З огляду на всі ці обставини у світовій практиці відмовилися від зазначеного способу монетизації бюджетного дефіциту
Систематичний, зростаючий бюджетний дефіцит становить потенційну загрозу для сталості грошей, якими б способами він не монетизувався.
ПРОБЛЕМА МОНЕТИЗАЦІЇ ВАЛОВОГО ВНУТРІШНЬОГО ПРОДУКТУ ПОЛЯГАЄ В ДОВЕДЕННІ МАСИ ГРОШЕЙ В ОБОРОТІ ДО РІВНЯ, ДОСТАТНЬОГО ДЛЯ УСПІШНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ВСЬОГО ОБСЯГУ ВИРОБЛЕНИХ ТОВАРІВ ТА ПОСЛУГ, ПОГАШЕННЯ БОРГОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ.
З практичної точки зору, вирішення цієї проблеми є досить складним, бо неможливо заздалегідь визначити ту нормативну величину (попит на гроші), на яку слід орієнтувати регулювання пропозиції грошей. Тому про достатність монетизації ВВП, а значить і всієї економіки, можна судити не по відхиленню фактичного її рівня від нормативного, а з динаміки деяких індикаторів ринку, насамперед середнього рівня цін, середньої процентної ставки, стану платіжної дисципліни, рівня ліквідності банків тощо.Якщо всі такі індикатори протягом тривалого часу залишаються незмінними, то монетизацію ВВП можна вважати достатньою.
Зазначені зміни ринкових індикаторів можуть об’єктивно характеризувати стан монетизації валового продукту за умови високого рівня розвитку ринкових відносин, вільного ціноутворення, вільної конкуренції, ефективного механізму банкрутства тощо. Без цих передумов окремі індикатори можуть змінюватися незалежно від рівня монетизації і перестати виражати її стан.
Показник фактичного стану монетизації валового продукту звичайно розраховують як частку від ділення обсягу грошової маси, що є в обороті на кінець року, до номінального річного обсягу ВВП:
|
|
|
,
де Км — рівень монетизації;
М — маса грошей на кінець року, взята за агрегатом М3;
ВВП — річний номінальний обсяг валового внутрішнього продукту.
Узятий сам по собі цей показник не дає відповіді на питання, чи достатній він для монетизації економіки, оскільки немає і не може бути нормативного (достатнього) рівня монетизації, з яким його можна було б порівняти. Тому на практиці його порівнюють з таким же показником у даній країні в попередні роки (місяці) чи в інших країнах.
Показник монетизації ВВП безпосередньо не пов’язаний з грошовим ринком і управлінням пропозицією грошей. Тому завдання ремонетизації економіки виходить за межі монетарної політики і має вирішуватися засобами загальноекономічної політики. Монетарна ж політика повинна забезпечити урівноваженість попиту і пропозиції грошей, на якому б рівні не перебувала монетизація ВВП.
7. ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ГРОШОВОГО ОБОРОТУ І МІСЦЕ В НЬОМУ ФІСКАЛЬНО-БЮДЖЕТНОЇ ТА ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ
Сучасна економічна думка визнає відповідальність держави за стан розвитку економіки країни. Відмінності в поглядах окремих теоретиків стосуються лише ступеня та методів реалізації такого впливу.
|
|
|
Одні з них, назвемо їх умовно кейнсіанцями, вважають, що такий вплив повинен бути прямим, безпосередньо спрямованим на окремого економічного суб’єкта, індивідуалізовано стимулювати відповідну його поведінку.
Інші — назвемо їх умовно монетаристами, вважають, що економічні суб’єкти за своєю природою «запрограмовані» на високоефективну діяльність у ринковому середовищі, спроможні самостійно забезпечити найбільш доцільну поведінку з позицій окремого індивіда та суспільства в цілому.
Для реалізації свого впливу на економіку держава повинна розробляти відповідну економічну політику:
¾ забезпечення певного рівня економічного зростання;
¾ забезпечення максимальної зайнятості;
¾ контроль над інфляцією з метою її мінімізації та стабілізації цін;
¾ урівноваження активів і пасивів платіжного балансу.
