Тема 1. Толерантність як індивідуальна якість і суспільний спосіб життя

Стр 1 из 5Следующая ⇒

Регламент навчальної дисципліни «Міжнаціональна та міжконфесійна толерантність» (скорочений) По цій дисципліні проводиться: 12 лекцій і 4 практичні заняття та 8 консультаційних занять за розкладом. Залік – диференційований, причому окремого заняття для здачі заліку не проводиться, тобто оцінка за курс виставляється шляхом підсумування балів, набраних впродовж лекційних та практичних занять. Оцінювання йде по 100-бальній системі: 35 балів треба набрати для допуску до заліку (Fx), 60 балів – для оцінки «достатньо, E», 64 - «задовільно, D», 74 – «добре, C», 82 – «дуже добре, B», 90 – «відмінно, A». Ці 16 обов'язкових для відвідування занять відбуватимуться кожного тижня (в першому модулі – по п’ятницях, у другому – по вівторках) і для студентів вони фактично означатимуть заняття, на які їм треба готуватися кожного тижня (можна їх усі вважати практичними заняттями або лекційними, на яких студенти мають виступати із доповідями та презентаціями). В середньому на кожну з 8 тем курсу (які перелічені нижче, у Програмі) виділяється по два заняття, але в залежності від важливості теми чи ступеня її засвоєння може бути виділено і більше часу або менше. Отож вимоги та критерії отримання балів по цьому курсу наступні: 1) на кожне заняття (неважливо, лекційне чи практичне) кожен студент готує один із пунктів плану даної теми, що виноситься на це конкретне заняття (які саме питання виносяться, ми будемо домовлятися на попередньому занятті, і серед них кожен може вибрати те, яке йому буде цікавіше чи легше пояснити), і виступає з підготовленою доповіддю при усному розгляді цього питання (а якщо студент відсутній на занятті чи був не готовий, то готує свою доповідь пізніше і присилає її в електронному вигляді), - за цю доповідь на кожному занятті можна заробити до 5 балів; 2) за присутність на кожному занятті студент отримує 1 бал; 3) за наукову роботу по одному з питань Програми або по самостійно обраному (і затвердженому у викладача) питанню можна отримати до 10 балів; Загалом виходить такий розподіл отримуваних балів із 100 можливих: 1) за 15 доповідей по 5 балів = 75 балів максимум; 2) за відвідування 15 занять по 1 балу = 15 балів максимум; 3) за наукову роботу = 10 балів максимум; До практичних занять студенти мають готуватися самостійно, орієнтуючись на план теми і ті коментарі й уточнення питань плану, що подаються далі в цій методичці. При підготовці відповідей можна використовувати посилання на Інтернет-джерела, що містяться у цій методичці до кожного питання. В усній доповіді на кожному занятті студентимають на прикладах пояснити те, про що йдеться у даному запитанні. А приклад – це детальний опис будь-якої, реальної чи вигаданої ситуації та конкретної поведінки людей у цих обставинах, із поясненням на цій ситуації термінів, про які йде мова у питанні. Крім того, можна підготувати наукову роботу (не на 30 сторінок, а максимум на 5-7 сторінок шрифтом Times New Roman 12 розміру при одинарному інтервалі) по самостійно обраній, але обов’язково (1)затвердженій у викладача темі, причому затвердженій на першому або другому занятті (пізніше це вже не має сенсу, адже розібратись і зробити хорошу роботу студент не встигне, а інакше це не дасть йому балів). Цей робота має бути справді (2)самостійною (тобто мати посилання на не менш як 3 джерела і не складатися на дві третини або більше із одного джерела, котре неважко знайти в Інтернеті). Тема і зміст наукової роботи повинні мати (3)дослідницький характер: наприклад, порівняти якісь дві чи більше релігії або конфесії за конкретними ознаками релігії, котрі ми вчили; оцінити ступінь релігійності людей різного віку чи освіти; виявити, до якого етапу розвитку ментальності належать люди різного роду тощо. Звичайно, із свого дослідження (4)потрібно зробити висновок про якусь закономірність (наприклад, у чому одна конфесія перевищує і в чому слабша за іншу). Також обов’язковою вимогою є (5)виявлення у науковій роботі розуміння термінів (зокрема, типів та етапів розвитку релігійних явищ), які студент отримав у цьому курсі. Ще одною вимогою є (6)хороше розуміння питання, обраного темою реферату (ознакою чого буде уміння пояснити, в чому конкретно полягають відмінності порівнюваних явищ або як і навіщо віруючі виконують відповідні культові дії чи моральні вимоги). А (7)здати цей реферат треба не пізніше останнього тижня квітня. Наприклад, у цій науковій роботі можна порівняти якісь дві (чи більше) релігії або конфесії, пояснивши, (1) до якого етапу розвитку ментальності та релігії відносяться ці явища (і довести свій висновок, вказавши на ознаки даного етапу розвитку серед особливостей обраної релігії, - для чого можна скористатися матеріалами із цієї методички), (2) які функції і як саме виконує дана релігія, (3) які основні ідеї її віровчення і наскільки гарячу чи слабку віру вона породжує, (4) наскільки організованою і централізованою (чи навпаки) є її культова організація, (5) які саме моральні вимоги вона пред'являє віруючим, (6) які особливості її священних книг (про що вони, як написані і чому саме так, - адже в цьому виявляються особливості ментальності даних людей і методів, якими релігія впливає на них), (7) чим відрізняються її напрями чи громади, (8) які люди є її вірянами (чим вони відрізняються від співвітчизників, що схильні до інших релігій чи конфесій), і головне, як висновок, – (9) які причини всіх цих відмінностей. Всі ці відповіді варто не просто шукати в Інтернеті, а подумати і проаналізувати самому, а крім того – проконсультуватись у викладача. Програма курсу «Міжнаціональна та міжконфесійна толерантність» Тема 1. Толерантність як індивідуальна якість і суспільний спосіб життя 1. Історія розвитку ідеї «толерантності» 2. Рівні толерантності та види інтолерантності 3. Прояви толерантності та стадії її розвитку 4. Плюси та мінуси толерантності 5. Джерела та прояви упереджень 6. Умови та способи долання упереджень 1) Капустина Н.Г. Психология толерантности как внутреннего ресурса личности // Вестник МГОУ. - Психологические науки. - 2009. - №2. С.42 – 48. - Режим доступу: http://www.vestnik-mgou.ru/Articles/Doc/6875 2) Радченко О.Е., Чубик А.П. Формирование культуры толерантности как результат преодоления интолерантности общества. - Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/n/formirovanie-kultury-tolerantnosti-kak-rezultat-preodoleniya-intolerantnosti-obschestva 3) Летягина С.К. Толерантность как фактор социально-психологической адаптации личности. - Режим доступу: https://elibrary.ru/item.asp?id=28844334& 4) Майерс Д. Социальная психология. 7-е издание. - СПб., 2010. - 794 с. (Глава 9. Предрассудки: антипатия к другим) - Режим доступу: http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/mayers/index.php 5) На пути к толерантному сознанию / Отв. ред. А.Г.Асмолов. - М., 2000. – 255 с. - Режим доступу: http://www.tolerance.ru/Na-puti-k-toler.pdf 6) Психология предрассудков: обзор. - Режим доступу: http://www.understandingprejudice.org/apa/russian/index.htm 7) Ридецкая О.Г. Социальная психология. - М., 2008. - Режим доступу: https://studfiles.net/preview/4434599/page:19/ Тема 2. Виникнення та еволюція релігії Етапи розвитку ментальності та релігії. Ранні форми релігії (анімізм, фетишизм, тотемізм, культ предків, магія). Синкретизм міфологічної свідомості. Ставлення до богів у політеїзмі. Функції релігії (інтегруюча, світоглядна, моральна, терапевтична, легітимізуюча). Структура релігії (віра та віровчення, культова організація і мораль). Географія релігій. 1) http://www.socionauki.ru/journal/articles/130311/; http://www.gumer.info/bibliotek_Buks/Psihol/Schkur/05.php; ~06.php; ~07.php; http://bibl.tikva.ru/base/B343/B343Content.php [див.Гл.15] (про еволюцію та види ментальності) 2) http://www.razlib.ru/religiovedenie/kratkaja_istorija_mifa/index.php (Армстронг К. Краткая история мифа) 3) http://www.razlib.ru/religiovedenie/istorija_i_teorija_religii_konspekt_lekcii/index.php (Альжев Д. История и теория религий) 4) http://www.socionauki.ru/journal/articles/129795/?sphrase_id=469882 (Религия: полезная адаптация или «вирус мозга»?) 5) http://ru.wikipedia.org/wiki/Религия_и_общество (статистика позитивного і негативного впливу релігії на суспільство) 6) http://www.evolbiol.ru/nazaretyan2010.htm (про неоднозначний зв'язок релігії та совісті в історії) 7) http://risu.org.ua/ru/index/reference; http://www.religion.in.ua/info/; http://religions.unian.net/rus/detail/11395 (релігії в Україні) 8) http://expert.ru/expert/2013/01/religiya-v-sovremennom-mire/ (зміни розповсюдження релігій у світі) 9 ) http://www.wingia.com/web/files/richeditor/filemanager/Global_INDEX_of_Religiosity_and_Atheism_PR__6.pdf (англійською) 10) http://www.adherents.com/adh_predom.html (домінуючі у країнах релігії, англійською) Тема 3. Буддизм та інші далекосхідні релігії Типи релігій. «Нерелігійність» буддизму. Ідея ілюзорності («пустотності») світу. Карма, реінкарнація та нірвана. Махаяна, хінаяна, ламаїзм, дзен-буддизм. Йога, кришнаїзм, конфуціанство, даосизм, синтоїзм. 1) http://subscribe.ru/archive/religion.buddtoday/201209/11185805.html (про нерелігійність буддизму) 2) http://subscribe.ru/archive/religion.buddtoday/201210/21222212.html (про нерелігійність буддизму та його напрями) 3) http://ariom.ru/wiki/Buddizm (про ідею ілюзорності («пустотності») світу) Тема 4. Біблія та історичні корені християнства Історія написання та склад Біблії. Основні біблійні історії. Старозаповітна та євангельська мораль. Пророцтва Біблії та їх трактування. Проблема історичності Ісуса Христа. Історичні корені християнства http://www.razlib.ru/religiovedenie/novyi_bibleiskii_kommentarii_chast_1_vethii_zavet/index.php; http://www.razlib.ru/religiovedenie/novyi_bibleiskii_kommentarii_chast_2_vethii_zavet/index.php (Карсон Д. Новый Библейский Комментарий Части1-2 (Ветхий Завет)) Тема 5. Напрями еволюції християнства Христос та християни: доля вчення та церкви. Засади перетворення на державну релігію. Запровадження християнства на Русі. Розкол християнства. Православ’я та католицизм. Реформація та протестантизм. 1) http://ezotera.ariom.ru/2009/10/23/uchenie.html (відмінність ідей Христа і дій християн) 2) http://ru.wikipedia.org/wiki/Православие_и_католицизм; http://www.verigi.ru/ (про різні напрями) 3) http://duluman.uath.org/Deshner.html (Дешнер К. Криминальная история христианства) 4) http://duluman.uath.org/Grekulov.html (Грекулов Е. Православная инквизиция в России) 5) http://www.reformatia.ru/; http://www.evangelie.ru/forum/t22410.html; http://ru.wikipedia.org/wiki/Протестантизм; http://www.liveinternet.ru/users/sir_michael/post70022174/; http://lib.eparhia-saratov.ru/books/02b/bulgakov/handbook/contents.html; http://pidruchniki.ws/10810806/religiyeznavstvo/hristiyanstvo_vitoki_virovchennya_evolyutsiya#705; http://www.raskolu.net/ http://scepsis.net/library/id_2638.html; http://philosophy.ru/library/fromm/02/5.html (життя та ідеї М.Лютера та Ж.Кальвіна). Тема 6. Іслам Історія Мухамеда та ісламу. Мораль ісламу та його прозелітичні переваги. Напрями в ісламі (сунізм, шиїзм, ваххабізм, суфізм). 1) http://pidruchniki.com/10480512/religiyeznavstvo/xvi_islam#148 2) http://pidruchniki.com/18410519/religiyeznavstvo/islam_svitova_religiya 3) http://pidruchniki.com/89709/religiyeznavstvo/islam 4) http://pidruchniki.com/1317070263150/religiyeznavstvo/osnovni_techiyi_islami_sunizm_shiyizm_porivnyalna_harakteristika#489 5) http://pidruchniki.com/19670716/religiyeznavstvo/imamiti 6) http://bintel.com.ua/uk/article/islam/ (про ісламізм з упередженістю щодо ісламу) 7) http://www.hist.msu.ru/Labs/UkrBel/islam.htm (статті та дискусії про іслам) Тема 7. Формування етносів та міжетнічної толерантності Традиційне суспільство та його модернізація Фази етногенезу Формування політичних націй Основні терміни теми 1) Кульчицкий С. Закономерности формирования украинской политической нации. Часть 1. – Режим доступу: http://argumentua.com/stati/stanislav-kulchitskii-zakonomernosti-formirovaniya-ukrainskoi-politicheskoi-natsii-chast-1 2) Народы и Нации (традиционалистский подход). – Режим доступу: http://www.gumilev-center.ru/narody-i-nacii-tradicionalistskijj-podkhod/#_ftn6 3) Семёнов Ю. Общество, этнос, нация. – Режим доступу: http://scepsis.net/library/id_1074.html 4) Зарождение и формирование европейских наций по Хосе Ортегу-и-Гассету. – Режим доступу: http://vikent.ru/enc/5017/ Тема 8. Нові культи Деструктивні культи та тоталітарні секти (Мормони, Єговісти, Саєнтологія, “Біле братство”, харизматики, орієнталісти, культи Крайона, П.Іванова, Г.Грабового, Анастасії, О.Асауляк, психокульти Рейкі, М.Норбекова, комерційні культи). Цілі та методи насадження фанатизму. 1) http://psyfactor.org/lib/reladdict2.htm (Старшенбаум В. Религиозный фанатизм: описание, терапия) 2) http://www.islam.ru/content/nauka/fanatizm_razbor_ponaytiya_kriterii_ocenki; http://www.oicos.narod.ru/fanatizm.html; http://www.islam.ru/content/nauka/psihologicheskie_predposilki_razvitiya_religioznogo_fanatizma (причини та прояви фанатизму) 3) http://www.sektoved.ru/; http://psyfactor.org/lybr8.htm; http://www.leary.ru/books/cult/; http://iriney.ru/sects/commerc/001.htm; http://evolkov.net/cults/books/Lifton.R/Lifton.R.Thought.reform.psychol.totalism.content.html#_Toc29877586 (методи культів) 4) http://awake.kiev.ua/soc/xinao.htm (про т.зв. «промивання мізків» в деструктивних культах) ЗАГАЛЬНА ОН-ЛАЙН ЛІТЕРАТУРА: 1. http://vira.ho.ua/books_re.htm (он-лайн підручники) 2. http://risu.org.ua/ (Довідник релігій України, док-ти рел. об’єднань) 3. http://ellib.org.ua/books/religion/relignowing2/index.html (Релігієзнавство: Підручник / В. І. Лубський, С. М. Бурлак) 4. http://pidruchniki.ws/19991130/religiyeznavstvo/religiyeznavstvo_-_lubskiy_v_i (Релігієзнавство - Лубський В.І.) 5. http://pidruchniki.ws/00000000/religiyeznavstvo/istoriya_religiy_-_lubskiy_vi (Історія релігій - Лубський В.І., Лубська М.В.) 6. http://pidruchniki.ws/19991130/religiyeznavstvo/istoriya_religiyi_v_ukrayini (Історія релігії в Україні - Колодний А. М.) 7. http://pidruchniki.ws/16730426/religiyeznavstvo/religiyeznavstvo_-_kislyuk_kv (Релігієзнавство - Кислюк К.В.) 8. http://readbookz.com/books/164.html (Релігієзнавство: Підручник / Є.Дулуман, М.Закович, М.Рибачук) 9. http://libfree.com/122190080-religiyeznavstvoreligiyeznavstvo__mozgoviy_li.html (Релігієзнавство - Мозговий Л.І.) 10. http://duluman.uath.org/ucheniya.htm (Вiросповiдна лiтература - Дулуман Є.К.) 11. http://www.razlib.ru/religiovedenie/ (бібліотека по релігієзнавству рос. мовою) 12. http://gumanitarnye-nauki.knigi-i-zhurnaly.org/religiovedenie/ (бібліотека по релігієзнавству рос. мовою) 13. http://libelli.ru/links/atheism.htm (посилання на бібліотеки по релігієзнавству) 14. http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Relig/_INDEX_RELIG.php; http://www.alleng.ru/edu/relig3.htm (скачування) 15. http://www2.sunysuffolk.edu/pecorip/scccweb/etexts/phil_of_religion_text/TABLE_of_CONTENTS.htm (англійською) Курс «Міжнаціональна та міжконфесійна толерантність» (розрахований на 8 тем)

