додається до постанови.
Постанова Верховного Суду України є остаточною і не може бути
оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини
першої статті 400-12 цього Кодексу.
Стаття 400-20. Порядок розгляду справи Верховним Судом Україна Справа розглядається Верховним Судом України на його
засіданні.
Засідання Верховного Суду України є повноважним за умови
присутності на ньому не менше двох третин суддів від складу
Верховного Суду України, визначеного законом. У засіданні бере
участь Генеральний прокурор України або його заступник.
Відкриття судового засідання, роз'яснення його учасникам прав
і обов'язків, оголошення складу суду і роз'яснення права відводу
здійснюються за правилами глави 25 розділу III цього Кодексу.
Після проведення процесуальних дій, зазначених у частині
третьою цієї статті, та розгляду клопотань осіб, які беруть участь
у справі, суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі про зміст
вимог, викладених у заяві, яка надійшла до Верховного Суду
Україна, і результати проведених ним підготовчих дій.
Особа, яка подала заяву до Верховного Суду України, та особи,
приєдналися до неї, в разі їх прибуття у судове засідання повинні
право надати пояснення по суті заявлених вимог. Якщо такі заяви
подали обидві сторони, першою дає пояснення сторона обвинувачення.
Для з'ясування сутності норми кримінального закону, неоднаково
застосованої, можуть заслуховуватися пояснення представників
органів державної влади.
Неприбуття осіб, що беруть участь у справі і належним чином
повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, для участі в
судовому засіданні не перешкоджає судовому розгляду справи.
Після закінчення заслуховування пояснень осіб, зазначених у
частини п'ятої цієї статті, суд виходить до нарадчої кімнати для
постанову.
Нарада суддів проводиться з дотриманням вимог, передбачених
Стаття 322 і 325 цього Кодексу.
Термін розгляду справи Верховним Судом України не може
перевищувати одного місяця з дня відкриття провадження у справі.

26. Місцевий суд - основна ланка системи судів загальної юрисдикції.
Місцевий суд є основною ланкою в системі судів загальної юрисдикції. Це випливає насамперед з того, що суди саме цього рівня розглядають усі кримінальні, цивільні, господарські та адміністративні справи, за винятком тих, які віднесені законодавством до компетенції інших судів.
Принципи його організації та діяльності закріплено в Конституції, ЗУ "Про судоустрій і статус суддів" "та деяких інших нормативних актах.
Суд цього рівня утворюють у районі, місті та районах міста, а також на території міста і району - районний. У назві місцевого суду використовують назву населеного пункту, в якому він знаходиться.
Місцевими господарськими судами є господарські суди Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а місцевими адміністративними судами - окружні суди, які утворюють у округах відповідно до Указу Президента України.
До складу місцевого суду входять: судді місцевого суду, голова та заступник голови суду. У місцевому суді, в якому кількість суддів перевищує п'ятнадцять, може бути призначено більше одного заступника голови суду.
За своїми повноваженнями місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи, віднесені процесуальним законом до його підсудності.
Зокрема, місцеві загальні суди розглядають кримінальні та цивільні справи, а також справи про адміністративні правопорушення; місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності; місцеві адміністративні суди розглядають адміністративні справи, пов 'язані з правовідносинами у сфері державного управління та місцевого самоврядування (справи адміністративної юрисдикції), крім справ адміністративної юрисдикції у сфері військового управління, розгляд яких здійснюють військові суди.

27. Склад, порядок формування, повноваження місцевого суду.
Стаття 21. Види і склад місцевих судів
4. Місцевий суд складається з суддів місцевого суду, з числа
яких призначаються голова та заступник голови суду. У місцевому
суді, кількість суддів у якому перевищує п'ятнадцять, може бути
призначено не більше двох заступників голови суду.
Стаття 22. Повноваження місцевого суду
1. Місцевий суд є судом першої інстанції і розглядає справи,
віднесені процесуальним законом до його підсудності.
2. Місцеві загальні суди розглядають цивільні, кримінальні,
адміністративні справи, а також справи про адміністративні
правопорушення у випадках і порядку, передбачених процесуальним
законом.
3. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають
з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені
процесуальним законом до їх підсудності.
4. Місцеві адміністративні суди розглядають справи
адміністративної юрисдикції (адміністративні справи).
5. Підсудність окремих категорій справ місцевим судам, а
також порядок їх розгляду визначаються процесуальним законом.
Суди загальної юрисдкціі утворюються та ліквідуються Президентом України за поданням Міністра юстиції на основі пропозиції голови відповідного вищого спеціалізованого суду.
Місцезнаходження, територіальна юрисдикція і статус суду визначається з урахуванням принципів територіальності, спеціалізації та інстанційності.
Підставами для створення або ліквідації місцевого суду може послужити необхідність поліпшити доступність правосуддя або зміна адміністративно-територіального устрою.