Для досягнення вказаних цілей економічна політика передбачає широкий спектр заходів, які умовно можна розділити на чотири групи:
¾ структурна політика;
¾ політика конкуренції;
|
|
|
¾ соціальна політика;
¾ кон’юнктурна політика.
Структурна політика передбачає надання субсидій чи інших стимулів активізації розвитку відносно відсталих регіонів (регіональна політика) чи певних галузей, секторів виробництва (секторіальна політика).
Політика конкуренції передбачає заходи антимонопольного характеру, вільного ціноутворення, доступу на ринки всім підприємцям, установлення особливих правил взаємовідносин там,
де вільна конкуренція утруднена — в енергетиці, сільському господарстві тощо.
Соціальна політика передбачає заходи, спрямовані на забезпечення соціальної рівності та забезпеченості всіх членів суспільства шляхом часткового перерозподілу доходів.
Особливе місце в економічній політиці займають заходи, що належать до кон’юнктурної політики, яка реалізується через регулятивний вплив держави на ринкову кон’юнктуру, на співвідношення сукупного попиту і сукупної пропозиції на ринках.
Оскільки сукупний платоспроможний попит формується і реалізується в грошовій формі у процесі формування, розподілу і використання національного доходу, кон’юнктурна політика забезпечується насамперед державним регулюванням грошового обороту.
|
|
|
ЗА СПОСОБОМ ТА ХАРАКТЕРОМ ВПЛИВУ НА ПОВЕДІНКУ ЕКОНОМІЧНИХ СУБ’ЄКТІВ УСІ ЗАХОДИ КОН’ЮНКТУРНОЇ ПОЛІТИКИ МОЖНА РОЗДІЛИТИ НА ТРИ ГРУПИ:
¾ ЗАХОДИ ФІСКАЛЬНО-БЮДЖЕТНОЇ ПОЛІТИКИ;
¾ ЗАХОДИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ (МОНЕТАРНОЇ) ПОЛІТИКИ;
¾ ЗАХОДИ ПРЯМОГО ВПЛИВУ.
ФІСКАЛЬНО-БЮДЖЕТНА ПОЛІТИКА ЗВОДИТЬСЯ ДО ЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЧЕРЕЗ МЕХАНІЗМИ ОПОДАТКУВАННЯ, ІНШИХ ВИЛУЧЕНЬ ДО ЦЕНТРАЛІЗОВАНИХ ФОНДІВ ФІНАНСОВИХ РЕСУРСІВ, ФІНАНСУВАННЯ ВИТРАТ ДЕРЖАВИ, ПОВ’ЯЗАНИХ З ВИКОНАННЯМ НЕЮ СВОЇХ СУСПІЛЬНИХ ФУНКЦІЙ. Ця політика забезпечує можливість безпосередньо впливати як на сукупний попит, так і на сукупну пропозицію.
Заходи фіскально-бюджетної політики базуються на прямих, безеквівалентних вилученнях фінансових коштів у економічних суб’єктів чи таких же безеквівалентних вливаннях їм фінансових коштів.
ГРОШОВО-КРЕДИТНА ПОЛІТИКА ЗВОДИТЬСЯ ДО ЕКОНОМІЧНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ЧЕРЕЗ МЕХАНІЗМИ ЗМІНИ ПРОПОЗИЦІЇ (МАСИ) ГРОШЕЙ ТА ЇХ ЦІНИ (ПРОЦЕНТИ) НА ГРОШОВОМУ РИНКУ.
ЗАЛЕЖНО ВІД НАПРЯМУ ТА ТЕМПІВ ЗМІНИ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ ТА РІВНЯ ПРОЦЕНТА РОЗРІЗНЯЮТЬ ТАКІ ВИДИ ГРОШОВО-КРЕДИТНОЇ ПОЛІТИКИ:
— ЕКСПАНСІЙНА;
— РЕСТРИКЦІЙНА.