Тема 1. Толерантність як індивідуальна якість і суспільний спосіб життя

1. Історія розвитку ідеї «толерантності»

2. Рівні толерантності та види інтолерантності

3. Прояви толерантності та стадії її розвитку

4. Плюси та мінуси толерантності

5. Джерела та прояви упереджень

6. Умови та способи долання упереджень

1. Слово «толерантність» почали вживати в українській мові не дуже давно. У латинській мові існувало два дієслова зі значенням «терпіти»: «pati» і «tolerare». Дієслово «pati» означає смиренність і терпіння. Дієслово «tolerare» трактується не просто як смиренне перенесення, а як стійка активна позиція людини, добровільне і стійке перенесення страждань, болю, зла. У сучасній науці іменник «tolerantia», утворене від даного дієслова, має три значення: 1) стійкість, витривалість; 2) терпимість; 3) допустиме відхилення від норми.

Палітра смислів поняття «толерантність» надзвичайно широка. В англійських психологічних словниках воно трактується як придбана стійкість; стійкість до невизначеності; етнічна стійкість; межа стійкості (витривалості) людини; стійкість до стресу; стійкість до конфлікту; стійкість до поведінкових відхилень. Розуміння сенсу толерантності відрізняється в різних культурах, має свої інтерпретації та висловлює різні типи відносин і настроїв. Так, в англійській мові толерантність означає «готовність і здатність без протесту сприймати особистість або ідею». У французькій мові цей термін розуміється як «повага свободи іншого, його способу мислення, поведінки, політичних або релігійних поглядів». У китайській мові проявляти толерантність означає «дозволяти, допускати, виявляти великодушність по відношенню до інших». Широку гаму почуттів поняття «толерантність» висловлює в арабській мові, де воно вживається в значенні «прощення, поблажливість, м'якість, співчуття, прихильність, терпіння, прихильність до інших людей». Перською мовою толерантність розуміється як «терпимість, витривалість, готовність до примирення з противником».

