Підвищення ефективності використання туристичного потенціалу України
Основними видовими сегментами ринку й надалі залишаться рекреаційний з метою відпочинку, курортно-лікувальний, культурно-пізнавальний (екскурсійний), спортивно-оздоровчий, релігійний туризм. Традиційним національним турпродуктом на ринку міжнародного туризму є відпочинок, курортно-лікувальний, культурний та екскурсійний туризм. Зокрема, за програмою «Намисто Славутича» розроблено понад 250 екскурсійних маршрутів, діють понад 100 курортів на основі мінеральних вод та грязей. Маркетингові зусилля спрямовані саме на просування даного традиційного продукту, а також нового, представленого екологічними напрямами та сільським туризмом, шляхом поліпшення інформаційного забезпечення, участі в міжнародних регіональних заходах та проведення національних туристичних виставок, координації з ВТО та іншими міжнародними структурами.
Урізноманітнення і розвиток пропозиції України можливі на напрямах культурно-пізнавального і екскурсійного, екологічного, спортивного, а також сільського туризму. Потребує маркетингових зусиль ринок курортно-лікувального туризму, підтримки та відновлення - ринок круїзного та спортивного туризму, розбудови - ринок гірськолижного туризму. Відносно сегментів споживчого ринку, то основні маркетингові зусилля повинні бути спрямовані на розвиток дитячого відпочинку та оздоровлення, сімейного відпочинку, відновлення та розбудову автотуризму (особливо це актуально стосовно статусу транзитної держави та створення трансєвропейських транспортних коридорів), релігійного туризму. Основним споживчим ринком залишається ринок масового попиту з превалюючою мотивацію «відпочинок+екскурсії». На ринках нестандартного та елітарного попиту домінуючими можуть бути позиції спортивного та екологічного туризму. Пріоритетним напрямом розвитку є внутрішній туризм. Його активізація передбачає диверсифікацію видових субринків та ускладнення територіальної структури внутрішнього ринку за рахунок формування місцевих територіальних ринків на основі інтенсифікації ресурсної бази туризму і розбудови туристичної інфраструктури. Основним регулятором повинно стати проведення регіональної туристичної політики стимулювання малого та середнього підприємництва у внутрішньому туризмі та організації екскурсійної діяльності.
|
|
|
Розбудова індустрії туризму та формування національного ринку туристичних послуг позначиться на територіальній організації туристичного ринку країни процесами структуризації геопростору і диверсифікації місцевих ринків і сприятиме подальшій поляризації територіальної структури, ієрархізації територіальних ринків, що закріпиться процесами територіальної концентрації і спеціалізації. Означені процеси повинні оформитись у туристичну логістичну систему з розподільчими вузлами-координаторами внутрішніх і зовнішніх туристичних потоків (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Сімферополь, Одеса, Львів) і чіткою функціонально-територіальною диференціацією елементів територіальної структури[29, c. 25-26].
|
|
|
Туристична політика України на ринку міжнародного туризму базується на активній маркетинговій стратегії, спрямованій на стимулювання іноземного туризму шляхом створення позитивного туристичного іміджу країни як країни безпечного та комфортного перебування. З цією метою вводиться спрощення візових формальностей, розбудовується індустрія туризму та підвищується відповідно до європейських стандартів якість обслуговування.
Розвиток внутрішнього туризму визначено Державною програмою розвитку туризму до 2010 р. як пріоритетний напрям туристичної діяльності і за останні три роки намітилась тенденція до зростання внутрішнього туризму та екскурсійної діяльності.