ЕКСПАНСІЙНА ПОЛІТИКА ПЕРЕДБАЧАЄДОВІЛЬНЕ ЗРОСТАННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ, ЧЕРЕЗ ЩО ГРОШІ СТРІМКО «ДЕШЕВІЮТЬ». НАСЛІДКОМ ТАКОЇ ПОЛІТИКИ НЕМИНУЧЕ СТАЄ ІНФЛЯЦІЯ. БІЛЬШ ДОЦІЛЬНОЮ Є ПОЛІТИКА ПОВІЛЬНОГО, КОНТРОЛЬОВАНОГО ЗРОСТАННЯ ГРОШОВОЇ МАСИ І М’ЯКОГО ЗНИЖЕННЯ ПРОЦЕНТА, ЗАВДЯКИ ЧОМУ ІНФЛЯЦІЯ ПІДТРИМУЄТЬСЯ НА НИЗЬКОМУ РІВНІ, СТАЄ КОНТРОЛЬОВАНОЮ І ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ У ДІЙОВИЙ СТИМУЛЯТОР ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ, ЗБІЛЬШЕННЯ ЗАЙНЯТОСТІ. ЦЮ ПОЛІТИКУ, НА ВІДМІНУ ВІД ПОЛІТИКИ ІНФЛЯЦІЇ, НАЗИВАЮТЬ ПОЛІТИКОЮ ДЕЗІНФЛЯЦІЇ.
РЕСТРИКЦІЙНА ПОЛІТИКА ДОПУСКАЄТЬСЯ СТРІМКЕ СКОРОЧЕННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ, ВНАСЛІДОК ЧОГО ГРОШІ СТРІМКО «ДОРОЖЧАЮТЬ», СУКУПНИЙ ПОПИТ СКОРОЧУЄТЬСЯ, ПРОВОКУЮЧИ ЗНИЖЕННЯ РІВНЯ ЦІН І ПАДІННЯ ЕКОНОМІЧНОЇ АКТИВНОСТІ. ЦЮ ПОЛІТИКУ НАЗИВАЮТЬ ПОЛІТИКОЮ ДЕФЛЯЦІЇ. ЗВАЖАЮЧИ НА ЇЇ НЕГАТИВНІ НАСЛІДКИ, УРЯДИ НАМАГАЮТЬСЯ УНИКАТИ ВІДВЕРТОЇ ПОЛІТИКИ ДЕФЛЯЦІЇ, А ДОПУСКАЮТЬ ЛИШЕ ПОВІЛЬНЕ І НЕЗНАЧНЕ СКОРОЧЕННЯ ПРОПОЗИЦІЇ ГРОШЕЙ ТА РІВНЯ ПРОЦЕНТА, ЩО М’ЯКО ГАЛЬМУЄ ЕКОНОМІЧНУ АКТИВНІСТЬ, БЕЗ ГЛИБОКОГО СПАДУ ВИРОБНИЦТВА. ТАКА ПОЛІТИКА ДІСТАЛА НАЗВУ ПОЛІТИКИ РЕФЛЯЦІЇ.
ПРЯМЕ ВТРУЧАННЯ ДЕРЖАВИ В ЕКОНОМІЧНЕ ЖИТТЯ ДОПУСКАЄТЬСЯ У ТИХ ВИПАДКАХ, КОЛИ ЗАХОДИ ФІСКАЛЬНО-БЮДЖЕТНОЇ ТА МОНЕТАРНОЇ ПОЛІТИКИ НЕ МОЖУТЬ ДАТИ БАЖАНОГО РЕЗУЛЬТАТУ ЧИ ВІН НАСТАНЕ ІЗ ЗАПІЗНЕННЯМ. ДО ТАКИХ ЗАХОДІВ МОЖНА ВІДНЕСТИ ОБМЕЖЕННЯ (ЗАМОРОЖУВАННЯ) ЦІН І ДОХОДІВ З МЕТОЮ ГАЛЬМУВАННЯ ВИСОКОЇ ІНФЛЯЦІЇ; РАЦІОНУВАННЯ СПОЖИВАННЯ, КОЛИ ТОВАРИ ТА ПОСЛУГИ РОЗПОДІЛЯЮТЬСЯ НЕ ЗА ПЛАТОСПРОМОЖНІСТЮ ПОКУПЦІВ, А ЗА ВСТАНОВЛЕНИМИ ДЕРЖАВОЮ НОРМАМИ ТОЩО.