28. Організація роботи в місцевому суді.
Належна організація роботи місцевого суду має велике значення для забезпечення виконання покладених на нього функцій. Завдання організувати роботу суду покладено на голову суду.
Голова суду розподіляє обов'язки між суддями, підбирає, приймає на роботу та звільняє з посади працівників, яких не обирають: консультантів, секретарів суду та судового засідання, завідувача канцелярії, діловода, архіваріуса т.д.
На завідувача канцелярією покладається: розподіл роботи між співробітниками канцелярії суду і контроль за виконанням ними своїх обов'язків; розподіл кореспонденції, що надійшла до суду, контроль за веденням документів первинного обліку, нарядів, обліку і реєстрації звернень громадян і юридичних осіб.
На секретарів суду покладають ведення діловодства по судових справах, зокрема: реєстрацію, облік і зберігання справ (кримінальних, цивільних, про адміністративні правопорушення та інших); ведення картотек, журналів, нарядів; оформлення документів щодо повернення вироків до виконання, рішень, постанов суду і контроль за одержанням повідомлень про виконання; підготовку і передачу до архіву закінчених виробництвом справ, картотек, журналів, нарядів і др. Секретар судового засідання виконує необхідну роботу при прийомі суддею громадян; викликає учасників процесу і свідків; перевіряє явку осіб, викликаних в судове засідання , і зазначає час перебування їх у суді; веде протоколи судових засідань, оформляє справи після їх розгляду; веде журнал судових засідань; виписує виконавчі листи по справах, в яких судом допущено негайне виконання рішень і т.д.
Консультант суду веде облік законодавства та узагальнення судової практики; інформує працівників суду про чинне законодавство та судову практику судів вищої інстанції; враховує окремі постанови і контролює їх виконання.
На архіваріуса суду покладають: ведення архіву; видачу копій судових документів по справах, є в архіві; облік і зберігання архівних справ та ін.

29. Види і склад апеляційних судів Україні.
Стаття 26. Види і склад апеляційних судів
1. У системі судів загальної юрисдикції діють апеляційні суди
як суди апеляційної інстанції з розгляду цивільних і кримінальних,
господарських, адміністративних справ, справ про адміністративні
правопорушення.
2. Апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних
справ, а також справ про адміністративні правопорушення є:
апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та
Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
3. Апеляційними судами з розгляду господарських справ,
апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, що утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.
4. До складу апеляційного суду входять судді, які мають стаж
роботи на посаді судді не менше п'яти років, з числа яких
призначаються голова та його заступники. В апеляційному суді,
кількість суддів у якому перевищує тридцять п'ять, може бути
призначено не більше трьох заступників голови суду.
5. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові
палати з розгляду окремих категорій справ в рамках відповідної
судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати,
який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про
освіти судової палати, її склад, а також про призначення
секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного
суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати
організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення
аналізу та узагальнення судової практики по справах, віднесених до
компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про
діяльність судової палати.