Національний туристичний ринок України належить до реформованого типу і є ринком країни перехідної економіки з середнім рівнем соціально-економічного розвитку, що формує ринкові структури та індустрію туризму відповідно до макрорегіональних (європейських) стандартів. Сучасний етап характеризується відносно незначною участю у світовому туристичному процесі і переважанням експорту туристичних послуг.
|
|
|
Туризм, згідно Закону України «Про туризм» (1995р.) визнаний одним з пріоритетних напрямків розвитку господарства країни, що визначає державну увагу і проведення стимулюючої державної туристичної політики, спрямованої на розбудову індустрії туризму відповідно до європейських стандартів. Інституційно-організаційна підсистема індустрії туризму країни знаходиться в стадії перманентного реформування, що значно ускладнює проведення послідовної туристичної політики і не стимулює розвиток інвестиційного процесу. Державну туристичну політику на ринках міжнародного та внутрішнього туризму впроваджує Державна туристична адміністрація України шляхом координації інтересів державних і місцевих органів влади, некомерційних організацій та комерційних суб’єктів ринку. Розбудовується система підготовки кадрів для туризму і координуються зусилля в цьому напрям[30, c. 32-35].
|
|
|
Нині рекреаційно-туристичний комплекс реалізує свої можливості на третину. Це зумовлено низкою причин, серед яких: високі податки; невирішеність питань з приватизації землі та захисту приватного капіталу; недостатня державна підтримка суб'єктів державного підприємництва; відсутність системи регулювання зовнішньоекономічної діяльності у сфері послуг; недостатнє кадрове забезпечення сфери туризму та ін.
Одна з вагомих причин — недостатній рівень розвитку і недосконалість туристичної інфраструктури. За даними 2002 р. з 1254 готельних комплексів у країні тільки незначна частина відповідає сучасним нормам, 80 відсотків готельних підприємств потребують ремонту, номери — реконструкції і переоснащення, технологія обслуговування — автоматизації і комп'ютеризації. Назріла необхідність розвивати мережу комфортабельних готелів і кемпінгів, насамперед уздовж міжнародних транспортних коридорів, що проходять через територію України.
Необхідно створити мережу готелів і туристичних баз цільового призначення: готелів для індивідуальних туристів та мисливських і риболовних баз, літніх та зимових спортивних баз, готелів для туристів, що приїздять з метою лікування, курортних готелів, ферм для любителів сільськогосподарської праці, транзитних мотелів, дорожніх ресторанів тощо.
Не зважаючи на всі реалії сьогодення, хотілося б зазначити, що Україна об’єктивно має могутній туристичний потенціал, який, нажаль, використовується не дуже ефективно. Так, вагомою складовою туристичного потенціалу країни є історико-культурні пам’ятки. Найбільше туристів приваблюють розкопки античних міст Північного Причорномор’я (Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей); пам’ятки Київської Русі ІХ-ХІІ ст. у Києві, Чернігові, Каневі, Овручі, Володимирі-Волинському; пам’ятки оборонної архітектури (фортеці в Луцьку, Меджибожі, Кам’янці-Подільському, Хотині, Білгороді-Дністровському, Ужгороді та Мукачевому); палацеві комплекси в Криму, на Львівщині та Чернігівщині; пам’ятки культової архітектури в Києві, Львові, на Івано-Франківщині, у Почаєві, Мукачевому і Чернівцях, а також дерев’яної культової та цивільної архітектури в Карпатах.
Природний потенціал України складають узбережжя Чорного та Азовського морів, рельєф, водні (понад 70 тис. річок, більше 3 тис. природних озер і 22 тис. штучних водоймищ), лісові, рослинні та тваринні ресурси. На їх основі створено 5 національних природних парків, 15 державних заповідників, заказники, дендропарки, пам’ятки садово-паркового мистецтва, які належать до природоохоронних територій. Родовища лікувальних грязей, а також мінеральних і радонових вод входять до рекреаційного потенціалу нашої країни, який має не тільки внутрішнє, а й міжнародне значення. Крім того, Україна розташована на перехресті шляхів між Європою і Азією: важливі залізничні та автомобільні магістралі, порти Чорного і Азовського морів, а також Дунаю, авіа мережа здатні забезпечити її інтенсивні багатосторонні зв’язки з багатьма країнами.