До синонімів поняття «толерантність» «Декларація принципів толерантності» відносить такі слова: солідарність, взаєморозуміння, повагу прав і свобод, відкритість, визнання, культурний плюралізм, відмову від догматизму, ненав'язування поглядів, збереження індивідуальності, надання можливостей розвитку, забезпечення рівноправного підходу, згода, право відрізнятися один від одного, відкритий діалог, рівність у гідності, повагу самобутності, правовий і соціальний захист, чуйність, відповідальність, попередження та вирішення конфліктів ненасильницькими методами, сприяння професійному зростанню й культурній інтеграції.

Синонімами інтолерантності є: поступка, поблажливість, потурання, виправдання посягань, терпиме ставлення до соціальної несправедливості, відмови від своїх переконань, поступка чужих переконань.

Давньогрецький філософ Сократ пов'язував терпіння з інтелектуальним аскетизмом і розглядав його як передумову духовного і соціального згуртування людей. Платон вважав, що для створення громадянського суспільства необхідно дотримуватися принципу терпимості один до одного. Аристотель під терпимістю розумів можливість рівноцінного існування людей і речей.

Християнська концепція терпимості викладена в Нагірній проповіді, що затверджує рівність всіх людей перед Божественним Законом. У християнстві проповідується етичний принцип «терплячої слухняності», що передбачає любов, смиренність і всепрощення.

В середні віки термін «tolerantia» отримав спеціальне соціальне значення допущення існування Іншого, чужого як в релігійному, так і в культурному сенсі. Усвідомлення необхідності терпимості в соціальних відносинах пов'язано не тільки з теологією, а й з філософією. Жорстокі релігійні війни, які потрясли Європу в XVI-XVII ст., Зажадали філософського осмислення виникла соціальної ситуації.

Одним з перших принцип широкої терпимості в питаннях віри, відмова від догматизму обгрунтував великий гуманіст епохи Відродження Еразм Роттердамський (1469-1536) в книзі «Похвала глупоті». Він стверджував, що основу будь-якого зв'язку в людському суспільстві, основу дружби, миру в родині утворює поблажливість, терпимість до чужих недоліків. Мети життя - любов, прямодушність, терпіння і душевна чистота. Еразм писав: «Нерозумно подобатися самому собі через способу життя, відмінного від інших, або ж через презирства і осуду чужого укладу».

Ці ж ідеї підтримував і розвивав французький філософ епохи Відродження Мішель Монтень (1533-1592) в книзі «Про мистецтво жити гідно». Терпимість, здоровий глузд, розумне почуття міри, вважав він, покликані охороняти гармонію особистості, свободу душі. В епоху релігійного догматизму і фанатизму Монтень проголосив принципи толерантного спілкування. Він писав: «Ніяке судження не вдарить мене, ніяке думка не образить, як би вони не були мені чужі. Немає примхи настільки легковажною і дивною, яку я не вважав би цілком допустимим створенням людського розуму. Ми, що не визнають за судженням своїм права виносити вироки, повинні поблажливо ставитися до самих різних думок, і якщо ми з ними не згодні, будемо їх все ж спокійно вислуховувати... Неприємні моїм поглядам судження не ображають і не пригнічують мене, а тільки збуджують і підхльостують мої розумові сили... Я люблю, щоб порядні люди сміливо говорили один з одним і слова у них не розходилися з думками. Нам слід мати вуха більш стійкі і витривалі і не розпещується їх, слухаючи одні тільки чемні слова і вирази».

У книзі Френсіса Бекона (1561-1626) «Новий Органон» також прозвучав заклик до толерантності, до примирення ворогуючих релігійних конфесій в Англії. Він розглядав науку як зразок толерантних відносин для всього суспільства: лише вільна згода вчених, що спираються на достовірні факти, може зробити що-небудь гідним наукового визнання.

Джон Локк (1632-1704) першим у філософії визнав право за іншою людиною бути іншим. Філософські вчення стали приділяти основну увагу поясненню «інакшості» Іншого і толерантному до нього ставлення. У філософії вважається, що саме Локк в книзі «Послання про віротерпимість» заклав основи теорії толерантності.

У XVIII ст. французький філософ і просвітитель Вольтер виступив як борець проти забобонів, забобонів, релігійного фанатизму. Саме Вольтеру належить вислів, в якому виражена квінтесенція ідеї толерантності: «Я не згоден з тим, що ви говорите, але пожертвую своїм життям, захищаючи ваше право висловлювати власну думку».

В середині XIX ст. Огюст Конт проголосив толерантність і релятивізм принципами своєї позитивістської філософії. Він писав: «Здорова філософія є найбільш об'єктивною і найбільш терпимою щодо всіх думок». Він підкреслював спрямованість позитивної філософії «стихійно вбирати в себе мудрість будь-якого попереднього ладу думки».

Толерантність в західній політичній філософії описується різними способами. Існує два види визначення цього поняття: слабке і сильне. У слабкому визначенні під толерантністю розуміється взагалі будь-яке ненасильницьке допущення існування Іншого, від поваги до прийняття. Толерантність має відтінок терпіння, але терпіння активного, принципового, що відрізняє як від пасивної байдужості, так і від беззастережного прийняття та поваги. Сильне визначення толерантності розглядає її як моральний ідеал, самостійну цінність. Людину можна назвати толерантним, якщо вона відмовляється силою впливати на існування морально неприйнятного для нього відхилення. Причому така відмова визнається морально вірним, належним діянням.

В сучасній науці толерантність – це терпимість, поблажливість до когось або чогось. Це установка на ліберальне, шанобливе ставлення і прийняття (розуміння) поведінки, переконань, національних та інших традицій і цінностей інших людей, що відрізняються від власних. Толерантність сприяє попередженню конфліктів і встановлення взаєморозуміння між людьми.

Толерантність означає право особи на мулькультуралізм як джерело світового руху і розвитку. Міжкультурні відмінності збагачують сучасний світ, викликають цікавість та сприяють формуванню освіченої і багатосторонньої особистості. У міжкультурних відмінностях закладена не погроза подальшому існуванню, а джерело розвитку та різноманіття. Одноманітність же, навпаки, призводить до стагнації, до згладжування відмінностей, до застою і вимирання. Толерантність до міжкультурних розбіжностей – це шлях духовних відкриттів, розквіту особистості, довіри та злагоди у суспільстві.

У 1995 ЮНЕСКО була озвучена і затверджена «Декларація принципів толерантності». Відповідно до неї, визначення толерантності є терпіння і здатність без агресії, філософськи приймати поведінку, думки, способи самовираження, спосіб життя інших людей.

Толерантність не закликає до пасивно-терпимого ставлення до порушення прав людини і маніпуляціям свідомістю, як невірно трактується багатьма індивідами. Це доброзичливий настрій по відношенню до чого-небудь, але аж ніяк не до порушення загальнолюдських моральних засад. Це, перш за все, дотримання наступних загальнолюдських цінностей:

- терпимості, співчуття, милосердя, прощення;

- повага прав іншої людини та його гідності, прийняття її такою, яка вона є;

- прагнення до співпраці, підтримання здорового духу партнерства та рівноправності.

Головними аргументами на користь толерантності і необхідності вести активну боротьбу з проявами нетерпимості стало лякаюче зростання ксенофобії, нацизму, екстремізму та інших збурюючих цивілізоване суспільство явищ.

У 1997 Генеральною Асамблеєю ООН було запропоновано вести міжнародний день терпимості, як нагадування про можливу загрозу людству в разі недотримання толерантних відносин. Всесвітній день толерантності відзначається 16 листопада.

Поняття «толерантності» можна визначати наступним чином: толерантність – це повага прав іншої людини за умови, що він також поважає ваші права.

Варто відзначити, що першим словом у «Декларації принципів толерантності», прийнятій ЮНЕСКО у 1995 році, є слово «повага». Повага прав інших людей означає в той же час неприменшення і себе у своїх правах. Основу толерантності складають три позиції: 1) ідейна стійкість до точки зору Іншого, збереження й відстоювання власної думки; 2) визнання можливості існування іншої точки зору, переконання в тому, що ця точка зору може бути висловлена і вислухана; 3) визнання переваги точки зору Іншого, якщо в суперечці людина впевнилася у своїй неправоті. Визнання думки Іншого розширює світогляд людини, культурно збагачує її. Толерантність передбачає захист своїх інтересів при взаємному дотриманні своїх інтересів та інтересів партнера.

2. У психології розрізняють три основних рівні толерантності в людських відносинах: природну, моральну і переконану.