30. Структура, формування, повноваження судів другої ланки.
Суди другої ланки, тобто Апеляційні суди, формуються указом президента за поданням міністра юстиції.
Згідно зі ст. 26 апеляційними судами з розгляду цивільних, кримінальних справ та справ про адміністративні правопорушення є: апеляційні суди областей, апеляційні суди міст Києва та Севастополя, Апеляційний суд Автономної Республіки Крим.
Апеляційними судами з розгляду господарських справ,
апеляційними судами з розгляду адміністративних справ є відповідно апеляційні господарські суди та апеляційні адміністративні суди, що утворюються в апеляційних округах відповідно до указу Президента України.
Суд в апеляційному провадженні має право:
Ухвалити ухвалу про відхилення апеляційної скарги, апеляційного подання прокурора;
зупинити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, якщо встановлено порушення процесуального права, що перешкоджає суду апеляційної інстанції дослідити нові докази чи обставини, які не були предметом розгляду в суді першої інстанції;
Ухвалити ухвалу про скасування рішення суду першої інстанції і закрити провадження у порушеній справі або залишити заяву без розгляду;
Змінити рішення або постановити нове рішення по суті позовних вимог.
А також, при розгляді скарги суд апеляційної інстанції має право:
Відхилити скаргу;
Скасувати ухвалу і передати питання на розгляд суду першої інстанції;
Змінити або скасувати ухвалу і вирішити питання по суті (Стаття 305 КПК України).
Решта повноважень апеляційного суду визначено в Законі "Про судоустрій і стаусе суддів".
Згідно з цим же законом можна також розглянути і повноваження судді та голови апеляційного суду.
Суддя апеляційного суду, відповідно до статті 28 цього закону, здійснює:
Правосуддя в порядку, встановленому процесуальним законом;
Процесуальні дії та організаційні заходи з метою забезпечення розгляду справи;
Контроль за законом зі своєчасним зверненням до виконання за його участю судових рішень;
Інші, передбачені законом повноваження.

31. Судові палати апеляційних судів. Повноваження, склад і порядок формування.
Апеляційні суди є внутрішньо структурованими. У складі апеляційних судів можуть створювати ся судові палати з розгляду окремих категорій справ, в рамках відповідної судової юрисдикції.
Судову палату очолює Секретар судової палати, її склад, а таке рішення про призначення секретаря судової палати приймається зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду.
Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.
5. У складі апеляційного суду можуть утворюватися судові палати з розгляду окремих категорій справ у межах відповідної судової юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати, який призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення судової палати, її склад, а також про призначення секретаря судової палати приймаються зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.

В апеляційних судах утворюються судові палати, кількість яких залежить від виду апеляційного суду. Зокрема, в апеляційних судах областей функціонують дві палати: судова палата у цивільних справах, у кримінальних справах. Персональний склад судових палат затверджується президією апеляційного суду за поданням голови суду. Президія визначає й кількість заступників голів судових палат.

До повноважень голови апеляційного суду :
1) здійснює організаційне керівництво діяльністю суду;
2) розподіляє обов’язки між заступниками голови суду;
3) на підставі акта про обрання ( призначення ) суддею чи припинення повноважень судді видає відповідний наказ; утворює судові палати та вносить на затвердження президії їх персональний склад;
32.Організація роботи в апеляційних судах.
Належна організація роботи апеляційного суду має велике значення для забезпечення виконання покладених на нього функцій. Завдання організувати роботу суду покладено на голову суду.
Голова суду розподіляє обов'язки між суддями, підбирає, приймає на роботу та звільняє з посади працівників, яких не обирають: консультантів, секретарів суду та судового засідання, завідувача канцелярії, діловода, архіваріуса т.д.
На завідувача канцелярією покладається: розподіл роботи між співробітниками канцелярії суду і контроль за виконанням ними своїх обов'язків; розподіл кореспонденції, що надійшла до суду, контроль за веденням документів первинного обліку, нарядів, обліку і реєстрації звернень громадян і юридичних осіб.
На секретарів суду покладають ведення діловодства по судових справах, зокрема: реєстрацію, облік і зберігання справ (кримінальних, цивільних, про адміністративні правопорушення та інших); ведення картотек, журналів, нарядів; оформлення документів щодо повернення вироків до виконання, рішень, постанов суду і контроль за одержанням повідомлень про виконання; підготовку і передачу до архіву закінчених виробництвом справ, картотек, журналів, нарядів і др. Секретар судового засідання виконує необхідну роботу при прийомі суддею громадян; викликає учасників процесу і свідків; перевіряє явку осіб, викликаних в судове засідання , і зазначає час перебування їх у суді; веде протоколи судових засідань, оформляє справи після їх розгляду; веде журнал судових засідань; виписує виконавчі листи по справах, в яких судом допущено негайне виконання рішень і т.д.
Судову палату очолює Секретар судової палати, її склад, а також рішення про призначення секретаря судової палати приймається зборами суддів апеляційного суду за пропозицією голови суду.
Секретар судової палати організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення аналізу та узагальнення судової практики у справах, віднесених до компетенції палати, інформує збори суддів апеляційного суду про діяльність судової палати.
Консультант суду веде облік законодавства та узагальнення судової практики; інформує працівників суду про чинне законодавство та судову практику судів вищої інстанції; враховує окремі постанови і контролює їх виконання.
На архіваріуса суду покладають: ведення архіву; видачу копій судових документів по справах, є в архіві; облік і зберігання архівних справ та ін..