Головним завданням кон’юнктурної політики є згладжування коливань ринкових процесів з метою підтримання загального стану ринкової кон’юнктури на рівні, що забезпечував би досягнення визначених цілей економічної політики. Таке регулювання ринкової кон’юнктури може забезпечуватися заходами як грошово-кредитної політики, так і фіскально-бюджетної, або ж заходами обох політик одночасно.
Пожвавлення ринкової кон’юнктури може бути досягнуто як заходами монетарної політики — зниженням процентної ставки та збільшенням пропозиції грошей, так і заходами фіскально-бюджетної політики — зростанням бюджетних витрат та скороченням рівня оподаткування. Стримування ринкової кон’юнктури теж може бути досягнутозаходами монетарної політики — підвищенням рівня процента і зменшенням пропозиції грошей (грошової маси) та заходами фіскально-бюджетної політики — зростанням рівня оподаткування і скороченням бюджетного фінансування.
Крім спільності цілей впливу на ринкову кон’юнктуру, заходи монетарної і фіскально-бюджетної політики пов’язані між собою механізмами дії.
Зростання бюджетних витрат за стабільності оподаткування викличе зростання попиту на грошовому ринку і підвищення ставки процента, яка є важливим інструментом монетарної політики. І навпаки, зниження облікової ставки у складі монетарної політики призведе до зростання курсової вартості облігацій державних позик, збільшення попиту на них, що розширить можливості уряду щодо випуску і розміщення нових позик та зростання на цій основі бюджетних витрат.
Викладене вище дає підстави розглядати заходи монетарної та фіскальної політики не як альтернативні, а в нерозривній єдності, і враховувати на практиці не тільки їх прямі регулятивні наслідки, а й результати можливих змін у дії інструментів у паралельній сфері регулювання грошового обороту.
Дискусії щодо переваг монетарної та фіскально-бюджетної політики.
Фіскально-бюджетні та монетарні заходи як складові кон’юнктурної політики мають свої переваги та недоліки. Протиставлення їх у свій час стало причиною розходження між кейнсіанцями та монетаристами щодо методів державного регулювання.
Дж. М. Кейнс і його послідовники, абсолютизуючи роль держави в регулюванні економіки, віддавали перевагу заходам фіскально-бюджетної політики. Вони сформулювали такі переваги їх перед заходами монетарної політики:
· вони чинять більш відчутний вплив на активність економічних суб’єктів;
· реакція ринкової кон’юнктури на заходи фіскально-бюджетної політики більш передбачувана, ніж на заходи монетарної політики;
· вплив фіскально-бюджетних заходів на ринкову кон’юнктуру виявляється швидше, ніж вплив монетарних заходів.
Монетаристи на чолі з М. Фрідманом довели, що сформульовані кейнсіанцями переваги фіскально-бюджетної політики суто абстрактні і не проявляються в реальній дійсності.Зокрема, діям цих заходів властивий такий самий, а то й більший, часовий лаг, як і заходам монетарної політики, оскільки зміна податків чи бюджетних витрат зачіпає інтереси широкого кола економічних суб’єктів і викликає значний соціальний резонанс, виникають гострі політичні суперечки, які надовго затягують прийняття необхідних рішень.
Недосконалість системи оподаткування, здатність економічних суб’єктів уникати сплати податків та інші обставини зводять нанівець переваги фіскально-бюджетної політики.
Зараз позицій кейнсіанців і монетаристів розглядаються не як альтернативні, а як взаємодоповнювальні в єдиній системі кон’юнктурної політики, зі своїми особливими цілями та механізмами впливу на сукупний попит. Це значно розширило регулятивні можливості та збагатило інструментарій кон’юнктурної політики в цілому.
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 220; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!