Природна (натуральна) толерантність. Властива позиції маленької дитини, яка здатна протиставляти власний життєвий досвід, свою особистість, своє «Я» навколишньої дійсності. Природна допитливість, наївність і безмежна довіра до людей з одного боку дозволяє підтримувати видимість хороших і доброзичливих відносин з боку оточуючих, з іншого боку сприяє повному придушенню власних бажань і рис характеру. Природна терпимість має місце в житті маленької дитини, у якої процес становлення особистості ще не привів до розщеплення індивідуального й соціального досвіду, до виникнення «подвійних стандартів» і планів поведінки: зі «своїми» один, а з «чужими» - інший. Немовля абсолютно нетерпиме до своїх потреб: воно не терпить голоду, холоду, емоційної занедбаності і готове вимагати задоволення своїх базових потреб плачем, - єдиним доступним собі інструментом. У цьому сенсі дійсно – батьки вчать дитину терпінню, а багато дорослих залишаються «немовлятами» в бажанні отримати миттєве задоволення своїх потреб.

Саме цей тип толерантності відповідальний за парадоксальне прийняття маленькими дітьми своїх батьків навіть у випадках украй жорстокого поводження, психологічного та фізичного насилля. З одного боку, наявність у дітей природної толерантності, що виявляється у їх повній покірності (яка в запізнілому вигляді зберігається у дорослих авторитарних особистостей), на інстинктивному рівні забезпечує їм захист та позитивне ставлення до них з боку батьків, а з іншого боку, розщеплює і невротизує їх особистість, що тільки формується, оскільки ця терпимість не може забезпечити достатнього рівня самоприйняття, прийняття власного досвіду, власних почуттів і переживань.

Моральнатолерантність. Цей вид толерантності характерний людям, які звикли стримувати свої емоції, пригнічуючи своє неприйняття всередині. Тобто вияв терпимості й доброзичливості є лише зовнішнім, показним, обумовленим вихованням «тримати свої думки при собі» та обачливістю («я змушений вас терпіти, щоби не...»). Моральна терпимість, або толерантність типу «Б» - це, по суті, прихована, відстрочена внутрішня агресія (тут можна як приклад навести батька, який схвально киває у відповідь на безчинства дітей, але відчуває внутрішнє напруження по відношенню до такої поведінки). Хоча така «терпимість» виглядає на перший погляд краще, ніж «нетерпимість», але і те, й інше мають насправді одну природу. Відмінності між ними – лише кількісні, а не якісні, оскільки їх психологічна основа ідентична. У цьому сенсі можна сказати, що толерантність типу «Б» - це зворотна сторона нетерпимості, різних форм насильства і маніпулювання людиною, ігнорування її людських характеристик, тобто всього того, що так деструктивно діє на відносини між людьми.

Переконанатолерантність. Прагнення людини бути толерантною не обов'язково призводить до переконаної, щирої терпимості. У більшості випадків воно не йде далі морального виду толерантності, тобто систематичного придушення свого внутрішнього неприйняття. Натомість переконана толерантність – це результат свідомого осмислення своїх ставлень до інших та інакших людей і вироблення принципів найбільш справедливого поводження щодо них, що характерно, як правило, для високоосвічених, інтелектуальних людей, яких у нашій країні називають інтелігентними. Це найбільш зріла позиція, що дозволяє зберегти свій внутрішній світ і своє «я», не засуджуючи й не намагаючись переробити оточуючих у відповідності до свого уявлення про «нормальність».

Якщо ж говорити про інтолерантність, то її можна поділити на кілька видів у залежності від сфери її існування.

Релігійно-конфесійна інтолерантність є найчастішою в історії людства, і насамперед завдяки т.зв. аврамічним релігіям, які за віки свого існування надто часто демонстрували крайню нетерпимість до будь-яких відхилень від своїх догм чи від їх офіційних тлумачень, аж до визнання всіх іновірців неповноцінними людьми, гоніння на відьом, хрестових походів та терору в ім'я віри.

Етнічнаінтолерантність означає нездатність людини тривало проявляти терпимість у спілкуванні і вимушеному спільному проживанні до чужорідних і неприємних для нього проявів іншої етнічної культури, способу життя, почуттів та обрядів.

Ідейно-політична інтолерантність означає ненависть до конкурентів у боротьбі за думки та симпатії громадян. Ця політична ненависть виявляється не тільки у представників якихось партій, що реально борються за владу, але і у будь-яких суспільних активістів, демонстративні акції яких тішать їх відчуття власної значущості. Їх боротьба на практиці суперечить логіці державного управління і завдає шкоди обом сторонам, і ця її безглуздість ставить її в один ряд із релігійною нетерпимістю.

Фанатська інтолерантність до конкурентів у спорті та шоу-бізнесі є найменш інтенсивною серед інших, але іноді і вона виявляється у сутичках, в яких чимало людей отримують пошкодження або навіть і гинуть, щоправда здебільшого – випадково. Разом із тим вона показує спільний для всіх цих видів механізм виникнення інтолерантності, а саме – нечесну конкуренцію (нечесну або через невміння боротися за правилами, або в силу чийогось монопольного становища, що «вбиває» конкуренцію у зародку).

Гендерна інтолерантність (на основі сексизму), вікова інтолерантність (на основі ейджизму) або інтолерантність на ґрунті фізичної привабливості чи непривабливості (на основі бьюітизму) є найменш очевидними серед інших видів нетерпимості, однак у реальному житті вони виявляються не лише в розповсюдженні пліток або навіть ідей про неповноцінність відповідної категорії осіб в силу їх фізичних особливостей, але, що гірше, в несправедливих рішеннях щодо цих людей на підставі упереджень, що «всі молоді – безвідповідальні», або, навпаки, що «всі старі непридатні до активної діяльності» тощо.

Комунікативна інтолерантність – це характеристика ставлення особи до людей, що показує ступінь непереносимості нею неприємних або неприйнятних, на її думку, психічних станів, якостей і вчинків партнерів по взаємодії.

В. В. Бойко (1996) виділяє наступні види комунікативної толерантності та інтолерантності:

– ситуативна комунікативна толерантність: вона проявляється у відносинах даної особистості до конкретної людини; низький рівень цієї толерантності проявляється у висловлюваннях типу: «Терпіти не можу цю людину», «Він мене дратує», «Мене все в ньому обурює» і т. п.;

– типологічна комунікативна толерантність: виявляється щодо певного типу особистості або певної групи людей (представників певної раси, національності, соціального шару);

– професійна комунікативна толерантність: виявляється в процесі здійснення професійної діяльності (терпимість лікаря або медсестри до примх хворих, у працівників сфери обслуговування – до клієнтів і т. д.);

– загальна комунікативна толерантність: це тенденція ставлення до людей в цілому, обумовлена властивостями характеру, моральними принципами, рівнем психічного здоров'я; загальна комунікативна толерантність впливає на інші види комунікативної толерантності, які розглянуті вище[1].

3. Прояви толерантності та інтолерантності властиві не тільки, наприклад, складним міжнаціональним, міждержавним та міжконфесійним відносинам. Відмінності між цими двома життєвими позиціями виявляються навіть в індивідуальних рисах характеру, таких як:

Здорове почуття гумору. На відміну від толерантної людини, інтолерантна не здатна посміятися над своїми недоліками та не дуже адекватно сприймає нешкідливі жарти чи зауваження з боку оточуючих.
Прагнення до самореалізації. Толерантна людина прагне до розвитку та освіти, вона допитлива і з готовністю допомагає оточуючим. Інтолерантній людині невластиве співпереживання і потреба до самовизначення своєї життєвої позиції.
Адекватна оцінка власної значущості. Толерантний настрій передбачає повне усвідомлення всіх своїх недоліків і переваг, свого внутрішнього світу в усій його повноті. Інтолерантність пов'язана з обвинувачувальною позицією по відношенню до недоліків інших і випинання своїх достоїнств.
Відчуття захищеності. Очевидно, що інтолерантній людині властиво в усьому незнайомому бачити загрозу своїй безпеці.
Здатність взяти на себе відповідальність. На відміну від інтолетарантної людини, толерантно налаштована не підозрює оточуючих у ворожих задумах проти нього, а причину невдач шукає в собі самій.
Прагнення жити в демократичному суспільстві, готовність прийняття чужої точки зору. Інтолерантний настрій передбачає наявність жорсткого диктату й авторитарної влади.
Допитливість та цікавість до нового. Як соціально-психологічний феномен, толерантність передбачає захоплення та ентузіазм щодо пізнання нового, «чужого», інакшого.

Амплітуду значень між толерантністю та інтолерантністю можна розбити на чотири основні стадії розвитку толерантності:

- нижчий рівень виявляється в байдужості до будь-яких культурних чи індивідуальних проявів іншого;

- більш високий, другий рівень передбачає поблажливе й зверхнє ставлення до культурних чи індивідуальних відмінностей, що майже виключає повагу чи цікавість до них;

- третій рівень означає повагу при відсутності справжнього розуміння поглядів іншого;

- і нарешті четвертий рівень виявляється у можливості відкрити для себе щось нове завдяки допущенню правильності іншого погляду на відомі й нібито очевидні речі.

Отже, толерантність відповідає психологічним механізмам емпатії (емоційного інтелекту) та допитливості, характерних для творчої, самоактуалізованої особистості. Крім того, терпимість протилежна байдужості, яка у незрілої особистості є всього лише захисним механізмом, котрим остання відгороджується від можливих розчарувань і прикростей у взаємодії з іншими. Чим породжена ця боязнь розчарувань? Насамперед завищеністю очікувань, до якої інфантильна особа звикла в умовах батьківської гіперопіки й потурання будь-яким її примхам. Коли ж вона входить у доросле життя, то починає очікувати такої ж безмежної прихильності і від усіх інших, а не отримавши її – ображатися на них і відгороджуватися від усіх незримою стіною байдужості.