33. Принципи організації і діяльності спеціалізованого господарського, адміністративного суду.
Забезпечуються:
єдиним статусом суддів
єдиним порядком організаційного забезпечення судів;
вирішення питань внутрішньої діяльності судів органами суддівського самоврядування;
обов'язковістю для всіх правил судочинства, визначених законом.

34. Місцеві спеціалізовані суди. Порядок формування, їх склад і повноваження.
У судовій системі діють спеціалізовані суди.
Згідно зі ст. 125 КУ, яка свідчить що судова система базується на принципах теріториальності і спеціалізації. існує 2 види спеціалізованих судів - господарські та адміністративні. Спеціалізація судів вимагає спеціалізацію всіх трьох ланок судової системи загальної юрисдикції - тобто створення спеціалізованих судів 1 інстанції 1 ланки, 2 інстанції 2 ланки. І 3 інстанції 3 ланки (касаційноїі інстанції)
Формуються указом президента за поданням Міністра юстиції. Повноваження:
1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в
касаційному порядку відповідно до процесуального закону;
2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає
справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або
апеляційної інстанції;
3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;
4) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою
однакового застосування норм Конституції (254к/96-ВР) і законами
Україна у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу
судової статистики, дає спеціалізованим судам нижчого рівня
рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства
щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;
5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

35. Апеляційний спеціалізовані суди. Порядок формування, їх склад і повноваження.
У судовій системі діють спеціалізовані суди.
Згідно зі ст. 125 КУ, яка свідчить що судова система базується на принципах теріториальності і спеціалізації. існує 2 види спеціалізованих судів - господарські та адміністративні. Спеціалізація судів вимагає спеціалізацію всіх трьох ланок судової системи загальної юрисдикції - тобто створення спеціалізованих судів 1 інстанції 1 ланки, 2 інстанції 2 ланки. І 3 інстанції 3 ланки (касаційної інстанції)
Формуються указом президента за поданням Міністра юстиції. Повноваження:
1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в
касаційному порядку відповідно до процесуального закону;
2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає
справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або
апеляційної інстанції;
3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову практику;
4) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою
однакового застосування норм Конституції (254к/96-ВР) і законами
Україна у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу
судової статистики, дає спеціалізованим судам нижчого рівня
рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства
щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;
5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

36. Вищі спеціалізовані суди. Структура, порядок формування, склад та повноваження.
Стаття 31. Види і склад вищих спеціалізованих судів
1. У системі судів загальної юрисдикції діють вищі
спеціалізовані суди як суди касаційної інстанції з розгляду
цивільних і кримінальних, господарських, адміністративних справ.
2. Вищими спеціалізованими судами є: Вищий спеціалізований
суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, Вищий
господарський суд України, Вищий адміністративний суд України.
3. До складу вищого спеціалізованого суду входять судді,
обрані на посаду судді безстроково, з числа яких призначаються
голова суду та його заступники. У вищому спеціалізованому суді,
кількість суддів у якому перевищує сорок п'ять, може бути
призначено не більше трьох заступників голови суду.
4. У вищому спеціалізованому суді утворюються палати по
розгляду окремих категорій справ в рамках відповідної судової
юрисдикції. Судову палату очолює секретар судової палати,
призначається з числа суддів цього суду. Рішення про утворення
судової палати, її склад, а також про призначення секретаря
судової палати приймаються зборами суддів вищого спеціалізованого
суду за пропозицією голови суду. Секретар судової палати
організовує роботу відповідної палати, контролює здійснення
аналізу та узагальнення судової практики по справах, віднесених до
компетенції палати, інформує збори суддів вищого спеціалізованого
суду про діяльність судової палати.
5. У вищому спеціалізованому суді діє Пленум вищого
спеціалізованого суду для вирішення питань, визначених цим
Законом. Склад і порядок діяльності пленуму вищого
спеціалізованого суду визначаються цим Законом.
6. При вищому спеціалізованому суді утворюється
Науково-консультативна рада, статус якого визначається цим Законом.
7. Вищий спеціалізований суд має офіційний друкований орган
і може бути співзасновником інших друкованих видань.
Стаття 32. Повноваження вищого спеціалізованого суду
1. Вищий спеціалізований суд:
1) розглядає справи відповідної судової юрисдикції в
касаційному порядку відповідно до процесуального закону;
2) у випадках, передбачених процесуальним законом, розглядає
справи відповідної судової юрисдикції як суд першої або
апеляційної інстанції;
3) аналізує судову статистику, вивчає та узагальнює судову
практику;
4) надає методичну допомогу судам нижчого рівня з метою
однакового застосування норм Конституції (254к/96-ВР) і законами
Україна у судовій практиці на основі її узагальнення та аналізу
судової статистики, дає спеціалізованим судам нижчого рівня
рекомендаційні роз'яснення з питань застосування законодавства
щодо вирішення справ відповідної судової юрисдикції;
5) здійснює інші повноваження, визначені законом.