Як вже згадувалося вище, великі ідеї покладаються на реалізацію глобальної програми створення в Україні транспортних коридорів. Вони можуть дати не тільки тисячі й тисячі нових робочих місць на строк будування, а й створити певний поштовх до появи багатьох малих та середніх підприємств інфраструктури подальшого обслуговування транспортних коридорів[31, c. 66-68].
Головні стратегічні напрями подальшого розвитку рекреаційно-тури-стичного комплексу України такі:
— забезпечення загальнодержавної і регіональної підтримки туризму, залучення до його розвитку як державних, так і підприємств інших форм власності, а також окремих громадян;
— створення розвиненої туристичної інфраструктури з метою надання якісних і різноманітних послуг туристам;
— забезпечення пріоритетності вітчизняного внутрішнього та іноземного (в'їзного) туризму на основі використання туристичних ресурсів, національної історико-культурної спадщини українського народу;
— розвиток інформаційно-рекламної і маркетингової діяльності;
— підготовка і перепідготовка та підвищення кваліфікації кадрів для потреб рекреаційно-туристичної діяльності.
Ці та інші напрямки визначають орієнтири і пріоритети розвитку рекреаційно-туристичної діяльності в Україні. В її основу мають бути покладені регіональні цільові програми та бізнес-плани.
Держава має сприяти розвитку туризму, раціональному використанню та збереженню туристичних ресурсів. На 30 відсотків збільшилася кількість організацій, що надають туристичні послуги. Нині в Україні 4,2 тис. таких фірм. В Україні сформувався один із найпотужніших в Європі рекреаційно-туристичний потенціал, який нараховує близько 7850 об'єктів з можливістю оздоровлення 8—10 млн осіб на рік. Потужності рекреаційно-туристичного комплексу України порівняно з країнами СНД у 10 разів вищі.
Забезпечення сталого розвитку туристичної галузі значною мірою має базуватися на модернізації інфраструктури туристичної та курортно-рекреаційної сфери. З цією метою видається необхідним запровадити спеціальний інвестиційний режим для сприяння будівництву і реконструкції готелів та інших об’єктів туристичної інфраструктури, що спонукатиме іноземних та вітчизняних інвесторів вкладати кошти у туристичну індустрію. Водночас необхідне запровадження практики прямого фінансування з державного та місцевих бюджетів заходів щодо розвитку туристичної інфраструктури, зокрема облаштування маршрутів, місць для відпочинку в лісах та гірських районах, громадських пляжів, оглядових майданчиків, центрів туристичної інформації, інформаційних стендів на дорогах тощо.
Проведене дослідження переконливо свідчить, що умовою регіонального розвитку туризму є чіткий розподіл повноважень між центральними та регіональними галузевими органами влади, а також між органами виконавчої влади та місцевого самоврядування. Автор наполягає на доцільності делегування органам місцевого самоврядування повноважень щодо розвитку місцевого туризму: створення регіональних туристичних корпорацій, туристичних інформаційних центрів, розбудови інфраструктури, залучення інвестицій тощо. Ефективному здійсненню делегованих повноважень може сприяти створена на рівні центрального органу виконавчої влади, до компетенції якого належать питання туристичної галузі, робоча група фахівців, що на основі нормативно-правової бази України, з урахуванням зарубіжного досвіду розроблятиме конкретний план заходів для кожного окремого туристичного регіону та дасть змогу втілити його в життя[32, c. 35-36].
Аналіз свідчить, що самостійний розвиток туристичної галузі без суттєвої державної підтримки, який відбувався протягом останніх десятиліть, призвів до практично монополії комерційних форм та видів туризму. З метою зниження соціального напруження в галузі і в суспільстві в цілому необхідне впровадження державної політики соціалізації туристичної галузі.
