Основи конституційного права Франції. адміністративним контролем з боку уряду через префектів регіо­нів і департаментів, які мають право припиняти виконання неза­конних рішень муніципальних рад



337

адміністративним контролем з боку уряду через префектів регіо­нів і департаментів, які мають право припиняти виконання неза­конних рішень муніципальних рад.

Отже, вся система місцевого й регіонального управління ґрун­тується на сполученні управління і самоврядування.

Характеризуючи адміністративно-територіальний устрій і місцеве управління та самоврядування Франції, слід також заз­начити, що ряд колишніх французьких колоній зберіг державно-правові зв’язки з метрополією, отримавши статус заморських де­партаментів і територій.

Заморські департаменти мають найбільш тісний правовий зв’я­зок із Францією. Це один із видів територіальних колективів Франції зі статусом регіонів, пристосованих до місцевих умов. Усі чотири заморські департаменти зі специфічним расовим складом (переважає темношкіре населення) територіально віддалені від Франції (Гваделупа, Мартиніка, Реюньйон). Вони мають статус звичайних французьких регіонів і департаментів.

Заморські території (їх також чотири) не є частиною метро­полії за океаном і мають найбільший ступінь юридичної само­стійності. Вони мають дуже велику автономію і ще більш відда­лені від Франції (Французька Полінезія, Нова Каледонія, остро­ви Уолліс і Футуна, Арктичні землі).

Заморські території мають різноманітний правовий статус, але загальним для них є те, що вони управляються виборними орга­нами на основі своїх статутів.

До складу Франції входять дві заморські території з особли­вим статусом: острів Майота та острови Сен-Пьєр і Мікелон. Ці дві території повільно еволюціонують убік перетворення в май­бутньому на незалежні держави.

Нарешті, особливий статус політичної автономії має великий острів у Середземному морі – Корсика. Це єдина автономія у складі континентальної Франції, що є невід’ємною частиною метрополії. Вона не є заморським департаментом або заморською територією.

Корсика обирає свій парламент – Збори з обмеженою компе­тенцією. Виконавчу владу здійснює голова, що обирається Збо­рами. У цілому Корсика має більше прав, ніж звичайний конти­нентальний департамент, і не менше від заморської території.

На закінчення слід додати, що адміністративно-територіаль­ний поділ Франції відрізняється ускладненою структурою, а

338

Розділ 21

місцеве самоврядування характеризується тенденцією до подаль­шої централізації, підвищенням ролі й значення територіальних самоврядних колективів.

Судова влада

Правосуддя у Франції здійснюється чотирма гілками судової влади:

1) громадські суди, в яких розгляд дрібних суперечок здій­снюється непрофесійними суддями – медіаторами (посередника­ми), що призначаються місцевими радами; 2) ієрархічна система судів загальної юрисдикції, які розглядають кримінальні та цивільні справи. Це трибунали малої інстанції, що розглядають незначні кримінальні та цивільні справи (є в департаментах); три­бунали великої інстанції, що розглядають кримінальні та цивільні справи середньої складності; апеляційні суди; суди присяжних (асизи) при розгляді кримінальних правопорушень, за які перед­бачене покарання понад п’ять років позбавлення волі. До їхнього складу входять троє фахових суддів та 9 присяжних засідателів; касаційний суд, що очолює всю систему судів загальної юрис­дикції; 3) різноманітні спеціальні суди (у справах неповнолітніх, військовослужбовців, з кримінальних справ, а також комерційні й трудові); 4) ієрархічна система адміністративних судів, яку скла­дають регіональні адміністративні суди (низова ланка), адмініст­ративні апеляційні суди та державна рада (вища ланка).

Крім цих судів у Франції існують два спеціальних органи, що не увійшли до судової системи, вони створені для суду над вищи­ми чиновниками: 1) Суд правосуддя республіки – судить міністрів; 2) Високий суд правосуддя – розглядає обвинувачення проти Президента.

Наявність такої складної судової системи зумовлює мож­ливість суперечок про компетенцію та підсудність. Для дозволу цих суперечок створений Трибунал з конфліктів. Він складаєть­ся з восьми членів: по три обираються Касаційним судом і Дер­жавною радою. Ці шість членів обирають із числа своїх колег у відповідному органі ще двох членів Трибуналу і двох їхніх за­ступників. Перевибори проводяться кожні три роки. Головою Три­буналу за посадою є міністр юстиції, але фактично Трибуналом керує віце-голова, який призначається міністром юстиції.