37. Верховний суд України - найвищий судовий орган системи судів загальної юрисдикції.
Стаття 38. Верховний суд України - найвищий судовий орган
1. Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі
судів загальної юрисдикції.
2. Верховний Суд України:
1) переглядає справи з підстав неоднакового застосування
судами (судом) касаційної інстанції однієї й тієї самої норми
матеріального права у подібних правовідносинах у порядку,
передбаченому процесуальним законом;
2) переглядає справи у разі встановлення міжнародною судовою
установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною
міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;
3) дає висновок про наявність чи відсутність у діях, в
яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або
іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України
письмове подання про неможливість виконання Президентом України
своїх повноважень за станом здоров'я;
4) звертається до Конституційного Суду України щодо
конституційності законів, інших правових актів, а також по
офіційного тлумачення Конституції (254к/96-ВР) і законами
Україна.

38. Пленум Верховного Суду України.
Стаття 45. Пленум Верховного Суду України
1. Пленум Верховного Суду України є колегіальним органом,
повноваження якого визначаються Конституцією України
(254к/96-ВР) та цим Законом. До складу Пленуму Верховного Суду
Україна входять всі судді Верховного Суду України.
2. Пленум Верховного Суду України:

1) обирає на посади та звільняє з посад Голови Верховного
Суду України, його заступника в порядку, встановленому цим
Законом;

2) призначає на посаду з числа суддів Верховного Суду України
за поданням Голови Верховного Суду України та звільняє з посади
секретаря Пленуму Верховного Суду України;

3) заслуховує інформацію Голови Верховного Суду України,
заступника Голови Верховного Суду України про їх діяльність;

4) дає висновки щодо проектів законодавчих актів,
стосуються судової системи та діяльності Верховного Суду України;

5) приймає рішення про звернення до Конституційного Суду
Україна з питань конституційності законів та інших правових актів,
а також щодо офіційного тлумачення Конституції (254к/96-ВР) і
законами України;

6) дає висновок про наявність чи відсутність у діях, в
яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або
іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України
письмове подання про неможливість виконання Президентом України
своїх повноважень за станом здоров'я;