Ураховуючи досвід державної підтримки розвитку соціального туризму радянських часів і зарубіжний, зокрема досвід Франції, Росії, Німеччини, визначено найбільш дієві механізми соціалізації туристичної галузі України:
- законодавчі – розробка та прийняття комплексної державної Програми розвитку соціального туризму в Україні, розрахованої на 10 років, основними етапами якої мають стати: прийняття законів України “Про соціальний туризм”, “Про молодіжний та дитячий туризм”, Концепції розвитку спеціалізованої туристичної інфраструктури (для інвалідів, родинного відпочинку, студентів тощо);
- забезпечення умов для залучення до активного споживання туристичних послуг інвалідів, пенсіонерів, військовослужбовців, малозабезпечених та багатодітних громадян та їх родин, у тому числі через розвиток спеціалізованої туристичної інфраструктури для відпочинку людей з обмеженими фізичними можливостями, побудова пансіонатів та санаторіїв для сімейного відпочинку, розвиток недорогих видів відпочинку: турів вихідного дня, екскурсій, сільського зеленого туризму, агротуризму тощо;
- створення дієвих дисконтних систем для молоді та студентів, впровадження системи “культурних карток”, підтримка міжнародних дисконтних карток та студентських посвідчень, формування системи пільг для іноземних студентів та молоді, що прибули до України з метою навчання, подорожей чи за програмою культурного обміну (наприклад, введення диференційованих тарифів на транспортні послуги для іноземних студентів, знижки на розміщення, харчування, страхування, туристичні послуги);
- підтримка культурного обміну між молоддю та дітьми різних країн, зокрема через створення літніх міжнародних таборів, центрів екологічного туризму (волонтерських таборів), літніх університетів і мовних шкіл в туристично привабливих регіонах України, проведення міжнародних конкурсів, олімпіад, фестивалів;
- сприяння розвитку спеціалізованої інфраструктури та супутніх послуг, розрахованих на потреби молодіжного туризму та культурного обміну (кемпінги, інформаційні служби, довідкова література, табори, хостели тощо). Пріоритетним напрямом може стати розбудова системи недорогих готелів – хостелів у туристичних центрах України;
- створення умов для сезонного працевлаштування молоді в туристичній галузі (сезонні біржі праці, сприяння залученню молоді до сезонних робіт та їх оплата тощо), системи пільгового кредитування для студентів та молоді
метою участі в туристичних та обмінних програмах (пільговий відсоток на кредит, невелика застава тощо);
- розробка, впровадження та популяризація системи відпускних чеків для працівників комерційних структур, які потребують додаткового захисту, на зразок профспілкових туристичних путівок для працівників бюджетних установ;
- залучення до розвитку соціального туризму органів місцевого самоврядування і впровадження механізмів стимулювання підприємців щодо розвитку соціального туризму (наприклад, наданням певних податкових пільг, преференцій).
Ці заходи мають стимулювати туристичний та культурний обмін між молоддю та студентами різних країн світу й Україною, сприяти ефективному впровадженню державної політики соціалізації молоді, створити привабливий імідж держави, зробити нашу країну відкритою для світового суспільства. Отже, як вже неодноразово зазначалося, розвиток туристичної галузі є надзвичайно актуальним для України. Унікальний комплекс історичних, культурних та природних пам’яток, значні рекреаційні можливості, які має наша держава, приваблюють дедалі більше туристів, у тому числі й іноземних. Забезпечувати належну віддачу від цього потужного потенціалу, використовувати його для активного відпочинку та оздоровлення людей можна лише за умови чіткої організації туризму, впровадження ефективних механізмів державного регулювання галузі, залучення до неї досвідчених і кваліфікованих кадрів. Виходячи зі світового досвіду необхідно, щоб законодавчі та виконавчі органи забезпечили зацікавлений підхід до розвитку туризму, щоб він став частиною загальнодержавної гуманітарної політики і пріоритетів, враховувався при розгляді інших питань, які мають національне значення[33, c. 34-35].