Насправді така «стіна байдужості» у більшому чи меншому ступені є майже в усіх людей, адже щоби повністю її позбутися (і тим самим виконати «заповіт любові» Ісуса Христа) потрібно виконати складну роботу осмислення (рефлексії) своїх емоцій із приводу всіх неприємних сторін і проявів оточуючих людей та створення щодо них власних, і притому – справедливих принципів, які дозволять не обманювати себе удаваною байдужістю щодо інших (адже справді така байдужість є лише у психопатів) і водночас – не страждати від цих неприємних проявів та емоцій. Зрозуміло, що на практиці це доступно небагатьом, тоді як усім іншим залишається пригнічувати в собі природну цікавість і потребу в соціальних контактах (для забезпечення яких призначені дві третини нашого мозку і особливо так звані «дзеркальні нейрони»), відгороджуючись від інших внутрішнім «табу» на зближення, захоплення ними і взагалі – на вияв емоцій щодо них.

Більше уваги, співчуття й терпимості ми відчуваємо щодо тих місць і людей, які мають певне відношення до нашого індивідуального життя, а значить деяким чином зачіпають наші емоції. Людині може бути все одно, що відбувається із сірійцями, але якщо її приятель перебуває поблизу місць тих подій, то вона вже з меншою байдужістю слухає черговий репортаж звідти. Використовуючи цей механізм нашої психіки можна розвивати толерантність, шляхом знайомства із представниками іншої культури, а ще краще – дружби із ними. Допомагає цьому і подорож або виїзд на роботу в інші регіони. Перші перебування там, звичайно, можуть викликати «культурний шок», але чим більше таких вилазок буде, тим глибшим стане розуміння припустимості й нормальності будь-якої, безкінечної розмаїтості людських проявів. Завзяті мандрівники, стюардеси або екскурсоводи практично позбавлені всіх упереджень щодо тієї чи іншої національності, релігії, віку та багато чого іншого. І все це завдяки тому, що ці люди бачать настільки різних людей, що перестають їх оцінювати, відштовхуючись від прищепленої системи готових стереотипів, а кожного разу роблять висновки безпосередньо із ситуації та поведінки співрозмовників, навіть якщо останні виглядають дуже схожими на якесь готове кліше.

4. Здається, що плюси толерантності незаперечні і полягають у підтриманні рівня гуманності та уникненні жорстоких зіткнень. Це вміння дозволяє вчитися долати складні ситуації та власні страхи шляхом налагодження взаєморозуміння й ефективної взаємодії через пошук спільних інтересів, що приводить до обміну досвідом та виникненню чогось абсолютно нового, неможливого без суміщення різних поглядів і несхожих людей. Крім інформаційних вигод, толерантність сприяє власному душевному спокою та розвитку, оскільки нервувати через відмінності можна нескінченно довго, ризикуючи отримати нервовий зрив і лягти у психіатричну лікарню, яка, втім, теж не врятує від внутрішніх переконань, що заважають жити в суспільстві. Не відчуваючи роздратування або ненависті до будь-яких людей, ми отримуємо більше місць, куди можемо звернутися за допомогою чи за інформацією, насичуємся різними поглядами на одну і ту ж ситуацію, а саме це допомагає шукати нові і правильні рішення. Ця інформаційна взаємодія з неблизькими собі людьми є так званими «слабкими зв’язками», які, за М.Грановеттером, більш корисні для кар’єрного чи особистого розвитку і які збільшують соціальний капітал взаємної довіри, на якому і базується сучасне, демократичне й високотехнологічне суспільство.

Мінуси толерантності теж існують, адже, як і в будь-якої ідеї, у неї є свої сліпі плями та слабкі місця. Часто, користуючись ідеями розвитку толерантності та прикриваючись благими ідеями і намірами, люди маніпулюють оточуючими, добиваючись від останніх послужливої поведінки. Адже, щоби не здаватися нетерпимим чи байдужим ми прагнемо йти назустріч людям, які зазнають утисків чи поневірянь, однак деякі з останніх цим зловживають. Тут необхідно задіяти тонке відчуття межі, коли ви дійсно ставитеся до людини з повагою, а коли піддаєтеся на її маніпуляції. Крім того, деякі прояви толерантності виглядають як байдужість. Безумовно, варто надати людині самій вирішувати свою долю і здійснювати вибір, але якщо мати буде просто сидіти і спостерігати, як її дитина вживає наркотики, то це вже вряд чи буде толерантністю.

Тому толерантність не є благом у будь-яких умовах, і в неї повинні бути свої межі. По-перше, толерантність недоречна, коли людина завдає шкоди суспільству або іншій людині. У разі гомосексуалістів шкода для суспільства неочевидна, тому нормою стає толерантне ставлення до цього явища. У разі терористів шкода для суспільства очевидна, тому толерантність до тероризму неприпустима. По-друге, межі толерантності задані дотриманням прав людини. Кожен, хто порушує права людини, не може розраховувати на толерантне ставлення до нього. Якщо порушення прав людини не спостерігається, то допускається толерантне ставлення до будь-якого відхилення від норми. Межі толерантності різняться в залежності від типів культури і суспільства, а тому, мабуть, неможливо знайти «справжню» толерантність, прийнятну для будь-якого суспільства.

Ефективна толерантність до чужих стереотипів неминуче повинна не допускати її «надлишок», тобто виключати «абсолютизацію терпимості». Така парадоксальна діалектика передбачає поєднання толерантності з нетерпимістю «до явищ, в яких закладено руйнівний потенціал» злочинності, тероризму, ксенофобії, расизму, антисемітизму і т.п., тобто, загалом, «нетерпимість до нетерпимості», нетерпимість до деструктивних стереотипів. К.Поппер сформулював ці висновки як «парадокс терпимості». Суть його в тому, що «необмежена терпимість повинна привести до нетерпимості». При терпимості до нетерпимих, - каже він, - останні неминуче будуть брати верх. «В ім'я толерантності слід проголосити право не бути терпимими до нетерпимих... Ми повинні проголосити право придушувати їх у разі потреби навіть силою».

Напевно, основні мінуси толерантності в тому, що реалізацію хорошої ідеї, яка мала йти від серця, стали примусово вимагати, погрожуючи покараннями за неучасть. Саме тому один із проявів толерантності – політкоректність – стала останнім часом ледь не лайливим словом, адже практика політкоректності часто почала призводити до так званої «позитивної дискримінації» (англ. affirmative action) більшості людей пригніченою колись меншістю.

5.Упередження як основа інтолерантності. Вчені відзначають, що з раннього дитинства у людей, що стали об'єктом жорстоких забобонів, формується низька самооцінка. Г. Оллпорт називає шість джерел упереджень (авторство сьомого належить Д. Майерс):

1. Небезпека для особистих інтересів. Вона виникає тоді, коли людина сприймає якусь групу людей як джерело потенційної загрози для інтересів власного виживання або основ своєї стабільності та розвитку. Втім, справжніми причинами цієї упередженості є скоріше загальна (масова) тривожність та скеровування цієї тривожності проти певної групи – або стихійно виникаючими чутками, або політиканами та екстремістами.

2. Конформність. При конформній упередженості людина слідує за думкою більшості своєї групи і неприязно ставиться до представників інших груп, хоча вони і не представляють для неї загрози, а є просто інакшими, чужими, маловідомими.

3. Перенаселеність великих міст (надмір контактів). Як правило, в тісноті й перенаселеності великих міст корінні жителі схильні звинувачувати емігрантів. Так, на початку XX ст. у США жертвами упереджень і дискримінації були ірландці, італійці та євреї, потім на зміну їм прийшли африканці та пуерторіканці. В даний час американське суспільство налаштоване проти емігрантів з Мексики та Центральної Америки.

4. Конфліктні ситуації та ситуації суперництва. Ці ситуації виникають в разі військового конфлікту двох держав. Люди відчувають страх і упередження до народу, що населяє ворожу державу, оскільки очікують з його боку ворожих та агресивних дій (випереджувальна ворожість).

5. Боязнь невідомого. Така реакція виникає при зустрічі людини з незнайомцем, що належить до іншої культури, одягненим в національне плаття, що говорять на невідомій мові, що відрізняється своєрідним поведінкою (жестами, ритуалами, звичаями). Людина може сприймати поведінку незнайомця як загрозу для себе, особливо якщо ця людина має консервативні погляди (когнітивну та мотиваційну ригідність, аж до «надцінних» ідей-фікс).

6. Самопідтверджувані очікування. Цей парадокс полягає в тому, що людина, яка має упередження проти певної групи людей, своєю поведінкою провокує їх на вчинки, які підтверджують його упередження.

7. Ступінь релігійності та фанатизму. Це джерело упереджень називав Д.Майерс. Він зазначав, що у віруючих спостерігається більше расових забобонів, ніж у невіруючих; у тих, хто належить до традиційних конфесій християнства, більше упереджень у порівнянні з тими, хто сповідує менш традиційні вірування. Дослідження встановили, що ті, для кого релігія уособлює відкритий пошук і свободу, мало хто схильний до забобонів. Ті ж, для кого релігія асоціюється з готовими відповідями на основні проблеми буття і жорстким обмеженням особистої свободи, значною мірою схильні до забобонів (див. Теорію догматичної особистості М.Рокича).