7) затверджує Регламент Пленуму Верховного Суду України.
3. Засідання Пленуму Верховного Суду України є повноважним за
умови присутності на ньому не менше двох третин від складу
Пленуму, крім випадків, встановлених цим Законом.
4. На засідання Пленуму можуть бути запрошені представники
органів державної влади, наукових установ, громадських
організацій, ЗМІ та інші особи.
5. Пленум Верховного Суду України скликається Головою
Верховний Суд України у разі необхідності або на вимогу не менш
четвертої частини від складу суддів Верховного Суду України, але
не рідше одного разу на три місяці. У разі відсутності Голови
Верховного Суду України Пленум скликається його заступником.
Законом також може бути встановлена інша процедура скликання
Пленуму Верховного Суду України. Про день і час скликання Пленуму
і питання, що виносяться на його розгляд, учасники засідання
Пленуму повідомляються не пізніш як за десять днів до засідання. В
цей же строк надсилаються матеріали щодо питань, які виносяться на
розгляд Пленуму.
6. Засідання Пленуму веде Голова Верховного Суду України, а в
разі його відсутності - заступник Голови Верховного Суду України
Відповідно до Регламенту (v0007700-02). У випадках, встановлених
цим Законом, засідання Пленуму веде голова організаційного
комітету, створеного для проведення Пленуму Верховного Суду
Україна з питання висловлення недовіри голові Верховного Суду
Україна, або його заступник.
7. Порядок роботи Пленуму Верховного Суду України
встановлюється цим Законом та прийнятими відповідно до них
Регламентом Пленуму Верховного Суду України.
8. Пленум Верховного Суду України приймає з розглянутих
питань постанови. Постанови Пленуму Верховного Суду України
підписуються головуючим на засіданні Пленуму та секретарем Пленуму
і публікуються в офіційному друкованому органі Верховного Суду
Україна.
9. Секретар Пленуму Верховного Суду України організовує
роботу секретаріату Пленуму, підготовку засідань Пленуму,
забезпечує ведення протоколу та контролює виконання постанов,
прийнятих Пленумом Верховного Суду України.
10. Особливості проведення Пленуму Верховного Суду України з
розгляду окремих питань, у тому числі за процедурою скликання,
повноважності засідання, порядку роботи, процедури голосування,
порядку прийняття рішень і підписання постанов, прийнятих
Пленумом Верховного Суду України, встановлюються законом.

39. Конституційний Суд України - єдиний орган конституційної юрисдикції в Україні.
Правовий статус Конституційного Суду України як єдиного органу конституційної юрисдикції в Україні дає можливість розглядати його як спеціальний судовий орган, статус якого істотно відрізняється від статусу судів загальної юрисдикції. Це не просто суд у звичайному його розумінні, оскільки він не належить до системи судів загальної юрисдикції. Однак, враховуючи свої повноваження, передбачені статтями 147, 150 Конституції України, він ніби стоїть над судами загальної юрисдикції, таких повноважень - визнавати закони та інші нормативно-правові акти неконституційними - ні. Хоча, як вважає суддя Конституційного Суду України В. Шаповал, за змістом Основного Закону чи чинного законодавства між Конституційним Судом та судами загальної юрисдикції не існує відносин субординації у вигляді якогось контролю з боку першого за іншими. За характером ці відносини в цілому можна визначити як координаційні. А ось доктор юридичних наук, професор М. Козюбра (колишній суддя Конституційного Суду України) вважає, що Конституційний Суд України може здійснювати контроль за органами законодавчої і виконавчої влади і побічно - з судами загальної юрисдикції. У цій ролі Конституційний Суд сам являє собою вишу державну владу.
На перший погляд, між Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції існують рівноправні відносини. Конституційний Суд України та Верховний Суд України є вищими інстанціями в межах своєї компетенції і, як випливає з чинного законодавства, у відношенні один одного наділені взаємними правами та обов'язками. Конституційний Суд України відповідно до чинного законодавства не вступає з судами загальної юрисдикції в безпосередні відносини, в процесуальному аспекті обмежуються рамками судового конституційного контролю.

40. Повноваження Конституційного Суду України.
Стаття 13. Повноваження Конституційного Суду України
Конституційний Суд України приймає рішення і дає висновки у справах про:

1) конституційності законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;

2) відповідності Конституції України чинних міжнародних договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України для надання згоди на їх обов'язковість;

3) додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи про усунення Президента України з поста в порядку імпічменту в межах, визначених статтями 111 і 151 Конституції України;

4) офіційного тлумачення Конституції та законів України.

Стаття 14. Межі повноважень Конституційного Суду України
До повноважень Конституційного Суду України не належать питання щодо законності актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування, а також інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції.

Стаття 15. Підстави для визнання правових актів неконституційними
Підставами для прийняття Конституційним Судом України рішення про неконституційність правових актів повністю чи в їх окремих частинах є:
невідповідність Конституції України;
порушення встановленої Конституцією України процедури їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності;
перевищення конституційних повноважень при їх прийнятті.