Висновки
Міжнародний туризм — одна з форм обміну послугами. Може розглядатися як процес, пов'язаний із наданням туристичних послуг особам за межами країни і спрямованого на задоволення їх духовних, фізичних та інших некомерційних потреб та соціально-економічний розвиток країни в цілому. Міжнародний туризм слугує покращенню міжнародних відносин та поліпшенню міждержавних фінансових операцій. Розвиток цього процесу є невід'ємною частиною розвитку світової економіки. Туризм на початку XXI століття характеризується як один із видів економічної діяльності, що стрімко і динамічно розвивається, випереджаючи за темпами зростання доходів нафтовидобуток і автомобілебудування.
У економіці окремої країни міжнародний туризм виконує ряд важливих функцій:
1. Міжнародний туризм - джерело валютних надходжень для країни і засіб для забезпечення зайнятості;
2. Міжнародний туризм розширює внески в платіжний баланс і ВНП країни;
3. Міжнародний туризм сприяє диверсифікації економіки, створюючи галузі, обслуговуючі сфери туризму;
4. З зростанням зайнятості в сфері туризму ростуть прибутки населення і підвищується рівень добробуту нації.
Розвиток міжнародного туризму приводить до розвитку економічної інфраструктури країни і мирних процесів. Таким чином міжнародний туризм потрібно розглядати разом з економічними відносинами окремих країн.
Міжнародний туризм - поїздки з туристичною метою за межі країни постійного проживання. В міжнародному туризмі виділяють дві його форми - іноземний (в'їзний) і зарубіжний (виїзний), які різняться між собою за напрямками туристичних потоків. Головними цілями туризму є: розважальні (атрактивні), рекреаційні та пізнавальні. Другими за значенням є оздоровчі та лікувальні, а далі йдуть професійно-ділові, гостьові та інші цілі.
Сьогодні, на думку аналітиків, в основі розвитку міжнародного туризму лежать такі чинники:
1. Економічне зростання і соціальний прогрес привели до розширення обсягу ділових поїздок та подорожей з пізнавальними цілями;
2. Удосконалення всіх видів транспортних засобів зробило дешевшими поїздки;
3. Збільшення кількості найманих працівників і службовців у розвинутих країнах та підвищення їхнього матеріального й культурного рівня;
4. Інтенсифікація праці й отримання працюючими більш довгих відпусток;
5. Розвиток міждержавних зв'язків і культурних обмінів між країнами привів до розширення міжособистісних зв'язків між регіонами;
6. Розвиток сфери послуг стимулював розвиток сфери перевезень і технологічний прогрес у галузі телекомунікації;
7. Послаблення обмежень на вивіз валюти у багатьох країнах і спрощення прикордонних формальностей;
Якщо аналізувати стан та перспективи розвитку міжнародного туризму, треба усвідомлювати, які фактори впливають на нього. До довготривалих чинників, що об'єктивно сприяють поступовому розвитку міжнародного туризму, належать такі: економічні, науково-технічний прогрес, демографічні, соціальні, культурні, міжнародні. З самого початку виникнення туризму і по сьогоднішній день на характер світового туризму, його динаміку і зміст істотний вплив впливають природні катаклізми (землетруси, повені, пожежі тощо), соціальні потрясіння, війни.
Міжнародний туризм у світі розвивається досить нерівномірно, що пояснюється в першу чергу різними рівнями соціально-економічного розвитку окремих країн і регіонів. Найбільший розвиток міжнародний туризм має місце у західноєвропейських країнах. На частку цього регіону доводиться понад 70% світового туристичного ринку і біля 60% валютних надходжень. Приблизно 20% приходиться на Америку, менше 10% - на Азію, Африку й Австралію разом узяті. Всесвітня організація з туризму у своїй класифікації виділяє країни, що є переважно постачальниками туристів (США, Бельгія, Данія, Німеччина, Голландія, Нова Зеландія, Швеція, Канада, Великобританія) і країни що приймають туристів (Франція, Іспанія ,Австралія, Греція, Кіпр, Італія, Мексика, Туреччина, Португалія, Франція, Швейцарія, Болгарія, Україна, Єгипет, Кавказький регіон).