Якщо під релігійністю розуміти приналежність до церкви або готовність зовні погоджуватися з віруваннями, тоді чим сильніше релігійність, тим сильніше розвинені расові та інші упередження. Але якщо оцінювати глибину релігійності, тоді у найпобожніших людей забобони виявляються найменш вираженими. За словами Р.Олпорта, «роль релігії парадоксальна: вона створює забобони і знищує забобони». Таким чином, виникає замкнуте коло: інтолерантність до невизначеності призводить до упередження, а упередження підсилює інтолерантність.

Б. Е. Ріердон, автор книги «Толерантність – дорога до миру» (2001), називає такі симптоми нетерпимості в поведінці людей:

1. Мова: переважання «мови ненависті», що очорняє, зневажає, знецінює та принижує культурні, расові, національні групи або групи з іншої сексуальною орієнтацією; заперечення за цими групами права вживати власну мову.

2. Стереотипи: визначення всіх членів будь-якої соціокультурної групи за допомогою узагальнених, як правило негативних, характеристик.

3. Глузування: привернення уваги до конкретних моделей поведінки людей, до їх якостей і характеристик із метою висміяти чи образити.

4. Упередження: винесення судження про окремих людей або груп на підставі негативних узагальнень і стереотипів, а не реальних фактів або вчинків.

5. Пошук «козла відпущення»: звинувачення конкретної групи або конкретної людини в горісних подіях (нещастях) або в наявності соціальних проблем.

6. Дискримінація: позбавлення окремих осіб, груп або цілих співтовариств рівних соціальних, політичних або економічних прав; переслідування через етнічне походження, національності, світогляд або інші чинники.

7. Остракізм (бойкот): поведінка, що ігнорує присутність або існування Інших; відмова говорити з Іншими, визнавати їх або їх культуру (включно із правом на життя, аж до геноциду).

8. Переслідування: навмисні дії, спрямовані на залякування й приниження Інших; нерідко подібне робиться з метою витіснення людини або групи зі спільноти чи організації.

9. Осквернення або псування: нанесення прямого збитку або спотворення релігійних і культурних символів, предметів або будівель з метою дискредитації й осміяння вірувань та ідентичності тих, для кого ці будівлі, предмети і символи є значущими.

10. Залякування: використання фізичної, моральної або чисельної переваги для приниження Інших, позбавлення їх власності, статусу або для схиляння їх до конкретних сумнівних дій.

11. Вигнання: офіційна заборона або насильницьке позбавлення права на відвідування будь-яких громадських місць, на приєднання до певної соціальної групи, на участь у колективній діяльності або на професію, тобто на все те, від чого, зокрема, залежить можливість виживання, - наприклад, заборона на трудову діяльність, на житло.

12. Відчуження: заперечення можливості задоволення фундаментальних потреб і повноцінної участі в житті як суспільства, так і окремих спільнот.

13. Сегрегація: встановлення примусових обмежень для людей певної групи за ознакою раси, релігії або статі (гендера), як правило, зі шкодою для цієї групи; сегрегація включає апартеїд.

14. Придушення: обмеження та позбавлення людини її прав.

15. Насильство: фізичні або моральні знущання, вигнання з місць проживання, збройні напади, вбивства (включаючи геноцид).

Англійський соціолог Г. Вілсон вважає, що сучасне насильство в переважній більшості випадків – це своєрідна форма невротичного протесту особистості проти різного роду стресових факторів та умов соціального життя, в яких їй важко адаптуватися. Інакше кажучи, агресивну поведінку можна розглядати як протилежну адаптивній поведінці, тобто такій, що допомагає пристосуватися до наявних умов життя. Дезадаптивність призводить до посилення інтолерантності, що особливо виявляється у невмінні приховувати або згладжувати неприємні почуття при спілкуванні з іншою людиною та нетерпимому прагненні підігнати партнера під себе, а також у неприйнятті себе та інших, зовнішньому локусі контролю, ескапізмі. Втім, якщо інтолерантність математично корелює із соціальною дезадаптивністю, то навпаки толерантність не демонструє прямого і стійкого зв’язку із соціальною адаптивністю, а це означає, що для формування толерантності потрібно дещо більше, аніж тільки пристосованість до суспільного життя, - зокрема, ще потрібні особисті принципи у ставленні до соціального оточення, а не спрощені стереотипи.

Людина не має можливості розглядати кожну групу як унікальну й активно цікавитись нею – в силу обмежень часу і надміру контактів, - а тому змушена покладатися на стереотипи, в яких уже міститься інформація, необхідна для визначення її реакцій і рішень. Така категоризація обумовлена потребою особистості в створенні саме тих уявлень, які були би прийнятні в її соціальному оточенні і які були би проекцією системи цінностей даної особистості (щоби уникнути когнітивного дисонансу). З цієї точки зору, стереотипи не можуть вважатися ірраціональними, оскільки вони відображають розумну вибірковість сприйняття.

Проблема, однак, у тім, що стереотип проводить жорстку межу, «непрохідну прірву» між представниками «Своїх» і «Чужих». Відмінності між характеристиками цих двох груп перетворюються на протилежності, а будь-яка схожість між ними заперечується. Зауважимо, що вже в самій опозиції «Свої» – «Чужі», «Я» – «Інший (не-Я)» закладена можливість «чорно-білого» сприйняття реальності, бінарної картини світу. Так, «Ворогу» як крайньому випадку «Чужого» - в силу закономірностей бінарної логіки – приписуються характеристики, протилежні тим, які є найбільш значимими для колективної ідентичності «Своїх».

Про один цікавий досвід пише в статті «Психологія упередження» І.Кон: «Американський соціолог Ю.Хартлі опитав велику групу пересічних американців стосовно того, що вони думають про моральні та інших якостях різних народів. Серед перерахованих ним народностей були названі такі, які взагалі ніколи не існували. Ні в кого ніколи не було ніяких особистих неприємних зіткнень із данірейцамі. Не було і бабусиних казок чи підручників історії, які б розповідали, що три століття тому була війна з данірейцамі, під час якої ті дуже лютували, і що взагалі дані рейці – люди погані. Нічого цього не було. І тим не менше, думка про ці вигадані групи виявилося різко негативною. Про них нічого не відомо, але те, що вони люди нехороші, сумнівів у опитаних не викликало»[2].

Прояву толерантного ставлення однієї людини до іншої перешкоджають наступні фактори: 1) порушення прав людини з боку інших людей або держави; 2) заподіяння людині фізичної або моральної шкоди; 3) виявлення фактів маніпулювання думкою, настроєм і поведінкою людини. Основні ознаки маніпуляції такі: а) явний або прихований обман; б) свідоме приховування або перекручення інформації, яка є орієнтиром для подальшої поведінки людини і прийняття нею рішень; в) прояв агресії з боку одних людей по відношенню до інших. Дані фактори можна кваліфікувати як інтолерантне ставлення до конкретної людини або групи людей. У таких випадках людина повинна активно захищати свої права та інтереси, не беручи до уваги інтереси іншої сторони. При інтолерантності інших до себе людина має право на самозахист, безумовно, в рамках загальнолюдської моралі та законодавства. Знаходячись під дією обману, прихованої чи явної маніпуляції, людина ризикує стати жертвою егоїстичних інтересів інших людей.

6. Б.Е.Ріердон зазначає, що виховання толерантності базується на трьох фундаментальних принципах:

1. Різноманітність людей прикрашає і збагачує життя.

2. Конфлікт – це нормальний процес, який треба вміти вирішувати конструктивно.

3. Для демократії дуже важливі соціальна відповідальність і здатність кожної людини осмислено спиратися на моральні норми при прийнятті особистих і суспільних рішень.

Дж. Беррі, автор теорії та ідеології мультикультуралізму, вважає, що для створення толерантного суспільства важливі три фактори:

- культурне розмаїття передбачає існування відмінностей, які необхідно вивчати й розуміти їх сутність. З точки зору історичної перспективи розвитку суспільства його члени повинні бути терпимі один до одного і приймати існуючі відмінності між ними;

- соціальна рівноправність досягається в тому випадку, коли всі соціальні групи мають у суспільстві рівні права;

- почуття безпеки засноване на засадах рівноправності і прийнятті різноманітності. Головна теза полягає в наступному: тільки люди, які відчувають себе в безпеці у своїй культурі, здатні бути толерантними по відношенню до людей інших культур. З іншого боку, якщо люди відчувають загрозу з боку інших співтовариств, то вони не приймають культурних відмінностей і виявляють інтолерантність.

Тому повноцінні толерантні відносини можливі тільки в розвиненому суспільстві - «суспільстві соціальної довіри». Виділяють наступні соціальні умови формування толерантності:

1. Високий рівень добробуту суспільства, всіх верств населення, згладжування відмінностей між бідними й багатими. У соціальній психології встановлена наступна закономірність: тільки самодостатня людина з нормальною позитивною самоідентичністю здатна толерантно ставитися до інших людей. Ця закономірність поширюється і на все суспільство: тільки самодостатнє, розвинене в соціальному плані суспільство здатне стимулювати формування установок толерантної свідомості у своїх членів. Тільки в самодостатньому суспільстві можливий прояв толерантності всіх можливих видів: економічної, етнічної, конфесійної, міжособистісної тощо.

2. Збереження самобутньої культури, наявність почуття власної гідності, що дозволяє з повагою ставитися до культури й особистості інших людей.