41. Склад та порядок створення Конституційного Суду України.
Стаття 5. Склад Конституційного Суду України
Конституційний Суд України складається з вісімнадцяти суддів Конституційного Суду України.
Президент України, Верховна Рада України та з'їзд суддів України призначають по шість суддів Конституційного Суду України.
Суддя конституційного суду
Згідно з Конституцією Україна суддею конституційного суду України може бути громадянин України, які в день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту та досвід роботи за фахом не менше десяти років (курсова, контрольна, педагогічна діяльність), проживали на Україну протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.
Суддя конституційного суду призначається на дев'ять років без повторного права бути призначеним на цю посаду.
Призначення Президентом України
Президент України проводить попередні консультації з Прем'єр-міністром України та міністром юстиції України Щодо кандидатур на посади суддів конституційного суду України. У разі узгодження запропонованих кандидатур Президент України видає відповідний указ, який повинен бути скріплений підписами Прем'єр-міністра України та Міністра юстиції України.
У разі припинення повноважень судді конституційного суду, призначеного Президентом України, глава держави в місячний термін повинен призначити на цю посаду іншу особу.
Призначення Верховною Радою України
Верховна Рада України призначає суддів конституційного суду України таємним голосуванням шляхом подачі бюлетенів.
Пропозиції щодо кандидатур на посади суддів конституційного суду України вносить Голова Верховної ради України, а також може вносить не менш ніж 1 / 4 НАРОДНИХ депутатів України від конституційного складу Верховної Ради України, при цьому депутат має право поставити підпис під пропозицією про висунення лише однієї кандидатури і Ці підписи депутатів не відкликаються. Відповідний Комітет Верховної ради України подає Верховній Раді Свої висновки щодо кожної кандидатури на посаду судді конституційного суду України, внесену в установленому порядку.
Назначеними на посади суддів конституційного суду України вважаються кандидати, що набрали Найбільша кількість голосів депутатів, але більше половини голосів депутатів від конституційного складу Верховної ради України.
Якщо Кілька кандидатів набрали однакову кількість голосів і після їх призначення було перевищень необхідне для призначення кількість суддів, щодо цих кандидатів проводиться повторне голосування.
У разі припинення повноважень судді конституційного суду України, призначеного Верховною Радою України, Верховна Рада України у місячний строк призначає іншу особу на цю посаду.
Призначення з'їзду суддів України
З'їзд суддів України за пропозицією делегатів з'їзду відкритим голосуванням більшістю голосів присутніх делегатів з'їзду визначає кандидатури на посади суддів конституційного суду України для включення в бюлетені для таємного голосування.
Призначеним на посаду судді конституційного суду України вважається кандидат, в результаті таємного голосування одержав більшість голосів від числа обраних делегатів з'їзду суддів України.
Якщо голосування проводиться по кандидатурах, кількість яких перевищує квоту для призначення на посади суддів конституційного суду України, назначеними вважаються кандидати, які за умов, визначених у другій частині Цієї статті, набрали більше голосів, ніж інші кандидати на ці посади.
У разі припинення повноважень судді конституційного суду України, призначеного з'їзду суддів України, з'їзд суддів України у тримісячний строк призначає іншу особу на цю посаду.

42. Вища рада юстиції України.
Діяльність Вищої ради юстиції покликана, з одного боку, не допустити проявів корпоративності у формуванні суддівського корпусу, а з іншого - забезпечити гарантію незалежності суддів у здійсненні правосуддя від можливого тиску з боку представників виконавчої та законодавчої гілок державної влади шляхом використання процесу призначення суддів. Тому склад Вищої ради юстиції формується таким чином, щоб жодна з гілок влади не мала вирішального голосу при прийнятті рішень щодо кандидата на посаду судді або притягнення його до відповідальності. Вища рада юстиції складається з двадцяти членів. Верховна Рада України, Президент України, з'їзд адвокатів України, з'їзд представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ призначають до Вищої ради юстиції по три члени, всеукраїнська конференція працівників прокуратури - двох членів Вищої ради юстиції. До складу Вищої ради юстиції входять за посадою Голова Верховного Суду України, Міністр юстиції України, Генеральний прокурор України.
Особливість структури Вищої ради юстиції - створення секцій з питань підготовки подань для призначення суддів уперше та звільнення їх з посад і дисциплінарна секція для здійснення дисциплінарного провадження, розгляду скарг на рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності і прийняття рішення про порушення суддями і прокурорами вимог щодо несумісності. Діяльність секцій є тільки попередньою. Вони готують матеріали. Всі рішення приймаються тільки на пленарному засіданні Вищої ради юстиції.