Подібний бурхливий розвиток міжнародних туристичних зв'язків спричинило створення численних міжнародних організацій, що сприяють поліпшенню роботи цієї сфери світової торгівлі. У їх число входять: спеціалізовані інститути системи ООН, організації, де питання розвитку міжнародного туризму обговорюються епізодично і не є головними в сфері діяльності; неурядові спеціалізовані, міжнародні, комерційні, національні і регіональні організації з туризмі.
За прогнозами ВТО, в XXI столітті очікується туристичний бум: кількість подорожуючих у світі до 2020 року зросте до 1,6 млрд. чоловік за рік, кількість туристичних прибуттів в Китаї досягне до 2020 року 137,1 млн. осіб, другим за популярністю туристичним напрямком стануть США (102,4 млн.), -Франція (93,3 млн. осіб),Іспанія (71,0 млн. осіб), Гонконг (59,3 млн. осіб). За прогнозами ВТО, очікується бурхливий розвиток виїзного туризму. Найбільшими країнами-постачальниками туристичних потоків стануть Німеччина, Японія, США, Китай, Великобританія
Аспектом важливості розвитку туристичної сфери є те, що в багатьох країнах туризм є джерелом значних надходжень до державного бюджету. В Україні цей потенціал не є повністю реалізований.
На сьогодні метою розвитку туристичної індустрії в Україні є створення конкурентоспроможного, на світовому ринку, туристичного продукту, здатного максимально задовольнити туристичні потреби населення країни, забезпечити на цій основі комплексний розвиток територій та їх соціально-економічних інтересів при збереженні екологічної рівноваги та історико-культурного довкілля та розроблення відповідної нормативно-правової бази туризму. Найбільш гальмівним фактором у розвитку туризму на суспільному рівні є відсутність уваги та підтримки з боку політиків та громадської влади. Як тільки буде глибока зацікавленість на законодавчому рівні, поєднання зусиль для піднесення статусу індустрії туризму на більш високий рівень не тільки у вигляді декларацій, а й конкретних заходів щодо встановлення та підтримки економічних зв'язків, почне ефективно діяти маркетинг у сфері туризму, то відразу почне покращуватися рівень розвитку туризму. Але зарубіжний досвід свідчить, що максимального ефекту в розвитку туризму можна досягти лише за умов співпраці органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських і професійних організацій та підприємницьких структуру. Зростання рівня освіти збільшує потяг людини до знань, зацікавленість іншою культурою викликає бажання подорожувати і отримувати нові враження.
Одним із найважливіших чинників, що впливає на розвиток як внутрішнього, так і міжнародного туризму, є добробут населення. Існує чіткий зв'язок між тенденцією розвитку туризму, загальним економічним розвитком і особистими доходами громадян.
Постійне збільшення доходів громадян України приведе до збільшення туристичних поїздок, зокрема, до збільшення кількості споживачів з високими доходами. В майбутньому населення України буде характеризуватися як таке, що має підвищену якість життя. Відпочинок, подорожі, мистецтво, культура стануть основними елементами, які заповнять вільний час людини. Для того, щоб підвищити популярність України серед вітчизняних та іноземних туристів необхідно запропонувати такі форми організації туристичної діяльності українських підприємствам: заохочувати українські туристичні підприємства використовувати інформаційні технології для того, що популяризувати свої туристичні послуги серед іноземних туристів та забезпечити швидке оновлення інформації про надавані послуги.