3. Нормальна соціальна та етнічна ідентичність. Відсутність гіпо- та гіперідентичності, зниження соціальної та соціально-психологічної маргіналізації людей, відсутність подвійних стандартів у взаєминах і оцінках.

4. Відкритість суспільства, можливість міжкультурних контактів, набуття досвіду спілкування з представниками інших народів і досвіду життя в інших країнах.

5. Побудова правової держави, можливість врегулювання міжетнічних та інших конфліктів на правовій основі. Дотримання прав людини.

6. Створення громадянського суспільства як шлях до накопичення соціального капіталу.

7. Ліквідація причин і випадків тероризму, що призводять до зростання міжетнічної, міжконфесійної інтолерантності.

Вперше дослідження рис толерантної особистості провів Г. Олпорт в 1954 році. Він вважав, що толерантна людина – це та, що однаково доброзичливо й довірливо налаштована до всіх людей без винятку, їй байдужі раса, колір шкіри або віросповідання, бо вона зосереджена на цікавості та любові до людей, а не просто терпить їх. Якості толерантності закладаються у дитинстві. Толерантні діти виростають в сім'ях, де до них виявляють безумовну любов і приймають незалежно від того, що і як вони роблять, а тому дитині не потрібно пригнічувати свої імпульси, щоб уникнути батьківського гніву чи підлещуватись до нього. І навпаки, дитинство упереджених людей проходить у загрозливій моральній атмосфері. Основною умовою виховання толерантності виявляється безпека, а не загроза. Г.Оллпорт описує портрет толерантної особистості:

1. Гнучкість мислення, неприйнятність дихотомічної логіки. Толерантна людина не поділяє людей на два типи, наприклад на «слабких і сильних», не стверджує, що є тільки один правильний спосіб робити що-небудь, не поділяє навколишню дійсність на «правильну» і «неправильну». Під час навчання в школі і в подальшому житті толерантні діти на відміну від упереджених не вимагають і не потребують деталізованих чітких інструкцій, перш ніж приступити до виконання завдань, вони толерантні до невизначеності, для них не обов'язкова структурована ситуація.

2. Стійкість до фрустрації. Стикаючись з обмеженнями, толерантні люди не впадають в паніку, приймають відповідальність на себе, не звинувачуючи інших.

3. Вроджені властивості темпераменту (сильна і врівноважена нервова система), які служать психофізіологічної основою формування толерантних установок.

4. Схильність до ліберальних політичних поглядів. Ліберал – це той, хто критично оцінює існуючий стан справ і чекає прогресивних соціальних змін.

5. Вищий рівень освіти. Освіта позитивно корелює з рівнем толерантності; утворені толерантні батьки виховують настільки ж толерантних дітей. Спеціальне крос-культурне навчання також підвищує рівень толерантності.

6. Здатність до емпатії. Толерантні люди мають більшу соціальну чутливість, більш акуратні в своїх судженнях про інших людей, ніж інтолерантні.

7. Знання себе. Люди, здатні до рефлексії, які усвідомлюють свої достоїнства та недоліки, можливості та обмеження, критичні до себе, не прагнуть перенети свою провину і відповідальність на інших.

8. Прагнення до персональної автономії. Толерантні люди не шукають опори й підтримки у інших людей, вони самодостатні і незалежні, володіють сильним «Его».

9. Почуття гумору. Толерантні люди здатні сміятися над собою і не мають потреби відчувати перевагу над іншими. Тоді як у інтолерантних людей відсутнє почуття гумору, а відтак упередженість можна визначити за допомогою його наявності.

10. Толерантність до невизначеності. Нестача інформації не дратує толерантних людей, вони починають самостійно діяти, щоб заповнити прогалину.

11. Життєва філософія. Толерантні люди не прагнуть до виключення або дискримінації інших, вони приймають погляди якомога більшої кількості інших людей. Політика винятків не для них.

12. Почуття внутрішньої безпеки. Толерантна людина може взаємодіяти з усіма людьми без винятку, оскільки його сильне «Его» здатне долати фрустрації та невизначеність, і дає впевненість у собі.

В науці відомо п'ять основних соціально-психологічних способів формування толерантності:

1. Формування правильних атрибуцій, що стосуються особистості й поведінки людини.

2. Навчання спілкуванню, вільному від упереджень і забобонів.

3. Профілактика упереджень.

4. Точне й повне інформування людей з метою зниження інтолерантності до невизначеності.

5. Створення умов для тісної і взаємовигідної взаємодії упереджених груп.

Розглянемо їх по черзі:

1. Правильні атрибуції. Творець теорії атрибутивного процесу Г.Келлі в 1967 році запропонував два основні правила прийняття рішень, дотримання яких призводить до формування правильних атрибуцій поведінки людини.

Перше, «правило коваріації», пропонує використовувати наступну інформацію:

1) дані про розрізнення – яким чином поводився чоловік в інших ситуаціях;

2) дані про узгодженість – як поводився чоловік в точно такій же ситуації в минулому;

3) дані про одностайність – яким чином поводилися в аналогічній ситуації інші люди.

Друге, «правило зниження, уцінки» значення тієї чи іншої причини, пропонує пошук можливого впливу інших потенційних причин. Це правило може бути застосоване у випадку, коли людина не володіє жодною інформацією про реакції інших на аналогічні стимули або саме на цей стимул (157, с. 147-148).

2. Спілкування, вільне від упереджень і забобонів, засноване на критеріях, що дають можливість розпізнавати упередження. У промові співрозмовника необхідно розрізняти визначники, які показують етнічні, расові, статеві та інші упередження. Визначник – це та частина інформації, яка містить позитивні дані про людину, а також повідомляє про його етнічну приналежність, причому одночасно має на увазі, що в цілому для людей даного етносу характерні негативні особистісні якості і види поведінки. Наприклад фраза «Дивно, що цей чеченець Шаміль такий добрий і порядний чоловік» - має на увазі, що чеченці в цілому не можуть бути добрими і порядними.

Якщо ви зіткнулися з упередженням, висловленим неявно на вашу адресу, то вам доведеться ефективно вичленувати й вербалізувати визначник упередження, а також зуміти захистити свої права і інтереси. У зв'язку з цим в соціальній психології виникло нове поняття.

Асертивність – це здатність і вміння особистості захищати свої права та інтереси, досягати своїх цілей, в той же час поважаючи і не порушуючи права, інтереси та цілі іншої людини.

Для захисту своїх інтересів при міжкультурному спілкуванні необхідно дотримуватися «Золотого правила асертивності»:

1) Твердо заявить про свої цілі, права, інтереси, думки та цінності.

2) Чітко розподіліть функції, обов'язки між партнерами по взаємодії, обговоріть їх у письмових інструкціях.

3) Будьте доброзичливі, гостинні, щирі, відкриті та сповнені ентузіазму.

4) Проявіть готовність до співпраці, визначте й домовтеся про перспективи подальшої спільної роботи.

3. Профілактика упереджень, расової та етнічної дискримінації означає слідування заклику вчити дітей толерантності, а не упередженням.

Якщо упередження – це негативна установка, а забобон – це негативне судження про людину та її дії, то дискримінація – це негативна поведінка. Усунення негативних установок сприяє і усуненню дискримінаційної поведінки. Ця тенденція була продемонстрована в наступному експерименті.

У 1977 році Джейн Еліот, викладач молодших класів у містечку Райсвілл, стривожилася, що її юні учні ведуть занадто безтурботне життя. Всі вони жили в сільській місцевості, були білими, англосаксами і протестантами. Еліот вирішила, що для нормального психологічного розвитку дітей важливо дати їм відчути, що таке стереотипи та дискримінація. Експеримент складався з трьох етапів.

На першому етапі Еліот розділила учнів третього класу за кольором очей. При цьому вона сказала хлопцям, що блакитноокі люди краще карооких – вони розумніші, приємніші, чесніші і т.д. Кароокі учні повинні були надіти на шию спеціальні комірці з тканини, щоб відразу можна було побачити, що вони належать до неповноцінної групі. Блакитноокі отримали особливі привілеї: вони могли довше грати на перерві, в кафетерії їм давали другу порцію їжі, їх частіше хвалили в класі і ставили відмінні оцінки.

Минуло кілька годин після початку експерименту, в класі сформувалася мініатюрна модель суспільства із забобонами. Якщо раніше діти були згуртованою, дружною групою, то як тільки виник цей поділ, з'явилися проблеми. Блакитноокі діти відчували себе чудово і сміялися над кароокими, відмовлялися з ними грати, доносили на них вчителю, придумували для них нові обмеження й покарання, побилися з ними на шкільному подвір'ї. «Неповноцінні» кароокі діти стали бентежитися і були пригнічені. У той день, коли проводився експеримент, вони показали на контрольній роботі погані результати.

Другий етап. Наступного дня Еліот поміняла стереотипи, пов'язані з кольором очей. Вона сказала, що зробила жахливу помилку. Насправді кароокі діти набагато краще блакитнооких. Вона веліла карооким дітям надіти свої комірці на блакитнооких. Кароокі з радістю виконали вказівку вчительки. Ситуація цілком змінилося, вони взяли реванш.

Третій етап. На третій день Еліот пояснила учням, що познайомила їх з поняттями «упередження» та «дискримінація», щоби діти змогли зрозуміти, що значить бути кольоровим у суспільстві з переважною білим населенням. Діти обговорили свої почуття і переживання за два дні.