Розділ 22

Основи конституційного права

Великобританії

Об’єднане Королівство Великобританії та Північної Ірландії (як правило, скорочено зветься – Великобританією або за назвою основної частини – Англією) знаходиться у Західній Європі на Британських островах. Столиця Великобританії – Лондон. Ве­ликобританія порівняно невелика країна. За розміром території (244,1 тис. кв. км) вона майже у 40 разів менше США (9373 тис. кв. км), а за кількістю населення (близько 59 млн чоловік) – мало не в 5 раз менше кількості мешканців США (приблизно 270 млн чоловік). Незважаючи на це, Великобританія грає дуже суттєву роль на міжнародній арені, а також є державою з багатовіковими демократичними традиціями. Великобританія – країна з високим показником рівня розвитку економіки, вона посідає 5-е місце у світі за обсягом ВВП. Великобританія є центром Співдружності, політичного та економічного об’єднання країн і територій, які раніше входили до Британської імперії. Крім Великобританії чле­нами Співдружності є Австралія, Канада, Нова Зеландія та інші держави.

Конституція

Головним джерелом конституційного права більшості країн світу є конституція у «формальному значенні», тобто єдиний нор­мативно-правовий акт вищої юридичної сили. Стародавні коріння парламентаризму, стабільна політична і правова система, високий рівень правової культури населення та своєрідний британський консерватизм дозволяють і досі не мати у Великобританії такої конституції.

Водночас британська конституція існує в так званому «мате­ріальному значенні» і представляє собою сукупність норматив­но-правових актів, судових прецедентів, конституційних угод, док-тринальних джерел, які встановлюють права і свободи людини, визначають порядок формування і повноважень органів публіч­ної влади, а також принципи взаємовідносин між державою, сус­пільством і людиною. Британська конституція у своєму роді є

340

Розділ 22

унікальною. Насамперед, унікальність конституції полягає в особ­ливості її форми, структури та порядку внесення змін.

Відсутність у державі конституції у вигляді єдиного писаного акта та, навпаки, наявність великої кількості конституційних угод дозволяють стверджувати, що конституція є неписаною за фор­мою. Конституція складається з наступних частин: а) статутне право; б) прецедентне право; в) доктринальні джерела або труди авторитетних науковців у галузі юриспруденції; г) конституційні угоди.

До статутного права входять: 1) так звані «історичні правові акти», що були прийняті до ХХ ст., але розглядаються як діюче право: Велика Хартія Вольностей 1215 р., Білль про права 1689 р., Акт про престолонаслідування 1701 р. тощо; 2) парламентські за­кони: акти про Парламент 1911 та 1949 рр., Акт про перів 1958 та 1963 рр., Акт про громадянство 1981 р., Акт про народне пред­ставництво 1989 р., Акт про права людини 1998 р., Акт про Шот­ландський парламент 1998 р. тощо; 3) акти делегованого законо­давства, які були прийняті виконавчою владою шляхом делегу­вання Парламентом своїх прав. До цієї групи входять акти, які видаються міністрами Корони, місцевими органами влади, пуб­лічними корпораціями. Найважливішими з таких актів є накази Таємної ради, які приймаються від імені Монарха. Наприклад, на­казом Її Величності №1749 від 22.06.1999 р. у Таємній раді Шот­ландії було надано право встановлювати заборону на використан­ня засобів комунікації засудженим.

Прецедентне право, як складова частина британської консти­туції, представляє собою сукупність судових рішень з конститу­ційних питань, які надалі є обов’язковими при розгляді аналогіч­них проблем. Водночас прецедентне право формується тільки рішеннями вищих судових інстанцій –Палатою лордів та Вер­ховного суду, який складається з трьох самостійних судових уста­нов – Апеляційного суду, Високого суду та Суду Корони. На су­часному етапі сфера дії прецедентного права досить обмежена. Як правило, це право регулює питання, що стосуються привілеїв Корони. Необхідно зауважити, що сьогодні дедалі більше судо­вих рішень отримують статутне оформлення. Так, наприклад, до 2000 р. прецедентне право регулювало значну частини інституту прав людини. Однак у 1998 р. Королевою був промульгований


Дата добавления: 2018-02-28; просмотров: 231; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!