43. Вища кваліфікаційна комісія суддів. Порядок формування та повноваження.
Вища кваліфікаційна комісія суддів України, відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів",:
1) дає висновок про можливість обрання суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та суддів Апеляційного суду України, а також висновок про звільнення зазначених суддів з посади;
2) перевіряє дотримання кандидатами на посади суддів, зазначених у пункті 1 цієї статті, а також суддями цих судів вимог Конституції України та законів щодо їх статусу;
3) відповідно до цього Закону проводить атестацію суддів Верховного Суду України, суддів вищих спеціалізованих судів, Касаційного суду України та Апеляційного суду України та присвоює їм відповідні кваліфікаційні класи;
4) розглядає звернення про дисциплінарну відповідальність суддів Касаційного суду України та суддів апеляційних судів, проводить пов'язані з цим службові перевірки, за наявності підстав порушує дисциплінарні провадження та вирішує справи про дисциплінарну відповідальність суддів зазначених судів;
5) розглядає скарги на рішення (висновку) кваліфікаційних комісій суддів;
6) дає дозвіл на складання та приймає повторний (додатковий) іспит у суддів, яким відмовлено в рекомендації до обрання суддею безстроково;
7) припиняє перебування у відставці судді (крім суддів місцевих судів);
8) здійснює інші повноваження, передбачені Законом України "Про судоустрій України".
Вища кваліфікаційна комісія суддів України за результатами розгляду скарги має право залишити рішення (висновок) кваліфікаційної комісії суддів без змін, змінити рішення (висновок) або скасувати рішення і припинити провадження у дисциплінарній справі.
Порядок роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України визначається її Регламентом, прийнятим відповідно до Типового регламенту роботи кваліфікаційної комісії суддів більшістю голосів членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України.

44. Вимоги до суддів Конституційного Суду України та суддів судів загальної юрисдикції.
Згідно Конституції України суддею Конституційного суду України може бути громадянин України, який на день призначення досяг віку 40 років, має вищу юридичну освіту та досвід роботи за фахом не менше десяти років (практична, наукова, педагогічна діяльність), проживав на Україну протягом останніх двадцяти років та володіє державною мовою.
Суддя Конституційного суду призначається на дев'ять років без повторного права бути призначеним на цю посаду.
Стаття 64. Вимоги до кандидатів на посаду судді
1. На посаду судді може бути рекомендований громадянин
Україна не молодше двадцяти п'яти років, має вищу юридичну
освіта та стаж роботи в галузі права не менше трьох років, що проживає
в Україну не менше десяти років і володіє державною мовою.
2. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:
1) визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
2) які мають хронічні психічні чи інші захворювання,
перешкоджають виконанню обов'язків судді;
3) мають не зняту або не погашену судимість.
3. Додаткові вимоги до кандидатів на посаду судді в судах
вищого рівня встановлюються цим Законом.
4. Для цілей цієї статті вважається:
1) вищою юридичною освітою - вища юридична освіта, здобута в
Україна за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або
магістра, а також вища юридична освіта за відповідним
освітньо-кваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах і
визнана в Україну в установленому законом порядку;
2) стажем роботи у галузі права - стаж роботи особи за
спеціальності після отримання нею вищої юридичної освіти з
освітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста.

45. Національна школа суддів України.
Стаття 81. Статус і структура Національної школи

суддів України
1. Національна школа суддів України є державною установою з
спеціальним статусом, який забезпечує підготовку
висококваліфікованих кадрів для судової системи і здійснює
науково-дослідну діяльність. На Національну школу суддів України
не поширюється законодавство про вищу освіту.
Стаття 82. Завдання Національної школи суддів України
1. Національна школа суддів України здійснює:

1) практичну підготовку кандидатів на посаду судді;

2) підготовку суддів:

призначених на посаду судді вперше;

обраних на посаду судді безстроково;

призначених на адміністративні посади в судах;

3) періодичне навчання суддів з метою підвищення рівня
кваліфікації;

4) підготовку працівників апаратів судів;

5) проведення наукових досліджень з питань вдосконалення
судочинства;
6) вивчення міжнародного досвіду організації діяльності
суден;

7) науково-методичне забезпечення діяльності судів загальної
юрисдикції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої
ради юстиції.
ЗАКОН УКРАЇНИ

Дата добавления: 2018-04-04; просмотров: 224; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!