В Україні виникає нагальна необхідність у прогресивних організаційних та управлінських заходах, удосконалені державної політики в туристичній сфері .Першочерговими заходами повинні бути: збільшення фінансового забезпечення та відповідного контролю за їх використанням; підвищення кваліфікації персоналу та розробка ефективних стратегічних планів, що покращить туристичний імідж, активізує туристичну діяльність та підвищить економічне надходження до бюджету
Міжнародна нерівність у секторі туризму значна. Для досягнення рівнозначного успіху у світі нові підходи заохочення розвитку туризму повинні базуватися на міжнародній кооперації. Отже, міжнародна кооперація й угоди між ключовими компонентами туризму (готелі, транспорт, туристські фірми) повинні гарантувати майбутній розвиток індустрії.
Туризм, як могутній канал народної дипломатії, формує у людей щире взаєморозуміння, взаємоповагу й довіру. Адже, яку жодній іншій галузі, домінантою у туристській діяльності виступають саме люди, які працюють в ній. Фахівцям галузі повинні бути притаманні такі професійні й людські якості, як енциклопедичність знань, високий професіоналізм у роботі, миролюбний характер, здатність долати конфліктні ситуації, виявляти повну толерантність до людей, які мають різну освіту, національність, релігійні переконання тощо. Іншими словами, фахівець туризму повинен бути лідером у впровадженні засобами туризму "народної дипломатії" як могутнього руху об'єднання людей і народів на високих гуманістичних принципах.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1.Бейдик, О.О. Ресурсно-рекреаційні домінанти регіонів України [Текст] //Наукові дослідження до потреб туризму. Матеріали «круглого столу». - К.: Обрії, 2006. - с. 47-54. -300 прим. - ISBN 966-95774-0-4;
2.Ковалевский Г.В., Абрамов В.В. Проблемы развития туризма в Украине: интегрированый подход // Туристично-краєзнавчі дослідження. - 2003. - Вип.2. - 76 с;
3.Федулова Л.І. Інноваційні контури розвитку туризму // Актуальні проблеми економіки. - 2006. - №6. - с.137-147;
4.. Котлер Ф., Мейкенз Дж. Маркетинг. Гостеприимство и туризм: Учебник для вузов / Пер. с англ. Под ред Р.Б. Ноздревой - М.: ЮНИТИ, 2003. - 787с;
5.Биржаков М.Б., Никифоров В.И. Индустрия туризма: Перевозки. - СПб.: Издательский дом Герда, 2003. - 400 с;
6.. Квартальнов В. Мировой туризм на пороге нового тысячелетия: реальность и экскурс в будущее. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 185 с;
7.Закон України "Про туризм" від 15.09.1995 р. №325/95-ВР //Відомості Верховної Ради (ВВР). - 1995. - №31. - ст.241;
8.Прейгер Д., Молярчук І. Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів // Економіка України. - 2001. - №6. - с. 26-32;
9.Гонтаржевська Л.І. Зовнішньоекономічна діяльність підприємств туристичного бізнесу в структурі світового ринку послуг // Зб. наук. праць. Вип. 44 / Відп. ред. В.Є.Новицький. - К.: ІСЕМВ НАНУ, 2004. - с. 177-185;
10.Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. - Київ, 2003. - 132 с;
11. Дахно І.І., Тимофієв С.М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. - К.: МАПА, 2005. - 600 с;
12. Манільська декларація по світовому туризму//Матеріали Всесвітньої конференції по туризму (жовтень, 1980). - Мадрид, 1981;
13.Гук Н.А. Перспективи розвитку туризму у світі та в Україні/ [Електронний ресурс]. — Режим доступу;
14.Балабанов И., Балабанов А. Экономика туризма: Учеб пособие. - М.: Финансы и статистика. 2006. - 173 с;
15.Абуков А.X. Туризм на новом этапе: Социальные аспекты развития туризма в СССР.-М., 1983;
16.Зорин И.В., Квартальнов В.А. Энциклопедия туризма. -Москва, 2003. - 564 с;
17.Балабанов И., Балабанов А. Экономика туризма: Учеб пособие. - М.: Финансы и статистика. 2006. - 173 с;
18.Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 272 с.;
19.Квартальнов В. Мировой туризм на пороге нового тысячелетия: реальность и экскурс в будущее. - М.: Финансы и статистика, 2004. - 185 с.;
20.Мальська М.П., Худо В.В. Туристичний бізнес: теорія і практика. Навч.пос. - К.: ЦУЛ, 2007. - 424 с;
21.Пузакова Е.П. Международный туристический бизнес. - М.: Экспертное бюро-М, 2004. - 214 с;
22.Кифяк В.Ф. Організація туристичної діяльності в Україні. - Чернівці: Зелена Буковина, 2003. - 312 с;
23.Роглєв X.Й., Мунін Г.Б. Стан та перспективи розвитку ділового туризму в Україні //Туризм: Теорія і практика. - 2005. - №1. - с. 6-9;
24. Дахно І.І., Тимофієв С.М. Країни світу: Енциклопедичний довідник. - К.: МАПА, 2005. - 600 с.