Через кілька років Джейн Еліот зустрілася зі своїми колишніми учнями, які стали вже дорослими людьми. Вони зберегли спогади про цей експеримент, говорили, що отриманий ними досвід сильно вплинув на їхнє життя. Завдяки переживанням, отриманим у дитинстві, учні Еліот почали ставитися до оточуючих менш упереджено і краще за інших усвідомлювали, де і коли проявляється дискримінація.

4. Точне інформування. Соціальні психологи запропонували кілька способів боротьби із упередженнями та дискримінацією. Пол Лазарсфельд у 1940 році припустив, що оскільки упередження, забобони та дискримінація засновані на недостатній або помилкової інформації про соціальну групу, то досить дати людям точну інформацію, і забобони швидко зникнуть. Безумовно, точна інформація створює бар'єр для виникнення забобонів, однак одного тільки інформування недостатньо для усунення упереджень. Оскільки забобони базуються на сильних, але прихованих емоціях, остільки зміна когніцій далеко не завжди призводить до перебудови всієї системи диспозицій. У людей існують також деякі когнітивні звички (атрибутивні пристрасті, упереджені очікування й ілюзії), стереотипи, засновані на дезінформації, які важко змінити, якщо просто надати людям правильну інформацію. Однак точна і об'ємна інформація є першим кроком боротьби із забобонами і дискримінацією.

5. Теорія контакту. Ефективність встановлення тісного контакту між ворогуючими групами була перевірена в експерименті М. Дойча та М. Коллінз (М. Deutsch, M. Collins, 1951). Мета: дослідити установки білих по відношенню до афроамериканців. Процедура: забезпечення державним житлом білих і афроамериканців при двох різних умовах. У першому проекті афроамериканцям і білим давали житло за принципом сегрегації, тобто їм пропонувалися квартири в різних будівлях одного і того ж району. У другому проекті квартири пропонувалися за принципом інтеграції – афроамериканців і білих селили в одному будинку.

Через кілька місяців були заміряні установки білих по відношенню до їхніх сусідів. Учасники інтегрованого проекту продемонстрували значні позитивні зміни в частині ставлення до афроамериканців, їх установки змінилися більшою мірою, ніж установки учасників проекту, заснованого на принципі сегрегації. Хоча учасники другого проекту самостійно не вибирали інтегроване проживання, проте досвід більш близького контакту справив сильний вплив на їх установки.

Е.Аронсон із співавторами відзначають, що не кожен контакт призводить до зняття упереджень, необхідний «особливий контакт». Вони пропонують шість умов, при яких «особливий контакт» між групами зживає забобони:

1. Загальна мета, яку переслідують дві групи. Загальна мета сприяє виникненню потреби пригнічувати свої негативні емоції і почуття.

2. Взаємозалежність один від одного. Якщо дві групи потрібні один одному для досягнення спільної мети, вони вступають у відносини взаємозалежності. Загальні інтереси будуть придушувати негативні упередження і забобони.

3. Рівний статус груп. Якщо статус не рівний, то взаємодія буде визначатися відмінностями в статусі. Це може привести до дискримінації нізькостатусної групи.

4. Контакт повинен проходити в дружній, неформальній обстановці, коли члени груп можуть взаємодіяти один з одним. В процесі взаємодії люди краще і глибше пізнають один одного.

5. Встановлення дружньої неформальної взаємодії з численними членами групи чужих, в результаті якого людина починає розуміти, що її уявлення про групу чужих помилкові. Вона повинна обов'язково бути впевненою, що знайомиться з типовим представником групи чужих.

6. Контакт, швидше за все, призведе до ослаблення забобонів, якщо існують соціальні норми, які підтримують рівністьміж групами і сприяють встановленню такої рівності. Введення норм толерантності і прийняття інших призведе до того, що члени групи будуть намагатися так змінити свою поведінку, щоб відповідати нормі.

«Особливий контакт» призводить до декатегорізаціі, тобто категорія «чужі» втрачає своє значення і об'єднується з категорією «свої». Декатегорізація, або модель загальної групової ідентичності, виникає в тих випадках, коли люди, що належать до різних соціальних груп або етносів, починають вважати себе членами єдиної соціальної спільності. Їхні стосунки стають більш позитивними, толерантними і будуються як відносини між членами своєї групи. Інакше кажучи, усунення первинних кордонів «свої» - «чужі» стимулює істотне зменшення упереджень і ворожості у людей.

Е. Аронсон розробив практичну методику створення атмосфери толерантності між групами. Ця методика отримала назву «мозаїчний клас» (jigsaw class), - за назвою експерименту, в якому вона була випробувана. У 1971 р Е.Аронсона запросили попрацювати в школі міста Остін. В цей час у штаті Техас впроваджувалася програма по десегрегації шкільної системи, тобто спільного навчання дітей різної етнічної та расової приналежності. За кілька тижнів після впровадження програми у школах почалися заворушення. Між афроамериканцями, білими дітьми й дітьми мексиканського походження почалися відкриті конфлікти: відбувалися стички і бійки у шкільних коридорах і на подвір'ї. Шкільний комісар освіти попросив Аронсона, який працював професором Техаського університету, прийняти будь-які розумні заходи, щоб зробити атмосферу в школі більш толерантною і гармонійною.

Психологи розробили техніку, яка створювала в класах атмосферу взаємозалежності, яка повинна була змусити школярів різних расових і етнічних груп переслідувати спільні цілі. Цей метод нагадував збірку дитячих картинок-мозаїк. Метод «мозаїчного класу» полягає в наступному: учнів ділять на групи по шість чоловік. Шкільне завдання розбивають на шість частин, кожен учень отримує одну частину навчального матеріалу, тобто унікальну і важливу інформацію. Учень вивчає свою частину і розповідає її іншим членам групи.

На відміну від традиційного класу в США, в якому школярі змагаються один з одним, в мозаїчному класі вони залежать один від одного. В ході побудованих у мозаїчному стилі уроків діти починають уважніше ставитися один до одного, виявляють більше поваги й толерантності. Діти стають більш спокійними, товариськими, включаються в роботу класу. Уже за два тижні діти краще дізналися про здібності та інтереси одне одного, а емоційна настороженість була подолана. Виросла у них і самооцінка особистості, а успішність підвищилася.

Толерантність виконує функцію психологічного захисту від людей із забобонами. На основі двох критеріїв: стійкість / нестійкість до впливу інших і «сила Я» (повага до себе) - «слабкість Я» (неповага до себе і наявність психологічних комплексів) – можна виділити наступні типи ставлення до іншої людини:

1. Терпимість як беззахисність, терплячість, переживання страждань через несправедливе, вороже, агресивне ставлення Іншого.

2. Толерантність як стійкість до тиску з боку інших, доброзичливість, захист своєї гідності і своїх інтересів при повазі інтересів Іншого.

3. Інтолерантність як нестійкість, що виявляється в агресивності, ворожості з боку суб'єкта по відношенню до Іншого.

4. Конформізм як податливість впливу й тиску з боку Іншого.

До атрибутів толерантності відносяться:

- когнітивна стійкість до впливу й тиску з боку Іншого;

- визнання за Іншим права мати свою думку;

- афективна толерантність як особливий вид емоційної стійкості;

- асертивність – захист своєї думки, своїх ідей, інтересів при визнанні права Іншого мати і відстоювати свої ідеї та інтереси;

- вербально-логічне вміння формулювати свої думки виважено, точно й неодносторонньо;

- довіра до Іншого, заснована на знанні про те, що поведінка цієї людини не принесе вам шкоди;

- інтерес до думки Іншого (небайдужість).

«Афективна толерантність» (теорія Г.Кристал) – це здатність справлятися з емоційною напругою, терпимо ставитися до хворобливих переживань (тривоги, гніву, розчарування) – без того, щоби пригнічувати їх у собі або спотворювати... Ця здатність дозволяє також терпимо ставитись до неприємних емоційних проявів інших людей.

Вміння формулювати свої думки виважено, точно й неодносторонньо передбачає уникнення, по-перше, поспішних узагальнень[3] (які породжуються психологічним прагненням економити розумові зусилля, необхідні для самостійного оцінювання, і які породжують дискримінаційну та деструктивну поведінку) і надто категоричних висновків (для чого, зокрема, слід засвоїти правило критикувати дію людини, а не її особистість[4]). І це не просто парадокси логічних формулювань: саме в такій формі – детально-точній і негіперболізуючій – вимагають від пацієнтів перефразувати свої почуття у раціонально-емотивній терапії А.Елліса, - і це справді помагає позбутися тривалих образ, неврозів і депресій, адже пацієнти починають розуміти, що саме вони відчувають і чому, й осмислено приймають відповідальність за вибір, який вони роблять (не скидаючи це на обставини)^{^[5]}.

По-друге, для правильного формулювання своїх думок слід висловлюватися без докорів та звинувачень, непотрібних для сенсу повідомлення (адже всі події відбуваються в силу багатьох чинників, а не чиєїсь індивідуальної помилки, - а наше бажання знайти винуватця – це просто прояв вузького й некомпетентного погляду на речі), а там, де критики не уникнути, слід спершу знайти в неприємному щось позитивне, щоби оцінювати ситуацію не односторонньо[6].

Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 478; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

12 3 4 5 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!