25.Мальська М.П., Худо В.В., Цибух В.І. Основи туристичного бізнесу. - К.: Центр навчальної літератури, 2004. - 272 с;
26.Виноградська А. Розвиток українського туристичного бізнесу//Економіка. Фінанси. Право. - 2000. - № 5. - C. 13-18;
27.Кобржицкий В. Туристический менеджмент в Украине: вчера, сегодня, завтра //Персонал. - 1999. - № 1. - C. 52-56;
28.Біркович В.І. Модернізація туристичного та рекреаційного потенціалу регіонів України //Статистика України. - 2006. - № 3. - C. 83-86;
29.Герасименко В. Імідж України як об'єкта міжнародного туризму //Маркетинг в Україні. - 2000. - № 1. - C. 24-26;
30.Бурнашов І. Проблеми та перспективи розвитку туризму в Україні //Диференційне забезпечення керівництва. - 2005. - Вип. 12/7, 4782. - C. 1-35;
31.Мельниченко С. Туристична галузь - суттєве джерело поповнення коштів державного бюджету //Фінанси України. - 2001. - № 2. - C. 63-68
32.Уварова Г. Рекреаційно-туристичний потенціал України //Географія та основи економіки в школі. - 2008. - № 2. - C. 29-36
33.Бурнашов І. Проблеми та перспективи розвитку туризму в Україні //Диференційне забезпечення керівництва. - 2005. - Вип. 12/7, 4782. - C. 1-35;
34.Кузишин А. В. Міжнародний туризм : навч. посібник / А. В. Кузишин. – Тернопіль : Вектор, 2016. – 204 с.;
35.Документ Акапулько. - Мадрид, 1982;
36.Хартія туризму. - Мадрид, 1985;
37.Отчет Всемирной Туристской Организации - 2012 (Tourism Highlights - 2012). - 16 с;
38.World Tourism Organization UNWTO - http://www2.unwto.org/ ;
39.Державна програма розвитку туризму в Україні до 2010 року. - Київ, 2003. - 132 с;
40.Тягунова Н. М. Основи організації туристичного бізнесу.Кредитно-модульний курс : навч. посіб. / Н. М. Тягунова.– К. : ЦУЛ, 2014. – 130 с;
41.Абрамов В. В. Історія туризму: підручник / В. В. Абрамов,М. В. Тонкошкур. – Харків : Харківська національна академія міського господарства, 2010. - 294 с;
42.Дядечко Л. П. Економіка туристичного бізнесу:навчальний посібник / Л. П. Дядечко. – Київ : Центр учбової літератури, 2007. – 224 с;
43.Кудла Н. Є. Маркетинг туристичних послуг : навчальний посібник / Н. Є. Кудла ; Львів. ін-т економіки і туризму. -Київ : Знання, 2011. - 351 c. - (Вища освіта XXI ст.).
Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 1008; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!